Ухвала

від 19.02.2025 по справі 922/1935/24

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

УХВАЛА

19 лютого 2025 року

м. Київ

cправа № 922/1935/24

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Рогач Л. І. - головуюча, Баранець О. М., Краснов Є. В.,

за участю секретаря судового засідання - Салівонського С. П.,

представників учасників справи:

Товариства з обмеженою відповідальністю "Імекс Макс" - Родзинського А. А.,

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Імекс Макс"

на рішення Господарського суду Харківської області від 24.09.2024

(суддя Добреля Н. С.)

та постанову Східного апеляційного господарського суду від 09.12.2024

(судді Істоміна О. А., Медуниця О. Є., Радіонова О. О.)

за первісним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Санвіта Груп"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Імекс Макс"

про стягнення коштів

та за зустрічним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Імекс Макс"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Санвіта Груп"

про стягнення коштів.

ВСТАНОВИВ:

1. Короткий зміст позовних вимог

1.1. Товариство з обмеженою відповідальністю "Санвіта Груп" (далі - ТОВ "Санвіта Груп") звернулося до Господарського суду Харківської області з позовною заявою до Товариство з обмеженою відповідальністю "Імекс Макс" (далі - ТОВ "Імекс Макс"), в якій просило стягнути з відповідача на користь позивача: 1 276 350,00 грн заборгованості за договором від 16.10.2023 № 16-1023/01-ВТМ на виготовлення та поставку товару; 194 725,01 грн пені за порушення строку оплати; 127 635,00 грн штрафу за прострочення оплати більше, ніж на 10 календарних днів; 18 431,58 грн 3% річних; 24 316,10 грн інфляційних втрат, а також судові витрати.

1.2. Позов подано у зв`язку з тим, що відповідач не оплачує вартість поставленого позивачем товару на підставі договору на виготовлення та поставку товару від 16.10.2023 № 16-1023/01-ВТМ.

1.3. ТОВ "Імекс Макс" пред`явив зустрічний позов про стягнення із ТОВ "Санвіта Груп" безпідставно отриманих грошових коштів у розмірі 100 500,00 грн на підставі статті 1212 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України).

1.4. Вказало, що договір на виготовлення та поставку товару від 16.10.2023 № 16-1023/01-ВТМ з позивачем не укладався та не виконувався, а грошові кошти у сумі 100 500,00 грн перерахувало позивачу помилково.

2. Короткий зміст судових рішень

2.1. Рішенням Господарського суду Харківської області від 24.09.2024 у задоволенні первісного позову відмовлено частково. Присуджено до стягнення з ТОВ "Санвіта Груп" на користь Державного бюджету України судовий збір у розмірі 199,10 грн. Присуджено до стягнення з ТОВ "Імекс Макс" на користь ТОВ "Санвіта Груп" 1 276 350,00 грн заборгованості за договором; 179 163,48 грн пені за порушення строку оплати; 127 635,00 грн штрафу; 18 431,58 грн 3% річних; 24 316,10 грн інфляційних втрат; 19 510,75 грн витрат зі сплати судового збору. В решті первісного позову відмовлено. В задоволенні зустрічного позову відмовлено повністю. Витрати зі сплати судового збору за зустрічним позовом залишено за ТОВ "Імекс Макс".

2.2. Суд мотивував рішення тим, що надані позивачем за первісним позовом на підтвердження факту поставки відповідачу товару на загальну суму 1 376 850,00 грн докази в їх сукупності та фактичні дії сторін є більш вірогідними, ніж докази, надані відповідачем на спростування означених обставин. Відтак, суд дійшов висновку про підтвердження ТОВ "Санвіта Груп" поставки на користь ТОВ "Імекс Макс" товару - серветок вологих антибактеріальних загальною вартістю 1 376 850 грн та наявності підстав для стягнення з відповідача 1 276 350,00 грн заборгованості за договором; 179 163,48 грн пені за порушення строку оплати; 127 635,00 грн штрафу; 18 431,58 грн 3% річних; 24 316,10 грн інфляційних втрат, які нараховані у відповідності до приписів законодавства та укладеного сторонами договору, а також арифметично правильних (з урахуванням перерахунку, здійсненого судом).

2.3. Що стосується зустрічного позову, то суд відмовив в його задоволенні з огляду на те, що набуття ТОВ "Санвіта Груп" грошових коштів у розмірі перерахованих позивачем за зустрічним позовом згідно з платіжною інструкцією від 03.11.2023 № 1773 відбулося на підставі договору, що виключає можливість кваліфікації цих відносин як кондикційних (відносин з безпідставного збагачення) і застосування до них правил статей 1212- 1214 ЦК України.

2.4. Східний апеляційний господарський суд постановою від 09.12.2024 рішення суду першої інстанції залишив без змін.

3. Короткий зміст вимог касаційної скарги та її обґрунтування

3.1. 01.01.2025 ТОВ "Імекс Макс" подало до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Господарського суду Харківської області від 24.09.2024 та постанову Східного апеляційного господарського суду від 09.12.2024, в якій просить їх скасувати та ухвалити нове рішення, яким повністю відмовити у задоволенні первісного позову та повністю задовольнити зустрічний позов.

3.2. Скаржник зазначає, що суди попередніх інстанцій не врахували висновки, викладені у постановах Верховного Суду, а саме:

- Великої Палати Верховного Суду від 21.06.2023 у справі № 916/3027/21 щодо застосування статей 205, 208 ЦК України, статті 181 Господарського кодексу України, статей 6, 7 Закону України "Про електронні документи та електронний документообіг", статті 91 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) щодо можливості розгляду електронного листування між особами у месенджері (як і будь-яке інше листування) як доказ у справі лише в тому випадку, якщо воно дає можливість суду встановити авторів цього листування та його зміст;

- від 04.11.2019 у справі № 905/49/15, від 03.06.2022 у справі № 922/2115/19 щодо застосування статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" щодо передачі товару за договором поставки за податковими накладними.

3.3. Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 27.01.2025, враховуючи обґрунтування скаржником випадку, передбаченого пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, колегія суддів дійшла висновку, що матеріали касаційної скарги є достатніми для відкриття касаційного провадження.

4. Позиція інших учасників справи

4.1. Позивач правом на подання відзиву не скористався.

5. Мотивувальна частина

5.1. Заслухавши суддю-доповідачку, представників учасників справи, дослідивши доводи, наведені у касаційній скарзі та запереченнях на неї, перевіривши матеріали справи щодо правильності застосування господарськими судами норм матеріального та процесуального права, колегія суддів зазначає таке.

5.2. Переглядаючи в касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (частини перша та друга статті 300 ГПК України).

5.3. З огляду на цей припис Верховний Суд переглядає в касаційному порядку постанову апеляційного суду та рішення суду першої інстанції в межах доводів і вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження.

5.4. Ухвалою Верховного Суду від 27.01.2025 касаційне провадження у цій справі відкрито у відповідності до обґрунтування скаржником випадку касаційного оскарження, передбаченого пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, за змістом якого підставою касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.

5.5. При цьому згідно з пунктом 5 частини першої статті 296 ГПК України суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини другої статті 287 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними.

5.6. Зазначена норма процесуального права спрямована на формування усталеної судової практики вирішення господарських спорів, що виникають із подібних правовідносин, а її застосування судом касаційної інстанції є запорукою дотримання принципу правової визначеності.

5.7. Під судовими рішеннями в подібних правовідносинах слід розуміти такі рішення, де є схожі предмет спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені фактичні обставини, а також має місце однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин. Такий правовий висновок викладено у пункті 60 постанови Великої Палати Верховного Суду від 23.06.2020 у справі № 696/1693/15-ц.

5.8. У постанові від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19 Велика Палата Верховного Суду конкретизувала визначення подібності правовідносин, згідно з яким на предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях, після чого застосувати змістовий критерій порівняння (оцінювання спірних правовідносин за характером урегульованих нормами права та договорами прав і обов`язків сторін спору), а за необхідності - також суб`єктний і об`єктний критерії, які матимуть значення у випадках, якщо для застосування норми права, яка поширюється на спірні правовідносини, необхідним є специфічний суб`єктний склад цих правовідносин або їх специфічний об`єкт.

5.9. Як зазначила Велика Палата Верховного Суду у постанові від 22.03.2023 у справі № 154/3029/14-ц, правові висновки Верховного Суду не мають універсального характеру для всіх без винятку справ.

5.10. З огляду на різноманітність суспільних правовідносин та обставин, які стають підставою для виникнення спорів у судах, з урахуванням фактичних обставин, які встановлюються судами на підставі наданих сторонами доказів у кожній конкретній справі, суди повинні самостійно здійснювати аналіз правовідносин та оцінку релевантності та необхідності застосування правових висновків суду касаційної інстанції в кожній конкретній справі.

5.11. Відповідно неврахування висновку Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах як підстави для касаційного оскарження має місце тоді, коли суд апеляційної інстанції, посилаючись на норму права, застосував її інакше (не так, в іншій спосіб витлумачив тощо), ніж це зробив Верховний Суд в іншій справі, де мали місце подібні правовідносини.

Верховний Суд виходить з того, що неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону, або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню (частина третя статті 311 ГПК України).

5.12. При цьому посилання скаржника на неврахування висновків Верховного Суду як на підставу для касаційного оскарження не можуть бути взяті до уваги судом касаційної інстанції, якщо відмінність у судових рішеннях зумовлена не неправильним (різним) застосуванням норми, а неоднаковими фактичними обставинами справ, які мають юридичне значення.

5.13. Розглянувши доводи касаційної скарги, колегія суддів враховує, що у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21.06.2023 у справі № 916/3027/21 викладено висновок про те, що:

"…процесуальний закон чітко регламентує можливість та порядок використання інформації в електронній формі (у тому числі текстових документів, фотографій тощо, які зберігаються на мобільних телефонах або на серверах, в мережі "Інтернет") як доказу у судовій справі. Паперова копія електронного доказу не вважається письмовим доказом, однак є однією з форм, у якій учасник справи має право подати електронний доказ (частина третя статті 96 ГПК України), який, у свою чергу, є засобом встановлення даних, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (пункт 1 частини другої статті 73 ГПК України).

36. Отже, подання електронного доказу в паперовій копії саме по собі не робить такий доказ недопустимим. Суд може не взяти до уваги копію (паперову копію) електронного доказу у випадку, якщо оригінал електронного доказу не поданий, а учасник справи або суд ставить під сумнів відповідність поданої копії (паперової копії) оригіналу. Наведений висновок є усталеним у судовій практиці (наприклад, його наведено у постановах Верховного Суду від 29 січня 2021 року у справі № 922/51/20, від 15 липня 2022 року у справі № 914/1003/21), і Велика Палата Верховного Суду не вбачає підстав для того, щоб його змінювати.

37. Поняття електронного доказу є ширшим за поняття електронного документа. Електронний документ - документ, інформація в якому зафіксована у вигляді електронних даних, включаючи обов`язкові реквізити документа, в тому числі електронний підпис. Натомість електронний доказ - це будь-яка інформація в цифровій формі, що має значення для справи. Повідомлення (з додатками), відправлені електронною поштою чи через застосунки-месенджери, є електронним доказом, який розглядається та оцінюється судом відповідно до статті 86 ГПК України за своїм внутрішнім переконанням у сукупності з іншими наявними у матеріалах справи доказами.

38. При цьому слід враховувати, що суд може розглядати електронне листування між особами у месенджері (як і будь-яке інше листування) як доказ у справі лише в тому випадку, якщо воно дає можливість суду встановити авторів цього листування та його зміст. Відповідні висновки щодо належності та допустимості таких доказів, а також обсяг обставин, які можливо встановити за їх допомогою, суд робить у кожному конкретному випадку із врахуванням всіх обставин справи за своїм внутрішнім переконанням, і така позиція суду в окремо взятій справі не може розцінюватися як загальний висновок про застосування норм права, наведених у статті 96 ГПК України, у подібних правовідносинах.

…49. Отже, у всіх наведених постановах Верховний Суд послідовно додержується правової позиції про те, що роздруківки електронного листування не є ані письмовими доказами, ані електронними документами (копіями електронних документів) в розумінні частини першої статті 5 Закону № 851-IV, які могли б, з урахуванням інших наявних у справі доказів, достовірно підтвердити факти укладення між сторонами договорів та їх виконання в конкретних відносинах.

50. При цьому в указаних постановах касаційні суди не формулювали висновок, що роздруківки електронного листування взагалі не можуть бути прийняті як допустимі докази, від якого просить відступити Касаційний господарський суд в ухвалі від 24 січня 2023 року в цій справі.

51. Якщо з урахуванням конкретних обставин справи суд дійде висновку про те, що відповідне листування дає змогу встановити його учасників та може підтверджувати ті чи інші доводи сторін, наприклад, щодо наявності між ними відповідних відносин, ведення певних перемовин тощо, суд може прийняти таке листування як доказ і в такому разі надати йому оцінку сукупно з іншими доказами у справі".

5.14. У справі ж, що розглядається, суди попередніх інстанцій дійшли висновку, що укладення спірного правочину сторонами відбулося шляхом обміну його копіями засобами електронного зв`язку. Таке оформлення договірних правовідносин сторонами відповідає приписам чинного законодавства України та за своєю правовою природою укладений сторонами правочин є договором поставки, який підпадає під правове регулювання глави 54 ЦК України.

5.15. При цьому такого висновку суди дійшли не лише на підставі самого електронного листування, а з огляду на низку додаткових доказів, наявних в матеріалах справи (прямих і непрямих), які, на думку судів, у сукупності підтверджують договірні правовідносини сторін, що жодним чином не суперечить висновкам, викладеним у наведеній вище постанові Великої Палати Верховного Суду від 21.06.2023 у справі № 916/3027/21, та в повній мірі їм відповідає.

5.16. У справі № 922/2115/19 (на яку також посилається скаржник) про стягнення заборгованості за договором поставки у зв`язку з частковою його оплатою відповідачем з урахуванням пені, нарахованої за несвоєчасне виконання зобов`язання з оплати товару, Верховний Суд у складі об`єднаної палати Касаційного господарського суду конкретизувала висновок Верховного Суду, викладений у постанові від 28.08.2020 зі справи № 922/2081/19, таким чином: податкова накладна (в залежності від фактичних обставин певної справи) може бути допустимим доказом, на підставі якого суд встановлює факт постачання товару покупцю та його прийняття ним, якщо сторона, яка заперечує факт поставки, вчинила юридично значимі дії: зареєструвала податкову накладну; сформувала податковий кредит за вказаною господарською операцією з контрагентом тощо, оскільки підставою для виникнення у платника права на податковий кредит є факт лише реального (фактичного) здійснення господарських операцій з придбання товарно-матеріальних цінностей та послуг з метою їх використання у власній господарській діяльності, а також оформлення відповідних операцій належним чином складеними первинними документами, які містять достовірні відомості про їх обсяг та зміст.

5.17. У справі ж, що розглядається, суди попередніх інстанцій дійшли висновку, що реєстрація відповідачем податкових накладних та віднесення відповідачем сум податку на додану вартість згідно з цими податковими накладними до свого податкового кредиту підтверджує існування спірних правовідносин. Саме ж по собі подання відповідачем уточнюючого розрахунку вже після відкриття провадження у цій справі не спростовує господарської операції. У зв`язку з наведеним не знаходять підтвердження і посилання скаржника на неврахування судами попередніх інстанцій висновків, викладених у наведеній вище постанові. Водночас Верховний Суд зазначає, що такі податкові накладні мають оцінюватись в сукупності з іншими доказами у справі, що і було зроблено судами попередніх інстанцій у цій справі.

5.18. Верховний Суд вважає безпідставними також і доводи скаржника про неврахування судом апеляційної інстанції висновків Верховного Суду, викладених у справі № 905/49/15, відповідно до яких визначальною ознакою господарської операції є те, що внаслідок її здійснення має відбутися реальний рух активів, отже, судам при розгляді справ належить досліджувати, окрім обставин оформлення первинних документів, наявність або відсутність реального руху такого товару (як-то: обставини здійснення перевезення товару, поставленого за спірною видатковою накладною, обставини зберігання та використання цього товару у господарській діяльності покупця), оскільки по-перше: висновки, викладені судами попередніх інстанцій у справі, що розглядається, жодним чином їм не суперечать, а по-друге: в наведеній скаржником справі, суди встановили різні фактичні обставини та прийняли відповідні рішення, що не свідчить про різне застосування одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах.

5.19. У зв`язку з викладеним посилання скаржника на неврахування висновків Верховного Суду не можуть бути взяті до уваги судом касаційної інстанції, адже відмінність у судових рішеннях в цьому випадку зумовлена не неправильним (різним) застосуванням норм права, а неоднаковими та неподібними фактичними обставинами справ, які мають юридичне значення та які були встановлені судами попередніх інстанцій.

5.20. Таким чином, Верховний Суд відхиляє доводи скаржника про неврахування апеляційним судом висновків щодо застосування норм матеріального права у подібних правовідносинах, оскільки такі висновки не суперечать висновку Верховного Суду, викладеному у наведених вище постановах, а відмінність у судових рішеннях зумовлена не неправильним (різним) застосуванням норми, а неоднаковими фактичними обставинами справ, які мають юридичне значення.

5.21. При цьому самим скаржником у касаційній скарзі з огляду на принцип диспозитивності визначаються підстава, вимоги та межі касаційного оскарження, а тому тягар доказування наявності підстав для касаційного оскарження, передбачених, зокрема пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України (що визначено), покладається на скаржника.

5.22. Верховний Суд також бере до уваги, що однією із основних засад справедливого судочинства вважається принцип верховенства права, невід`ємною, органічною складовою якого є принцип правової визначеності.

5.23. Одним з аспектів принципу правової визначеності є те, щоб у разі винесення судами остаточного судового рішення воно не підлягало перегляду. Сталість і незмінність остаточного судового рішення, що набуло чинності, забезпечується через реалізацію відомого принципу res judicata. Остаточні рішення національних судів не повинні бути предметом оскарження. Можливість скасування остаточних рішень без урахування при цьому безспірних підстав публічного інтересу та невизначеність у часі на їх оскарження несумісні з принципом юридичної визначеності. Тому категорію res judicata слід вважати визначальною й такою, що гарантує незмінність установленого статусу учасників спору, що визнано державою та забезпечує сталість правозастосовних актів. Правова визначеність також полягає в тому, щоб остаточні рішення судів були виконані.

5.24. Верховний Суд також зазначає, що право на суд, одним з аспектів якого є право доступу до суду, не є абсолютним і може підлягати дозволеним за змістом обмеженням, зокрема, щодо умов прийнятності скарг. Такі обмеження не можуть завдавати шкоди самій суті права доступу до суду, мають переслідувати легітимну мету, а також має бути обґрунтована пропорційність між застосованими засобами та поставленою метою (рішення Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) від 20.05.2010 у справі "Пелевін проти України").

5.25. У рішенні ЄСПЛ від 02.03.1987 у справі "Monnell and Morris v. the United Kingdom" (§ 56) зазначалося, що спосіб, у який стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод застосовується до апеляційних та касаційних судів, має залежати від особливостей процесуального характеру, а також до уваги мають бути взяті норми внутрішнього законодавства та роль касаційних судів у них.

5.26. Отже, право на касаційне оскарження не є безумовним, а тому встановлення законодавцем процесуальних передумов щодо доступу до касаційного суду не є обмеженням в отриманні судового захисту, оскільки це викликано виключно особливим статусом Верховного Суду, розгляд скарг яким покликаний забезпечувати сталість та єдність судової практики, а не можливість проведення "розгляду заради розгляду".

5.27. Натомість доводи скаржника фактично зводяться до незгоди з висновками судів попередніх інстанцій, необхідності встановлення інших обставин, ніж встановлені судами (зокрема щодо наявності непогашеної заборгованості за основним зобов`язанням), тобто стосуються переоцінки наданих сторонами доказів, що з огляду на положення статті 300 ГПК України не входить до повноважень Верховного Суду.

5.28. Отже, доводи касаційної скарги свідчать про те, що скаржник намагається повторно ревізувати судове рішення, яке набрало законної сили, що суперечить фундаментальному принципу юридичної визначеності.

5.29. Зважаючи на те, що наведена скаржником підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, не знайшла підтвердження після відкриття касаційного провадження, касаційне провадження за касаційною скаргою ТОВ "Імекс Макс" підлягає закриттю відповідно до пункту 5 частини першої статті 296 ГПК України.

5.30. У зв`язку з тим, що Верховний Суд дійшов висновку про закриття касаційного провадження відповідно до приписів статті 296 ГПК України, судовий збір за розгляд касаційної скарги покладається на скаржника та поверненню відповідно до пункту 5 частини першої статті 7 Закону України "Про судовий збір" не підлягає.

Керуючись статтями 234, 235, 296 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

УХВАЛИВ:

Касаційне провадження за касаційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Імекс Макс" на рішення Господарського суду Харківської області від 24.09.2024 та постанову Східного апеляційного господарського суду від 09.12.2024 у справі № 922/1935/24 закрити.

Ухвала набирає законної сили з моменту її оголошення та оскарженню не підлягає.

Головуюча Л. Рогач

Судді О. Баранець

Є. Краснов