Постанова

від 20.02.2025 по справі 463/13404/21

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа №463/13404/21 Головуючий у 1 інстанції:Яворський С.Й.

Провадження №22-ц/811/1428/24 Доповідач в 2-й інстанції: Левик Я. А.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 лютого 2025 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Львівського апеляційного суду в складі:

головуючого-судді: Левика Я.А.,

суддів: Крайник Н.П., Шандри М.М.,

секретар: Чиж Л.М.,

за участі в судовому засіданні представника позивачки ОСОБА_1 Райхеля Р.П., представника відповідача ТзОВ ВП «Координата» Квака В.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Львові цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Личаківського районного суду м.Львова в складі судді Яворського С.Й. від 03 квітня 2024 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю виробниче підприємство «Координата» про стягнення всіх виплат належних при звільненні та моральної шкоди, зустрічним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю виробниче підприємство «Координата» до ОСОБА_1 , третя особа: ОСОБА_2 про визнання недійсним правочину, -

в с т а н о в и л а :

рішенням Личаківського районного суду міста Львова від 03 квітня 2024 року в позові ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю виробниче підприємство «Координата» про стягнення всіх виплат належних при звільненні та моральної шкоди відмовлено, у зустрічному позові Товариства з обмеженою відповідальністю виробниче підприємство «Координата» до ОСОБА_1 , третя особа: ОСОБА_2 про визнання недійсним правочину відмовлено.

Вказане рішення оскаржила ОСОБА_1 .

В апеляційній скарзі просить рішення Личаківського районного суду м.Львова від 03 квітня 2024 року в частині відмови в задоволенні первісного позову скасувати та постановити в цій частині нове рішення, яким позов задоволити повністю.

Вважає, що таке рішення є незаконним та необґрунтованим. Зазначає, що нею було заявлено позов до ТОВ «Виробниче підприємство «Координата»» про стягнення всіх виплат належних при звільненні та відшкодування моральної шкоди з тих підстав, що під час її звільнення з посади директора вказаного підприємства з нею не було проведено належного розрахунку при звільненні всупереч вимог трудового законодавства та умовам укладеного трудового контракту. На підтвердження своїх вимог вона подала копію контракту, інші докази та розрахунки. Звертає увагу, що відповідач заперечив проти позову заперечуючи факт укладення контракту, але при цьому не надав жодного доказу на підтвердження своєї позиції. Представником відповідача, не заперечувалось, що підпис на контракті належить одноосібному власнику - учаснику ТОВ «Виробниче підприємство «Координата»» - ОСОБА_3 , стверджував, що підпис ОСОБА_2 проставив на чистому листку, хоча в такому випадку мав би передбачати наслідки таких дій. Стверджував, що підпис взято з іншого договору. Факт приналежності підпису ОСОБА_3 підтверджувався висновком експерта за результатами проведення судово-почеркознавчої експертизи від 22.02.2022 №160-Е, зробленим за заявою позивача (Т1 арк/спр 324-237). 19 квітня 2022 року судом була призначена судова фізико-хімічна експертиза контракту між ОСОБА_1 та ТОВ «Координата». Висновок експертизи підтвердив, що всі сторінки контракту надруковані на одному принтері, а також відбиток печатки було зроблено поверх підпису, що спростовує твердження відповідача про «непов`язаність» останньої сторінки з основним текстом. Проте Личаківський районний суд, не маючи необхідних знань у галузі графології, постановив, що контракт не є єдиним документом, обґрунтовуючи це відсутністю належного зшиття аркушів. Звертає увагу на те, що жоден закон не вимагає зшиття трудових договорів. Зазначає, що суд порушив норми матеріального права, зокрема, позивачка вимагала виплати 61 800 грн вихідної допомоги відповідно до ст. 44 Кодексу законів про працю України. Незважаючи на підтвердження судом факту трудових відносин і їх припинення, суд без належного обґрунтування відмовив у стягненні цих коштів. Також, вважає, що суд порушив вимоги статей 47, 116, 117 КЗпП, оскільки з позивачкою не провели повного розрахунку навіть через понад два роки з моменту звільнення. Крім того, суд всупереч ст. 24 Закону України «Про відпустки» відмовив у виплаті компенсації за невикористану відпустку, яка мала бути надана при звільненні.

Окрім представників сторін, решта учасників справи, не з`явилися, однак суд вважав за можливе проводити розгляд справи за їх відсутності зважаючи на те, що учасники справи повідомлялися про час та місце судового розгляду належним чином, клопотань про відкладення розгляду справи від них до суду не надходило, доказів поважності причин неявки суду представлено не було, а також зважаючи на вимоги ч.2 ст. 372 ЦПК України та те, що інтереси сторін у справі захищали представники.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника позивачки на підтримання апеляційної скарги, представника відповідача в заперечення скарги, дослідивши матеріали справи, оцінивши мотиви учасників справи в межах доводів позовної заяви, зустрічної позовної заяви, відзиву на зустрічний позов, апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з таких підстав.

Із змісту оскаржуваного рішення вбачається, що суд першої інстанції, посилаючись, зокрема, на ст.ст. 10, 12, 13, 76-80, 110, 259, 263, 264, 273, 354, 355 ЦПК України, ст.ст. 15, 16, 202, 203, 207, 215 ЦК України, ст.21 КЗпП України, постанову Великої Палати Верховного Суду від 26 жовтня 2022 року у справі №227/3760/19-ц, та відмовляючи у задоволені позову та зустрічному позові, виходив з того, що згідно з Протоколом №2 загальних зборів учасників Товариства з обмеженою відповідальність виробниче підприємство «Координата» від 03.11.2015р. ОСОБА_1 було призначено з 04.11.2015 р. на посаду директора товариства. 04.11.2015 року наказом №2 ОСОБА_1 призначено з 04.11.2015 директором ТзОВ ВП «Координата» (т.1, а.с.20-22). 22.09.2021 Рішенням №22/09/21 учасника ТзОВ ВП «Координата» ОСОБА_2 позивача ОСОБА_1 звільнено із займаної посади директора Товариства на підставі п.5 ст.41 КЗпП України (припинення повноважень посадової особи) з 23 вересня 2021 року (т.1, а.с.32). Сторона позивача, звернувшись до суду із вимогою про стягнення з відповідача відповідної суми грошових коштів, як на підтвердження обгрунтованості такої покликалась на положення представленої суду копії документа під назвою «контракт з директором ТзОВ «Координата» від 24.06.2019 року» (т.1 а.с.26-31), який складається з 6 окремих не скріплених та не підшитих аркушів. Оригінали таких в подальшому на вимогу суду представлено представником позивача, суд оглянув такі та долучив до матеріалів справи з метою забезпечення проведення призначених по справі експертних досліджень. Встановлено, що на останньому, 6-му аркуші, із шести представлених, наявні підписи підписантів вказаного аркуша керівника ОСОБА_1 та роботодавця (засновника ТОВ «Координата») Сая М.М. (т.1 а.с.31,253). На підтвердження приналежності підпису від імені роботодавця (засновника ТОВ «Координата») ОСОБА_4 в документі під назвою «контракт з директором ТзОВ «Координата» від 24.06.2019 року» саме Саю М.М. стороною позивача представлено суду висновок експерта судово-почеркознавчої експертизи від 22.02.2022 року №160-Е (т.1, а.с.198-202), складений за результатом проведеного на замовлення позивача ОСОБА_1 експертного дослідження за матеріалами даної цивільної справи №46313404/21. Про кримінальну відповідальність згідно із вимогами ст.384,385 КК України експерт зазначив, що обізнаний. Згідно представленого висновку експерт виснував про те, що виконавцем підписів від імені ОСОБА_4 в Рішенні №1 учасника ТзОВ «Координата» від 24.06.2019 року, в контракті з директором ТзОВ «Координата» від 24.06.2019 року та в Статуті ТзОВ ВП «Координата» від 13.12.2004 року є одна особа. При цьому, експерт у зазначеному висновку конкретно не вказав, що виконавцем підписів від імені ОСОБА_4 у зазначених документах є саме ОСОБА_2 . Відповідні твердження є особистою інтерпретацією зазначеного експертного висновку стороною позивача, які зазначені представником позивача в заявах по суті спору, а саме: відзиві на зустрічний позов. Однак, представник відповідача в судових засіданнях по даній справі не оспорював факту приналежності ОСОБА_3 підпису від імені роботодавця (засновника ТОВ «Координата») ОСОБА_4 на 6-му аркуші, з шести представлених представником позивача аркушів, перший з яких найменовувався «контракт з директором ТзОВ «Координата» від 24.06.2019 року». Зазначаючи при цьому, що позивачем було підроблено вказаний контракт шляхом використання позивачем ОСОБА_1 наявних у неї чистих аркушів паперу з підписом власника товариства і вже на ці підписи остання наклала текст, на думку сторони відповідача, вигаданого нею контракту. У зв`язку із чим, представник відповідача, не оспорюючи справжності та належності підпису ОСОБА_3 на 6-му аркуші документу під назвою «контракт», оспорював факт підписання ОСОБА_5 спірного документу під назвою «контракт з директором ТзОВ «Координата» від 24.06.2019 року», тобто підписання та відповідно погодження представлених шести аркушів як цілісного та єдиного документа, в представленій суду редакції з відповідними його умовами. Тобто, ОСОБА_2 не виявляв тим самим свого волевиявлення на укладення з позивачем трудового контракту в представленій суду редакції. Більше того, представлений стороною позивача документ під назвою «контракт з директором ТзОВ «Координата» від 24.06.2019 року» у зв`язку із невідповідністю такого елементарним вимогам, що ставляться до документів, оскільки такий не прошито, не вважає документом в юридичному сенсі. Проставлення на останньому аркуші підпису ОСОБА_5 не свідчить про підписання всього документу та погодження умов «контракту», тобто наявність на останньому аркуші з реквізитами сторін підпису ОСОБА_4 , на думку представника відповідача, не свідчить проте, що такі 6-ть аркушів в своїй сукупності утворюють документ під назвою трудовий контракт, який породжував для сторін такого відповідні зобов`язання. З метою з`ясування (підтвердження або спростування) зазначених вище представником відповідача обставин за клопотанням останнього ухвалою суду від 19.04.2022 року по справі призначено судову фізико-хімічну експертизу, на вирішення якої поставлено такі питання: - Яка була послідовність виконання підпису ОСОБА_4 і печатки ТзОВ ВП «Координата» та іншого тексту і підпису та прізвища « ОСОБА_1 » на останній сторінці контракту від 24 червня 2019 року; - Яка була послідовність виконання підпису ОСОБА_4 і печатки ТзОВ ВП «Координата» та іншого тексту на Рішенні №1 учасника Товариства з обмеженою відповідальністю «Координата» від 24.06.2019 року; - На одному чи різних друкуючих пристроях (принтерах) виконано друкований текст на останній сторінці та на 1,2,3,4,5 сторінках вищевказаного контракту від 24 червня 2019 року. 27.10.2022 року на адресу суду надійшов висновок експерта за результатами проведення судово-технічної експертизи від 19 жовтня 2022 року №1287-Е (т.2, а.с.21-28). Згідно вказаного висновку експерт вказав, що в рішенні №1 учасника Товариства з обмеженою відповідальністю «Координата» від 24.06.2019 року відтиск печатки від імені ТзОВ «Координата» нанесений поверх рукописного запису « ОСОБА_2 » та підпису від його імені. На 6-й сторінці контракту з директором ТзОВ «Координата» від 24 червня 2019 року відтиск печатки від імені ТзОВ «Координата» нанесений поверх рукописного запису « ОСОБА_2 ». На 6-й сторінці контракту з директором ТзОВ «Координата» від 24 червня 2019 року встановити послідовність нанесення друкованого тексту та рукописних записів « ОСОБА_1 » та « ОСОБА_2 » не видається можливим з причини, вказаній в дослідницькій частині висновку. Друкований текст 1-ї 6-ї сторінок контракту з директором ТзОВ «Координата» від 24 червня 2019 року виконаний на одному знакосинтезуючому пристрої ПК кольоровому струминному принтері/багатофункціональному пристрої. З метою з`ясування та уточнення наданого висновку в судове засідання для дачі пояснень було викликано експерта. Експерт ОСОБА_6 в судовому засіданні, відповідаючи на запитання суду та учасників справи по суті наданого висновку, зазначила, що питання щодо послідовності нанесення друкованого тексту в Рішенні №1 учасника Товариства з обмеженою відповідальністю «Координата» від 24.06.2019 року по відношенню до підпису ОСОБА_4 , печатки ТзОВ ВП «Координата» не отримало свого відображення у представленому висновку, оскільки не було предметом дослідження, незважаючи на те, що зазначене питання ставилось судом перед експертом. Щодо зазначення послідовності друкованого тексту та підпису, прізвища « ОСОБА_1 » по відношенню до підпису ОСОБА_4 , печатки ТзОВ ВП «Координата» на останній сторінці контракту від 24 червня 2019 року то такі встановити неможливо у зв`язку із з відсутністю у штрихів підписів та друкованого тексту в контракті місць перетину. Встановлено, що в складеному висновку не надано відповіді на ключові питання, які ставились перед експертом, що підтвердила в судовому засіданні експерт, та які мають першочергове значення для вирішення даного спору. Представлений висновок експерта містить ряд недоліків, що підтвердила в судовому засіданні експерт, надавши суду відповідні пояснення, вказані недоліки суперечать відповідним матеріалам справи та відповідно викликають у суду сумніви в правильності цього висновку, а тому з урахуванням зазначеного суд зробив висновок про його необґрунтованість у відповідній частині. У зв`язку із чим, ухвалами суду від 02.03.2023 року та 17.10.2023 року у справі призначено повторну судову технічну експертизу документів, які ухвалами Львівського апеляційного суду від 26.06.2023 року та 16.01.2024 року відповідно скасовані. Призначаючи у справі повторну судову технічну експертизу документів суд неодноразово зазначав про те, для з`ясування обставин, що мають значення для правильного вирішення справи необхідні спеціальні знання у сфері іншій, ніж право, без яких встановити відповідні обставини неможливо. Крім того, сторонами не надано відповідного висновку експерта із цих самих питань. З врахуванням вказаного суд першої інстанції прийшов до висновку, що оспорюваний правочин (документ під назвою «контракт з директором ТзОВ «Координата» від 24.06.2019 року») не підписував в контексті єдності та цілісності документа (оскільки підписання лише одного аркуша, який не пов`язаний ні змістовим, ні жодним іншим навантаженням з іншими аркушами про протилежне не свідчить), що в свою чергу, відповідно, свідчить, що волевиявлення відповідача щодо такого правочину не було, істотних умов цього правочину («контракту») не погоджував. Відтак, на думку суду, свідчить про неукладеність трудового контракту, на який покликається сторона позивача та дійсність якого відповідно оспорює сторона відповідача. Тобто, документ під назвою «контракт з директором ТзОВ «Координата» від 24.06.2019 року» є таким, що не вчинений, права та обов`язки за таким правочином особою не набуті, а правовідносини за ним не виникли. Відповідно до викладеного в постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 червня 2020 року у справі № 145/2047/16-ц (провадження № 14-499цс19) правового висновку правочин, який не вчинено (договір, який не укладено), не може бути визнаний недійсним. Наслідки недійсності правочину також не застосовуються до правочину, який не вчинено. Тобто, порушенням права відповідача у даному випадку є не саме по собі існування письмового тексту правочину (документа під назвою «контракт з директором ТзОВ «Координата» від 24.06.2019 року»), волевиявлення відповідача щодо якого не було, а вчинення позивачем конкретних дій, які порушують право відповідача, в даному випадку заявлення вимоги про стягнення, на думку відповідача, надмірної та нічим не обґрунтованої суми грошових коштів. За наведених обставин, суд відмовив у задоволенні зустрічного позову Товариства з обмеженою відповідальністю виробниче підприємство «Координата» до ОСОБА_1 , третя особа: ОСОБА_2 про визнання недійсним правочину з підстав обрання відповідачем (позивачем за зустрічним позовом) неефективного (неналежного) способу захисту, при цьому викладаючи відповідний висновок про неукладеність спірного правочину (документу під назвою «контракт») у мотивувальній частині судового рішення. Так як в процесі судового розгляду справи встановлено факт неукладеності спірного правочину (документу під назвою «контракт»), на підставі якого позивач обґрунтовувала мотивованість та підставність заявлених вимог про стягнення з відповідача відповідного розміру грошових коштів, а також відповідного розміру моральної шкоди, спричиненої нібито несвоєчасною виплатою відповідачем зазначених грошових сум, суд, враховуючи правові наслідки неукладеного правочину, прийшов до висновку про відсутність правової підстави, в даному випадку трудового контракту, невиконання умов якого можна було б поставити у вину відповідачу та за невиконання умов якого до нього можна було застосувати правові санкції у вигляді стягнення коштів. А тому в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю виробниче підприємство «Координата» про стягнення всіх виплат належних при звільненні та моральної шкоди суд також відмовив.

Колегія суддів вважає, що такі висновки суду першої інстанції вцілому відповідають обставинам, що мають значення для справи та вимогам закону, доводи ж скарги таких висновків суду не спростовують.

ОСОБА_1 звернулась в суд з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю виробниче підприємство «Координата» про стягнення всіх виплат належних при звільненні та моральної шкоди, у якій просила стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю виробниче підприємство «Координата» на її користь 1 944 142 грн 29 коп. (один мільйон дев`ятсот сорок чотири тисячі сто сорок дві гривні 29 кон.) в тому числі:

- 80000 грн заборгованості за два роки щорічної премії;

- 200 000 грн вихідної допомоги за дострокове розірвання контракту;

- 200 000 грн виплати за дострокове розірвання контракту без попередження за два місяці;

- 200 000 грн допомоги в зв`язку із захворюванням на тяжку хворобу;

- 200 000 грн допомоги в зв`язку із захворюванням на тяжку хворобу,

- 192 000 грн допомоги за чотири госпіталізації;

- 48 000 грн за хірургічне втручання;

- 139 020 грн 43 коп. фактичних витрат на лікування та діагностування;

- 61 800 грн вихідної допомоги по КЗпП;

- 416 000 грн щомісячної премії;

- 16 421 грн 86 коп компенсації за невикористану відпустку;

- 60 000 грн додаткових виплат від прибутку;

- 30900 грн середнього заробітку за час затримки фактичного розрахунку при звільненні;

- 100 000 грн моральної шкоди.

Позов обґрунтовувала тим, що згідно з Протоколом №2 загальних зборів учасників Товариства з обмеженою відповідальність виробниче підприємство «Координата» від 03.11.2015р. ОСОБА_1 було призначено з 04.11.2015 р. на посаду директора товариства. 04.11.2015 року наказом №2 ОСОБА_1 призначено з 04.11.2015р. директором ТзОВ ВП «Координата». Відповідно до Рішення ТзОВ «Координата» від 24.06.2019 р. з ОСОБА_1 , як керівником (директором) товариства, вирішено укласти трудовий контракт строком на 20 років. Пунктом 1.5. Контракту від 24.06.2019р., укладеного з ОСОБА_1 - директором ГзОВ «Координата» та Товариством з обмеженою відповідальністю „Координата, в особі засновника ОСОБА_2 , визначено, дату початку роботи Керівника 24 червня 2019 року. Даний контракт укладається терміном на 20 років. 22.09.2021 Рішенням №22/09/21 учасника ТзОВ ВП «Координата» ОСОБА_2 позивача звільнено із займаної посади директора Товариства на підставі п.5 ст.41 КЗпП України (припинення повноважень посадової особи) з 23 вересня 2021 року. Повідомлень про наміри розірвання контракту позивач не отримувала, а вказане нотаріально посвідчене Рішення було отримано поштою. Так як відповідачем у порушення вищевказаних умов укладеного між сторонами Контракту від 24 червня 2019 року та всупереч вимогам ст.47 КЗпП України в день звільнення позивача не було здійснено: всіх виплат по контракту, які повинні бути виплачені Роботодавцем в день звільнення, включаючи відпускні; фактичних витрат на лікування та перебуванні на лікарняному; матеріальної допомоги; матеріальної допомоги за здійснення хірургічної операції; вихідної допомоги; компенсації середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні, а відтак в силу норм ст.ст.3,4 ЩІК України позивач змушена звернутись до суду за захистом своїх порушених прав. Щодо наявності у позивача тяжкої хвороби, яка надає право на отримання відповідних виплат згідно умов укладеного контракту зазначила. Вперше захворювання на цукровий діабет 1 типу в позивача було виявлено 07.02.2020р., що підтверджується Випискою із медичної карти амбулаторного (стаціонарного) хворого, виданої Комунальним некомерційним підприємством «5-а міська клінічна поліклініка м. Львів» від 07.02.2020р. Однак, всупереч пунктам 3.2., 4.7., 4.8., 4.9. Контракту, позивачу не було виплачено матеріальну допомогу ні в 25 кратному розмірі посадового окладу Керівника, ні допомогу в 6 кратному розмірі посадового окладу. Так як позивач захворіла на хворобу, яка входить в перелік тяжких хворіб за умовами вищезгаданого Контракту, зокрема, цукровий діабет 1 типу, відтак остання вважає, що їй до виплати належить: матеріальна допомога в розмірі 200 000 грн. (8000 грн. посадовий оклад х 25); вихідна допомога 48 000 грн. (8000 грн. - посадовий оклад х 6). Крім того, з 26.10.2020р. по 02.11.2020р. позивач перебувала на стаціонарному лікуванні у Гінекологічному відділенні №1 3-ої міської клінічної лікарні з діагнозом двобічні кисти яйників, вузлова фіброміома матки, цукровий діабет 1 типу, де 27.10.2020р. була прооперована. З урахуванням викладеного, у відповідності до п.3.2., п.4.7., 4.9. позивач вважає, що їй належить матеріальна допомога в розмірі 48 000 грн. (8000 грн. посадового окладу х 6) за госпіталізацію для здійснення хірургічної операції, яка мала місце 27.10.2020р., що підтверджується Випискою із медичної карти амбулаторного (стаціонарного) хворого №3423, а також компенсація витрат на лікування. З 24.05.2021р. по 31.05.2021р. позивач перебувала на стаціонарному лікуванні у КНП КЛШМД м. Львова з діагнозом: цукровий діабет 1 типу, нефропатія, вторинна анемія, що підтверджується випискою із медичної карти амбулаторного (стаціонарного) хворого №15398. А тому вважає, що у відповідності до п.4.7., п.4.9 позивачу належні до виплати допомога в зв`язку із госпіталізацією у розмірі 48 000 гри. (8000 грн. посадовий оклад х 6) та компенсація витрат на лікування. З 08.07.2021 року по 16.07.2021 року позивач перебувала на стаціонарному лікуванні з діагнозом: гострий бронхіт, цукровий діабет 1 тип, діабетична ретинопатія ОН, метаболічна кардіоміопатія, фіброміома матки, дрібновузловий зоб. По даному перебуванні на стаціонарному лікуванні, позивач вважає, що до виплати у відповідності до п.4.9 контракту їй належить вихідна допомога в розмірі 48 000 гри. (8000 грн. - посадовий оклад х 6), а також компенсація витрат па лікування. З 10.08.2021р. по 29.08.2021 перебувала на амбулаторному лікуванні з діагнозом: цукровий діабет 1 типу, діабетична дистальна полінейропатія, діабетична ретинопатія. Крім того, перебувала на стаціонарному лікуванні з 07.09.2021р. по 14.09.2021р. з діагнозом: цукровий діабет 1 типу, нефропатія 11, хронічний пієлонефрит, вторинна анемія, кандидоз вульви і вагіни. По даному перебуванні на стаціонарному лікуванні, позивач вважає, що до виплати у відповідності до п.4.9 контракту їй належить вихідна допомога в розмірі 48 000 гри. (8000 грн. - посадовий оклад х 6), а також компенсація витрат па лікування. Також, за наслідками Цукрового діабету 1 типу, проходила обстеження та у Туреччині в лікарні, у зв`язку з цим, позивачем понесено фактичні витрати в розмірі 58 740 гри., які, на думку позивача, підлягають компенсації за рахунок роботодавця. Так як зазначені витрати позивачу не було відшкодовано Відповідачем всупереч вимог п.3.2., 4.7., 4.8., 4.9. контракту, відтак, вважає, що такі підлягають до стягнення з Роботодавця. Крім того, за твердженням позивача, Роботодавцем не було відшкодовано їй понесені фактичні виграти на лікування та діагностування, а відтак у відповідності до п.3.2., 4.7., 4.8., 4.9. вважає, що їй належить відшкодувати 80 280 грн. 43 коп. (54805 грн. 03 коп. сума видатків за придбання ліків; 16247 грн. 00 коп. сума видатків за діагностування та 9228 грн. 40 коп. на лікування та діагностування). Так як всупереч п.6.3. вказаного контракту про наміри розірвати з позивачем контракт Роботодавець не повідомив позивача письмово за 2 (два) місяці, а тому у відповідності до п.6.4 контракту Роботодавець зобов`язаний виплати позивачу компенсацію у розмірі 200 000 грн. (8000 грн. посадовий оклад х 25). Також, у відповідності до п.3.2., п.6.5. контракту Роботодавець зобов`язаний виплатити позивачу вихідну допомогу у розмірі 200 000 грн. (8000 грн. посадовий оклад х 25), за дострокове розірвання контракту. З урахуванням положень ст.44 КЗпП України, якою передбачено, що при припиненні трудового договору з підстави, зазначеної у пункті 5 частини першої статті 41 цього Кодексу, працівникові виплачується вихідна допомога у розмірі не менше ніж шестимісячний середній заробіток, позивач вважає, що їй належить до виплати вихідна допомога в розмірі 61 800 гри. (10 300 грн. середній заробіток х 6 місяців). Оскільки всупереч вимогам пунктів 5.2., 5.2.1. контракту Відповідачем з 24.06.2019р. (день укладення контракту) по 23 вересня 2021 року (день прийняття рішення про звільнення) позивачу не виплачувалась премія в розмірі 16000 гри. Щомісяця, а відтак остання вважає, що відповідно до п.5.4. контракту, Відповідач повинен виплатити їй премію за 26 місяців, яка складає 416000,00 грн. З урахуванням положень ч.1 ст.24 Закону України «Про відпустки» позивач вважає, що за невикористані 49 днів щорічної відпустки (за період роботи з 03.11.2018р. по 02.11.2019р. - 4 календарних дні; за період роботи з 03.11.2019р. по 02.11.2020р. 24 календарних дні; за період роботи з 03.1 1.2020р. по 23.09.2021р. - 21 календарних дні) Відповідач повинен виплати їй компенсацію в розмірі 16421 грн. 86 коп., виходячи з того, що середньоденна заробітна плата становить 335 коп. 14 коп. х 49 днів. Так як у відповідності до вимог пунктів 5.2.2. контракту передбачено додаткові виплати, а саме частина чистого прибутку Підприємства в розмірі 20 (двадцять) % щомісячно, однак в порушення вказаного пункту контракту відповідачем не було здійснено таких виплат, а відтак відтак до стягнення з відповідача підлягають додаткові виплати в розмірі 60 000 грн. з розрахунку 12000 грн. х 5 місяців. Оскільки в порушення вимог ст.47, ч.1 ст.116 КЗпП України та п.5.4. контракту ні в день звільнення - 23.09.2021р., ні на наступний день позивачу не було виплачено всіх сум, що належать від організації при звільненні, а тому відповідно до ст.117 КЗпП України позивач вважає, що з відповідача на її користь підлягає до стягнення середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні станом на 23 листопада 2021 року в розмірі 30900,00 грн (10300,00 грн. х 3 міс.). Покликаючись на положення ст.23 ЦК України та ст.237-1 КЗпП України, позивачка зазначає про те, що внаслідок дострокового звільнення їй було завдано моральної шкоди, яка полягає в тому, що позивач безпідставно була позбавлена права на отримання заробітку, внаслідок чого змушена була прикладати додаткові зусилля для організації свого життя. Постійні хвилювання про те, як матеріально забезпечити себе, хвору на цукровий діабет, тримало позивача в постійній нервовій та психологічній напрузі. Після звільнення тривалий час перебувала у важкому моральному і психологічному стані. Робота була основним джерелом її існування. А відтак, з врахуванням характеру та обсягу заподіяних позивачці моральних страждань, вини відповідача, а також характеру та тривалості страждань, істотності вимушених змін у життєвих і виробничих стосунках, ступеня зниження престижу, ділової репутації, а також часу і зусиль необхідних для відновлення попереднього стану, вважає розумною і справедливою компенсацією за завдану моральну шкоду у зв`язку із незаконним звільненням у розмірі 100 000 гри., яку слід стягнути з відповідача на користь позивачки. Вказану суму моральної шкоди позивачка вважає адекватною компенсацією виходячи із глибини моральних страждань звільненої посадової особи, тривалості таких страждань та їх характеру. Крім того, просила вирішити питання про розподіл судових витрат шляхом стягнення з відповідача на її користь понесені витрати у вигляді 26 000,00 грн. витрат на оплату професійної правової (правничої) допомоги, а також судовий збір в розмірі 11 350,00 грн.

У грудні 2021 року ТзОВ ВП «Координата» звернулось в суд з зустрічним позовом до ОСОБА_1 про визнання недійсним правочину, у якій просило:

- визнати Контракт з директором Товариства з обмеженою відповідальністю «Координата» між ОСОБА_7 і ОСОБА_5 від 24 червня 2019 року недійсним з моменту укладення.

Заявлені зустрічні вимоги відповідач мотивував тим, що позивач обґрунтовує свої позовні вимоги виходячи з наданої копії контракту від 24.06.2019. Однак, представлений стороною позивача контракт відповідач вважає сфабрикованим та недійсним. Стверджуючи про недійсність спірного контракту сторона відповідача зазначає про те, що власник ТзОВ ВП «Координата» не укладав з Гораєцькою Контракту від 24.06.2019 і в документах товариства такого контракту не має. Після звільнення 23.09.2021 ОСОБА_1 викрала з підприємства усі бухгалтерські, фінансові та інші документи, разом з печаткою, що змусило нового керівника товариства 06.10.2021 звернутись з відповідною заявою про скоєння злочину до правоохоронних органів. На думку відповідача, контракт, копію якого ОСОБА_1 надала до суду, виготовлений вже після її звільнення. При цьому ОСОБА_1 скористалась наявністю у неї чистих аркушів паперу з підписом власника товариства і вже на ці підписи наклала текст вигаданого нею контракту. У такий же спосіб, за твердженням відповідача, ОСОБА_1 виготовила і рішення зборів про нібито необхідність укладення з нею контракту на 20 років. Сторона відповідача стверджує, що як видно з аркушів, на яких є підписи ОСОБА_2 , такі проставлені посередині аркуша, а не збоку, а підпис ОСОБА_1 проставлений на тому ж рівні, але значно лівіше. Тобто візуально видно, що ОСОБА_1 проставляючи свій підпис намагалась втиснутись у малим простір. Зазначені обставини, на думку сторони відповідача, свідчать про відсутність волевиявлення власника товариства на укладення правочину з ОСОБА_1 . А тому покликавшись на положення ст.202, 203,215,216,638 ЦК України та позицію Верховного Суду, висловлену у Постанові від 03 липня 2019 року (справа №201/13235/15-ц, провадження №61 -19278св 18), відповідач просив спірний контракт визнати недійсним з моменту його укладення.

Як правильно вказав суд першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, позивачка ОСОБА_1 свій позов обґрунтовувала основним доказом під назвою «контракт з директором ТзОВ «Координата» від 24.06.2019 року». При цьому, відповідач заявляючи зустрічні позовні вимоги на спростування первісних фактично оспорював дійсність цього доказу.

Як, також, вбачається з матеріалів справи протоколом №2 загальних зборів учасників Товариства з обмеженою відповідальність виробниче підприємство «Координата» від 03.11.2015р. ОСОБА_1 було призначено з 04.11.2015 р. на посаду директора товариства. 04.11.2015 року наказом №2 ОСОБА_1 призначено з 04.11.2015 директором ТзОВ ВП «Координата» (т.1, а.с.20-22).

22.09.2021 Рішенням №22/09/21 учасника ТзОВ ВП «Координата» ОСОБА_2 позивачку ОСОБА_1 звільнено із займаної посади директора Товариства на підставі п.5 ст.41 КЗпП України (припинення повноважень посадової особи) з 23 вересня 2021 року (т.1, а.с.32).

Сторона позивача, звернувшись до суду із вимогою про стягнення з відповідача відповідної суми грошових коштів, як на підтвердження обґрунтованості такої покликалась на положення представленої суду копії документа під назвою «контракт з директором ТзОВ «Координата» від 24.06.2019 року», який складається з 6 окремих аркушів: не скріплених між собою, не підшитих та не підписаних окремо сторонами на кожному аркуші. Оригінали цих аркушів в подальшому на вимогу суду першої інстанції представлено суду та долучено до матеріалів справи.

На останньому, 6-му аркуші, із шести представлених, наявні підписи підписантів вказаного аркуша керівника ОСОБА_1 та роботодавця (засновника ТОВ «Координата») ОСОБА_4 (т.1 а.с.31,253). На підтвердження приналежності підпису від імені роботодавця (засновника ТОВ «Координата») ОСОБА_4 в документі під назвою «контракт з директором ТзОВ «Координата» від 24.06.2019 року» саме ОСОБА_3 стороною позивача представлено суду висновок експерта судово-почеркознавчої експертизи від 22.02.2022 року №160-Е (т.1, а.с.198-202), складений за результатом проведеного на замовлення позивача ОСОБА_1 експертного дослідження за матеріалами даної цивільної справи №46313404/21. Про кримінальну відповідальність згідно із вимогами ст.384,385 КК України експерт зазначив, що обізнаний. Згідно представленого висновку експерт виснував про те, що виконавцем підписів від імені ОСОБА_4 в Рішенні №1 учасника ТзОВ «Координата» від 24.06.2019 року, в контракті з директором ТзОВ «Координата» від 24.06.2019 року та в Статуті ТзОВ ВП «Координата» від 13.12.2004 року є одна особа.

Проте, як вбачається із позиції відповідача останнім і не оспорювалося факту приналежності ОСОБА_3 підпису від імені роботодавця (засновника ТОВ «Координата») ОСОБА_4 на 6-му аркуші, з шести представлених представником позивача аркушів, перший з яких найменовувався «контракт з директором ТзОВ «Координата» від 24.06.2019 року».

Проте, відповідач при цьому вказує, що позивачкою було підроблено вказаний контракт шляхом використання ОСОБА_1 наявних у неї чистих аркушів паперу з підписом власника товариства і вже на ці підписи остання наклала текст, на думку сторони відповідача, вигаданого нею контракту. У зв`язку із чим, представник відповідача, не оспорюючи справжності та належності підпису ОСОБА_3 на 6-му аркуші документу під назвою «контракт», оспорював факт підписання ОСОБА_5 спірного документу під назвою «контракт з директором ТзОВ «Координата» від 24.06.2019 року», тобто підписання та відповідно погодження представлених шести аркушів як цілісного та єдиного документа, в представленій суду редакції з відповідними його умовами.

З метою з`ясування (підтвердження або спростування) зазначених вище представником відповідача обставин за клопотанням останнього ухвалою суду від 19.04.2022 року по справі призначено судову фізико-хімічну експертизу, на вирішення якої поставлено такі питання:

- Яка була послідовність виконання підпису ОСОБА_4 і печатки ТзОВ ВП «Координата» та іншого тексту і підпису та прізвища « ОСОБА_1 » на останній сторінці контракту від 24 червня 2019 року;

- Яка була послідовність виконання підпису ОСОБА_4 і печатки ТзОВ ВП «Координата» та іншого тексту на Рішенні №1 учасника Товариства з обмеженою відповідальністю «Координата» від 24.06.2019 року;

- На одному чи різних друкуючих пристроях (принтерах) виконано друкований текст на останній сторінці та на 1,2,3,4,5 сторінках вищевказаного контракту від 24 червня 2019 року;

27.10.2022 року на адресу суду надійшов висновок експерта за результатами проведення судово-технічної експертизи від 19 жовтня 2022 року №1287-Е (т.2, а.с.21-28). Згідно вказаного висновку експерт вказав, що в рішенні №1 учасника Товариства з обмеженою відповідальністю «Координата» від 24.06.2019 року відтиск печатки від імені ТзОВ «Координата» нанесений поверх рукописного запису « ОСОБА_2 » та підпису від його імені. На 6-й сторінці контракту з директором ТзОВ «Координата» від 24 червня 2019 року відтиск печатки від імені ТзОВ «Координата» нанесений поверх рукописного запису « ОСОБА_2 ». На 6-й сторінці контракту з директором ТзОВ «Координата» від 24 червня 2019 року встановити послідовність нанесення друкованого тексту та рукописних записів « ОСОБА_1 » та « ОСОБА_2 » не видається можливим з причини, вказаній в дослідницькій частині висновку. Друкований текст 1-ї 6-ї сторінок контракту з директором ТзОВ «Координата» від 24 червня 2019 року виконаний на одному знакосинтезуючому пристрої ПК кольоровому струминному принтері/багатофункціональному пристрої.

З метою з`ясування та уточнення наданого висновку в судове засідання для дачі пояснень було викликано експерта.

Експерт ОСОБА_6 в судовому засіданні, відповідаючи на запитання суду та учасників справи по суті наданого висновку, зазначила, що питання щодо послідовності нанесення друкованого тексту в Рішенні №1 учасника Товариства з обмеженою відповідальністю «Координата» від 24.06.2019 року по відношенню до підпису ОСОБА_4 , печатки ТзОВ ВП «Координата» не отримало свого відображення у представленому висновку, оскільки не було предметом дослідження, незважаючи на те, що зазначене питання ставилось судом перед експертом. Щодо зазначення послідовності друкованого тексту та підпису, прізвища « ОСОБА_1 » по відношенню до підпису ОСОБА_4 , печатки ТзОВ ВП «Координата» на останній сторінці контракту від 24 червня 2019 року, то такі встановити неможливо у зв`язку із з відсутністю у штрихів підписів та друкованого тексту в контракті місць перетину.

На думку колегії суддів, судом першої інстанції після допиту експертки, правильно встановлено, що в складеному висновку не надано відповіді на ключові питання, які ставились перед експертом, що підтвердила в судовому засіданні експерт, та які мають першочергове значення для вирішення даного спору.

Колегія суддів вважає, що судом першої інстанції зроблено правильний висновок про те, що представлений висновок експерта містить ряд недоліків, що підтвердила в судовому засіданні експерт, надавши суду відповідні пояснення, вказані недоліки суперечать відповідним матеріалам справи та відповідно викликають у суду сумніви в правильності цього висновку, а тому з урахуванням зазначеного суд першої інстанції зробив підставний висновок про необґрунтованість висновку експертизи у відповідній частині.

Колегія суддів аналогічно вважає, що висновок експертизи не слід вважати належним та допустимим доказом, оскільки експерткою надано вибіркові відповіді на запитання суду без врахування ключового запиту про послідовність виконання підпису ОСОБА_4 і печатки Товариства та іншого тексту на документі, що досліджується. А також, очевидно помилково вказано в тексті висновку експертизи про те, що «Штрихи підпису від імені ОСОБА_1 , підпису від імені ОСОБА_2 та штрихи друкованого тексту в Контракті з директором Товариства з обмеженою відповідальністю «Координата» від 24 червня 2019 року (т.1 а.с.253) місць перетину не мають». Тоді як вбачається із шостої сторінки контракту, що літери писані « ОСОБА_2 » неодноразово перетинають друковану лінію (для підпису) у «Контракті» та друковані літери «М.П.» «Контракту» розміщені прямо посередині відбитку печатки Товариства.

Крім того, сторонами не надано відповідного висновку експерта із цих самих питань.

Також, суд першої інстанції правильно посилався на норми закону та відповідну судову практику суду касаційної інстанції у схожих правовідносинах.

Так, відповідно до ч. 1 ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно з ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди та відшкодування моральної (немайнової) шкоди.

Згідно з частиною першою статті 21 КЗпП України трудовий договір є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

Згідно із частинами першою та другою статті 202ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків; правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори). Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін (частина четверта цієї ж статті).

Відповідно правочин за своєю природою та законодавчим визначенням є вольовою дією суб`єктів цивільного права, що характеризує внутрішнє суб`єктивне бажання особи досягти певних цивільно-правових результатів - набути, змінити або припинити цивільні права та обов`язки.

Здійснення правочину законодавчо може пов`язуватися з проведенням певних підготовчих дій учасниками правочину (виготовленням документації, оцінкою майна, інвентаризацією), однак сутністю правочину є його спрямованість, наявність вольової дії, що полягає в згоді сторін взяти на себе певні обов`язки (на відміну, наприклад, від юридичних вчинків, правові наслідки яких наступають у силу закону незалежно від волі його суб`єктів).

У двосторонньому правочині волевиявлення повинно бути взаємним, двостороннім і спрямованим на досягнення певної мети.

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 26 жовтня 2022 року у справі № 227/3760/19-ц, провадження № 14-79цс21, надаючи правову оцінку способам вираження волевиявлення та волі на укладення правочину в контексті дійсності/недійсності укладеного, а також неукладеності правочину сформулював ключові висновки, відповідно до яких.

Будь-який правочин є вольовою дією, а тому перед тим, як здійснювати оцінку на предмет дійсності чи недійсності, необхідно встановити наявність та вираження волі особи (осіб), які його вчинили.

Важливо, відрізняти правочин як вольову дію суб`єктів цивільного права, що характеризує внутрішнє суб`єктивне бажання особи досягти певних цивільно-правових результатів, від письмового тексту правочину як форми вчинення правочину та способу зовнішнього прояву та фіксації волевиявлення особи.

Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами), або уповноваженими на те особами (частини друга та четверта статті 207 ЦК України.

Підпис є невід`ємним елементом, реквізитом письмової форми правочину, а наявність підписів має підтверджувати наміри та волевиявлення учасників правочину, а також забезпечувати їх ідентифікацію.

Наявність же сама по собі на письмовому тексті правочину підпису, вчиненого замість учасника правочину іншою особою (фактично невстановленою особою, не уповноваженою учасником), не може підміняти належну фіксацію волевиявлення самого учасника правочину та створювати для нього права та обов`язки поза таким волевиявленням.

Відсутність вольової дії учасника правочину щодо вчинення правочину (відсутність доказів такого волевиявлення за умови заперечення учасника правочину) не можна ототожнювати з випадком, коли волевиявлення учасника правочину існувало, але не відповідало ознакам, наведеним у частині третій статті 203 ЦК України: волевиявлення не було вільним чи не відповідало його внутрішній волі.

Порушення вимог законодавства щодо волевиявлення учасника правочину є підставою для визнання правочину недійсним у силу припису частини першої статті 215 ЦК України, а також із застосуванням спеціальних правил статей 229-233ЦК України про правочини, вчинені з дефектом волі - під впливом помилки, обману, насильства, зловмисної домовленості, тяжкої обставини.

Тобто як у частині першій статті 215 ЦК України, так і в статтях 229-233ЦК України йдеться про недійсність вчинених правочинів у випадках,коли існуєволевиявлення учасникаправочину,зафіксоване вналежній формі (що підтверджується, зокрема, шляхом вчинення ним підпису на паперовому носії), що, однак, не відповідає волі цього учасника правочину. Тож внаслідок правочину учасники набувають права і обов`язки, що натомість не спричиняють для них правових наслідків.

У тому ж випадку, коли сторона не виявляла свою волю до вчинення правочину, до набуття обумовлених ним цивільних прав та обов`язків, то правочин є таким, що не вчинений, права та обов`язки за таким правочином особою взагалі не набуті, а правовідносини за ним не виникли.

Натомість виконання правочину його учасниками може бути способом волевиявлення до вчинення правочину, відповідно до його суттєвих умов, передбачених законодавством.

Також, Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала про те, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Подібні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 5 червня 2018 року у справі № 338/180/17, від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16, від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц.

Відповідно до частини другої статті 16 ЦК України способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: визнання права, визнання правочину недійсним, припинення дії, яка порушує право, відновлення становища, яке існувало до порушення, примусове виконання обов`язку в натурі, зміна правовідношення, припинення правовідношення, відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди, відшкодування моральної (немайнової) шкоди, визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Такий спосіб захисту, як визнання правочину неукладеним, не є способом захисту прав та інтересів, установленим законом.

Також позов не може містити вимогу, у якій йдеться про предмет спору, що відсутній (не існує); реституція ж як спосіб захисту, застосовується для повернення виконаного за правочином, а не в тому разі, коли жодного виконання не відбувалося (саме це і стверджується позивачем і достеменно встановлено судом).

У випадку заперечення самого факту укладення правочину, як і його виконання, такий факт може бути спростований не шляхом подання окремого позову про недійсність правочину, а під час вирішення спору про захист права, яке позивач вважає порушеним, шляхом викладення відповідного висновку про неукладеність спірних договорів у мотивувальній частині судового рішення. Аналогічні висновки було висловлено і КЦС ВС в постановах від 16.11.2022 року у справах № 461/4145/19, провадження № 61-774св22 та № 700/722/17, провадження № 61-11899св20

Порушенням права у такому випадку є не саме по собі існування письмового тексту правочину, волевиявлення позивача щодо якого не було, а вчинення конкретних дій, які порушують право позивача (наприклад, зайняттям та використанням іншою особою приміщення позивача за відсутності встановлених для цього правових підстав).

Протилежне тлумачення означало б, що суд надає документу, підробку якого встановлено належним чином, статус дійсного, визнає настання відповідних правових наслідків за відсутності як волевиявлення, так і інших законних підстав для цього та покладає на особу нічим не обґрунтований обов`язок застосувати для уникнення настання правових наслідків за підробленим документом ті самі способи захисту, що й в умовах, коли правочин дійсно вчинено, а його правомірність презюмується.

Заявляючи вимогу про визнання недійсним з моменту укладення контракту з директором ТОВ «Координата» від 24.06.2019 року сторона відповідача, зазначила про те, що волевиявлення одного із підписантів документа ОСОБА_4 на укладення та підписання зазначеного документа, саме в представленій суду редакції (з передбаченими в ній умовами) не було, тобто ні свого бажання, ані своєї згоди на укладення такого правочину ОСОБА_2 не висловлював. При цьому сторона відповідача не оспорює факту справжності та приналежності підпису від імені ОСОБА_4 в документі під назвою «контракт», саме ОСОБА_3 .

З урахуванням викладеного, слід вказати, що суд першої інстанції правильно вважав, що в ході розгляду справи не здобуто доказів на підтвердження, як вчинення відповідачем будь-яких вольових дій, що характеризували б його внутрішнє суб`єктивне бажання досягти певних правових результатів, уклавши з позивачем спірний трудовий контракт, так і наявності та відповідно вираження відповідачем волевиявлення на укладення спірного правочину (документу під назвою «контракт»).

Більше того, жодною із сторін, в тому числі позивачкою, починаючи з 24.06.2019 року не вчинено жодних дій на виконання умов заявленого правочину.

Також, позивачка будучи директоркою ТОВ ВП "Координата" з 04.11.2015 року до 22.09.2021, тобто включаючи період дії спірного контракту, не надала жодного доказу виконання нею, як керівником Товариства, цього контракту, в тому числі в частині умов оплати праці керівника, що входило до її повноважень.

Також, будь-яких додаткових, непрямих доказів (наприклад: запису в трудовій книжці; записів в облікових книгах, журналах Товариства; повідомленнях відповідних компетентних органів про зміну істотних умов праці, тощо) на підтвердження укладення спірного «контракту» між сторонами судам обох інстанцій не надано. Навпаки представником позивачки вказано, що їх стороні про існування таких невідомо.

Відтак суд першої інстанції правильно вказав про те, що представлені стороною позивачки та долучені до матеріалів позовної заяви копії 6-ти аркушів (т.1 а.с.26-31), кваліфіковані стороною позивача як контракт з директором ТзОВ «Координата» від 24.06.2019 року, оригінали яких представлено стороною позивача, оглянуто судом та долучено до матеріалів справи, не дають суду правових підстав стверджувати про єдність та цілісність таких аркушів, а відтак формування єдиного документа під назвою контракт з директором ТзОВ «Координата» від 24.06.2019 року. Вказані аркуші не прошито, що не може свідчити про єдність змістового навантаження та формування єдиного документу, наявність послідовної нумерації представлених аркушів не спростовує вказаних висновків суду. Стороною позивача не представлено суду доказів, а також не заявлено клопотань про витребування таких, за наявності у неї перешкод у самостійному представленні суду, для переконання суду в протилежному. Більше того, наявність на останньому аркуші підпису ОСОБА_4 , приналежність (особі) та справжність якого стороною відповідача не оспорюється, не підтверджує зв`язку такого (останнього шостого аркуша) з іншими представленими аркушами, наприклад першим аркушем під назвою контракт з директором ТзОВ «Координата» від 24.06.2019 року.

Також, оцінюючи належність та ефективність заявленого стороною відповідача способу захисту його порушеного права (визнання контракту недійсним), суд першої інстанції правильно покликався на висновки викладені Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 26 жовтня 2022 року у справі № 227/3760/19-ц провадження № 14-79цс21, згідно яких спосіб захисту, як визнання правочину неукладеним, не є способом захисту прав та інтересів, установленим законом.

З врахуванням цього, суд першої інстанції дійшов до правильного висновку, що за встановлених у справі обставин, правочин під назвою «контракт з директором ТзОВ «Координата» від 24.06.2019 року» не підписувався, як єдиний та цілісний документ. Підписання лише одного аркуша, який не пов`язаний за змістовим з іншими аркушами, свідчить про те, що волевиявлення відповідача щодо такого правочину не було та такий істотних умов цього правочину («контракту») не погоджував. Відтак, вказане свідчить про неукладеність трудового контракту, на який покликається сторона позивача та дійсність якого відповідно оспорює сторона відповідача. Тобто, документ під назвою «контракт з директором ТзОВ «Координата» від 24.06.2019 року» є таким, що невчинений, права та обов`язки за таким правочином особою не набуті, а правовідносини за ним не виникли. Правочин, який не вчинено (договір, який не укладено), не може бути визнаний недійсним.

За наведених обставин, суд першої інстанції правомірно відмовив в задоволенні зустрічного позову про визнання недійсним правочину з підстав обрання відповідачем (позивачем за зустрічним позовом) неефективного (неналежного) способу захисту.

Оскільки судом встановлено факт неукладеності спірного правочину (документу під назвою «контракт»), на підставі якого позивачка обґрунтовувала первісний позов про стягнення з відповідача відповідного розміру грошових коштів, а також відповідного розміру моральної шкоди, спричиненої несвоєчасною виплатою відповідачем зазначених грошових сум, знову ж посилаючись на дію контракту та враховуючи його умови, то судом правильно зроблено висновок, що в даному випадку відсутні правові підстави для задоволення і первісного позову.

За таких обставин суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, у задоволені первісного позову та зустрічного позову слід відмовити.

З врахуванням наведеного, апеляційну скаргу слід вважати безпідставною та залишити без задоволення визнавши її доводи безпідставними, а рішення суду першої інстанції, як таке, що відповідає обставинам, що мають значення для справи та вимогам закону слід залишити без змін.

Крім цього, ухвалою Львівського апеляційного суду від 28.11.2024 року накладено арешт на майно та грошові кошти Товариства з обмеженою відповідальністю виробниче підприємство «Координата» в межах суми позовних вимог, а саме 1 944 142 гри. 29 коп.

Також,відповідно доч.9ст.158ЦПК України,у випадку залишення позову без розгляду, закриття провадження у справі або у випадку ухвалення рішення щодо повної відмови у задоволенні позову суд у відповідному судовому рішенні зазначає про скасування заходів забезпечення позову.

Враховуючи, що у задоволені первісного позову, на забезпечення якого було вжито згадані заходи, відмовлено, то заходи забезпечення позову підлягають скасуванню.

Керуючись ст.ст. 367, 368, п.1 ч.1 374, 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, -

п о с т а н о в и л а :

апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Личаківського районного суду м. Львова від 03 квітня 2024 року залишити без змін.

Заходи забезпечення позову у вигляді арешту, накладеного на майно та грошові кошти Товариства з обмеженою відповідальністю виробниче підприємство «Координата» в межах суми позовних вимог, а саме 1 944 142 грн 29 коп., відповідно до ухвали Львівського апеляційного суду від 28.11.2024 року скасувати.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку шляхом подання касаційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови безпосередньо до Верховного Суду.

Повний текст постанови складено 20 лютого 2025 року.

Головуючий: Я.А. Левик

Судді: Н.П. Крайник

М.М. Шандра