Ухвала

від 22.01.2025 по справі 2-131/11

ЩОРСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ЧЕРНІГІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа 2-131/11

Номер провадження 4-с/749/1/25

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

22 січня 2025 року Щорський районний суд Чернігівської області в складі:

головуючого судді Чигвінцева М. С.

за участю секретаря - Михалевич М. В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Сновськ, скаргу ОСОБА_1 на дії Городнянського відділу державної виконавчої служби у Чернігівському районі Чернігівської області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції,-

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернулася до суду зі скаргою на дії Городнянського відділу державної виконавчої служби у Чернігівському районі Чернігівської області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції, в якій просить: визнати незаконною бездіяльність Городнянського відділу державної виконавчої служби у Чернігівському районі Чернігівської області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції щодо не зняття арешту, накладеного у виконавчому провадженні №26587311 на все належне їй на праві власності нерухоме майно, який обліковується в Єдиному реєстрі заборон відчуження об`єктів нерухомого майна (реєстраційний номер обтяження: 11296652); Зобов`язати Городнянський відділ державної виконавчої служби у Чернігівському районі Чернігівської області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції вчинити дії щодо зняття (скасування) арешту, накладеного у виконавчому провадженні №26587311 на все належне їй на праві власності нерухоме майно, який обліковується в Єдиному реєстрі заборон відчуження об`єктів нерухомого майна (реєстраційний номер обтяження: 11296652).

Скарга мотивована тим, що 18.05.2011 державним виконавцем було винесено постанову про відкриття виконавчого провадження з примусового виконання виконавчого листа № 2-131 від 11.05.2011, виданого Городнянським районним судом Чернігівської області, про стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 суми боргу за договором позики в розмірі 84764, 00 грн і трьох процентів річних від простроченої уми за весь час прострочення в сумі 1846, 00 грн, а всього 86610, 00 грн.

15.06.2011 виконавцем було накладено арешт на майно боржника, зокрема квартиру, що знаходиться на першому поверсі в АДРЕСА_1 .

02.10.2014 р. було винесено постанову про закінчення виконавчого провадження на підставі п. 10 ч. 1 ст. 49 Закону України «Про виконавче провадження» та передано виконавче провадження до відділу ДВС Києво-Святошинського РУЮ. Залишок боргу на момент винесення постанови становив 83594, 46 грн., виконавчого збору 8316, 07 грн. У наданні дозволу на реалізацію квартири комісією з питань захисту прав дитини було відмовлено.

18.12.2024 р. виконавцем відділу ДВС Києво-Святошинського РУЮ було винесено постанову про відкриття виконавчого провадження.

27.03.2017 р. винесено постанову про повернення виконавчого документа стягувачу, у зв`язку з відсутністю майна, на яке може бути звернуто стягнення. Строк повторного пред`явлення до виконання було визначено до 27.03.2020 р.

За доводами скарги, станом на 18.11.2024 р. виконавчий документ повторно на виконання не подавався.

19.11.2024 р. представник боржника звернувся до Городнянського відділу державної виконавчої служби у Чернігівському районі Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції із заявою про зняття арешту з майна.

22.11.2024 р. на вказану заяву надійшла відповідь про відсутність законних підстав для зняття вказаного арешту.

Разом із тим, скаржник зазначає, що з моменту повернення виконавчого документа стягувачу пройшло більше 7 років, тобто був пропущений строк пред`явлення виконавчого документа до виконання, підстави для поновлення вказаного строку відсутні.

Відтак, враховуючи, що виконавчий лист повторно до виконання не пред`являвся, строк пред`явлення виконавчого документа до виконання давно закінчився, збереження арешту на майно боржника накладеного з метою виконання судового рішення, за доводами скаржника, за відсутності виконавчих проваджень та можливості продовження примусового виконання судового рішення, є невиправданим втручанням у право на мирне володіння майном боржника ОСОБА_1

21.01.2025 р. від начальника Городнянського відділу державної виконавчої служби у Чернігівському районі Чернігівської області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції надійшло заперечення на скаргу, мотивоване тим, що арешт на майно боржника у виконавчому провадженні було накладено правомірно, законні підстави у державного виконавця для його зняття відсутні. Зазначає, що арешт майна боржника може бути скасований за рішенням суду. Крім того зазначає, що відповідно до п. 16 Р. 8 Інструкції з організації примусового виконання рішень постанова про зняття арешту з майна боржника виконується державним виконавцем органу державної виконавчої служби, яким виконавчий документ повернуто стягувачу, тобто в даному випадку державним виконавцем Києво-Святошинського відділу ДВС.

У судовому засіданні боржник, її представник, стягувач та представник відділу виконавчої служби відсутні, про дату, час та місце розгляду скарги повідомлені належним чином.

Згідно ч. 2 ст. 450 ЦПК України неявка стягувача, боржника, державного виконавця або іншої посадової особи органу державної виконавчої служби, приватного виконавця, які належним чином повідомлені про дату, час і місце розгляду скарги, не перешкоджають її розгляду.

У відповідності до вимог ч. 2 ст. 247 ЦПК України, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 на підставі договору купівлі продажу належить квартира, що знаходиться в АДРЕСА_1 (а. с. 15-19).

Як вбачається із довідки ВП-спецрозділ від 11.09.2023 р. на виконанні Городнянського районного ВДВС ГТУЮ у Чернігівській області перебувало виконавче провадження № 26587311 з примусового виконання виконавчого листа Городнянського районного суду Чернігівської області від 11.05.2011 р. № 2-131 про стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 суми боргу за договором позики в розмірі 84764, 00 грн і трьох процентів річних від простроченої суми за весь час прострочення в сумі 1846, 00 грн, а всього 86610, 00 грн., стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 судового збору у розмірі 866, 10 грн та 120 грн витрат на ІТЗ розгляду справи.

Постанова про відкриття виконавчого провадження винесена 19.06.2011 р., про стягнення виконавчого збору 26.05.2011 р.

15.06.2011 р. виконавцем здійснено опис та арешт майна боржника, звернуто стягнення на майно боржника.

17.11.2011 р. звернуто стягнення на заробітну плату боржника.

17.09.2014 р. винесено постанову про стягнення витрат виконавчого провадження.

02.10.2014 р. винесено постанову про закінчення виконавчого провадження на підставі п. 10 ч. 1 ст. 49 Закону України «Про виконавче провадження» від 21.04.1999 № 606-XIV (направлення виконавчого документа за належністю до іншого відділу ДВС). Залишок по сплаті боргу становив 83594, 46 грн, по сплаті виконавчого збору 8316, 07 грн. В наданні дозволу на реалізацію квартири боржниці комісією з питань захисту прав дитини відмовлено (а. с. 20-24).

Згідно інформаційної довідки від 18.11.2024 р. на виконанні Києво-Святошинського РВ ДВС ГТУЮ у Київській області перебувало виконавче провадження № 45877882 з примусового виконання виконавчого листа Городнянського районного суду Чернігівської області від 11.05.2011 р. № 2-131.

18.12.2014 р. винесено постанову про відкриття виконавчого провадження.

27.03.2017 р. винесено постанову про арешт майна боржника.

27.03.2017 р. у з в`язку з відсутністю у боржника майна, на яке може бути звернуто стягнення, а здійснені виконавцем заходи щодо розшуку такого майна виявилися безрезультатними, було винесено постанову про повернення виконавчого документа стягувачеві на підставі п. 2 ч. 1 ст. 37 Закон України «Про виконавче провадження» від 02.06.2016 № 1404-VIII (а. с. 25-27).

Як вбачається із копії постанови про повернення виконавчого документа стягувачу від 27.03.2017 р. ВП № 45877882, виконавцем визначено строк повторного пред`явлення виконавчого документа до виконання до 27.03.2020 р. (а. с. 28).

На підтвердження своїх доводів скаржником також надано роздруківку за результатами пошуку за даними АСВП інформації щодо боржника ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , згідно якої станом на 18.11.2024 р. виконавчі провадження щодо ОСОБА_3 відсутні.

Оскільки у наданій довідці по батькові скаржника не співпадає с по батькові скаржника, суд має сумніви у добросовісному здійсненні скаржником своїх процесуальних прав та виконанні обов`язків щодо доказів, а тому, керуючись ч. 7 ст. 81 ЦПК України, самостійно перевіривши відомості щодо ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , встановив відсутність виконавчих проваджень щодо неї за даними АСВП (https://asvpweb.minjust.gov.ua/#/search-debtors) та у Єдиному реєстрі боржників (https://erb.minjust.gov.ua/#/search-debtors).

Суд, дослідивши наявні у справі докази, вивчивши матеріали скарги, дійшов до наступного висновку.

Відповідно до частин 2, 3 статті 451 ЦПК України у разі встановлення обґрунтованості скарги суд визнає оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність неправомірними і зобов`язує державного виконавця або іншу посадову особу органу державної виконавчої служби, приватного виконавця усунути порушення (поновити порушене право заявника). Якщо оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність були прийняті або вчинені відповідно до закону, в межах повноважень державного виконавця або іншої посадової особи органу державної виконавчої служби, приватного виконавця і право заявника не було порушено, суд постановляє ухвалу про відмову в задоволенні скарги.

Європейський суд з прав людини (далі ЄСПЛ) вказував у своїх рішеннях, що «право на суд» було б ілюзорним, якби правова система Договірної держави допускала, щоб остаточне судове рішення, яке має обов`язкову силу, не виконувалося на шкоду одній із сторін. Важко собі навіть уявити, щоб стаття 6 детально описувала процесуальні гарантії, які надаються сторонам у спорі, а саме: справедливий, публічний і швидкий розгляд, і водночас не передбачала виконання судових рішень. Якщо вбачати у статті 6 тільки проголошення доступу до судового органу та права на судове провадження, то це могло б породжувати ситуації, що суперечать принципу верховенства права, який Договірні держави зобов`язалися поважати, ратифікуючи Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (далі Конвенція). Отже, для цілей статті 6 виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина «судового розгляду» (рішення від 19 березня 1997 року у справі «Горнсбі проти Греції», № 18357/91, § 40).

Виконання судових рішень у справах є складовою права на справедливий суд та однією з процесуальних гарантій доступу до суду й ефективного захисту сторони у справі, що передбачено статями 6, 13 Конвенції.

Саме такий принцип застосовує ЄСПЛ у своїй сталій практиці, зазначаючи, що виконання судових рішень є невід`ємною частиною судового процесу, оскільки без цієї стадії судового процесу сам факт прийняття будь-якого рішення суду втрачає сенс. Саме на цій стадії судового процесу завершується відновлення порушених прав особи.

ЄСПЛ неодноразово наголошував у своїх рішеннях, що право на судовий розгляд, гарантоване статтею 6 Конвенції, також захищає і виконання остаточних та обов`язкових судових рішень (рішення у справах «Горнсбі проти Греції» від 19 березня 1997 року, «Ясіун`єне проти Литви» від 06 березня 2003 року, «Руйану проти Румунії» від 17 червня 2003 року, «Півень проти України» від 29 червня 2004 року).

Існування заборгованості, яка підтверджена остаточним і обов`язковим для виконання судовим рішенням, дає особі, на користь якої таке рішення винесено, підґрунтя для «законного сподівання» на виплату такої заборгованості і становить «майно» цієї особи у розумінні статті 1 Першого протоколу (рішення ЄСПЛ у справі «Агрокомплекс проти України» від 25 липня 2013 року).

Отже, виконання судових рішень у цивільних справах є складовою права на справедливий суд та однією з процесуальних гарантій доступу до суду, що передбачено статтею 6 Конвенції.

Згідно з частиною 5 статті 124 Конституції України судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов`язковими до виконання на всій території України. У пункті 9 частини 3 статті 129 Конституції України до основних засад судочинства віднесено обов`язковість рішень суду.

Частиною 1 статті 18 ЦПК України передбачено, що судові рішення, що набрали законної сили, обов`язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, і за її межами.

Умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню в разі невиконання їх в добровільному порядку, на час накладення арешту у цій справі були врегульовані Законом № 606-XIV, який втратив чинність 05 жовтня 2016 року.

За змістом статті 11 Закону № 606-XIV державний виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів примусового виконання рішень, неупереджено, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії. Державний виконавець здійснює заходи, необхідні для своєчасного і в повному обсязі виконання рішення, зазначеного в документі на примусове виконання рішення, у спосіб та в порядку, встановленому виконавчим документом і цим Законом. Державний виконавець у процесі здійснення виконавчого провадження має право накладати арешт на майно боржника, опечатувати, вилучати, передавати таке майно на зберігання та реалізовувати його в установленому законодавством порядку.

Відповідно до частини 1 статті 30 Закону № 606-XIV державний виконавець провадить виконавчі дії з виконання рішення до завершення виконавчого провадження у встановленому цим Законом порядку, а саме: закінчення виконавчого провадження згідно із статтею 49 цього Закону; повернення виконавчого документа стягувачу згідно із статтею 47 цього Закону; повернення виконавчого документа до суду чи іншого органу (посадовій особі), який його видав, згідно із статтею 48 цього Закону.

Згідно п. 10 ч. 1 ст. 49 Закону № 606-XIV виконавче провадження підлягає закінченню у разі: направлення виконавчого документа за належністю до іншого відділу державної виконавчої служби.

Відповідно до ч. 1 ст. 50 Закону № 606-XIV у разі закінчення виконавчого провадження (крім направлення виконавчого документа за належністю іншому органу державної виконавчої служби, офіційного оприлюднення повідомлення про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури, закінчення виконавчого провадження за рішенням суду, винесеним у порядку забезпечення позову чи вжиття запобіжних заходів, а також крім випадків нестягнення виконавчого збору або витрат, пов`язаних з організацією та проведенням виконавчих дій), повернення виконавчого документа до суду або іншого органу (посадовій особі), який його видав, арешт, накладений на майно боржника, знімається, скасовуються інші вжиті державним виконавцем заходи примусового виконання рішення, а також провадяться інші дії, необхідні у зв`язку із завершенням виконавчого провадження. Завершене виконавче провадження не може бути розпочате знову, крім випадків, передбачених цим Законом.

Умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню в разі невиконання їх в добровільному порядку, на час повернення виконавчого документа стягувачу були врегульовані Законом України «Про виконавче провадження» від 02.06.2016 № 1404-VIII.

Статтею 1 зазначеного закону визначено, що виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

За змістом п. 1, 5 7, 8 ст.2 Закону № 1404-VIII виконавче провадження здійснюється з дотриманням зокрема таких засад: верховенства права; справедливості, неупередженості та об`єктивності; розумності строків виконавчого провадження; співмірності заходів примусового виконання рішень та обсягу вимог за рішеннями.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 10 Закону № 1404-VIII заходами примусового виконання рішень є: звернення стягнення на кошти, цінні папери, інше майно (майнові права), корпоративні права, майнові права інтелектуальної власності, об`єкти інтелектуальної, творчої діяльності, інше майно (майнові права) боржника, у тому числі якщо вони перебувають в інших осіб або належать боржникові від інших осіб, або боржник володіє ними спільно з іншими особами.

Згідно п. 2 ч. 1 ст. 37 Закону № 1404-VIII виконавчий документ повертається стягувачу, якщо: у боржника відсутнє майно, на яке може бути звернено стягнення, а здійснені виконавцем відповідно до цього Закону заходи щодо розшуку такого майна виявилися безрезультатними.

Зі змісту ч. 3 ст. 37 Закону № 1404-VIII вбачається, що у випадку, передбачено п. 2 ч. 1 ст. 37 Закону № 1404-VIII арешт з майна боржника не знімається.

У відповідності до ч. 5 ст. 37 Закону № 1404-VIII повернення виконавчого документа стягувачу з підстав, передбачених цією статтею, не позбавляє його права повторно пред`явити виконавчий документ до виконання протягом строків, встановлених статтею 12 цього Закону, крім випадків, коли виконавчий документ не підлягає виконанню або покладені виконавчим документом на боржника зобов`язання підлягають припиненню відповідно до умов угоди про врегулювання спору (мирової угоди), укладеної між іноземним суб`єктом та державою Україна на будь-якій стадії урегулювання спору або розгляду справи, включаючи стадію визнання та виконання рішення, незалежно від дати укладення такої угоди.

В постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 27 березня 2020 року у справі № 817/928/17 (адміністративне провадження № К/9901/20268/18) зазначено про те, що як закінчення виконавчого провадження, так і повернення виконавчих документів з різних підстав, законодавцем визначено як стадію завершення виконавчого провадження, за яким ніякі інші дії державного виконавця не проводяться.

Згідно з положеннями статті 41 Конституції України та статті 321 Цивільного кодексу України ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності чи обмежений у його здійсненні. Право приватної власності є непорушним.

Стаття 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод закріплює, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

В постановах Верховного Суду у складі колегій суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 07 липня 2021 року у справі № 2-356/12 (провадження № 61-5972св19), від 03 листопада 2021 року у справі № 161/14034/20 (провадження № 61-1980св21), від 22 грудня 2021 року у справі № 645/6694/15-ц (провадження № 61-18160св19), від 26 січня 2022 року у справі № 127/1541/14-ц (провадження № 61-2829св21), в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 18 січня 2023 року у справі № 127/1547/14-ц (провадження № 61-12997св21), в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 09 січня 2023 року у справі № 2-3600/09 (провадження № 61-12406св21) викладено правовий висновок про те, що наявність протягом тривалого часу нескасованого арешту на майно боржника, за умови відсутності виконавчого провадження та майнових претензій з боку стягувача, є невиправданим втручанням у право особи на мирне володіння своїм майном.

Відповідно до частини першої статті 22 Закону № 606-XIV виконавчі документи можуть бути пред`явлені до виконання в такі строки: 1) посвідчення комісій по трудових спорах, постанови судів у справах про адміністративні правопорушення та постанови органів (посадових осіб), уповноважених розглядати справи про адміністративні правопорушення, протягом трьох місяців; 2) інші виконавчі документи протягом року, якщо інше не передбачено законом.

05 жовтня 2016 року набрав чинності Закон України від 02 червня 2016 року № 1404-VIII «Про виконавче провадження».

Згідно з пунктом 5 розділу ХІІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1404-VIII виконавчі документи, видані до набрання чинності цим Законом, пред`являються до виконання у строки, встановлені цим Законом.

Відповідно до пункту 7 розділу ХІІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1404-VIII виконавчі дії, здійснення яких розпочато до набрання чинності цим Законом, завершуються у порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом. Після набрання чинності цим Законом 05 жовтня 2016 року виконавчі дії здійснюються відповідно до цього Закону.

За частиною 1, 2, пунктом 1 частини 4 статті 12 Закону № 1404-VIII виконавчі документи можуть бути пред`явлені до примусового виконання протягом трьох років. Строки, зазначені в частині першій цієї статті, встановлюються для виконання рішення з наступного дня після набрання ним законної сили чи закінчення строку, встановленого в разі відстрочки чи розстрочки виконання рішення, а якщо рішення підлягає негайному виконанню з наступного дня після його прийняття. Строки пред`явлення виконавчого документа до виконання перериваються у разі пред`явлення виконавчого документа до виконання.

Враховуючи викладене, оскільки виконавчий лист від 11.05.2011 р. № 2-131, на підставі якого відкрито виконавче провадження № 26587311 та № 45877882 повернуто стягувачу, то повторно пред`явити його до виконання стягувач міг у строк до 27.03.2020 року.

Встановивши вищенаведені обставини, оскільки зазначений виконавчий лист повторно не пред`являвся до примусового виконання і строки його пред`явлення до виконання закінчилися, суд дійшов висновку що збереження арешту, накладеного державним виконавцем з метою виконання судового рішення, за відсутності відкритих виконавчих проваджень та можливості продовження примусового виконання судового рішення, є невиправданим втручанням у право на мирне володіння майном боржника.

Аналогічних висновків дійшов Верховний Суд у постанові від 28 серпня 2024 року у справі № 947/36027/21.

Згідно ч. 4 ст. 59 Закону № 1404-VIII підставами для зняття виконавцем арешту з усього майна (коштів) боржника або його частини є:

1) отримання виконавцем документального підтвердження, що рахунок боржника має спеціальний режим використання та/або звернення стягнення на такі кошти заборонено законом;

2) надходження на рахунок органу державної виконавчої служби, рахунок приватного виконавця суми коштів, стягнених з боржника (у тому числі від реалізації майна боржника), необхідної для задоволення вимог усіх стягувачів, стягнення виконавчого збору, витрат виконавчого провадження та штрафів, накладених на боржника;

3) отримання виконавцем документів, що підтверджують про повний розрахунок за придбане майно на електронних торгах;

4) наявність письмового висновку експерта, суб`єкта оціночної діяльності - суб`єкта господарювання щодо неможливості чи недоцільності реалізації арештованого майна боржника у зв`язку із значним ступенем його зношення, пошкодженням;

5) відсутність у строк до 10 робочих днів з дня отримання повідомлення виконавця, зазначеного у частині шостій статті 61 цього Закону, письмової заяви стягувача про його бажання залишити за собою нереалізоване майно;

6) отримання виконавцем судового рішення про скасування заходів забезпечення позову;

7) погашення заборгованості із сплати періодичних платежів, якщо виконання рішення може бути забезпечено в інший спосіб, ніж звернення стягнення на майно боржника;

8) отримання виконавцем документального підтвердження наявності на одному чи кількох рахунках боржника коштів, достатніх для виконання рішення про забезпечення позову;

9) підстави, передбачені пунктом 1-2 та підпунктом 2 пункту 10-4 розділу XIII "Прикінцеві та перехідні положення" цього Закону;

10) отримання виконавцем від Державного концерну "Укроборонпром", акціонерного товариства, створеного шляхом перетворення Державного концерну "Укроборонпром", державного унітарного підприємства, у тому числі казенного підприємства, яке є учасником Державного концерну "Укроборонпром" або на момент припинення Державного концерну "Укроборонпром" було його учасником, господарського товариства, визначеного частиною першою статті 1 Закону України "Про особливості реформування підприємств оборонно-промислового комплексу державної форми власності", звернення про зняття арешту в порядку, передбаченому статтею 11 Закону України "Про особливості реформування підприємств оборонно-промислового комплексу державної форми власності".

Відповідно до абз. 1-6 п. 16 Р. 8 Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 02.04.2012 № 512/5 (у редакції наказу Міністерства юстиції України 29.09.2016 № 2832/5) постанова про зняття арешту з майна боржника, постанова про скасування тимчасового обмеження у праві виїзду особи з України, постанова про зняття майна з розшуку або скасування інших заходів примусового виконання рішення виноситься державним виконавцем органу державної виконавчої служби або приватним виконавцем, яким виконавчий документ повернуто стягувачу, без винесення постанови про відкриття чи відновлення виконавчого провадження, за заявою боржника у разі, якщо:

- судом скасовано заходи забезпечення позову за завершеним виконавчим провадженням;

- при повторному пред`явленні такого виконавчого документа до примусового виконання виконавче провадження за таким виконавчим документом закінчено на підставі частини першої статті 39 Закону, а також за умови сплати боржником витрат виконавчого провадження, здійснених під час виконавчого провадження, у якому виконавчий документ повернуто стягувачу (крім випадків, коли виконавчий документ повернуто приватним виконавцем, діяльність якого припинена);

- після повернення виконавчого документа стягувачу на рахунок органу державної виконавчої служби, рахунок приватного виконавця надійшла сума коштів для задоволення вимог стягувача, виконання постанов про стягнення виконавчого збору, витрат виконавчого провадження та за умови, що такий виконавчий документ повторно на виконання не пред`явлено;

- після повернення виконавчого документа стягувачу наявні обставини, визначені частиною першою статті 39 Закону (крім випадків, коли виконавчий документ перебуває на примусовому виконанні), а також за умови сплати боржником витрат виконавчого провадження, здійснених під час виконавчого провадження, у якому виконавчий документ повернуто стягувачу (крім випадків, коли виконавчий документ повернуто приватним виконавцем, діяльність якого припинена), та виконавчого збору, який підлягав стягненню у цьому виконавчому провадженні (крім випадків, коли відповідно до статті 27 Закону виконавчий збір стягненню не підлягає);

- арешт з майна боржника або інші заходи примусового виконання рішення скасовані судовим рішенням.

З аналізу змісту вказаної норми вбачається, постанова про зняття арешту з майна боржника виноситься державним виконавцем органу державної виконавчої служби або приватним виконавцем, яким виконавчий документ повернуто стягувачу, без винесення постанови про відкриття чи відновлення виконавчого провадження, за заявою боржника виключно у випадках, передбачених даною нормою.

Жодна з наведених підстав не відповідає обставинам даної справи, а тому суд вважає необґрунтованим посилання начальника відділу ДВС на п. 16 Р. 8 Інструкції.

У той же час, законодавством взагалі не передбачено, на якого саме виконавця покладається обов`язок зі зняття арешту у випадку, якщо виконавчий документ був повернутий стягувачу на підставі п. 2 ч. 1 ст. 37 Закону № 1404-VIII та в подальшому не був повторно пред`явлений до виконання і строки повторного пред`явлення до виконання якого закінчилися.

Верховний Суд у постанові від 03 липня 2019 року у справі № 911/1521/18 зазначив, що відповідно до вимог принципу правової визначеності правозастосовчий орган у випадку неточності, недостатньої чіткості, суперечливості норм позитивного права має тлумачити норму на користь невладного суб`єкта (якщо однією зі сторін спору є представник держави або органу місцевого самоврядування), адже якщо держава нездатна забезпечити видання зрозумілих правил, то саме вона і повинна розплачуватися за свої прорахунки. Це так зване правило пріоритету норми за найбільш сприятливим для особи тлумаченням.

Відтак, суд виходить із того, що за наявності у національному законодавстві правових «прогалин» щодо захисту прав людини та основних свобод, органи державної влади зобов`язані застосувати підхід, який був би найбільш сприятливим для особи, а тому дійшов висновку, що скарга підлягає задоволенню.

Відповідно до ст. 451 ЦПК України за результатами розгляду скарги суд постановляє ухвалу.

У разі встановлення обґрунтованості скарги суд скасовує оскаржувані рішення та визнає оскаржувані дії чи бездіяльність неправомірними і зобов`язує державного виконавця або іншу посадову особу органу державної виконавчої служби, приватного виконавця усунути порушення (поновити порушене право заявника).

Керуючись ст.ст. 81, 447-451 ЦПК України, суд,-

ПОСТАНОВИВ:

Скаргу ОСОБА_1 на дії Городнянського відділу державної виконавчої служби у Чернігівському районі Чернігівської області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції - задовольнити.

Визнати незаконною бездіяльність Городнянського відділу державної виконавчої служби у Чернігівському районі Чернігівської області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції щодо не зняття арешту, накладеного у виконавчому провадженні №26587311 на все належне їй на праві власності нерухоме майно, який обліковується в Єдиному реєстрі заборон відчуження об`єктів нерухомого майна (реєстраційний номер обтяження: 11296652).

Зобов`язати Городнянський відділ державної виконавчої служби у Чернігівському районі Чернігівської області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції скасувати накладений у виконавчому провадженні №26587311 на все належне ОСОБА_1 на праві власності нерухоме майно, який обліковується в Єдиному реєстрі заборон відчуження об`єктів нерухомого майна (реєстраційний номер обтяження: 11296652).

Ухвала може бути оскаржена в апеляційному порядку протягом п`ятнадцяти днів з дня її проголошення шляхом подачі апеляційної скарги до Чернігівського апеляційного суду.

На підставі ч.2 ст. 261 ЦПК України ухвала набирає законної сили з моменту підписання її суддею.

Учасник справи, якому ухвала суду не була вручена у день її проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.

Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених участині другійстатті 358 цього Кодексу.

Суддя М. С. Чигвінцев