Рішення

від 04.03.2025 по справі 474/769/22

ВРАДІЇВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МИКОЛАЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 474/769/22

Провадження № 2/474/43/25

РІШЕННЯ

Іменем України

04.03.25р. с-ще Врадіївка

Врадіївський районний суд Миколаївської області у складі:

головуючого судді Сокола Ф.Г.

за участю секретаря судового засідання Багрін Н.А

відповідачки ОСОБА_1

представника відповідачки ОСОБА_2

розглянув у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження матеріали цивільної справи за позовом ОСОБА_3 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача Врадіївський відділ державної реєстрації актів цивільного стану у Первомайському районі Миколаївської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса), до ОСОБА_1 про виключення запису як батька з актового запису про народження дитини, -

встановив:

12.12.2022р. ОСОБА_3 (далі - позивач) звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 (далі - відповідачка), в якому просить:

- виключити відомості про його батьківство з актового запису № 43 від 11.05.2012р. у Врадіївському відділі державної реєстрації актів цивільного стану у Первомайському районі Миколаївської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) (далі - відділ ДРАЦС) про народження ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ;

- зобов`язати Врадіївський відділ державної реєстрації актів цивільного стану у Первомайському районі Миколаївської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) внести зміни до актового запису про народження № 43 від 11.05.2012р. складеного Врадіївським районним відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Миколаївській області ОСОБА_4 .

В обґрунтування позовних вимог вказує на те, що не згоден з тим, що він є батьком дитини ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 виходячи з наступного.

У 2011р. він познайомився з відповідачкою, з якою після знайомства деякий час мав стосунки. Пізніше стосунки між ними припинилися, а згодом від спільних знайомих він дізнався, що відповідачка народила дитину. На той час він з відповідачкою відносини не підтримував, та не спілкувався.

Дитина ОСОБА_4 народився ІНФОРМАЦІЯ_2 .

У 2018р. він з відповідачкою вирішили зареєструвати свої стосунки, почали проживати разом. Саме тоді відповідачка повідомила йому, що народжена нею, ІНФОРМАЦІЯ_2 , дитина - це дитина позивача. Після цього вони вирішили зареєструвати шлюб між собою та записати у свідоцтво про народження дитини інформацію про те, що позивач є батьком дитини відповідачки.

17.08.2019р. він зареєстрував шлюб з відповідачкою.

З метою запису позивача батьком дитини, звернулися до Відділу ДРАЦС та написали заяви, на підставі яких Врадіївським районним відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Миколаївській області було внесено зміни до актового запису № 43 від 11.05.2012р. та зазначено батьком дитини ОСОБА_4 - ОСОБА_3 , видано нове свідоцтво про народження.

10.02.2022р. рішенням Врадіївського районного суду Миколаївської області шлюб між позивачем та відповідачкою було розірвано.

Після цього, у позивача виникли сумніви в тому, що він являється батьком дитини ОСОБА_4 , оскільки він дізнався, що у 2011 році відповідачка мала близькі стосунки з іншим чоловіком, який і є батьком цієї дитини.

То ж на підставі ст. 136 СК України просив виключити відомості про його батьківство з актового запису про народження ОСОБА_4 .

06.04.2023р. відповідачка подала відзив на позов, в якому вказувала, що на час укладення шлюбу з позивачем у серпні 2019р. позивач ОСОБА_3 знав про те, що він не є батьком дитини ОСОБА_4 . Зміна прізвища дитини з " ІНФОРМАЦІЯ_8 " на " ІНФОРМАЦІЯ_8 " відбулася 17.09.2019р., саме тоді батьком дитини було записано позивача та внесено зміни до актового запису № 43 про народження від 11.05.2012р. з видачею нового свідоцтва про народження, що було вчинено за заявами позивача та відповідачки, які були подані ними добровільно з власної ініціативи. До укладення шлюбу у 2019р. вона та позивач не підтримували будь яких стосунків з позивачем та разом не проживали, з 2011р по 2019р. у стосунках не перебували. З огляду на що позивач вводить суд в оману вказуючи на те, що вони раніше перебували у будь-яких стосунках, та що вона повідомила йому у 2018р. про те, що позивач є батьком її дитини. Зазначала про ненадання позивачем жодних доказів на обґрунтування своїх позовних вимог. Також вказує, що посилання позивача у позові на ст. 136 СК є не обґрунтованим, та що позивач знаючи про те, що він не є батьком дитини , надавши згоду на своє батьківство, намагається уникнути відповідальності як батька за дитину. Крім того, оспорюючи батьківство позивач ставить дитину в край невигідне становище, а саме дитини втрачає не лише батька, а й матеріальну підтримку. Тож посилаючись на вказані обставини та практику Європейського суду з прав людини просила у позові відмовити.

Представник ОСОБА_7 01.05.2023р. подав відповідь на відзив, в якому посилаючись на обставини аналогічні обставинам викладеним у позовній заяві, зазначив, що доводи відповідачки про те, що вона з 2011р. по 2019р. не перебувала у стосунках з позивачем не відповідають дійсності. І коли позивач поновив свої відносини з відповідачкою, то він як і належить чоловіку, з метою створення нормальної повноцінної сім`ї визнав, що він є батьком дитини, оскільки не довіряти відповідачці на той час не було підстав. Але як виявилося згодом відповідачка ввела його в оману щодо того, що дитина народжена нею ІНФОРМАЦІЯ_2 є його. І саме це стало підставою ля звернення до суду, бо у дитини є біологічний батько, який ухиляється від своїх батьківських обов`язків. Вказував, що відповідачкою не надано доказів того, що позивач знав про відсутність у нього біологічного споріднення з дитиною на момент вчинення актового запису. І вказане відповідає правовій позиції ВС від 14.06.2021р. у справі № 532/1348/19.

14.10.2024р. представник відповідачки ОСОБА_8 подав заперечення (відповідь на відзив). У них просив поновити строк для їх подання та зазначав, що позивач не довів жодним чином, належними і допустимими доказами, наступні обставини: 1) що позивач познайомився з відповідачкою у 2011 році; 2) що відповідачка повідомила позивачу у 2018 році, що народжена нею 03.05.2012р. дитина - це дитина позивача; 3) що позивачу було невідомо що дитина була не його. Вказував щодо обставини того, що позивачу не було відомо на час запису дитини, що то не його дитина спростовуються наступними обставинами, які підтверджуються доказами які є в матеріалах справи. Зокрема тим, що ІНФОРМАЦІЯ_2 відповідачка ОСОБА_1 народила сина ОСОБА_4 , який на час народження був записаний матір`ю за прізвищем ІНФОРМАЦІЯ_8 . Таким чином, оскільки дитина мала інше прізвище, і позивач достеменно знав про це, його бездоказове твердження, що він вважав, що то його дитина викликає з боку стороннього спостерігача обґрунтований і виправданий сумнів. Відповідно до ч. 5 ст. 136 СК України, не має права оспорювати батьківство особа, записана батьком дитини, якщо в момент реєстрації себе батьком дитини вона знала, що не є її батьком, а також особа, яка дала згоду на застосування допоміжних репродуктивних технологій відповідно до частини першої статті 123 цього Кодексу.

Ухвалою суду від 20.11.2024р. заяву представника відповідачки ОСОБА_2 по поновлення процесуального строку подачі заперечення на відповідь на відзив на позовну заяву, та поновлено процесуальний строк подачі заперечення на відповідь на відзив на позовну заяву.

04.03.2025р. представник відповідачки ОСОБА_2 подав до суду додаткові пояснення, в яких посилаючись на позицію Верховного Суду висвітлену постанові від 13.07.2022р. у справі № 201/6130/19 вказує, що на позивача покладено обов`язок надати суду докази, що він не є батьком дитини, а також, що на момент реєстрації себе батьком дитини він не знав, що не є її батьком.

Позивач в судові засідання 17.10.2023р., 01.12.2023р., 29.01.2024р., 18.03.2024р., 29.04.2024р., 04.10.2024р., 20.11.2024р., 20.12.2024р., 03.02.2025р., 04.03.2025р. не з`явився, хоча належним чином, в порядку визначеному ст.ст. 128-131 ЦПК України, повідомлений про час, дату і місце судового розгляду шляхом направлення за адресою реєстрації місця проживання рекомендованими поштовими відправленнями судових повісток про виклик у судове засідання, в тому числі шляхом їх направлення з прикріпленими до них файлами одержувачу ОСОБА_7 (представник позивача) в його електронний кабінет, а також через розміщення оголошення про виклик позивача до суду на офіційному веб-порталі "Судова влада України". Про причини неявки не повідомив, з клопотаннями чи заявами на адресу суду не звертався.

Представник позивача ОСОБА_7 в судові засідання 20.11.2024р., 20.12.2024р., 03.02.2025р., 04.03.2025р. не з`явився, хоча належним чином, в порядку визначеному ст.ст. 128-131 ЦПК України, повідомлений про час, дату і місце судового розгляду шляхом направлення судових повісток по виклик у судове засідання з прикріпленими до них файлами одержувачу ОСОБА_7 в його електронний кабінет. Водночас, 18.11.2024р. представник позивача ОСОБА_7 звернувся до суду із заявою про розгляд справи за його відсутності. Він же, в судовому засіданні 18.03.2024р. під час з`ясування судом питання щодо участі у судовому засіданні позивача, повідомив, що позивач знаходиться за кордом, де працює, а тому до суду з`явитися не зможе, хіба що в режимі онлайн, про що ними буде вирішуватися це питання.

Відповідачка та її представник ОСОБА_2 у судових засіданнях, що мали місце 20.11.2024р., 20.12.2024р., 03.02.2025р., 04.03.2025р. підтримали свою позицію викладену у відзиві на позов, просили відмовити у задоволенні позовних вимог.

Представниця третьої особи Тансюк О. в судові засідання 17.10.2023р., 01.12.2023р., 29.01.2024р., 18.03.2024р., 29.04.2024р., 04.10.2024р., 20.11.2024р., 20.12.2024р., 03.02.2025р., 04.032025р. не з`явилася, хоча належним чином, в порядку визначеному ст.ст. 128-131 ЦПК України, повідомлена про час, дату і місце судового розгляду. Водночас 01.12.2023р., 04.10.2023р. та 15.04.2024р. звернулася на адресу суду з заявами про розгляд справи у відсутність представника, в яких просила винести рішення згідно чинного законодавства.

Заслухав пояснення учасників судового розгляду, дослідив матеріали справи, суд вважає встановленим таке.

17.08.2019р. між ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 та ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , Врадіївським районним відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Миколаївській області було зареєстровано шлюб, актовий запис № 38, за результатами реєстрації якого дружині було присвоєно прізвище з " ІНФОРМАЦІЯ_8 " на " ІНФОРМАЦІЯ_8 ".

07.09.2019р. Врадіївським районним відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Миколаївській області видано повторне свідоцтво про народження серії НОМЕР_1 на ім`я ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у якому матір`ю дитини записана ОСОБА_1 , а батьком дитини - ОСОБА_3 . Актовий запис про народження дитини складено 11.05.2012р. за № 43

Згідно з витягом з Державного реєстру актів цивільного стану громадян щодо актового запису про народження № 00039086857 від 31.03.2023р. вчинено реєстрацію актового запису про народження: актовий запис зареєстровано в реєстрі 11.05.2012р. о 08:57:39 за № 00069792058 реєстратором Відділом державної реєстрації актів цивільного стану Врадіївського районного управління юстиції Миколаївської області. Та внесено відомості про актовий запис: номер актового запису 43, дата складання 11.05.2012р., орган державної реєстрації актів цивільного стану, що склав актовий запис - Відділ державної реєстрації актів цивільного стану Врадіївського районного управління юстиції Миколаївської області. Також внесено відомості про дитину: дитина ОСОБА_10 , дата народження ІНФОРМАЦІЯ_2 , місце народження - Україна Миколаївська область Врадіївський район смт Врадіївка, відомості про батька - ОСОБА_11 , відомості про матір - ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , підстава запису відомостей про батька - заява матері від 11.05.2012р.н. У цьому ж Витязі наявна інформація про виправлення, внесені до відомостей актового запису, а саме: тип змін - запис № 1; відомості про зміни до актового запису внесено до реєстру - 07.09.2019р. реєстратором Врадіївським районним відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Миколаївській області; підстава внесення змін - заява про визнання батьківства від 07.09.2012р. ОСОБА_3 та ОСОБА_9 ; відомості про дитину - прізвище " ІНФОРМАЦІЯ_8 " змінено на " ІНФОРМАЦІЯ_8 " та по батьків " ІНФОРМАЦІЯ_8 " змінено на " ІНФОРМАЦІЯ_8 "; відомості про батька - прізвище " ІНФОРМАЦІЯ_8 " змінено на " ІНФОРМАЦІЯ_8 " та власне ім`я " ІНФОРМАЦІЯ_8 " змінено на " ІНФОРМАЦІЯ_8 ", а по батькові " ІНФОРМАЦІЯ_8 " змінено на " ІНФОРМАЦІЯ_8 ", дата народження відсутня та змінена на ІНФОРМАЦІЯ_3 , відомості про РНОКПП відсутня змінено на НОМЕР_2 ; відомості про матір - прізвище " ІНФОРМАЦІЯ_8 " змінено " ІНФОРМАЦІЯ_8 ". Державна реєстрація народження "відповідно до ч. 1 ст. 135 СК України, за вказівкою матері" змінено на "відповідно до ст. 126 СК України". Також наявна відмітка про видане свідоцтво про народження ІНФОРМАЦІЯ_5 - серії НОМЕР_1 .

05.01.2022р. Врадіївським районним судом Миколаївської області у справі № 474/990/21 видано судовий наказ яким стягнуто з боржника ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , (ідентифікаційний податковий номер НОМЕР_2 ), зареєстрованого по АДРЕСА_1 , на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 (ідентифікаційний податковий номер НОМЕР_3 ), зареєстрованої по АДРЕСА_2 , аліменти на утримання неповнолітнього сина - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , у розмірі частини його заробітку (доходу), але не менше, ніж 50 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, щомісяця, починаючи з дня подання заяви про видачу судового наказу 26.11.2021 року, і до досягнення дитиною повноліття, тобто до ІНФОРМАЦІЯ_7 .

10.02.2022р. рішенням Врадіївського районного суду Миколаївської області у справі № 474/946/21 шлюб зареєстрований 17.08.2019р. Врадіївським районним відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Миколаївській області, актовий запис № 38, між позивачем та відповідачкою, було розірвано. Рішення набрало законної сили 12.03.2022р.

У цьому ж рішенні Врадіївського районного суду Миколаївської області у справі № 474/946/21 зазначено, що обґрунтовуючи позовні вимоги про розірвання шлюбу позивач вказував на те, що від шлюбу з відповідачкою спільних дітей немає, але позивач визнав батьківство над дитиною відповідачки, про що встановлено відповідний факт в описовій частині рішення.

14.03.2023р. представник позивача ОСОБА_7 звернувся до суду з клопотанням про призначення судово-біологічної (судово-генетичної) експертизи, яке відкликав заявою поданою до суду 01.05.2023р., з огляду на те, що позивачка подала відзив на позовну заяву, у якому самостійно зазначила, що позивач не є біологічним батьком дитини ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Ухвалою суду від 12.09.2023р. про закінчення підготовчого судового засідання та призначення справи до судового розгляду клопотання представника відповідачки ОСОБА_18 про виклик свідка задоволено, та ухвалено викликати у судове засідання, яке відбудеться у приміщенні Врадіївського районного суду Миколаївської області 17.10.2023р. свідків ОСОБА_19 , ОСОБА_20 , ОСОБА_21 , від яких в судовому засіданні 03.02.2025р. сторона відповідачки відмовилася.

20.09.2024р. представник позивача ОСОБА_7 звернувся до суду із клопотання по повернення до стадії підготовчого провадження та виклик свідків ОСОБА_22 , ОСОБА_23 , ОСОБА_24 та ОСОБА_25 , яке обґрунтував тим, що для підтвердження викладених у заперечені на відзив фактів потрібно викликати вказаних свідків.

Ухвалою суду від 20.11.2024р. клопотання представника позивача ОСОБА_7 про виклик свідків - залишено без розгляду, та в задоволенні його ж клопотання про повернення до стадії підготовчого провадження - відмовлено.

18.03.2024р. представник відповідачки ОСОБА_18 звернувся до суду із заявою про виклик свідків ОСОБА_26 та ОСОБА_27 , яку обґрунтував тим, що вказані свідки можуть посвідчити ті обставини, що позивачу було достовірно відомо на момент встановлення ним батьківства, що це не його дитина, яка була підтримана відповідачкою та її представником ОСОБА_2 у судовому засіданні 20.11.2024р.

Ухвалою суду від 20.11.2024р. заяву представника відповідачки ОСОБА_18 про виклик свідків - залишено без розгляду.

Встанови вказані обставини, суд приходить до такого висновку.

Сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства (ч. 9 ст. 7 СК України).

Загальні засади (принципи) приватного права мають фундаментальний характер й інші джерела правового регулювання, у першу чергу, акти сімейного законодавства, мають відповідати змісту загальних засад. Це, зокрема, проявляється в тому, що загальні засади (принципи) є по своїй суті нормами прямої дії та повинні враховуватися, зокрема, при тлумаченні норм, що містяться в актах сімейного законодавства.

Завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси позивача власне порушені, а учасники використовують цивільне судочинство для такого захисту.

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу ч. 1 ст. 15, ч. 1 ст. 16 ЦК України).

Права та обов`язки матері, батька і дитини ґрунтуються на походженні дитини від них, засвідченому органом державної реєстрації актів цивільного стану в порядку, встановленому статтями 122 та 125 СК України (ч. 1 ст. 121 СК України).

Походження дитини від батька визначається за заявою жінки та чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою. Така заява може бути подана як до, так і після народження дитини до органу державної реєстрації актів цивільного стану (ч.1 ст. 126 СК України).

Особа, яка записана батьком дитини відповідно до ст.ст. 122, 124, 126 і 127 СК України, має право оспорити своє батьківство, пред`явивши позов про виключення запису про нього як батька з актового запису про народження дитини. У разі доведення відсутності кровного споріднення між особою, яка записана батьком, та дитиною суд постановляє рішення про виключення відомостей про особу як батька дитини з актового запису про її народження (ч.ч.1, 2 ст. 136 СК України).

У ч. 5 ст. 136 СК закріплене правило, згідно з яким, не має права оспорювати батьківство особа, записана батьком дитини, якщо в момент реєстрації себе батьком дитини вона знала, що не є її батьком, а також особа, яка дала згоду на застосування допоміжних репродуктивних технологій відповідно до частини першої статті 123 цього Кодексу.

Зазначена норма спрямована на захист законних інтересів дитини. Вважається, що при прийнятті рішення про "оформлення" свого батьківства чоловік враховував усі можливі правові наслідки для себе, навіть з урахуванням того, що фактично батьком дитини є інша особа. Саме тому довільна зміна ним у майбутньому початкового рішення чи відзив поданої заяви до органу РАЦС про встановлення батьківства після його державної реєстрації не допускається.

Разом з тим законодавець не виключає право особи, записаної батьком дитини за її заявою про встановлення батьківства, оспорювати здійснений органом РАЦС запис за мотивами порушення волевиявлення (наприклад, якщо заява про встановлення батьківства була подана під впливом погрози, насильства тощо).

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 17 березня 2020 року у справі № 606/2142/18 (провадження № 61-19502св19), зазначено, що: "при вирішенні справ про оспорювання батьківства суди повинні керуватися найкращими інтересами дитини, забезпечуючи баланс між інтересами дитини та сторін по справі. За приписами ч. 5 ст. 136 СК України для відмови в позові з цієї підстави в ході судового розгляду перевірці підлягають обставини чи особа, яка оспорює батьківство, знала в момент реєстрації себе батьком дитини, що не є батьком дитини, або за встановленими обставинами справи не могла про це не знати. Відповідно, з урахуванням вимог частини третьої статті 12 ЦПК України на позивача покладається тягар доведення, що він не є біологічним батьком дитини, а відповідач у справі повинна довести належними та допустимими доказами, що позивач в момент реєстрації себе батьком дитини знав, що не є батьком дитини, або за встановленими обставинами справи не міг про це не знати".

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 11 січня 2023 року у справі № 172/1206/21 (провадження № 61-9183св22) зазначено, що: "за приписами ч. 5 ст. 136 СК України для відмови в позові з цієї підстави в ході судового розгляду перевірці підлягають обставини чи особа, яка оспорює батьківство, знала в момент реєстрації себе батьком дитини, що не є батьком дитини, або за встановленими обставинами справи не могла про це не знати. Відповідно, з урахуванням вимог частини третьої статті 12 ЦПК України на позивача покладається тягар доведення, що він не є біологічним батьком дитини, а відповідач у справі повинна довести належними та допустимими доказами, що позивач в момент реєстрації себе батьком дитини знав, що не є батьком дитини, або за встановленими обставинами справи не міг про це не знати".

Такого правового висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 05.02.2021р. в справі № 615/483/20.

Аналогічні правові висновки містяться також у постанові Верховного Суду у справі № 332/1618/22 від 10.01.2024р.

Водночас у постанові від 13.07.2022р. у справі № 201/6130/19 Верховний Суд дійшов висновку, що "сторона, яка оспорює батьківство, має надати всі необхідні докази, оскільки тягар доказування лежить саме на цій особі.

Отже, позивач (особа, яка оспорює батьківство) має надати докази, що він не є батьком дитини, а також, що в момент реєстрації себе батьком дитини він не знав, що не є її батьком.

Відповідно до частини третьої статті 12, частини другої статті 77, статті 81 ЦПК України відповідачка має довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх заперечень. Отже, якщо позивач стверджує, що в момент реєстрації себе батьком дитини не знав, що не є її батьком, то відповідачка має надати докази на спростування таких тверджень.

Обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини, які визнаються учасниками справи, зазначаються в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їхніх представників (частина перша статті 82 ЦПК України.".

"Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи (стаття 12 ЦПК України). Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний.

Принцип оцінки доказів "поза розумним сумнівом" полягає в тому, що розумним є сумнів, який ґрунтується на певних обставинах та здоровому глузді, випливає зі справедливого та зваженого розгляду всіх належних та допустимих відомостей, підтверджених доказами.

Якщо сторона не подала достатньо доказів для підтвердження певної обставини, то суд робить висновок про її недоведеність.

Тобто, суд має встановити, чи особа, яка оспорює батьківство, знала в момент реєстрації себе батьком дитини, що не є її батьком, або за встановленими обставинами справи не могла про це не знати.".

В усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Держави-учасниці зобов`язуються забезпечити дитині такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом, і з цією метою вживають всіх відповідних законодавчих і адміністративних заходів (частини перша та друга статті 3 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789-XII).

Кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції. Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров`я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб (стаття 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція).

Частиною національного сімейного законодавства України є міжнародні договори, що регулюють сімейні відносини, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (частина перша статті 13 СК України).

ЄСПЛ зазначив у справі "Йевремович проти Сербії", що у відповідності до статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод під час розгляду скарги про встановлення батьківства суди мають приділяти особливу увагу інтересам конкретної дитини ("Jevremovic v. Serbia", заява № 3150/05, пункт 109, рішення ЄСПЛ від 17 травня 2007 року).

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених ЦПК України (ч.ч. 1-3 ст. 12 ЦПК України).

Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності (ч. 3 ст. 13 ЦПК України).

Суть доказів, їх належність, допустимість, достовірність та достатність, оцінка їх судом та умови їх розгляду судом визначені ст.ст. 76-80 ЦПК України. Зокрема, достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (ч. 1 ст. 79 ЦПК України), а достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (ч. 1 ст. 80 ЦПК України).

Обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини, які визнаються учасниками справи, зазначаються в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їхніх представників (ч. 1 ст. 82 ЦПК України).

Обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом (ч. 4 ст. 82 ЦПК України).

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (ст. 89 ЦПК України).

Під час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин (згідно із ч. 1 ст. 264 ЦПК України).

З матеріалів справи вбачається, що позивач не наполягав на проведені судово-медичної молекулярно-генетичної експертизи щодо встановлення біологічного батьківства, а саме подавши 14.03.2023р. клопотання про призначення судово-біологічної (судово-генетичної) експертизи, відкликав його заявою поданою до суду 01.05.2023р., з огляду на те, що позивачка подала відзив на позовну заяву, у якому самостійно зазначила, що позивач не є біологічним батьком дитини ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

На момент внесення змін до актового запису про народження неповнолітньої дитини щодо батька позивач знав, що він не є її біологічним батьком, що підтверджується актовим записом про народження дитини, в якому було зазначено зовсім інші відомості про батька, які повністю не співпадають з прізвищем, ім`ям та по батькові позивача, подачею спільної заяви про визнання батьківства лише у вересні 2019р. (коли дитині було 7 років), та пред`явлення даного позову після розірвання шлюбу з відповідачкою та пред`явлення відповідачкою вимоги про стягнення з позивача аліментів на утримання дитини.

Також про обізнаність позивача на момент реєстрації його батьком дитини, що він не є біологічним батьком дити, свідчить той факт, що звертаючись до суду з позовом до відповідачки про розірвання шлюбу, позивач у позовній заяві вказав про відсутність спільних з відповідачкою дітей та визнання ним батьківства над сином відповідачки.

Вказане дає підстави вважати, про наявність обставин того, що позивач в момент реєстрації себе батьком дитини, знав та не міг не знати, що він не є батьком дитини. Інше належними та допустимими доказами позивачем не доведено.

Позовні вимоги в частині зобов`язати третю особу внести зміни до актового запису про народження дитини є безпідставними та необґрунтованими, оскільки вказана вимога спрямована до третьої особи, а не відповідача. При цьому в позовній заяві жодним чином не обумовлено обставини порушення, невизнання або оспорювання третьою особою прав, свобод чи законних інтересів позивачки.

Крім того, покладення зобов`язання на третю особу внести зміни в актовий запис про народження дитини не є необхідним, оскільки рішення суду є підставою для внесення відповідних змін у актовий запис.

Враховуючи вимоги ст. 141 ЦПК України судові витрати понесені позивачем при подачі позову до суду покладаються на позивача.

Керуючись ст.ст. 12, 13, 76-89, 141, 258, 259, 263-265, 268, 273 ЦПК України, суд, -

ухвалив:

В задоволенні позову ОСОБА_3 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача Врадіївський відділ державної реєстрації актів цивільного стану у Первомайському районі Миколаївської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса), до ОСОБА_1 про виключення запису як батька з актового запису про народження дитини - відмовити.

Учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково протягом тридцяти днів з дня його проголошення через Врадіївський районний суд Миколаївської області.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення складений та підписаний "10" березня 2025 року.

Суддя Ф.Г. Сокол