Постанова
від 30.01.2025 по справі 160/1375/23
ТРЕТІЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ТРЕТІЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

і м е н е м У к р а ї н и

30 січня 2025 року м. Дніпросправа № 160/1375/23

Третій апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого - судді Олефіренко Н.А. (доповідач),

суддів: Божко Л.А., Дурасової Ю.В.,

розглянувши в порядку письмового провадження в залі судового засідання Третього апеляційного адміністративного суду в м. Дніпрі апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 07.10.2024 ( суддя Рянська В.В.) в адміністративній справі №160/1375/23 за позовом ОСОБА_1 до Соборного відділу у місті Дніпрі Головного управління ДМС у Дніпропетровській області про визнання дій протиправними, визнання паспорта громадянина недійсним,-

ВСТАНОВИВ:

До Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Соборного відділу у місті Дніпрі Головного управління ДМС у Дніпропетровській області, у якій позивач просить:

- визнати протиправними дії Соборного відділу у місті Дніпрі Головного управління ДМС у Дніпропетровській області щодо видачі 20.12.2021 ІD-паспорта ОСОБА_2 № НОМЕР_1 , виданого органом 1212 з відсутнім РНОКПП;

- визнати ІD-паспорт громадянина України ОСОБА_2 № НОМЕР_1 , виданий 20.12.2021 органом 1212, недійсним з моменту його видачі.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що 14.07.2017 дядько позивача ОСОБА_2 склав заповіт, яким заповів позивачу належну йому частку у праві власності на квартиру, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 . Позивач постійно доглядав за ним, відвідував його, приносив йому їжу. У зв`язку з погіршенням стану здоров`я 09.01.2022 ОСОБА_2 було госпіталізовано до Міської клінічної лікарні № 16, де того ж дня проведено хірургічне втручання. Через часті відрядження позивач навідувався до нього за можливості. 04.05.2022 ОСОБА_2 у важкому стані було переведено до хоспісного відділення лікарні. ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 помер, про що позивач дізнався 20.06.2022, навідавшись до лікарні після відрядження. 26.06.2022 позивач звернувся до Першої дніпровської державної нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини та з Інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 25.06.2022 йому стало відомо, що право власності на належні ОСОБА_2 3/8 частки у праві власності на вище вказану квартиру зареєстровано за Гарсія-Монтерубло Антоніо на підставі договору дарування від 24.05.2022. 5/8 часток у праві власності на цю квартиру належать доньці ОСОБА_2 ОСОБА_3 , яка повідомила позивача, що не знає ОСОБА_4 . Зателефонувавши на його номер телефону, ОСОБА_3 дізналася, що 18.01.2022 її батько склав заповіт, яким заповів ОСОБА_4 усі належні йому права та обов`язки, все рухоме та нерухоме майно та все, що належатиме йому на момент смерті, а також про договір дарування від 24.05.2022. Позивач вважає, що Гарсія-Монтерубло Антоніо незаконно заволодів 3/8 частками у праві власності на квартиру, у зв`язку з чим звернувся із заявою до поліції та з позовною заявою до Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська щодо визнання недійсними заповіту та договору дарування, скасування державної реєстрації в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно права власності. Позивач зазначає, що через спосіб життя ОСОБА_2 та періодичне зловживання ним алкоголем, паспорт ОСОБА_2 серії НОМЕР_2 , виданий Жовневим РВ ДМУ України у Дніпропетровській області 22.06.2001, зберігався у позивача з метою запобігання його втраті, про що його попросив дядько. До відзиву, поданого у справі № 201/4384/22, яка перебуває у провадженні Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська, Гарсія-Монтерубло Антоніо додав копію ID-паспорта ОСОБА_2 № НОМЕР_1 , виданого 20.12.2021 органом 1212 (Соборним відділом у місті Дніпрі Головного управління ДМС у Дніпропетровській області). У відзиві відповідач зазначив, що начебто ОСОБА_2 отримав новий паспорт, вважаючи, що позивач не віддасть йому паспорт, та що паспорт був необхідний для укладення декларації із сімейним лікарем. Позивач має сумніви щодо самостійного отримання ОСОБА_2 . ID-паспорта та правомірності його отримання. У паспорті відсутні відомості про РНОКПП ОСОБА_2 або про відмову від РНОКПП, що є порушенням вимог Закону України «Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус». Декларацію з сімейним лікарем укладено лише 18.04.2022, тобто після оформлення довіреності та заповіту 18.01.2022 та видачі 08.02.2022 дублікату свідоцтва про право власності на житло. Тому позивач вважає, що ID-паспорт було першочергово використано для вчинення нотаріальних дій на користь Гарсія-Монтерубло Антоніо. У наданих ДМС України під час розгляду справи № 201/4384/22 копіях документів, на підставі яких видано ID-паспорт ОСОБА_2 , копія його РНОКПП також відсутня. Крім того, у ОСОБА_2 не було відібрано відбиток пальця під час оформлення паспорта, про що складено акт від 16.12.2021. Усі ці обставини викликають сумніви у законності видачі ID-паспорта ОСОБА_2 та його присутності при видачі паспорта. За відсутності РНОКПП ОСОБА_2 відповідач мав відмовити у видачі паспорта. Позивач вважає, що у зв`язку із оформленням паспорта з порушенням вимог законодавства наявні передбачені постановою Кабінету Міністрів України від 25.03.2015 № 302 підстави для визнання його недійсним.

Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 07.10.2024 в задоволені позову відмовлено.

Не погоджуючись з вказаним рішенням суду, його оскаржив позивач, подавши апеляційну скаргу, та з наведених в ній підстав, покликаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, просить скасувати оскаржуване рішення та прийняти нове судове рішення, яким адміністративний позов задовольнити.

Апеляційна скарга обґрунтована доводами адміністративного позову.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).

Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що 14.02.2017 ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_3 , склав заповіт, яким належну йому частку квартири, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 , заповів ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 . Заповіт посвідчено державним нотаріусом Першої дніпровської державної нотаріальної контори Дудіною О.С. 14.02.2017, зареєстровано у реєстрі за № 4-34 (серія НВО 020819).

До позовної заяви додано засвідчену представником позивача копію паспорта громадянина України у формі книжечки ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , виданого Жовтневим РВ ДМУ УМВС України в Дніпропетровській області 22.06.2001.

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 помер, що підтверджується копією свідоцтва про смерть серії НОМЕР_4 , виданого 07.06.2022 Самарським відділом державної реєстрації актів цивільного стану у місті Дніпрі Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро).

Згідно з інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно № 303570483 від 25.06.2022, 3/8 частки у праві спільної часткової власності на квартиру, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 24.05.2022 зареєстровано за ОСОБА_4 на підставі договору дарування № 5-174 від 24.05.2022 П`ятої дніпровської державної нотаріальної контори.

18.01.2022 державним нотаріусом П`ятої дніпровської державної нотаріальної контори Рівною О.В. посвідчено та зареєстровано у реєстрі за № 5-19 заповіт від 18.01.2022, відповідно до якого ОСОБА_2 заповідав ОСОБА_4 усі свої права та обов`язки, які належали йому на момент складення заповіту, а також ті права та обов`язки, які можуть належати йому у майбутньому, та усе його рухоме та нерухоме майно, і все те, що буде належати йому на день смерті і на що він за законом матиме право.

До позовної заяви додано копію договору дарування від 24.05.2022, укладеного між ОСОБА_2 (дарувальником) та ОСОБА_4 (обдаровуваним), посвідченого державним нотаріусом П`ятої дніпровської державної нотаріальної контори Рівною О.В., зареєстрованого у реєстрі 24.05.2022 за № 4-174, відповідно до умов якого ОСОБА_2 передає безоплатно Гарсія-Монтерубло Антоніо 3/8 частки квартири АДРЕСА_2 .

13.07.2022 Жовтневим районним судом м. Дніпропетровська відкрито провадження у цивільній справі № 201/4384/22 за позовом ОСОБА_1 до Гарсія-Монтерубло Антоніо, за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: державного нотаріуса П`ятої дніпровської державної нотаріальної контори Рівної О.В., ОСОБА_3 , про визнання недійсними заповіту та договору дарування, скасування державної реєстрації в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно права власності.

До відзиву, поданого відповідачем у справі № 201/4384/22, додано копію паспорта громадянина України № НОМЕР_1 у формі ID-картки ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , виданого 20.12.2021 органом 1212. У графі РНОКПП відомості не внесено.

Листом Соборного відділу у місті Дніпрі ГУ ДМС у Дніпропетровській області від 10.09.2022 на виконання ухвали Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 09.08.2022 у справі № 201/4384/22 повідомлено, зокрема, що паспорт громадянина України у формі ID-картки № НОМЕР_1 , виготовлений на ім`я ОСОБА_2 було отримано ним особисто після проведення процедури верифікації. У зв`язку з тим, що при отриманні біометричних даних при оформленні заяви у ОСОБА_2 було неможливо отримати якісні відцифровані відбитки пальців рук, про що складено акт від 16.12.2021, видача ID-картки здійснена після верифікації особи заявника за фото (фотографування обличчя).

До листа було додано копію акта від 16.12.2021 про неможливість отримання відцифрованих відбитків пальців рук, складеного посадовими особами Соборного відділу у місті Дніпрі ГУ ДМС у Дніпропетровській області, у якому зазначено, що 16.12.2021 під час оформлення заяви-анкети № 7200064 для внесення інформації до Єдиного державного демографічного реєстру у зв`язку з оформленням паспорта ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , було проведено сканування усіх пальців рук особи. Якість отриманого графічного зображення відцифрованих відбитків не дає змоги ідентифікувати особу.

Відповідно до листа Головного управління Національної поліції в Дніпропетровській області від 22.01.2024 № 76/Л-540/п/103/02/2024 та витягу з Єдиного реєстру досудових розслідувань у кримінальному провадженні № 12024041650000030 04.01.2024 до ЄРДР внесено відомості за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 358 КК України, за заявою ОСОБА_1 про те, що невідомі особи підробили документи (паспорт) його дядька ОСОБА_2 та у подальшому заволоділи нерухомим майном за адресою: АДРЕСА_1 . У кримінальному провадженні триває досудове розслідування.

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам апеляційної скарги, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до частини другої статті 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

Отже, гарантоване статтею 55 Конституції України й конкретизоване у законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб порушення, про яке стверджує позивач, було обґрунтованим. Таке порушення прав має бути реальним, стосуватися індивідуально виражених прав або інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 17.02.2020 у справі №697/835/17.

У рішенні Конституційного Суду України від 25 листопада 1997 року № 6-зп Суд зазначив, що частину другу статті 55 Конституції України необхідно розуміти так, що кожен, тобто громадянин України, іноземець, особа без громадянства має гарантоване державою право оскаржити в суді загальної юрисдикції рішення, дії чи бездіяльність будь-якого органу державної влади, органу місцевого самоврядування, посадових і службових осіб, якщо громадянин України, іноземець, особа без громадянства вважають, що їх рішення, дія чи бездіяльність порушують або ущемляють права і свободи громадянина України, іноземця, особи без громадянства чи перешкоджають їх здійсненню, а тому потребують правового захисту в суді.

Окрім того, Конституційний Суд України, вирішуючи питання, порушені в конституційному зверненні і конституційному поданні щодо тлумачення частини другої статті 55 Конституції України, в рішенні від 14 грудня 2011 року № 19-рп/2011 зазначив, що права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави (частина друга статті 3 Конституції України). Для здійснення такої діяльності органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові і службові особи наділені публічною владою, тобто мають реальну можливість на підставі повноважень, встановлених Конституцією і законами України, приймати рішення чи вчиняти певні дії. Особа, стосовно якої суб`єкт владних повноважень прийняв рішення, вчинив дію чи допустив бездіяльність, має право на захист.

Рішення, прийняті суб`єктами владних повноважень, дії, вчинені ними під час здійснення управлінських функцій, а також невиконання повноважень, встановлених законодавством (бездіяльність), можуть бути оскаржені до суду відповідно до частин першої, другої статті 55 Конституції України, статей 2, 5 КАС України.

При цьому обов`язковою умовою надання правового захисту судом є наявність відповідного порушення суб`єктом владних повноважень прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду. Порушення має бути реальним, стосуватися (зачіпати) зазвичай індивідуально виражені права чи інтереси особи, яка стверджує про їх порушення.

Неодмінним елементом правовідносин є їх зміст, тобто суб`єктивне право особи та її юридичний обов`язок. Відтак судовому захисту підлягає суб`єктивне право особи, яке порушується у конкретних правовідносинах.

У рішенні від 01 грудня 2004 року № 18-рп/2004 Конституційний Суд України розтлумачив, що поняття «охоронюваний законом інтерес» треба розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об`єктивного і прямо не опосередкований у суб`єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загально-правовим засадам.

Отже, охоронюваний законом інтерес полягає у прагненні особи набути певних матеріальних або нематеріальних благ з метою задоволення певних потреб, якщо такі прагнення є абстрактними, тобто випливають із певного суб`єктивного права у конкретних правовідносинах. Тому порушення охоронюваного законом інтересу, яке дає підстави для звернення особи за судовим захистом, є створення об`єктивних перешкод на шляху до здобуття відповідного матеріального та/або нематеріального блага.

При цьому позивач на власний розсуд визначає чи порушені його права, свободи чи інтереси рішеннями, дією або бездіяльністю суб`єкта владних повноважень. Водночас задоволення відповідних вимог особи можливе лише в разі об`єктивної наявності порушення, тобто встановлення, що рішення, дія або бездіяльність протиправно породжують, змінюють або припиняють права та обов`язки у сфері публічно-правових відносин.

Суд наголошує, що правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах (абзац 10 пункту 9 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 30 січня 2003 року № 3-рп/2003).

За правилами частини першої статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Частиною першою статті 5 КАС України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси.

За змістом пункту 9 частини п`ятої статті 160 КАС України у позовній заяві повинно бути обґрунтовано порушення оскаржуваним рішенням прав, свобод або інтересів позивача.

Отже, адміністративне судочинство спрямоване на справедливе вирішення судом спорів з метою захисту саме порушених прав осіб у сфері публічно-правових відносин. Обов`язковою умовою визнання протиправними рішень суб`єкта владних повноважень є доведеність позивачем порушених його прав та інтересів цим рішенням суб`єкта владних повноважень.

Крім того, адміністративне судочинство спрямоване на захист саме порушених прав осіб у сфері публічно-правових відносин, тобто для відновлення порушеного права у зв`язку із прийняттям рішення суб`єктом владних повноважень особа повинна довести, яким чином відбулось порушення її прав.

При цьому порушення вимог Закону рішенням чи діями суб`єкта владних повноважень не є достатньою підставою для визнання їх судом протиправними, оскільки обов`язковою умовою визнання їх протиправними є доведеність позивачем порушення його прав та охоронюваних законом інтересів цими діями чи рішенням з боку відповідача, зокрема наявність в особи, яка звернулася з позовом, суб`єктивного матеріального права або законного інтересу, на захист якого подано позов.

Відповідно до висновку, що сформований у постанові Верховного Суду України від 15 листопада 2016 року у справі № 800/301/16, гарантоване статтею 55 Конституції України й конкретизоване в законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб твердження про порушення прав було обґрунтованим. Обов`язковою умовою надання правового захисту судом є наявність відповідного порушення суб`єктом владних повноважень прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду. Порушення має бути реальним, стосуватися індивідуально виражених прав чи інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.

З огляду на зазначене, вирішуючи спір, суд повинен пересвідчитись у належності особи, яка звернулась за судовим захистом, відповідного права або охоронюваного законом інтересу (наявність права на позов у матеріальному розумінні), встановити, чи є відповідне право або інтерес порушеним (встановити факт порушення), а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.

З цього слідує, що під час розгляду кожної справи суд повинен встановити чи має місце порушення прав та інтересів позивача, адже без цього не можна виконати завдання судочинства. Якщо позивач не довів факту порушення особисто своїх прав чи інтересів, то навіть у разі, якщо дії суб`єкта владних повноважень є протиправними, підстав для задоволення позову немає.

Звернення до суду є способом захисту порушених суб`єктивних прав, а не способом відновлення законності та правопорядку у публічних правовідносинах.

Відсутність порушеного права та неправильний спосіб захисту встановлюються при розгляді справи по суті і є підставою для прийняття судом рішення про відмову в позові.

Відсутність у заявника прав чи обов`язків у зв`язку із вчиненням оскаржуваних дій не породжує для останнього і права на захист, тобто права на звернення із цим адміністративним позовом.

Суд зазначає, що таке порушення має бути реальним, обґрунтованим, стосуватися (зачіпати) зазвичай індивідуально виражених прав чи інтересів особи-позивача з боку відповідача, яка стверджує про їх порушення.

Відсутність порушеного права чи невідповідність обраного позивачем способу його захисту способам, визначеним законодавством, встановлюється при розгляді справи по суті та є підставою для прийняття судом рішення про відмову в позові.

Аналогічна правова позиція викладена, зокрема, у постановах Верховного Суду від 12 червня 2018 року у справі № 826/4406/16, від 15 серпня 2019 року у справі № 1340/4630/18, від 23 грудня 2019 року у справі № 712/3842/17, від 27 лютого 2020 року у справі № 500/477/15-а.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 оскаржує дії територіального відділу ДМС щодо видачі паспорту ОСОБА_2 , а також просить визнати паспорт останнього недійсним з моменту його видачі.

Позивач зазначає, що ОСОБА_2 є рідним дядьком позивача, який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 .

14.02.2017 ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_3 , склав заповіт, яким належну йому частку квартири, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 , заповів ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 . Заповіт посвідчено державним нотаріусом Першої дніпровської державної нотаріальної контори Дудіною О.С. 14.02.2017, зареєстровано у реєстрі за № 4-34 (серія НВО 020819).