Рішення

від 17.03.2025 по справі 613/387/24

БОГОДУХІВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа №613/387/24 Провадження № 2/613/38/25

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

10 березня 2025 року м. Богодухів

Богодухівський районний суд Харківської області у складі: головуючого судді Харченка С.М., за участю секретаря судового засідання Мізяк М.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Богодухові в порядку загального позовного провадження в режимі відеоконференції справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , представник відповідача - адвокат Багмат П.Д., треті особи: Служба у справах дітей Богодухівської міської ради Харківської області, ІНФОРМАЦІЯ_1 про позбавлення батьківських прав, визначення місця проживання дитини та встановлення факту самостійного виховання та утримання дитини,-

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовною заявою до ОСОБА_2 , третя особа: Служба у справах дітей Богодухівської міської ради Харківської області про позбавлення батьківських прав, за якою просив: позбавити ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , уродженку м.Богодухів Харківської області, батьківських прав щодо малолітнього ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 . Судові витрати покласти на відповідача.

Свої вимоги мотивував тим, що 25 грудня 2015 року між позивачем та ОСОБА_2 був зареєстрований шлюб. Від спільного подружнього життя ІНФОРМАЦІЯ_4 в них народився син, ОСОБА_3 . Спільне життя з відповідачкою не склалося. Після розірвання шлюбу в жовтні 2019 року син залишився проживати з позивачем. А загалом, син проживав лише з позивачем, тобто без матері, ще з лютого 2019 року, тобто коли вони перебували у зареєстрованому шлюбі. Позивач на даний час працює фахівцем із соціальної роботи сервісного офісу у справах ветеранів Центру надання соціальних послуг Богодухівської міської ради, а син ОСОБА_3 навчається в другому класі Богодухівського ліцею №2. Мати дитини - ОСОБА_2 , протягом усього часу після розірвання шлюбу, у вихованні дитини участі не брала та свідомо нехтувала своїми батьківськими обов`язками. Відповідачка ніяким чином не піклується про сина, не виявляє заінтересованості в його подальшій долі, не цікавиться успіхами дитини, станом йогоздоров`я, не піклується про його фізичний і духовний розвиток, його навчанням, підготовкою до самостійного життя. А саме: відповідачка не забезпечує необхідного харчування, медичного догляду, лікування та оздоровлення сина, що негативно впливає на його фізичний розвиток як складову виховання; не надає дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяє засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляє інтересу до внутрішнього світу дитини та не створює умов для отримання ним освіти. Позивач зазначає, що він як батько, задля психологічного здоров`я сина, чітко усвідомлює важливість для нього спілкування з матір`ю і жодним чином не перешкоджав би такому спілкуванню за наявності бажання з її сторони, але вона взагалі не виявляє бажання спілкуватися з сином, навіть по телефону, не вітає з днем народження. В результаті син перестав запитувати про матір. Відповідачка не виконує обов`язки, які покладені на батьків законом, не бере педагогічної, матеріальної, посильної трудової чи будь-якої іншої участі у вихованні сина. Усі питання щодо виховання сина вирішуються позивачем самостійно, без участі та підтримки зі сторони відповідчки. Дитина перебуває на повному його утриманні. Створились умови, які шкодять інтересам дитини. У зв`язку з цим позивач звернувся до Службиу справах дітей Богодухівської міської ради, де після проведення перевірки, йому було надано висновок щодо доцільності позбавлення матері дитини ОСОБА_2 батьківських прав. Вищезазначені фактичні обставини на думку позивача є ухиленням відповідачки від виконання своїх обов`язків щодо виховання дитини та забезпечення здобуття нею повної загальної середньої освіти; що є підставою для позбавлення відповідачки, тобто матері дитини ОСОБА_2 , батьківських прав.

Ухвалою Богодухівського районного суду Харківської області від 20 березня 2024 року прийнято позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: Служба у справах дітей Богодухівської міської ради Харківської області про позбавлення батьківських прав.

01.04.2024 року ОСОБА_1 надав заяву про зміну предмета позову, за якою просив: визначити місце проживання неповнолітнього ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , разом із батьком, тобто разом з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_6 ; позбавити ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , уродженку міста Богодухів Харківської області, батьківських прав щодо неповнолітнього ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , мотивуючи тим, що його неповнолітній син - ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_7 , з лютого 2019 року проживає разом позивачем, при цьому окремо від матері. При розірванні шлюбу з відповідачкою в грудні 2019 року, питання про місце проживання дитини судом не вирішувалось.

05.04.2025 року до суду надійшла заява адвоката Багмат П.Д. про вступ у справу в якості представника відповідача - ОСОБА_2 та клопотання про проведення судових засідань у режимі відеоконференції.

Ухвалою Богодухівського районного суду Харківської області від 23 квітня 2024 року задоволено клопотання представника відповідача ОСОБА_2 - адвоката Багмат П.Д. про проведення судових засідань у режимі відеоконференції.

09.05.2024 року надійшло клопотання представника заявника ОСОБА_2 - адвоката Багмат П.Д. про залучення до участі у справі №613/387/24 в якості третьої особи, яка не заявляє самостійні вимоги на предмет спору - ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Крім того, 09.05.2024 року надійшов відзив сторони відповідача за яким вони просили поновити строк на надання до суду відзиву на позовну заяву; в позовних вимогах ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа - Служба у справах дітей Богодухівської міської ради Харківської області про позбавлення батьківських прав відмовити в повному обсязі, з посиланням на відсутність належних та допустимих доказів неналежної поведінки відповідача; вважав дії позивача зі звернення до суду з позовами такими, що наштовхують на думку, про свідоме ухилення позивача від мобілізації. Висновок служби у справах дітей Богодухівської міської ради №02-23/1361 від 29.02.2024 року, вважав таким, що не може бути належним та допустимим доказом у справі, оскільки винесений з численними грубими порушеннями чинного законодавства, складений виключно зі слів позивача, думка відповідача у висновку не відображена, на комісію відповідачку не викликали, письмових пояснень з приводу позбавлення її батьківських прав не відбирали, житлово-побутові умови не обстежували та взагалі позбавили можливості приймати участь у вирішенні питання позбавлення її батьківських прав. Вважали, що в мтеріалах справи відсутні будь-які докази, які б свідчили, що відповідачка неналежно виконує свої батьківські обов`язки відносно малолітнього сина- ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_7 . Зауважили на тому, що позбавлення батьківських прав є виключною мірою, яка тягне за собою серйозні правові наслідки як для батька (матері), так і для дитини (ст.166 СК України). Таким чином, позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише при наявності вини в діях батьків. Позбавлення батьківських прав є крайнім заходом впливу на осіб, яка ухиляється від виконання своїх обов`язків з виховання дітей або зловживають своїми батьківськими правами, жорстоко поводяться з дітьми, шкідливо впливають на них своєю аморальною, антигромадянською поведінкою. При вирішенні питання щодо позбавлення батьківських прав необхідно впевнитися лише в невиконанні батьками обов`язків по вихованню, а також становити, що мати ухиляється від їх виконання свідомо, тобто, що систематично, незважаючи на всі інші заходи попередження та впливу, продовжує не виконувати свої батьківські обов`язки і, такі засоби впливу виявилися безрезультатними.Казують, що позивач не довів та не надав суду доказів, в чому полягає захист інтересів дитини, шляхом позбавлення матері по відношенню до дитини батьківських прав та доказів, які б безпосередньо свідчили про умисне ухилення нею від виконання батьківських обов`язків відносно дитини або порушення відповідачкою прав дитини. Зазначили, що висновок служби у справах дітей Богодухівської міської ради про доцільність позбавлення батьківських прав відповідача має рекомендаційний характер та не є обов`язковим для суду. Також, вважали, що факт стягнення з відповідача аліментів, також не може свідчити про свідоме ухилення від виконання батьківських обов`язків, а наявність заборгованості по аліментам сама по собі не є підставою для позбавлення матері дитини батьківських прав. З урахуванням наведеного, вважають, що позбавлення батьківських прав у даному випадку є недоцільним, оскільки позбавлення батьківських прав є крайнім заходом впливу, який за обставин, що склались, застосувати не можна, а тому вважали за необхідне у позові відмовити.

Ухвалою Богодухівського районного суду Харківської області від 15 травня 2024 року було прийнято до розгляду заяву позивача про зміну предмета позову; відповідачам надано право подачі відзиву на заяву про зміну (доповнення) предмета позову, третій особі право подачі пояснень; відповідачу ОСОБА_2 поновлено строк на подання відзиву на позовну заяву; продовжено строк підготовчого судового засідання; підготовче засідання відкладено.

21.05.2024 року позивачем надано відповідь на відзив, за змістом якого позивач просить позов задовольнити у повному обсязі, зазначає,що він не погоджується з правовою оцінкою обставин, наданою стороною відповідача, всі наведеними ними обставини заперечує та зазначає наступне. Щодо місця проживання дитини вказав, що після розірвання шлюбу малолітній син залишився проживати разом із батьком і жодна зі сторін не оспорює цього факту. Мати погодилася, що дитина буде проживати разом із батьком та з березня 2019 року, за сім місяців до розірвання шлюбу, залишила дитину на батька. Щодо незгоди сторони відповідача з висновком органу опіки та піклування зазначив, що стороною відповідача не зазначено конкретні законодавчі положення чи положення підзаконних нормативно-правових актів, які на її думкубули порушені при його постановленні. Спроби посадових осіб служби у справах дітей зконтактувати з відповідачкою під час складання висновку про доцільність позбавлення її батьківських прав були марними, оскільки остання за зареєстрованим місцем проживання не проживає близько року, де саме вона мешкає невідомо. Вважав, що відповідачка приховує своє фактичне місце проживання, в зв`язку з чим можливість відібрати у неї письмові пояснення чи дослідити її житлово-побутові умови була відсутня. Зазначив, що фактично відома лише адреса реєстрації відповідачки. В зв`язку з викладеними служба у справах дітей не мала об`єктивної можливості повідомити ОСОБА_2 про розгляд питання про позбавлення її батьківських прав. Тому вважає висновок служби у справах дітей належним та допустимим доказом щодо предмета доказування. Також, зазначив, що органом опіки та піклування раніше вже приймалося рішення про позбавлення її батьківських прав (висновок №01-39/958 від 15.10.2020р.) Отже, відповідачка мала достатньо часу, щоб виправитися та змінити своє ставлення до дитини. З жовтня 2020 року й до лютого 2024 року минуло більше трьох років, але нічого не змінилося. Зазначив, що про винну поведінку відповідачки, свідчить свідоме нехтування нею своїми батьківськими обов`язками та тривалість невиконання нею своїх батьківських обов`язків. ОСОБА_2 жодного разу не намагалася відновити спілкування з сином чи хоча б поздоровити його з днем народження. Вважав, що саме сторона відповідачки у відзиві на позов не навела жодної обставини та не надала жодного доказу, які б доводили зворотнє. Також зауважив на тому, що ним не ставиться питання про позбавлення батьківських прав у пряму залежність від несплати аліментів на дитину чи то наявності заборгованості по їх сплаті. Тривалий період позивачем не звертався на виконання виконавчий лист до стягнення, розуміючи фінансові труднощі відповідачки, пов`язані з правовим режимом воєнного стану. Закцентував увагу на порушення відповідачкою права дитини на спілкування з матір`ю, що б сприяло здоровому психологічному розвитку дитини. Зазначив, що батьки зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, готувати її до самостійного життя та праці. Крім того, як зазначає позивач, що його звернення до суду з раніше поданою заявою про встановлення факту самостійного виховання дитини, є його правом, яке він здійснював виключно правомірною поведінкою, а не ухиленням від мобілізації. При цьому зазначив, що він є учасником бойових дій та добровільно виконував свій обов`язок із захисту Вітчизни в 2014-2015 роках.

30.05.2024 року позивач звернувся до суду із заявлю про зміну предмета позову за якою просив встановити юридичний факт самостійного виховання та утримання ним дитини - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_8 , в період з березня 2019 року до дня ухвалення рішення суду про визначення місця його проживання. Визначити місце проживання неповнолітнього ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , разом із батьком, тобто позивачем, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_6 . Позбавити ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , уродженку міста Богодухів Харківської області, батьківських прав щодо неповнолітнього ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_5 . Судові витрати у справі покласти на відповідача.

30.05.2024 року до суду від позивача надійшли заява про виклик свідка та клопотання про з`ясування думки дитини.

Ухвалою Богодухівського районного суду від 3 червня 2024 року заяву ОСОБА_1 про зміну предмету позову - залишено без руху.

04.06.2024 року позивачем надано заяву про усунення недоліків заяви про зміну предмета позову.

Ухвалою Богодухівського районного суду Харківської області від 6 червня 2024 року прийнято до розгляду заяву позивача про зміну предмета позову від 30.05.2024 року. Залучено до участі у справі ІНФОРМАЦІЯ_1 , у якості третьої особи.

20.06.2024 року представник третьої особи - ІНФОРМАЦІЯ_9 надав письмові пояснення, відповідно до змісту яких за обліковими даними ІНФОРМАЦІЯ_9 , позивач є військовозобов`язаним та перебуває на обліку військовозобов`язаних в ІНФОРМАЦІЯ_9 . ОСОБА_1 свого часу виконував військовий обов`язок у зоні АТО, є учасником бойових дій. В період з 31.01.2019р. до 31.01.2022р. ОСОБА_1 проходив військову службу за контрактом у ІНФОРМАЦІЯ_9 на посаді оператора. Характеризується позитивно. У зв`язку з тим, що ОСОБА_1 проходив військову службу у ІНФОРМАЦІЯ_9 , то посадовим і службовим особам в певний час стали відомі його певні життєві обставини. Так, відомо, що позивач розлучився з дружиною. Після розлучення їх спільний син (неповнолітній ОСОБА_3 ) по факту залишився проживати разом із батьком. ОСОБА_1 самостійно виховував і утримував його. Оскільки розірвання шлюбу військовозобов`язаного ОСОБА_1 відбулося задовго до початку повномасштабної військової агресії росії та введення правового режиму військового стану в нашій країні, а висновок органу опіки та піклування про доцільність позбавлення матері батьківських прав був у нього в наявності також задовго до початку повномасштабної війни, то ІНФОРМАЦІЯ_9 не вважає ці факти штучно створеними. ІНФОРМАЦІЯ_9 вважає життєві обставини військовозобов`язаного ОСОБА_1 , які він виклав у своєму позові та інших заявах до суду, правдивими, тобто такими, що відповідають дійсності. ОСОБА_1 жодного разу не ухилявся від виконання свого військового обов`язку. Так, звісно, що задоволення позовних вимог ОСОБА_1 може слугувати підставою для його звернення до ІНФОРМАЦІЯ_9 за оформленням відстрочки від мобілізації. ІНФОРМАЦІЯ_9 розцінює дії ОСОБА_1 , як правомірну поведінку, спрямовану на реалізацію своїх прав, передбачених законом. Право на таку правомірну поведінку має кожен громадянин України. Отже, ІНФОРМАЦІЯ_9 не заперечує проти встановлення факту самостійного виховання та утримання ОСОБА_1 свого неповнолітнього сина ОСОБА_3 . Щодо задоволення інших вимог ІНФОРМАЦІЯ_9 покладається на розсуд суду та як третя особа просить розглядати справу за відсутності його представника.

24.06.2024 року до суду надійшов відзив представника відповідача ОСОБА_2 - адвоката Багмат П.Д. за яким він просить поновити ОСОБА_2 строк на надання до суду відзиву на позовну заяву; прийняти відзив на позовну заяву до розгляду; вимогу про встановлення юридичного факту самостійного виховання та утримання дитини - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_7 , в період з березня 2019 року до дня ухвалення рішення суду про визначення місця його проживання - залишити без розгляду у зв`язку із наявністю предмета спору. В частині вимоги про позбавлення ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_13 , батьківських прав щодо неповнолітнього ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_7 - відмовити в повному обсязі у зв`язку із недоведеністю. Окрім доводів, приведених у поданому раніше відзиві, стосовно вимоги про встановлення факту самостійного утримання дитини, зазначає наступне. Той факт,що малолітня дитина сторін, після розірвання шлюбу залишилася проживати разом із батьком, наразі ніким не оспорюється. Однак, заявник вводить суд в оману, зазначаючи про те, що він самостійно виховує малолітню дитину, а саме утримує її. Також зазначив, що ОСОБА_2 направлено до Богодухівського районного суду Харківської області позовну заяву про встановлення графіку участі у спілкуванні, вихованні та утриманні малолітньої дитини. Наразі, цивільна справа №613/834/24 за позовом ОСОБА_2 про усунення перешкод у спілкуванні з дитиною та встановлення порядку участі у її вихованні, знаходиться на розгляді в Богодухівському районному суді Харківської області. ОСОБА_2 вимушена була звернутися до суду з таким позовом, оскільки заявник вчиняє постійні перешкоди в спілкуванні, вихованні та утриманні дитини. Отже, виходячи із вищенаведеного, неможливо встановити юридичний факт, що заявник самостійно утримує дитину, оскільки існує спір про право на таке утримання. ОСОБА_2 не позбавлена батьківських прав, а отже має повне, законне та обґрунтоване право на участь у вихованні, спілкуванні та утриманні своєї дитини. Однак вважає, що дане питання необхідно вирішувати саме в позовному порядку ,а не в окремому. Стосовно вимоги про визначення місця проживання дитини разом з батьком, зазначає наступне. Малолітня дитина, після розірвання сторонами шлюбу залишилася проживати разом із позивачем по справі. На теперішній час дитина навіть зареєстрована разом із позивачем. Даний факт ніким не спорюється. Відповідачка не заперечує проти проживання дитини разом із позивачем. А отже, між сторонами відсутній предмет спору щодо місця проживання дитини. Матеріали справи містять витяги про реєстрацію місця проживання позивача та дитини, з яких вбачається, що і позивач і дитина зареєстровані за однією адресою: а саме: АДРЕСА_1 . Крім того, питання про визначення місця проживання дитини має вирішуватися не тільки з урахуванням інтересів кожного з батьків, а перш за всі, з урахуванням прав та законних інтересів дитини.

08.07.2024 року надійшла відповідь на відзив за змістом якої позивач зазначає, що той факт, що відповідачка не приймає участі у вихованні дитини (були наявні лише епізодичні, мізерні суми сплати аліментів на утримання дитини), дають йому моральне й юридичне право просити суд про визнання факту не тільки самостійного виховання, але й самостійного утримання дитини. Виховує дитину той з батьків, з ким вона проживає. Другий із батьків, який живе окремо від дитини, лише бере участь у її вихованні. Зауважив, що позовна заява початково не містила вимоги щодо місця проживання дитини, предмет спору був змінений після того, як ОСОБА_2 подала до суду заяву про встановлення графіку участі у спілкуванні, вихованні та утриманні малолітньої дитини.

Ухвалою Богодухівського районного суду Харківської області від 10 липня 2024 року задоволено заяву про виклик свідка ОСОБА_9 та клопотання про з`ясування думки дитини; ухвалено викликати та заслухати думку дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_7 ; підготовче провадження у справі закрито та справу призначено до розгляду.

Ухвалою Богодухівського районного суду Харківської області від 21 листопада 2024 року задоволено заяву позивача про виклик свідків ОСОБА_10 , ОСОБА_11 та ОСОБА_12 у судове засідання.

Позивач в судовому засіданні позовні вимоги підтримав, зазначив, що з березня 2016 року самостійно виховує та утримує дитину. Мати байдужа до дитини, зі святами не вітає, на телефонні дзвінки не відповідає, на контакт до дитини не йде, в результаті чого дитина перестала виявляти бажання спілкуватися з матір`ю. Відповідач самоусунулася від виховання дитини, життям та здоров`ям дитини не цікавиться. Підсумовуючи викладене позивач просить визначити місце проживання з ним, встановити факт самостійного виховання і утримання дитини з березня 2022 року та позбавити ОСОБА_2 батьківських прав.

Відповідач в судове засідання не з`явилася, про день, час та місце розгляду справи була повідомлена.

Представник відповідача в судовому засіданні заперечував проти позову в повному обсязі зазначив, що позов не може бути задоволений з наступних підстав. Вважав відсутніми належні та допустимі докази на підтвердження нехтування відповідачем своїми батьківськими правами, небажання приймати участь у вихованні дитини. Зазначив, що за наявності наданих доказів відповідача неможливо позбавити батьківських прав, тому як це є вищою мірою покарання за нехтування батьківськими обов`язками. Позивач повинен довести винну поведінку відповідача щодо виконання чи невиконання батьківських обов`язків. Обґрунтування позову лише зі слів позивача, нічим не підтверджене. Щодо висновку про доцільність позбавлення батьківських прав, зазначив, що він був складений лише зі слів позивача, думка відповідачки у вказаному висновку не відображена, на комісію відповідача запрошено не було, письмові пояснення не відбиралися, житлово-побутові умови не обстежувалися. Відповідач була позбавлена можливості приймати участь у дослідженні даного питання службою у справах дітей. Крім того, зауважив, що службі у справах дітей було відомо місце проживання та реєстрації відповідача, при цьому висновок було винесено фактично у односторонньому порядку. На підтвердження звернення позивача з заявою про позбавлення батьківських прав у 2020 році, ніяких доказів надано не було. Вважав, що позивач звернувся з вказаним позовом, оскільки не зміг встановити факт самостійного виховання дитини та вирішив піти шляхом позбавлення відповідача батьківських прав. У своєму позові позивач зазначає, що встановлення даного факту йому необхідно для того, щоб його не мобілізували, тому вважає дану заяву надуманою. Посилався на наявність практики Верховного Суду, де зазначається про неможливість визначення місця проживання дитини з батьком, позбавлення батьківських прав чи вирішення інших питань, що стосуються батька та дитини, оскільки це є свідоме ухилення від мобілізації. Інших доказів, які б свідчили про винну поведінку відповідача не надано. Наголосив на тому, що позбавлення батьківських прав є крайньою мірою та необхідність її застосування позивачем не доведена, тому проти позову заперечував у повному обсязі.

Представник третьої особи - Служби у справах дітей Богодухівської міської ради Харківської області у судовому засіданні зазначила, що цілком не згодна з позицією адвоката. Наполягала на тому, що рішення комісії обґрунтоване матеріалами, які були надані до нього. Уточнила, що обґрунтування базувалося на свідченнях сусідів, інформації навчального закладу, дошкільного закладу, лікаря, довідки квартальної, які містять в собі інформацію щодо ухилення матері від участі у вихованні дитини, те що життям дитини мати не цікавиться. Уточнила, що дитина ображена на матір, дитині боляче, що мати не вітає дитину з днем народження, з дитиною не спілкується, не відвідує сина. Вважала за доцільне позбавити відповідачку батьківських прав, решту вимог позивача підтримала.

Представник третьої особи - ІНФОРМАЦІЯ_9 згідно змісту поданого ним пояснення розгляд справи просив проводити без участі представника.

Свідок ОСОБА_10 повідомила, що вона проживає по сусідству з позивачем. Зазначила, що коли позивач привів жінку жити до себе додому,спостерігала, що мати з дитиною не гуляє, не приділяє їй уваги та часу, дитина здебільшого гуляла сама. Ззаначила, що відповідачку знає з 2015 року, але особливо не спілкувалася з нею. Оскільки вони живуть по сусідству та їх діти товаришують, її дитина ходить до ОСОБА_3 у гості, також зазначила, що вони по сусідські допомагають один одному. Відповідачку разом з дитиною бачила тільки, коли ще та гуляла з коляскою. Коли ОСОБА_3 підріс, гуляв сам, зі слів дитини мати в цей час відпочивала. ОСОБА_3 зазвичай біля двору гуляв один, тоді як інші матусі наглядали за дітьми. Чим займалася мати вдома з дитиною їй невідомо. Позивача часто бачила з дитиною, у вихідні вони разом виходили у місто. Коли батько щось у дворі майстрував, дитина була поряд. Зазначила, що вважає, що матір мало приділяє уваги дитині. Останній раз матір ОСОБА_3 бачила, коли дитині було 3-4 роки. Після того жодного разу відповідачку не бачила.

Свідок ОСОБА_11 повідомив, що знає позивача, як доброзичливу людину, їх діти товаришують. Зазначив, що матір ОСОБА_3 за останні роки жодного разу не бачив. Повідомив, що мешкає поряд з позивачем з 2017 року та спостерігав, що дитина постійно з батьком, він водить дитину в садочок, матір не бачив.

Свідок ОСОБА_12 повідомив, що має дружні стосунки з позивачем, відповідачку особисто не знає. Повідомив, що з 2018 року, діти разом ходили до садочку в одну групу, разом росли, товаришують і вони з позивачем спілкуються. Зазначив, що зі слів дитини та позивача, мати з дитиною не спілкується, не приїздить, не вітає дитину з днем народження. Часто бачив дитину заплакою, зі слів дитини через те, що мати не привітала його з днем народження. Дитина розповідала, що батько сам його кормить у той час коли мати «клацає» у телефоні. З такої поведінки дитини, на думку свідка, можна зробити висновок, що дитина сумує через те, що мати байдуже ставиться до нього, не приймає участі у вихованні, не цікавиться його особистим життям. Також зауважив, що його дружина повідомляла йому, що коли ОСОБА_3 приходив у гості до їх сина, то називав мамою його дружину. Особисто бачив дитину у розпачі через те, що мати не цікавиться життям дитини. Чи приймає мати участь в утриманні та вихованні дитини йому невідомо.

Допитана в судовому засіданні свідок (викладач малолітньої дитини) ОСОБА_9 повідомила, що має гарні стосунки з позивачем, як з батьком, дитина якого у неї навчається. Матір дитини жодного разу не бачила, на зв`язок вона не виходить, дитиною не цікавиться. Дитина забезпечена на даний час усім необхідним, відвідує додаткові заняття у форматі офлайн. Батько постійно виходить на зв`язок, цікавиться дитиною, при цьому мати жодного разу не цікавилася дитиною. Дитина під час уроків, які стосуються теми матері, повідомляє, що мати його кинула. Зарахуванням дитини до школи займався тато, оформленням документів теж. Уточнила, що їй відомо, що дитини живе з батьком.В жодних батьківських чатах мати дитини участі не приймає. Коли дитина чує про матір, то засмучується.

Опитаний у судовому засіданні в присутності психолога малолітній син позивача - ОСОБА_3 повідомив, що йому 8 років, проживає він з батьком. Раніше ходив до матері, але це було дуже давно, останнього разу 3 роки потому, ще до того, як пішов до школи. Має особистий телефон, спілкується або з батьком, або з другом по телефону. Мати йому не дзвонить. Дуже давно телефонувала одного разу. Повідомив, що батьки посварились і розлучились. Зазначив, що до цього мати не звертала на нього уваги, не годувала. На даний час батько з матір`ю не спілкується і він не має такого бажання. Зазначив, що мати їх покинула. Уроки він виконує разом з батьком, якщо щось не виходить, тоді телефонують вчителю. Також зазначив, що мати йому ніяких подарунків не передає, одного разу дідусь передав подарунок та повідомив, що від матері, але він в це.не вірить.

Психолог ОСОБА_13 зазначила, що під час спілкування з дитиною, ОСОБА_3 повідомив, що головні люди в його житті батько та бабуся, які розуміють його кулінарні вподобання, допомагають виконувати уроки.

Суд, дослідивши надані сторонами докази, всебічно та повно з`ясувавши обставини справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши в сукупності докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті вважає, що позов не підлягає задоволенню з таких підстав.

Згідно ст.4 ч. 1 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

За змістом пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Частиною першою статті 8 Конституції України передбачено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права.

Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина перша статті 129 Конституції України).

Стаття 15 ЦК України передбачає право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа також має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Таким чином, порушення, невизнання або оспорювання суб`єктивного права є підставою для звернення особи за захистом свого права із застосуванням відповідного способу захисту.

Судом на підставі наявних матеріалів справи встановлено, що батьками малолітнього ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_8 , є: мати - ОСОБА_2 та батько ОСОБА_1 , що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_1 , виданим 13 травня 2016 року Богодухівським районним відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Харківській області.

Відповідно до повного витягу з Державного реєстру актів цивільного стану громадян щодо актового запису про шлюб №00040032630, шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 розірвано 27 листопада 2019р. на підставі рішення суду про розірвання шлюбу №613/872/19 від 25 жовтня 2019р.

Згідно судового наказу від 28 травня 2020 року з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_6 стягуються аліменти на утримання сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_8 , у розмірі однієї чверті заробітку (доходу) платника аліментів, але не більше десяти прожиткових мінімумів на дитину відповідного віку, щомісяця, починаючи з 18 травня 2020 року до досягнення дитиною повноліття.

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 .

Відповідно до змісту Довідки Богодухівського ДНЗ (ясла-садочок) №6 «Дзвіночок» Богодухівської міської ради Богодухівського району Харківськоої області №01.21/05 від 10 лютого 2020 року, мати дитини участі у вихованні сина - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_7 не бере, садочок не відвідує, життям дитини не цікавиться. Дитина постійно проживає з батьком, який турбується та піклується по дитину.Згідно інформації класного керівника та директора КЗ «Богодухівський ліцей №2» Богодухівської міської ради Богодухівського району Харківської області, ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_7 , навчається у ліцеї з першого класу. Батьки ОСОБА_3 розлучені. Дитина проживає з батьком. Батько, ОСОБА_1 , відповідально ставиться до виховання та навчання дитини, забезпечує все необхідне для навчання та розвитку дитини. Дитина виявляє інтерес до навчання. Активно працює на уроках. Мати, ОСОБА_2 , не виконує свої обов`язки щодо виховання та здобуття освіти дитини. ОСОБА_2 жодного разу у школі не з`являлася, успішністю дитини не цікавилася, з учителями не спілкувалася, батьківські збори не відвідувала.

Як вбачається з довідки КНП «Центр первинної медико-санітарної допомоги « Богодухівської міської ради Харківської області від 12 лютого 2024 року, виданої ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_14 , проживаючому за адресою: АДРЕСА_2 , в тому що він має дитину ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_7 . Хлопчик наглядається при КНП «ЦПМСД» Богодухівської міської ради з дитинства. Діагноз: Соматично здоровий. Станом здоров`я з лютого 2019 року опікується батько. На прийом з приводу захворювання та щеплення дитину приводить батько. Мати на прийом до лікаря з дитиною не зверталася.

Згідно довідки квартальної , виданої ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_14 , він мешкає з 2 2019 року разом з сином ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_15 за адресою: АДРЕСА_2 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 . Сина виховує самостійно. Колишня дружина ОСОБА_2 не спілкується з сином і не приймає участі в його вихованні.

За змістом характеристики, наданої директором КЗ «ЦНСП БМР», ОСОБА_1 працює на посаді фахівця із соціальної роботи сервісного центру у справах ветеранів Комунального закладу «Центр надання соціальних послуг Богодухівської міської ради Харківської області» з 2 січня 2024р. За період роботи зарекомендував себе позитивно. Ділові якості проявив на найвищому рівні, ініціативний, постійно прагне до самовдосконалення. За час роботи зауважень не має. За характером спокійний та врівноважений. В колективі користується повагою.

Відповідно до висновку Богодухівської міської ради Харківської області про доцільність позбавлення батьківських прав №02-23/1361 від 29.02.2024, Службою у справах дітей Богодухівської міської ради розглянуто та вивчено документи щодо позбавлення батьківських прав його матері ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , на підставі яких надано висновок про доцільність позбавлення громадянки ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_16 батьківських прав по відношенню до малолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_8 .

Мотиви та застосовані норми права, з яких виходить суд під час розгляду справи в частині позбавлення ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , батьківських прав щодо малолітнього ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 .

При цьому слід зазначити, що законодавство про охорону дитинства ґрунтується на Конституції України, Конвенції ООН про права дитини, міжнародних договорах, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, і складається із Закону України «Про охорону дитинства» від 21 червня 2001 року, а також інших нормативно-правових актів, що регулюють суспільні відносини у цій сфері.

Відповідно до ст.11 Закону України «Про охорону дитинства» сім`я є природним середовищем для фізичного, духовного, інтелектуального, культурного, соціального розвитку дитини, її матеріального забезпечення і несе відповідальність за створення належних умов для цього.

Згідно зі ст.12 Закону України «Про охорону дитинства» виховання в сім`ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.

Виховання дитини має спрямовуватися на розвиток її особистості, поваги до прав, свобод людини і громадянина, мови, національних історичних і культурних цінностей українського та інших народів, підготовку дитини до свідомого життя у суспільстві в дусі взаєморозуміння, миру, милосердя, забезпечення рівноправності всіх членів суспільства, злагоди та дружби між народами, етнічними, національними, релігійними групами.

За приписами ч. 8 ст. 7 СК України регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини, непрацездатних членів сім`ї.

Частинами 1-3 статті 150 СК України встановлено, що батьки зобов`язані виховувати дитину в дусі поваги до прав та свобод інших людей, любові до своєї сім`ї та родини, свого народу, своєї Батьківщини. Батьки зобов`язані піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток. Батьки зобов`язані забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, готувати її до самостійного життя.

Процедура, підстави та правові наслідки позбавлення батьківських прав передбачені нормами СК України.

У даному випадку особа, яка подала позов про позбавлення батьківських прав з підстав, передбачених п. 2 ч. 1 ст. 164 СК України, повинна довести, що батьки (один з батьків) ухиляються від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини. В свою чергу батьки (один з батьків) повинні довести, що вони належним чином виконують свої батьківські обов`язки.

Відповідно до ст. 164 СК України підставами для позбавлення батьківських прав батьків є: якщо мати, батько не забрали дитину з полового будинку або з іншого закладу охорони здоров`я без поважної причини і протягом шести місяців не виявляли щодо неї батьківського піклування; ухиляються від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини; жорстоко поводяться з дитиною; є хронічними алкоголіками або наркоманами; вдаються до будь-яких видів експлуатації дитини; засуджені за вчинення умисного злочину щодо дитини.

Особи можуть бути позбавленні батьківських прав тільки з підстав, передбачених ст. 164 СК України.

Відповідно до положень статті 165 Сімейного кодексу України право на звернення до суду з позовом про позбавлення батьківських прав мають один з батьків, опікун, піклувальник, особа, в сім`ї якої проживає дитина, заклад охорони здоров`я, навчальний або інший дитячий заклад, в якому вона перебуває, орган опіки та піклування, прокурор, а також сама дитина, яка досягла чотирнадцяти років.

В пункті 15, 16 постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 березня 2007 року № 3 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав» роз`яснено, що позбавлення батьківських прав (тобто прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно її утримують, та ін.), що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті спорідненості з нею, є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов`язків, а тому питання про його застосування слід вирішувати лише після повного, всебічного, об`єктивного з`ясування обставин справи, зокрема, ставлення батьків до дітей. Ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.

Відповідно до ст. 11 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на проживання в сім`ї разом з батьками або в сім`ї одного з них та на піклування батьків. Предметом основної турботи та основним обов`язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини.

Зважаючи на те, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, суд може у виняткових випадках при доведеності винної поведінки когось із батьків або їх обох з урахуванням її характеру, особи батька і матері, а також інших конкретних обставин справи відмовити в задоволенні позову про позбавлення цих прав, попередивши відповідача про необхідність змінити ставлення до виховання дитини (дітей) і поклавши на органи опіки та піклування контроль за виконання ним батьківських обов`язків.

Позбавлення батьківських прав є виключною мірою, яка тягне за собою серйозні правові наслідки як для батька, так і для дитини.

Таким чином, позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише при наявності вини в діях батьків.

При вирішенні питання щодо позбавлення батьківських прав необхідно впевнитися не лише в невиконанні батьками обов`язків по вихованню, а також встановити, що батько/мати ухиляється від їх виконання свідомо, тобто, що систематично, незважаючи на всі інші заходи попередження та впливу, продовжує не виконувати свої батьківські обов`язки, і, такі засоби впливу виявилися безрезультатними.

Позивач в обґрунтування своїх позовних вимог про позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 щодо малолітнього ОСОБА_3 , посилається на те, що підставою для позбавлення батьківських прав відповідача є ухилення її від виконання обов`язків по вихованню та утриманні малолітньої дитини.

Під час розгляду даної справи суд встановив, що у матеріалах справи відсутні беззаперечні докази винної поведінки та свідомого нехтування своїми обов`язками відповідачем, які б свідчили про злісне ухилення нею від виховання своєї дитини і, як наслідок, необхідність застосування крайнього заходу у вигляді позбавлення батьківських прав

Так у справі відсутні докази застосування до відповідача заходів впливу у вигляді попередження з боку органів внутрішніх справ, накладення адміністративної відповідальності за неналежне виконання батьківських обов`язків, бесіди, попередження з боку органу опіки та піклування, органів місцевого самоврядування.

Позивач не довів та не надав суду доказів, в чому полягає захист інтересів дитини, шляхом позбавлення матері по відношенню до дитини батьківських прав та доказів, які б безспірно свідчили про умисне ухилення відповідача від виконання батьківських обов`язків відносно дитини.

Висновок Богодухівської міської ради Харківської області щодо доцільності позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 відносно малолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_8 , складений без врахування думки та позиції матері з цього питання,має рекомендаційний характер та не є обов`язковим для суду ( ч. 5, 6 ст. 19 СК України).

Інші докази, надані позивачем ні окремо, ні в своїй сукупності не підтверджують беззаперечно те, що відповідачка ухилилася від своїх батьківських прав по відношенню до малолітнього сина.

Допитані в судовому засіданні свідки також беззаперечно не підтвердили як конкретні факти ухилення відповідачки від своїх батьківських обов`язків,винної поведінки останньої, так і факти її ухилення від утримання дитини, при цьому посилалися лише на те, що відповідач не проживає разом з дитиною та вони її тривалий час не бачили.

За таких обставин, суд прийшов до висновку, що позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 відносно малолітнього сина не забезпечуватиме інтересів самої дитини, оскільки позивач не довів та не надав суду доказів, в чому полягає захист інтересів дитини шляхом позбавлення матері по відношенню до дитини батьківських прав та доказів, які б безспірно свідчили про умисне ухилення відповідачкою від виконання батьківських обов`язків відносно дитини, її винної поведінки.

Крім того слід зазначити, що надані суду докази, які досліджені в судовому засіданні, свідчать про те, що суд отримав інформацію лише про епізоди в стосунках між батьками та дитиною, більшість фактів життя дитини та її спілкування і взаємовідносини з батьками залишаються не з`ясованими за браком якості та повноти наданих суду доказів. Мотиви та характер поведінки відповідача ,надані суду докази в достатній мірі не підтверджують і такі обставини залишаються недостатньою мірою з`ясованими.

Окремо слід зазначити, що як було встановлено на підставі наявних матеріалів та не заперечується учасниками справи,відповідачці було невідомо про розгляд питання про позбавлення її батьківських прав, на комісії вона присутня не була та у висновку взагалі відсутня інформація щодо ставлення самої відповідачки з приводу питання позбавлення її батьківських прав. Адже такі дії самі по собі є неправозгідними, суперечать моральним засадам суспільства та не відповідають інтересам дитини (постанова КЦС від 10.11.2023 у справі № 401/1944/22). У справі обов`язково досліджуватимуться інші обставини. Верховний Суд неодноразово підкреслював, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом вирішення сімейних питань, на який йдуть лише у виняткових випадках. А головне - за наявності достатніх та переконливих доказів, що характеризують особливості батька й матері як особи, що становить реальну загрозу для дитини, її здоров`я та психічного розвитку (постанова КЦС від 20.12.2023 у справі №522/20260/21).

Саме ці докази і вважатимуться законними підставами для задоволення позову (постанова КЦС від 29.11.2023 у справі №607/15704/22).

Відповідно до частини першої статті 17 Закону України від 23 лютого 2006 року «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Європейський суд з прав людини у справі «Хант проти України» від 07 грудня 2006 року (заява № 31111/04) наголошував на тому, що питання сімейних відносин має ґрунтуватися на оцінці особистості заявника та його поведінці. Факт заперечення заявником проти позову про позбавлення його батьківських прав також може свідчити про його інтерес до дитини (параграфи 57, 58).

У статті 9 Конвенції ООН про права дитини від 20 листопада 1989 року зазначено, що держави-учасниці поважають право дитини, яка розлучається з одним чи обома батьками, підтримувати на регулярній основі особисті відносини і прямі контакти з обома батьками, за винятком випадків, коли це суперечить найкращим інтересам дитини.

Права батьків і дітей, які засновані на спорідненості, становлять основоположну складову сімейного життя, а заходи національних органів, спрямовані перешкодити реалізації цих прав, є втручанням у права, гарантовані статтею 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків.

У рішенні по справі «Мамчур проти України» від 16 липня 2015 року (заява № 10383/09) Європейський суд з прав людини зауважував, що оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв`язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися. Проте основні інтереси дитини є надзвичайно важливими (параграф 100).

Розірвання сімейних зв`язків означає позбавлення дитини її коріння, позбавлення батька спорідненості з дитиною, а це буде вважатись виправданим лише за виняткових обставин.

Подібні правові висновки викладені у низці постанов Верховного Суду, зокрема від 08 квітня 2020 року у справі № 645/731/18, від 29 січня 2020 року у справі № 127/31288/18, від 29 січня 2020 року у справі № 643/5393/17, від 17 січня 2020 року у справі № 712/14772/17, від 25 листопада 2019 року у справі № 640/15049/17, від 13 березня 2019 року у справі № 631/2406/15-ц, від 24 квітня 2019 року у справі № 331/5427/17. Судова практика щодо застосування положень статті 164 СК України є усталеною.

З урахуванням наведеного, суд дійшов висновку, що позбавлення батьківських прав у даному випадку є недоцільним та передчасним, оскільки позбавлення батьківських прав є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов`язків, який за обставин, що склались, застосовувати не можна, а тому вважає за необхідне у задоволенні позову щодо позбавлення відповідачки батьківських прав відмовити.

Виходячи з викладеного суд вважає, що ОСОБА_2 слід попередити про необхідність змінити ставлення до виховання дитини і покласти на органи опіки та піклування контроль за виконанням відповідачем батьківських обов`язків.

Також підлягає прийняттю до уваги та обставина, що в провадженні суду перебуває цивільна справа №613/834/24 за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , третя особа: Служба у справах дітей Богодухівської міської ради Харківської області про усунення перешкод у спілкуванні з дитиною та встановлення порядку участі у її вихованні, що свідчить про бажання матері приймати участь у вихованні дитини.

Мотиви та застосовані норми права, з яких виходить суд під час розгляду справи в частині визначення місця проживання дитини.

За змістом частин 2, 8, 9, 10 ст. 7 Сімейного кодексу України, сімейні відносини можуть бути врегульовані за домовленістю (договором) між їх учасниками. Регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини.

Сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства. Кожен учасник сімейних відносин має право на судовий захист.

Частиною 1 статті 9 СК України визначено, що подружжя, батьки дитини, батьки та діти, інші члени сім`ї та родичі, відносини між якими регулює цей Кодекс, можуть врегулювати свої відносини за домовленістю (договором), якщоце не суперечитьвимогамцього Кодексу, іншихзаконів та моральним засадам суспільства.

Згідно з частинами 4-6 статті 19 СК України, при розгляді судом спорів щодо участі одного з батьків у вихованні дитини, місця проживання дитини, позбавлення та поновлення батьківських прав, побачення з дитиною матері, батька, які позбавлені батьківських прав, відібрання дитини від особи, яка тримає її у себе не на підставі закону або рішення суду, управління батьками майном дитини, скасування усиновлення та визнання його недійсним обов`язковою є участь органу опіки та піклування. Орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв`язання спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи. Суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування, якщовін є недостатньообґрунтованим, суперечитьінтересамдитини.

Отже, при розгляді справ щодо місця проживання дитини суди насамперед мають виходити з інтересів самої дитини, враховуючи при цьому сталі соціальні зв`язки, місце навчання, психологічний стан тощо, а також дотримуватися балансу між інтересами дитини, правами батьків на виховання дитини і обов`язком батьків діяти в її інтересах.

Відповідно до статті 141 СК України мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсягїхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини, крім випадку, передбаченого частиною 5 статті 157 цього Кодексу.

Згідно положень ч.ч.1-3 ст. 157 СК України, питання виховання дитини вирішується батьками спільно, крім випадку, передбаченого частиною п`ятою цієї статті. Той із батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов`язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею. Той із батьків, з ким проживаєдитина, не має права перешкоджати тому з батьків, хто проживає окремо, спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не перешкоджає нормальному розвиткові дитини.

Відповідно до ч.1 ст. 160 СК України, місце проживання дитини, яка не досягла десяти років, визначається за згодою батьків.

Матеріалами справи підтверджено, що на час розгляду справи малолітньому ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , виповнилося 8 років.

Згідно наявних в матеріалах справи витягів з реєстру територіальної громади №2024/001442066 від 12 лютого 2024 року та №22024/001442057 від 12 лютого 2024 року, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_6 та ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_5 зареєстровані за однією адресою, а саме: АДРЕСА_1 .

Відповідно до положень ст. 8 Закону України «Про охорону дитинства», кожна дитинамає право на рівень життя, достатній для її фізичного, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення необхідних умов для всебічного розвитку дитини.

Батько і мати мають рівні права та обов`язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов`язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини (частина третя статті 11 Закону України «Про охорону дитинства»).

Згідно зі статтею 12 Закону України «Про охорону дитинства» на кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.

Виховання дитини має спрямовуватися на розвиток її особистості, поваги до прав, свобод людини і громадянина, мови, національних історичних і культурних цінностей українського та інших народів, підготовку дитини до свідомого життя у суспільстві в дусі взаєморозуміння, миру, милосердя, забезпечення рівноправності всіх членів суспільства, злагоди та дружби між народами, етнічними, національними, релігійними групами.

Відповідно до частини першої статті 18, частини першої статті 27 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789-XII (далі - Конвенція про права дитини), держави-учасниці докладають всіх можливих зусиль до того, щоб забезпечити визнання принципу загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання і розвиток дитини. Батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування. Держави-учасниці визнають право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини.

У частині першій статті 9 Конвенції про права дитини передбачено, що держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в найкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.

Європейський суд з прав людини зауважує, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків. (HUNT v. UKRAINE, № 31111/04, § 54, ЄСПЛ, від 07 грудня 2006 року).

При визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним (MAMCHURv.UKRAINE, № 10383/09, § 100, ЄСПЛ, від 16 липня 2015 року).

Тому в силу вимог статті 3 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року при визначенні місця проживання дитини першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.

Такий правовий висновок зроблено і Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 17 жовтня 2018 року в справі № 61-327цс18.

Європейський суд з прав людини 11.07.2017 у справі «М.С. проти України» ухвалив рішення де визначив «інтереси дитини», їх місця у взаємовідносинах між батьками.

При цьому ЄСПЛ зауважив, що при визначенні найкращих інтересів дитини в кожній конкретній справі необхідно враховувати 2 аспекти: по-перше, інтересам дитини найкраще відповідає збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я є особливо непридатною або неблагополучною; по-друге, в інтересах дитини є забезпечення її розвитку в безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є не благодійним.

У постанові Верховного Суду 21 травня 2020 року у справі № 587/2134/17 міститься правовий висновок, за яким рівність прав батьків щодо дитини є похідною від прав та інтересів самої дитини на гармонійний розвиток та належне виховання, і насамперед повинні бути визначені та враховані інтереси дитини з огляду на об`єктивні обставини спору, а вже тільки потім права батьків.

Базові положення принципу забезпечення найкращих інтересів дитини покладені в основу багатьох рішень Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), які стосуються застосування статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Аналіз зазначених норм права та релевантної практики ЄСПЛ дає підстави для висновку, що рівність прав батьків випливає з прав та інтересів дитини на гармонійний розвиток і належне виховання, у першу чергу повинні бути визначені інтереси дитини у ситуації спору, а вже тільки потім права батьків.

Міжнародні та національні норми не містять положень, які б наділяли будь-кого з батьків пріоритетним правом на проживання з дитиною.

При визначенні місця проживання дитини необхідно врахувати найкращих інтересів дитини встановлювати та надавати належну правову оцінку всім обставинам справи, які мають значення для правильного вирішення спору.

Отже, при розгляді справ щодо місця проживання дитини суди насамперед мають виходити з інтересів самої дитини, враховуючи при цьому сталі соціальні зв`язки, місце навчання, психологічний стан тощо, а також дотримуватися балансу між інтересами дитини, правами батьків на виховання дитини і обов`язком батьків діяти в її інтересах.

Судовий розгляд сімейних спорів, у яких зачіпаються інтереси дитини, є особливо складним, оскільки в його процесі вирішуються не просто спірні питання між батьками та іншими особами, а визначається доля дитини.

Суд зауважує, що сім`я є цінною для розвитку дитини, і коли вона руйнується, батьки, які почали проживати окремо, мають віднайти способи захистити дитину і забезпечити те, що їй потрібно, щоб дитина зростала у благополучній атмосфері, повноцінно розвивалася та не зазнавала негативного впливу. Ситуація, в якій батьки не в змозі віднайти такі способи за взаємним погодженням, потребує втручання органів державної влади, зокрема суду, з метою забезпечення належних стосунків між дитиною й батьками, які є фундаментальними для благополуччя дитини. Діти потребують уваги, підтримки і любові обох батьків. Діти є найбільш вразливою стороною в ході будь-яких сімейних конфліктів.

Згідно ч. 1 ст. 161 СК України, якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом. Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов`язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров`я та інші обставини, що мають істотне значення.

Тобто, вищевказаними положеннями Кодексу передбачено, що тільки у випадку наявності спору між батьками щодо місця проживання малолітньої дитини, такий спір може вирішуватися органом опіки та піклування або судом.

Натомість, зі змісту позовної заяви та наданих у судовому засіданні пояснень сторін, допитаних в судовому засіданні свідків, вбачається, що між позивачем та відповідачем відсутній будь-який спір щодо місця проживання малолітнього сина, оскільки вони, як батьки, погоджуються на проживання дитини саме з батьком.

Не вбачається спору щодо місця проживання дитини і зі змісту документів, наданих сторонами до суду, жодно доказу на підтвердження того, що відповідачка заперечує проти проживання дитини з батьком матеріали справи не містять, позивачем до суду надано не було, перед органами опіки та піклуваннячи судом дане питання відповідачкою також не ставилося, жодних заперечень проти проживання дитини з батьком, під час розгляду справи, сторонами висловлено не було.

Тобто сторони, як це і передбачено ч.1 ст.160 СК України, визначили місце проживання дитини з батьком, за взаємною згодою.

Відтак, за відсутності між сторонами відповідного спору суд позбавлений можливості вирішувати такі питання в судовому порядку, оскільки завданням цивільного судочинства є захист порушених, невизнаних чи оспорюваних прав особи.

Сімейні відносини, враховуючи їх особистісний характер, повинні в першу чергу вирішуватися за згодою їх учасників, і тільки в разі відсутності такої згоди (існування між ними спору) - зокрема, в суді.

Відповідно до абз. 2 п. 11 Постанови Пленуму Верховного Суду України №18 від 18.12.2009 року «Про судоверішення у цивільній справі» оскільки правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів та осіб, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси (частини перша та друга статті 3 ЦПК України), то суд повинен встановити, чи були порушені, невизнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, а якщо були, то вказати, чи є залучений у справі відповідач відповідальним за це.

Тобто, зверненню до суду з позовом про визначення місця проживання дитини має передувати спір між батьками дитини щодо місця її проживання.

При цьому той з батьків, хто звертається до суду з таким позовом має довести, що дійсно батьки не можуть досягнути згоди щодо саме місця проживання дитини і з цього приводу між ними існує спір.

Верховний Суд у постанові від 10 липня 2024 року у справі № 127/16211/23 звернув увагу, що «фактично цей спір щодо місця проживання дитини був ініційований батьком дитини, з яким дитина і так фактично проживала і продовжує проживати. Мати дитини не вимагала та не вимагає зміни її місця проживання... З урахуванням наведеного, суди вірно виходили з того, щопозивачем не доведено, що на час звернення до суду батька з позовом про визначення місця проживання дитини разом із ним, яка фактично проживала і проживає разом із ним, порушені права позивача. Зазначення судом фрази «між батьками відсутній спір щодо місця проживання дитини» у цьому випадку свідчить про те, що права позивача не порушені, а не як підстава для закриття провадження у справі».

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У данному випадку судом встановлено, що дитина фактично проживає з батьком, жодних доказів того, що відповідачка будь-яким чином оспорює право позивача чи чинить будь-які перешкоди щодо проживання дитини з ним матеріали справи не містять, натомість від початку розгляду справи сторона відповідача фактично визнає таке право позивача, доказів протилежного суду надано не було.

За встановлених обставин у суду відсутні підстави вважати, що на час звернення позивача до суду з позовом про визначення місця проживання дитини - сина ОСОБА_3 , який, як було встановлено під час розгляду справи проживає разом з позивачем, між батьками виник спір саме щодо його місця проживання, оскільки мати дитини не вимагає від батька змінити його місце проживання, не порушує в судовому порядку питання щодо відібрання дитини у позивача, не зверталась до суду з позовом про визначення місця проживання дитини разом з нею, тобто жодних заперечень щодо подальшого такого проживання з батьком не висловила.

З урахуванням встановлених в судовому засіданні обставин, суд приходить до висновку, що вимоги про визначення місця проживання дитини заявлені позивачем передчасно, оскільки зверненню до суду з відповідним позовом має передувати спір між батьками щодо місця проживання дітей. Наявність спору про місце проживання дитини не вбачаєтьсяні з наявних матеріалів справи, ні з наданого висновку органу опіки та піклування про доцільність позбавлення матері батьківських прав, оскільки з нього випливає, що матір не опитувалась, обстеження її житлових умов не проводилось, фактично вона не заперечила щодо проживання дитини з батьком, що свідчить про відсутність між батьками спору з цього питання.

Таким чином у цій справі між батьками дитини відсутній спір щодо місця проживання дитини, що свідчить про те, що права позивача не порушені, а відповідно до вимог частини першої статті 4 ЦПК України, частини першої статті 15 ЦК України до суду особа має право звернутися, якщо її права порушені, невизнані або оспорюються. Жодну із цих дій відповідач не вчиняла, у зв`язку із чим, в даному випадку не можуть застосовуватись положення ст.161 СК України, на які посилається позивач у позовній заяві та в цій частині позову слід відмовити.

Мотиви та застосовані норми права, з яких виходить суд під час розгляду справи в частині встановлення факту самостійного виховання та утримання дитини позивачем.

Суд звертає увагу на те, що у справах позовного провадження факт проживання дитини з одним із батьків, як і інші юридичні факти, належить до предмета доказування і підлягає встановленню під час ухвалення судового рішення, якщо цей факт пов`язаний з будь-якими заявленими позовними вимогами. Суд зобов`язаний встановити наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (стаття 76 ЦПК України).

Частина перша ст. 319 ЦПК України зобов`язує суд у рішенні про встановлення факту, що має юридичне значення, серед іншого, зазначити мету встановлення факту.

До сфери п. 1 ч. 2 ст. 16 ЦК України також належать суміжні способи захисту прав, що не вносять змін до існуючих правовідносин. Зокрема, у справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення.

На відміну від позовного провадження, окремому провадженню притаманні такі ознаки, які характеризують його структурну самостійність та прикладну значущість і які визначаються такою суттєвою ознакою, як безспірність розгляду справ, що віднесені до окремого провадження. Важливою також є не тільки конкретна мета встановлення факту, а його зв`язок із певним суб`єктивним матеріальним правом.

Важливе значення має вимога про обов`язкове зазначення у заяві мети встановлення юридичного факту, оскільки мета дає можливість зробити висновок, чи дійсно цей факт є юридичним і чи тягне він правові наслідки.

В поданому до суду позові позивач зазначив, що встановлення факту самостійного виховання та утримання дитини позивачу необхідно для того, щоб, здійснити право на відстрочку від мобілізації, передбачене пунктом 4 частини 1 ст.23 ЗУ «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію»

Верховний Суд України у листі від 01.01.2012 року «Судова практика розгляду справ про встановлення фактів, що мають юридичне значення» звертав увагу судів, що чинне цивільне процесуальне законодавство відносить до юрисдикції суду справи про встановлення фактів, від яких залежить виникнення, зміна або припинення суб`єктивних прав громадян. Проте, не завжди той чи інший факт, що має юридичне значення, може бути підтверджений відповідним документом через його втрату, знищення архівів тощо. Тому закон у певних випадках передбачає судовий порядок встановлення таких фактів. Справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення, належать до юрисдикції суду за таких умов: 1. Факти, що підлягають встановленню, повинні мати юридичне значення, тобто від них мають залежати виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян. Для визначення юридичного характеру факту потрібно з`ясувати мету встановлення, оскільки один і той самий факт для певних осіб і для певної мети може мати юридичне значення, а для інших осіб та для іншої мети - ні.

У постанові від 22 вересня 2022 року в справі №462/5368/16-ц Велика Палата Верховного Суду зауважила, що захист цивільних прав та інтересів не досягається встановленням юридичних фактів. Таке встановлення є елементом оцінки обставин справи й обґрунтованості вимог. Тому воно не зумовить попередження порушення або відновлення порушеного, невизнаного, оспорюваного права чи інтересу.

На думку суду, від встановлення такого факту не залежить виникнення, зміна особистих прав позивача саме як батька.

У СК України не встановлено підстав припинення батьківських обов`язків щодо виховання дитини. Так само як визначена частиною першою статті 15 СК України «невідчужуваність» сімейних обов`язків свідчить про неможливість відмови від сімейних обов`язків, якими є, зокрема, обов`язки щодо виховання дитини.

У частині першій статті 152 СК України встановлено, що право дитини на належне батьківське виховання забезпечується системою державного контролю, що встановлена законом.

Відповідно до частин третьої, четвертої статті 155 СК України відмова батьків від дитини є неправозгідною, суперечить моральним засадам суспільства. Ухилення батьків від виконання батьківських обов`язків є підставою для покладення на них відповідальності, встановленої законом.

Так, в судовому засіданні не встановлено обставин, які б свідчили, що мати дитини - відповідач не здатна виконувати свої батьківські обов`язки щодо дитини чи позбавлена у визначений законом спосіб можливості здійснення своїх батьківських прав стосовно дитини.

Предметом розгляду справи в цій частині є вимога позивача (заявлена в позовному провадженні) про встановлення факту самостійного виховання та утримання дитини. Заявлені вимоги, пов`язані з доведенням існування підстав для визнання (підтвердження) за ним певного соціально-правового статусу батька, який самостійно виховує дитину.

Статтею 51 Конституції України визначено, що сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.

Регулювання сімейних відносин з метою забезпечення кожної дитини сімейним вихованням здійснюється Сімейним кодексом України (стаття 1 СК України).

Частиною першою статті 121 СК України передбачено, що права та обов`язки матері, батька і дитини ґрунтуються на походженні дитини від них, засвідченому органом державної реєстрації актів цивільного стану в порядку, встановленому статтями 122 та 125 цього Кодексу.

Статтею 141 СК встановлено рівність прав та обов`язків батьків щодо дитини. Зокрема, визначено, що мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини, крім випадку, передбаченого частиною п`ятою статті 157 цього Кодексу.

Права та обов`язки батьків щодо виховання дитини передбачені у статтях 150, 151 СК України.

За приписами частини другої статті 150 СК України батьки зобов`язані піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток.

У частині четвертій статті 15 СК України визначено, що невиконання або ухилення від виконання сімейного обов`язку може бути підставою для застосування наслідків, установлених цим Кодексом або домовленістю (договором) сторін.

Так, ухилення від виконання своїх обов`язків щодо виховання дитини є самостійною підставою для позбавлення батьківських прав (стаття 164 СК України).

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 11.09.2024 у справі № 201/5972/22 сформувала такі висновки: з настанням певних юридичних фактів, що підтверджуються певними актами, обсяг батьківських прав може обмежуватися або припинятися (пункт 72);для підтвердження самостійного виховання дитини батьком необхідне існування (настання) обставин, у силу яких обсяг прав матері обмежується або припиняється (пункт 73); оскільки в СК України чітко встановлено, що сімейні права та обов`язки є такими, що тісно пов`язані з особою, а тому не можуть бути передані іншій особі, можна констатувати,що в силу настання певних юридичних фактів (дій чи подій), які мають бути підтверджені виключно актами цивільного стану (свідоцтво про смерть) чи рішенням суду (про позбавлення батьківських прав, визнання недієздатним, померлим, безвісно відсутнім) та позбавляють особу користуватися батьківською правосуб`єктністю, такі права та обов`язки припиняються та не потребують додаткового підтвердження того, що один із батьків самостійно виконує їх (пункт 74); СК України не встановлено підстав припинення батьківських обов`язків щодо виховання дитини. Так само як визначена частиною першоюстатті 15СК України"невідчужуваність"сімейних обов`язків свідчить про неможливість відмови від сімейних обов`язків, якими є, зокрема, обов`язки щодо вихованнядитини (пункт 75);оскільки сімейним законодавством не передбачено підстав припинення батьківських обов`язків щодо виховання дитини, а визначена частиною першою статті 15 СК України "невідчужуваність" сімейних обов`язків свідчить про неможливість відмови від них, зокрема від обов`язків щодо виховання дитини, то факт одноосібного виховання дитини одним із батьків може бути встановлений судом як одна з обставин, що складаєпредмет доказуванняу спорів між батькамидитини щодовиконання нимиобов`язків звиховання дитини (пункт 87).

У справі, що розглядається, позивач просить визнати факт самостійного виховання дитини, що безпосередньо впливає на права іншого з батьків (у цій справі матері), при цьому таке право є "невідчужуваним" в силу частини першої статті 15 СК України, крім випадків передбачених законом, а саме у разі визнання одного з батьків недієздатним (частина друга статті 15 СК України), померлим, безвісно відсутнім або позбавленням батьківських прав (стаття 164 СК України).

Водночас факт одноосібного виховання дитини одним батьків може бути встановлений судом як одна з обставин, що складає предмет доказування у спорі між батьками дитини щодо виконання ними обов`язків з виховання дитини. Однак, така вимога, передбачена законом, зокрема, наведеними нормами СК України, позивачем не заявлялась. Відповідно, підстав для встановлення окремого факту, який підлягає встановленню під час вирішення спору по суті відсутні.

Суд виходить з того, що з поданого позивачем позову, наданих в судовому засіданні пояснень встановлено,що дана вимога по суті є не вимогою до відповідачки щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів позивача, а фактично є вимогою, на підставі якої позивач має намір отримати відстрочку від мобілізації, тобто заміною вимоги про встановлення факту вимогою щодо отримання певного соціального-правового статусу, яке фактично стосуються процедури урегулювання правовідносин з органом військового управління, а не відповідачкою у справі (про що зазначає сам позивач у позові).

Зважаючи на викладене, а також на те, що позивач належними та допустимими доказами не довів, що він самостійно виховує та утримує свою малолітню дитину, тобто взагалі без участі іншого з подружжя у житті дитини, суд дійшов висновку про відсутність необхідних та достатніх умов для встановлення факту самостійного виховання та утримання дитини, в зв`язку з чим в цій частині позов також задоволенню не підлягає.

За вказаних вище обставин справи, у задоволенні позовних вимог у даній справі, слід відмовити у повному обсязі.

Оскільки у задоволенні позову відмовлено, у відповідності до ст. 141 ЦПК України витрати по сплаті судового збору покладаються на позивача.

Керуючись ст.141, ст.ст. 258, 259, 263-265 ЦПК України, суд, -

В И Р І Ш И В:

У задоволенні позовної заяви ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи: Служба у справах дітей Богодухівської міської ради Харківської області, ІНФОРМАЦІЯ_1 про позбавлення батьківських прав, визначення місця проживання дитини та встановлення факту самостійного виховання та утримання дитини - відмовити.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Харківського апеляційного суду, шляхом подачі апеляційної скарги на рішення суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) судове рішення або якщо розгляд справи (вирішення питання) здійснювався без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження.

Позивач - ОСОБА_1 , РНОКПП - НОМЕР_2 , зареєстрована адреса проживання: АДРЕСА_3 .

Відповідач - ОСОБА_2 , РНОКПП - НОМЕР_3 , зареєстрована адреса проживання: АДРЕСА_4 .

Представник відповідача - Багмат Петро Дмитрович , РНОКПП НОМЕР_4 , адреса: АДРЕСА_5 .

Третя особа - Служба у справах дітей Богодухівської міської ради Харківської області, код ЄДРПОУ - 43932315, адреса: 62103, Харківська область, м.Богодухів, вул.Молодіжна,7.

Третя особа - ІНФОРМАЦІЯ_9 , код ЄДРПОУ - НОМЕР_5 , адреса: АДРЕСА_6 .

Суддя