Постанова
від 22.01.2025 по справі 405/3234/23
КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 січня 2025 року

м. Київ

справа № 405/3234/23

провадження № 61-15401св24

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Гулейкова І. Ю. (суддя-доповідач), Лідовця Р. А., Луспеника Д. Д.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - Пенсійний фонд України,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Ленінського районного суду м. Кіровограда від 22 травня 2024 року у складі судді

Шевченко І. М. та постанову Кропивницького апеляційного суду від 02 жовтня

2024 року у складі колегії суддів: Дьомич Л. М., Голованя А. М., Дуковського О. Л.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог та рішення суду першої інстанції

У травні 2023 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Кіровоградській області про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Позовна заява мотивована тим, що наказом Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Кіровоградській області від 10 квітня 2023 року № 135-к його звільнено з посади головного спеціаліста юридичного відділу Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України

у Кіровоградській області 18 квітня 2023 року, у зв`язку зі скороченням чисельності та штату працівників, за пунктом 1 частини першої статті 40 Кодексу Законів про працю України (далі - КЗпП України).

Посилаючись на те, що йому як працівнику, який підпадає під скорочення чисельності або штату працівників у зв`язку з реорганізацією роботодавця, не запропоновано переведення на іншу вакантну посаду, не враховано його трудові права, ОСОБА_1 , просив поновити його на посаді головного спеціаліста юридичного відділу Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Кіровоградській області з подальшим переведенням на відповідну посаду до відповідного територіального округу Пенсійного фонду України; зобов`язати відповідача виплатити йому середній заробіток за час вимушеного прогулу.

Ухвалою Ленінського районного суду м. Кіровограда від 31 жовтня 2023 року замінено відповідача Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Кіровоградській області на його правонаступника Пенсійний фонд України.

У листопаді 2023 року ОСОБА_1 подав до Ленінського районного суду

м. Кіровограда заяву про зміну предмету позову та уточнення позовних вимог,

у якій просив визнати протиправним та скасувати наказ Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Кіровоградській області

від 10 квітня 2023 року № 135-к; перевести його до Пенсійного фонду України; зобов`язати відповідача виплатити йому середній заробіток за час вимушеного прогулу.

Короткий зміст судових рішень

Ухвалою Ленінського районного суду Кіровоградської області від 22 травня

2024 року, залишеною без змін постановою Кропивницького апеляційного суду провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до Пенсійного фонду України про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу закрито.

Ухвала суду першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, мотивована тим, що спірні правовідносини стосуються проходження позивачем публічної служби, а тому між сторонами виник публічно-правовий спір, який підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства.

Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги, позиція інших учасників справи

У листопаді 2024 року ОСОБА_1 звернувся до Верховного Суду

з касаційною скаргою на ухвалу Ленінського районного суду м. Кіровограда

від 22 травня 2023 року та постанову Кропивницького апеляційного суду

від 02 жовтня 2024 року у якій, посилаючись порушення судами попередніх інстанцій норм процесуального права, просив оскаржувані судові рішення скасувати та направити справу до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Касаційна скарга обґрунтована тим, що вирішуючи питання про закриття провадження у справі, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, не врахував висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 22 листопада 2023 року у справі № 188/741/23, від 15 лютого 2024 року у справі № 758/4453/23 щодо застосування правил предметної юрисдикції.

Суди не звернули уваги на те, що спір між сторонами виник у трудових правовідносинах, не пов`язаних з проходженням публічної служби, отже

є приватноправовим незалежно від участі у ньому суб`єкта публічного права та має вирішуватися за правилами цивільного судочинства.

Перебуваючи у трудових відносинах з Управлінням виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Кіровоградській області, він не був державним службовцем, його посада не належала до посад публічної служби, тобто він не здійснював службової діяльності у розумінні статті 19 Кодексу адміністративного судочинства (далі - КАС України).

Питання реорганізації Фонду соціального страхування України шляхом приєднання до Пенсійного фонду України, який є центральним органом виконавчої влади, не впливає на правову природу правовідносин щодо перебування позивача на посаді головного спеціаліста юридичного відділу Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Кіровоградській області, а тому не може розглядатися як перебування на публічній службі.

Відзив на касаційну скаргу не надійшов.

Рух справи у суді касаційної інстанції

Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями Верховного Суду від 20 листопада 2024 року касаційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Ленінського районного суду м. Кіровограда від 22 травня 2024 року по постанову Кропивницького апеляційного суду від 02 жовтня 2024 року передано на розгляд судді-доповідачу Гулейкову І. Ю., судді, які входять до складу колегії: Лідовець Р. А., Луспеник Д. Д.

Ухвалою Верховного Суду від 28 листопада 2024 року відкрито касаційне провадження у справі за касаційною скаргою ОСОБА_1 з підстав, визначених частиною другою статті 389 ЦПК України; витребувано з Ленінського районного суду м. Кіровограда матеріали цивільної справи № 405/3234/23; надано учасникам справи строк для подання відзиву.

Листом від 06 грудня 2024 року (вих. № 405/3234/23/44384/24) Ленінський районний суд м. Кіровограда повідомив, що справа № 405/3234/23 направлена до Кіровоградського окружного адміністративного суду за встановленою юрисдикцією.

Ухвалою Верховного Суду від 04 грудня 2024 року витребувано у Кіровоградського окружного адміністративного суду матеріали справи 405/3234/23.

У січні 2025 року матеріали справи № 405/3234/23 надійшли до Верховного Суду.

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті,

є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених

у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення,

а оскаржувані судові рішення - без змін.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно з пунктом 2 частини 1 статті 19 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема спорах з приводу прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби.

Відповідно до пункту 17 частини 1 статті 4 КАС України публічна служба - діяльність на державних політичних посадах, у державних колегіальних органах, професійна діяльність суддів, прокурорів, військова служба, альтернативна (невійськова) служба, інша державна служба, патронатна служба в державних органах, служба в органах влади Автономної Республіки Крим, органах місцевого самоврядування.

Під час визначення предметної юрисдикції справ суди повинні керуватися сутністю права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі. Подібні правові висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 520/13190/17 (провадження № 11?1066апп18), від 27 листопада 2018 року у справі № 820/3534/17 (провадження № 11-870апп18).

Суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають

з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства. Суди розглядають у порядку цивільного судочинства також вимоги щодо реєстрації майна та майнових прав, інших реєстраційних дій, якщо такі вимоги є похідними від спору щодо такого майна або майнових прав, якщо цей спір підлягає розгляду

в місцевому загальному суді і переданий на його розгляд з такими вимогами (частина перша статті 19 ЦПК України).

Будь-які трудові правовідносини мають приватноправову природу, оскільки виникають на добровільній основі між двома рівноправними суб`єктами на підставі трудового договору. Підпорядкування працівника роботодавцеві в межах цих відносин має договірний, а не адміністративний характер.

Єдиний виняток - це правовідносини щодо проходження публічної служби, зокрема державної служби. Велика Палата Верховного Суду у постанові

від 20 листопада 2019 року у справі № 623/1656/16-ц (провадження № 14-405цс19) зазначила: «публічна служба є різновидом трудової діяльності, відносини публічної служби як окремий різновид трудових відносин існують на стику двох галузей права трудового та адміністративного, тому правовідносини, пов`язані

з прийняттям на публічну службу, її проходженням та припиненням, регламентуються нормами як трудового, так і адміністративного законодавства,

а спори, які виникають з таких правовідносин, підлягають розгляду в порядку адміністративного судочинства».

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 березня 2019 року у справі № 814/2514/17 (провадження № 11-1472апп18) вказано: «для набуття спором ознак публічно-правового в контексті статті 19 КАС України спірні правовідносини мають безпосередньо випливати з перебування особи на посаді, яка віднесена до публічної служби, та здійснення нею службової діяльності. […] Велика Палата Верховного Суду звертає увагу, що спір у правовідносинах, які виникають із трудових відносин, не пов`язаних з проходженням публічної служби,

є приватноправовим незалежно від участі у ньому суб`єкта публічного права. Аналогічну правову позицію викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 березня 2019 року у справі № 520/6612/17 (провадження № 11?1196апп18)».

Вирішення питання про те, чи є правовідносини, пов`язані із визнанням незаконним наказу про звільнення, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, у зв`язку із набранням чинності Законом України від 21 вересня 2022 року № 2620 IX «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», яким вирішено припинити Фонд соціального страхування України та Управління, реорганізувавши їх шляхом приєднання до Пенсійного фонду України, приватноправовими чи публічно-правовими, залежить, зокрема, від змісту та характеру правовідносин, суб`єктного складу, наявності підстав для виникнення зобов`язань та умов їх виконання щодо працевлаштування вивільненого працівника на публічну службу, а також мети, якої хоче досягти звільнений працівник, звернувшись до суду.

Відповідно до статті 14 Закону України «Основи законодавства України про загальнообов`язкове державне соціальне страхування» та статті 4 Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування» (далі - у редакціях до 01 січня 2023 року) Фонд соціального страхування України є органом, який здійснює керівництво та управління загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням від нещасного випадку, у зв`язку з тимчасовою втратою працездатності та медичним страхуванням, провадить акумуляцію страхових внесків, контроль за використанням коштів, забезпечує фінансування виплат за цими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування та здійснює інші функції згідно із затвердженим статутом. Фонд є некомерційною самоврядною організацією, що діє на підставі статуту, який затверджується його правлінням. Кошти Фонду не включаються до складу Державного бюджету України.

За змістом статей 4, 5 Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування» (далі - у редакціях до 01 січня 2023 року) Фонд діє на підставі статуту, який затверджується його правлінням. Кошти Фонду не включаються до складу Державного бюджету України, а бюджет Фонду затверджує Кабінет Міністрів України з огляду на сферу діяльності Фонду, спрямовану на задоволення публічного інтересу держави. Управління Фондом здійснюється на паритетній основі державою, представниками застрахованих осіб і роботодавців. Безпосереднє управління Фондом здійснюють його правління та виконавча дирекція.

Відповідно до частини другої статті 81 ЦК України юридичні особи залежно від порядку їх створення поділяються на юридичних осіб приватного права та юридичних осіб публічного права. Юридична особа приватного права створюється на підставі установчих документів відповідно до статті 87 цього Кодексу. Юридична особа приватного права може створюватися та діяти на підставі модельного статуту в порядку, визначеному законом. Юридична особа публічного права створюється розпорядчим актом Президента України, органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування. Ця норма права містить вказівку на одну зі складових порядку створення юридичних осіб публічного права. У частині третій статті 81 ЦК України вказується, що в ЦК України встановлюється порядок створення виключно юридичних осіб приватного права, тоді, як порядок створення юридичних осіб публічного права встановлюється Конституцією України та законом. За частиною другою статті 169 ЦК України територіальні громади можуть створювати юридичні особи публічного права (комунальні підприємства, спільні комунальні підприємства, навчальні заклади тощо) у випадках та в порядку, встановлених Конституцією України та законом. Однією з ознак юридичної особи публічного права є реалізація публічних інтересів держави чи територіальної громади. Головна відмінність між ними полягає в тому, що юридичні особи приватного права створюються на підставі установчих документів (статуту або засновницького договору, якщо інше не встановлено законом) рівноправними суб`єктами на договірних засадах, що й визначає приватноправовий характер їх взаємовідносин (див. пункти 88 - 93 постанови Великої Палати Верховного Суду від 10 липня 2024 року у справі № 573/1020/22 (провадження № 14-40цс23)).

Тобто, Фонд належав до юридичних осіб приватного права.

За змістом пункту 12 Розділу ХV «Прикінцеві положення» Закону України від 09 липня 2003 року № 1058-ІV «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» та пункту 1 Положення про Пенсійний фонд України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23 липня 2014 року № 280 (у редакціях до 01 січня 2023 року), Пенсійний фонд України є центральним органом виконавчої влади, який реалізує державну політику з питань пенсійного забезпечення та ведення обліку осіб, які підлягають загальнообов`язковому державному соціальному страхуванню.

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у постанові від 18 грудня 2023 року у справі № 442/3240/23-ц (провадження № 61-15536св23) сформулював висновок про адміністративну юрисдикцію спорів у аналогічних справах з огляду на публічне правонаступництво між Фондом соціального страхування України і Пенсійним фондом України.

Касаційний суд зазначив, що публічне правонаступництво органів державної влади є окремим, особливим видом правонаступництва, під таким терміном розуміється перехід в установлених законом випадках прав та обов`язків одного суб`єкта права іншому. При цьому обов`язок щодо відновлення порушених прав особи покладається на орган, компетентний відновити такі права. Такий підхід про перехід до правонаступника обов`язку відновити порушене право відповідає принципу верховенства права, оскільки метою правосуддя є ефективне поновлення порушених прав, свобод і законних інтересів.

У спорах, які виникають з публічних правовідносин, де оскаржуються рішення

(дії, бездіяльність) державного органу, пов`язані зі здійсненням функції від імені держави, стороною є сама держава в особі того чи іншого уповноваженого органу. Функції держави, які реалізовувалися ліквідованим органом, не можуть бути припинені та підлягають передачі іншим державним органам, за винятком того випадку, коли держава відмовляється від таких функцій взагалі. Аналогічну правову позицію виклав Верховний Суд у постановах від 20 лютого 2019 року

у справі № 826/16659/15 (провадження № К/9901/17699/18), від 13 березня

2019 року у справі № 524/4478/17 (провадження № К/9901/57650/18).

Правонаступництво у сфері управлінської діяльності органів державної влади (публічне правонаступництво) передбачає повне або часткове передання (набуття) адміністративної компетенції одного суб`єкта владних повноважень (суб`єкта публічної адміністрації) іншому або внаслідок припинення первісного суб`єкта, або внаслідок повного чи часткового припинення його адміністративної компетенції. Аналогічну правову позицію висловив Верховний Суд у постанові від 12 червня 2018 року у справі № 2а-23895/09/1270 (провадження № К/9901/6227/18).

При публічному правонаступництві відбувається вибуття суб`єкта владних повноважень із публічних правовідносин. Особливістю адміністративного (публічного) правонаступництва є те, що подія переходу прав та обов`язків, що відбувається із суб`єктами владних повноважень, сама собою повинна бути публічною та врегульованою нормами адміністративного права. При цьому існують дві форми адміністративного (публічного) правонаступництва: 1) фактичне (або компетенційне адміністративне правонаступництво), тобто таке, де вирішуються питання передачі фактичних повноважень від одного до іншого органу, посадової особи (або повноважень за компетенцією) та 2) процесуальне адміністративне (публічне) правонаступництво. Фактичне (компетенційне) адміністративне (публічне) правонаступництво - це врегульовані нормами адміністративного права умови та порядок передання адміністративної компетенції від одного суб`єкта владних повноважень (суб`єкта публічної адміністрації) до іншого, який набуває певні владні повноваження внаслідок ліквідації органу чи посади суб`єкта владних повноважень, припинення первісного суб`єкта, або внаслідок повного чи часткового припинення компетенції органу публічної адміністрації чи припинення повноважень посадової особи. Процесуальне адміністративне (публічне) правонаступництво - це унормована можливість заміни адміністративним судом (на будь-якій стадії процесу судового розгляду справи в суді першої, апеляційної та касаційної інстанцій (крім випадків перегляду справи за винятковими чи нововиявленими обставинами)) сторони чи третьої особи іншим суб`єктом, коли права та обов`язки суб`єкта владних повноважень перейшли від сторони (в адміністративній справі) до іншого суб`єкта владних повноважень, а також можливість суб`єкта публічної адміністрації (правонаступника) вступити в судовий процес як сторона чи третя особа. Підставою для переходу адміністративної компетенції від одного суб`єкта владних повноважень до іншого (набуття адміністративної компетенції) є події, що відбулися із суб`єктом владних повноважень (постанова Великої Палати Верховного Суду від 08 грудня 2021 року у справі № 9901/348/19 (провадження

№ 11-218заі21)).

Виокремлюють процесуальне та матеріальне правонаступництво юридичних осіб.

Правонаступництво юридичної особи має місце у випадку її припинення шляхом реорганізації: злиття, приєднання, поділу, перетворення (частина перша

статті 104 ЦК України). У такому разі відбувається одночасне правонаступництво (передання) прав і обов`язків юридичної особи або, іншими словами, одночасне правонаступництво щодо майна, прав і обов`язків юридичної особи (частина

друга статті 107 ЦК України). Тому правонаступництво юридичної особи,

так само як і спадкове правонаступництво (стаття 1216 ЦК України), завжди

є універсальним, тобто передбачає одночасний перехід до правонаступника за

передавальним актом або розподільчим балансом (частина перша статті 104,

статті 106-109 ЦК України) і прав, і обов`язків юридичної особи, яка припиняється шляхом реорганізації (див. також пункти 37-38, 40-43 постанови Великої Палати Верховного Суду від 16 червня 2020 року у справі № 910/5953/17 (провадження

№ 12-98гс19)).

Приєднання є одним із видів реорганізації юридичної особи, унаслідок чого юридична особа, що приєднується, припиняється. Водночас майно, права

й обов`язки переходять до правонаступника - особи, до якої вона приєдналася (частина перша статті 104 ЦК України). Ухвалюючи рішення про реорганізацію, уповноважений орган юридичної особи спрямовує свою волю на передачу не окремого майна, прав або обов`язків, а всієї їх сукупності. Тобто у разі універсального правонаступництва до правонаступника чи правонаступників переходить усе майно особи як сукупність прав та обов`язків, які їй належать (незалежно від їх виявлення на момент правонаступництва), на підставі передавального акта. Натомість правонаступництво прав та обов`язків юридичної особи не завжди є наслідком правонаступництва юридичної особи. А тому перше може бути не тільки універсальним (частина перша статті 104 ЦК України), але

й сингулярним, тобто таким, за якого до правонаступника переходить певне право кредитора чи обов`язок боржника. Для процесуального правонаступництва юридичної особи, яка є стороною чи третьою особою у судовому процесі, необхідне встановлення або правонаступника такої юридичної особи внаслідок її припинення шляхом реорганізації, або правонаступника окремих її прав чи обов`язків внаслідок заміни сторони у відповідному зобов`язанні. В обох випадках для встановлення процесуального правонаступництва юридичної особи суд має визначити підстави такого правонаступництва, а також обсяг прав та обов`язків, який перейшов до правонаступника у спірних правовідносинах. Такі висновки викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 30 червня 2020 року

у справі № 264/5957/17 (провадження № 14-37цс20).

Рішення про припинення Фонду соціального страхування України як юридичної особи приватного права та Управлінь через їх приєднання до Пенсійного фонду України ухвалено шляхом прийняття Закону України від 21 вересня 2022 року

№ 2620 IX «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування»,

тобто законодавчим органом державної влади. Відповідно до Пояснювальної записки до цього Закону метою його прийняття є зміцнення фінансової

стійкості та покращання надання страхових виплат у системі державного соціального страхування за рахунок: покращення адміністрування в системі загальнообов`язкового соціального страхування працюючих громадян внаслідок зменшення адміністративних структур управління; запровадження єдиної системи управління коштами та єдиної інформаційної системи; посилення державного контролю за використанням коштів соціального страхування.

Законодавець керувався необхідністю модернізувати розрізнені фонди соціального страхування і створити на базі Пенсійного фонду України як найбільш розвинутої мережі територіальних органів управління в системі соціального страхування єдиний ефективний орган управління соціальним страхуванням.

З огляду на зазначене у спірних правовідносинах відбулося приватно-публічне правонаступництво, за якого згідно з ухваленим Верховною Радою України Законом України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» Фонд як юридична особа приватного права припиняється, однак його повноваження, що стосувалися чутливої для держави сфери загальнообов`язкового державного соціального страхування, набуває Пенсійний фонд України як юридична особа публічного права та центральний орган виконавчої влади, який був наділений функціями у сфері загальнообов`язкового державного пенсійного страхування.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 22 лютого 2024 року у справі № 990/150/23 (провадження № 11-192заі23) зазначила, що, звертаючись до суду, позивач самостійно визначає в позовній заяві, яке його право чи охоронюваний законом інтерес порушено особою, до якої пред`явлено позов, та зазначає, які саме дії необхідно вчинити суду для відновлення порушеного права. Своєю чергою, суд має перевірити доводи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, в тому числі щодо матеріально-правового інтересу в спірних відносинах.

У справі, що переглядається в касаційному порядку, спір виник між фізичною особою та Пенсійним фондом України як правонаступником Фонду соціального страхування щодо недотримання Управлінням виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Кіровоградській області процедури його звільнення у зв`язку зі скороченням всього штату працівників у процесі приєднання Фонду соціального страхування України до Пенсійного фонду України.

Позивач звернувся з позовом за захистом порушених прав, посилаючись на те, що його звільнення відбулося без дотримання обов`язку з працевлаштування

в органах Пенсійного фонду, тобто його метою є отримання рівнозначної посади

в органі приєднання.

20 червня 2023 року до Державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань внесено запис про державну реєстрацію припинення Фонду соціального страхування України.

Згідно з частиною другою статті 40 КЗпП України звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.

Одночасно з попередженням про звільнення у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган, фізична особа, яка використовує найману працю, пропонує працівникові іншу роботу на тому

самому підприємстві, в установі, організації, у фізичної особи (частина третя

статті 49-2 КЗпП України).

Відповідно до приписів статті 235 КЗпП України у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.

Публічно-правовий спір - це, зокрема, спір, у якому хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв`язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій (пункт 2 частини першої статті 4 КАС України).

До справ адміністративної юрисдикції віднесені публічно-правові спори, ознакою яких є не лише спеціальний суб`єктний склад, але і їх виникнення з приводу виконання чи невиконання суб`єктом владних повноважень владних управлінських функцій, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення. Ці функції суб`єкт повинен виконувати саме у тих правовідносинах, в яких виник спір (постанова Велика Палата Верховного Суду від 29 вересня 2020 року у справі № 368/561/19 (провадження № 14-118цс20)).

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 27 жовтня 2020 року у справі № 635/551/17 (провадження № 14-79цс20) зазначила, що спір між фізичною особою, яка претендує на зайняття посади державної служби, та органом державної влади, до компетенції якого належить прийняття рішення про таке призначення, підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства.

У постанові від 09 грудня 2024 року у справі № 712/4776/23 (провадження

№ 61-13644сво23) Об`єднана палата Верховного Суду виклала правовий висновок щодо застосування норм процесуального права у подібних правовідносинах, зазначивши, що «внаслідок реорганізації Фонду та Управління шляхом приєднання до Пенсійного фонду України відбулося специфічне правонаступництво, за якого згідно з ухваленим Верховною Радою України Законом № 2620-ІХ Фонд як юридична особа приватного права припинився, однак його повноваження, що стосувалися чутливої для держави сфери загальнообов`язкового державного соціального страхування, набув Пенсійний фонд України як юридична особа публічного права та центральний орган виконавчої влади, що також був наділений функціями у сфері загальнообов`язкового державного страхування (пенсійне страхування).

Спори за вимогами, які спрямовані на поновлення працівників Фонду, звільнених внаслідок реорганізації Фонду та Управління шляхом приєднання до Пенсійного фонду України, на роботі в органах Пенсійного фонду та стосуються прийняття на публічну службу, мають розглядатися за правилами адміністративного судочинства, незважаючи на те, що на час звільнення таких працівників останні не перебували на державній службі та Пенсійний фонд України і його територіальні органи не здійснювали щодо них публічно-владних управлінських функцій».

Таким чином, закривши провадження у справі, суд першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, обґрунтовано керувався тим, що спірні правовідносини стосуються поновлення ОСОБА_1 на посаді в органі, діяльність якого пов`язана з проходженням публічної служби, а тому між сторонами виник публічно-правовий спір, який підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства.

Заявлені позовні вимоги спрямовані на захист прав та інтересів працівника щодо поновлення його на посаді, у зв`язку зі звільненням, що належить до державної служби в органах Пенсійного фонду України, розгляд яких має відбуватися

у порядку адміністративного судочинства.

Цивільним процесуальним законом визначені процесуальні механізми забезпечення єдності судової практики, що полягають у застосуванні спеціальної процедури відступу від висновків щодо застосування норм права, викладених

у раніше постановлених рішеннях Верховного Суду. Логіка побудови й мета існування цих процесуальних механізмів вказує на те, що в цілях застосування норм права в подібних правовідносинах за наявності протилежних правових висновків суду касаційної інстанції слід виходити з того, що висновки, які містяться в судових рішеннях судової палати Касаційного цивільного суду, мають перевагу над висновками колегії суддів, висновки Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду - над висновками палати чи колегії суддів цього суду, а висновки Великої Палати Верховного Суду - над висновками об`єднаної палати, палати й колегії суддів Касаційного цивільного суду (див., зокрема, постанови Верховного Суду від 13 лютого 2019 року у справі № 130/1001/17, від 29 вересня 2021 року

у справі № 166/1222/20, від 17 січня 2024 року в справі № 932/9029/23,

від 19 лютого 2024 року в справі № 932/3602/22).

Зважаючи на наведене, колегія суддів відхиляє доводи заявника про неврахування судами попередніх інстанцій висновків Верховного Суду, викладених у постанові від 22 листопада 2023 року у справі № 188/741/23 та ухвалі Верховного Суду

від 15 лютого 2024 року у справі № 758/4455/23, оскільки оскаржувані судові рішення відповідають правовій позиції Об`єднаної палати Верховного Суду

від 09 грудня 2024 року у справі № 712/4776/23 (провадження № 61-13644сво23) щодо застосування норм процесуального права у подібних правовідносинах.

Інші доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

За змістом частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

З огляду на те, що оскаржувані судові рішення ухвалені з правильним застосуванням норм процесуального права, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, а оскаржуваних судових рішень - без змін.

Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки оскаржувані судові рішення підлягають залишенню без змін, то розподілу судових витрат Верховний Суд не здійснює.

Керуючись статтями 400, 401, 409, 416 ЦПК України, ВерховнийСуд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Ухвалу Ленінського районного суду Кіровоградської області від 22 травня

2024 року та постанову Кропивницького апеляційного суду від 02 жовтня

2024 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: І. Ю. Гулейков Р. А. Лідовець Д. Д. Луспеник

СудКасаційний цивільний суд Верховного Суду
Дата ухвалення рішення22.01.2025
Оприлюднено27.01.2025
Номер документу124662710
СудочинствоЦивільне
КатегоріяСправи позовного провадження Справи у спорах, що виникають із трудових правовідносин, з них про поновлення на роботі, з них

Судовий реєстр по справі —405/3234/23

Постанова від 22.01.2025

Цивільне

Касаційний цивільний суд Верховного Суду

Гулейков Ігор Юрійович

Ухвала від 12.12.2024

Цивільне

Касаційний цивільний суд Верховного Суду

Гулейков Ігор Юрійович

Ухвала від 02.12.2024

Адміністративне

Кіровоградський окружний адміністративний суд

Т.М. КАРМАЗИНА

Ухвала від 28.11.2024

Цивільне

Касаційний цивільний суд Верховного Суду

Гулейков Ігор Юрійович

Ухвала від 04.11.2024

Цивільне

Ленінський районний суд м.Кіровограда

Шевченко І. М.

Ухвала від 15.10.2024

Цивільне

Кропивницький апеляційний суд

Дьомич Л. М.

Постанова від 02.10.2024

Цивільне

Кропивницький апеляційний суд

Дьомич Л. М.

Ухвала від 21.08.2024

Цивільне

Кропивницький апеляційний суд

Дьомич Л. М.

Ухвала від 21.08.2024

Цивільне

Кропивницький апеляційний суд

Дьомич Л. М.

Ухвала від 27.06.2024

Цивільне

Кропивницький апеляційний суд

Дьомич Л. М.

🇺🇦 Опендатабот

Опендатабот — сервіс моніторингу реєстраційних даних українських компаній та судового реєстру для захисту від рейдерських захоплень і контролю контрагентів.

Додайте Опендатабот до улюбленого месенджеру

ТелеграмВайбер

Опендатабот для телефону

AppstoreGoogle Play

Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці

© 2016‒2025Опендатабот

🇺🇦 Зроблено в Україні