Постанова

від 22.01.2025 по справі 160/16489/23

КАСАЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 січня 2025 року

м. Київ

справа № 160/16489/23

адміністративне провадження № К/990/39128/23

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючого - Чиркіна С.М.,

суддів: Берназюка Я.О., Шарапи В.М.,

розглянувши у порядку письмового провадження касаційну скаргу Приватного підприємства «Січеслав-Торгсервіс» на ухвалу Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 07.08.2023 (головуючий суддя: Калугіна Н.Є.) та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 17.10.2023 (головуючий суддя: Головко О.В., судді: Ясенова Т.І., Суховаров А.В.) у справі №160/16489/23 за позовом Приватного підприємства «Січеслав-Торгсервіс» до Виконавчого комітету Дніпровської міської ради, Комунального підприємства «Благоустрій міста» Дніпровської міської ради про визнання протиправними і скасування рішень, визнання протиправними дій,

У С Т А Н О В И В:

І. РУХ СПРАВИ

У липні 2023 року Приватне підприємство «Січеслав-Торгсервіс» (далі - ПП «Січеслав-Торгсервіс» або позивач) звернулося до суду із позовом до Виконавчого комітету Дніпровської міської ради (далі - відповідач-1), Комунального підприємства «Благоустрій міста» Дніпровської міської ради (далі - відповідач-2 або КП «Благоустрій міста» ДМР, в якому просило:

визнати незаконними і скасувати рішення виконкому Дніпровської міської ради №229 від 19.02.2019 та № 306 від 19.03.2019 в частині, що стосується майна по АДРЕСА_1;

визнати неправомірними дії КП «Благоустрій міста» ДМР щодо знесення 30.05.2019, 25.03.2020 та 08.07.2020 будівель і споруд торгівельно-сервісного комплексу по АДРЕСА_1, належних ПП «Січеслав-Торгсервіс»;

стягнути солідарно з відповідачів на користь ПП «Січеслав-Торгсервіс» в рахунок відшкодування шкоди завданої протиправними діями щодо знищення майна - 14084429 грн.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 19.07.2023 позовну заяву залишено без руху та надано позивачу строк протягом десяти календарних днів з дня отримання копії ухвали для усунення недоліків позовної заяви шляхом надання заяви про поновлення строку звернення до суду з цим позовом із наведенням інших причин пропуску строку звернення до суду, із наданням відповідних доказів.

В ухвалі від 19.07.2023 судом зазначено, що позивачем не доведено наявність непереборних обставин та об`єктивних перешкод або труднощів, які б не залежали від волі позивача та унеможливили своєчасне з`ясування про наявність спірних рішень та вчасного подання позову. Належних доводів про те, що протягом 2019-2022 років позивач не міг дізнатись про порушення своїх прав прийнятими виконавчим комітетом ДМР рішеннями, позивачем також не наведено, достовірних доказів не надано.

Зокрема, суд зазначив, що згідно із адвокатським запитом від 07.10.2019 до Дніпровської міської ради, долученим до матеріалів позову, адвокат, діючий в інтересах ОСОБА_1 (співвласник підприємства позивача), просив надати інформацію щодо прийняття рішень про знищення нерухомого майна за адресою: АДРЕСА_1 . Проте, доказів направлення вказаного запиту до ДМР матеріали позову не містять. Як зазначає позивач відповіді на вказаний запит не надано.

До матеріалів позову також долучені адвокатські запити адвоката ОСОБА_1 Довгополої О.О. від 09.09.2021, від 26.10.2021, від 12.11.2021, від 09.12.2021 щодо отримання інформації, зокрема і стосовно прийнятих ДМР рішень як підстав для знесення споруд та будівель за адресою: АДРЕСА_1.

Проте, у наданні інформації на ці адвокатські запити з боку ДМР відмовлено у зв`язку із порушенням адвокатом, який їх підписав, вимог Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність».

Також до матеріалів позову позивачем додані заяви ОСОБА_1 (співвласника підприємства позивача) від 04.04.2019, 30.03.2020, 12.07.2020, 30.12.2020 до Дніпровської міської ради та КП «Благоустрій міста» ДМР щодо отримання інформації про прийняті ДМР рішення, як підстав для знесення споруд та будівель за адресою: АДРЕСА_1 .

Разом з тим, належних доказів направлення заяв від 04.04.2019, 30.03.2020, 12.07.2020, 30.12.2020 щодо отримання інформації про прийняті ДМР рішення на адресу Дніпровської міської ради до матеріалів позову не надано.

Позивач зазначає, що такі заяви позивача залишились без відповіді з боку Дніпровської міської ради.

Водночас, суд констатував, що попри неотримання позивачем відповіді на вказані заяви, ним не вчинено жодних заходів щодо оскарження відповідної бездіяльності Дніпровської міської ради (Виконавчого комітету).

Також суд першої інстанції зауважив що адвокатські запити 2019, 2021 років, а також заяви позивача 04.04.2019, 30.03.2020, 12.07.2020, 30.12.2020 були подані до Дніпровської міської ради, в той час як у спірних правовідносинах оскаржуються рішення виконкому Дніпровської міської ради, який відповідно до даних Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань є окремою юридичною особою (код ЄДРПОУ 04052092).

Суд першої інстанції також критично оцінив посилання позивача на те що, після введення воєнного стану ОСОБА_1 (як директор та співвласник підприємства позивача) виїхала за межі України, оскільки у ОСОБА_1 існує представник, який фактично на протязі 2019-2023 років захищав майнові інтереси ОСОБА_1 , як співвласниці ПП «Січеслав-Торгсервіс». До того ж, строк подання позову сплинув до запровадження воєнного стану.

Також суд першої інстанції установив, що у ПП «Січеслав-Торгсервіс» станом на 18.02.2020 існував ще один співвласник - ОСОБА_2 , станом на 18.07.2023 інший співвласник - ОСОБА_3 .

Позивачем 31.07.2023 було подано до суду першої інстанції клопотання про поновлення строку звернення з позовом до суду, в якому останній, зокрема, зазначив, що про оскаржувані рішення позивач фактично дізнався: № 306 - з відповіді на адвокатський запит від 24.03.2023; № 229 - з офіційного сайту ДМР 10.05.2023, виходячи зі змісту відповіді на адвокатський запит № 207. Після отримання інформації щодо наявності оскаржуваних рішень виконкому ДМР, позивач одразу звернувся з цим позовом до суду.

Також позивач зазначив, що новий співвласник не був достеменно обізнаний про події, що відбулись 30.05.2019, 25.03.2020 та 08.07.2020, адже увійшов до складу підприємства коли майно вже було зруйновано, тому він не знав які дії задля відновлення порушених прав попередніх власників були виконані станом на 22.11.2021.

Дніпропетровський окружний адміністративний суд ухвалою від 07.08.2023, залишеною без змін постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 17.10.2023, повернув позивачу позовну заяву на підставі частини другої статті 123 КАС України.

Не погоджуючись із зазначеними судовими рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, позивач подав касаційну скаргу, у якій просить суд касаційної інстанції скасувати оскаржувані рішення, а справу направити на продовження розгляду до суду першої інстанції.

IІ. ПРОЦЕСУАЛЬНІ ДІЇ У СПРАВІ

Ухвалою Верховного Суду від 04.12.2023 відкрито касаційне провадження у справі.

Ухвалою Верховного Суду від 21.01.2025 справу призначено до розгляду в порядку письмового провадження.

ІІІ. ОЦІНКА СУДІВ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ

Повертаючи позовну заяву позивачу, суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що позивачем пропущений встановлений частиною другою статті 122 КАС України шестимісячний строк звернення до суду, а відповідних обґрунтувань обставин та належних доказів на підтвердження поважності причин пропуску вказаного строку звернення до суду позивачем не наведено, а судами не встановлено.

ІV. ДОВОДИ КАСАЦІЙНОЇ СКАРГИ

Касаційна скарга позивача обґрунтована тим, що судами першої та апеляційної інстанцій неповно з`ясовані обставини справи, що призвело до постановлення незаконного рішення про повернення позовної заяви у зв`язку із пропуском строку звернення до суду.

У касаційній скарзі скаржник наводить хронологію подій щодо державної реєстрації ПП «Січеслав-Торгсервіс», придбання позивачем нерухомого майна, розроблення проєкту землеустрою, існування інших подій, які пов`язані зі спірним питанням, як то проведення перевірок, отримання приписів, звернення до відповідних суб`єктів владних повноважень, укладання договорів про правничу допомогу, зміна співвласників підприємства, тощо.

Зокрема скаржник наголошує, що напередодні знесення належного ПП «Січеслав-Торгсервіс» нерухомого майна, 28.05.2019 його колишнім директором - ОСОБА_4 , який попередньо вступив у змову з Дніпровською міською радою, було вчинено ряд незаконних дій, направлених на припинення за суб`єктом господарювання права власності на будівлі та споруди торгівельно-сервісного комплексу за реєстраційним номером 170662912101, що розташований за адресою: АДРЕСА_1.

Власне вважаючи, що порушення прав суб`єкта господарювання відбулося саме через незаконне припиненням права власності на майно внаслідок незаконних дій директора ОСОБА_5 за сприянням міськради, позивач первісно вважав ціллю відновити незаконно скасоване право власності, яке в судовому порядку рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 13.03.2020 було поновлено (рішення суду набрало законної сили 07.08.2020), а також оскаржував дії ДМР щодо земельної ділянки на якій було розташоване майно підприємства, оскільки земля після незаконного знищення майна підприємства відразу була надана іншим особам під нове будівництво.

Зазначене, на переконання позивача, свідчить про те, що суб`єкт господарювання вчиняв усі можливі та послідовні дії, з урахуванням існуючих відносин з ДМР (земельних), і наявної можливості знати про стан своїх прав, свобод та інтересів без зайвих зволікань.

Також позивач стверджує, що ПП «Січеслав-Торгсервіс» після відновлення незаконно припиненого права власності і розслідування подій органами досудового слідства та встановлення причетних до подій осіб та підстав їх вчинення мало намір в 2022 році, тобто в межах трирічного строку позовної давності, звернутися до господарського суду Дніпропетровської області з позовом про відшкодування заподіяної шкоди, проте в Україні було запроваджено воєнний стан.

Позивач у контексті предмету спору та поважності причин пропуску строку звернення до суду також зазначає, що:

- про оскаржувані рішення позивач фактично дізнався: № 306 - з відповіді на адвокатський запит від 24.03.2023; № 229 - з офіційного сайту ДМР 10.05.2023, виходячи зі змісту відповіді на адвокатський запит № 207, після чого відразу звернувся з відповідним позовом до суду, який є предметом розгляду у цій справі;

- наведений перелік нерухомого майна у додатках до оскаржуваних рішень виконкому є знеособленим (зазначено лише адресу об`єкту без ідентифікації суб`єкт господарювання), що унеможливлює ідентифікувати коло осіб права та інтереси яких зачіпають такі акти індивідуальної дії;

- ОСОБА_1 (директор) 04.04.2019, 30.03.2020, 12.07.2020 та 30.12.2020 зверталася із заявами до ДМР та КП «Благоустрій міста» ДМР щодо отримання інформації про прийняті ДМР рішення, всі вищенаведені заяви направлялись до ДМР по Укрпошті, натомість деякі квитанції про відправлення в зв`язку зі спливом часу вицвіли (втратили колір);

- з початку карантину, який було введено в Україні 12.03.2020 постановою КМУ № 211 від 11.03.2020, особистий прийом громадян ДМР, як і іншими установами взагалі не вівся і дані про надходження кореспонденції та результати її розгляду можливо отримати виключно на підставі судового або адвокатського запиту;

- квитанція про відправлення адвокатського запиту від 07.10.2019 до ДМР не зберіглася, натомість позивач скористався можливістю витребування цієї інформації у ДМР на підставі адвокатського запиту, проте зазначена інформація не зберіглася, про що зазначено у відповіді ДМР від 17.10.2023;

- щодо адвокатських запитів адвоката Довгополої О.О. від 09.09.2021, від 26.10.2021, від 12.11.2021, від 09.12.2021, за результатами розгляду яких відмовлено у наданні інформації стосовно прийнятих ДМР рішень з посиланням на порушення адвокатом, який їх підписав, вимог Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», позивач зазначає, що такі підстави відмови були надуманими, поряд з цим дійсно бездіяльність ДМР не оскаржувались через зайнятість адвоката, що зумовило розірвання договору правничої допомоги з позивачем № 36 від 20.09.2020 на підставі додаткової угоди від 30.12.2021;

- після початку повномасштабного вторгнення російської федерації в Україну ОСОБА_1 разом з дітьми була вимушена покинути межі України і тільки 22.02.2023 з адвокатом було укладено новий договір правничої допомоги;

- у листопаді 2021 року до складу власників ПП «Січеслав-Торгсервіс» замість ОСОБА_2 увійшов ОСОБА_3 . Водночас новий співвласник ОСОБА_3 не був достеменно обізнаний про події, що відбулись 30.05.2019, 25.03.2020 і 08.07.2020, а увійшов до складу підприємства коли майно вже було зруйновано, тому він не знав які дії задля відновлення порушених прав попередніх власників були виконані станом на 22.11.2021 та відповідно які необхідно ще вчинити. Окрім того, директором підприємства була ОСОБА_1 , яка фактично вела всі юридичні справи підприємства, тому ОСОБА_3 жодним чином не міг впливати на події щодо з`ясування питань знесення майна.

Підсумовуючи викладене скаржник вважає, що є очевидним той факт, що звернення за захистом порушених прав в 2019 році з боку ПП «Січеслав-Торгсервіс» було неможливим, оскільки позивач був не обізнаний про прийняття оскаржуваних рішень № 306 і № 229 раніше ніж 24.03.2023 і 10.05.2023 відповідно, позаяк ДМР навмисно приховувала від сторони позивача існування оскаржуваних рішень, враховуючи їх незаконність.

Відповідач-1 подав відзив на касаційну скаргу в якому із посиланням на законність та обґрунтованість рішень судів попередніх інстанцій просить залишити оскаржувані судові рішення без змін, а скаргу без задоволення. Виконком ДМР наполягає, що фактично позивач дізнався про порушення своїх прав та інтересів 30.05.2019, під час здійснення демонтажу тимчасових споруд на виконання рішень виконавчого комітету Дніпровської міської ради № 229 та №306.

Своєю чергою відповідач-1 вважає безпідставними доводи позивача про те, що про оскаржувані рішення останній дізнався лише у 2023 році, оскільки усі рішення Дніпровської міської ради, виконавчого комітету Дніпровської міської ради оприлюднюються на офіційному сайті Дніпровської міської ради, а отже у підприємства була реальна можливість дізнатися про порушення свої прав та інтересів вчасно. Натомість триваюча пасивна поведінка такої особи не свідчить про дотримання строку звернення до суду з урахуванням наявної у неї можливості знати про стан своїх прав, свобод та інтересів.

12.01.2025 та 15.01.2025 відповідно на адресу Верховного Суду від позивача надійшли додаткові пояснення у справі. В цих поясненнях позивач наголошує, що ним наведені очевидні поважні причини пропуску строку звернення до суду, які свідчать про наявність підстав для його поновлення, оскільки відбулось незаконне та невиправдане втручання у право власності ПП «Січеслав-Торгсервіс».

Скаржник наполягає, що оскаржувані рішення фактично є знеособленими, оскільки не містять необхідних ідентифікуючих даних щодо власника майна (зокрема коду ЄДРПОУ), яке підлягає знесенню на їх підставі , що унеможливило в повній мірі, а саме абсолютно, а не ймовірно ідентифікувати ПП «Січеслав-Торгсервіс», як суб`єкта відповідних правовідносин.

Таким чином, за позицією позивача, склалась така ситуація, що орган місцевого самоврядування у своєму рішенні не вказав дані щодо власника нерухомого майна, що спричинило негативні наслідки для останнього та є грубим порушенням принципу «належного урядування».

Також на переконання скаржника очевидним є і те, що повернення цього позову і як наслідок нерозгляду його по суті обмежує обсяг конституційного права позивача на судовий захист і доступ до правосуддя, як неподоланної перешкоди для відновлення порушених прав і відшкодування спричинених руйнувань майна, оскільки виключно доведення незаконності дій органів місцевого самоврядування є передумовою відшкодування шкоди.

Відповідач-2 процесуальним правом на подачу відзиву не скористався, хоча про відкриття провадження у справі був повідомлений належним чином 14.12.023, що підтверджується інформацією, зазначеною у корінці повідомлення про вручення поштового відправлення.

V. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Верховний Суд перевірив доводи касаційної скарги, правильність застосування судом норм матеріального права та дійшов таких висновків.

Відповідно до частини другої статті 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

Згідно із частиною першою статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Порядок здійснення судочинства в адміністративних судах визначено КАС України, в частині першій статті 5 якого зазначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду за захистом, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси.

Відповідно до частин першої та другої статті 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Своєю чергою, правові наслідки пропуску строку звернення до адміністративного суду визначені у статті 123 КАС.

Так, відповідно до частини першої цієї статті у разі подання особою позову після закінчення строків, установлених законом, без заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані судом неповажними, позов залишається без руху. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду з заявою про поновлення строку звернення до адміністративного суду або вказати інші підстави для поновлення строку.

Якщо заяву не буде подано в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку звернення до адміністративного суду будуть визнані неповажними, суд повертає позовну заяву (частина друга статті 123 КАС).

Одночасно з цим, частина перша статті 118 КАС України визначає, що процесуальні строки - це встановлені законом або судом строки, у межах яких вчиняються процесуальні дії. Процесуальні строки встановлюються законом, а якщо такі строки законом не визначені - встановлюються судом.

Процесуальні строки визначаються днями, місяцями і роками, а також можуть визначатися вказівкою на подію, яка повинна неминуче настати.

Водночас норми КАС не дають визначення поважних причин пропуску строку звернення до адміністративного суду. Вочевидь такими є обставини, які унеможливлюють або ускладнюють можливість вчинення особою процесуальних дій щодо звернення з позовною заявою у визначений законом строк; є об`єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи, що звернулась з адміністративним позовом; або пов`язані з дійсно істотними перешкодами чи труднощами, що унеможливили своєчасне звернення до суду. Обставини такого роду, якщо на них посилається особа, повинні бути підтверджені відповідними доказами.

Інститут строків звернення до адміністративного суду сприяє досягненню юридичної визначеності в публічно-правових відносинах, а також стимулює учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до реалізації права на звернення до суду. Встановлюючи такі строки, законодавець обмежив час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними; після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними. Недотримання строків, про які йдеться, зумовлює визначені законом правові наслідки.

Правила регулювання строків для подання скарги мають на меті забезпечення належного відправлення правосуддя і дотримання принципу юридичної визначеності. Зацікавлені особи повинні розраховувати на те, що ці правила будуть застосовані [див. рішення ЄСПЛ від 28.10.1998 у справі «Perez de Rada Cavanilles v.», заява № 28090/95, пункт 45; від 21.12.2010 у справі «Перетяка та Шереметьєв проти України» (Peretyaka and Sheremetyev v.), заяви №17160/06 та № 35548/06, пункт 34].

У справі «Устименко проти України» ЄСПЛ зазначив, що сама концепція «поважних причин» не є чіткою, тому для національних судів ще важливішим було вказати причини свого рішення про поновлення пропущеного строку і відновлення провадження у справі заявника.

Якщо строк оскарження поновлюється зі спливом значного періоду часу, таке рішення може порушити принцип правової визначеності.

У межах спірних правовідносин позивач оскаржує рішення виконкому Дніпровської міської ради від № 229 від 19.02.2019 і № 306 від 19.03.2019 в частині, що стосується майна по АДРЕСА_1.

Судами установлено, що з цим позовом до суду позивач звернувся лише 11.07.2023, отже після спливу визначеного статтею 122 КАС України строку.

Частиною шостою статті 161 КАС України визначено, що у разі пропуску строку звернення до адміністративного суду позивач зобов`язаний додати до позову заяву про поновлення цього строку та докази поважності причин його пропуску.

З інформації, наявній у матеріалах справи вбачається, що позивач при зверненні з цим позовом до суду одночасно подав клопотання про поновлення строку звернення до суду, в якому стверджував, що про оскаржуване рішення № 229 позивач дізнався із адвокатського запиту від 24.03.2023, а про рішення № 306 із офіційного сайту ДМР, виходячи із змісту відповіді на адвокатський запит №207.

Також у вказаному клопотанні позивач зазначив, що після вручення приписів орендарям майна, датованих 30.05.2019, якими надано строк для усунення порушень Правил благоустрою до 22 години 30.05.2019, негайно звернувся до ДМР і КП «Благоустрій міста» ДМР з відповідними документами про право власності і Інформаційною довідкою станом на 14.15 годину 30.05.2019 і просив повідомити з яких підстав були вручені наведені приписи, натомість ці документи не були прийняті до уваги ні ДМР, ні КП «Благоустрій міста» ДМР і не зупинили знесення будівель і споруд торгівельно-сервісного комплексу по АДРЕСА_1, яке відбулось у 3 етапи: 30.05.2019, 25.03.2020 та 08.07.2020.

У клопотанні позивач також зазначив, що 04.04.2019, 30.03.2020, 12.07.2020 та 30.12.2020 ОСОБА_1 (яка є співвласником підприємства позивача) на адресу ДМР і КП «Благоустрій міста» ДМР направлялись листи щодо надання інформації про те, на підставі яких рішень Дніпровської міської ради відбулось знищення нерухомого майна ПП «Січеслав-Торгсервіс», оскільки у датованих 30.05.2019 приписах не було зазначено відповідне рішення в межах якого вони складені. Проте відповіді на наведені звернення позивачем отримано не було, а при особистих розмовах з співробітниками ДМР, останні посилались виключно на припинення права власності 30.05.2019, яке відбулось саме на підставі дій ПП «Січеслав-Торгсервіс».

До того ж за доводами позивача, в межах цивільних і кримінальних справ, сторонами яких були і ДМР і співробітники комунальних підприємств, не було долучено рішень виконкому ДМР № 229 від 19.02.2019 і № 306 від 19.03.2019, тобто ПП «Січеслав-Торгсервіс» не міг дізнатися про порушення ними свого права й саме із цієї причини позивач не звернувся до адміністративного суду щодо свого захисту протягом шести місяців від дати їх ухвалення і порушення прав, свобод чи інтересів, що виключало можливість їх оскарження враховуючи необізнаність про їх існування.

Також як зазначає позивач у клопотанні, ОСОБА_1 , як директор і співвласник ПП «Січеслав-Торгсервіс», мала намір після відновлення незаконно припиненого права власності і розслідування подій органами досудового слідства та встановлення причетних до подій осіб та підстав їх вчинення, звернутися до господарського суду в межах трирічного строку щодо стягнення спричиненої шкоди, натомість інформація про існування рішень ДМР від 2019 року щодо спірного майна зумовила необхідність звернення до адміністративного суду з цим позовом. Також ОСОБА_1 після початку війни в Україні разом з 2 дітьми виїхала за межі України.

Наведені у зазначеному вище клопотанні доводи позивача щодо пропуску строку звернення до суду були оцінені судом першої інстанції в ухвалі від 19.07.2023.

Так, за висновками суду першої інстанції, наведеними в ухвалі від 19.07.2023, позивачем не доведено наявність непереборних обставин та об`єктивних перешкод або труднощів, які б не залежали від волі позивача та унеможливили своєчасне з`ясування про наявність спірних рішень та вчасного подання позову.

Суд першої інстанції констатував, що належних доводів про те, що протягом 2019-2022 років позивач не міг дізнатись про порушення своїх прав, прийнятими виконавчим комітетом ДМР рішеннями, позивачем також не наведено, достовірних доказів не надано.

Зокрема в ухвалі від 19.07.2023 суд першої інстанції зазначив, що згідно адвокатського запиту від 07.10.2019, адресованого Дніпровській міській раді, адвокат співвласника підприємства позивача - ОСОБА_1 просив надати інформацію щодо прийняття рішень про знищення нерухомого майна за адресою: АДРЕСА_1 .

Проте суд першої інстанції констатував, що доказів направлення цього запиту до ДМР матеріали позову не містять. Як зазначає позивач відповіді на вказаний запит не надано.

До матеріалів позову також долучені адвокатські запити адвоката ОСОБА_1 - Довгополої О.О. від 09.09.2021, від 26.10.2021, від 12.11.2021 та від 09.12.2021 щодо отримання інформації, зокрема і стосовно прийнятих ДМР рішень як підстави для знесення споруд та будівель за адресою: АДРЕСА_1.

Однак у наданні інформації на ці адвокатські запити з боку ДМР відмовлено у зв`язку із порушенням адвокатом, який їх підписав, вимог Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність».

Також до матеріалів позову позивачем додані заяви ОСОБА_1 (співвласника підприємства позивача) від 04.04.2019, 30.03.2020, 12.07.2020, 30.12.2020 до Дніпровської міської ради та КП «Благоустрій міста» ДМР щодо отримання інформації про прийняті ДМР рішення, як підстав для знесення споруд та будівель за адресою: АДРЕСА_1 .

Проте суд першої інстанції зауважив, що належних доказів направлення заяв ОСОБА_1 від 04.04.2019, 30.03.2020, 12.07.2020, 30.12.2020 щодо отримання інформації про прийняті ДМР рішення на адресу Дніпровської міської ради до матеріалів позову не надано.

Позивач зазначає, що такі заяви позивача залишились без відповіді з боку Дніпровської міської ради. Проте суд констатував, що попри неотримання позивачем відповіді на вказані заяви, ним не вчинено жодних заходів щодо оскарження відповідної бездіяльності Дніпровської міської ради (Виконавчого комітету).

Також суд першої інстанції зауважив що адвокатські запити 2019, 2021 років, а також заяви позивача 04.04.2019, 30.03.2020, 12.07.2020, 30.12.2020 були подані до Дніпровської міської ради, в той час як у спірних правовідносинах оскаржуються рішення виконкому Дніпровської міської ради, який відповідно до даних Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань є окремою юридичною особою (код ЄДРПОУ 04052092).

Суд першої інстанції також критично оцінив посилання позивача на те що, після введення воєнного стану ОСОБА_1 (як директор та співвласник підприємства позивача) виїхала за межі України, оскільки у ОСОБА_1 існує представник, який фактично на протязі 2019-2023 років захищав майнові інтереси ОСОБА_1 , як співвласниці ПП «Січеслав-Торгсервіс». До того ж, строк подання позову сплинув до запровадження воєнного стану.

Також суд першої інстанції установив, що у ПП «Січеслав-Торгсервіс» станом на 18.02.2020 існував ще один співвласник - ОСОБА_2 , станом на 18.07.2023 інший співвласник - ОСОБА_3

31.07.2023 на адресу суду першої інстанції від позивача надійшло клопотання про поновлення строку звернення до суду, в якому позивач в обґрунтування підстав пропуску такого посилається на наступне:

- після того, як ПП «Січеслав-Торгсервіс» стало власником будівель та споруд торгівельно-сервісного комплексу по АДРЕСА_1 і відповідне право було зареєстровано в Державному реєстрі речових прав, ПП звернулось до ДМР про надання дозволу на розробку технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) по фактичному розміщенню нерухомого майна з наданням відповідних правовстановлюючих документів. Рішенням ДМР від 03.09.2014 № 188/55 ПП «Січеслав-Торгсервіс» надано дозвіл на розроблення технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) (план земельної ділянки додається) по фактичному розміщенню будівель та споруд торговельно-сервісного комплексу по АДРЕСА_1. Такими діями, на переконання позивача, Дніпровська міська рада визнала існування відповідного права власності на спірний об`єкт у ПП «Січеслав-Торгсервіс» і погодилась з наданням земельної ділянки;

- позивач після вручення приписів орендарям майна, датованих 30.05.2019, без посилання на документ в межах якого вони складені і якими надано строк для усунення порушень Правил благоустрою до 22 години 30.05.2019, негайно звернувся до ДМР і КП «Благоустрій міста» ДМР з відповідними документами про право власності і Інформаційною довідкою станом на 14.15. 30.05.2019 і просив повідомити з яких підстав були вручені наведені приписи, натомість ці документи не були прийняті до уваги ні ДМР, ні КП «Благоустрій міста» ДМР і не зупинили знесення будівель і споруд торгівельно-сервісного комплексу по АДРЕСА_1, яке відбулось у 3 етапи: 30.05.2019, 25.03.2020 і 08.07.2020, зокрема й за наявності судових спорів щодо наведеного майна, накладеного 06.03.2020 арешту, а також порушених кримінальних справ. Наведену заяву отримано ДМР 30.05.219 вх. № 11/1332, натомість відповідь на наведене звернення не отримано; рішення, які стали підставою для складення приписів про знесення не були вручені позивачу та орендарям, а також не долучені ні до кримінальних проваджень порушених в межах подій 30.05.2019, 25.03.2020 і 08.07.2020, ні до матеріалів справ у Господарському суді Дніпропетровської області та Індустріальному районному суді м. Дніпропетровська;

- саме виходячи із розуміння визначеної законом послідовності дій ДМР щодо земельного питання, ПП «Січеслав-Торгсервіс» не могло передбачити, що знесення спірного нерухомого майна буде здійснюватися не на підставі рішення сесії ради і судового рішення, в разі наявності спору, а на підставі рішень виконкому ДМР №229 від 19.02.2019 та № 306 від 19.03.2019, як тимчасових споруд з навмисним спотворенням правового статусу майна;

- про оскаржувані рішення позивач фактично дізнався: № 306 - з відповіді на адвокатський запит від 24.03.2023; № 229 - з офіційного сайту ДМР 10.05.2023, виходячи зі змісту відповіді на адвокатський запит № 207. Відразу після отримання інформації щодо наявності оскаржуваних рішень виконкому ДМР, ПП «Січеслав-Торгсервіс» у встановлений законом шестимісячний строк звернулося із відповідним позовом, який є предметом розгляду у цій справі;

- ОСОБА_1 04.04.2019, 30.03.2020, 12.07.2020 та 30.12.2020 зверталась з заявами до ДМР та КП «Благоустрій міста» ДМР щодо отримання інформації про прийняте ДМР рішення, всі вищенаведені заяви направлялись до ДМР по Укрпошті, натомість деякі квитанції про відправлення в зв`язку зі спливом часу вицвіли (втратили колір);

- з початку карантину, який було введено в Україні 12.03.2020 постановою КМУ №211 від 11.03.2020, особистий прийом громадян ДМР, як і іншими установами взагалі не вівся і дані про надходження кореспонденції та результати її розгляду можливо отримати виключно на підставі судового або адвокатського запиту, натомість за для цього потрібен час, який перебільшує час встановлений судом на надання нових доказів;

- квитанція про відправлення адвокатського запиту від 07.10.2019 до ДМР не зберіглася, натомість позивач скористався можливістю витребування цієї інформації у ДМР на підставі адвокатського запиту, але для цього також необхідно більше часу;

- щодо адвокатських запитів адвоката Довгополої О.О. від 09.09.2021, від 26.10.2021, від 12.11.2021 та від 09.12.2021, за результатами розгляду яких відмовлено у наданні інформації стосовно прийнятих ДМР з посиланням на порушення адвокатом, який їх підписав, вимог Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», позивач зазначив, що такі підстави відмови були надуманими, при цьому дійсно бездіяльність ДМР не оскаржувались в зв`язку з зайнятістю адвоката, що в подальшому зумовило розірвання договору правничої допомоги з позивачем № 36 від 20.09.2020 на підставі додаткової угоди від 30.12.2021;

- новий співвласник ОСОБА_3 не був достеменно обізнаний про події, що відбулись 30.05.2019, 25.03.2020 і 08.07.2020 року, оскільки увійшов до складу юридичної особи коли майно вже було зруйновано. Відповідача, за твердженнями позивача, останній не знав які дії задля відновлення порушених прав попередніх власників вже були виконані станом на 22.11.2021 та які дії ще необхідно вчинити. Окрім того, позивач наголосив, що директором ПП «Січеслав-Торгсервіс» була ОСОБА_1 , яка фактично вела всі юридичні справи підприємства, тому ОСОБА_3 жодним чином не міг впливати на події щодо з`ясування питань знесення майна.

Оцінивши зазначені у клопотанні про поновлення строків звернення до суду від 31.07.2023 позивачем аргументи, суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, констатував, що таким вже була надана відповідна правова оцінка в ухвалі від 19.07.2023.

Щодо додатково наведених позивачем аргументів в клопотанні від 31.03.2023 суд першої інстанції зазначив, що не вбачає поважності причин пропуску строку в тому, що адвокатом було розірвано договір із співвласницею ПП «Січеслав-Торгсервіс» у зв`язку із зайнятістю адвоката, оскільки позивач вправі укласти договір про надання правничої допомоги із іншим адвокатом.

Щодо посилань позивача на те, що новий співвласник ОСОБА_3 не був достеменно обізнаний про події, що відбулися 30.05.2019, 25.03.2020 і 08.07.2020, оскільки увійшов до складу ПП коли майно вже було зруйновано, судом також визнано такими, що не свідчать про наявність непереборних обставин, які унеможливили вчасно дізнатись про порушення прав позивача.

Також зазначаючи про те, що квитанції про направлення запитів від 04.04.2019, 30.03.2020, 12.07.2020 та 30.12.2020 та адвокатського запиту від 07.10.2019 до ДМР не зберіглися, та задля отримання доказів направлення, адвокат звернулась до ДМР з відповідними запитами, за висновками суду, також не може бути об`єктивною підставою для пропуску строку звернення до суду, адже, з такими запитами адвокат могла звернутись раніше.

Суд апеляційної інстанції в доповнення висновків суду першої інстанції також зазначив про беззаперечність факту обізнаності позивача про знесення об`єкту нерухомого майна, з яким була пов`язана господарська діяльність підприємства.

Таким чином, за висновками суду апеляційної інстанції, після настання подій, а саме знесення, що відбувалося у 3 етапи: 30.05.2019, 25.03.2020 та 08.07.2020 будівель і споруд торгівельно-сервісного комплексу по АДРЕСА_1, належних ПП «Січеслав-Торгсервіс», останнє мало можливість перевірити перелік рішень, прийнятих Дніпровською міською радою та її виконавчим органом у відповідному періоді, та в подальшому ознайомитися зі змістом оскаржуваних рішень, що не було здійснено позивачем.

Також суд апеляційної інстанції установив, що оскаржувані рішення виконкому після їх прийняття були опубліковані на офіційному сайті Дніпровської міської ради, що давало позивачу об`єктивну можливість, без отримання відповіді на запити, ознайомитися з їх змістом.

У контексті спірних правовідносин, колегія суддів зазначає, що при вирішенні питання щодо дотримання строку звернення до адміністративного суду необхідно чітко диференціювати поняття дізнався та повинен був дізнатись.

Так, порівняльний аналіз словоформ «дізналася» та «повинна була дізнатися» дає підстави виснувати про презумпцію можливості та обов`язку особи знати про стан своїх прав. Щоб переконатись, що особа могла і повинна була дізнатися про порушення своїх прав (свобод, інтересів), суд повинен установити обставини, які б беззаперечно свідчили, що обізнаність особи була ймовірною, а ступінь ймовірності є високим і достатнім для висновку, що строк звернення до суду особа пропустила з поважних причин.

У спірному випадку, ураховуючи правову природу оскаржуваних рішень як індивідуально-правових актів [рішення стосуються прав (інтересів) визначених у ньому осіб, а їх дія вичерпується фактом виконанням та має визначений строк, що відповідно до пункту 19 частини першої статті 4 КАС України є ознаками індивідуально-правового акта], у правовідносинах щодо звернення до адміністративного суду з позовом про їх оскарження (визнання протиправним та скасування) застосовується визначений частиною другою статті 122 КАС України шестимісячний строк, який у правовідносинах з позивачем обчислюється з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення своїх прав (інтересів) цими Рішеннями.

Відповідно та обставина, що рішення були опубліковані на офіційному сайті органу місцевого самоврядування, передбачає достатній ступінь ймовірності, що особа, якої вони [рішення] стосуються, може бути ознайомлена з їх змістом з дати опублікування, за винятком випадків, коли особа наводить інші доводи.

Водночас у разі якщо особа посилається на обставини, які виключають для неї можливість бути обізнаною про рішення із цієї дати [дати оприлюднення], вона повинна довести ці обставини, а суд, у свою чергу, на підставі оцінки доказів, які є у справі, прийняти рішення щодо достатності підстав для визнання причин пропуску строку звернення з позовом поважними.

Своєю чергою, підставами для його поновлення є лише наявність поважних причин, якими визнаються такі обставини, які є об`єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи, пов`язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення процесуальних дій та підтверджені належними доказами.

Проте об`єктивних обставин, які б свідчили про неможливість бути обізнаним про оскаржувані рішення позивачем не наведено, а судами попередніх інстанцій не встановлено.

Верховний Суд наголошує, що встановлення строків звернення до суду з відповідними позовними заявами законом передбачено з метою дисциплінування учасників адміністративного судочинства та своєчасного виконання ними, передбачених КАС України, певних процесуальних дій. Інститут строків в адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулює учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов`язків.

Отже, право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, в тому числі і встановленням строків для звернення до суду, якими чинне законодавство обмежує звернення до суду за захистом прав, свобод та інтересів.

Запровадження таких строків обумовлене досягненням юридичної визначеності у публічно-правових відносинах. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними. Після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними.

Рішенням Конституційного Суду України від 13.12.2011 №17-рп/2011 визначено, що держава може встановленням відповідних процесуальних строків обмежувати строк звернення до суду, що не впливає на зміст та обсяг конституційного права на судовий захист і доступ до правосуддя.

За таких обставин, колегія суддів погоджується із висновками судів попередніх інстанцій про те, що зазначені позивачем підстави пропуску строку звернення з адміністративним позовом не є поважними.

Нових аргументів в контексті поважних причин пропуску строку звернення до суду позивачем в касаційній скарзі не наведено.

Фактично наведені у касаційній скарзі доводи стосуються необхідності переоцінки доказів, тобто зводяться до заперечення обставин, встановлених судами попередніх інстанцій під час розгляду справи, та перегляду вже здійсненої оцінки доказів у справі, що виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції згідно з положеннями частини другої статті 341 КАС України.

З урахуванням наведеного колегія суддів зазначає, що реалізація позивачем права на звернення до суду з позовною заявою в рамках строку звернення до суду залежить виключно від нього самого, а не від дій чи бездіяльності відповідача. Позивач, необґрунтовано не дотримуючись такого порядку, позбавляє себе можливості реалізовувати своє право на звернення до суду в межах строків звернення до суду, нереалізація цього права зумовлена його власною пасивною поведінкою.

VІ. ВИСНОВКИ ВЕРХОВНОГО СУДУ

За правилами статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 341 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Верховний Суд не встановив неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні оскаржуваних судових рішень, а тому підстави для скасування ухвали суду першої інстанції від 07.08.2023 та постанови апеляційного суду від 17.10.2023 - відсутні.

Керуючись статтями 345, 349, 350, 355, 356, 359 КАС України, Суд

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Приватного підприємства «Січеслав-Торгсервіс» залишити без задоволення.

Ухвалу Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 07.08.2023 та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 17.10.2023 у справі №160/16489/23 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.

Судді Верховного Суду: С. М. Чиркін

Я. О. Берназюк

В. М. Шарапа