Ухвала

від 08.01.2025 по справі 199/5200/24

ПОЛТАВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 11-кп/803/703/25 Справа № 199/5200/24 Суддя у 1-й інстанції - ОСОБА_1 Суддя у 2-й інстанції - ОСОБА_2

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 січня 2025 року м. Дніпро

Дніпровський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду кримінальних справ:

головуючого-судді ОСОБА_2 ,

суддів ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,

за участю:

секретаря судового засідання ОСОБА_5

прокурора ОСОБА_6

захисників ОСОБА_7 , ОСОБА_8

обвинуваченого ОСОБА_9 (в режимі відеоконференції),

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку дистанційного судового провадження в залі суду в м. Дніпрі матеріали контрольного провадження за апеляційними скаргами захисників ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , які діють в інтересах обвинуваченого ОСОБА_9 на ухвалу Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 16 грудня 2024 року, про продовження строку застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою щодо ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , обвинуваченого у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 5 ст. 191, ч. 4 ст. 191, ч. 2 ст. 190, ч. 1 ст. 366 КК України,

ВСТАНОВИВ:

Встановлені судом першої інстанції фактичні обставини.

Ухвалою Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 16 грудня 2024 року продовжено строк раніше обраного запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою щодо обвинуваченого за ч. 5 ст. 191, ч. 4 ст. 191, ч. 2 ст. 190, ч. 1 ст. 366 КК України ОСОБА_9 строком до 13 лютого 2025 року включно із можливістю внесення застави у розмірі 500 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, що становить 1 514 000, 00 грн..

Суд прийшов до висновку, що ризики, що обвинувачений ОСОБА_9 зможе переховуватися від суду та вчинити інше кримінальне правопорушення, продовжують існувати та є доведеними прокурором на даній стадії кримінального провадження. Жодної обставини на підтвердження зменшення ризиків, передбачених п.п. 1, 5 ч.1 ст. 177 КПК України, на які посилався прокурор в обґрунтування продовження запобіжного у вигляді тримання під вартою обвинуваченому ОСОБА_9 , судом встановлено не було. Судом встановлено, що жоден з інших, більш м`яких запобіжних заходів, ніж тримання під вартою, не буде достатнім для запобігання вищезазначеним ризикам.

З урахуванням всіх обставин справи, майнового стану та особу обвинуваченого, суд вважав за необхідне визначити заставу у розмірі 500 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, тобто в сумі 1 514 000 грн. 00 коп., яка буде достатньою мірою гарантувати виконання ним, покладених на нього обов`язків.

В апеляціях:

-захисник ОСОБА_7 ,який дієв інтересахобвинуваченого ОСОБА_9 не погоджуючись з вказаним рішенням подав апеляційну скаргу в якій просив скасувати ухвалу суду та постановити нову, якою обрати відносно обвинуваченого запобіжний захід у вигляді цілодобового домашнього арешту.

Доводи поданої апеляційної скарги обґрунтовує тим, що стороною обвинувачення не було надано вагомих доказів, які підтверджують продовження існування ризиків, передбачених п.п. 1, 2, 3, 5 ч. 1 ст. 177 КПК України, а також наявність об`єктивних обставин, які виправдовують продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою щодо ОСОБА_9 , а наведені у клопотанні доводи є не більше ніж припущенням.

Зазначає, що прокурор, як на обставину продовження існування ризику можливого переховування від суду посилається на тяжкість покарання, яке ймовірно загрожує ОСОБА_9 у разі визнання останнього винуватим у вчиненні кримінальних правопорушень. Однак, кваліфікація дій обвинуваченого ОСОБА_9 не тягне за собою автоматичне визнання його вини у вчиненні кримінального правопорушення.

Сторона обвинувачення, у поданому клопотанні, не вказує у який спосіб обвинувачений вчинятиме дії, направлені на здійснення впливу на свідків у межах даного кримінального провадження. При цьому, обвинувачення оминає той факт, що вказаний ризик можна максимально мінімізувати шляхом покладення на обвинуваченого ОСОБА_9 обов`язку заборони спілкування з даними особами.

Крім того, стороною обвинувачення фактично визнано, що ними зібрано докази, які вони вважають достатніми та необхідними для обґрунтування винуватості ОСОБА_9 та такі докази перебувають у їхньому розпорядженні, що свідчить про неможливість ОСОБА_9 здійснення дій направлених на знищення, спотворення або сховання даних документів та доказів.

Захисник звертає увагу на особу обвинуваченого ОСОБА_9 , який протягом значного часу перебуває у шлюбі з ОСОБА_10 та має на утриманні малолітню доньку ОСОБА_11 , протягом усього життя проживає у місті Дніпро, має міцні соціальні зв`язки, раніше до кримінальної та адміністративної відповідальності не притягувався, що свідчить про його повагу до правил співіснування та законів держави.

З огляду на майновий стан обвинуваченого ОСОБА_9 та його родини, захисник звертає увагу на неможливість внесення останніми застави, визначеної судом першої інстанції з огляду на її непомірність як для самого обвинуваченого ОСОБА_9 , так і для його родини.

-захисник ОСОБА_8 ,який дієв інтересахобвинуваченого ОСОБА_9 не погоджуючись з вказаним рішенням подав апеляційну скаргу в якій просив скасувати ухвалу суду та постановити нову, якою обрати відносно обвинуваченого запобіжний захід у вигляді домашнього арешту.

Вважає, що рішення суду є незаконним та таким, що підлягає скасуванню.

Вказує, що прокурором не доведено наявності ризиків, передбачених ст. 177 КПК України, лише формально перелічив їх у клопотанні.

Зазначає, що потерпілим була відшкодована заподіяна шкода у повному обсязі і вони не мають претензій до ОСОБА_9 .

Заслухавши суддю-доповідача, вислухавши пояснення захисників та обвинуваченого на підтримку доводів поданої апеляційної скарги, наполягали на її задоволенні, просили скасувати ухвалу суду та зменшити розмір застави, думку прокурора, який заперечував проти задоволення апеляційної скарги сторони захисту та просив залишити без змін ухвалу суду першої інстанції, перевіривши матеріали контрольного провадження та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла наступного висновку.

Згідно з положеннями ч. 1 ст. 404 КПК України суд апеляційної інстанції переглядає судове рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.

Відповідно до вимог ст. 370 цього Кодексу судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим, при цьому його законність повинна базуватись на правильному застосуванні норм матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених положеннями Кримінального процесуального кодексу України.

За приписами ч. 3 ст. 331 КПК України незалежно від наявності клопотань суд зобов`язаний розглянути питання доцільності продовження тримання обвинуваченого під вартою до спливу двомісячного строку з дня надходження до суду обвинувального акту, клопотання про застосування примусових заходів медичного або виховного характеру чи з дня застосування судом до обвинуваченого запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.

До спливу продовженого строку суд зобов`язаний повторно розглянути питання доцільності продовження тримання обвинуваченого під вартою, якщо судове провадження не було завершене до його спливу.

Згідно ч. 2 ст. 331 КПК України вирішення питання судом щодо запобіжного заходу відбувається в порядку, передбаченому главою 18 цього Кодексу.

Судом апеляційної інстанції встановлено, що в провадженні Амур-Нижньодніпровського районного суду м.Дніпропетровська перебувають матеріали кримінального провадження № 12023041030004622 від 01.12.2023 року за обвинуваченням ОСОБА_9 , у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 5 ст. 191, ч. 4 ст. 191, ч. 2 ст. 190, ч. 1 ст. 366 КК України.

Суд першої інстанції в обґрунтування прийнятого рішення про продовження обвинувачному ОСОБА_9 строку тримання під вартою посилався на те, що ризик його переховування через загрозу ймовірного покарання є підтвердженим, оскільки ОСОБА_9 обвинувачується у вчиненні низки умисних злочинів, зокрема умисному особливо тяжкому злочині, передбаченого ч. 5 ст. 191 КК України, за який у разі доведеності вини, з урахуванням припису ч. 1 ст. 70 КК України, йому може загрожувати остаточне покарання від 7 до 12 років позбавлення волі з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до 3 років з конфіскацією майна.

Мотивуючи своє рішення щодо необхідності продовження строку запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою відносно обвинуваченого ОСОБА_9 , суд першої інстанції врахував ступінь тяжкості інкримінованих йому кримінальних правопорушень, за якіпередбачено покаранняу видіпозбавлення воліна строкдо дванадцятироків з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років та з конфіскацією майна. При цьому суд першої інстанції врахував вимоги ст. 29 Конституції України, ст. 9 Загальної Декларації прав людини, ст. 5 ЄКПЛ і ст. 12 КПК України, за змістом яких обмеження права особи на свободу й особисту недоторканість можливе лише в передбачених законом випадках, за встановленою процедурою, а також той факт, що взяття під варту є найбільш суворим запобіжним заходом.

Судом першої інстанції також враховано, що ризик переховування обвинуваченого від правосуддя не може оцінюватися виключно на підставі суворості можливого судового рішення, а це слід робити з урахуванням низки відповідних фактів, які можуть підтверджувати існування такого ризику, або свідчити про такий його незначний ступінь, який не може служити підставою для запобіжного ув`язнення. У цьому контексті має враховуватися, зокрема, особистість обвинуваченого, його моральні переконання, майновий стан і зв`язки з державою, в якій він зазнає судового переслідування (рішення ЄСПЛ «Смірнови проти Росії» (п.60).

Суд першої інстанції врахувавши також відомості про особу обвинуваченого ОСОБА_9 , встановивши, що останній має соціальні зв`язки та постійне місце проживання, дійшов висновку, що наявність ризиків, передбачених положеннями ст. 177 КПК України, продовжує існувати та з метою забезпечення належного виконання процесуальних рішень, вважав необхідним продовжити строк тримання під вартою.

Окремим додатковим чинником підтвердження ризику переховування, суд першої інстанції вважав дію в Україні воєнного стану через агресію російської федерації проти України, яка на переконання суду першої інстанції, суттєво погіршує криміногенну обстановку, ускладнює належний виклик осіб, а також контроль за виконанням більш м`яких запобіжних заходів, ніж тримання під вартою.

Враховуючи наведене вище, сталу практику ЄСПЛ, викладену у численних рішеннях, суд першої інстанції вважав, що доводи сторони захисту, щодо недоцільності подальшого продовження строку тримання під вартою, є недостатніми та необґрунтованими, а тому, не знаходить правових підстав для задоволення клопотання про зміну останнім запобіжного заходу на більш м`який.

Судом апеляційної інстанції встановлено, що у кримінальному провадженні за обвинуваченням ОСОБА_9 матеріальну шкоду завдано потерпілим, сума збитків становить 3 347 348,97 грн., за відомостями обвинувального акту.

Судом апеляційної інстанції встановлено, що суд першої інстанції, дотримуючись вимог ст.ст. 177, 178, 194 КПК України, належним дослідив у судовому засіданні сукупність обставин, які стали підставою для продовження обвинуваченим строку запобіжного заходу у виді тримання під вартою, а саме існування ризиків, визначених ст. 177 КПК України, фактичні обставини, за якими обвинуваченим пред`явлено підозру, відомості про їх особи, які наведені вище, погоджується із рішенням суду першої інстанції, та вважає його законним та обґрунтованим за таких підстав.

Судом апеляційної інстанції встановлено, що у кримінальному провадженні щодо ОСОБА_9 відбувається судовий розгляд у суді першої інстанції, та рішення про продовження запобіжного заходу у виді тримання під вартою щодо обвинуваченого прийнято під час судового розгляду справи.

Відповідно до ст. 177 КПК України метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов`язків, а також запобігання ризикам, визначених у п. 1-5 ч. 1 вказаної статті.

Відповідно до ст. 183 КПК України тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м`яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим ст. 177 цього Кодексу.

Клопотання про продовження строку тримання під вартою щодо обвинуваченого прокурор мотивував тим, що не перестали існувати ризики, передбачені ст. 177 КПК України, що стало підставою для продовження строку обраного запобіжного заходу.

Суд апеляційної інстанції, досліджуючи наявність ризиків, передбачених ст. 177 КПК України, на які у своєму клопотанні послався прокурор, встановив їх наявність, та погоджується із висновками суду першої інстанції щодо їх існування.

Зокрема ризиками, крім іншого, слід рахувати передбачувану небезпеку вчинення обвинуваченим протиправних дій, зазначених у ч. 1 ст. 177 КПК України, та дозволять суду на основі закону та внутрішнього переконання зробити висновок про необхідність обрання запобіжного заходу.

Запобіжний захід у виді тримання під вартою єзаходом забезпечення кримінального провадження, тобто заходом кримінального процесуального примусу, оскільки такий захід дає можливість виявляти та зберігати докази,запобігти прогнозованій протиправній поведінцічи унеможливити ухилення від слідства та суду обвинуваченого. Такий превентивний та забезпечувальний захід спрямований на недопущення можливої протидії з боку обвинуваченого провадженню у кримінальній справі, та є ефективним засобом коригування його неправомірної поведінки.

Обмежуючи конституційні права обвинуваченого у вчиненні злочину, запобіжні заходи виконують позитивну роль, реалізуючи у кримінальному процесі матеріальноправовий принцип крайньої необхідності: завдання меншої шкоди, щоб запобігти більшій шкоді.

На думку суду апеляційної інстанції, ризик переховування обвинуваченого ОСОБА_9 від суду, є підтвердженим, оскільки тяжкість імовірного покарання можна вважати істотним фактором на підтвердження цього ризику. Цей ризик приймається до уваги(поряд з іншими обставинами)з урахуванням імовірності суворого покарання. Як наголошено у сталій практиці ЄСПЛ, яка висловлена у численних рішеннях тяжкість ймовірного покарання та суворість можливого вирокуособливо сильно підвищуютьризик переховування від органів досудового розслідування та/або суду.

Таким чином суд апеляційної інстанції вважає, що доводи апеляційної скарги захисниківпро невиправдане тримання обвинуваченого під вартою, та що тримання під вартою не переслідує легітимну мету - запобігання ризикам, передбаченим ст. 177 КПК України, а ґрунтується лише на тяжкості злочину, в якому вони обвинувачуються, та подальше тримання під вартою обвинувачених порушуватиме розумні строки найбільш суворого запобіжного заходу, є неслушними.

Разом з тим, суд апеляційної інстанції звертає увагу не те, що у кримінальному провадженні всім потерпілим було відшкодовано завдані збитки.

Факт відшкодування обвинуваченим потерпілим матеріальної шкоди у судовому засіданні не заперечувався прокурором та підтверджується копіями квитанції, наданих стороною захисту.

Відповідно до ч. 4 ст. 182 КПК України розмір застави визначається судом з урахуванням обставин кримінального правопорушення, майнового та сімейного стану підозрюваного, обвинуваченого, інших даних про його особу та ризиків, передбачених ст. 177 цього Кодексу. Розмір застави повинен достатньою мірою гарантувати виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього обов`язків та не може бути завідомо непомірним для нього.

Слід врахувати, що призначення застави це не покарання підозрюваного чи обвинуваченого, а лише забезпечення виконання покладених на нього обов`язків. Суд має переконатися, що застава здатна примусити підозрюваного нешкодити розслідуванню та з`явитися в судові засідання.

Виходячи з мети застави, головним критерієм, за яким має бути визначений розмір застави, є його достатність для забезпечення виконання підозрюваним його процесуальних обов`язків.

Саме така позиція міститься в рішеннях Європейського суду з прав людини.

Згідно з рішенням у справі «Мангурас проти Іспанії» суд зазначив, що суму застави необхідно оцінювати за ступенем впевненості, що можлива перспектива втрати застави буде діяти як достатній стримуючий фактор, щоб розвіяти будь-яке бажання втекти.

Аналогічної думки ЄСПЛ дотримався в справі «Істоміна проти України» де зазначив, що гарантії, передбачені п. 3 ст. 5 ЄКПЛ, мають на меті забезпечити не відшкодування будь-яких збитків, а лише присутність обвинуваченого на судовому засіданні.

Отже, при визначенні розміру застави суд в першу чергу має врахувати майновий та сімейний стан підозрюваного, інші дані про його особу, а вже потім інші обставини, наприклад вагомість доказів обвинувачення, тяжкість покарання та наявність збитків.

Судом апеляційної інстанції встановлено що обвинуваченому ОСОБА_9 інкримінується вчинення кримінального правопорушення за ч. 5 ст. 191 КК України, який є особливо тяжким злочином, за яке передбачено покарання у видіпозбавленням волі на строк від п`яти до дванадцяти років з конфіскацією майна.

Відповідно до вимог п. 3 ч. 5 ст. 182 КПК України розмір застави визначається щодо особи, обвинуваченої у вчиненні особливо тяжкого злочину від вісімдесяти до трьохсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

На думку суду апеляційної інстанції, враховуючи відомості про особи обвинуваченого ОСОБА_9 , обставини кримінального правопорушення та поведінку обвинуваченого щодо відшкодування завданої матеріальної потерпілим шкоди до вирішення питання судом по суті, є можливим визначення розміру внесення застави у мінімальному розмірі, передбаченому п. 3 ч. 5 ст. 182 КПК України.

Таким чином доводи апеляційних скарг захисників щодо можливості застосування щодо обвинуваченого більш м`якого запобіжного заходу є частково слушними та підлягають частковому задоволенню.

При цьому суд апеляційної інстанції не вважає за можливе застосувати щодо обвинуваченого запобіжний захід у виді домашнього арешту, оскільки вважає, що дієвим стримуючим фактором у даному випадку виступатиме фінансова складова у виді застави, можливість внесення якої визначається судом апеляційної інстанції.

За приписами ч. 3 ст. 407 КПК України за наслідками апеляційного розгляду за скаргою на ухвали слідчого судді чи ухвали суду про обрання запобіжного заходу у виді тримання під вартою, про зміну іншого запобіжного заходу на запобіжний захід у виді тримання під вартою, а також про продовження строку тримання під вартою, постановлені під час судового провадження в суді першої інстанції до ухвалення судового рішення по суті, суд апеляційної інстанції має право:

1) залишити ухвалу без змін;

2) скасувати ухвалу і постановити нову ухвалу.

Підсумовуючи вищенаведене, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційну скаргу сторони захисту слід задовольнити, а ухвалу Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 16 грудня 2024 року скасувати в частині визначення розміру застави на підставі п. 2 ч. 1 ст. 409 та п. 1 ч. 1 ст. 411 КПК України, у зв`язку із невідповідністю висновків суду, викладених у судовому рішенні, фактичним обставинам кримінального правопорушення, з постановленням апеляційним судом в цій частині нової ухвали про визначення обвинуваченому ОСОБА_9 альтернативного виду запобіжного заходу у вигляді застави у розмірі 80 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, що становить 242 240,00 гривень.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 182-183 та ст.ст.404, 405, 407, 409, 411,418, 419, 422-1 КПК України, апеляційний суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційні скарги захисників ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , які діють в інтересах обвинуваченого ОСОБА_9 , задовольнити частково.

Ухвалу Амур-Нижньодніпровськогорайонного судум.Дніпропетровська від16грудня 2024року,про продовженнястроку застосуваннязапобіжного заходуу виглядітримання підвартою щодо ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ,обвинуваченого увчиненні кримінальнихправопорушень,передбачених ч.5ст.191,ч.4ст.191,ч.2ст.190,ч.1ст.366КК України,- змінити в частині визначення розміру застави.

Обвинуваченому ОСОБА_9 , зменшитирозмір заставидо80 (вісімдесяти) розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, що становить 242240(двістісорок двітисячі двістісорок)гривень 00копійок, уразі внесення якої ОСОБА_9 підлягає звільненню з-під варти.

У випадку внесення застави та звільнення обвинуваченого ОСОБА_9 з-під варти, покласти на нього обов`язки, передбачені ч. 5 ст. 194 КПК України, а саме:

- прибувати за кожною вимогою до суду у визначений час;

- не відлучатися із населеного пункту, в якому він проживає, без письмового дозволу суду;

- утримуватись від спілкування зі свідками у цьому кримінальному провадженні;

- повідомляти слідчого, прокурора чи суд про зміну свого місця проживання та/або місця роботи;

- здати на зберігання до відповідних органів державної влади свій паспорт (паспорти) для виїзду за кордон, інші документи, що дають право на виїзд з України і в`їзд в Україну;

Роз`яснити обвинуваченому, що у разі не з`явлення його за викликом до слідчого, прокурора чи суду без поважних причин або не повідомлення ним про причини своєї неявки, або порушення ним обов`язків, покладених на нього цією ухвалою, застава звертається у дохід держави.

В іншій частині ухвалу суду залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення і касаційному оскарженню не підлягає.

Судді:

ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4