Постанова

від 15.01.2025 по справі 461/3526/22

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 січня 2025 року

м. Київ

справа № 461/3526/22

провадження № 61-8540св24

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

судді-доповідача - Ситнік О. М.

суддів: Ігнатенка В. М., Карпенко С. О., Сердюка В. В., Фаловської І. М.

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Блонського Михайла Андрійовича на рішення Галицького районного суду м. Львова від 10 жовтня 2023 року в складі судді Кротової О. Б. та постанову Львівського апеляційного суду від 14 травня 2024 року в складі колегії суддів Шандри М. М., Крайник Н. П., Левика Я. А.

в справі за позовом ОСОБА_1 до Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції, Міністерства юстиції України, Вищої ради правосуддя, держави України в особі Державної казначейської служби України, Національного банку України, треті особи: Національне антикорупційне бюро України, Офіс Генерального прокурора, Головне управління Національної поліції у Львівській області, Державне бюро розслідувань, Господарський суд Львівської області, Пустомитівський районний суд Львівської області, Головне управління Державної податкової служби України у Львівській області, Акціонерне товариство «Райффайзен Банк», Громадська організація «Асоціація суддів господарських судів України», про відшкодування моральної шкоди та

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовної заяви

У липні 2022 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції, Міністерства юстиції України, Вищої ради правосуддя, держави України в особі Державної казначейської служби України, Національного банку України, треті особи: Національне антикорупційне бюро України, Офіс Генерального прокурора, Головне управління Національної поліції у Львівській області, Державне бюро розслідувань, Господарський суд Львівської області, Пустомитівський районний суд Львівської області, Головне управління Державної податкової служби у Львівській області, Акціонерне товариство «Райффайзен Банк», Громадська організація «Асоціація суддів господарських судів України», Головне Управління Пенсійного фонду України у Львівській області, про відшкодування моральної шкоди, заподіяної незаконними рішеннями, діями та бездіяльністю органів державної влади, в якому просив стягнути з Державного бюджету України шляхом списання коштів з Єдиного казначейського рахунку 1 462 745 000,00 грн на відшкодування заподіяної діями органів державної влади моральної шкоди.

Зазначав, що 19 березня 2010 року суддею Господарського суду Львівської області Морозюк А. Я. було порушено справу про банкрутство фізичної особи-підприємця (далі - ФОП) ОСОБА_1 за заявою кредитора - Акціонерного товариства (далі - АТ) «Райффайзен Банк». Ця процедура була продовженням дій кредиторів з продажу його майна, а саме примусового продажу на прилюдних торгах квартири та будинку в порядку виконавчого провадження, який не відбувся через відсутність покупців. Процедура банкрутства, яка мала на меті погашення його боргів шляхом припинення підприємницької діяльності, настання негативних наслідків для можливості в подальшому знову займатися підприємництвом, продажу майна банкрута для звільнення від боргів, не дала йому жодного позитивного результату, тривала з 19 березня 2010 року до 06 грудня 2019 року, спричинила значне втручання в особисте життя, змушувала з 2010 року захищатися від кредиторів та державних органів, які прикривали їх інтереси, а також необхідно було доводити свою позицію та те, що він не є ворогом держави, а людиною, яка має право на справедливий суд та гідне поводження.

Вказував, що підставою для звернення АТ «Райффайзен Банк» із заявою про порушення справи про банкрутство стало, те що ним отримано кредит в цій фінансовій установі на суму 140 000,00 доларів США. Кредит був забезпечений іпотекою - квартирою АДРЕСА_1 , є споживчим кредитом і не пов`язаний із здійсненням підприємницької діяльності. Отже, провадження в справі про банкрутство порушено незаконно.

Також посилався на незаконність продажу його майна - іпотечної квартири. Згідно з актом державного виконавця про реалізацію предмета іпотеки від 27 січня 2010 року квартиру продано на прилюдних торгах за ціною, в чотири рази нижчою від її оцінки на момент передачі майна в іпотеку. Реалізація предмета іпотеки відбувалася на прилюдних торгах установами, які віднесені до управління Міністерства юстиції України, тобто перебували в безпосередньому підпорядкуванні та віданні цієї установи.

Відповідно до постанови про повернення виконавчого документа стягувачу від 11 лютого 2010 року державний виконавець повернув АТ «Райффайзен Банк» виконавчий документ, оскільки в нього ( ОСОБА_1 ) відсутнє інше майно, яке б не перебувало в заставі. Проте й на момент відкриття виконавчого провадження в нього не було майна, яке б не перебувало в заставі, однак державний виконавець не повернув виконавчий документ, а здійснив примусовий продаж предмета іпотеки.

Отже, передавши в рахунок забезпечення вимог за договором кредиту майно, оціночна вартість якого перевищувала вартість кредиту, він мав право очікувати на погашення суми кредиту за рахунок продажу такого майна. Протиправний продаж майна за заниженою вартістю призвів до непогашення кредиту, збільшення суми заборгованості і звернення банку до суду із заявою про порушення справи про банкрутство.

Позивач посилався на незаконність формування реєстру вимог кредиторів та визнання банкрутом ФОП ОСОБА_1 , оскільки до вимог першої черги було неправильно включено вимоги АТ «Райффайзен Банк» та Публічного акціонерного товариства (далі - ПАТ) «Альфа-Банк» за трьома кредитним договорам, відповідно до яких ФОП ОСОБА_1 було придбано майно для особистих потреб (будинок, земельна ділянка, автомобіль). Заборгованість ФОП ОСОБА_1 , яка стала підставою визнання його банкрутом, сформована в результаті включення вимог кредитів, не пов`язаних з підприємницькою діяльністю, та ініціювання процедури банкрутства у зв`язку з виникненням заборгованості за договором споживчого кредитування.

На думку позивача, процедура банкрутства тривала надмірно довго, з порушенням строків, що заподіяло йому шкоду та його сім`ї.

Також позивач вказував на інші порушення в процедурі банкрутства, які вплинули на його права, а саме: ліквідатор отримував кошти за свою роботу в справі про банкрутство ФОП ОСОБА_1 безпосередньо від АТ «Райффайзен Банк» без затвердження умов оплати рішенням суду; арбітражний керуючий незаконно включив до ліквідаційної маси банкрута та здійснював продаж майна, яке не могло бути реалізоване в процедурі банкрутства, зокрема й майно ОСОБА_2 ; 03 жовтня 2014 року на підставі ухвали Господарського суду Львівської області від 16 вересня 2014 року незаконно внесено до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців запис про припинення ФОП ОСОБА_1 , яка була оскаржена та скасована 28 січня 2015 року.

Із 03 жовтня 2014 року до 2017 року ФОП ОСОБА_1 значився як припинений в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців і процедура банкрутства не могла здійснюватися, проте арбітражний керуючий продовжував виконувати функції ліквідатора. Запис про поновлення підприємницької діяльності ФОП ОСОБА_1 теж здійснений незаконно, оскільки був вчинений за вказівкою начальника управління юстиції ОСОБА_3 , а не на підставі рішення суду.

Із 2010 року до 2019 року він не мав можливості здійснювати підприємницьку діяльність та отримувати доходи. З моменту початку процедури банкрутства на нього постійно чинився тиск від сторонніх державних інституцій з метою примусу відмовитися від захисту своїх прав, віддати все майно кредиторам та не відстоювати свою громадянську позицію та позицію людини в демократичному суспільстві. Після припинення провадження в справі про банкрутство на нього продовжує чинитися тиск у зв`язку з формуванням поганої кредитної історії. Національний банк України не вживає заходів щодо держателя кредитних історій для виключення таких записів, а він обмежений в користуванні фінансовими інструментами.

Обґрунтовуючи позовні вимоги до органів юстиції, позивач вказував на порушення процедури банкрутства, зокрема щодо контролю за діяльністю арбітражних керуючих.

Заподіяну Господарським судом Львівської області шкоду позивач обґрунтував тим, що вказаним судом не були усунені порушення з боку арбітражного керуючого ОСОБА_4 в процедурі банкрутства.

Пустомитівським районним судом Львівської області йому завдано моральної шкоди у зв`язку із винесенням незаконного рішення в справі щодо стягнення заборгованості та тривалим судовим розглядом справи про його виселення. Національний банк України мав би здійснювати банківський нагляд та регулювання, основною метою якого є безпека та фінансова стабільність банківської системи, захист інтересів вкладників і кредиторів. Також Національне антикорупційне бюро України, зважаючи на свої функції та повноваження, жодним чином не відреагувало на зловживання посадовими особами у незаконному виведенні коштів з державного бюджету.

Вимоги до Вищої ради правосуддя позивач обґрунтував тим, що ним 27 вересня 2017 року до вказаного органу подано скаргу на дії суддів Пустомитівського районного суду Львівської області Даниліва Є. О. та Мельничук І. І., суддів апеляційного суду Львівської області Мельничук О. Я., Крайник Н. П. та Курій Н. М., суддів Господарського суду Львівської області Артимовича В. М., Чорній Л. З., Морозюка А. Я., Фартушка Т. Б. та Цікала А. І. Вказана скарга ухвалою Вищої ради правосуддя була залишена без розгляду та повернута заявнику із посиланням на те, що не містила конкретних відомостей про фактичні обставини, які б свідчили про вчинення суддями дисциплінарного проступку. Отже, Вища рада правосуддя не виконала покладені на неї обов`язки щодо забезпечення незалежності судової системи, функціонування на засадах відповідальності та підзвітності перед суспільством. Вказував, що він постійно здійснював звернення до органів щодо злочинних дій посадових осіб, проте результатів таких звернень немає.

Позивач ОСОБА_1 зазначав, що заподіяна йому моральна шкода полягає в душевних стражданнях, яких він зазнав протягом 127 місяців здійснення розгляду проти нього судової справи про банкрутство, порушеної без законних підстав, а також впливу на нього з інших інстанцій та сторін, оточення та близьких. Також моральна шкода підтверджується бездіяльністю органів державної влади та нездійснення ними належним чином своїх функцій щодо захисту прав позивача. Оцінює позивач моральну шкоду в 50 000 000,00 доларів США згідно з еквівалентом цієї суми в національній валюті України, та вказує, що, визначаючи саме такий розмір моральної шкоди, він керувався тим, що така компенсація повинна бути превентивною для запобігання подальшим порушенням з боку державних установ та посадових осіб і притягнення їх до відповідальності.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

10 жовтня2023 року рішенням Галицького районного суду м. Львова в задоволенні позову відмовлено.

14 травня 2024 року постановою Львівського апеляційного суду апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення. Рішення Галицького районного суду м. Львова від 10 жовтня 2023 року залишено без змін.

Судові рішення мотивовані тим, що обставинам, на які посилається позивач як на підставу своїх вимог, вже була надана належна оцінка судами під час розгляду інших справ.Зокрема, під час розгляду господарської справи № 28/32 ФОП ОСОБА_1 оскаржувались інші судові рішення, які були предметом перегляду Верховним Судом, під час перегляду яких не встановлено порушень чинного законодавства України щодо здійснення процедури банкрутства. За клопотаннями ОСОБА_1 господарським судом надавалась також оцінка законності дій та рішень арбітражних керуючих і в прийнятті відносно них окремих ухвал було відмовлено. Посилання ОСОБА_1 на порушення його прав під час здійснення провадження про банкрутство арбітражним керуючим ОСОБА_4 та відсутності контролю за його діяльністю з боку органів юстиції не заслуговують на увагу.

У межах своїх повноважень та компетенції державними органами були розглянуті заяви, скарги та інші звернення ОСОБА_1 , надано відповіді на них, що не свідчить про бездіяльність таких органів та нездійснення ними належним чином функцій щодо захисту прав позивача. Також не встановлено обставин, які б свідчили про незаконний вплив та тиск на нього та членів його сім`ї з боку державних органів влади під час процедури банкрутства та після такої.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

12 червня 2024 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Галицького районного суду м. Львова від 10 жовтня 2023 року та постанову Львівського апеляційного суду від 14 травня 2024 року, в якій просить скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове рішення про задоволення позову повністю.

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування статей 23, 1167 Цивільного кодексу (далі - ЦК) України, статей 32, 41 Конституції України щодо права на відшкодування моральної шкоди у випадку, коли позивач обґрунтовує порушення прав незаконним застосуванням до нього процедури банкрутства або заходів, які випливають з такої процедури.

Позиція інших учасників справи

Державне бюро розслідувань подало відзив на касаційну скаргу, в якому зазначає, що доводи касаційної скарги ОСОБА_1 зводяться до незгоди із прийнятими рішеннями в порядку цивільного, господарського та адміністративного судочинства за його позовами, а також відповідями на численні звернення, скарги і заяви в процесі провадження справи про банкрутство. ОСОБА_1 звертався до Державного бюро розслідувань у м. Львові із заявами про внесення відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань відносно суддів та інших осіб. Ці звернення належним чином розглянуті та про результати розгляду повідомлено заявника. Державне бюро розслідувань не вчинило дій щодо завдання позивачу шкоди.

Національний банк України у відзиві на касаційну скаргу зазначає, що заявник не обґрунтував, які норми суди застосували неправильно. Необхідною умовою притягнення органу державної влади до відповідальності щодо відшкодування шкоди є факти неправомірних дій цього державного органу, наявність шкоди та причинний зв`язок між неправомірними діями і заподіяною шкодою. Національний банк України не вчинив протиправних дій щодо позивача.

Головне управління Національної поліції у Львівській області подало відзив на касаційну скаргу, в якому вказує, що обставин, які б свідчили про незаконний вплив чи тиск на позивача або членів його сім`ї з боку державних органів під час процедури банкрутства, в справі не встановлено. Позивач безпідставно залучив Головне управління Національної поліції у Львівській області до участі в справі.

Міністерство юстиції України у відзиві на касаційну скаргу зазначає, що неодноразово розглядало звернення і скарги ОСОБА_1 щодо діяльності арбітражного керуючого ОСОБА_4 Головним управлінням юстиції у Львівській області витребувано й проаналізовано пояснення арбітражного керуючого, порушень в його діяльності не виявлено. Ці обставини досліджені й підтверджені в межах справи № 380/5509/22 за позовом ОСОБА_1 до Міністерства юстиції України про визнання протиправними дій щодо невжиття заходів та непроведення перевірки діяльності арбітражного керуючого ОСОБА_4, в задоволенні якого судами відмовлено. Міністерство юстиції України не вчиняло дій на порушення інтересів позивача.

Такі ж доводи містить відзив Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції.

АТ «Райффайзен Банк» подало відзив на касаційну скаргу, в якому вказує, що позов ОСОБА_1 є спробою ревізії судових рішень у справі про банкрутство та інших справах, що набрали законної сили. У зв`язку з уведенням в дію Кодексу України з процедур банкрутства підлягали застосуванню положення частини першої статті 115 цього Кодексу про те, що провадження в справі про неплатоспроможність боржника - фізичної особи або особи-підприємця може бути відкрито лише за заявою боржника. ФОП ОСОБА_1 згоди на здійснення провадження в справі про його неплатоспроможність не надав, тому провадження було закрито. Позивач не довів складу цивільного правопорушення.

Офіс Генерального прокурора у відзиві на касаційну скаргу зазначає, що провадження в справі про банкрутство ФОП ОСОБА_1 було ініційоване та тривало в межах процедур, передбачених чинним на той час законодавством України. Закриття провадження в справі про банкрутство ФОП ОСОБА_1 пов`язане виключно зі змінами в законодавстві, а не у зв`язку з порушенням норм закону. Позивач звертався до Офісу Генерального прокурора щодо можливих неправомірних дій суддів Господарського суду Львівської області, арбітражного керуючого та з інших питань. Звернення були належним чином розглянуті, що не свідчить про бездіяльність прокуратури чи нездійснення належним чином функцій щодо захисту прав позивача.

Головне управління Державної податкової служби у Львівській області подало відзив на касаційну скаргу, в якому зазначає, що позивач не довів протиправність поведінки відповідачів та факту заподіяння цією поведінкою шкоди. Закриття провадження в справі про банкрутство ФОП ОСОБА_1 пов`язане виключно зі змінами в законодавстві, які потребують згоди боржника на провадження в справі про неплатоспроможність.

Вища рада правосуддя подала відзив на касаційну скаргу, в якому зазначає, що дисциплінарна скарга ОСОБА_1 від 05 липня 2016 року на дії суддів під час розгляду справи № 450/3190/14 залишено без розгляду та повернуто заявнику в межах повноважень та вимог чинного законодавства. Позивач не довів і не надав належних і допустимих доказів, які б підтверджували наявність шкоди, а також причинний зв`язок між шкодою і діями чи бездіяльністю Вищої ради правосуддя.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Ухвалою Господарського суду Львівської області від 20 вересня 2010 року затверджено реєстр вимог кредиторів, серед яких кредитори першої черги: ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» та ПАТ «Альфа-Банк». Загальна сума вимог першої черги - 4 385 152,81 грн.

Постановою Господарського суду Львівської області від 20 жовтня 2010 року ФОП ОСОБА_1 визнано банкрутом та відкрито ліквідаційну процедуру, ліквідатором призначено арбітражного керуючого ОСОБА_4

Ухвалою Господарського суду Львівської області від 16 вересня 2014 року затверджено звіт ліквідатора в справі про банкрутство ФОП ОСОБА_1 , звільнено ФОП ОСОБА_1 від подальшого виконання вимог кредиторів - управління Пенсійного фонду України в Яворівському районі Львівської області на суму 2 798,22 грн, Львівського обласного відділення Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності на суму 80,63 грн, ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» на суму 948 794,40 грн, припинено підприємницьку діяльність ФОП ОСОБА_1 та припинено провадження в справі № 28/32 про банкрутство ФОП ОСОБА_1 .

Постановою Львівського апеляційного господарського суду від 28 січня 2015 року скасовано ухвалу Господарського суду Львівської області від 16 вересня 2014 року в справі № 28/32, відмовлено в задоволенні клопотання ліквідатора банкрута арбітражного керуючого ОСОБА_4 про затвердження звіту ліквідатора, справу про банкрутство ФОП ОСОБА_1 надіслано Господарському суду Львівської області для розгляду на стадії судової процедури ліквідації.

Ухвалою Господарського суду Львівської області від 02 квітня 2015 року припинено провадження в справі № 28/32 в частині кредиторських вимог ПАТ «Альфа-Банк» на суму 2 251 612,52 грн, а також виключено з ліквідаційної маси боржника транспортний засіб TOYOTA Corolla, 2006 року випуску, державний номерний знак НОМЕР_1 , та земельну ділянку в с. Бартатів Городоцького району Львівської області, площею 1,0471 га, кадастровий номер 4620980800:06:000:0029; припинено провадження у справі № 28/32 в частині кредиторських вимог ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» на суму 3 445 353,95 грн та розгляд справи відкладено на 21 квітня 2015 року.

Ухвалою Господарського суду Львівської області від 21 квітня 2015 року звіт ліквідатора та ліквідаційний баланс банкрута ФОП ОСОБА_1 затверджено; звільнено ФОП ОСОБА_1 від подальшого виконання вимог кредиторів управління Пенсійного фонду України в Яворівському районі Львівської області на суму 2 798,22 грн, Львівського обласного відділення Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності на суму 80,63 грн, ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» на суму 948 794,40 грн; підприємницьку діяльність ФОП ОСОБА_1 припинено; провадження в справі № 28/32 про банкрутство ФОП ОСОБА_1 припинено.

Постановою Львівського апеляційного господарського суду від 24 червня 2015 року ухвалу Господарського суду Львівської області в справі № 28/32 від 02 квітня 2015 року скасовано та прийнято нове рішення, яким у задоволенні заяви ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» про зменшення розміру вимог кредитора у справі про банкрутство та клопотання ПАТ «Альфа-Банк» про припинення провадження в частині грошових кредиторських вимог банку в сумі 2 251 612,52 грн та виключення з ліквідаційної маси боржника транспортного засобу TOYOTA Corolla, 2006 року випуску, державний номерний знак НОМЕР_1 , та земельної ділянки в с. Бартатів, Городоцького району, Львівської області, площею 1,0471 га, кадастровий номер 4620980800:06:000:0029, відмовлено, справу передано на розгляд до Господарського суду Львівської області на стадію ліквідації.

Постановою Львівського апеляційного господарського суду від 24 червня 2015 року вимоги апеляційної скарги ФОП ОСОБА_1 задоволено; ухвалу Господарського суду Львівської області в справі № 28/32 від 21 квітня 2015 року скасовано та прийнято нове рішення, яким у задоволенні клопотання ліквідатора боржника - арбітражного керуючого ОСОБА_4 про затвердження звіту ліквідатора та ліквідаційного балансу банкрута відмовлено, справу передано на розгляд до Господарського суду Львівської області на стадію ліквідації.

Постановою Вищого господарського суду України від 13 жовтня 2015 року касаційну скаргу ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» залишено без задоволення, постанову Львівського апеляційного господарського суду від 24 червня 2015 року (про скасування ухвали Господарського суду Львівської області в справі № 28/32 від 02 квітня 2015 року) залишено без змін.

Ухвалою Господарського суду Львівської області від 24 травня 2016 року в задоволенні клопотання про винесення окремої ухвали в порядку статті 90 Господарського процесуального кодексу (далі - ГПК) України та повідомлення відповідних органів про незаконні вимоги щодо сплати боргу відмовлено.

Постановою Львівського апеляційного господарського суду від 20 липня 2016 року вказану вище ухвалу суду залишено без змін.

Ухвалою Господарського суду Львівської області від 01 серпня 2017 року в задоволенні клопотань ОСОБА_1 від 11 травня 2016 року та від 27 вересня 2017 року відмовлено, клопотання арбітражного керуючого ОСОБА_4 від 19 липня 2017 року за № 01-21/02-01/188 задоволено, затверджено оплату послуг арбітражного керуючого ОСОБА_4 в розмірі двох мінімальних заробітних плат за кожен місяць виконання повноважень арбітражного керуючого з моменту призначення в справі № 28/32, затверджено звіт про оплату послуг арбітражного керуючого ОСОБА_4 в розмірі 1 236 742,00 грн. за весь період з 2010 - 2016 років, заяву арбітражного керуючого ОСОБА_5 від 30 травня 2017 року за № 182/01-09 задоволено, ліквідатором ФОП ОСОБА_1 призначено арбітражного керуючого ОСОБА_5.

Постановою Львівського апеляційного господарського суду від 28 серпня 2017 року ухвалу Господарського суду Львівської області від 01 серпня 2017 року залишено без змін, а апеляційну скаргу ФОП ОСОБА_1 - без задоволення.

Постановою Вищого господарського суду України від 13 грудня 2017 року касаційну скаргу ФОП ОСОБА_1 залишено без задоволення, ухвалу Господарського суду Львівської області від 01 серпня 2017 року та постанову Львівського апеляційного господарського суду від 28 серпня 2017 року залишено без змін.

Ухвалою Господарського суду Львівської області від 27 листопада 2018 року, яку залишено без змін постановою Західного апеляційного господарського суду від 19 грудня 2018 року та постановою Верховного Суду від 23 квітня 2019 року, провадження в справі про банкрутство ФОП ОСОБА_1 зупинено до перегляду в апеляційному порядку ухвали Господарського суду Львівської області про відмову в задоволенні заяви ФОП ОСОБА_1 про припинення провадження в справі через сплив строку тривалості ліквідаційної процедури.

Провадження в справі про банкрутство ФОП ОСОБА_1 поновлено ухвалою Господарського суду Львівської області від 08 серпня 2019 року.

Ухвалою Господарського суду Львівської області від 30 жовтня 2019 року заяву ПАТ «Кристалбанк» та клопотання ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» задоволено, здійснено заміну кредитора ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» на правонаступників ПАТ «Кристалбанк» та ПАТ «Вектор Банк».

Ухвалою Господарського суду Львівської області від 26 листопада 2019 року, яку залишено без змін ухвалою Західного апеляційного господарського суду від 06 лютого 2020 року та, відповідно, залишено без задоволення апеляційну скаргу ФОП ОСОБА_1 , клопотання Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області задоволено; здійснено заміну кредитора управління Пенсійного фонду України в Яворівському районі Львівської області на правонаступника Городоцьке об`єднане управління Пенсійного фонду України Львівської області; здійснено заміну кредитора Городоцького об`єднаного управління Пенсійного фонду України Львівської області на правонаступника Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області. Цією ж ухвалою заяву Товариства з обмеженою відповідальністю (далі - ТОВ) «Фінансова компанія «Омега Фактор» та заяву АТ «Кристалбанк» задоволено; здійснено заміну кредитора АТ «Кристалбанк» на правонаступника ТОВ «Фінансова компанія «Омега Фактор».

Ухвалою Господарського суду Львівської області від 06 грудня 2019 року, яка набрала законної сили, прийнято відмову арбітражного керуючого ОСОБА_5 від клопотань від 29 січня 2018 року за № 195/01 та від 05 березня 2018 року за № 298/01 про затвердження звіту арбітражного керуючого про нарахування та виплату основної грошової винагороди, відшкодування витрат, понесених ліквідатором за період виконання нею повноважень ліквідатора із закриттям провадження в частині розгляду вказаних клопотань. У задоволенні клопотання боржника від 13 березня 2018 року про винесення окремої ухвали щодо арбітражних керуючих ОСОБА_4 та ОСОБА_5 відмовлено. Заяву арбітражного керуючого ОСОБА_5 від 11 листопада 2019 року за № 249/02 задоволено. Клопотання ОСОБА_1 від 19 вересня 2019 року задоволено. Припинено процедуру ліквідації ФОП ОСОБА_1 та повноваження ліквідатора арбітражного керуючого ОСОБА_5 Провадження в справі № 28/32 закрито.

У поданому клопотанні ОСОБА_1 просив закрити провадження в справі № 28/32 на підставі пункту 1 та пункту 3 частини першої статті 231 ГПК України у зв`язку з встановленням під час розгляду справи на стадії ліквідаційної процедури обставин, які є підставою для відмови у відкритті провадження. На думку заявника, доказами таких обставин є те, що заявлені кредиторські вимоги як ПАТ «Райффайзен Банк Аваль», так і АТ «Альфа-Банк» про повернення кредитних коштів є вимогами, які не стосуються підприємницької діяльності ОСОБА_1 , а були отримані боржником для споживчих потреб.

У зв`язку з введенням в дію Кодексу України з процедур банкрутства та згідно з пунктом 4 Прикінцевих та перехідних положень, з дня введення в дію цього Кодексу подальший розгляд справ про банкрутство здійснюється відповідно до положень цього Кодексу незалежно від дати відкриття провадження у справі про банкрутство, крім справ про банкрутство, які на день введення в дію цього Кодексу перебувають на стадії санації, провадження в яких продовжується відповідно до Закону України від 14 травня 1992 року № 2343-XII «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» (далі - Закон № 2343-XII). Перехід до наступної судової процедури та подальше провадження в таких справах здійснюється відповідно до цього Кодексу.

Саме з цієї підстави господарський суд припинив процедуру ліквідації ФОП ОСОБА_1 та закрив провадження в справі № 28/32.

Позиція Верховного Суду

Касаційне провадження в справі відкрито з підстави, передбаченої пунктом 3 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу (далі - ЦПК) України.

Згідно з пунктом 3 частини другої статті 389 ЦПК України підставою касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.

Відповідно до частин першої і другої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише у межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду вивчив матеріали справи, перевірив доводи касаційної скарги, відзивів та виснував, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Мотиви, якими керується Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно із частиною першою статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до пунктів 8, 9 частини другої статті 16 ЦК України способом захисту цивільних прав та інтересів може бути відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди, відшкодування моральної (немайнової) шкоди.

Згідно із статтею 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.

Збитками, згідно з частини другої цієї статті є втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також втрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки), доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно зі статтею 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 01 вересня 2020 року в справі № 216/3521/16-ц (провадження № 14-714цс19) зроблено висновок, що, виходячи з положень статей 16 і 23 ЦК України та змісту права на відшкодування моральної шкоди в цілому як способу захисту суб`єктивного цивільного права, компенсація моральної шкоди повинна відбуватися у будь-якому випадку її спричинення - право на відшкодування моральної (немайнової) шкоди виникає внаслідок порушення права особи незалежно від наявності спеціальних норм цивільного законодавства.

За загальним правилом зобов`язання з відшкодування шкоди (майнової та немайнової) є прямим наслідком правопорушення, тобто порушення охоронюваних законом суб`єктивних особистих немайнових і майнових прав та інтересів учасників цивільних відносин. Одне і те ж правопорушення може призводити до негативних наслідків як у майновій, так і немайновій сферах, тобто виступати підставою для відшкодування майнової та моральної шкоди одночасно.

Загальні підстави відповідальності за завдану моральну шкоду передбачені статтею 1167 ЦК України, відповідно до якої моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Спеціальні підстави відповідальності за шкоду, завдану незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування та посадової або службової особи вказаних органів при здійсненні ними своїх повноважень, визначені статями 1173 та 1174 ЦК України відповідно.

Згідно зі статтею 1173 ЦК України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів.

Шкода, завдана фізичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю посадової особи органу державної влади при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується на підставі статті 1174 ЦК України.

Отже, ці підстави характеризуються особливостями суб`єктного складу заподіювачів шкоди, серед яких законодавець виокремлює як вказані органи, так і їх посадових чи службових осіб, та особливим способом заподіяння шкоди. Сукупність цих умов і є підставою покладення цивільної відповідальності за завдану шкоду саме на державу, Автономну Республіку Крим або орган місцевого самоврядування.

Відповідно до статті 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала:1) якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки; 2) якщо шкоди завдано фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт; 3) в інших випадках, встановлених законом.

Доводи касаційної скарги про відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування статей 23, 1167 ЦК України, статей 32, 41 Конституції України щодо права на відшкодування моральної шкоди у випадку, коли позивач обґрунтовує порушення прав незаконним застосуванням до нього процедури банкрутства або заходів, які випливають з такої процедури, є безпідставними, адже висновок щодо відшкодування шкоди моральної шкоди, завданої органом державної влади, формулювався Верховним Судом неодноразово.

Зокрема, в постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 вересня 2019 року в справі № 916/1423/17 (провадження № 12-208гс18), у постановах Верховного Суду від 15 листопада 2024 року в справі № 757/15525/22-ц, від 06 листопада 2024 року в справі № 757/30926/21-ц, від 23 жовтня 2024 року в справі № 757/16729/21-ц та інших, зазначено про те, що правовою підставою цивільно-правової відповідальності за відшкодування шкоди, завданої рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, є правопорушення, що включає як складові елементи: шкоду, протиправне діяння особи, яка її завдала, причинний зв`язок між ними.

Такий висновок застосовний до спірних правовідносин, які стосуються підстав відшкодування шкоди, завданої державним органом у межах провадження справи про банкрутство ФОП.

У пункті 32 постанови Великої Палати Верховного Суду від 03 вересня 2019 року в справі № 916/1423/17 (провадження № 12-208гс18) зазначено, що, застосовуючи статті 1173, 1174 ЦК України, суд має встановити: по-перше, невідповідність рішення, дії чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування чи відповідно їх посадової або службової особи вимогам закону чи іншого нормативного акта; по-друге, факт заподіяння цим рішенням, дією чи бездіяльністю шкоди фізичній або юридичній особі. За наявності цих умов є підстави покласти цивільну відповідальність за завдану шкоду саме на державу, Автономну Республіку Крим або орган місцевого самоврядування.

Отже, правовою підставою цивільно-правової відповідальності за відшкодування шкоди, завданої рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, є правопорушення, що включає як складові елементи: шкоду, протиправне діяння (чи бездіяльність) особи, яка її завдала, причинний зв`язок між ними. За змістом статей 1173, 1174 ЦК України шкода відшкодовується незалежно від вини. Водночас потерпілий має довести належними доказами факт завдання шкоди за участю відповідача, розмір завданої шкоди, а також факт того, що відповідач є заподіювачем шкоди.

Визначальним у вирішенні такої категорії спорів є доведення складових деліктної відповідальності, на підставі чого суди першої та апеляційної інстанцій встановлюють наявність факту заподіяння позивачу посадовими особами органів державної влади майнової та моральної шкоди саме тими діями (бездіяльністю), які встановлені судом (суддею).

Статтями 12 та 81 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Частиною першою статті 76 ЦПК України визначено, що доказами є будь?які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України). Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (стаття 79 ЦПК України). Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України).

Частиною першою статті 89 ЦПК України також встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Підставою завдання моральної шкоди ОСОБА_1 вказує незаконність провадження в справі про його банкрутство як ФОП, адже підставою для звернення АТ «Райффайзен Банк» із заявою про порушення справи про банкрутство було неналежне виконання кредитного договору, який є споживчим кредитом і не пов`язаний із здійсненням підприємницької діяльності.

Позивач заявив вимоги до Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції, Міністерства юстиції України, Вищої ради правосуддя, держави України в особі Державної казначейської служби України, Національного банку України та залучив до участі в справі третіх осіб: Національне антикорупційне бюро України, Офіс Генерального прокурора, Головне управління Національної поліції у Львівській області, Державне бюро розслідувань, Господарський суд Львівської області, Пустомитівський районний суд Львівської області, Головне управління Державної податкової служби у Львівській області, Акціонерне товариство «Райффайзен Банк», Громадська організація «Асоціація суддів господарських судів України», Головне Управління Пенсійного фонду України у Львівській області.

Зазначав, що:

1) Західне міжрегіональне управління Міністерства юстиції, Міністерство юстиції України є органами держави, які здійснюють функції в процедурі банкрутства, контролюють діяльність арбітражних керуючих та мають повноваження із захисту прав людини. Безпосередньо ці органи мали не допустити незаконний продаж іпотечного майна, що здійснювався створеними ними органами примусового виконання рішень суду, через неналежний контроль за діяльністю арбітражного керуючого; унеможливити більшість порушень в процедурі банкрутства.

2) Вища рада правосуддя - орган, до якого позивач звертався щодо притягнення до відповідальності судів, що здійснювали провадження в справі про банкрутство, й у цивільних справах, і який міг встановити порушення в діях суддів та унеможливити хоча б затягування процедури банкрутства.

3) Національний банк України є органом, до якого позивач звертався щодо незаконного збільшення його заборгованості за кредитом в АТ «Райффайзен Банк» внаслідок протиправного виведення коштів з неплатоспроможного АТ «Вектор Банк» в результаті переуступки заборгованості. Національний банк України жодним чином не відреагував на це порушення та не повідомив свою позицію щодо цього.

4) Національне антикорупційне бюро України залучено до участі в справі з метою звернення уваги на незаконне виведення коштів з неплатоспроможного банку та наявності можливих протиправних дій АТ «Райффайзен Банк».

5) Офіс Генерального прокурора, Головне управління Національної поліції у Львівській області, Державне бюро розслідувань є органами, до яких позивач неодноразово звертався стосовно можливих кримінально караних дій арбітражного керуючого та інших посадових осіб органів державної влади.

6) Господарський суд Львівської області безпосередньо здійснював процедуру банкрутства, що завдала позивачу шкоди.

7) Пустомитівський районний суд Львівської області розглядав дві судові справи щодо виселення позивача та стягнення з нього заборгованості.

8) Головне управління Державної податкової служби у Львівській області та Головне Управління Пенсійного фонду України у Львівській області залучені до участі в справі з підстав, що внаслідок процедури банкрутства в період з 2010 року до 2019 року ФОП ОСОБА_1 не здійснював підприємницьку діяльність та не сплачував податків і обов`язкових платежів.

9) АТ «Райффайзен Банк» є безпосереднім заподіювачем шкоди, проте в задоволенні позову про відшкодування з нього шкоди відмовлено судами в справі № 464/4738/20.

Однак ухвалою Господарського суду Львівської області від 06 грудня 2019 року припинено процедуру ліквідації ФОП ОСОБА_1 та закрито провадження в справі № 28/32 про банкрутство ФОП ОСОБА_1 не з підстав, що кредиторські вимоги не стосуються підприємницької діяльності ОСОБА_1 .

Господарський суд закрив провадження в справі про банкрутство ФОП ОСОБА_1 у зв`язку з введенням в дію Кодексу України з процедур банкрутства,згідно з пунктом 4 Прикінцевих та перехідних положень якого з дня введення в дію цього Кодексу подальший розгляд справ про банкрутство здійснюється відповідно до положень цього Кодексу незалежно від дати відкриття провадження у справі про банкрутство, крім справ про банкрутство, які на день введення в дію цього Кодексу перебувають на стадії санації, провадження в яких продовжується відповідно до Закону № 2343-XII. Перехід до наступної судової процедури та подальше провадження в таких справах здійснюється відповідно до цього Кодексу.

Суд вказав, що за період з моменту порушення провадження в справі про банкрутство ФОП ОСОБА_1 до дати введення в дію Кодексу України з процедур банкрутства 21 жовтня 2019 року до боржника застосовувалися судові процедури відповідно до Закону № 2343-XII.

У зв`язку з введенням в дію Кодексу України з процедур банкрутства застосовуються положення цього Кодексу.

Статтею 113 Кодексу України з процедур банкрутства передбачено, що провадження в справах про неплатоспроможність боржника - фізичної особи, фізичної особи-підприємця здійснюється в порядку, визначеному цим Кодексом для юридичних осіб, з урахуванням особливостей, встановлених цією Книгою.

Згідно частиною першою статті 115 Кодексу України з процедур банкрутства провадження у справі про неплатоспроможність боржника - фізичної особи або фізичної особи-підприємця може бути відкрито лише за заявою боржника.

Господарський суд виснував про можливість здійснення провадження в справі про неплатоспроможність боржника - фізичної особи або фізичної особи-підприємця лише за наявності згоди боржника. ФОП ОСОБА_1 подав клопотання про закриття провадження а справі, що свідчить про відсутність згоди боржника на здійснення провадження в справі про його неплатоспроможність, тому провадження підлягає закриттю.

Обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом (частина четверта статті 82 ЦПК України).

Отже, закриття провадження в справі про банкрутство ФОП ОСОБА_1 пов`язане виключно зі змінами в законодавстві, а не з порушенням норм закону під час відкриття та ведення такого провадження.

Крім того, кредитний договір від 23 квітня 2008 року № 010/08-3/3684/в, який, зокрема, зумовив звернення кредитора до суду із заявою про порушення справи про банкрутство ФОП ОСОБА_1 , укладений між банком та ФОП ОСОБА_1 , а не ОСОБА_1 як фізичною особою. Заборгованість за цим кредитним договором стягнуто судом в порядку господарського судочинства (рішення Господарського суду Львівської області від 10 квітня 2009 року № 10/18), тобто кредит не є споживчим.

Квартиру АДРЕСА_1 позивач передав у іпотеку банку за договором від 23 квітня 2008 року № 010/08-3/3684/в/1, який підписаний ОСОБА_1 , скріплений його печаткою як ФОП та є дійсним. Тому передача предмета іпотеки на реалізацію з прилюдних торгів на погашення боргу ФОП ОСОБА_1 не є порушенням вимог законодавства. Також встановлено, що квартира реалізована не в межах провадження про банкрутство ФОП ОСОБА_1 , а в порядку виконання рішення Господарського суду Львівської області від 10 квітня 2009 року № 10/18.

Звернення стягнення на житловий будинок на АДРЕСА_2 та земельні ділянки (для обслуговування будинку й для ведення особистого селянського господарства) відбулося в межах виконавчого провадження щодо виконавчого напису нотаріуса від 26 березня 2009 року № 645, а не в межах провадження про банкрутство ФОП ОСОБА_1 .

Платоспроможність на момент порушення провадження про банкрутство чи непов`язаність усіх кредиторських вимог із підприємницькою діяльністю ФОП ОСОБА_1 у встановленому законом порядку не підтвердив, як і не довів наявність інших порушень щодо відкриття такого провадження, які б становили підставу відшкодування моральної шкоди за неправомірні дії органів державної влади в процедурі банкрутства.

Позивач вважає підставою відшкодування йому моральної шкоди сам факт порушення провадження про банкрутство ФОП ОСОБА_1 , однак розподіл тягаря доказування передбачає, що позивач повинен довести наявність шкоди та причинний зв`язок.

Під час розгляду господарської справи № 28/32 ФОП ОСОБА_1 оскаржувались судові рішення, під час перегляду яких судом вищої інстанції не встановлено порушень чинного законодавства України щодо здійснення процедури банкрутства. За клопотаннями ОСОБА_1 господарським судом надавалась також оцінка законності дій та рішень арбітражних керуючих і в прийнятті відносно них окремих ухвал було відмовлено.

Порушення процедури банкрутства ФОП ОСОБА_1 було також предметом розгляду цивільної справи № 464/590/21 за позовом ОСОБА_2 (дружини ОСОБА_1 ) до ОСОБА_4 , АТ «Райффайзен Банк», третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на стороні позивача, - ОСОБА_1 , про відшкодування моральної шкоди. Рішенням Сихівського районного суду м.Львова від 08 жовтня 2021 року, яке залишено без змін постановою Львівського апеляційного суду від 14 лютого 2022 року, відмовлено в задоволенні позову. Під час розгляду справи № 464/590/21 судами встановлено, що в межах провадження справи про банкрутство ФОП ОСОБА_1 жодного майна ОСОБА_1 та ОСОБА_2 не було реалізовано, завдання позивачці моральної шкоди фактом продажу її майна, яке незаконним чином вилучене ліквідатором та виставлене на торги, суди не прийняли до уваги. Провадження в справі про банкрутство ФОП ОСОБА_1 було ініційоване та тривало в межах передбачених чинним на той час законодавством України процедур, неправомірність такого не спростована судовими рішеннями та перевірками інших уповноважених органів, до яких неодноразово звертався ОСОБА_1 . Провадження в справі про банкрутство було закрито у зв`язку із змінами в законодавстві, а не у зв`язку із порушеннями норм чинного законодавства щодо провадження про банкрутство.

Також у провадженні Сихівського районного суду м. Львова перебувала цивільна справа № 464/4738/20 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_4 , АТ «Райффайзен Банк», третя особа - АТ «Альфа-Банк», про відшкодування шкоди, завданої під час проведення процедури банкрутства. Рішенням Сихівського районного суду м. Львова від 15 вересня 2021 року, залишеним без змін постановою Львівського апеляційного суду від 28 червня 2022 року та постановою Верховного Суду від 23 серпня 2022 року, відмовлено в задоволенні позову ОСОБА_1 з підстав недоведеності позивачем існування сукупності елементів складу цивільного правопорушення, зокрема шкоди, протиправної поведінки відповідачів як можливих заподіювачів шкоди, причинного зв`язку між протиправною поведінкою та шкодою та вини в діях відповідачів.

У справі № 464/4738/20 ОСОБА_1 також посилався на те, що підстав для порушення справи про банкрутство не було, а така заява подана банком з метою припинити підприємницьку діяльність позивача та отримати контроль над усіма документами та його бізнесом, посилався на незаконність дій арбітражного керуючого ОСОБА_4 під час здійснення процедури банкрутства, зокрема: щодо продовження здійснення ним ліквідаційної процедури після спливу строку такої у квітні 2012 року; звернення стягнення на майно, яке не підлягало реалізації в процедурі банкрутства ФОП, невиключення майна з ліквідаційної маси ОСОБА_1 , яке належало його дружині ОСОБА_2 , невжиття ним заходів щодо завершення ліквідаційної процедури у зв`язку із закінченням строку такої, ненадання звіту ліквідатора з даними про визнання всіх боргів ФОП ОСОБА_1 такими, що є погашеними; внесення до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців запису про припинення ФОП ОСОБА_1 03 жовтня 2014 року на підставі ухвали Господарського суду Львівської області від 06 вересня 2014 року, яка була оскаржена та скасована 28 січня 2015 року постановою Львівського апеляційного господарського суду і не набрала законної сили. Вважав, що арбітражним керуючим свідомо затягувалась судова процедура банкрутства як у власних інтересах з метою одержання винагороди, так і в інтересах кредитора АТ «Райффайзен Банк Аваль».

Позивач у справі № 464/4738/20 зазначав, що під час ліквідаційної процедури були порушені його конституційні права шляхом втручання в особисте та сімейне життя, а також позбавлено його єдиного доходу, який він отримував від підприємницької діяльності, якою займався безперервно з 22 вересня 2005 року. Вважав, що такі дії були вчинені банком не з метою повернення всієї заборгованості, а для заподіяння позивачу шкоди шляхом приховання від суду обставин отримання та використання кредитних коштів, які були споживчим кредитом та не пов`язані з підприємницькою діяльністю, та за обставин, коли банк мав змогу отримати належні йому кошти у виконавчому провадженні, надавши позивачу можливість продовжувати здійснювати свою підприємницьку діяльність. Вважав незаконними дії щодо накладення арештів та реалізації належного йому майна, зокрема будинку, який використовувався для проживання його сім`ї, оскільки за кредитними вимогами банку він виступав позичальником, як фізична особа, а не як ФОП. На переконання позивача, всі дії відповідачів були спрямовані на заподіяння йому шкоди, незаконне вилучення його майна та припинення його підприємницької діяльності.

Отже, обставини порушення справи про банкрутство ФОП ОСОБА_1 неодноразово були предметом судового розгляду, за результатами якого виснувано про відсутність завдання шкоди позивачу та відсутність неправомірності дій державних органів.

Звернення ОСОБА_1 з цим позовом із зміною складу сторін фактично є спробою ревізії судових рішень у господарській справі № 28/32 й цивільних справах № 464/4738/20 та № 464/590/21, що не передбачено процесуальним законодавством.

Стосовно дій інших органів державної влади необхідно зазначити таке.

Судами попередніх інстанцій встановлено і заявником не спростовано, що Міністерством юстиції України (його територіальними органами) неодноразово вживалися заходи реагування на діяльність арбітражного керуючого ОСОБА_4 під час виконання ним повноважень в справі про банкрутство ФОП ОСОБА_1 та порушень не виявлено. Листами Міністерства юстиції України від 14 червня 2018 року, 27 серпня 2018 року, 05 квітня 2020 року, 15 березня 2021 року та від 22 грудня 2021 року ОСОБА_1 повідомлено про результати розгляду його заяв щодо дій арбітражних керуючих ОСОБА_4 й ОСОБА_5 під час виконання ними повноважень ліквідатора в справі про банкрутство ФОП ОСОБА_1 .

Листом Західного міжрегіонального управління міністерства юстиції (м. Львів) від 28 лютого 2020 року за № 3201/0/1-20/05-14 ОСОБА_1 повідомлено про результати розгляду його заяви щодо дій арбітражного керуючого ОСОБА_4 під час виконання ним повноважень ліквідатора в справі № 28/32 про банкрутство ФОП ОСОБА_1 .

Ці обставини досліджені й підтверджені в межах справи № 380/5509/22 за позовом ОСОБА_1 до Міністерства юстиції України про визнання протиправними дій щодо невжиття заходів та непроведення перевірки діяльності арбітражного керуючого ОСОБА_4

У наведеній справи № 380/5509/22 ОСОБА_1 просив: визнати протиправними дії Міністерства юстиції України щодо невжиття заходів та непроведення перевірки діяльності арбітражного керуючого за результатами його письмових звернень; зобов`язати Міністерство юстиції України провести перевірку діяльності арбітражного керуючого ОСОБА_4 щодо здійснення ним своїх функцій у процедурі банкрутства ФОП ОСОБА_1 з питань: підставності включення вимог кредиторів до реєстру вимог кредиторів в процедурі банкрутства ФОП ОСОБА_1 , враховуючи споживчий характер кредитних відносин та укладення з фізичною особою, а не ФОП; наявності підстав для вжиття заходів арбітражним керуючим щодо ініціювання припинення процедури банкрутства у зв`язку з відсутністю вимог кредиторів, які пов`язані з підприємницькою діяльністю ФОП ОСОБА_1 ; правильності формування реєстру кредиторів та обґрунтованості включення вимог АТ «Райффайзен Банк» та ПАТ «Альфа-Банк» до вимог першої черги; законності продажу майна ОСОБА_1 у процедурі банкрутства та, конкретно окремо перевірити законність включення до ліквідаційної маси банкрута майна ОСОБА_2 та його продажу в процесі банкрутства; законності оплати послуг арбітражного керуючого ОСОБА_4 з боку АТ «Райффайзен Банк» без ухвали господарського суду та визначення розміру оплати; захисту прав та інтересів ОСОБА_1 з боку арбітражного керуючого в процедурі банкрутства, а саме виявлення його дебіторської заборгованості, управління підприємницькою діяльністю, захист від збільшення суми кредиторської заборгованості шляхом укладення АТ «Райффайзен банк» договорів про переуступку прав вимоги та їх визнання недійсним; законності здійснення ліквідатором ОСОБА_4 ліквідаційної процедури ФОП ОСОБА_1 після внесення запису про припинення підприємницької діяльності останнім з 2014 року до 2017 року; законності здійснення ліквідаційної процедури понад встановлений законом строк та невжиття ліквідатором заходів щодо своєчасного здійснення такої процедури у межах встановлених строків.

У задоволенні позову рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 11 липня 2022 року в справі № 380/5509/22, яке залишено без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 20 вересня 2022 року, відмовлено.

Пустомитівський районний суд Львівської області розглядав дві судові справи щодо виселення позивача (№ 2-1316/1209/11) та стягнення з нього заборгованості (№ 450/3190/14), які стосуються кредитного договору від 11 березня 2008 року № 014/7288/55832, укладеного між банком та ОСОБА_1 . Факт розгляду цих справ судом сам собою не свідчить про неправомірність процедури банкрутства ФОП ОСОБА_1 .

Верховний Суд погоджується з висновками судів про те, що звернення АТ «Райффайзен Банк» із позовом до суду є реалізацією права на доступ до правосуддя і не може розцінюватися як протиправне заподіяння позивачу шкоди, а тому не може бути підставою для відшкодування моральної шкоди.

ОСОБА_1 звертався із скаргою на дії суддів Пустомитівського районного суду Львівської області та апеляційного суду Львівської області під час розгляду справи № 450/3190/14 до Вищої ради правосуддя, яка під час перевірки дисциплінарної скарги не встановила в діях суддів ознак дисциплінарного проступку.

ОСОБА_1 звертався до Територіального управління Державного бюро розслідувань у м. Львові із заявами про внесення відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань, які розглянуто та повідомлено заявника про результати розгляду.

Також позивач звертався до Офісу Генерального прокурора 26 березня 2021 року щодо можливих неправомірних дій суддів Господарського суду Львівської області та арбітражного керуючого ОСОБА_4, а також з інших питань. Листом від 29 березня 2021 року вказана заява скерована для організації розгляду до Львівської обласної прокуратури, про що повідомлено заявника ОСОБА_1 .

26 грудня 2018 року ОСОБА_1 звертався до Національного антикорупційного бюро України з заявою про вчинення кримінального правопорушення щодо можливих неправомірних дій судді Господарського суду Львівської області Морозюка А. Я. та інших осіб. Листом від 29 грудня 2018 року ОСОБА_1 повідомлено, що наявності ознак кримінальних правопорушень, підслідних Національному антикорупційному бюро України, не виявлено.

ОСОБА_1 звертався до Державного бюро розслідувань у м. Львові із заявами про внесення відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань відносно суддів та інших осіб. Ці звернення належним чином розглянуті та про результати розгляду повідомлено заявника.

Позивач також звертався до Офісу Генерального прокурора щодо можливих неправомірних дій суддів Господарського суду Львівської області, арбітражного керуючого та з інших питань. Звернення були належним чином розглянуті.

Отже, усі державні органи, до яких звертався ОСОБА_1 щодо порушень його прав, пов`язаних із процедурою банкрутства, в межах своїх повноважень та компетенції розглянули заяви, скарги та інші звернення ОСОБА_1 , надали відповіді на них, що не свідчить про бездіяльність таких органів та нездійснення ними належним чином функцій щодо захисту прав позивача.

Також не встановлено обставин, які б свідчили про незаконний вплив та тиск на позивача та членів його сім`ї з боку державних органів влади під час процедури банкрутства та після неї.

Однак Верховний Суд не може погодитися з висновками судів про повну відсутність факту заподіяння позивачу посадовими особами органів державної влади моральної шкоди.

У справі, яка переглядається Верховним Судом, завдання моральної шкоди позивач пов`язує також із тривалістю розгляду судом справи про банкрутство,

що, на його думку, є порушенням розумних строків її розгляду.

Відповідно до пункту 7 частини другої статті 129 Конституції України основними засадами судочинства є розумні строки розгляду справи судом.

Відповідно до частини другої статті 22 Закону № 2343-XII строк ліквідаційної процедури не може перевищувати дванадцяти місяців. Господарський суд може продовжити цей строк на шість місяців, якщо інше не передбачено цим Законом.

Ліквідаційну процедуру щодо ФОП ОСОБА_1 відкрито постановою Господарського суду Львівської області від 20 жовтня 2010 року, ухвалою суду від 18 жовтня 2011 року було продовжено строк ліквідаційної процедури на шість місяців, а закрито провадження в справі про банкрутство ухвалою Господарського суду Львівської області від 06 грудня 2019 року.

ФОП ОСОБА_1 звертався до Господарського суду Львівської області з клопотанням від 13 березня 2018 року, в якому просив звільнити його від подальшого виконання вимог кредиторів згідно з ухвалою про затвердження вимог кредиторів та закрити провадження в справі через сплив строку тривалості ліквідаційної процедури.

Ухвалою Господарського суду Львівської області від 25 жовтня 2018 року в задоволенні зазначеного клопотання відмовлено, оскільки боржником не доведено наявність обставин, які зумовлюють припинення провадження в справі про банкрутство, визначених статтею 40 Закону № 2343-XII в редакції, що діяла до 19 січня 2013 року. За висновками суду в разі порушення дванадцятимісячного строку, відведеного Законом № 2343-XII для ліквідаційної процедури, процесуальні наслідки не наступають. Судова процедура триває до повного завершення процедури ліквідації - продажу всього майна боржника, затвердження ліквідаційного балансу і звіту ліквідатора, внесення до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань запису про його припинення. Тобто провадження в справі продовжується.

Постановою Західного апеляційного господарського суду від 19 грудня 2018 року та постановою Верховного Суду від 23 квітня 2019 року ухвалу Господарського суду Львівської області від 25 жовтня 2018 року залишено без змін, апеляційну скаргу ФОП ОСОБА_1 - без задоволення.

Зокрема Верховний Суд в постанові від 23 квітня 2019 року вказав, що Законом № 2343-XII не передбачено продовження строку ліквідаційної процедури більше ніж на шість місяців. Однак Закон № 2343-XII не містить також процесуального наслідку порушення строку процедури ліквідації, процесуальні наслідки не визначені. Тому суд продовжує провадження в справі. Колегія суддів Верховного Суду звернула увагу судів першої та апеляційної інстанцій під час подальшого провадження в справі про банкрутство на дотримання розумності строків розгляду справи задля уникнення порушень прав боржника та кредиторів, з метою здійснення всіх можливих заходів для уникнення порушень статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція).

Відповідно до статті 6 Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Згідно зі статтею 13 Конвенції кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб правового захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Наявність або відсутність підстав для задоволення позову про відшкодування шкоди, завданої порушенням державою розумного строку розгляду справи,

а також розмір такого відшкодування суд мав би оцінювати з урахуванням критеріїв, вироблених у практиці Європейського Суду з прав людини (далі -ЄСПЛ), серед яких: юридична та фактична складність справи; поведінка сторін, а також інших учасників судового процесу; поведінка держави, її органів; важливість результату судового процесу для особи, яка скаржиться на його надмірну тривалість (рішення від 29 вересня 2011 року в справі «Скороход проти України», заява № 47305/06, § 13, від 02 серпня 2010 року в справі «Федіна проти України», заява № 17185/02, § 78, від 18 червня 2009 року в справі «Пилипей проти України», заява № 9025/03, § 29, від 11 грудня 2008 року в справі «Лошенко проти України», заява № 11447/04, § 36, від 13 листопада 2008 року в справі «Кушнаренко проти України», заява № 18010/04, § 19, від 21 грудня 2006 року в справі «Мороз та інші проти України», заява

№ 36545/02, § 55, від 10 серпня 2006 року в справі «Кухарчук проти України», заява № 10437/02, § 33, від 08 листопада 2005 року в справі «Смірнова проти України», заява № 36655/02, § 66 та інші).

Для встановлення розумності строку розгляду конкретної справи ЄСПЛ

визначив у своїй практиці кілька критеріїв, а саме: складність справи; поведінка скаржника; поведінка судових та інших державних органів; важливість предмета розгляду для заявника. Суд у своїй практиці неодноразово відзначав,

що такий критерій є суб`єктивним і має трактуватись у кожному випадку, залежно він певних обставин. Розумність строку повинна оцінюватись через призму наведених вище критеріїв на предмет можливості розгляду справи протягом більш або менш тривалого строку. Тому навіть значна тривалість розгляду справи може бути визнана розумною, з урахуванням певних індивідуальних обставин. Тут слід приділити особливу увагу тому, які саме причини сприяли більш тривалому розгляду справи та пропуску строків, встановлених законодавством (постанова Великої Палати Верховного Суду від 12 вересня 2019 року в справі № 9901/120/19).

У справі «Латюк та інші проти України» (рішення від 27 жовтня 2022 року, заява № 23548/20) ЄСПЛ встановив, що тривалість відповідних цивільних проваджень була несумісною з вимогою «розумного строку» і в заявників не було ефективного засобу юридичного захисту у зв`язку з цим. Суд повторно наголосив, що розумність тривалості провадження повинна оцінюватися в контексті обставин справи та з урахуванням таких критеріїв: складність справи, поведінка заявників і відповідних органів державної влади, а також важливість предмета спору для заявників (також рішення в справі «Фрідлендер проти Франції», заява № 30979/96).

Аналіз практики ЄСПЛ щодо тлумачення положення «розумний строк» свідчить,

що строк, який можна визначити розумним, не може бути однаковим для всіх справ, і було б неприродно встановлювати один строк в конкретному цифровому виразі для усіх випадків. У кожній справі виникає проблема оцінки розумності строку, яка залежить від певних обставин.

У розумінні ЄСПЛ для визначення того, чи була тривалість певного строку розумною, передусім встановлюється початок цього строку та його закінчення. Строк, який слід брати до уваги у зазначеному відношенні, охоплює собою все провадження.

Поняття розумних строків розгляду справи в контексті статті 6 Конвенції нетотожне (неідентичне) поняттю процесуальних строків в національних системах права. Право ЄСПЛ є «автономним» і його тлумачення Конвенції не пов`язане з тлумаченням права національними судами.

У пункті 1.6 Європейської хартії про статус суддів (Рада Європи, 1998 рік)

з урахуванням положень статті 6 Конвенції, якою передбачено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом зазначено,

що на державу покладається обов`язок забезпечувати суддів всіма засобами, необхідними для належного виконання їхніх завдань, і зокрема, для розгляду справ в межах розумного періоду часу.

Стосовно критерію поведінки держави під час розгляду відповідної справи,

то оцінка такої поведінки з боку суду, який розглядатиме справу

про відшкодування шкоди, завданої порушенням державою гарантії розумного строку, має бути обмеженою та враховувати неможливість оцінювання в одній судовій справі діянь суду (судді) під час розгляду іншої справи.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те,

що оскарження діянь суддів (судів) щодо розгляду та вирішення справ, а також оскарження судових рішень поза порядком, передбаченим процесуальним законом, не допускається. Суди та судді не можуть бути відповідачами у справах про оскарження їхніх дій чи бездіяльності під час розгляду інших судових справ, про оскарження їх рішень, ухвалених за наслідками розгляду цих справ, а також про зобов`язання судів та суддів до вчинення певних процесуальних дій. Оскарження вчинення (невчинення) судом (суддею) у відповідній справі процесуальних дій і ухвалених у ній рішень не може відбуватися шляхом ініціювання нового судового процесу проти суду (судді) (висновки Великої Палати Верховного Суду, сформульовані в постановах від 21 листопада 2018 року в справі № 757/43355/16-ц (пункти 62-65), від 13 березня 2019 року в справі № 462/32/17, від 20 березня 2019 року в справі № 295/7631/17, від 21 серпня 2019 року в справі № 761/35803/16-ц (пункти 24-26), від 18 грудня 2019 року в справі № 688/2479/16-ц (пункт 21)).

Отже, суди неуповноважені надавати оцінку діям суддів та судовим рішенням під час касаційного перегляду судових рішень на предмет їх законності

та обґрунтованості, однак зобов`язані надати оцінку доводам позивача щодо розгляду судами справи про банкрутство з порушенням розумних строків

як підставу, покладену в основу обґрунтування відшкодування моральної шкоди.

У цій справі суди не дослідили підстав для відшкодування моральної шкоди, завданої порушенням розумного строку розгляду справи № 28/32 про банкрутство ФОП ОСОБА_1 (понад 9 років).

Оскаржувані судові рішення не містять висновків щодо оцінки загальної тривалості розгляду судами справи № 28/32, причин, які вплинули на неї, процесуальної поведінки учасників справи про банкрутство ФОП ОСОБА_1 , зокрема й боржника.

Доводи позивача про невиправдане затягування розгляду справи про банкрутство судами не досліджені та обставини щодо завдання йому надмірною тривалістю розгляду справи моральної шкоди не встановлені.

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 16 січня 2019 року в справі № 373/2054/16-ц зазначила, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.

Тому оскаржувані судові рішення необхідно скасувати та передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до пунктів 2, 4 частини першої статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд, зокрема за встановленою підсудністю або для продовження розгляду.

Згідно з пунктом 1 частини третьої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані в справі докази.

Верховний Суд висновує, що оскаржувані судові рішення підлягають скасуванню із направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Щодо розподілу судових витрат

Порядок розподілу судових витрат вирішується за правилами, встановленими в статтях 141, 142 ЦПК України. У частинах першій, тринадцятій статті 141 ЦПК України визначено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Тому розподіл судових витрат здійснюється тим судом, який ухвалює (ухвалив) остаточне рішення в справі, керуючись загальними правилами розподілу судових витрат (висновок у постанові Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 травня 2020 року в справі № 530/1731/16-ц (провадження № 61-39028сво18)).

Отже, з урахуванням висновку щодо суті касаційної скарги розподіл судових витрат має здійснюватися тим судом, який ухвалить остаточне рішення в справі, керуючись загальними правилами розподілу судових витрат.

Керуючись статтями 389, 400, 411, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Блонського Михайла Андрійовича задовольнити частково.

РішенняГалицького районного суду м. Львова від 10 жовтня 2023 року та постанову Львівського апеляційного суду від 14 травня 2024 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач О. М. СитнікСудді:В. М. Ігнатенко С. О. Карпенко В. В. Сердюк І. М. Фаловська