Постанова

від 13.02.2025 по справі 420/12149/23

КАСАЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 лютого 2025 року

м. Київ

справа № 420/12149/23

провадження № К/990/34613/23

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача - Жука А.В.,

суддів: Мартинюк Н.М., Мельник-Томенко Ж.М.,

розглянувши в порядку письмового провадження як суд касаційної інстанції справу

за позовом ОСОБА_1 до Корабельного відділу державної виконавчої служби у місті Херсоні Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса), третя особа - Державна служба України з безпеки на транспорті, про визнання протиправними та скасування постанов, провадження в якій відкрито

за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 23 червня 2023 року (у складі головуючого судді - Завальнюка І.В.) та постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 14 вересня 2023 року (у складі колегії суддів: головуючого судді - Крусяна А.В., суддів: Єщенка О.В., Яковлєва О.В.) у справі №420/12149/23,

ВСТАНОВИВ:

І. Історія справи

Короткий зміст позовних вимог

1. 22 травня 2023 року ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до суду з позовом до Корабельного відділу державної виконавчої служби у місті Херсоні Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) (далі - відповідач), третя особа - Державна служба України з безпеки на транспорті (далі - Укртрансбезпека, третя особа) про визнання протиправними та скасування постанов: від 12.05.2023 ВП НОМЕР_2 про відкриття виконавчого провадження; від 12.05.2023 ВП НОМЕР_2 про розмір мінімальних витрат виконавчого провадження; від 12.05.2023 ВП НОМЕР_2 про стягнення виконавчого збору.

2. В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що відповідачем винесено оскаржувані постанови поза межами строку пред`явлення виконавчого документа до виконання, з порушенням територіальної юрисдикції органу державної виконавчої служби, порушенням процедури відкриття виконавчого провадження, що свідчить по їх протиправність.

Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій

3. Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 23.06.2023, залишеним без змін постановою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 14.09.2023, у задоволенні позову відмовлено.

4. Суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що оскаржувані постанови прийняті у порядку та спосіб, визначені Законом України «Про виконавче провадження».

Короткий зміст вимог касаційної скарги та відзиву, заперечень) на неї та додаткових пояснень

5. Не погоджуючись із прийнятими у цій справи судовими рішеннями, адвокат Сіроштан Олена Олександрівна - представник ОСОБА_1 (далі - представник позивача) звернулася до Верховного Суду із касаційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 14.09.2023 та рішення Одеського окружного адміністративного суду від 23.06.2023 у справі №420/12149/23 повністю і прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

6. Підставою для оскарження рішень суду скаржник визначає пункт 1 частини четвертої статті 328 КАС України, а саме неврахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду, а саме:

- судами попередніх інстанцій застосовано приписи статті 24 Закону «Про виконавче провадження» без врахування висновків Верховного Суду викладених у постанові від 29.07.2021 у справі №400/1546/20, від 31.03.2021 у справі №380/7750/20, за результатами дослідження питання щодо перевірки відомостей про боржника, зокрема місця реєстрації або фактичного місця проживання, до відкриття виконавчого провадження; без урахування правової позиції, викладеної у постанові Верховного Суду у складі судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду від 15.07.2021 у справі №380/9335/20, правової позиції Верховного Суду, викладеної у постанові від 07.11.2021 у справі №200/11888/20-а, щодо прийняття до виконання виконавчих документів з порушенням правил територіальної діяльності приватних виконавців за наявності достовірної інформації про місце проживання та перебування боржника (позивача) в іншому виконавчому окрузі;

- судами попередніх інстанції застосовано приписи статей 4, 12 Закону «Про виконавче провадження» без урахування висновків Верховного Суду, викладених у постанові від 11.10.2018 у справі №826/7974/17;

- судами попередніх інстанцій не враховано правових висновків Верховного Суду у справах №808/1636/18, №340/1655/19 та №922/3728/20 щодо дати отримання поштового відправлення;

-судами попередніх інстанцій не враховано висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 11.10.2016 по справі №816/4340/14, від 29.03.2023 у справі №620/19132/21, від 25.01.2023 у справі №140/1167/22, від 09.01.2023 у справі №520/6006/21 стосовно того, що визначальним принципом здійснення правосуддя в адміністративних справах є принцип офіційного з`ясування всіх обставин у справі й обов`язок суб`єкта владних повноважень доказувати правомірність своїх дій чи рішень.

Крім того, скаржник як на підставу касаційного оскарження судових рішень, посилається на пункт 4 частини четвертої статті 328 КАС України (пункт 1 частини другої статті 353 КАС України - суд не дослідив зібрані у справі докази), а саме зазначає, що суд апеляційної інстанції належним чином не дослідив поданий позивачем доказ на підтвердження реєстрації його місця проживання (паспорт громадянина України ОСОБА_1 ).

7. Скаржник, зокрема, указує, що його місце проживання зареєстроване за адресою: АДРЕСА_1 , що підтверджується його паспортними даними; іншого місця перебування ним не зареєстровано, та він не має жодного відношення до міста Херсон. Скаржник вважає, що саме лише зазначення в заяві про примусове виконання та/або виконавчому документі місця проживання, яке не має жодного взаємозв`язку з особою боржника, не може вважатися достатньою підставою для прийняття виконавчого документа державним виконавцем, територіальна юрисдикція якого поширюється на цю адресу. Прийняття виконавчого документу до примусового виконання з порушенням територіальної юрисдикції, на переконання позивача, є безумовною підставою для скасування оскаржуваних постанов державного виконавця.

8. Представник позивача також указує, що якщо застосовувати до розрахунків строків пересилання Постанови від 08.12.2021 №00002440 максимальні строки пересилання, визначені Наказом №958, а також припустивши, що виконавчий документ був надісланий органу виконавчої служби в останній день строку, визначеного в Постанові для примусового її виконання - 09.02.2022, виконавча служба мала отримати виконавчий документ не пізніше 17.02.2022; у разі відправлення 03.02.2022 - не пізніше 11.02.2022. Скаржник вважає, що у державного виконавця було вдосталь часу для відкриття виконавчого провадження до моменту повномасштабної війни в Україні та запровадження правового режиму воєнного стану. Зазначає, що відповідач не надає належних і допустимих доказів на підтвердження отримання ним виконавчого документу від третьої особи в межах строку пред`явлення виконавчого документа до виконання. Вважає також, що постанова про накладення адміністративного стягнення може бути звернена до виконання лише протягом трьох місяців з дня її винесення, а в разі пропуску цього строку - така постанова не підлягає виконанню.

9. Скаржник також вважає помилковими висновки судів попередніх інстанцій про поширення на спірні правовідносини положення Закону №2129-ІХ, оскільки на час набрання його чинності (26.03.2022), строк на пред`явлення постанови вже закінчився.

10. Представник позивача, окрім наведеного, зазначає на відсутності повноважень ОСОБА_2 на підписання та направлення заяви про примусове виконання Постанови від 08.12.2021 №00002440.

11. У відзиві на касаційну скаргу відповідач просить відмовити в задоволенні касаційної скарги та залишити в дії оскаржувані судові рішення. Зазначає, що під час відкриття виконавчого провадження державним виконавцем не було порушень вимог Закону.

12. У додаткових поясненнях у справі третя особа, зокрема, зазначає, що інформація про суб`єкта правопорушення встановлюється із офіційних державних реєстрів - за даними Єдиного державного реєстру транспортних засобів, а в разі необхідності - за даними Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань. Заперечує також щодо доводів позивача стосовно відсутності у ОСОБА_2 повноважень на підписання і подання заяви про примусове виконання рішення.

ІІ. РУХ АДМІНІСТРАТИВНОЇ СПРАВИ В СУДІ КАСАЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЇ

13. Касаційна скарга ОСОБА_1 до Верховного Суду надійшла 16.10.2023.

14. Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 16.10.2023 визначено склад колегії суддів: головуючий суддя - Жук А.В., судді: Мартинюк Н.М, Мельник-Томенко Ж.М.

15. Ухвалою Верховного Суду від 01.11.2023 відкрито касаційне провадження за скаргою ОСОБА_1 на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 23.06.2023 та постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 14.09.2023 у справі №420/12149/23.

16. Ухвалою Верховного Суду 14.11.2024 заяву адвоката Сіроштан Олени Олександрівни - представника ОСОБА_1 про забезпечення позову у справі №420/12149/23 повернуто без розгляду.

17. Ухвалою Верховного Суду від 21.01.2025 заяву представника ОСОБА_1 - адвоката Сіроштан Олени Олександрівни про відвід суддів Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду Жука А.В., Мартинюк Н.М., Мельник-Томенко Ж.М. у розгляді справи №420/12149/23 визнано необґрунтованою. Передано заяву про відвід до Секретаріату Касаційного адміністративного суду для визначення судді, який не входить до складу суду, що розглядає дану справу, в порядку, передбаченому Кодексом адміністративного судочинства України, для розгляду заяви.

18. Ухвалою Верховного Суду у складі судді Касаційного адміністративного суду Желєзного І.В. від 23.01.2025 відмовлено у задоволенні заяви представника ОСОБА_1 - адвоката Сіроштан Олени Олександрівни про відвід суддів Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду Жука Андрія Володимировича, Мартинюк Наталії Миколаївни, Мельник-Томенко Жанни Миколаївни від участі у розгляді справи №420/12149/23.

19. Ухвалою Верховного Суду від 06.02.2025 справу призначено до розгляду в порядку письмового провадження за наявними у ній матеріалами з 10.02.2025.

ІІІ. ФАКТИЧНІ ОБСТАВИНИ СПРАВИ

20. Судами попередніх інстанцій встановлено, що постановою Державної служби України з безпеки на транспорті від 08.12.2021 №00002440 (далі і по тексту - Постанова від 08.12.2021 №00002440) застосовано до ОСОБА_1 адміністративно-господарський штраф у сумі 51 000 грн за порушення частини другої статті 132-1 Кодексу України про адміністративні правопорушення, а саме перевищення транспортним засобом встановлених законодавством габаритно-вагових норм навантаження на здвоєнні осі транспортного засобу понад 34% (9,53т).

21. 03 лютого 2022 Державною службою України з безпеки на транспорті направлена до Корабельного відділу державної виконавчої служби у місті Херсоні Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) заява про відкриття виконавчого провадження з виконання вищезазначеної постанови.

22. Постановою державного виконавця Корабельного відділу державної виконавчої служби у місті Херсоні Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) від 12.05.2023 ВП НОМЕР_2 відкрито виконавче провадження з виконання постанови від 08.12.2021 №00002440, виданої Державню службою України з безпеки на транспорті, щодо стягнення з ОСОБА_1 штрафу у розмірі 102 000грн. Постановою державного виконавця від 12.05.2023 ВП НОМЕР_2 визначено для боржника розмір мінімальних витрат виконавчого провадження - 210,17грн. Постановою державного виконавця від 12.05.2023 ВП НОМЕР_2 стягнуто з боржника виконавчий збір у розмірі 10 200 грн.

IV. РЕЛЕВАНТНІ ДЖЕРЕЛА ПРАВА Й АКТИ ЇХ ЗАСТОСУВАННЯ ТА ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

23. Відповідно до частини першої статті 341 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

24. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (частина друга статті 341 КАС України).

25. Відповідно до частини третьої статті 341 КАС України суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, передбачені пунктами 1, 4-7 частини третьої статті 353, абзацом другим частини першої статті 354 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

26. Перевіривши за матеріалами справи доводи касаційної скарги, які стали підставами для відкриття даного касаційного провадження та правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права, колегія суддів зазначає наступне.

27. Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

28. Відповідно до частини першої статті 1 Закону України «Про виконавче провадження» (далі і по тексту - Закон №1404-VIII) виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

29. Згідно зі статтею 2 Закону №1404-VIII виконавче провадження здійснюється з дотриманням таких засад 1) верховенства права; 2) обов`язковості виконання рішень; 3) законності; 4) диспозитивності; 5) справедливості, неупередженості та об`єктивності; 6) гласності та відкритості виконавчого провадження; 7) розумності строків виконавчого провадження; 8) співмірності заходів примусового виконання рішень та обсягу вимог за рішеннями; 9) забезпечення права на оскарження рішень, дій чи бездіяльності державних виконавців, приватних виконавців.

30. Відповідно до статті 3 Закону №1404-VIII примусовому виконанню підлягають рішення на підставі таких виконавчих документів, як, зокрема, постанови органів (посадових осіб), уповноважених розглядати справи про адміністративні правопорушення у випадках, передбачених законом.

31. Відповідно до частини четвертої статті 4 Закону №1404-VIII виконавчий документ повертається стягувачу органом державної виконавчої служби, приватним виконавцем без прийняття до виконання протягом трьох робочих днів з дня його пред`явлення, якщо, зокрема, пропущено встановлений законом строк пред`явлення виконавчого документа до виконання (пункт 2), виконавчий документ пред`явлено не за місцем виконання або не за підвідомчістю (пункт 10).

32. Строки у виконавчому провадженні врегульовані Розділом 2 Закону №1404-VIII, (статті 11-13).

33. Відповідно до частин першої, другої статті 11 Закону №1404-VIII строки у виконавчому провадженні - це періоди часу, в межах яких учасники виконавчого провадження зобов`язані або мають право прийняти рішення або вчинити дію. Строки у виконавчому провадженні встановлюються законом, а якщо вони не визначені законом - встановлюються виконавцем.

Будь-яка дія або сукупність дій під час виконавчого провадження повинна бути виконана не пізніше граничного строку, визначеного цим Законом.

34. Відповідно до частин першої і другої статті 12 Закону №1404-VIII виконавчі документи можуть бути пред`явлені до примусового виконання протягом трьох років, крім посвідчень комісій по трудових спорах та виконавчих документів, за якими стягувачем є держава або державний орган, які можуть бути пред`явлені до примусового виконання протягом трьох місяців.

Строки, зазначені в частині першій цієї статті, встановлюються для виконання рішення з наступного дня після набрання ним законної сили чи закінчення строку, встановленого в разі відстрочки чи розстрочки виконання рішення, а якщо рішення підлягає негайному виконанню - з наступного дня після його прийняття.

35. Відповідно до частини першої статті 13 Закону №1404-VIII під час здійснення виконавчого провадження виконавець вчиняє виконавчі дії та приймає рішення шляхом винесення постанов, попереджень, внесення подань, складення актів та протоколів, надання доручень, розпоряджень, вимог, подання запитів, заяв, повідомлень або інших процесуальних документів у випадках, передбачених цим Законом та іншими нормативно-правовими актами.

36. Абзацами 1 і 2 частини п`ятої статті 13 Закону №1404-VIII визначено, що за порушення строків прийняття рішень та вчинення виконавчих дій виконавці несуть відповідальність в порядку, встановленому законом.

Порушення строків прийняття рішень та вчинення виконавчих дій виконавцями не є підставою для скасування такого рішення чи виконавчої дії, крім випадків, коли вони були прийняті або вчинені з порушенням процедури, передбаченої цим Законом.

37. Згідно з пунктом 1 частини першої статті 26 Закону №1404-VIII виконавець розпочинає примусове виконання рішення на підставі виконавчого документа, зазначеного у статті 3 цього Закону, за заявою стягувача про примусове виконання рішення.

38. Абзацом 1 частини п`ятої статті 26 Закону №1404-VIII встановлено, що виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження, в якій зазначає про обов`язок боржника подати декларацію про доходи та майно боржника, попереджає боржника про відповідальність за неподання такої декларації або внесення до неї завідомо неправдивих відомостей. У постанові про відкриття виконавчого провадження за рішенням, примусове виконання якого передбачає справляння виконавчого збору, державний виконавець зазначає про стягнення з боржника виконавчого збору в розмірі, встановленому статтею 27 цього Закону.

39. Отже, з аналізу наведених вище норм слідує, що виконавчий документ повертається стягувачу органом державної виконавчої служби, приватним виконавцем без прийняття до виконання протягом трьох робочих днів з дня його пред`явлення, якщо, зокрема, пропущено встановлений законом строк пред`явлення виконавчого документа до виконання або ж виконавчий документ пред`явлено не за місцем виконання або не за підвідомчістю.

40. За порушення строків прийняття рішень та вчинення виконавчих дій виконавці несуть відповідальність в порядку, встановленому законом, однак, одне лише порушення строків прийняття рішень та вчинення виконавчих дій виконавцями не є підставою для скасування такого рішення чи виконавчої дії, крім випадків, коли вони були прийняті або вчинені з порушенням процедури, передбаченої Законом №1404-VIII.

41. Поряд з наведеним, Законом України «Про внесення зміни до розділу XIII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про виконавче провадження» від 15.03.2022 №2129-ІХ (далі і по тексту - Закон №2129-ІХ) розділ XIII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про виконавче провадження» доповнено пунктом 10-2, відповідно до якого тимчасово, на період до припинення або скасування воєнного стану на території України визначені цим Законом строки перериваються та встановлюються з дня припинення або скасування воєнного стану.

42. Указом Президента України від 24.02.2022 №64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженим Законом України від 24.02.2022р. № 2102-ІХ «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» в Україні введений стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року, який станом на сьогодні триває.

43. Повертаючись до матеріалів справи та змісту позовних вимог, однією із підстав для оскарження спірних постанов державного виконавця, було те, що відповідачем винесено оскаржувані постанови поза межами строку пред`явлення виконавчого документа до виконання, в рамках порушення процедури відкриття виконавчого провадження.

44. Так, позивач зазначав про те, що Постанову від 08.12.2021 №00002440, видану Укртрансбезпекою, пред`явлено до виконання з пропуском строку пред`явлення виконавчого документу більше, ніж на рік (строк пред`явлення в цій постанові визначено до 09.02.2022). Таким чином, на переконання позивача, тримісячний строк для звернення примусового стягнення за виконавчим документом закінчився 02 лютого 2022 року. Позивач вважав, що навіть за умов застосування приписів Закон України «Про внесення зміни до розділу ХIII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про виконавче провадження», щодо переривання строку примусового виконання вищевказаного виконавчого документу його пред`являнням до виконання на період дії правового режиму воєнного стану, звернувшись із заявою до органу виконавчої служби через один рік та п`ять місяців від дати винесення постанови, третьою особою пропущено встановлений тримісячний строк пред`явлення виконавчого документу до виконання. Зважаючи, що звернення примусового стягнення за виконавчим документом Державною службою України з безпеки на транспорті (Постанови від 08.12.2021 №00002440) до примусового виконання мало місце до 09.05.2023, тобто поза межами встановленого частиною першою статті 12 Закону України «Про виконавче провадження» строку, а тому відповідач мав повернути виконавчий документ без виконання. При цьому, у постанові про відкриття виконавчого провадження НОМЕР_2 не вказано жодних нормативних та фактичних підстав для поновлення строку пред`явлення виконавчого документа до примусового виконання, підстави для переривання строку пред`явлення постанови №00002440 від 08.12.2021 до примусового виконання теж відсутні.

45. Надаючи оцінку указаним доводам позивача та відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що Постанова від 08.12.2021 №00002440 набрала законної сили 10.01.2022, а строк пред`явлення її до виконання - до 09.02.2022.

46. Судом першої інстанції було встановлено, що згідно супровідного листа Державної служби України з безпеки на транспорті строки пред`явлення постанови до виконання не порушено, оскільки направлено на адресу відповідача 03.02.2022 за вих. номером 1743/3.6/14-22.

47. З наведеного суд першої інстанції вбачав що, стягувачем Державною службою України з безпеки на транспорті не порушено вимоги, викладені в частині першій статті 12 Закону України «Про виконавче провадження», згідно з якою виконавчі документи можуть бути пред`явлені до примусового виконання протягом трьох років, крім посвідчень комісій по трудових спорах та виконавчих документів, за якими стягувачем є держава або державний орган, які можуть бути пред`явлені до примусового виконання протягом трьох місяців.

48. Крім того, суд першої інстанції зауважив на дії Закону №2129-ІХ у спірних правовідносинах.

49. На переконання суду першої інстанції, за умов застосування приписів Закон №2129-ІХ і Закону №1404-VIII щодо переривання строку примусового виконання вищевказаного виконавчого документу його пред`являнням до виконання на період дії правового режиму воєнного стану, звернувшись із заявою до органу виконавчої служби через один рік та п`ять місяців від дати винесення постанови Державною службою України з безпеки на транспорті 12.05.2023, керуючись вимогами статей 3, 4, 24, 25, 26, 27 Закону України «Про виконавче провадження», державним виконавцем винесена постанова про відкриття виконавчого провадження.

50. Надаючи оцінку доводам позивача щодо того, що відповідачем не надано до суду доказу отримання заяви стягувача про примусове виконання виконавчого документу (конверту), суд першої інстанції врахував пояснення представника відповідача, надані в судовому засіданні, згідно яких заява стягувача та виконавчий документи було своєчасно отримано відділом напередодні повномасштабного вторгнення на територію України (24.02.2022), однак через бойові дії та подальшу окупацію м. Херсона не була своєчасно зареєстрована. На переконання суду першої інстанції, зазначені обставини є загальновідомими та не потребують доказування; з урахуванням наявної в матеріалах справи заяви стягувача від 03.02.2022, яка, крім підпису, містить вихідні дату та номер (№ 1743/3.6/14-22 від 03.02.2022), відповідачем сумлінно дотримано процедуру пред`явлення виконавчого документу до примусового виконання в межах встановлених законодавством строків.

51. Залишаючи без змін таке судове рішення, суд апеляційної інстанції указав, що отримання вищезазначеної заяви у лютому 2022 визнано відповідачем під час розгляду справи судом першої інстанції, а Постанова від 08.12.2021 №00002440 набрала законної сили 10.01.2022, тому могла бути пред`явлена стягувачем до виконання до 11.04.2022.

52. На переконання суду апеляційної інстанції, враховуючи окупацію російською федерацією у період 01.03.2022 по 11.11.2022 території України - Херсонської міської територіальної громади та вимоги п.10-2 розділу XIII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про виконавче провадження», Корабельний відділ державної виконавчої служби у місті Херсоні Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) був позбавлений повноважень та фактичної можливості відкрити виконавче провадження на підставі заяви Державної служби України з безпеки на транспорті від 03.02.2022 про відкриття виконавчого провадження з виконання Постанови від 08.12.2021 №00002440.

53. Суд апеляційної інстанції також звернув увагу, що порушення державним виконавцем строку відкриття виконавчого провадження з моменту отримання заяви стягувача не є окремим свідченням про відсутність підстав для відкриття виконавчого провадження та протиправність оскаржуваної постанови про відкриття провадження; вищезазначене порушення може свідчити про вчинення державним виконавцем дисциплінарного проступку щодо виконання своїх обов`язків.

54. Колегія суддів Верховного Суду вважає передчасними та частково помилковими указані висновки судів попередніх інстанцій.

55. Частина третя статті 2 КАС України визначає, що основними засадами (принципами) адміністративного судочинства, зокрема є: верховенство права (пункт 1), рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом (пункт 2), змагальність сторін, диспозитивність та офіційне з`ясування всіх обставин у справі (пункт 4) тощо.

56. Один із принципів адміністративного судочинства, що закріплений у пункті 4 частини третьої статті 2 КАС України, є офіційне з`ясування всіх обставин справи, який полягає в тому, що суд вживає визначені законом заходи, необхідні для з`ясування всіх обставин у справі, в тому числі стосовно виявлення та витребування доказів з власної ініціативи, що передбачено частиною четвертою статті 9 КАС України.

57. Така активна роль адміністративного суду і сприяє захисту порушених прав та свобод незахищених осіб з боку суб`єкта владних повноважень. На відміну від інших в адміністративному судочинстві тягар доказування покладається на суб`єкта владних повноважень, а не на позивача. При цьому суб`єкт владних повноважень може посилатися лише на докази, які були покладені в основу оскаржуваної постанови, за винятком випадків, коли він доведе, що вони не були отримані ним до його прийняття з незалежних від нього причин.

58. Указані висновки викладені у постановах Верховного Суду від 25.01.2023 у справі №140/1167/22, від 29.03.2023 у справі №620/19132/21, на неврахування, зокрема, яких посилається скаржник.

59. В контексті наведеного слід звернути увагу, що положеннями частини другої статті 77 КАС України закріплено презумпцію неправомірності рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, згідно якої в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

60. Повертаючись до матеріалів даної справи, суд першої інстанції вважав встановлений факт направлення Укртрансбезпекою заяви про примусове виконання Постанови від 08.12.2021 №00002440 до відповідача 03.02.2022 згідно заяви №1743/3.6/14-22, та на основі усних пояснень представника відповідача встановив, що така заява була отримана останнім у лютому 2022 року, напередодні повномасштабного вторгнення на територію України (24.02.2022).

61. Верховний Суд зауважує, що відповідно до статті 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

62. Тобто докази - це урегульована процесуальним законодавством, існуюча у певній процесуальній формі інформація (фактичні дані), яка надає можливість суду, що розглядає справу, достеменно або певним чином відтворити та встановити усі обставини публічно-правового спору, які мають значення для правильного вирішення адміністративної справи.

63. З наявних у справі матеріалів, обставина отримання органом державної виконавчої служби постанови для примусового виконання у строк, встановлений Законом, є недоведеним зі сторони суб`єктів владних повноважень - відповідача та третьої особи. Жодних належних і допустимих доказів щодо наведеної обставини в матеріалах справи немає.

64. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 03.12.2019 у справі №904/10956/16, окрім іншого, декларуючи обов`язок подання конкретних доказів на підтвердження доводів, вказала, що висновок суду не може ґрунтуватися на припущеннях та поясненнях однієї зі сторін.

65. Встановлюючи наявність або відсутність фактів, якими обґрунтовувалися вимоги чи заперечення, визнаючи одні та відхиляючи інші докази, суди повинні належним чином мотивувати свої висновки та враховувати, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (до таких висновків дійшов Верховний Суд у постанові від 03.10.2019 у справі № 826/15560/15).

66. Встановлення судом першої інстанції на основі усних пояснень представника відповідача певної обставини не відповідає вимогам процесуального закону, а саме статей 72-75 КАС України, оскільки, пояснення сторони у справі не може бути доказом в розумінні положень КАС України.

67. Суд апеляційної інстанції на указане уваги не звернув, натомість обмежився мотивом про те, що отримання вищезазначеної заяви у лютому 2022 року визнано відповідачем під час розгляду справи судом першої інстанції.

68. Наведені висновки судів попередніх інстанцій не відповідають засадам адміністративного судочинства, задекларованими у статті 2 КАС України, зокрема, принципам змагальність сторін, диспозитивності та офіційного з`ясування всіх обставин у справі, а також суперечать положенням статті 72 КАС України.

69. Поряд з цим, судом першої інстанції було встановлено, що Постанова від 08.12.2021 №00002440 набрала законної сили 10.01.2022, а строк пред`явлення постанови до виконання - до 09.02.2022.

70. Залишаючи без змін рішення суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції дійшов висновків, що постанова могла бути пред`явлена стягувачем до виконання до 11.04.2022, а тому строки пред`явлення до виконання Постанови від 08.12.2021 №00002440 перервалися на підставі пункту 10-2 розділу XIII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про виконавче провадження».

71. Відповідно до частини першої статті 300 КУпАП постанова про накладення адміністративного стягнення виконується уповноваженим на те органом у порядку, встановленому цим Кодексом та іншими законами України.

72. Статтею 303 КУпАП передбачено, що не підлягає виконанню постанова про накладення адміністративного стягнення, якщо її не було звернуто до виконання протягом трьох місяців з дня винесення. В разі оскарження постанови перебіг строку давності зупиняється до розгляду скарги. У разі відстрочки виконання постанови відповідно до статті 301 цього Кодексу перебіг строку давності зупиняється до закінчення строку відстрочки. Законами України може бути встановлено й інші, більш тривалі строки для виконання постанов по справах про окремі види адміністративних правопорушень.

73. Як вже зазначалося вище, строки пред`явлення виконавчого документа до виконання встановлені Законом №1404-VIII.

74. З огляду на приписи частин першої і другої статті 12 Закону №1404-VIII, беручи до уваги дату набрання Постановою від 08.12.2021 №00002440 законної сили (10.01.2022), то за загальним правилом, строк пред`явлення такої постанови до виконання міг бути до 11.04.2022 (подібний за змістом висновок викладений у постанові Верховного Суду від 15.03.2023 у справі №260/2595/22).

75. Однак, судами попередніх інстанцій не надано належної оцінки тому, що у самій же Постанові від 08.12.2021 №00002440 строк пред`явлення її до виконання органом Укртрансбезпеки визначено до 09.02.2022, тобто, в межах тримісячного строку з дня набрання Постановою законної сили, передбаченого частинами першою і другою статті 12 Закону№1404-VIII.

76. Як видно зі змісту матеріалів справи, відповідач обґрунтовував своє зволікання у відкритті виконавчого провадження, із чим погодився суд першої інстанції, початком повномасштабної війни в Україні та окупацією Херсонської міської територіальної громади військами російської федерації в період 01.03.2022 по 11.11.2022.

77. Слід зауважити, що відповідно до пункту 3 розділу І Нормативів і нормативних строків пересилання поштових відправлень, затверджених Наказом Міністерства інфраструктури України від 28.11.2013 №958 (далі - Наказ №958), нормативний строк пересилання поштових відправлень (крім простих листів та поштових карток) - це час, установлений для пересилання поштових відправлень від об`єкта поштового зв`язку місця приймання до об`єкта поштового зв`язку місця вручення.

78. Відповідно до пунктів 1, 2 Наказу №958 нормативні строки пересилання простої письмової кореспонденції операторами поштового зв`язку (без урахування вихідних днів об`єктів поштового зв`язку): 1) місцевої - Д+2, пріоритетної - Д+1; 2) у межах області та між обласними центрами України (у тому числі для міст Києва, Сімферополя, Севастополя) - Д+3, пріоритетної - Д+2; 3) між районними центрами різних областей України (у тому числі для міст обласного підпорядкування) - Д+4, пріоритетної - Д+3; 4) між іншими населеними пунктами різних областей України - Д+5, пріоритетної - Д+4, де Д - день подання поштового відправлення до пересилання в об`єкті поштового зв`язку або опускання простого листа чи поштової картки до поштової скриньки до початку останнього виймання; 1, 2, 3, 4, 5 - кількість днів, протягом яких пересилається поштове відправлення.

При пересиланні рекомендованої письмової кореспонденції зазначені в пункті 1 цього розділу нормативні строки пересилання збільшуються на один день.

79. Колегія суддів звертає увагу, що згідно наявних висновків судів попередніх інстанцій, направлення третьою особою відповідачу заяви на примусове виконання постанови у справі про адміністративне правопорушення мало місце 03.02.2022, тобто до початку повномасштабного вторгнення російської федерації та окупації окремих районів Херсонської області.

80. Відтак, за умови наявних висновків судів попередніх інстанцій про дату направлення Укртрансбезпекою на адресу відповідача заяви про примусове виконання Постанови від 08.12.2021 №00002440, у випадку застосування до спірної ситуації максимальних строків пересилань поштової кореспонденції (Д+5+1), то орган державної виконавчої служби мав би отримати виконавчий документ не пізніше 11.02.2022.

81. З наведеного може слідувати висновок, що у державного виконавця було достатньо часу (до 24.02.2022) для вирішення питання про відкриття виконавчого провадження чи повернення виконавчого документа, у спосіб та порядок, визначені Законом №1404-VIII. Наведене може виключати застосування до спірних правовідносинах положень Закону №2129-ІХ, згідно якого передбачені Законом України «Про виконавче провадження» строки перериваються та встановлюються з дня припинення або скасування воєнного стану.

82. Більше того, Закон №2129-ІХ набрав чинності 26.03.2023, та його положення не передбачають поширення на правовідносини, що виникли до набрання чинності цим Законом. Як і не передбачено цим Законом поновлення строків, закінчення яких припало на період до запровадження з 24.02.2022 воєнного стану в Україні чи набрання ним чинності.

83. Отже, в матеріалах справи відсутні докази на підтвердження дати отримання відповідачем від Укртрансбезпеки заяви про примусове виконання Постанови від 08.12.2021 №00002440, а тому, як вірно зазначає скаржник у касаційній скарзі, висновки судів попередніх інстанцій у цій частині не ґрунтуються на належних і допустимих доказах та є передчасними.

84. Судами попередніх інстанцій указаним обставинам належної оцінки не надано та не в повній мірі досліджено зібрані у справі докази.

85. Повертаючись до матеріалів справи та змісту позовних вимог, іншою підставою для оскарження спірних постанов державного виконавця, було те, що відповідачем винесено оскаржувані постанови з порушенням територіальної юрисдикції органу державної виконавчої служби, в рамках порушення процедури відкриття виконавчого провадження.

86. Так, позивач зазначав про те, що він зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , що підтверджується його паспортними даними; іншого місця перебування ним не зареєстровано, та він не має жодного відношення до міста Херсон, не має доходів чи майна на території міста Херсон, тощо.

87. Надаючи оцінку зазначеним доводам, суд першої інстанції виходив з того, що під час відкриття виконавчого провадження державним виконавцем з виконавчого документу встановлено місце проживання/реєстрації боржника ОСОБА_1 , відтак під час відкриття не було порушення норм спеціального законодавства, а стягувач у Постанові від 08.12.2021 №00002440 вказав адресу боржника, що підвідомча Корабельному відділу державної виконавчої служби у місті Херсоні Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса), а саме: АДРЕСА_1 ; при цьому, така ж сама адреса зазначена й у виконавчому документі, що свідчить про дотримання територіальної юрисдикції органом ДВС; в той же час, жодних заяв до відповідача з приводу передачі виконавчого провадження від одного органу ДВС до іншого від сторін виконавчого провадження не надходило.

88. При чому, зі змісту рішення суду першої інстанції не слідує, що судом досліджувався паспорт позивача на предмет встановлення факту державної реєстрації останнього.

89. Залишаючи без змін рішення суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції зазначив, що, як убачається з Постанови від 08.12.2021 №00002440 та заяви від 03.02.2022 про відкриття виконавчого провадження з виконання вищезазначеної постанови, адреса боржника вказана як: АДРЕСА_1 .

90. Суд апеляційної інстанції встановив, що згідно паспорту ОСОБА_3 серії НОМЕР_1 , адресою його реєстрації місця проживання з 19.04.2005 є: АДРЕСА_1 ; органом реєстрації є Конотопський міськрайвідділ Управління МВС України в Сумській області. При цьому, апеляційний суд зауважив, що населений пункт реєстрації місця проживання не зазначено.

91. Таким чином, суд апеляційної інстанції вважав, що оскаржувана постанова від 12.05.2023 ВП НОМЕР_2 про відкриття виконавчого провадження прийнята відповідачем за наявності підстав, у порядку та спосіб, визначені законом.

92. Колегія суддів Верховного Суду критично оцінює указані висновки і вважає їх передчасними з огляду на таке.

93. За визначеннями, поданими у статті 3 Закону України від «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» (далі - Закон №1382-IV), вільний вибір місця проживання чи перебування - право громадянина України, а також іноземця та особи без громадянства, які на законних підставах перебувають на території України, на вибір адміністративно-територіальної одиниці, де вони хочуть проживати чи перебувати; місце перебування - житло або спеціалізована соціальна установа для бездомних осіб, інший надавач соціальних послуг з проживанням, у якому особа, яка отримала довідку про звернення за захистом в Україні, проживає строком менше шести місяців на рік або отримує соціальні послуги; місце проживання - житло з присвоєною у встановленому законом порядку адресою, в якому особа проживає, а також заклад для бездомних осіб, інший надавач соціальних послуг з проживанням, стаціонарна соціально-медична установа та інші заклади соціальної підтримки (догляду), у яких особа отримує соціальні послуги.

94. Відповідно до частини першої статті 2 Закону №1382-IV громадянам України, а також іноземцям та особам без громадянства, які на законних підставах перебувають в Україні, гарантуються свобода пересування та вільний вибір місця проживання на її території, за винятком обмежень, які встановлені цим Законом.

95. За змістом статті 6 Закону №1382-IV (у редакції до внесення змін згідно Закону України «Про надання публічних (електронних публічних) послуг щодо декларування та реєстрації місця проживання в Україні» від 05.11.2021 №1871-IX (далі - також Закон №1871-IX)) реєстрація місця проживання здійснюється тільки за однією адресою. У разі якщо особа проживає у двох і більше місцях, вона здійснює реєстрацію місця проживання за однією з цих адрес за власним вибором. За адресою зареєстрованого місця проживання з особою ведеться офіційне листування та вручення офіційної кореспонденції.

96. Відповідно до частини першої Закону №1382-IV особа одночасно може мати лише одне задеклароване або одне зареєстроване місце проживання (перебування).

97. Наказом МВС України від 26.05.2004 №571 «Про організацію реєстрації і зняття з реєстрації місця проживання та перебування фізичних осіб в Україні» затверджено, зокрема, Настанову з питань оформлення документів і контролю щодо реєстрації місця проживання та перебування фізичних осіб в Україні (далі - Настанова №571).

98. Відповідно до пункту 1 Настанови №571 реєстрація місця проживання та перебування фізичних осіб в Україні включає в себе внесення відомостей до паспортного документа про місце проживання та перебування з зазначенням адреси житла особи та адресно-довідкової картотеки головних управлінь МВС України в Автономній Республіці Крим та м. Києві, управлінь МВС України в областях та м. Севастополі.

99. Згідно з пунктом 2 Настанови №571 оформлення реєстрації місця проживання та перебування фізичних осіб відповідно до території обслуговування проводять територіальні органи та підрозділи служби громадянства, імміграції та реєстрації фізичних осіб МВС України (далі - органи реєстрації).

100. Відповідно до пункту 3 Настанови №571 для організації обліку фізичних осіб за місцем проживання та перебування органи реєстрації повинні, зокрема, проводити реєстрацію фізичних осіб, які проживають та перебувають на відповідній території, що перебуває у сфері їх обслуговування; надавати відомості про місце проживання та перебування фізичної особи, та персональні дані у випадках, передбачених законами України чи іншими нормативно-правовими актами, або за згодою самої особи.

101. З аналізу Настанови №571 слідує, що внесення до паспортної відмітки про реєстрацію місця проживання фізичної особи інформації про населений пункт не вимагається, що, як зазначає скаржник в касаційній скарзі, є цілком логічним, адже орган реєстрації проводить реєстрацію особи, яка проживає та перебуває на території, що перебуває у сфері його обслуговування. Таким чином, Конотопський міськрайвідділ Управління МВС України в Сумській області не міг провести реєстрацію місця проживання позивача у місті Херсоні, що повинно було бути враховано судами попередніх інстанцій.

102. Указані обставини можуть свідчити про недотримання відповідачем територіальної юрисдикції під час відкриття виконавчого провадження на підставі заяви про примусове виконання Постанови від 08.12.2021 №00002440.

103. В порушення норм процесуального права, судами попередніх інстанцій належним чином не надано указаному правової оцінки, не в повній мірі досліджено зібрані у справі докази, зокрема, паспорт позивача, та зроблено передчасні висновки в цій частині.

104. Отже, доводи касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, виходячи із пункту 4 частини четвертої статті 328 КАС України (пункт 1 частини другої статті 353 КАС України) знаходять своє підтвердження під час розгляду справи у Верховному Суді.

105. Поряд з наведеним, обов`язки і права виконавців, обов`язковість вимог виконавців визначено у статті 18 Закону №1404-VIII, відповідно до частини першої якої виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

106. Відповідно до пункту 1 частини другої статті 18 Закону №1404-VIII виконавець зобов`язаний, зокрема, здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом.

107. Під час виконання рішень виконавець має право на безпосередній доступ до інформації про боржників, їхнє майно, доходи та кошти, у тому числі конфіденційної, яка міститься в державних базах даних і реєстрах, у тому числі електронних. Порядок доступу до такої інформації з баз даних та реєстрів встановлюється Міністерством юстиції України разом із державними органами, які забезпечують їх ведення (частина п`ята статті 18 Закону №1404-VIII).

108. Відповідно до частини першої статті 19 Закону №1404-VIII сторони виконавчого провадження та прокурор як учасник виконавчого провадження мають право ознайомлюватися з матеріалами виконавчого провадження, робити з них виписки, знімати копії, заявляти відводи у випадках, передбачених цим Законом, мають право доступу до автоматизованої системи виконавчого провадження, право оскаржувати рішення, дії або бездіяльність виконавця у порядку, встановленому цим Законом, надавати додаткові матеріали, заявляти клопотання, брати участь у вчиненні виконавчих дій, надавати усні та письмові пояснення, заперечувати проти клопотань інших учасників виконавчого провадження та користуватися іншими правами, наданими законом. Право вибору пред`явлення виконавчого документа для примусового виконання до органу державної виконавчої служби або до приватного виконавця, якщо виконання рішення відповідно до статті 5 цього Закону віднесено до компетенції і органів державної виконавчої служби, і приватних виконавців, належить стягувачу.

109. Відповідно до частини першої, абзацу 1 частини другої статті 24 Закону №1404-VIII виконавчі дії провадяться державним виконавцем за місцем проживання, перебування, роботи боржника або за місцезнаходженням його майна. Право вибору місця відкриття виконавчого провадження між кількома органами державної виконавчої служби, що можуть вчиняти виконавчі дії щодо виконання рішення на території, на яку поширюються їхні функції, належить стягувачу.

Приватний виконавець приймає до виконання виконавчі документи за місцем проживання, перебування боржника - фізичної особи, за місцезнаходженням боржника - юридичної особи або за місцезнаходженням майна боржника.

110. Згідно з пунктом 1 частини першої статті 26 Закону №1404-VIII виконавець розпочинає примусове виконання рішення на підставі виконавчого документа, зазначеного у статті 3 цього Закону, зокрема, за заявою стягувача про примусове виконання рішення.

111. У заяві про примусове виконання рішення стягувач має право зазначити відомості, що ідентифікують боржника чи можуть сприяти примусовому виконанню рішення (рахунок/електронний гаманець боржника, місце роботи чи отримання ним інших доходів, конкретне майно боржника та його місцезнаходження тощо), рахунки в банках, небанківських надавачах платіжних послуг для отримання ним коштів, стягнутих з боржника, а також зазначає суму, яка частково сплачена боржником за виконавчим документом, за наявності часткової сплати (частина третя статті 26 Закону №1404-VIII).

112. Частиною першою статті 28 Закону №1404-VIII встановлено, що копії постанов виконавця та інші документи виконавчого провадження доводяться виконавцем до відома сторін та інших учасників виконавчого провадження, надсилаються адресатам простим поштовим відправленням або доставляються кур`єром, крім постанов про відкриття виконавчого провадження, про повернення виконавчого документа стягувачу, повідомлення стягувачу про повернення виконавчого документа без прийняття до виконання, постанов, передбачених пунктами 1-4 частини дев`ятої статті 71 цього Закону, які надсилаються рекомендованим поштовим відправленням. Боржник вважається повідомленим про початок примусового виконання рішень, якщо йому надіслано постанову про відкриття виконавчого провадження за адресою, зазначеною у виконавчому документі. Документи виконавчого провадження надсилаються стягувачу та боржнику за їхніми адресами, зазначеними у виконавчому документі. У разі зміни стороною місця проживання чи перебування або місцезнаходження документи виконавчого провадження надсилаються за адресою, зазначеною у відповідній заяві сторони виконавчого провадження.

113. Статтею 3 Закону України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів» (далі - Закон №1403-VIII) визначено, що завданням органів державної виконавчої служби та приватних виконавців є своєчасне, повне і неупереджене виконання рішень, примусове виконання яких передбачено законом.

114. За змістом частини першої статті 4 Закону №1403-VIII діяльність органів державної виконавчої служби та приватних виконавців здійснюється з дотриманням принципів: 1) верховенства права; 2) законності; 3) незалежності; 4) справедливості, неупередженості та об`єктивності; 5) обов`язковості виконання рішень; 6) диспозитивності; 7) гласності та відкритості виконавчого провадження та його фіксування технічними засобами; 8) розумності строків виконавчого провадження; 9) співмірності заходів примусового виконання рішень та обсягу вимог за рішеннями.

115. Згідно з частиною другою статті 4 Закону №1403-VIII державний виконавець та приватний виконавець повинні здійснювати свою професійну діяльність сумлінно, не розголошувати в будь-який спосіб професійну таємницю, поважати інтереси стягувачів, боржників, третіх осіб, не принижувати їхню гідність.

116. З урахуванням наведених вище висновків та надаючи оцінку доводам касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, виходячи із пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України, колегія суддів Верховного Суду зазначає, що відповідно до правової позиції, викладеної у постанові Верховного Суду від 31.03.2021 у справі №380/7750/20, сама лише вказівка на місце проживання, яке не має жодного взаємозв`язку з особою боржника, не може вважатися достатньою підставою для прийняття виконавчого документа приватним виконавцем, територіальний округ якого охоплює місце виконання, визначеного за цією адресою. Хоча приватний виконавець не має обов`язку перевіряти вірогідність відомостей, які зазначено у виконавчому документі, водночас приватний виконавець повинен здійснювати свою професійну діяльність сумлінно, поважати інтереси стягувачів, боржників, третіх осіб, не принижувати їхню гідність, повинен дотримуватися принципів верховенства права, законності, справедливості, неупередженості та об`єктивності. Закріплені у статті 4 Закону України Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів засади діяльності, зокрема, приватного виконавця вимагають діяти добросовісно, що, окрім іншого, вимагає від нього більш вдумливого і ретельно виваженого підходу до виконання своїх професійних обов`язків.

117. У наведеній постанові Верховний Суд дійшов висновку про те, що визначення місця виконання виконавчого документа щодо позивача (як фізичної особи-боржника) має відбуватися за зареєстрованим місцем проживання боржника. Будь-яка інша адреса місця проживання чи відомості про місце перебування особи-боржника можуть слугувати додатковою інформацією і сприяти примусовому виконанню рішення, але не використовуватися як юридичний факт, з яким Закон України «Про виконавче провадження» пов`язує місце виконання рішення, а з ним і виконавчий округ приватного виконавця.

118. Вищезазначена правова позиція була підтримана Верховним Судом у складі судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду у постанові від 15.07.2021 у справі №380/9335/20.

119. Також, Верховний Суд у справі №380/9335/20 надав оцінку правильності тлумачення положень статті 24 Закону №1404-VIII в контексті визначення місця проживання боржника та дійшов висновку, що визначення місця виконання виконавчого документа щодо позивача (як фізичної особи-боржника) має відбуватися за зареєстрованим місцем проживання боржника. Крім того, аналізуючи положення статей 9, 18 Закону №1404-VIII, положення статті 27 Закону №1403-VIII, а також положення Закону №5492-VI, Верховний Суд у складі судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду дійшов висновку, що виконавець має реальну можливість перевірити місце знаходження боржника шляхом перевірки необхідної інформації у Єдиному демографічному реєстрі або шляхом запиту до відповідного органу реєстрації місця перебування та місця проживання особи. Такі дії відповідатимуть вимогам частини другої статті 2 КАС України, яких виконавець має дотримуватись. Верховний Суд наголосив, що відсутність прямої вказівки в Законі України «Про виконавче провадження» на обов`язок виконавця перевіряти місце проживання боржника не повинна слугувати інструментом ймовірних порушень прав боржника з боку виконавця - суб`єкта владних повноважень.

120. Виходячи із системного аналізу пункту 10 частини четвертої статті 4 Закону №1404-VIII в сукупності з іншими положеннями цього Закону, Верховний Суд у справі №380/9335/20 констатував, що надання триденного терміну для вирішення питання щодо повернення виконавчого документа стягувачу без прийняття до виконання спрямоване саме на необхідність перевірки органом державної виконавчої служби, приватним виконавцем, зокрема і відповідності зареєстрованого місця проживання боржника - фізичної особи адресі боржника, вказаної у виконавчому документі, і належності такого зареєстрованого місця проживання виконавчому округу, на який поширюються повноваження виконавця.

121. Ураховуючи наведене вище та правову позицію, викладену у постанові Верховного Суду у складі судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду від 15.07.2021 у справі №380/9335/20, колегія суддів Верховного Суду у цій справі уважає, що суди попередніх інстанцій у цій справі дійшли передчасних висновків щодо того, що відповідач дотримався територіальної юрисдикції під час відкриття виконавчого провадження та діяв на підставі, у порядок та у спосіб, визначені Законом №1404-VIII.

122. Відповідно до частин першої-четвертої статті 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.

123. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина п`ята статті 242 КАС України).

124. Верховний Суд констатує, оскаржувані судові рішення вимогам, передбаченими статтею 242 КАС України. Судами першої та апеляційної інстанцій не з`ясовано всі обставини справи, які можуть мати значення для правильного її вирішення та належним чином не досліджено наявних у справі доказів. А тому, висновки, зроблені судами попередніх інстанцій є передчасними, а доводи касаційної скарги частково знаходять своє підтвердження під час розгляду справи в суді касаційної інстанції.

125. Суд касаційної інстанції, відповідно до частини другої статті 341 КАС України, позбавлений процесуальної можливості встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

126. В світлі зазначеного, колегія судді відхиляє докази щодо повноважень ОСОБА_2 на подання до відповідача заяви про примусове виконання Постанови від 08.12.2021 №00002440, надані третьою особою до суду касаційної інстанції із додатковими поясненнями, у зв`язку із вимогами, зокрема, частини другої статті 341 КАС України. Указані докази повинні були подані до суду першої та/або апеляційної інстанції, однак, як підтверджується матеріалами справи, Державна служба України з безпеки на транспорті під час розгляду справи в судах попередніх інстанцій жодних документів не подавала та пояснень третьої особи не надавала.

127. Відповідно до пунктів 1, 4 частини другої статті 353 КАС України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, якщо: суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 328 цього Кодексу; суд встановив обставини, що мають істотне значення, на підставі недопустимих доказів.

128. Відповідно до частини 5 статті 353 КАС України висновки і мотиви, з яких скасовані рішення, є обов`язковими для суду першої або апеляційної інстанції при новому розгляді справи.

129. Враховуючи зазначене, перевіривши за матеріалами справи доводи касаційної скарги, які стали підставами для відкриття даного касаційного провадження, правильність застосування норм матеріального права та повноту дотримання норм процесуального права судами попередніх інстанцій, колегія суддів Верховного Суду дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, а оскаржувані судові рішення - скасуванню, із направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

130. Під час нового розгляду необхідно врахувати висновки, зроблені у цій постанові та на основі закріплених у КАС України принципів, забезпечити вивчення всіх обставин даної справи, необхідних для прийняття законного й обґрунтованого судового рішення.

131. Колегія суддів вважає, що Судом надано відповідь на всі доводи сторін, які можуть вплинути на правильність розгляду цієї справи на цій стадії судового розгляду.

132. З огляду на результат касаційного розгляду судові витрати не розподіляються.

Керуючись статтями 2, 242, 341, 345, 349, 353, 355, 356, 359, КАС України, Верховний Суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

2. Рішення Одеського окружного адміністративного суду від 23 червня 2023 року та постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 14 вересня 2023 року у справі №420/12149/23 скасувати.

3. Справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції - Одеського окружного адміністративного суду.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та не може бути оскаржена.

..................................

..................................

..................................

А.В. Жук

Н.М. Мартинюк

Ж.М. Мельник-Томенко

Судді Верховного Суду