Постанова

від 15.01.2025 по справі 687/1/20

ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

33601 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 січня 2025 року Справа № 687/1/20

Північно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючий суддя Василишин А.Р., суддя Маціщук А.В. , суддя Бучинська Г.Б.

секретар судового засідання Черначук А.Д.

розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали апеляційної скарги Приватного підприємства "Аграрна компанія 2004" на рішення Господарського суду Хмельницької області від 21 листопада 2023 року по справі №687/1/20 (суддя Заверуха С.В.)

час та місце ухвалення рішення: 21 червня 2023 року; м. Хмельницький, м-н. Незалежності, 1; повний текст рішення складено 3 липня 2023 року

за позовом Першого заступника керівника Городоцької місцевої прокуратури Хмельницької області в інтересах держави

до Відповідача 1: Головного управління Держгеокадастру у Хмельницькій області

до Відповідача 2: ОСОБА_1

до Відповідача 3: Приватного підприємства "Аграрна компанія 2004"

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійні вимоги на стороні позивача -Закупненської селищної ради

про витребування земельної ділянки

за участю представників сторін:

від Органу прокуроратури - Гарбарук В.А.;

від Позивача, Відповідача 1, Відповідача 2 та Третьої особи - не з`явилися;

від Відповідача 3 - Лозюк С.Ф..

ВСТАНОВИВ:

Перший заступник керівника Городоцької місцевої прокуратури (Кам`янець-Подільської окружної прокуратури) Хмельницької області (надалі Прокурор) в інтересах держави звернувся до Господарського суду Хмельницької області в інтересах держави до Головного управління Держгеокадастру у Хмельницькій області (надалі Відповідач 1), ОСОБА_1 , (надалі Відповідач 2), Приватного підприємства "Аграрна компанія 2004" (надалі Відповідач 3) за участю третьої особи, яка не заявляє самостійні вимоги на стороні позивача - Закупненська селищна рада (надалі Третя особа) про витребування у Відповідача 3 на користь держави в особі Третьої особи земельної ділянки загальною площею 2 Га (кадастровий номер 6825284200:02:004:0362) для ведення особистого селянського господарства, що знаходиться за межами населених пунктів Третьої особи.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що згідно Державного реєстру речових прав на нерухоме майно на підставі рішення Віньковецької селищної ради від 4 червня 2015 року № 3-35/2015 Відповідач 2 отримав у приватну власність земельну ділянку площею 1,8 Га (кадастровий номер 6820655100:01:001:0617) для ведення особистого селянського господарства, що розташована на території Віньковецької селищної ради. Зазначене підтверджує, що Відповідач 2 на час отримання спірної земельної ділянки (наказ від 29 грудня 2018 року № 22-10668-СГ) використав своє право на безоплатне отримання у власність земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства в межах норм безоплатної передачі земельних ділянок для даного виду використання. Прокурор вказує, всупереч вимог Земельного кодексу України при зверненні до Відповідача 1 із заявою Відповідач 2 приховав той факт, що раніше ним отримано рішення від 4 червня 2015 року № 3-35/2015 та фактично використано право на безоплатну приватизацію земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства та не повідомив про це Відповідача 1. Констатує, що земельна ділянка площею 2 Га з кадастровим номером 6825284200:02:004:0362 вибула із державної власності внаслідок незаконного використання Відповідачем 2 права на повторну безоплатну приватизацію земельних ділянок одного виду використання, тобто поза волею власника цих земельних ділянок (держави в особі Відповідача 1) та що Відповідач 3 придбав вказану земельну ділянку в особи, яка з огляду на зазначені обставини не мала права її отримувати та в подальшому відчужувати.

Рішенням Господарського суду Хмельницької області від 21 листопада 2023 року в справі № 687/1/20 позов задоволено. Витребувано в Відповідача 3 на користь держави в особі Третьої особи земельну ділянку загальною площею 2 Га (кадастровий номер 6825284200:02:004:0362) для ведення особистого селянського господарства, що знаходиться за межами населених пунктів Третьої особи.

При ухвалені вказаного рішення, суд першої інстанції виходив з того, що прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження його бездіяльності. Якщо прокурору відомо причини такого незвернення, він обов`язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові, але якщо з відповіді компетентного органу на звернення прокурора такі причини з`ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим.

Окрім того, місцевий господарський суд зазначено, що Відповідачем 1 не було дотримано обов`язкових умов при передачі Відповідачу 2 у власність для ведення особистого селянського господарства земельної ділянки державної власності сільськогосподарського призначення, тому отримання у власність Відповідачем 2 спірної земельної ділянки сільськогосподарського призначення державної форми власності за спрощеною процедурою без проведення земельних торгів здійснене з порушенням норм земельного законодавства.

Судом першої інстанції в оскаржуваному рішенні виходячи з обставин справи зазначено, що земельна ділянка з кадастровим номером 6825284200:02:004:0362 незаконно вибула з володіння власника - держави поза його волею, з огляду на що суд дійшов висновку про наявність правових підстав для витребування зазначеної земельної ділянки від добросовісного набувача у порядку статті 388 ЦК України. Також місцевий господарський суд зазначив, що матеріали справи не містять доказів (платіжних інструкцій, квитанцій, тощо) на підтвердження передачі Відповідачем 2 у власність Відповідачу 3 за договором купівлі-продажу спірної земельної ділянки (що підтверджено самим Відповідачем 2 в судовому засіданні в місцевому господарському суді).

Окрім того, судом першої інстанції в оскаржуваному рішенні зазначено, що органом, який на даний час наділений правом власності та розпорядження земельними ділянками сільськогосподарського призначення комунальної власності, є Третя особа, тому спірна земельна ділянка з кадастровим номером 6825284200:02:004:0362 площею 2 Га підлягає витребуванню на користь держави в особі саме цього органу місцевого самоврядування.

Що ж стосується заяви Відповідача 3 про застосування наслідків спливу строків позовної давності, то місцевий господарський суд дійшов висновку щодо переривання перебігу позовної давності у даній справі з 29 грудня 2019 року (згідно відбитку поштового штемпеля на конверті (а.с. 37, том 1)), тобто з дня звернення Прокурора до суду, та яка не сплила, оскільки розгляд даної справи із вимогою про витребування земельної ділянки продовжувався як у судах загальної юрисдикції, так і у суді господарської юрисдикції. Суд резюмував, ні закриття провадження у справі Верховним Судом, ні відкриття провадження Господарським судом Хмельницької області не переривало строк позовної давності.

Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, Відповідач 3 звернувся до суду із апеляційною скаргою, в якій просить поновити строк на апеляційне оскарження рішення суду, скасувати рішення суду та ухвалити нове судове рішення, яким повністю відмовити у задоволенні позовних вимог.

В обґрунтування доводів апеляційної скарги Відповідач 3 посилається на те, що спірна земельна ділянка відноситься до земель колективної власності, що підтверджується Державним актом на землю. Додатковим підтвердженням цього є рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 16 грудня 2020 року в справі № 560/2663/20, яким підтверджено чинність даного Державного акту до 1 січня 2019 року. При цьому, як зазначає Відповідач 3, колективну власність необхідно розглядати як різновид приватної власності фізичних осіб та просив залишити позовну заяву без розгляду, оскільки Прокурором не обґрунтовано наявність підстав для здійснення представництва у порядку, передбаченому статтею 23 Закону України "Про прокуратуру". Крім того, Відповідач 3 вважає, що є добросовісним набувачем нерухомого майна на підставі договору купівлі-продажу.

Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 8 січня 2024 року відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Відповідача 3 та запропоновано сторонам в строк протягом 3 днів з дня вручення даної ухвали направити до канцелярії суду відзив на апеляційну скаргу (том 4, а.с. 115).

Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 24 січня 2024 року розгляд апеляційної скарги призначено на 14 лютого 2024 року об 14:40 год..

Через підсистему "Електронний суд" Північно-західного апеляційного господарського суду 13 лютого 2024 року від Відповідача 3 надійшло клопотання про відкладення розгляду справи, про зупинення провадження до перегляду судового рішення у подібних правовідносинах у справі №925/1133/18 Великою Палатою Верховного Суду та про призначення судової земельно-технічної експертизи (том 4, а.с. 150-163).

Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 14 лютого 2024 року провадження в справі №687/1/20 зупинено до закінчення перегляду в касаційному порядку Великою Палатою Верховного Суду справи № 925/1133/18.

Водночас, відповідно до Розпорядження керівника апарату від 25 листопада 2024 року "Щодо призначення заміни судді-члена колегії у судовій справі", з підстав, вказаних у даному розпорідженні, внесено зміни до складу колегії суддів по даній справі.

Відповідно до Витягу з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи від 25 листопада 2024 року призначено склад колегії по даній справі: головуючий суддя Василишин А.Р., суддя Маціщук А.В.; суддя Бучинська Г.Б..

Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 25 листопада 2024 року справу №687/1/20 прийнято до провадження Північно-західного апеляційного господарського суду у складі колегії суддів: головуючий суддя Василишин А.Р., суддя Маціщук А.В.; суддя Бучинська Г.Б.. Поновлено апеляційне провадження у справі №687/1/20. Розгляд апеляційної скарги призначено на 15 січня 2025 року об 15:30 год.

Через підсистему «Електронний суд» від Відповідача 3 надійшли письмові пояснення, в котрих він зазначив, що у даній справі, Прокурор звернувся до суду в інтересах держави з позовом про витребування земельної ділянки на користь держави в особі Третьої особи (третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні Позивача), але як самостійний позивач. Відповідач 1 на підставі статтей 15-1, 122 ЗК України має право звернутися до суду за захистом порушеного права як власник та розпорядник земель сільськогосподарського призначення та вважає, що з наведених норм права вбачається, що до повноважень Держгеокадастру віднесено здійснення державного нагляду (контролю) за дотриманням земельного законодавства і використанням земель усіх категорій і форм власності.

Через підсистему «Електронний суд» 2 грудня 2024 року від Прокурора надійшли додаткові пояснення, в яких Прокурор вказав, що Відповідач 2 на час отримання спірної земельної ділянки (наказ від 29 грудня 2018 року № 22-10668-СГ) використав своє право на безоплатне отримання у власність земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства в межах норм безоплатної передачі земельних ділянок для даного виду використання. Вважає, що всупереч вимог статтей 116, 118, 121 Земельного кодексу України, при зверненні до Відповідача 1 із заявою Відповідач 2 приховав той факт, що раніше ним отримано рішення Віньковецької селищної ради від 4 червня 2015 року № 3-35/2015 та фактично використано право на безоплатну приватизацію земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства та зазначає, що Відповідач 2 не повідомив про це орган Держгеокадастру. Констатував, що у разі, якщо державний орган або орган місцевого самоврядування діє або приймає рішення всупереч закону та інтересам Українського народу, прокурор має право діяти на захист порушених інтересів держави шляхом подання відповідного позову до суду, в цьому випадку органи, які прийняли рішення чи вчинили дії, що, на думку прокурора, порушують інтереси держави, набувають статусу відповідача (пункт 115 постанови Великої Палати Верховного Суду від 11 червня 2024 року в справі № 925/1133/18).

5 грудня 2024 року через підсистему «Електронний суд» від Відповідача 1 надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому Відповідач 1 просив вирішити справу із врахуванням відзиву по даній справі та розглянути справу без участі представника Відповідача 1. З дня набрання чинності пунктом 24 Розділу Х «Перехідних положень» Земельного кодексу України (зі змінами внесеними Законом України від 28 квітня 2021 року № 1423-ІХ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вдосконалення системи управління та дерегуляції у сфері земельних відносин») до державної реєстрації права комунальної власності на земельні ділянки державної власності, що передаються у комунальну власність територіальних громад, органи виконавчої влади, що здійснювали розпорядження такими земельними ділянками, не мають права здійснювати розпорядження ними. Таким чином, враховуючи зазначене, Відповідач 1 вважає, що позовна вимога про витребування земельної ділянки на користь держави саме в особі Відповідача 1 не підлягає до застосування.

В судове засідання від 15 січня 2025 року представники Відповідача 1, Відповідача 2, Третьої особи не з`явилися.

Частиною 1 статті 202 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Разом з тим, суд констатує, що ухвалою суду від 25 листопада 2024 року сторони повідомлялися про дату, час та місце розгляду справи (в розумінні частини 2 статті 120 ГПК України) та не викликалися (в розумінні частини 1 статті 120 ГПК України).

При цьому сторони належним чином повідомленні про дату, час та місце розгляду апеляційної скарги.

При цьому суд констатує, що згідно з частинами 1 та 2, пунктами 1, 2, 6, 8-11 частини 3 статті 2 Господарського процесуального кодексу України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави. Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням господарського судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

Таким чином, відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною передумовою для якого є не відсутність у судовому засіданні сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Відповідно суд апеляційної інстанції вважає за можливе розгляд апеляційної скарги без участі представників Відповідача 1, Відповідача 2 та Третьої особи.

В судовому засіданні від 15 січня 2025 року, представники Відповідача 3 підтримав доводи, наведені в апеляційній скарзі, просив скасувати рішення місцевого господарського суду та прийняти нове, яким відмовити в задоволенні позову. Вказавши, що спірна земельна ділянка відноситься до земель колективної власності, що підтверджується Державним актом на землю. Зауважує, що додатковим підтвердженням цього є рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 16 грудня 2020 року в справі № 560/2663/20, яким підтверджено чинність даного Державного акту до 1 січня 2019 року. При цьому, як зазначає представник, колективну власність необхідно розглядати як різновид приватної власності фізичних осіб. Також Відповідача 3 просив залишити позовну заяву без розгляду, оскільки Прокурором не обґрунтовано наявність підстав для здійснення представництва у порядку, передбаченому статтею 23 Закону України "Про прокуратуру". Представник наголосив, що Відповідач 3 є добросовісним набувачем нерухомого майна на підставі договору купівлі-продажу.

В судовому засіданні від 15 січня 2025 року, представник Прокурора просив залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду без змін. Прокурор вказав, що Відповідач 2 на час отримання спірної земельної ділянки наказ від 29 грудня 2018 року № 22-10668-СГ використав своє право на безоплатне отримання у власність земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства в межах норм безоплатної передачі земельних ділянок для даного виду використання. Таким чином, всупереч вимог статтей 116, 118, 121 Земельного кодексу України, при зверненні до Відповідача 1 із заявою Відповідач 2 приховав той факт, що раніше ним отримано рішення Віньковецької селищної ради від 4 червня 2015 року № 3-35/2015 та фактично використано право на безоплатну приватизацію земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства та не повідомив про це орган Держгеокадастру. Зазначив, що у разі, якщо державний орган або орган місцевого самоврядування діє або приймає рішення всупереч закону та інтересам Українського народу, прокурор має право діяти на захист порушених інтересів держави шляхом подання відповідного позову до суду, в цьому випадку органи, які прийняли рішення чи вчинили дії, що, на думку прокурора, порушують інтереси держави, набувають статусу відповідача.

Заслухавши пояснення представників Третьої особи чи Відповідача 3, Прокурора дослідивши матеріали справи та обставини на предмет повноти їх встановлення, надання їм судом першої інстанції належної юридичної оцінки, вивчивши доводи апеляційних скарг та відзиву на апеляційні скарги стосовно дотримання норм матеріального і процесуального права судом першої інстанції, колегія суддів Північно-західного апеляційного господарського суду прийшла до висновку, що апеляційну скаргу Відповідача слід залишити без задоволення, а оскаржуване рішення залишити без змін. При цьому суд апеляційної інстанції виходив з наступного.

Відповідно до Державного акта на право колективної власності на землю Серія ХМ № 035 від 27 травня 1996 року колгоспу ім. Тімірязєва с. Івахнівці Чемеровецького району Хмельницької області передано у колективну власність 1483,2 Га землі в межах згідно плану для ведення товарного сільськогосподарського виробництва.

Згідно витягу з рішення Віньковецької селищної ради № 3-35/2015 від 4 червня 2015 року радою вирішено затвердити проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки Відповідачу 2, встановивши остаточний її розмір за цільовим призначенням та передати безоплатно у власність для ведення особистого селянського господарства розміром 1,8 Га, яка розташована смт. Віньківці, кадастровий номер земельної ділянки 6820655100:01:001:0617.

Згідно витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку № НВ-6802432302015 від 22 жовтня 2015 року власником земельної ділянки з кадастровим номером 6820655100:01:001:0617 площею 1,8 Га, цільове призначення для ведення особистого селянського господарства, категорія земель землі сільськогосподарського призначення, з 30 квітня 2015 року був Відповідач 2.

Поряд з тим, Відповідач 2 звернувся до Відповідача 1 із заявою від 6 вересня 2018 року, у якій просив надати дозвіл на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки сільськогосподарського призначення державної власності орієнтовною площею 2,0 Га з метою подальшої передачі безоплатно у власність для ведення особистого селянського господарства за межами населених пунктів Івахновецької сільської ради Чемеровецького району Хмельницької області.

Відповідно до наказу № 22-6929-СГ від 9 жовтня 2018 року Відповідачем 1 надано дозвіл Відповідачу 2 на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність із земель сільськогосподарського призначення державної власності.

Відповідач 2 звернувся до Відповідача 1 із заявою від 22 грудня 2018 року, у якій просив затвердити проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки сільськогосподарського призначення державної власності площею 2 Га, що розташована за межами населених пунктів Івахновецької сільської ради та передати її безоплатно для ведення особистого селянського господарства.

Згідно наказу від 29 грудня 2018 року № 22-10668-СГ Відповідачем 1 затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства Відповідачу 2.

Відповідно до протоколу зборів власників Відповідача 3 № 203 від 12 лютого 2019 року вирішено, зокрема: придбати у власність підприємства земельну ділянку, а саме: земельну ділянку для ведення особистого селянського господарства, площею 2 Га, кадастровий номер - 6825284200:02:004:0362, що розташована на території Івахновецької сільської ради Чемеровецького району Хмельницької області за ціною 47400,00 грн; з метою виконання усіх необхідних правочинів уповноважити ОСОБА_2 на укладання, підпис договору купівлі-продажу земельної ділянки та інших документів.

12 лютого 2019 року між ОСОБА_3 , яка діє від імені Відповідача 2 (продавець) та Відповідачем 3 (покупець) укладено договір купівлі-продажу, відповідно до пункту 1 якого Відповідач 2 продає, а Відповідач 3 купує земельну ділянку площею 2 га, надану для ведення особистого селянського господарства, що розташована за адресою: Хмельницька обл., Чемеровецький район, Івахновецька сільська рада, кадастровий номер земельної ділянки 6825284200:02:004:0362.

Продаж земельної ділянки проводиться за 47400 грн, які продавець отримав від Відповідача 3 в повному обсязі до підписання цього договору (пункт 4 договору). Ринкова вартість вказаної земельної ділянки становить 47400 грн відповідно до звіту про експертну грошову оцінку земельної ділянки, складеного товариством з обмеженою відповідальністю ЕКФ "Власна справа" 28 січня 2019 року.

Ухвалою Чемеровецького районного суду Хмельницької області від 5 березня 2019 року в справі №687/236/19 накладено арешт на земельну ділянку кадастровий номер 6825284200:02:004:0362, площею 2 Га, з цільовим призначенням для ведення особистого селянського господарства, що розташована за межами населених пунктів Івахновецької сільської ради Чемеровецького району Хмельницької області, із забороню на відчуження та розпорядження її власнику Відповідачу 3, а також будь-яким особам, в тому числі на підставі довіреності.

Відповідно до інформації з Держаного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності від 20 грудня 2019 року № 194040408 за Відповідачем 2 зареєстровано 18 січня 2019 року право власності на земельну ділянку з кадастровим номером 6825284200:02:004:0362 площею 2 Га на підставі наказу №22-10668-СГ від 29 грудня 2018 року Відповідача 1, а 12 лютого 2019 року внесено запис про припинення права власності повне відчуження. Крім того, за даними Реєстру за Відповідачем 2 зареєстровано 1 жовтня 2015 року право власності на земельну ділянку з кадастровим номером 6820655100:01:001:0617 площею 1,8 Га на підставі витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку № НВ-6801938872015 від 30 квітня 2015 року; рішення Віньковецької селищної ради № 3-35/2015 від 4 червня 2015 року, а 4 листопада 2015 року внесено запис про припинення права власності повне відчуження.

Аналогічна інформація відображена у довідках з Держаного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності від 20 грудня 2019 року № 194038826, № 194039632.

Ухвалою Чемеровецького районного суду Хмельницької області від 8 січня 2020 року в справі № 687/1/20 заяву Першого заступника керівника Городоцької місцевої прокуратури Хмельницької області про забезпечення позову задоволено. Накладено арешт на земельну ділянку з кадастровим номером 6825284200:02:004:0362, яка належить Відповідачу 3, та заборонено вчинення реєстраційних дій щодо перетворення, поділу, об`єднання з іншими земельними ділянками. Заборонено Відповідачу 3 розпоряджатись, змінювати цільове призначення земельної ділянки з кадастровим номером 6825284200:02:004:0362, здійснювати її перетворення, поділ, об`єднання з іншими земельними ділянками. Заборонено земельним кадастровим реєстраторам, які входять до складу Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру та її територіальних органів, вносити до Державного земельного кадастру будь-які відомості, які стосуються земельної ділянки з кадастровим номером 6825284200:02:004:0362, окрім внесення записів про поновлення у Державному земельному кадастрі державної реєстрації земельної ділянки кадастровий номер 6825284200:02:004:0362 за державою в особі Відповідача 1 та скасування у Поземельних книгах записів про державну реєстрацію земельної ділянки з кадастровим номером 6825284200:02:004:0362 (в частині реєстрації цієї земельної ділянки за Відповідачем 2).

Відповідно до витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію обтяження № 195970842 від 11 січня 2020 року на підставі ухвали Чемеровецького районного суду від 8 січня 2020 року в справі № 687/1/20 накладено арешт на земельну ділянку з кадастровим номером 6825284200:02:004:0362.

Згідно висновку експерта від 12 березня 2020 року № 1.1-0041:20 експертом встановлено, що підпис в графі "Підпис" в оригіналі нотаріальної довіреності від 31 травня 2018 року виконаний Відповідачем 2. Підписи над графами "Підпис" в наступних оригінальних документах: заяві від 6 вересня 2018 року; заяві від 22 грудня 2018 року виконані не Відповідачем 2.

Листом від 31 серпня 2020 року Відповідачем 1 повідомлено адвоката С. Лозюка, що земельна ділянка з кадастровим номером 6825284200:02:004:0362 (станом на 29 грудня 2018 року) відповідно до Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розмежування земель державної та комунальної власності" відносилась до земель державної власності сільськогосподарського призначення. При цьому, земельна ділянка з кадастровим номером 6825284200:02:004:0362 відповідно до Державного акту на право колективної власності (дія Державного акту на право колективної власності не припинялась) на землю перебувала у колективній власності колишніх колективних сільськогосподарських підприємств (КСП).

Листом від 1 вересня 2020 року Відповідача 1 повідомлено адвоката С. Лозюка, що відповідно до Державного акта на право колективної власності на землю по Івахновецькій сільській раді Чемеровецького району Хмельницької області серія ХМ № 035, який зареєстрований в Книзі записів державних актів на право колективної власності на землю за № 35 від 27 травня 1996 року, земельна ділянка за кадастровим номером 6825284200:02:004:0362, яка розташована за межами Івахновецької сільської ради Чемеровецького району Хмельницької області відноситься до земель колективної власності. Державний акт на право колективної власності на землю по Івахновецькій сільській раді на сьогоднішній день є чинним.

Відповідно до архівної довідки від 13 листопада 2020 року № 04-06/90 архівного відділу Чемеровецької районної державної адміністрації за постановою загальних зборів членів господарства від 8 квітня 1997 року колективне сільське господарство (КСП) ім. Тімірязєва було реформовано в колективне господарство пайовиків (КГП) ім. Тімірязєва. Відповідно до Указу Президента України від 3 грудня 1999 року про реформування аграрного сектора економіки України та за постановою загальних зборів пайовиків від 18 лютого 2000 року. КГП ім. Тімірязєва реформовано в товариство з обмеженою відповідальністю ім. Савчука.

Листом від 8 квітня 2021 року Відповідачем 1 надано інформацію, що відповідно до Державного акта на право колективної власності на землю по Івахновецькій сільській раді Чемеровецького району Хмельницької області серія ХМ № 035 земельна ділянка за кадастровим номером 6825284200:02:004:0362, яка розташована за межами Івахновецької сільської ради Чемеровецького району Хмельницької області відноситься до земель колективної власності. Земельна ділянка за кадастровим номером 6825284200:02:004:0362 належить до категорії земель сільськогосподарського призначення. Відповідно до статті 2 пункту 2 Земельного кодексу України земельні ділянки кожної категорії земель, які не надані у власність або користування громадян чи юридичних осіб, можуть перебувати у запасі. Відповідно до заданої норми цільове призначення вищевказаної земельної ділянки до відведення землі запасу, після відведення для ведення особистого селянського господарства.

Згідно витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань від 13 квітня 2021 року Сільськогосподарське товариство з обмеженою відповідальністю "Ім. Савчука" припинено.

Листом від 15 лютого 2022 року Відповідачем 1 повідомлено Кам`янець-Подільську окружну прокуратуру, що на земельну ділянку з кадастровим номером 6825284200:02:004:0362 зареєстровано 8 лютого 2022 року право власності за державою в особі Відповідача 1.

Постановою від 25 травня 2022 року ВП № 68987849 головним державним виконавцем закінчено виконавче провадження з примусового виконання виконавчого листа № 687/1/20 від 26 січня 2022 року про стягнення з Відповідача 2 на користь Прокурора 640 грн 33 коп. судового збору, оскільки, як встановлено, борг, виконавчий збір та витрати надійшли на рахунок відділу.

Постановою від 26 травня 2022 року ВП № 68873316 старшим державним виконавцем закінчено виконавче провадження з примусового виконання виконавчого листа № 687/1/20 від 26 січня 2022 року про стягнення з Відповідача 3 на користь Прокурора 640 грн 33 коп. судового збору, оскільки, як встановлено, судовий збір сплачено та перераховано № 5512 від 12 травня 2021 року.

Ухвалою суду від 22 грудня 2022 року в справі № 687/60/22 звільнено Відповідача 2 від кримінальної відповідальності за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого частиною 1 статтею 190 Кримінального кодексу України на підставі статті 49 Кримінального кодексу України. Кримінальне провадження № 42019241120000014 від 22 лютого 2019 року по обвинуваченню Відповідача 2 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною 1 статті 190 КК України - закрито. Арешт, накладений ухвалою слідчого судді Чемеровецького районного суду Хмельницької області від 5 березня 2019 року на земельну ділянку кадастровий номер-6825284200:02:004:0362 скасовано.

Постановою Верховного Суду від 28 червня 2023 року в справі № 687/1/20 рішення Чемеровецького районного суду Хмельницької області від 2 червня 2021 року та постанову Хмельницького апеляційного суду від 9 грудня 2021 року в частині позовних вимог Прокурора в інтересах держави про витребування земельної ділянки та стягнення з Відповідача 3 на користь прокуратури Хмельницької області судового збору, додаткову постанову Хмельницького апеляційного суду від 17 січня 2022 року в частині стягнення судового збору з Відповідача 3 на користь Хмельницької обласної прокуратури скасовано. Провадження у справі № 687/1/20 в частині позовних вимог Прокурора в інтересах держави про витребування земельної ділянки закрито.

Відповідно до інформації з Держаного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності від 23 серпня 2023 року № 343839654 за Відповідачем 1 8 лютого 2022 року зареєстровано право власності на земельну ділянку з кадастровим номером 6825284200:02:004:0362 площею 2 Га на підставі рішення Чемеровецького районного суду Хмельницької області від 2 червня 2021 року в справі № 687/1/20.

Прокурор посилаючись на те, що земельна ділянка вибула без правових підстав, що на думку Прокурора є порушенням права щодо володіння даним майном, яке підлягає захисту, звернувся в суд з позовом до Відповідачів про витребування земельної ділянки з чужого незаконного володіння.

Оцінюючи доводи апеляційної скарги щодо представництва Прокурором інтересів держави, колегія суддів зазначає наступне.

Згідно з абзацами 1 і 2 частини третьої статті 23 Закону України "Про прокуратуру" прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті.

Згідно з пунктом 3 частини першої статті 131-1 Конституції України в Україні діє прокуратура, яка здійснює, зокрема, представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Відповідно до статті 1 Закону України Про прокуратуру прокуратура України становить єдину систему, яка в порядку, передбаченому цим Законом, здійснює встановлені Конституцією України функції з метою захисту прав і свобод людини, загальних інтересів суспільства та держави.

Абзацом першим частини третьої статті 23 Закону України Про прокуратуру визначений вичерпний перелік підстав для здійснення прокуратурою представництва інтересів держави в суді.

Так, прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

Отже, вирішення питання про орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, полягає у встановленні органу, який, використовуючи на підставі норм законодавства надані йому повноваження, зобов`язаний з метою захисту інтересів держави вчиняти юридичні дії, що впливають на права та обов`язки суб`єктів спірних правовідносин, зобов`язуючи їх припинити порушення інтересів держави та усунути наслідки цих порушень (зокрема, звертатись до суду з відповідним позовом).

В силу дії абзаців першого - третього частини четвертої статті 23 Закону України Про прокуратуру наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва. Прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб`єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи її законним представником або суб`єктом владних повноважень.

Згідно із частиною четвертою статті 53 Господарського процесуального кодексу України прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених статтею 174 цього Кодексу.

Відповідно до абзацу другого частини п`ятої статті 53 Господарського процесуального кодексу України у разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі набуває статусу позивача.

Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об`єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню (дані висновки наведені також в постановах Великої Палати Верховного Суду від 26 травня 2020 року в справі № 912/2385/18, пункт 40; від 6 липня 2021 року в справі № 911/2169/20, пункт 8.37; від 28 вересня 2022 року в справі № 483/448/20, пункт 7.16; від 20 червня 2023 року в справі № 633/408/18, пункт 10.17; від 21 червня 2023 року в справі № 905/1907/21, пункт 8.54; від 8 листопада 2023 року в справі № 607/15052/16-ц, пункт 8.16).

При цьому апеляційний господарський суд бере до уваги і те, що Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні компетентні органи, а не прокурор. Прокурор не повинен вважатися альтернативним суб`єктом звернення до суду і замінювати компетентний орган, який може і бажає захищати інтереси держави. Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює в судовому провадженні відповідний компетентний орган, який усупереч вимогам закону не здійснює захисту або робить це неналежно (постанови Великої Палати Верховного Суду від 13 лютого 2019 року в справі № 826/13768/16, від 5 вересня 2020 року в справі № 9901/511/19, від 26 травня 2020 року в справі № 912/2385/18, пункти 45, 47; від 6 липня 2021 року в справі № 911/2169/20, пункт 8.39, 8.40; від 21 червня 2023 року в справі № 905/1907/21, пункт 8.56, 8.57).

Частини третя та четверта статті 23 Закону України Про прокуратуру серед іншого встановлюють умови, за яких прокурор може виконувати субсидіарну роль із захисту інтересів держави за наявності органу державної влади, органу місцевого самоврядування чи іншого суб`єкта владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження (орган, уповноважений здійснювати функції держави у спірних правовідносинах).

Встановлена цим законом умова про необхідність звернення прокурора до компетентного органу перед пред`явленням позову, спрямована на те, аби прокурор надав органу можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави. За позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача.

Тобто визначений частиною четвертою статті 23 Закону України Про прокуратуру обов`язок прокурора перед зверненням з позовом звернутись спершу до компетентного органу стосується звернення до органу, який надалі набуде статусу позивача. У цій статті не йдеться про досудове врегулювання спору і, відповідно, вона не покладає на прокурора обов`язок вживати заходів з такого врегулювання шляхом досудового звернення до суб`єкта, якого прокурор вважає порушником інтересів держави і до якого як до відповідача буде звернений позов.

Отже, якщо прокурор звертається до суду з позовною заявою в інтересах держави, він зобов`язаний у позовній заяві вказати підставу для здійснення представництва інтересів, передбачену частиною третьою статті 23 Закону України Про прокуратуру, та обґрунтувати її. У такому разі статусу позивача набуває або орган, уповноважений здійснювати функції держави у спірних правовідносинах (за наявності такого органу), або прокурор (у разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду). Процесуальні наслідки відсутності, зокрема, обґрунтування підстави для звернення до суду прокурора визначені статтею 174 ГПК України.

Отже, процесуальний статус прокурора у справі залежить від наявності чи відсутності повноважень органів влади здійснювати захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах. Враховуючи наявність або відсутність таких повноважень, прокурор обґрунтовує наявність підстав для представництва інтересів держави. У свою чергу суд оцінює наведене прокурором обґрунтування та у випадку встановлення відсутності підстав для представництва.

Відповідно до частини першої статті 13 Конституції України земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об`єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.

Відповідно до статті 144 Конституції України органи місцевого самоврядування в межах повноважень, визначених законом, приймають рішення, які є обов`язковими до виконання на відповідній території.

У пунктах б, в, є статті 12 Земельного кодексу України, до повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин на території сіл, селищ, міст належить: передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб відповідно до цього Кодексу; надання земельних ділянок у користування із земель комунальної власності відповідно до цього Кодексу; здійснення контролю за використанням та охороною земель комунальної власності, додержанням земельного та екологічного законодавства.

Згідно із частиною другою статті 20 Земельного кодексу України передбачено, що зміна цільового призначення земельних ділянок державної або комунальної власності провадиться Верховною Радою Автономної Республіки Крим, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування, які приймають рішення про затвердження проєктів землеустрою щодо відведення земельних ділянок та передачу цих ділянок у власність або надання у користування відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу.

В силу дії частини першої статті 122 Земельного кодексу України, сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб.

У цій справі Відповідач 1, здійснюючи право розпорядження землею в межах територіальної громади, є учасником цивільних правовідносин, оскільки відповідно до наказу № 22-6929-СГ від 9 жовтня 2018 року Відповідачем 1 надано дозвіл Відповідачу 2 на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність із земель сільськогосподарського призначення державної власності.

Відповідач 2 звернувся до Відповідача 1 із заявою від 22 грудня 2018 року, у якій просив затвердити проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки сільськогосподарського призначення державної власності площею 2 Га, що розташована за межами населених пунктів Івахновецької сільської ради та передати її безоплатно для ведення особистого селянського господарства.

Згідно наказу від 29 грудня 2018 року № 22-10668-СГ Відповідачем 1 затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства Відповідачу 2.

Прокурор зазначав, що саме на підставі наказу Відповідача 1 вчинено повторну передачу земельної ділянки Відповідачу 2.

Колегія суду враховує, що у пункті 7.17 постанови від 25 червня 2019 року в справі № 910/17792/17 Велика Палата Верховного Суду виснувала, що сторони - це суб`єкти матеріально-правових відносин, які виступають на захист своїх інтересів і на яких поширюється законна сила судового рішення. Позивачем є особа, яка має право вимоги (кредитор), а відповідачем - особа, яка повинна виконати зобов`язання (боржник). При цьому відповідач має бути такою юридичною чи фізичною особою, за рахунок якої, в принципі, можливо було б задовольнити позовні вимоги. З огляду на зміст наведених норм захисту в судовому порядку підлягають порушене право й охоронювані законом інтереси саме від відповідача.

Виходячи з викладеного, в зазначеній категорії справ найперше належить встановити, про захист яких інтересів держави йдеться, якими суб`єктами вони були порушені, в чому полягало порушення та можливість за рахунок таких суб`єктів задовольнити позовні вимоги.

У пункті 10.21 постанови від 20 червня 2023 року в справі № 633/408/18 Велика Палата Верховного Суду зауважила, що втручання у приватні права й інтереси має бути належно збалансованим з відповідними публічними (державними, суспільними) інтересами, із забезпеченням прав, свобод та інтересів кожного, кому держава гарантувала доступ до загальнонародних благ і ресурсів. У разі порушення рівноваги публічних і приватних інтересів, зокрема, безпідставним наданням пріоритету правам особи перед правами держави чи територіальної громади у питаннях, які стосуються загальних для всіх прав та інтересів, прокурор має повноваження, діючи в публічних інтересах, звернутися до суду, якщо органи державної влади, місцевого самоврядування, їхні посадові особи не бажають чи не можуть діяти аналогічним чином або ж самі є джерелом порушення прав і законних інтересів територіальної громади чи загальносуспільних (загальнодержавних) інтересів. У таких випадках відповідні органи можуть виступати відповідачами, а прокурор - позивачем в інтересах держави. За відсутності такого механізму звернення до суду захист відповідних публічних інтересів, поновлення колективних прав та інтересів держави, територіальної громади і її членів, захист суспільних інтересів від свавілля органів державної влади чи органів місцевого самоврядування у значній мірі може стати ілюзорним. Так само відсутність зазначеного механізму може загрожувати недієвістю конституційної вимоги, згідно з якою використання власності не може завдавати шкоди правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі (частина сьома статті 41 Конституції України). Аналогічний висновок викладено також і в постанові Великої Палати Верховного Суду від 8 листопада 2023 року в справі № 607/15052/16-ц (пункт 8.20).

Таким чином, процесуальний статус сторін залежить як від наявності чи відсутності повноважень органів влади здійснювати захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах, так і від наведеного прокурором обґрунтування наявності підстав для представництва інтересів держави у конкретній справі.

Відносини власності на землю поряд з традиційною тріадою правомочностей власника включає обов`язок щодо охорони земель, використання їх з урахуванням інтересів (екологічних, економічних, соціальних) суспільства взагалі та територіальної громади зокрема. Особливістю суспільних (публічних) інтересів є те, що на відміну від приватних їх майже неможливо захищати в суді безпосереднім носієм (носіями), а тому в державі обов`язково повинен існувати інструмент захисту такого інтересу у формі спеціального суб`єкта, яким може і повинен відповідно до Конституції України виступати такий орган як прокуратура.

Крім того суд апеляційної інстанції враховує і те, що у пункті 38 постанови від 15 вересня 2020 року в справі № 469/1044/17 Велика Палата Верховного Суду зауважила, що за певних обставин прокурор може звертатися до суду в інтересах держави в особі органу місцевого самоврядування, зокрема тоді, коли цей орган є стороною правочину, про недійсність якого стверджує прокурор. Оскільки таку позовну вимогу вправі заявити, зокрема, будь-яка сторона правочину, відповідний орган як така сторона може бути позивачем. У такій ситуації прокурор для представництва інтересів держави в особі компетентного органу як сторони правочину має продемонструвати, що цей орган не здійснює або неналежним чином здійснює захист відповідних інтересів, не реагуючи на повідомлення прокурора про наявність підстав для звернення до суду (абзац третій частини четвертої статті 23 Закону України Про прокуратуру; див. також висновки, висловлені Великою Палатою Верховного Суду у постановах від 26 травня 2020 року в справі № 912/2385/18, пункти 77-83; від 28 вересня 2022 року в справі № 483/448/20, пункт 8.8).

Поряд із цим таке процесуальне позиціонування прокурора не враховує, що згідно з обставинами справи не виключається, що уповноважений державою орган сам є учасником спірних відносин і порушником інтересів держави. У такому випадку визначення цього органу позивачем суперечило б принципу розумності. Отже, статусом позивача має наділятись прокурор, а уповноважений орган має бути відповідачем.

У разі, якщо державний орган або орган місцевого самоврядування діє або приймає рішення всупереч закону та інтересам Українського народу, прокурор має право діяти на захист порушених інтересів держави шляхом подання відповідного позову до суду. В цьому випадку органи, які прийняли рішення чи вчинили дії, що, на думку прокурора, порушують інтереси держави, набувають статусу відповідача.

Орган державної влади (або місцевого самоврядування), який порушив права держави чи територіальної громади прийняттям незаконного рішення від імені відповідного суб`єкта права, не може (в силу відсутності повноважень на захист) та не повинен (з огляду на відсутність спору з іншим учасником цивільних правовідносин) бути позивачем за позовом прокурора, спрямованим на оскарження незаконного рішення цього ж органу та відновлення порушених прав і законних інтересів держави чи територіальної громади. В процесуальному аспекті орган, який прийняв такий акт, не має зацікавленості у задоволенні позовних вимог, відстоюючи правомірність своїх дій, що суперечить правовому статусу позивача. Водночас доведення правомірності дій, які оспорюються позивачем, забезпечується процесуальними повноваженнями відповідача.

При цьому фактичним позивачем за позовом, поданим в інтересах держави, є держава, а не відповідний орган або прокурор.

У правовідносинах, які стосуються порушення речових прав держави чи територіальної громади на земельні ділянки, Держгеокадастр України та його територіальні органи не наділені повноваженнями власника на захист відповідного права державної або комунальної форми власності (крім земель сільськогосподарського призначення державної форми власності).

Якщо виходити з обставин цієї справи, Держгеокадастр у спірних правовідносинах виконує функції державного контролю.

Отже, органи Держгеокадастру можуть звертатись до суду, якщо це необхідно для здійснення їхніх повноважень з нагляду (контролю) за дотриманням земельного законодавства, використанням та охороною земель усіх категорій і форм власності - у випадках, які визначені у відповідних нормативно-правових актах, що регламентують повноваження Держгеокадастру (зокрема, з позовами щодо відшкодування втрат сільськогосподарського і лісогосподарського виробництва, повернення самовільно зайнятих чи тимчасово зайнятих земельних ділянок, строк користування якими закінчився).

Апеляційний господарський суд вважає, що за обставин цієї справи, органи Держгеокадастру не мають повноважень звертатись з позовом до суду, тому статусом позивача має наділятись прокурор.

Водночас, Прокурор звертається до суду в інтересах держави як самостійний позивач, якщо: відсутній орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах; орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, є учасником спірних відносин і сам порушує інтереси держави.

Схожа правова позиція наведена і в постанові Великої Палати Верховного Суду від 11 червня 2024 року по справі № 925/1133/18 провадження № 12-60гс23.

Позов у даній справі поданий в межах спору про право користування земельною ділянкою, у якому територіальна громада Третьої особи є учасником цивільних відносин та стороною спору. Територіальна громада здійснює свої цивільні права та обов`язки через орган місцевого самоврядування, який є відповідачем у цій справі, в межах його компетенції, встановленої законом, замість якої і діє прокурор.

У даній справі розглядається спір щодо дотримання вимог земельного законодавства та встановленого порядку набуття і реалізації права на землю органами місцевого самоврядування Відповідачем 1 та Відповідачем 2.

Як обґрунтовано Прокурором у позовній заяві, Відповідач 1 при прийнятті оспорюваного рішення внаслідок допущених порушень розпорядився земельною ділянкою поза конкурентними засадами, а відтак діяв всупереч інтересам територіальної громади, яка надала органу місцевого самоврядування повноваження управляти та розпоряджатись комунальним майном виключно відповідно до закону. Відтак в даному випадку вбачається доведеність Прокурором самостійного позову без визначення органу в інтересах держави (територіального органу), адже Прокурором (в сенсі подачі такого позову) по суті обгрунтовано таке звернення в такий спосіб аби захистити суспільний інтерес від свавілля державних органів (в даному випадку Відповідача 1) щодо роздачі на безоплатній основі землі територіальної громади Третьої особи (котрою розпоряджався Відповідач 1 на час виникнення спірних правовідносин, а на даний час розпоряджається Третя особа).

Частиною 1 статті 12 Земельного кодексу України визначено, що до повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин на території сіл, селищ, міст належить, зокрема розпорядження землями комунальної власності, територіальних громад.

Сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб.

Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вдосконалення системи управління та дерегуляції у сфері земельних відносин" від 28 квітня 2021 року №1423-IХ, який набрав чинності з 27 травня 2021 року, доповнено розділ X "Перехідні положення" Земельного кодексу України пунктом 24 наступного змісту: "З дня набрання чинності цим пунктом землями комунальної власності територіальних громад вважаються всі землі державної власності, розташовані за межами населених пунктів у межах таких територіальних громад, крім земель: що використовуються органами державної влади, державними підприємствами, установами, організаціями на праві постійного користування (у тому числі земельних ділянок, що перебувають у постійному користуванні державних лісогосподарських підприємств, та земель водного фонду, що перебувають у постійному користуванні державних водогосподарських підприємств, установ, організацій, Національної академії наук України, національних галузевих академій наук); оборони; природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення в межах об`єктів і територій природно-заповідного фонду загальнодержавного значення, лісогосподарського призначення; зони відчуження та зони безумовного (обов`язкового) відселення території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи; під будівлями, спорудами, іншими об`єктами нерухомого майна державної власності; під об`єктами інженерної інфраструктури загальнодержавних та міжгосподарських меліоративних систем державної власності; визначених у наданих до набрання чинності цим пунктом дозволах на розроблення проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок, наданих органами виконавчої влади з метою передачі земельних ділянок у постійне користування державним установам природно-заповідного фонду, державним лісогосподарським та водогосподарським підприємствам, установам та організаціям, якщо рішення зазначених органів не прийняті."

З огляду на все вищеописане, колегія суду виснує, що Прокурор підтвердив підстави для представництва інтересів держави у цій справі та правомірно звернувся до суду як самостійний позивач.

Аналізуючи спірні правовідносини на предмет їх регулювання нормами матеріального права, колегія суду зауважує, що норми господарського процесуального законодавства закріплюють право фізичних осіб звертатися до господарського суду з позовами саме у випадку, коли їх справа віднесена до юрисдикції господарського суду.

Відповідно до частини 1 статті 317 Цивільного кодексу України власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном.

Згідно із частиною 1 статті 319 Цивільного кодексу України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

За змістом статті 190 Цивільного кодексу України майном як особливим об`єктом вважаються окрема річ, сукупність речей, а також майнові права та обов`язки.

Відповідно до статті 387 Цивільного кодексу України власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

Зазначений спосіб захисту права власності застосовується у тому випадку, коли власник фактично позбавлений можливості володіти і користуватися належною йому річчю, тобто коли річ незаконно вибуває із його володіння.

У відповідності до наведеної норми власник має право реалізувати своє право на захист шляхом звернення до суду з вимогою про витребування свого майна із чужого незаконного володіння із дотриманням вимог, передбачених Цивільним кодексом України.

Правовий аналіз положень статті 387 Цивільного кодексу України дає підстави для висновку, що у наведеній нормі йдеться про право власника на віндикаційний позов, тобто позов власника, який не володіє, до невласника, який незаконно володіє майном, про вилучення цього майна в натурі.

Віндикаційний позов належить до речово-правових способів захисту; захищає право власності в цілому, оскільки він пред`являється у тих випадках, коли порушено права володіння, користування та розпорядження одночасно.

Сторонами у віндикаційному позові є власник речі, який не лише позбавлений можливості користуватися і розпоряджатися річчю, але вже й фактично нею не володіє, та незаконний фактичний володілець речі (як добросовісний, так і недобросовісний).

Витребування майна шляхом віндикації застосовується до відносин речово-правового характеру, зокрема, якщо між власником і володільцем майна немає договірних відносин і майно перебуває у володільця не на підставі укладеного з власником договору.

За змістом приписів статті 388 Цивільного кодексу України предмет віндикаційного позову становить вимога неволодіючого майном власника до незаконно володіючого цим майном не власника про повернення індивідуально-визначеного майна з чужого незаконного володіння. Предметом доказування у справах за такими позовами становлять обставини, які підтверджують правомірність вимог позивача про повернення йому майна з чужого незаконного володіння, як то факти, що підтверджують право власності на витребуване майно, вибуття його з володіння позивача, перебування його в натурі у відповідача та ін. Власник вправі витребувати своє майно від особи, у якої воно фактично знаходиться у незаконному володінні.

З вимогою про витребування майна з чужого незаконного володіння за правилами як статті 387, так і статті 388 Цивільного кодексу України, може звертатися лише особа, яка є власником майна, чи належним його володільцем, відтак до кола предмету доказування в даному випадку входить доведення належності позивачу на праві власності або володінні, за законом чи договором, спірного нерухомого майна.

Розглядаючи позовні вимоги про витребування земельної ділянки в розрізі доводів Відповідача 1, наведених у відзиві на апеляційну скаргу щодо неможливості повернення спірнї земельної ділянки до комунальної власності територіальної громади з огляду на її належність по державного акту до земель колективної класності, колегія суду зауважує наступне.

З матеріалів справи вбачається, що згідно витягу з рішення Віньковецької селищної ради № 3-35/2015 від 4 червня 2015 року радою вирішено затвердити проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки Відповідачу 2, встановивши остаточний її розмір за цільовим призначенням та передати безоплатно у власність для ведення особистого селянського господарства розміром 1,8 Га, яка розташована смт. Віньківці, кадастровий номер земельної ділянки 6820655100:01:001:0617.

Відповідно до витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку № НВ-6802432302015 від 22 жовтня 2015 року власником земельної ділянки з кадастровим номером 6820655100:01:001:0617 площею 1,8 Га, цільове призначення для ведення особистого селянського господарства, категорія земель землі сільськогосподарського призначення, з 30 квітня 2015 року був Відповідач 2.

Крім того, згідно наказу від 29 грудня 2018 року № 22-10668-СГ Відповідачем 1 затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства Відповідачу 2. Надано у власність Відповідачу 2 земельну ділянку площею 2 Га (кадастровий номер 6825284200:02:004:0362) для ведення особистого селянського господарства із земель сільськогосподарського призначення державної власності, яка розташована за межами населених пунктів Івахновецької сільської ради Чемеровецького району Хмельницької області.

З матеріалів справи, а саме інформаційних довідок з Держаного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності від 20 грудня 2019 року № 194040408, від 20 грудня 2019 року №194038826, №194039632 слідує, що за Відповідачем 2 зареєстровано 18 січня 2019 року право власності на земельну ділянку з кадастровим номером 6825284200:02:004:0362 площею 2 Га на підставі наказу № 22-10668-СГ від 29 грудня 2018 року Відповідача 1.

З даного приводу щодо реєстрації на праві власності за Відповідачем 2 двох земельних ділянок з кадастровими номерами 6820655100:01:001:0617, 6825284200:02:004:0362 на підставі рішення Віньковецької селищної ради № 3-35/2015 від 4 червня 2015 року та наказу № 22-10668-СГ від 29 грудня 2018 року Відповідача 1 зазначається наступне.

Відповідно до частини 3 статті 116 Земельного кодексу України безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян проводиться у разі: приватизації земельних ділянок, які перебувають у користуванні громадян; одержання земельних ділянок внаслідок приватизації державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій; в) одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом.

Згідно з приписом частини 4 статті 116 Земельного кодексу України (в редакції на час виникнення спірних правовідносин) передача земельних ділянок безоплатно у власність громадян у межах норм, визначених цим Кодексом, проводиться один раз по кожному виду використання.

Частиною шостою статті 118 Земельного кодексу України передбачено, що громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу.

Пункт б частини 1 статті 121 Земельного кодексу України, визначає, що для ведення особистого селянського господарства громадяни України мають право на безоплатну передачу їм земельних ділянок із земель державної або комунальної власності в розмірі - не більше 2 гектара.

Згідно з частиною 4 статті 122 Земельного кодексу України земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності, крім випадків, визначених частиною восьмою цієї статті передає у власність або у користування для всіх потреб центральний орган виконавчої влади з питань земельних ресурсів у галузі земельних відносин та його територіальні органи.

У відповідності до частини 1 статті 134 Земельного кодексу України земельні ділянки державної чи комунальної власності або права на них (оренда, суперфіцій, емфітевзис), у тому числі з розташованими на них об`єктами нерухомого майна державної або комунальної власності, підлягають продажу окремими лотами на конкурентних засадах (земельних торгах), крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Апеляційний господарський суд враховує, що Велика Палата Верховного Суду у своїй постанові від 24 квітня 2019 року в справі № 525/1225/15-ц вказала, що з урахуванням вимог статтей 116, 118, 121, 123, 134 Земельного кодексу України право на безоплатне отримання земельної ділянки державної власності одного виду громадянин може використати один раз. Додатково земельні ділянки громадянин може отримати на конкурентних засадах через участь у торгах.

Водночас як встановлено місцевим та апеляційним господарським судом та як свідчать матеріали справи, Відповідач 2 вже реалізував своє право на безоплатне отримання земельної ділянки (поза конкурсом) з кадастровим номером 6820655100:01:001:0617 площею 1,8 Га для ведення особистого селянського господарства.

У зв`язку з тим, що до моменту відведення Відповідачем 1 у власність Відповідачу 2 земельної ділянки, що є предметом спору в даній справі, безоплатно у власності Відповідачу 2 вже відводилась земельна ділянка сільськогосподарського призначення, отримана останнім на позаконкурсній основі, додатково земельна ділянка могла бути отримані Відповідачем 2 виключно на конкурсних засадах через участь у торгах, оскільки право на безоплатне отримання земельної ділянки державної власності одного виду громадянин може використати один раз, додатково земельні ділянки громадянин може отримувати на конкурентних засадах через участь у торгах.

Подібна правова позиція викладена також у постанові Великої Палати Верховного Суду від 11 лютого 2020 року в справі № 922/614/19, від 24 квітня 2019 року в справі № 525/1225/15-ц, від 13 березня 2018 року в справі №348/992/16-ц, від 22 серпня 2018 року в справі № 606/2032/16-ц та у постановах Верховного Суду від 29 січня 2020 року в справі № 927/83/19 та від 25 березня 2020 року в справі № 357/2418/15-ц, 17 вересня 2020 року в справі №917/1416/19.

При цьому офіційні тексти зазначених нормативно-правових актів є публічними та загальнодоступними, у зв`язку з чим набувач землі не мав перешкод у доступі до законодавства, міг і повинен був знати про те, що громадянин може набути земельну ділянку державної форми власності для ведення особистого селянського господарства без проведення земельних торгів лише один раз, а тому вона вибуває з володіння держави з порушенням вимог закону, що ставить добросовісність поведінки зазначеної особи під час набуття у власність спірної земельної ділянки під обґрунтований сумнів.

Таким чином, набувач спірної земельної ділянки не міг законно набути право власності на неї. Натомість він набув зазначене право в спосіб, який за формальними ознаками має вигляд законного, однак юридичне оформлення права власності землею стало можливим у результаті прийняття органом державної влади низки рішень, які не є такими.

Аналогічні висновки викладено в постанові Верховного Суду від 17 вересня 2020 року в справі № 917/1416/19.

Суд апеляційної інстанції наголошує, що зазначені обставини Відповідачем 1 не були враховані, оскільки розглядаючи заяву Відповідача 2 про надання йому у власність для ведення особистого селянського господарства спірної земельної ділянки Відповідача 1, не провів належну перевірку та не пересвідчився в дійсності волевиявлення заявника, проігнорував обставини попереднього отримання Відповідачем 2 на позаконкурсній основі земельної ділянки державної власності, що дозволило останньому повторно на пільгових умовах отримати у власність земельну ділянку державної власності за відсутності належних правових підстав.

Згідно частини 6 статті 186-1 Земельного кодексу України (чинної на час виникнення спірних правовідносин) підставою для відмови у погодженні проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки може бути лише невідповідність його положень вимогам законів та прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, документації із землеустрою або містобудівній документації.

За таких обставин Відповідач 1 у разі реальної перевірки та встановлення вже реалізованого права особи на безоплатну приватизацію земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства, відповідно до вимог частини 6 статті 186-1 Земельного кодексу України, міг би та мав б не допустити зазначених порушень, шляхом відмови у погодженні та затвердженні відповідного проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, який не відповідає положенням закону, та відповідно відмовити особі у передачі спірної земельної ділянки у власність. Натомість, Відповідачем 1 незаконно прийнято наказ від 29 грудня 2018 року № 22-10668-СГ, яким надано спірну земельну ділянку у власність Відповідача 2 із земель сільськогосподарського призначення державної власності.

Порушення Відповідачем 1 - державним органом, уповноваженим на здійснення відчуження спірної земельної ділянки, вимог закону і стало підставою для звернення Прокурора до суду в інтересах держави з позовом про витребування спірної земельної ділянки.

Таким чином, враховуючи, що Відповідачем 1 не дотримано обов`язкових умов при передачі Відповідачу 2 у власність для ведення особистого селянського господарства земельної ділянки державної власності сільськогосподарського призначення, судова колегія виснує, що отримання у власність Відповідачем 2 спірної земельної ділянки сільськогосподарського призначення державної форми власності за спрощеною процедурою без проведення земельних торгів здійснене з порушенням норм земельного законодавства.

Стосовно укладеного між Відповідачем 2 та Відповідачем 3 договору купівлі-продажу земельної ділянки від 12 лютого 2019 року з кадастровим номером 6825284200:02:004:0362, то колегія суду зазначає, що для витребування майна оспорювання рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, ланцюга договорів, інших правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право, визнання права власності на спірне майно не є ефективним способом захисту прав; при цьому позивач у межах розгляду справи про витребування майна з чужого володіння вправі посилатися, зокрема, на незаконність рішення органу державної влади чи місцевого самоврядування, без заявлення вимоги про визнання його недійсним; таке рішення за умови його невідповідності закону не тягне правових наслідків, на які воно спрямоване.

Подібні за змістом висновки сформульовані у постановах Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16, від 21 серпня 2019 року у справі № 911/3681/17, від 1 та 15 жовтня 2019 року у справах № 911/2034/16 та № 911/3749/17, від 19 листопада 2019 року у справі № 911/3680/17.

Колегія зауважує при цьому, що у постанові Великої Палати Верховного Суду від 29 травня 2019 року у справі №367/2022/15-ц (провадження №14-376цс18) наведено правовий висновок про те, що власник з дотриманням вимог статей 387 і 388 Цивільного кодексу України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача. Для такого витребування оспорювання наступних рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, договорів, інших правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право, не є ефективним способом захисту права власника.

У зв`язку із наведеним, Верховний Суд у постанові від 23 лютого 2022 року в справі №672/362/20 звернув увагу на те, що витребування спірної земельної ділянки без оскарження договору оренди, укладеного із ним, відповідає вищевикладеним правовим позиціям Великої Палати Верховного Суду, відповідно до яких майно підлягає витребуванню у останнього набувача без необхідності визнання недійсними останніх правочинів щодо такого майна. При цьому витребування спірної земельної ділянки також у орендаря, який виступає користувачем земельної ділянки, тобто останнім набувачем, відповідатиме меті віндикаційного позову, спрямованого на захист прав власника майна.

Викладене узгоджується також із правовим висновком, висловленим у постановах Верховного Суду від 17 листопада 2021 року у справі №672/386/20, від 12 січня 2022 року в справі №687/425/20.

Відтак у Відповідача 3 існує безпосередній зв`язок зі спірними матеріальними правовідносинами, а його дії з утримання спірних земельних ділянок призводять до порушення майнових прав держави, що по суті спричинено незаконними діями Відповідача 1 та Відповідача 2.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів виснує про наявність правових підстав для витребування з незаконного володіння на підставі статті 388 Цивільного кодексу України у Відповідача 3 в комунальну власність Третьої особи земельної ділянки з кадастровим номером 6825284200:02:004:0362.

Крім того, відповідно до правового висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеного у постанові від 14 листопада 2018 року в справі №183/1617/16, задоволення вимоги про витребування майна з незаконного володіння особи, за якою воно зареєстроване на праві власності, відповідає речово-правовому характеру віндикаційного позову та призводить до ефективного захисту прав власника.

Окремо також судом апеляційної інстанції констатується і факт того, що матеріали справи не місять доказів (платіжних інструкцій, квитанцій, тощо) на підтвердження передачі Відповідачем 2 у власність Відповідачу 3 за договором купівлі-продажу спірної земельної ділянки. При цьому суд зауважує, що посилання на пункт договору в якому передбачено. Про отримання коштів до укладення договору купівлі-продажу земельної ділянки не позбавляє обов`язку щодо подання доказів на отримання таких коштів ще до укладення договору.

Посилання ж Відповідача 3 на неприпустимість витребування майна із володіння добросовісного набувача (оскільки позбавлення Відповідача 3 права власності на спірну земельну ділянку є незаконним втручанням у мирне володіння майном та прямим порушенням статті 1 Першого протоколу до Конвенції) також не беруться до уваги судовою колегією враховуючи наступне.

Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні (частина перша статті 321 Цивільного кодексу України).

Кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів (стаття 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі Конвенція)).

Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (далі ЄСПЛ) стаття 1 Першого протоколу до Конвенції містить три окремі норми: перша, що виражається в першому реченні першого абзацу та має загальний характер, закладає принцип мирного володіння майном. Друга норма, що міститься в другому реченні того ж абзацу, охоплює питання позбавлення права власності та обумовлює його певними критеріями. Третя норма, що міститься в другому абзаці, визнає право договірних держав, серед іншого, контролювати використання майна в загальних інтересах. Друга та третя норми, які стосуються конкретних випадків втручання у право мирного володіння майном, повинні тлумачитися у світлі загального принципу, закладеного першою нормою (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справі/West Alliance Limited проти України від 23 січня 2014 року (East/West Alliance Limited v. Ukraine, заява № 19336/04), § 166-168).

Критеріями сумісності заходу втручання у право на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу до Конвенції є те, чи ґрунтувалося таке втручання на національному законі, чи переслідувало легітимну мету, що випливає зі змісту вказаної статті, а також, чи є відповідний захід пропорційним легітимній меті втручання у таке право.

Втручання держави у право власності повинно мати нормативну основу у національному законодавстві, яке є доступним для заінтересованих осіб, чітким, а наслідки його застосування передбачуваними.

Якщо можливість втручання у право власності передбачена Законом, Конвенція надає державам свободу розсуду щодо визначення легітимної мети такого втручання: або з метою контролю за користуванням майном відповідно до загальних інтересів, або для забезпечення сплати податків, інших зборів або штрафів.

Аналогічна правова позиція наведена і в постанові Великої Палати Верховного Суду від 7 листопада 2018 року в справі №488/5027/14-ц (провадження № 14-256 цс 18).

Втручання у право власності, навіть якщо воно здійснюється згідно із законом і з легітимною метою, буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не буде встановлений справедливий баланс між інтересами суспільства, пов`язаними з цим втручанням, й інтересами особи, яка зазнає втручання в її право власності. Отже, має існувати розумне співвідношення (пропорційність) між метою, досягнення якої передбачається, та засобами, які використовуються для її досягнення. Справедливий баланс не буде дотриманий, якщо особа - добросовісний набувач внаслідок втручання в її право власності понесе індивідуальний і надмірний тягар, зокрема, якщо їй не буде надана обґрунтована компенсація чи інший вид належного відшкодування у зв`язку з позбавленням права на майно (див. рішення ЄСПЛ у справах Рисовський проти України від 20 жовтня 2011 року (Rysovskyy v. Ukraine, заява №29979/04), Кривенький проти України від 16 лютого 2017 року (Kryvenkyy v. Ukraine, заява №43768/07)).

Критерій пропорційності передбачає, що втручання у право власності розглядатиметься як порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не було дотримано справедливої рівноваги (балансу) між інтересами держави (суспільства), пов`язаними з втручанням, та інтересами особи, яка так чи інакше страждає від втручання. Справедлива рівновага передбачає наявність розумного співвідношення (обгрунтованої пропорційності) між метою, визначеною для досягнення, та засобами, які використовуються. Необхідного балансу не буде дотримано, якщо особа несе індивідуальний і надмірний тягар. При цьому з питань оцінки пропорційності ЄСПЛ, як і з питань наявності суспільного, публічного інтересу, визнає за державою досить широку сферу розсуду, за винятком випадків, коли такий розсуд не ґрунтується на розумних підставах.

Порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції ЄСПЛ настаєє, якщо хоча б один із зазначених критеріїв не буде дотриманий. І навпаки: встановлює відсутність такого порушення, якщо дотримані всі три критерії.

Будь-які приписи, зокрема і приписи Конвенції, слід застосовувати з урахуванням обставин кожної конкретної справи, оцінюючи поведінку обох сторін спору, а не лише органів державної влади та місцевого самоврядування.

Відповідно до статті 1 Земельного кодексу України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Використання власності на землю не може завдавати шкоди правам і свободам громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі.

Отже, право держави витребувати земельну ділянку, належну до земель сільськогосподарського призначення, з огляду на доведену незаконність і безпідставність вибуття цієї земельної ділянки з власності держави становить пропорційне втручання у право власності Відповідача 3 з дотриманням рівноваги (балансу) між інтересами держави (суспільства) та інтересами особи, яка зазнала такого втручання.

Доводи Відповідача 3 про те, що спірна земельна ділянка відноситься до земель колективної власності, оскільки знаходиться в межах Державного акту на право колективної власності на землю по Івахновецькій сільській раді Чемеровецького району Хмельницької області серія ХМ № 035, який зареєстрований в Книзі записів державних актів на право колективної власності на землю за №35 від 27 травня 1996 року, колегією суду також відхиляють з огляду на наступне.

Суд констатує, що в силу дії пункту 7 Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розмежування земель державної та комунальної власності", який набрав чинності з 1 січня 2013 року, з дня набрання чинності цим Законом землі державної та комунальної власності в Україні вважаються розмежованими.

У відповідності до підпункту г пункту 4 вказаного Закону у державній власності залишаються усі інші землі, розташовані за межами населених пунктів, крім земельних ділянок приватної власності та земельних ділянок, зазначених у підпункті а пункту 3 цього розділу, а також земель, які відповідно до закону віднесені до комунальної власності.

Згідно з частиною 1 статті 84 Земельного кодексу України у державній власності перебувають усі землі України, крім земель комунальної та приватної власності.

В той же час суд апеляційної інстанції критично оцінює посилання Відповідача 3 на відповідь Відповідача 1 від 1 вересня 2020 року, що відповідно до Державного акту на право колективної власності на землю по Івахновецькій сільській раді Чемеровецького району Хмельницької області земельна ділянка за кадастровим номером 6825284200:02:004:0362, яка розташована за межами населених пунктів Івахновецької сільської ради Чемеровецького району Хмельницької області, відноситься до земель колективної власності, адже вказане спростовується відзивом на апеляційну скаргу поданим Відповідачем 1 до апеляційного господарського суду.

Пункт 24 Розділу Х «Перехідних положень» Земельного кодексу України (зі змінами внесеними Законом України від 28 квітня 2021 року № 1423-ІХ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вдосконалення системи управління та дерегуляції у сфері земельних відносин») визначає, що з дня набрання чинності цим пунктом (27 травня 2021 року) землями комунальної власності територіальних громад вважаються всі землі державної власності, розташовані за межами населених пунктів у межах таких територіальних громад, крім земель, що використовуються органами державної влади, державними підприємствами, установами, організаціями на праві постійного користування (у тому числі земельних ділянок, що перебувають у постійному користуванні державних лісогосподарських підприємств, та земель водного фонду, що перебувають у постійному користуванні державних водогосподарських підприємств, установ, організацій, Національної академії наук України, національних галузевих академій наук); оборони; природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення в межах об`єктів і територій природно-заповідного фонду загальнодержавного значення, лісогосподарського призначення; зони відчуження та зони безумовного (обов`язкового) відселення території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи; під будівлями, спорудами, іншими об`єктами нерухомого майна державної власності; д) під об`єктами інженерної інфраструктури загальнодержавних та міжгосподарських меліоративних систем державної власності; визначених у наданих до набрання чинності цим пунктом дозволах на розроблення проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок, наданих органами виконавчої влади з метою передачі земельних ділянок у постійне користування державним установам природно-заповідного фонду, державним лісогосподарським та водогосподарським підприємствам, установам та організаціям, якщо рішення зазначених органів не прийняті. Земельні ділянки, що вважаються комунальною власністю територіальних громад сіл, селищ, міст відповідно до цього пункту і право державної власності на які зареєстроване у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, переходять у комунальну власність з моменту державної реєстрації права комунальної власності на такі земельні ділянки. Інші земельні ділянки та землі, не сформовані у земельні ділянки, переходять у комунальну власність з дня набрання чинності цим пунктом. З дня набрання чинності цим пунктом до державної реєстрації права комунальної власності на земельні ділянки державної власності, що передаються у комунальну власність територіальних громад, органи виконавчої влади, що здійснювали розпорядження такими земельними ділянками, не мають права здійснювати розпорядження ними.

Окрім того, в даній відповіді не наведено обґрунтування цих відомостей з посиланням на відповідні певні письмові чи інші документи, не вказано до якої категорії земель колективної власності відноситься спірна земельна ділянка (землі запасу, резерву, нерозпайовані землі, невитребувані земельні паї тощо), а тому неможливо зробити однозначний та переконливий висновок щодо вказаного питання за таких доказів.

До того ж, як свідчать матеріали справи, Відповідачем 1 згідно наказів від 9 жовтня 2018 року № 22-6929-СГ, від 29 грудня 2018 року № 22-10668-СГ надавався дозвіл Відповідачу 2 на розроблення проекту землеустрою та затверджувало проект землеустрою щодо відведення спірної земельної ділянки у власність останнього саме із земель сільськогосподарського призначення державної власності.

Разом з тим, з 27 травня 2021 року набули чинності зміни до Земельного кодексу України, в тому числі й до пункту 24 розділу Х Перехідних положень, відповідно до якого землями комунальної власності територіальних громад вважаються всі землі державної власності, розташовані за межами населених пунктів у межах таких територіальних громад.

Відповідно до частини 1 статті 83 Земельного кодексу України, землі, які належать на праві власності територіальним громадам сіл, селищ, міст, є комунальною власністю.

До повноважень селищних рад у галузі земельних відносин, відповідно до статтей 83, 122 Земельного кодексу України, статті 26 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", належить розпорядження землями комунальної власності в межах, визначених Земельним кодексом України.

Селищні ради на їхній території передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб.

Отже, органом, який на даний час наділений правом власності та розпорядження земельними ділянками сільськогосподарського призначення комунальної власності, є саме Третя особа, тому спірна земельна ділянка з кадастровим номером 6825284200:02:004:0362 площею 2 Га підлягає витребуванню на користь держави в особі саме цього органу місцевого самоврядування.

Крім того, як встановлено судами та слідує з інформаційної довідки з Держаного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності від 23 серпня 2023 року № 343839654, за Відповідачем 1 зареєстровано право власності на земельну ділянку з кадастровим номером 6825284200:02:004:0362 площею 2 Га на підставі рішення Чемеровецького районного суду Хмельницької області від 2 червня 2021 року в справі № 687/1/20.

Постановою Верховного Суду від 28 червня 2023 року в справі № 687/1/20 рішення Чемеровецького районного суду Хмельницької області від 2 червня 2021 року та постанову Хмельницького апеляційного суду від 9 грудня 2021 року в частині позовних вимог Прокурора в інтересах держави про витребування земельної ділянки скасовано.

Таким чином, враховуючи, що рішення Чемеровецького районного суду Хмельницької області від 2 червня 2021 року, що було підставою для реєстрації за Відповідачем 1 права власності на спірну земельну ділянку скасовано, то на час розгляду даної справи земельна ділянка площею 2 га з кадастровим номером 6825284200:02:004:0362 продовжує незаконно перебувати у приватній власності Відповідача 3, як останнього набувача.

З огляду на зазначене, беручи до уваги аналіз чинного законодавства та правові позиції Верховного Суду, судовою колегією взято до уваги, що встановлення факту вибуття спірної земельної ділянки поза волею їх власника є достатнім для того, щоб у Прокурора в інтересах держави виникли правові підстави для витребування спірної земельної ділянки в порядку статті 388 Цивільного кодексу України.

Тобто, в цьому випадку Прокурором обрано ефективний спосіб захисту інтересів держави, який передбачений цивільним законодавством, а протилежні доводи Відповідача 3 спростовуються викладеним. Відтак, позовна вимога щодо витребування земельної ділянки у Відповідача 3 на користь держави в особі Третьої особи підлягає задоволенню.

Дане рішення прийнято і місцевим господарським судом, а тому Північно-західний апеляційний господарський суд залишає рішення суду в цій частині без змін.

Що ж до застосування наслідків спливу строків позовної давності, то колегія суду зауважує наступне.

Відповідачем 3 подано заяву від 22 листопада 2023 року про застосування строку позовної давності, що є підставою для відмови у позові. В обґрунтування даної заяви вказано, що з моменту коли Прокурору стало відомо про порушене право держави і до відкриття провадження у Господарському суді Хмельницької області пройшло понад 3 роки.

Колегія суду розглянувши дану заяву відмовляє у її задоволенні з огляду на те, що заявником не пропущено строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу, зважаючи на наступне.

Так, відповідно до статті 256, частини третьої статті 267 Цивільного кодексу України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.

Позовна давність виконує кілька завдань, у тому числі забезпечує юридичну визначеність та остаточність, запобігаючи порушенню прав відповідачів, які можуть виникнути в разі прийняття судом рішення на підставі доказів, що стали неповними через сплив часу.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК).

Згідно з частинами другою-п`ятою статті 267 Цивільного кодексу України заява про захист цивільного права або інтересу має бути прийнята судом до розгляду незалежно від спливу позовної давності. Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові. Якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.

Крім того, суд застосовує позовну давність лише тоді, коли є підстави для задоволення позовної вимоги. Тобто, перш ніж застосувати позовну давність, суд має з`ясувати та зазначити у судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. Якщо таке право чи інтерес не порушені, суд відмовляє у задоволенні позову через його необґрунтованість. Лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла, і про це зробила заяву інша сторона спору, суд відмовляє у позові через сплив позовної давності за відсутності поважних причин її пропуску, наведених позивачем. Такі висновки викладені також і в постановах Великої Палати Верховного Суду від 22 травня 2018 року в справі №369/6892/15-ц, від 31 жовтня 2018 року в справі №367/6105/16-ц, від 7 листопада 2018 року в справі №575/476/16-ц.

В силу дії частини 2 статті 264 Цивільного кодексу України позовна давність переривається у разі пред`явлення особою позову до одного із кількох боржників, а також якщо предметом позову є лише частина вимоги, право на яку має позивач.

Пред`явлення позову до суду - це реалізація позивачем права на звернення до суду. Саме з цією процесуальною дією пов`язується початок процесу у справі.

Відповідно до вимог процесуального законодавства суддя відкриває провадження у справі не інакше як на підставі заяви, поданої і оформленої в порядку, встановленому процесуальним кодексом.

За змістом викладеного перебіг позовної давності шляхом пред`явлення позову може перериватися в разі звернення позивача до суду, в тому числі й направлення позовної заяви поштою, здійсненого з додержанням вимог процесуального законодавства. Якщо суд у прийнятті позовної заяви відмовив або повернув її, то перебіг позовної давності не переривається.

Водночас перебіг позовної давності шляхом пред`явлення позову може перериватися не в разі будь-якого направлення позову поштою, а здійсненого з додержанням вимог процесуального законодавства. Перебіг позовної давності не переривається, якщо судом у прийнятті позовної заяви відмовлено або її повернуто.

При цьому, як вбачається з матеріалів справи, ухвалою Чемеровецького районного суду Хмельницької області від 13 січня 2020 року в справі № 687/1/20 прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі за позовом першого заступника керівника Городоцької місцевої прокуратури Хмельницької області, в інтересах держави до Відповідача 1, Відповідача 2, Відповідача 3 про визнання недійсним наказу та витребування земельної ділянки. В подальшому, рішенням Чемеровецького районного суду Хмельницької області від 2 червня 2021 року позов задоволено, а постановою Хмельницького апеляційного суду від 9 грудня 2021 року рішення суду першої інстанції в частині визнання недійсним наказу скасовано та ухвалено в цій частині нове судове рішення про відмову від позову. За результатами касаційного перегляду Верховним Судом ухвалою від 28 червня 2023 року в справі № 687/1/20 рішення Чемеровецького районного суду Хмельницької області від 2 червня 2021 року та постанову Хмельницького апеляційного суду від 9 грудня 2021 року в частині позовних вимог Прокурора в інтересах держави про витребування земельної ділянки та стягнення з Відповідача 3 на користь Прокурора судового збору, додаткову постанову Хмельницького апеляційного суду від 17 січня 2022 року в частині стягнення судового збору з Відповідача 3 на користь Прокурора скасовано. Провадження у справі № 687/1/20 в частині позовних вимог Прокурора в інтересах держави про витребування земельної ділянки закрито.

Верховним Судом у зв`язку із закриттям провадження у справі в частині витребування майна та звернення Прокурора до Верховного Суду із заявою про направлення справи до суду господарської юрисдикції, було направлено матеріали справи № 687/1/20 до Господарського суду Хмельницької області.

Із наведеного, слідує, що закриття провадження у справі не є процесуальною дією суду, тотожною поверненню позовної заяви та відмові у прийнятті позовної заяви, питання про які вирішуються на стадії прийняття позовної заяви, а не під час розгляду справи по суті.

Відтак суд апеляційної інстанції констатує факт переривання строку позовної даявності та не можливість застосування наслідків, котрі визначені при поверненні позовної заяви (дані норми передбачені для виколючення зловживання будь-якого особою правом з подачі позовів не до того суду чи з недотримання вимог необхідних для прийняття позовних заяв, з ціллю технічного продовження строку позовної заяви).

Крім того суд апеляційної інстанції констатує і те, що Постановою Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року № 211 "Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби СОVID-19", спричиненої коронавірусом установлено з 12 березня 2020 року на всій території України карантин.

Відповідно Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (СОVID-19)» під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (СОVID-19), процесуальні строки, продовжуються на строк дії карантину. Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 27 червня 2023 року № 651 "Про відміну на всій території України карантину, встановленого з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби (СОVID-19), спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2" дію карантину через (СОVID-19) відмінено з 24 години 00 хвилин 30 червня 2023 року.

Відповідно до статті 257 Цивільного кодексу України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. Водночас Законом України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період дії воєнного стану», який набрав чинності 17 березня 2022 року, розділ Прикінцеві та перехідні положення" Цивільного кодексу України доповнено пунктом 19 наступного змісту «У період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану строки, визначені статтями 257-259, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк його дії». Зазначена норма Цивільного кодексу не містить жодних застережень чи умов її застосування окрім безпосередньої дії воєнного чи надзвичайного стану.

Разом з тим, Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» №64/2022 від 24 лютого 2022 року, затвердженого Законом України від 24 лютого 2022 року № 2102-ІХ, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану» в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб, у зв`язку з військовою агресією проти України.

Указом Президента України «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні» від 14 березня 2022 року №133/2022, затвердженим Законом України від 15 березня 2022 року №2119-ІХ, зі змінами, внесеними Указом Президента України від 18 квітня 2022 року №259/2022, затвердженим Законом України від 21 квітня 2022 року №2212-ІХ, Указом Президента України від 17 травня 2022 року №341/2022, затвердженим Законом України від 22 травня 2022 року №2263-ІХ, Указом Президента України від 12 серпня 2022 року №573/2022, затвердженим Законом України від 15 серпня 2022 року №2500-ІХ, Указом Президента України від 7 листопада 2022 року №757/2022, затвердженим Законом України від 16 листопада 2022 року №2738-ІХ, Указом Президента України від 6 лютого 2023 року №58/2023, затвердженим Законом України від 7 лютого 2023 року №2915-IX, Указом Президента України від 1 травня 2023 року №254/2023, затвердженим Законом України від 2 травня 2023 року №3057-IX, Указом Президента України від 26 липня 2023 року №451/2023, затвердженим Законом України від 27 липня 2023 року №3275-IX, Указом Президента України від 6 листопада 2023 року №734/2023, затвердженим Законом України від 8 листопада 2023 року №3429-IX, Указом Президента України від 5 лютого 2024 року №49/2024, затвердженим Законом України від 6 лютого 2024 року №3564-ІХ продовжено строк дії воєнного стану в Україні до 13 травня 2024 року. Указом Президента України від 6 травня 2024 року № 271/2024, затвердженим Законом України від 8 травня 2024 року №3684-ІХ, строк дії воєнного стану в Україні продовжується з 5 години 30 хвилин 12 серпня 2024 року на 90 діб, Указом від 6 травня 2024 року № 271/2024, затвердженим Законом України від 8 травня 2024 року №3684-ІХ, строк дії воєнного стану в Україні продовжується з 5 години 30 хвилин 12 серпня 2024 року на 90 діб, Указом Президента України, строк дії воєнного стану в Україні продовжується з 05 години 30 хвилин 12 серпня 2024 року на 90 діб, а саме до 9 листопада 2024 року; Законом України від 8 травня 2024 року №3684-ІХ, строк дії воєнного стану в Україні продовжується з 5 години 30 хвилин 12 серпня 2024 року на 90 діб, Указом Президента України, строк дії воєнного стану в Україні продовжується з 05 години 30 хвилин 12 серпня 2024 року на 90 діб, а саме до 9 листопада 2024 року; Указом Президента України від 6 листопада 2024 року, строк дії воєнного стану в Україні продовжується з 05 години 30 хвилин 10 листопада 2024 року на 90 діб, а саме до 8 лютого 2024 року.

Законом України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період дії воєнного стану» від 15 березня 2022 року N2120-IX розділ "Прикінцеві та перехідні положення" Цивільного кодексу України доповнено, зокрема, пунктом 19 такого змісту: « 19. У період дії воєнного стану в Україні, введеного Указом Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24 лютого 2022 року N 64/2022, затвердженим Законом України "Про затвердження Указу Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24 лютого 2022 року N 2102-IX, перебіг позовної давності, визначений цим Кодексом, зупиняється на строк дії такого стану».

Інститут позовної давності має на меті, зокрема, гарантувати правову визначеність, забезпечення захисту порушених прав, притягнення до відповідальності. Також він стимулює уповноважену особу до активних дій щодо реалізації належного їй права під загрозою його втрати, запобігає несправедливості, яка може статися в разі, якщо суди будуть змушені вирішувати справи про події, що мали місце у далекому минулому, спираючись на докази, які вже, можливо, втратили достовірність і повноту із плином часу.

Оскільки, з огляду на викладене та враховуючи те, що загальнодержавний карантин був запроваджений з 12 березня 2020 року та тривав до 30 червня 2023 року, водночас, з 24 лютого 2022 року в Україні введено воєнний стан і відповідно станом на 27 грудня 2023 року (дата надходження позовної заяви до місцевого господарського суду) діяв на усій території України, апеляційний господарський суд, беручи до уваги продовження встановленого Законом строку позовної давності на період дії карантину та на весь час дії воєнного стану, та з 12 березня 2020 року за будь-яких обставин строки позовної давності зупинені, а отже у разі коли станом на 12 березня 2020 року строк позовної давності не сплив, то такий строк apriori не може бути порушений.

Європейський суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (п. 1 ст. 32 Конвенції), наголошує, що позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення.

Механізм застосування позовної давності повинен бути достатньо гнучким, тобто, як правило, він мусить допускати можливість зупинення, переривання та поновлення строку позовної давності, а також корелювати із суб`єктивним фактором, а саме - обізнаністю потенційного позивача про факт порушення його права (пункти 62, 66 рішення від 20 грудня 2007 року за заявою №23890/02 у справі "Фінікарідов проти Кіпру").

Таким чином, колегія суддів вважає посилання Відповідача 3, викладені в апеляційній скарзі, безпідставними, документально необґрунтованими та такими, що належним чином досліджені судом першої інстанції при розгляді спору та спростовані усім вищевстановленим у цій постанові.

Відповідно до пункту 1 статті 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для справи. Пунктами 1 та 3 статті 74 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Зазначені норми процесуального закону спрямовані на реалізацію статті 13 Господарського процесуального кодексу України. Згідно з положеннями цієї статті судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін.

Судова колегія вважає, що суд першої інстанції повно з`ясував обставини справи і дав їм правильну юридичну оцінку. Порушень чи неправильного застосування норм матеріального чи процесуального права при розгляді спору судом першої інстанції, судовою колегією не встановлено, тому мотиви, з яких подана апеляційна скарга, не можуть бути підставою для скасування прийнятого у справі рішення, а наведені в ній доводи не спростовують висновків суду.

Судові витрати зі сплати судового збору за розгляд апеляційної скарги покладаються на Відповідача 3 згідно статті 129 Господарського процесуального кодексу України.

Керуючись статтями 129, 269-276, 280, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Приватного підприємства "Аграрна компанія 2004" на рішення Господарського суду Хмельницької області від 21 листопада 2023 року по справі №687/1/20 - залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду Хмельницької області від 21 листопада 2023 року по справі №687/1/20 - залишити без змін.

3. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття.

4. Постанову апеляційної інстанції може бути оскаржено у касаційному порядку до Верховного Суду протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.

5. Справу №687/1/20 повернути Господарському суду Хмельницької області.

Повний текст постонови виготовлено 21 січня 2025 року.

Головуючий суддя Василишин А.Р.

Суддя Маціщук А.В.

Суддя Бучинська Г.Б.