Ухвала

від 29.01.2025 по справі 701/228/24

МАНЬКІВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ЧЕРКАСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа №701/228/24

Провадження №4-с/701/2/25

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"29" січня 2025 р. Маньківський районний суд, Черкаської області

в складі: головуючого - судді - Костенка А. І.

за участю секретаря - Брітан О. О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду с-ще Маньківка скаргу ОСОБА_1 до старшого державного виконавця ВДВС у місті Умані Уманського району Черкаської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Бундєлєвої Олександри В`ячеславівни, стягувача ОСОБА_2 на дії/бездіяльність органу примусового виконання,

В С Т А Н О В И В :

Скаржник звернувся до суду із скаргою до старшого державного виконавця ВДВС у місті Умані Уманського району Черкаської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Бундєлєвої Олександри В`ячеславівни, стягувача ОСОБА_2 на дії/бездіяльність органу примусового виконання.

На підставу своїх вимог спирається на те, що 5 грудня 2024 року скаржнику було вручена поштову кореспонденція яка містила, зокрема постанову старшого державного виконавця Бундєлєвої Олександри В`ячеславівни у ВП № 75861158 від 07.11.2024 про встановлення тимчасового обмеження боржника у праві керування транспортними засобами.

Відповідно до змісту документу вказаної посадової особи вона здійснює дії по виконанню рішення Маньківського районного суду на підставі виконавчого листа № 701/228/24 (2/701/157/24) виданого 06.08.2024 про стягнення аліментів з ОСОБА_1 , на утримання дитини: доньки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , на користь ОСОБА_2 , в твердій грошовій сумі в розмірі 10 000 грн., щомісячно, починаючи з 22.02.2024 року і до досягнення дитиною повноліття.

Зміст документа містить інформацію про наявність заборгованості перевищує суму відповідних платежів за чотири місяці та посилання на статі 11, 71 Закону України «Про виконавче провадження».

Вказана постанова є такою, що підлягає скасуванню, як така що не вмотивована, не ґрунтується на нормах Закону і є такою, що містить корупційну складову (винесена з грубим законодавства, з нехтуванням прав боржника і направлено на протиправний результат в інтересах стягувача).

З приводу порушення вимог ч. 1 ст. 71 Закону України «Про виконавче провадження» в частині вмотивованості постанови: на думку скаржника вказана постанова не є мотивованою, так як рішення державного виконавця не містить чіткого та детального пояснення, чому було прийнято саме таке рішення, а не інше. Воно не містить обґрунтування, підстави та докази, на яких базується висновок.

Вимога законодавця про обов`язковість мотивованого рішення оформленого у вигляді постанови обумовлено тим, що мотивоване рішення є гарантією забезпечення законності: Мотивоване рішення дозволяє перевірити, чи було рішення прийнято на законних підставах та чи відповідає воно вимогам законодавства; захист прав та інтересів: Мотивоване рішення дає можливість сторонам зрозуміти, чому було прийнято саме таке рішення, та, у разі незгоди, оскаржити його в установленому порядку; запобігання свавіллю: Вимога мотивації рішень запобігає прийняттю необґрунтованих та свавільних рішень.

Принцип верховенства права, закріплений у ст. 8 Конституції України, передбачає, що всі рішення державних органів повинні бути законними та обґрунтованими. Це означає, що кожне рішення повинно базуватися на Законі та враховувати всі істотні обставини справи.

Практика ЄСПЛ також підтверджує необхідність обґрунтування рішень державних органів. Зокрема, ЄСПЛ неодноразово наголошував на тому, що рішення повинні бути достатньо мотивованими, щоб сторони могли зрозуміти причини їх прийняття та ефективно захищати свої права.

Старший держаний виконавець Бундєлєва Олександра В`ячеславівна, не виконала вимогу винесення мотивованої постанови, так як:

- проігнорувала наявність переплати у стягненні з скаржника аліментів, що унеможливлює визначити чи малась на момент винесення постанови заборгованість, яка перевищує суму відповідних платежів за чотири місяці;

- проігнорувала наявність в скаржника на момент винесення постанови наявність ІІ групи інвалідності і те, що скаржник не може бути обмежений в праві керування транспортними засобами у відповідності до ч. 10 ст. 71 Закону України "Про виконавче провадження";

- проігнорувала термін на протязі якого здійснювались виконавчі дії по провадженню (рішення вступило в силу 2 жовтня 2024 року, а державний виконавець накладає обмеження вже 7 листопада 2024 року).

З приводу порушення вимог законодавства України скаржник є ветераном-особою з інвалідністю внаслідок інвалідом ІІІ групи і систематично використовує автомобіль який є у власності дружини скаржника для відвідування медичних закладів та медичних спеціалістів і відповідно не може бути обмежений в праві керуванні транспортними засобами у відповідності до ч. 10 ст. 71 Закону України «Про виконавче провадження». Вказана норма законодавства містить формулювання - «Тимчасове обмеження боржника у праві керувати транспортними засобами не може бути застосовано в разі: використання боржником транспортного засобу у зв`язку з інвалідністю».

На момент винесення постанови державним виконавцем скаржник мав статус інваліда армії ІІ групи.

Звертає увагу, що ОСОБА_4 повторно обмежує скаржника у праві на керування транспортними засобами достовірно знаючи що її дії протиправні і тягнуть значні перешкоди в нормальному способі життя для скаржника і становлять реальну загрозу його життю та здоров`ю так як скаржник не може вчасно звернутись для отримання кваліфікованої медичної допомоги до профільних фахівців в медичній галузі яких не має в ні в Уманському регіоні ні в прилеглих, зокрема скаржник постійно перебуває на обліку і отримує систематичну медичну допомогу в інституті хірургії та траспланталогії ім. Шалімова м. Київ та ГВКЦ ЗР м. Львів.

З приводу наявності корупційної складової в діях старшого державного виконавця Бундєлєвої Олександри В`ячеславівни.

Вказана посадова особа не вперше вчиняє дії які викликають сумнів в її адекватності до тих умов в яких вона працює і може лише знайти пояснення її особистою зацікавленістю у вчиненні неправомірних дій щодо скаржника. Зокрема Бундєлєва О.С., виносила вже постанову про обмеження скаржника в праві керування транспортними засобами. В період листопада, грудня 2022 року скаржник перебував в зоні бойових дій і приймав участь в бойових діях, так само з травня 2023 року по листопад 2023 року скаржник приймав участь в бойових діях, при цьому мав потребу неодноразово використовувати транспортні засоби для виконання наказів та розпоряджень командування. Тобто діючи умисно та цілеспрямовано вказана особа у власних інтересах та в інтересах стягувача по провадженню порушила вимоги ч. 10 ст. 71 Закону України «Про виконавче провадження». А саме «Тимчасове обмеження боржника у праві керувати транспортними засобами не може бути застосовано в разі: проходження боржником строкової військової служби, військової служби за призовом осіб офіцерського складу, військової служби за призовом під час мобілізації, на особливий період, військової служби за призовом осіб із числа резервістів в особливий період або якщо боржник проходить військову службу та виконує бойові завдання військової служби у бойовій обстановці чи в районі проведення антитерористичної операції, здійснення заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях».

В подальшому ОСОБА_5 , зняла накладені нею обмеження лише після закриття виконавчого провадження, а не після погашення заборгованості, таким чином ОСОБА_5 , умисно діяла всупереч вимогам законодавству України, достовірно знаючи що виконання накладених нею обмежень може потягнути за собою поранення і загибель як скаржника так і інших військовослужбовців. Так діють лише корупціонери, які ставлять свої інтереси вище всього.

Скаржник звертає увагу суду, що згідно судової практики тимчасове обмеження боржника у праві (наприклад, обмеження виїзду за кордон, чи обмеження у праві користування зброєю) може бути застосоване лише у разі встановлення умисного характеру його дій, спрямованих на невиконання аліментних зобов`язань. Це означає, що боржник свідомо та навмисно не сплачує аліменти, маючи для цього можливість.

Під час судового розгляду вважає, що суд має врахувати наявність заборгованості по аліментах сама по собі не є достатньою підставою для застосування обмежень. Суд під час розгляду даної справи повинен дослідити причини виникнення заборгованості та встановити, чи є вони об`єктивними (наприклад, тяжке матеріальне становище, хвороба, втрата роботи), чи суб`єктивними, що свідчать про умисне ухилення .

Оцінка судом всіх обставин справи: При вирішенні питання про застосування тимчасового обмеження просить суд врахувати є всі обставини його справи, зокрема: розмір заборгованості біля 40 000 грн.; тривалість несплати аліментів - на даний час 3 місяці з моменту вступу в силу рішення Черкаського апеляційного суду, час який сплинув з моменту вступу рішення в силу і до винесення постанови 1 місяць і 5 днів; матеріальний стан боржника відсутність будь якого майна, як джерела доходів, єдине джерело доходів пенсія в розмірі 4980 грн., при встановлені розміру аліментів в сумі 10 000 грн. При цьому слід врахувати, що з скаржника щомісячно в повному обсязі стягується пенсія для сплати аліментів та всі передбачені пільги за комунальні платежі біля 4 000 грн.; наявність у боржника інших утриманців 2 неповнолітніх дітей; наявність у боржника реальної можливості сплачувати аліменти в скаржника така можливість відсутня взагалі. Працевлаштування за спеціальністю в скаржника відсутня через хворобливий стан і наявність інвалідності. Заборгованість наявна і виникла виключне через винесення Маньківським районним судом та Черкаським апеляційним судом абсурдних, протиправних рішень відносно скаржника та вчинення дій суддями Маньківського районного суду Черкаської області по затягуванню розгляду справи про зменшення розміру аліментів; наявність переплати по сплаті аліментів по іншим провадженням на суму більше 30 000 грн.

Вирішуючи справу по суті суд має перевірити чи застосоване обмеження є пропорційним меті його застосування та чи не порушує воно права боржника більше, ніж це необхідно для забезпечення виконання судового рішення. Будь які конкретні докази, що свідчать про умисне ухилення скаржником від сплати аліментів відсутні.

Верховний Суд в постанові № 331/8536/17 від 28.10.2020 вказав, що тимчасове обмеження боржника в праві виїзду за межі України є винятковим заходом обмеження особистої свободи фізичної особи, який застосовується лише за наявності достатніх підстав вважати, що така особа ухиляється від виконання зобов`язань, покладених на неї відповідним судовим рішенням, має намір вибути за межі України з метою саме невиконання цього рішення. Таким чином застосувавши аналогію можливо прийти до висновку що при вирішенні питання про обмеження скаржника в правах державний виконавець мав мати підстави для того, щоб вважати що він умисно ухиляється від сплати аліментів.

З приводу наявності об`єктивних причин з яких скаржник не міг вчасно звернутись до суду для оскарження дій старшого державного виконавця Бундєлєвої Олександри В`ячеславівни та скасування постанови.

Внаслідок поранень отриманих під час захисту Батьківщини скаржник є особою яка має статус ветеран-особа з інвалідністю внаслідок війни.

В скаржника діагностовано: Мінно-вибухова травма тяжкого ступеню: Закрита черепно-мозкова травма, струс головного мозку з різноманітними неврологічними симптомами (вестибулярні порушення, порушення просторової орієнтації, головні болі, постійний шум у вухах, підвищена стомлюваність, безсоння, тример кінцівок порушення координації рухів, когнітивні порушення, ПТС; Осколкові поранення плеча, сідниці та пахової області з наявністю сторонніх тіл (уламків боєприпасу) утворенням фістули артерії, ушкодженням м`яких тканин та судин; Операції на органах черевної порожнини (шлунок, підшлункова залоза) внаслідок виразкової хвороби, остеохондроз шийного відділу хребта з хронічною цервікокраналгією.

Скаржник постійно відчуває сильний головний біль, постійно чує сильний шум, має підвищену дратівливість, втомлюваність, внаслідок чого аналіз правового документа, надання йому юридичної оцінки є для нього болісним, і дуже тривалим процесом. Скаржник не може більше 10 хвилин безболісно сидіти над книгою під час її читання, такі самі проблеми він має під час використання електронних гаджетів, ноутбуків, комп`ютерів. Написання документа на 1 аркуш є для нього болісною, виснажливою та надважкою працею.

З 28 листопада по 3 грудня 2024 скаржник перебував на стаціонарному лікуванні в хірургічному відділенні КНП «Уманська центральна міська лікарня», після виписки перебував на амбулаторному лікуванні у сімейного лікаря. 18 грудня 2024 року скаржник перебував на огляді в міжрайонній МСЕК № 4 м. Черкаси.

Вважає, що вказані обставини дозволяють зробити висновок, що він з об`єктивних причин не зміг у встановлені терміни після отримання постанови 5 грудня 2024 року звернутись до суду для визнати дії державного виконавця неправомірними та скасування постанови.

З приводу звільнення скаржника, як ветерана війни особи з інвалідністю внаслідок війни від сплати судового збору.

П. 8 ст. 5 Закону України «Про судовий збір» містить норму згідно, якої особи з інвалідністю внаслідок Другої світової війни та сім`ї воїнів (партизанів), які загинули чи пропали безвісти, і прирівняні до них у встановленому порядку особи звільняються від сплати судового збору.

Згідно зі статтею 4 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», ветеранами війни є особи, які брали участь у захисті Батьківщини чи в бойових діях на території інших держав. До ветеранів війни належать: учасники бойових дій, особи з інвалідністю внаслідок війни, учасники війни. Цим же Законом передбачено, що особам з інвалідністю внаслідок війни та прирівняним до них особам надаються пільги зі сплати податків, зборів, мита та інших платежів до бюджету відповідно до податкового та митного законодавства.

Розглядаючи справу № 560/8064/22 щодо статусу ветеранів-осіб з інвалідністю внаслідок війни виплати в період воєнного стану грошової допомоги інвалідам війни Верховний Суд у постанові від 13.06.2023 в складі судової палати дійшов наступних висновків: «Усвідомлюючи та високо цінуючи внесок ветеранів у безпеку й оборону України, захист розвитку й існування її громадянського суспільства, держава покладає на себе зобов`язання забезпечити гідну систему підтримки ветеранів, їхніх сімей та членів сімей загиблих (померлих) захисників України. Державна система підтримки ветеранів повинна бути спрямована на ефективну адаптацію ветеранів до мирного життя після завершення військової служби, максимальне відновлення здоров`я та благополуччя осіб, які під час здійснення обов`язків військової служби постійно перебували у середовищі підвищеного ризику, утвердження всебічної поваги до ветеранів, їхніх сімей та сімей загиблих ветеранів в суспільстві, а також на ефективну реалізацію системи пільг та соціальних гарантій на рівні органів державної влади.

13 травня 2023 року касаційний адміністративний суд у складі ВС задовольнив касаційну скаргу громадянина, який оскаржив рішення судів попередніх інстанцій у справі № 300/2690/19 про відмову у звільненні від сплати судового збору.

Таким чином, вже у період дії воєнного стану в Україні Конституційний Суд України у правовідносинах щодо соціального захисту сформував та розвинув юридичну позицію, суть якої зводиться до того, що Держава Україна без рівноцінної заміни чи компенсації в односторонньому порядку безвідносно до її фінансових можливостей не може відмовитися від зобов`язання щодо додаткових гарантій соціального захисту осіб, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, осіб, що збройно захищають суверенітет, територіальну цілісність та недоторканність України під час агресії російської федерації проти України, розпочатої в лютому місяці 2014 року, а також осіб, які вже виконали свій обов`язок перед державою щодо захисту її суверенітету і територіальної цілісності.

Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом в постанові від 02.07.2020 року (справа № 620/2075/19), в ухвалі 19.08.2019 року (справа № 520/2047/19) та постанові від 20 травня 2020 року (справа № 640/14679/19), цілком тотожні справі № 800/203/17.

Скаржник в судовому засідання скаргу підтримав, та просив її задоволити.

Старший державний виконавць ВДВС у місті Умані Уманського району Черкаської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Бундєлєва Олександра В`ячеславівна в судове засідання не з`явилася, про дату, час та місце розгляду справи повідомлена належним чином, (довідка про доставку електронного документу в його електронний кабінет), причини неявки визнані поважними невідомі, заяв та клопотань про розгляд справи у її відсутності чи відкладення розгляду справи не надходило, але її неявка не перешкоджає розгляду справи по суті у її відсутність на підставі зібраних доказів.

ОСОБА_2 , в судовому засіданні заперечувала проти задоволення скарги.

З огляду на викладене, керуючись приписами ч. 2 ст. 450 ЦПК України, суд ухвалив розглянути скаргу за відсутності осіб, що не з`явились, оскільки це не перешкоджає розгляду скарги.

Суд, вислухавши скаржника, ОСОБА_2 , вивчивши матеріали справи, встановив наступні обставини та відповіні їм правовідносини.

Рішенням Маньківськогорайонного судуЧеркаської областівід 4червня 2024року уцивільній справі№ 701/228/24(провадження№ 2/701/157/24),змінено розміраліментів,встановлений рішеннямМаньківського районногосуду Черкаськоїобласті від25.10.2022року уцивільній справі№ 701/618/21та вирішеностягувати з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , (РНОКПП: НОМЕР_1 , зареєстрованого та жителя АДРЕСА_1 ), аліменти на утримання дитини: доньки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 на користь ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 ,(РНОКПП: НОМЕР_2 ,жительки АДРЕСА_2 )в твердійгрошовій сумів розмірі10000(десятьтисяч)гривень щомісячно,починаючи з22.02.2024року ідо досягненнядитиною повноліття.

До відділу державної виконавчої служби у місті Умані Уманського району Черкаської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) пред`явлено до примусового виконання виконавчий лист № 701/228/24 2/701/157/24 виданий 06.08.2024 Маньківським районним судом Черкаської області.

Постановою від 21.08.2024 року відкрито виконавче провадження № 75861158 з виконання вищевказаного виконавчого документа.

З дня пред`явлення виконавчого документа до примусового виконання у ОСОБА_1 утворилася заборгованість зі сплати аліментів у сумі 52 794,43 грн., сукупний розмір якої згідно розрахунку від 04.11.2024 року за період з 15.07.2021 року по 31.10.2024 року перевищує суму відповідних платежів за чотири місяці.

07 листопада 2024 року старшим державним виконавцем Відділу державної виконавчої служби у місті Умані Уманського району Черкаської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Бундєлєвою Олександрою В`ячеславівною винесено постанову про встановлення тимчасового обмеження боржника у праві керування транспортними засобами.

На думку скаржника вказана постанова не є мотивованою, так як рішення державного виконавця не містить чіткого та детального пояснення, чому було прийнято саме таке рішення, а не інше. Воно не містить обґрунтування, підстави та докази, на яких базується висновок, а тому вважає, що вищевказана постанова підлягає скасуванню, як така що не вмотивована, не ґрунтується на нормах Закону і є такою, що містить корупційну складову (винесена з грубим порушенням законодавства, з нехтуванням прав боржника і направлено на протиправний результат в інтересах стягувача).

Відповідно до статті 129-1 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.

Пунктом 9 частини другої статті 129 Конституції України передбачено, що однією з основних засад судочинства є обов`язковість судового рішення.

Принцип обов`язковості судових рішень конкретизовано у статті 18 ЦПК України: судові рішення, що набрали законної сили, обов`язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами.

Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, яка є обов`язковою для застосування судами відповідно до частини четвертої статті 10 ЦПК України і Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», виконання судових рішень у цивільних справах є складовою права на справедливий суд та однією з процесуальних гарантій доступу до суду, що передбачено статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (Рішення ECHR у справі «Хорнсбі проти Греції» («Hornsby v. Greece») від 19 березня 1997 року (п. 40)). У Рішенні ECHR у справі «Войтенко проти України» («Voytenko v. Ukraine») від 29 червня 2004 року Європейський суд з прав людини нагадує свою практику, що неможливість для заявника домогтися виконання судового рішення, винесеного на його чи її користь, становить втручання у право на мирне володіння майном, що викладене у першому реченні пункту першого статті 1 Протоколу № 1.

Виконання судового рішення є також сферою регулювання статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, оскільки виконання судових рішень у цивільних справах є складовою права на справедливий суд та однією з процесуальних гарантій доступу до суду, що передбачено статтею 6 Конвенції.

За змістом статті 447 ЦПК України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

У статті 2 Закону України «Про виконавче провадження» зазначено, що виконавче провадження здійснюється з дотриманням таких засад: верховенства права; обов`язковості виконання рішень; законності; диспозитивності; справедливості, неупередженості та об`єктивності; гласності та відкритості виконавчого провадження; розумності строків виконавчого провадження; співмірності заходів примусового виконання рішень та обсягу вимог за рішеннями; забезпечення права на оскарження рішень, дій чи бездіяльності державних виконавців, приватних виконавців.

Відповідно до частини першої статті 5 Закону України «Про виконавче провадження» примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів».

Згідно із частиною першою статті 10 Закону України «Про виконавче провадження» заходами примусового виконання рішень є:

1) звернення стягнення на кошти, цінні папери, інше майно (майнові права), корпоративні права, майнові права інтелектуальної власності, об`єкти інтелектуальної, творчої діяльності, інше майно (майнові права) боржника, у тому числі якщо вони перебувають в інших осіб або належать боржникові від інших осіб, або боржник володіє ними спільно з іншими особами;

2) звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інший дохід боржника;

3) вилучення в боржника і передача стягувачу предметів, зазначених у рішенні;

4) заборона боржнику розпоряджатися та/або користуватися майном, яке належить йому на праві власності, у тому числі коштами, або встановлення боржнику обов`язку користуватися таким майном на умовах, визначених виконавцем;

5) інші заходи примусового характеру, передбачені цим Законом.

За змістом частини першої, абзацу 1 частини другої статті 18 Закону України «Про виконавче провадження» виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії. Виконавець зобов`язаний здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом.

Порядок стягнення аліментів визначається законом. Виконавець стягує з боржника аліменти у розмірі, визначеному виконавчим документом, але не менше мінімального гарантованого розміру, передбаченого Сімейним кодексом України (частина перша статті 71 Закону України «Про виконавче провадження».)

Відповідно до частини дев`ятої статті 71 Закону України «Про виконавче провадження» за наявності заборгованості зі сплати аліментів, сукупний розмір якої перевищує суму відповідних платежів за чотири місяці, державний виконавець виносить вмотивовані постанови:

1) про встановлення тимчасового обмеження боржника у праві виїзду за межі України - до погашення заборгованості зі сплати аліментів у повному обсязі;

2) про встановлення тимчасового обмеження боржника у праві керування транспортними засобами - до погашення заборгованості зі сплати аліментів у повному обсязі;

3) про встановлення тимчасового обмеження боржника у праві користування вогнепальною мисливською, пневматичною та охолощеною зброєю, пристроями вітчизняного виробництва для відстрілу патронів, споряджених гумовими чи аналогічними за своїми властивостями метальними снарядами несмертельної дії, - до погашення заборгованості зі сплати аліментів у повному обсязі;

4) про встановлення тимчасового обмеження боржника у праві полювання - до погашення заборгованості зі сплати аліментів у повному обсязі.

Положеннями частини десятої статті 71 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, що тимчасове обмеження боржника у праві керувати транспортними засобами не може бути застосовано в разі:

1) якщо встановлення такого обмеження позбавляє боржника основного законного джерела засобів для існування;

2) використання боржником транспортного засобу у зв`язку з інвалідністю чи перебуванням на утриманні боржника особи з інвалідністю I, II групи, визнаної в установленому порядку, або дитини з інвалідністю;

3) проходження боржником строкової військової служби, військової служби за призовом осіб офіцерського складу, військової служби за призовом під час мобілізації, на особливий період, військової служби за призовом під час мобілізації, на особливий період, військової служби за призовом осіб із числа резервістів в особливий період або якщо боржник проходить військову службу та виконує бойові завдання військової служби у бойовій обстановці чи в районі проведення антитерористичної операції, здійснення заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях;

4) розстрочення або відстрочення сплати заборгованості за аліментами у порядку, встановленому законом.

Згідно із ч. 1 ст. 74 Закону України «Про виконавче провадження» рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до суду, який видав виконавчий документ, у порядку, передбаченому законом.

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (частина перша статті 12 ЦПК України).

Відповідно до положень частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Частиною шостою статті 81 ЦПК України передбачено, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно із частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України).

Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (стаття 79 ЦПК України).

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України).

У частині першій статті 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Так, боржником ОСОБА_1 не оспорюється наявність заборгованості зі сплати аліментів, проте останній зазначає, що він не може бути обмежений в праві керування транспортними засобами у відповідності до ч. 10 ст. 71 ЗУ "Про виконавче провадження", оскільки є ветераном - особою з інвалідністю ІІІ групи і систематично використовує автомобіль який є у власності його дружини для відвідування медичних закладів та медичних спеціалістів.

Однак, суд критично оцінює такі доводи боржника, оскільки боржником не надано доказів на підтвердження винятків, визначених у частині 10 статті 71 Закону України «Про виконавче провадження», тимчасове обмеження у праві керування транспортним засобом є цілком суб`єктивним фактором, адже боржник має заборгованість зі сплати аліментів, сукупний розмір якої перевищує суму відповідних платежів за 4 місяці, заборгованість не погашена та продовжує зростати, боржник не намагається усунути порушення чинного законодавства.

Суд зауважує, що несплата аліментів за рішенням суду це, в першу чергу, порушення прав особи, на користь якої ухвалене рішення, і в даному випадку права боржника при наявності в нього обов`язку виконати рішення суду не порушуються.

Разом з тим, очевидним фактом є те, що рішення суду на час розгляду скарги боржником самостійно не виконано та доказів відсутності заборгованості по сплаті аліментів не представлено.

Встановлені старшим державним виконавцем обмеження мають тимчасовий характер, і як вказано, в т.ч. в оскаржуваній постанові, такі обмеження встановлені до погашення заборгованості зі сплати аліментів у повному обсязі.

На думку суду обмеження у праві керуванням транспортними засобами, встановлене старшим державним виконавцем, ґрунтується на законі і переслідує легітимну мету такого обмеження (виконання судового рішення, яке в добровільному порядку не виконується), таке законне обмеження є справедливими і пропорційними до мети, заради якої воно застосовано, а саме захист прав стягувача шляхом примусового виконання рішення суду, ухваленого на його користь. Інше обмеження, встановлене головним державним виконавцем, теж направлено на спонукання боржника до виконання судового рішення і воно буде діяти до моменту повного виконання рішення суду.

Суд звертає увагу боржника, що обов`язковість судового рішення виступає невід`ємним елементом сучасної демократичної держави. Виконання судового рішення, з одного боку, є проявом того реального рівня захисту прав свобод та інтересів особи, який може забезпечити держава, а з іншого обов`язком особи щодо якої постановлений такий акт судової влади.

Таким чином, виходячи із системного аналізу норм права та доказів, досліджених судом під час судового розгляду, суд дійшов висновку, що дії старшого державного виконавця Відділу державної виконавчої служби у місті Умані Уманського району Черкаської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Бундєлєвої О.В., під час винесення постанови про встановлення тимчасового обмеження боржника у праві керування транспортними засобами від 07.11.2024 року відповідали вимогам Закону України «Про виконавче провадження», який спрямований на забезпечення належного виконання рішень, в т.ч. щодо стягнення аліментів, з метою зменшення заборгованості зі сплати аліментів, а також забезпечення захисту інтересів та належного утримання осіб, які отримують аліменти.

Враховуючи, що у ОСОБА_1 , наявна заборгованість зі сплати аліментів, яка станом на 31.10.2024 року складає 52 794,43 гривень, суд прийшов до висновку, що постанова старшого державного виконавця Відділу державної виконавчої служби у м. Умані Уманського району Черкаської обасті Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Бундєлєвої О.В., від 07.11.2024 року про встановлення тимчасового обмеження боржника у праві керування транспортними засобами, була винесена правомірно, в межах повноважень державного виконавця та при наявності для того законних підстав. Порушень в діях державного виконавця суд не вбачає, а отже приходить до висновку про відмову у задоволенні скарги у зв`язку з її необґрунтованістю.

Відповідно до ч. 3 ст. 451 ЦПК України якщо оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність були прийняті або вчинені відповідно до закону, в межах повноважень державного виконавця або іншої посадової особи органу державної виконавчої служби, приватного виконавця і право заявника не було порушено, суд постановляє ухвалу про відмову в задоволенні скарги.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 12, 81, 447, 451 ЦПК України, Законом України «Про виконавче провадження», суд, -

У Х В А Л И В :

У задоволенні скарги ОСОБА_1 до старшого державного виконавця ВДВС у місті Умані Уманського району Черкаської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Бундєлевої Олександри В`ячеславівни, стягувача ОСОБА_2 надії/бездіяльністьоргану примусовоговиконання - відмовити.

Ухвала може бути оскаржена безпосередньо до Черкаського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом 15 (п`ятнадцяти) днів з дня її проголошення.

Повний текст ухвали виготовлений та проголошений 31.01.2025 року.

Суддя А. І. Костенко