Постанова

від 15.01.2025 по справі 932/3641/22

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 січня 2025 року

м. Київ

Справа № 932/3641/22

Провадження № 61-7816св24

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

судді-доповідача - Ситнік О. М.

суддів: Ігнатенка В. М., Карпенко С. О., Сердюка В. В., Фаловської І. М.

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 04 серпня 2023 року в складі судді Цитульського В. І. та постанову Дніпровського апеляційного суду від 09 квітня 2024 рокув складі колегії суддів Демченко Е. Л., Макарова М. О., Ткаченко І. Ю.

в справі за позовом ОСОБА_2 до Акціонерного товариства «Сенс Банк», треті особи: ОСОБА_1 , Обласне комунальне підприємство «Софійське бюро технічної інвентаризації» в особі державного реєстратора Волос О. В., про скасування державної реєстраціїта

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовної заяви

У липні 2022 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом, у якому просив: скасувати рішення державного реєстратора обласного комунального підприємства «Софіївське бюро технічної інвентаризації» Дніпропетровської області (далі - ОКП «Софіївське БТІ») Волос О. В. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: 47620260 від 04 липня 2019 року щодо реєстрації права власності на домоволодіння за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1864694712101, номер запису про право власності: 32247015 від 01 липня 2019 року; визнати протиправним та скасувати рішення державного реєстратора ОКП «Софіївське БТІ» Волос О. В. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: 47620260 від 04 липня 2019 року щодо реєстрації права власності на земельну ділянку кадастровий номер 1210100000:02:329:0046 за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна №1864667412101, номер запису про право власності: 32246486 від 01 липня 2019 року.

Вказував, що між ним та Акціонерно-комерційним банком соціального розвитку (далі - АКБСР) «Укрсоцбанк» укладено договір про надання відновлюваної кредитної лінії № 79-144. На забезпечення виконання зобов`язання між банком та ОСОБА_1 укладено договір іпотеки, предметом якого є земельна ділянка та домоволодіння за адресою: АДРЕСА_1 . 01 липня 2019 року внесений запис про реєстрацію права власності за Акціонерним товариством (далі - АТ) «Укрсоцбанк».

Вважав, що така реєстрація відбулась з порушенням чинного законодавства, оскільки він не отримував вимоги про дострокове погашення заборгованості. Домоволодіння, яке використовувалося як місце постійного проживання, не може бути примусово стягнуте на підставі Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого на забезпечення кредитів в іноземній валюті». Процедура звернення стягнення на предмет іпотеки в позасудовому порядку порушена через відсутність оцінки предмета іпотеки. Також у банку був відсутній договір про задоволення вимог іпотекодержателя, а тому була відсутня підстава для оформлення спірного майна у власність.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

04 серпня 2023 року рішенням Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська позов задоволено частково.

Скасовано рішення державного реєстратора ОКП «Софіївське БТІ» Волос О. В. про державну реєстрацію прав та її обтяжень, індексний номер: 47620260 від 04 липня 2019 року щодо реєстрації права власності на домоволодіння за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1864694712101, номер запису про право власності: 32247015 від 01 липня 2019 року.

Скасовано рішення державного реєстратора ОКП «Софіївське БТІ» Волос О. В. про державну реєстрацію прав та її обтяжень, індексний номер: 47620260 від 04 липня 2019 року щодо реєстрації права власності на земельну ділянку з кадастровим номером 1210100000:02:329:0046 за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна №1864667412101, номер запису про право власності: 32246486 від 01 липня 2019 року. У задоволенні інших позовних вимог відмовлено. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Рішення суду мотивовано тим, що предметом оскарження в справі є звернення стягнення на предмет іпотеки в позасудовий спосіб. Таке звернення стягнення відбулося всупереч Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті», відтак є незаконним, що є підставою для задоволення позову в частині скасування державної реєстрації права власності.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

09 квітня 2024 року постановою Дніпровського апеляційного суду апеляційну скаргу АТ «Сенс Банк» задоволено. Апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишено без задоволення. Рішення Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 04 серпня 2023 року скасовано та ухвалено нове рішення. В задоволенні позову ОСОБА_2 відмовлено.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що з позовом про скасування державної реєстрації права власності на предмет іпотеки до суду звернувся ОСОБА_2 , який є позичальником за договором про надання кредитної лінії від 25 грудня 2007 року № 79/144, а іпотекодавцем за іпотечним договором від 25 грудня 2007 року № 1012 є ОСОБА_1 , яка залучена третьою особою в справі. Тобто права позивача вказаною реєстрацією не порушені, що відповідно до постанови Великої Палати Верховного Суду від 13 липня 2022 року в справі № 199/8324/19 є самостійною підставою для відмови в задоволенні позову.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

24 травня 2024 року ОСОБА_1 засобами поштового зв`язку звернулася до Верховного Суду з касаційною скаргою на рішення Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 04 серпня 2023 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 09 квітня 2024 року, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції в частині відмови в задоволенні позову і постанову суду апеляційної інстанції в повному обсязі та ухвалити постанову, якою задовольнити позов повністю.

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

На обґрунтування наявності підстав касаційного оскарження судових рішень особа, яка подала касаційну скаргу, вказує, що суди не врахували висновки, висловлені в постановах Великої Палати Верховного Суду від 29 вересня 2020 року в справі № 757/13243/17, від 21 грудня 2022 року в справі № 914/2350/18, від 26 липня 2023 року в справі № 759/5454/19, у постановах Верховного Суду від 20 липня 2020 року в справі № 713/742/17, від 24 травня 2023 року в справі № 334/4498/21, від 30 серпня 2023 року в справі № 640/364/19, від 18 жовтня 2023 року в справі № 718/1655/21, від 08 листопада 2023 року в справах № 201/3254/18 та № 700/740/17, від 21 лютого 2024 року в справі № 752/5230/13, від 15 квітня 2024 року в справі № 125/368/21.

Вказувала, що ОСОБА_2 (позичальник) є боржником, відмінним від іпотекодавця, і має повне право оскаржувати рішення про державну реєстрацію прав.

Під час ухвалення рішення в суді першої інстанції до суду не було надано витребуваної справи щодо реєстрації набуття права власності АТ «Укрсоцбанк» на предмет іпотеки, відповідна ухвала суду залишилася без виконання, тому справу було розглянуто без встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи(див. постанову Верховного Суду від 22 вересня 2021 року в справі № 202/3567/19).

Апеляційний суд вийшов за межі апеляційної скарги банку, оскільки вона була мотивована лише тим, що підстав для застосування Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого на забезпечення кредитів в іноземній валюті» в справі немає, позивач не зареєстрований в спірному будинку та має у власності інше нерухоме майно. Доводів про те, що права позивача оспорюваною реєстрацією права власності на предмет іпотеки не порушені, банк не зазначав.

Доводи інших учасників справи

Відзивів на касаційну скаргу не надходило.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

25 грудня 2007 року між АКБСР «Укрсоцбанк» та позичальником ОСОБА_2 укладено договір про надання кредитної лінії № 79/144, відповідно до якого останній отримав кредитні кошти в розмірі 610 000,00 грн зі строком повернення до 24 грудня 2022 року.

25 грудня 2007 року на забезпечення виконання обов`язків за кредитним договором між АКБСР «Укрсоцбанк» та іпотекодавцем ОСОБА_1 укладено іпотечний договір № 1012, посвідчений приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Ярмолюк М. М., відповідно до якого остання передала в іпотеку земельну ділянку площею 0,0565 га (кадастровий номер 1210100000:02:329:0046), домоволодіння, розташовані у АДРЕСА_1 .

Умовами іпотечного договору передбачено, що задоволення вимог може здійснюватися шляхом передачі іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки у рахунок виконання основного зобов`язання у порядку, установленому статтею 37 Закону України від 05 червня 2003 року № 898-IV «Про іпотеку» (далі - Закон № 898-IV): у випадку задоволення вимог іпотекодержателя шляхом використання процедури, передбаченої в цьому підпункті пункті 4.6.3 договору, договір про задоволення вимог іпотекодержателя, укладений шляхом здійснення цього застереження, є підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на предмет іпотеки.

04 липня 2019 року рішенням державного реєстратора ОКП «Софіївське БТІ» Волос О. В., індексний номер: 47620260, зареєстровано право власності АТ «Укрсоцбанк» на домоволодіння, розташоване на АДРЕСА_1 .

04 липня 2019 року рішенням державного реєстратора ОКП «Софіївське БТІ» Волос О. В., індексний номер: 47620260, зареєстровано право власності АТ «Укрсоцбанк» на земельну ділянку площею 0,0565 га (кадастровий номер 1210100000:02:329:0046), розташовану на АДРЕСА_1 .

Згідно з інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 03 серпня 2023 року підставою для реєстрації / виникнення права власності відповідача була вимога / іпотечне повідомлення про дострокове погашення заборгованості, серія та номер № USB/33, виданий 04 лютого 2019 року, видавник: АТ «Укрсоцбанк», дублікат іпотечного договору, що має силу оригіналу № 1012, серія та номер № 6990, виданий 14 червня 2019 року, видавник - приватний нотаріус Дніпропетровського міського нотаріального округу Ярмолюк М. М.; договір про надання відновлюваної кредитної лінії, серія та номер № 79/114, виданий 25 грудня 2007 року, видавник: сторони: АКБСР «Укрсоцбанк», ОСОБА_2 .

Із витягу також вбачається, що зареєстрованим іпотекодержателем є АТ «Альфа банк».

Внаслідок реорганізації шляхом приєднання АТ «Укрсоцбанк», правонаступником усього його майна, майнових прав та обов`язків, є АТ «Альфа-банк» з дати затвердження передавального акта загальними зборами акціонерів АТ «Альфа-Банк» та рішенням єдиного акціонера АТ «Укрсоцбанк» з 15 жовтня 2019 року.

Відповідно до протоколу позачергових зборів загальних акціонерів АТ «Альфа-Банк» від 12 серпня 2022 року № 2/2022 прийнято рішення про перейменування банку на АТ «Сенс банк», про що 30 листопада 2022 року в Державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців громадських формувань, внесений відповідний запис № 1000681070177055612.

Із долученої довідки про склад сім`ї від 11 жовтня 2012 року ОСОБА_1 зареєстрована та проживає за адресою: АДРЕСА_1 .

Позиція Верховного Суду

Касаційне провадження в справі відкрито з підстав, передбачених пунктами 1, 4 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу (далі - ЦПК) України.

Згідно з пунктами 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Відповідно до частин першої і другої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду вивчив матеріали справи, перевірив доводи касаційної скарги та виснував, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Мотиви, якими керується Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до статті 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

За вимогами статей 15, 16 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) порушення, невизнання або оспорювання суб`єктивного права є підставою для звернення особи за захистом свого права із застосуванням відповідного способу захисту.

Суд розглядає цивільні справи за зверненням фізичних чи юридичних осіб у межах заявлених ними вимог (частина перша статті 13 ЦПК України).

У частині другій статті 16 ЦК України законодавець визначив способи здійснення захисту цивільних прав та інтересів судом, а також зазначив, що суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Цивільне законодавство не містить визначення поняття способів захисту цивільних прав та інтересів. За своїм призначенням вони можуть вважатися визначеним законом механізмом матеріально-правових засобів здійснення охорони цивільних прав та інтересів, що приводиться в дію за рішенням суду у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення.

Першочергово захист цивільних прав та інтересів полягає в з`ясуванні того, чи має особа таке право або інтерес та чи були вони порушені або було необхідним їх правове визначення.

Згідно зі статтею 11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але які породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, договори та інші правочини.

Відповідно до частини першої статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорення. Отже, у розумінні закону, суб`єктивне право на захист - це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.

Суд повинен з`ясувати характер спірних правовідносин сторін (предмет та підставу позову), характер порушеного права позивача та можливість його захисту в обраний ним спосіб.

Статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) (право на ефективний засіб юридичного захисту) передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані у цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Надаючи правову оцінку належності обраного зацікавленою особою способу захисту, судам належить зважати і на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції. В рішенні від 15 листопада 1996 року в справі «Чахал проти Об`єднаного Королівства» Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни. Суть цієї статті зводиться до вимоги надати людині такі міри правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави - учасники Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов`язань. Крім того, ЄСПЛ указав на те, що за деяких обставин вимоги статті 13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю засобів, що передбачаються національним правом.

Оцінюючи належність обраного позивачем способу захисту та обґрунтовуючи відповідний висновок, судам слід виходити із його ефективності, і це означає, що вимога на захист цивільного права має відповідати змісту порушеного права та характеру правопорушення, забезпечити поновлення порушеного права, а в разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування.

Отже, підставою для звернення до суду є наявність порушеного права, а таке звернення здійснюється особою, якій це право належить, і саме з метою його захисту. Відсутність обставин, які підтверджували б наявність порушення права особи, за захистом якого вона звернулася, є підставою для відмови у задоволенні такого позову.

Такий правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 11 вересня 2018 року в справі № 905/1926/16(провадження № 12-187гс18), а також в постановах Верховного Суду від 05 червня 2024 року в справі № 509/2769/21, від 03 квітня 2024 року в справі № 615/1224/21 та ін.

У справі, що переглядається, з позовом про скасування державної реєстрації права власності на предмет іпотеки звернувся ОСОБА_2 , який є позичальником за договором про надання кредитної лінії від 25 грудня 2007 року № 79/144. Іпотекодавцем за іпотечним договором від 25 грудня 2007 року № 1012, укладеним на забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором, є особа, відмінна від позичальника, а саме дружина позивача - ОСОБА_3 , залучена третьою особою в справі.

Відповідно до змісту статті 526 ЦК України зобов`язання повинно виконуватися належним чином згідно з умовами договору й вимогами ЦК України. За статтею 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

За кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові в розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (стаття 1054 ЦК України в редакції, чинній на час укладення кредитного договору).

Відповідно до вимог статей 572, 575 ЦК України (в редакції, чинній на час укладення договору іпотеки) в силу застави кредитор (заставодержатель) має право у разі невиконання боржником (заставодавцем) зобов`язання, забезпеченого заставою, одержати задоволення за рахунок заставленого майна переважно перед іншими кредиторами цього боржника, якщо інше не встановлено законом (право застави). Іпотекою є застава нерухомого майна, що залишається у володінні заставодавця або третьої особи.

У пункті 2 частини першої статті 1 Закону № 898-IV (тут і далі - в редакції, чинній на час укладення договору іпотеки) зазначено, що іпотека - це вид забезпечення виконання зобов`язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.

Іпотека має похідний характер від основного зобов`язання і є дійсною до припинення основного зобов`язання або до закінчення строку дії іпотечного договору (частина четвертої статті 3 Закону № 898-IV).

Суть та мета іпотеки полягає в забезпеченні можливості кредитора в разі невиконання боржником зобов`язання, забезпеченого іпотекою, одержати задоволення вимог за рахунок переданого в іпотеку нерухомого майна переважно перед іншими кредиторами цього боржника (див. постанови Верховного Суду від 06 березня 2024 року в справі № 751/4443/18, від 24 квітня 2024 року в справі № 761/42361/21).

У статті 11 Закону № 898-IV закріплено, що майновий поручитель несе відповідальність перед іпотекодержателем за невиконання боржником основного зобов`язання виключно в межах вартості предмета іпотеки. У разі задоволення вимог іпотекодержателя за рахунок предмета іпотеки майновий поручитель набуває права кредитора за основним зобов`язанням.

Відповідно до частини третьої статті 42 Закону № 898-IV майновий поручитель, який виконав основне зобов`язання повністю або в частині, має право вимагати від боржника відшкодування сплаченої майновим поручителем суми.

Верховний Суд в постанові від 06 березня 2024 року в справі № 751/4443/18 виснував, що термін «регрес» за своїм лексико-семантичним (буквальним) значенням є зворотною вимогою відповідальної особи, яка здійснила відшкодування шкоди, заподіяної не її діями, звернутися з вимогою про повернення виплаченого до боржника.

У правовій доктрині регресні зобов`язання розуміються як зворотні вимоги, спрямовані на повернення того, що було сплачено однією особою через вину іншої або за іншу особу. При цьому метою відповідальності в порядку регресу є перекладення збитків на особу, відповідальну за їх настання, доведення відповідальності до винної особи, а також відновлення майнового стану особи, яка сплатила відшкодування замість винного.

Суб`єктами регресного зобов`язання є кредитор (регредієнт) і боржник (регресант). Особливість кредитора полягає в тому, що він, перш ніж стати кредитором у регресному зобов`язанні, був боржником в іншому зобов`язанні, виконання якого і породило регресне зобов`язання.

Загалом відповідальність у порядку регресу спрямована на захист суб`єктивних цивільних прав тих осіб, які виконали зобов`язання за інших суб`єктів. Регрес у системі майнових відносин виконує ті ж функції, що й відповідальність за невиконання договірного зобов`язання або зобов`язання, що випливає із завдання шкоди.

Отже, в разі звернення стягнення на предмет іпотеки, боржник, який є відмінним від іпотекодавця, несе відповідальність перед іпотекодавцем, тому висновок апеляційного суду про те, що права боржника ОСОБА_2 оскаржуваним ним рішенням державного реєстратора про державну реєстрацію прав на предмет іпотеки не порушені, не ґрунтується на вимогах закону.

Крім того, частина перша статті 35 Закону № 898-IV (в редакції, чинній на момент реєстрації права власності) передбачала, що в разі порушення основного зобов`язання та/або умов іпотечного договору іпотекодержатель надсилає іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмову вимогу про усунення порушення. В цьому документі зазначається стислий зміст порушених зобов`язань, вимога про виконання порушеного зобов`язання у не менш ніж тридцятиденний строк та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання цієї вимоги.

Аналогічні вимоги закріплені в пункті 61 Порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень від 25 грудня 2015 року № 1127, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2015 року № 1127, в у редакції, чинній на момент реєстрації права власності, у якому передбачено, що для державної реєстрації права власності на підставі договору іпотеки, що містить застереження про задоволення вимог іпотекодержателя шляхом набуття права власності на предмет іпотеки, також подаються:

1) копія письмової вимоги про усунення порушень, надісланої іпотекодержателем іпотекодавцеві та боржникові, якщо він є відмінним від іпотекодавця;

2) документ, що підтверджує наявність факту завершення тридцятиденного строку з моменту отримання іпотекодавцем та боржником, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмової вимоги іпотекодержателя у разі, коли більш тривалий строк не зазначений у відповідній письмовій вимозі;

3) заставна (якщо іпотечним договором передбачено її видачу).

Тобто підставою для задоволення вимог іпотекодержателя шляхом позасудового врегулювання є надсилання іпотекодавцю письмової вимоги про усунення порушення.

Визначена у частині першій статті 35 Закону № 898-IV процедура подання іпотекодержателем вимоги про усунення порушення основного зобов`язання та (або) умов іпотечного договору передує прийняттю іпотекодержателем рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки у позасудовий спосіб на підставі договору (постанова Великої Палати Верховного Суду від 02 червня 2019 року в справі № 205/578/14-ц, провадження № 14-48цс19).

Наведені норми спрямовані на забезпечення фактичного повідомлення боржника, аби надати йому можливість усунути порушення, і цим запобігти зверненню стягнення на майно боржника. Тому повідомлення боржника потрібно вважати здійсненим належним чином за умови, що він одержав або мав одержати повідомлення, але не одержав його з власної вини. Доказом належного здійснення повідомлення може бути, зокрема повідомлення про вручення поштового відправлення з описом вкладення.

Аналогічний висновок зроблено Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 23 червня 2020 року в справі № 645/1979/15-ц (провадження № 14-706цс19).

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 29 вересня 2020 року в справі № 757/13243/17 (провадження № 14-711цс19) звернула увагу на те, що належним дотриманням іпотекодержателем процедури повідомлення іпотекодавця та боржника, якщо він є відмінним від іпотекодавця, про вимогу стосовно усунення порушення також потрібно вважати таке повідомлення, що було надіслане належним чином, проте не отримане внаслідок недбалості або ухилення від отримання.

Направлення такої вимоги іпотекодавцю про усунення порушень основного зобов`язання обґрунтовується саме тим, що іпотекодавець має право замість боржника усунути порушення основного зобов`язання і тим самим убезпечити себе від звернення стягнення на належний йому предмет іпотеки.

У разі дотримання іпотекодержателем порядку належного надсилання вимоги про усунення порушення основного зобов`язання діє презумпція належного повідомлення іпотекодержателя про необхідність усунення порушень основного зобов`язання, яка може бути спростована іпотекодавцем в загальному порядку. За відсутності такого належного надсилання вимоги іпотекодавець не набуває права звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання.

Недотримання вимог щодо належного надсилання іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця, вимоги про усунення порушення основного зобов`язання унеможливлює застосовування позасудового способу задоволення вимог іпотекодержателя.

Такі висновки висловлені в постанові Верховного Суду від 30 серпня 2023 року в справі № 640/364/19, на яку, зокрема, посилається заявниця в касаційній скарзі.

З метою встановлення обставин справи ухвалою суду першої інстанції від 27 березня 2023 року було витребувано в Криворізької районної державної адміністрації у Дніпропетровській області реєстраційну справу щодо реєстрації набуття права власності АТ «Укрсоцбанк» на предмет іпотеки земельну ділянку площею 0,0565 гектар (кадастровий номер 1210100000:02:329:0046) та домоволодіння за адресою: АДРЕСА_1 .

Проте витребувані судом докази до суду надані не були, справа розглядалася без перевірки дотримання вимог щодо належного надсилання іпотекодавцю та боржнику вимоги про усунення порушення основного зобов`язання, про що позивач вказував в апеляційній скарзі, проте така обставина судом врахована не була.

Верховний Суд в постанові від 22 вересня 2021 року в справі № 202/3567/19 акцентував, що ненадання відповідачем на вимогу позивача та на виконання ухвал суду про витребування доказів належним чином завіреної копії рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень та належним чином завіреної копії реєстраційної справи за цим рішенням унеможливлює встановлення обставин справи, зокрема, чи виконав іпотекодержатель обов`язок щодо надсилання боржнику повідомлення-вимоги про порушення забезпеченого обтяженням зобов`язання та усунення таких порушень, та свідчить про передчасний висновок суду про те, що державна реєстрація права власності на предмет іпотеки за банком проведена із дотриманням вимог чинного законодавства.

У зв`язку з наведеними доводами заявниці неврахованими залишились й висновки Великої Палати Верховного Суду, висловлені в постанові від 13 березня 2024 року в справі № 201/15228/17 (провадження № 14-183цс23)про те, що до 26 лютого 2020 року Порядок державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2015 року № 1127 не передбачав подання державному реєстратору звіту про оцінку предмета іпотеки, проте така вимога передбачалася в частині третій статті 37 Закону № 898-IV, що має вищу юридичну силу та відповідно до якої іпотекодержатель набуває предмет іпотеки у власність за вартістю, визначеною на момент такого набуття на підставі оцінки предмета іпотеки суб`єктом оціночної діяльності, й зобов`язаний відшкодувати іпотекодавцю перевищення 90 відсотків вартості предмета іпотеки над розміром забезпечених іпотекою вимог іпотекодержателя. Ціна набуття права власності на предмет іпотеки є істотною обставиною, тому іпотекодержатель зобов`язаний надати державному реєстратору документ про експертну оцінку предмета іпотеки для проведення державної реєстрації права власності на предмет іпотеки за ним.

За вимогами частин першої, четвертої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Обов`язковими підставами для скасування апеляційним судам судового рішення суду першої інстанції є такі порушення норм процесуального права: 1) справу розглянуто неповноважним складом суду; 2) в ухваленні судового рішення брав участь суддя, якому було заявлено відвід, і підстави його відводу визнано судом апеляційної інстанції обґрунтованими, якщо апеляційну скаргу обґрунтовано такою підставою; 3) справу (питання) розглянуто судом за відсутності будь-якого учасника справи, не повідомленого належним чином про дату, час і місце засідання суду (у разі якщо таке повідомлення є обов`язковим), якщо такий учасник справи обґрунтовує свою апеляційну скаргу такою підставою; 4) суд прийняв судове рішення про права, свободи, інтереси та (або) обов`язки осіб, що не були залучені до участі у справі; 5) судове рішення не підписано будь-ким із суддів або підписано не тими суддями, які зазначені у рішенні; 6) судове рішення ухвалено суддями, які не входили до складу колегії, що розглядала справу; 7) суд розглянув в порядку спрощеного позовного провадження справу, що підлягала розгляду за правилами загального позовного провадження (частина третя статті 376 ЦПК України).

Отже, обґрунтованими є і доводи ОСОБА_1 в касаційній скарзі про те, що апеляційний суд вийшов за межі апеляційної скарги банку, оскільки доводів про те, що права позивача оспорюваною реєстрацією права власності на предмет іпотеки не порушені, банк не зазначав. Така підстава не є обов`язковою для скасування рішення суду першої інстанції в силу вимог частини третьої статті 376 ЦПК України.

З урахуванням наведеного, колегія суддів вважає, що, відмовляючи в позові, суд апеляційної інстанції порушив норми матеріального права та не врахував наведені вище висновки Верховного Суду. Фактичні обставини, які мають значення для правильного вирішення справи, судом апеляційної інстанції не встановлені, конкретні доводи апеляційної скарги не перевірені, а суд касаційної інстанції в межах своїх повноважень усунути вказані недоліки розгляду справи на стадії касаційного перегляду не може, тому оскаржувану постанову апеляційного суду належить скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Суду належить розглянути справу в установлені законом розумні строки з додержанням вимог матеріального і процесуального права, дослідити та належним чином оцінити подані сторонами докази, дати правову оцінку доводам і запереченням сторін та ухвалити законне і справедливе судове рішення відповідно до встановлених обставин і вимог закону.

Велика Палата Верховного Суду в постановах від 12 жовтня 2021 року в справі № 233/2021/19 (провадження № 14-166цс20) та від 22 лютого 2022 року в справі № 201/16373/16-ц (провадження № 14-27цс21) зазначила, що для цілей застосування приписів процесуальних законів щодо подібності правовідносин важливо встановити критерії її визначення. Слово «подібний» в українській мові має такі значення: такий, який має спільні риси з ким-, чим-небудь, схожий на когось, щось; такий самий; такий, як той (про якого йде мова). Тому термін «подібні правовідносини» може означати як правовідносини, що мають лише певні спільні риси з іншими, так і правовідносини, що є тотожними з ними, тобто такими самими, як інші.

Таку спільність або тотожність рис слід визначати відповідно до елементів правовідносин. Із загальної теорії права відомо, що цими елементами є їх суб`єкти, об`єкти та юридичний зміст, а саме взаємні права й обов`язки цих суб`єктів. Отже, для цілей застосування приписів процесуального закону, в яких вжитий термін «подібні правовідносини», зокрема пункту 1 частини другої статті 389 та пункту 5 частини першої статті 396 ЦПК України, таку подібність слід оцінювати за змістовим, суб`єктним та об`єктним критеріями.

З-поміж цих критеріїв змістовий (оцінювання спірних правовідносин за характером урегульованих нормами права та договорами прав і обов`язків учасників) є основним, а два інші - додатковими. Суб`єктний і об`єктний критерії матимуть значення у випадках, якщо для застосування норми права, яка поширюється на спірні правовідносини, необхідним є специфічний суб`єктний склад саме цих правовідносин та/чи їх специфічний об`єкт.

Крім того, Велика Палата Верховного Суду в постанові від 12 жовтня 2021 року в справі № 233/2021/19 (провадження № 14-166цс20) зазначила, що в кожному випадку порівняння правовідносин і їхнього оцінювання на предмет подібності слід визначати з огляду на те, які правовідносини є спірними, порівнювати права та обов`язки сторін цих правовідносин відповідно до правового чи їх договірного регулювання (пункт 31) з урахуванням обставин кожної конкретної справи (пункт 32).

Не можна вважати, що обставини інших справ, на які посилається заявниця в касаційній скарзі, є подібними обставинам справи, що переглядається, оскільки:

- у справах № 757/13243/17, 914/2350/18, 759/5454/19, 718/1655/21, 752/5230/13, 201/3254/18 з позовами про визнання договорів недійсними та витребування майна, про визнання протиправними рішень про прийняття у власність майна, визнання протиправними та скасування рішень про реєстрацію права власності зверталися іпотекодавці;

- у справі № 125/368/21 з позовом про визнати протиправним та скасувати рішення про державну реєстрацію права власності за банком на спірний будинок до суду звернулася позивачка, яка не є ні позичальником, ні іпотекодавцем, але разом із сином використовує будинок як місце постійного проживання;

- у справі № 713/742/17 позивач звернувся до суду з позовом про часткове скасування рішення, усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою, визнання частково недійсними державних актів на право власності на земельні ділянки з тих підстав, що земельна ділянка відповідача фактично накладається на його земельну ділянку;

- у справі № 334/4498/21 позивач звернувся до державної виконавчої служби з позовом про визнання недійсними електронних торгів, акта про проведені електронні торги, свідоцтва про придбання нерухомого майна з прилюдних торгів, припинення права власності та визнання права власності на спірне нерухоме майно. Позивач вважав, що орган державної виконавчої служби неправомірно реалізував належну йому квартиру на електронних торгах;

- у справі № 700/740/17 позивачка просила визнати недійсною додаткову угоду від 01 липня 2016 року до договору оренди землі, зобов`язати повернути їй земельну ділянку та скасувати державну реєстрацію з тих підстав, що додаткову угоду до договору оренди вона не підписувала.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до пунктів 1, 3 частини третьої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається заявник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 389 цього Кодексу; або суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи.

Доводи касаційної скарги, з урахуванням меж касаційного перегляду, дають підстави для висновку, що постанова апеляційного суду ухвалена без додержання норм матеріального і процесуального права. У зв`язку з наведеним колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід задовольнити частково, постанову апеляційного суду скасувати, а справу передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Керуючись статтями 400, 409, 411, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Постанову Дніпровського апеляційного суду від 09 квітня 2024 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач О. М. СитнікСудді:В. М. Ігнатенко С. О. Карпенко В. В. Сердюк І. М. Фаловська