Рішення

від 30.11.2010 по справі 2-3371

САКСЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

 

Справа №2-3371, 2010р.  

РІШЕННЯ  

И М Е Н Е М   У К Р А Ї Н И

      30 листопада 2010р.                               м. Саки

      Сакський міськрайонний суд Автономної Республіки Крим у складі:

Головуючого судді:                                О.В. Копичинського

При секретарі:                                    Є.Ф. Кузьменко                                

З участю адвоката:                                ОСОБА_1

 розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_2 до ОСОБА_3 і ОСОБА_4 про  стягнення сум боргу за договорами позики з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення і трьох процентів річних від простроченої суми та судових витрат у справі,

  встановив:

       ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_3 і ОСОБА_4 про стягнення  суми боргу  за договорами позики з урахуванням індексу інфляції за час прострочення грошового зобов’язання і 3%  річних від простроченої суми боргу загальною сумою 90.390гр.22коп. та  судових витрат у справі.

Позов мотивований тим, що 10.10.07р. між ними було укладено договір позики, за умовами якого він передав відповідачам в борг 15.000гр., а відповідачі зобов’язалися повернути борг протягом 1 місяця.  

10.04.08р. відповідачка ОСОБА_3 додатково в’язала в борг 1.000гр. на 1 місяць, а 10.10.08р. взяла в борг 5.000гр. на 1 місяць. Загальна сума боргу склала 21.000гр.

Але ці зобов’язання та неодноразові усні прохання про повернення боргу відповідачі не виконали.

13.10.07р. між ними було укладено договір позики, за умовами якого він передав відповідачам в борг 15.000гр., а відповідачі зобов’язалися повернути борг протягом 1 місяця.  

13.04.08р. відповідачка ОСОБА_3 додатково в’язала в борг 1.000гр. на 1 місяць, а 13.10.08р. взяла в борг 5.000гр. на 1 місяць. Загальна сума боргу склала 21.000гр.

Але ці зобов’язання та неодноразові усні прохання про повернення боргу відповідачі не виконали.

23.01.08р. між ними було укладено договір позики, за умовами якого він передав відповідачам в борг 7.000гр., а відповідачі зобов’язалися повернути борг протягом 1 місяця.  

23.02.08р. відповідачка ОСОБА_3 додатково в’язала в борг 3.000гр. на 1 місяць, 23.10.08р. взяла в борг 7.000гр. на 1 місяць, а 23.01.09р. іще 4.000гр. Загальна сума боргу склала 21.000гр.

Але ці зобов’язання та неодноразові усні прохання про повернення боргу відповідачі не виконали.

У зв’язку з цим відповідачі зобов’язані повернути зазначені  суми боргу  за договорами позики з урахуванням індексу інфляції за час прострочення грошового зобов’язання і 3%  річних від простроченої суми боргу загальною сумою 90.390гр.22коп.

У судовому засідання позивач підтримав позовні вимоги, які просив задовольнити.

      Відповідачка ОСОБА_3 позовні вимоги визнала в частині повернення нею особисто грошового боргу за розпискою від 10.10.07р. в сумі 15.000гр., за розпискою від 13.10.07р. в сумі 15.000гр. та за розпискою від 23.01.08р. в сумі 7.000гр. Проти інших позовних вимог вона заперечувала з тих підстав, що за цими договорами позики вона сплачувала позивачеві 5% щомісячно, але через матеріальну неспроможність повернути своєчасно суми позики позивач нараховував заборгованість по виплатам процентів і додатково надавав у борг грошову суму до рівної грошової суми, у зв’язку з чим, вона в цих розписках писала про отримання в борг нових грошових сум в 1.000гр., в 4.000гр. і в 5.000гр.

Ці грошові суми вона брала у позивача для придбання товару, яким торгувала як приватний підприємець, а її чоловік ОСОБА_4 нічого про це не знав, у зв’язку з чим, вона боргові розписки від 10.10.07р., від 13.10.07р. і від 23.01.08р. підписувала від його імені.

      Відповідач ОСОБА_4 проти позову заперечував з тих саме підстав.

Заслухавши пояснення сторін, думку адвоката, вивчивши і дослідивши матеріали справи, суд дійшов висновку, що позов підлягає лише частковому задоволенню з наступних підстав.

      Згідно ч.1 ст.1046 ЦК України – за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти, а позичальник зобов’язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики).  

Відповідно до вимог ч.1 ст.1049 цього Кодексу – отримані від позикодавця грошові кошти зобов’язаний повернути позичальник.

      Так в розписці від  10.10.07р. зазначено, що позивач передав ОСОБА_3 і її чоловікові ОСОБА_4 в борг 15.000гр., а відповідачі зобов’язалися повернути борг протягом 1 місяця, про що підписали розписку, а.с.6.      

В розписці від 13.10.07р. зазначено, що позивач передав ОСОБА_3 і ОСОБА_4 в борг 15.000гр., а відповідачці зобов’язалися повернути борг протягом 1 місяця, про що підписали розписку, а.с.7.  

В розписці від 23.01.08р. зазначено, що позивач передав ОСОБА_3 і ОСОБА_4 в борг 7.000гр., а відповідачі зобов’язалися повернути борг протягом 1 місяця, про що підписали розписку, а.с.8.  

Згідно ч.4 ст.65 СК України – договір, укладений одним із подружжя в інтересах сім’ї, створює обов’язки для другого з подружжя, якщо майно, одержане за договором, використане в інтересах сім’ї.

      Але в тексті цих розписок не зазначено про отримання грошей на потреби сім’ї ОСОБА_4.

Також в судовому засіданні 24.11.10р. відповідачі пояснили, що боргові розписки від 10.10.07р., 13.10.07р., 23.01.08р. від імені свого чоловіка підписала ОСОБА_3 тому, що брала у позивача в борг гроші для особистих потреб і тому про ці борги своєму чоловікові не казала.

З пояснень відповідачів і паспорту ОСОБА_4, а.с.38, судом встановлено, що 18.06.10р. в відділу РАЦС було зареєстровано розірвання шлюбу між відповідачами.

В свою чергу в судовому засіданні 24.11.10р. позивач підтвердив, що під час передачі грошей в борг він не спілкувався особисто з ОСОБА_4, а грошві в борг давав особисто ОСОБА_3, яка і передавала йому вже написані і підписані розписки.

Так з пояснень сторін і текстів зазначених розписок судом встановлено, що  10.04.08р. відповідачка ОСОБА_3 додатково в’язала у позивача в борг 1.000гр. на 1 місяць, а 10.10.08р. взяла в борг 5.000гр. на 1 місяць, про що нею було зроблено відповідні записи в розписці від 10.10.07р., а.с.6.

13.04.08р. відповідачка ОСОБА_3 додатково в’язала у позивача в борг 1.000гр. на 1 місяць, а 13.10.08р. взяла в борг 5.000гр. на 1 місяць, про що нею було зроблено відповідні записи в розписці від 13.10.07р., а.с.7.

23.02.08р. відповідачка ОСОБА_3 додатково в’язала в борг 3.000гр. на 1 місяць, 23.10.08р. взяла в борг 7.000гр. на 1 місяць, а 23.01.09р. іще 4.000гр., про що нею було зроблено відповідні записи в розписці від 23.01.08р., а.с.8.

Крім того, позивач не довів належними і допустимими доказами той факт, що зазначені розписки були підписані відповідачем ОСОБА_4, а отримані відповідачкою ОСОБА_3 гроші за цими розписками були використані відповідачами на потреби своєї сім’ї, чим не виконав вимоги ст.10 ЦПК України, відповідно до якої кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог. Судом зазначені обставини не встановлені при розгляді справи.

      З зазначеного виходить, що позичальником за цим договорами є ОСОБА_3

      На підставі зазначеного вище суд визнає необґрунтованими вимоги позивача щодо повернення боргу за договорами позики від 10.10.07р., 13.10.07р. 23.01.08р. обома відповідачами в солідарному порядку.

У зв’язку з цим суд вважає за необхідне відмовити у задоволені позовних вимог до ОСОБА_4

 *

Відповідно до ч.1 ст.1046 ЦК України – за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти, а позичальник зобов’язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики).  

Згідно ст.1047 цього Кодексу – договір позики укладається у письмовій формі.

На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника.

      Судом встановлено, що 10.10.07р. позивача передав відповідачці ОСОБА_3 в борг 15.000гр., а відповідачка зобов’язалася повернути борг протягом 1 місяця.  

10.04.08р. відповідачка ОСОБА_3 додатково в’язала в борг 1.000гр. на 1 місяць, а 10.10.08р. взяла в борг 5.000гр. на 1 місяць. Загальна сума боргу склала 21.000гр., а.с.6.

Але ці зобов’язання та неодноразові усні прохання про повернення боргу відповідачі не виконали.

13.10.07р. позивач передав відповідачці ОСОБА_3 в борг 15.000гр., а відповідачка зобов’язалася повернути борг протягом 1 місяця.  

13.04.08р. відповідачка ОСОБА_3 додатково в’язала в борг 1.000гр. на 1 місяць, а 13.10.08р. взяла в борг 5.000гр. на 1 місяць. Загальна сума боргу склала 21.000гр., а.с.7.

Але ці зобов’язання та неодноразові усні прохання про повернення боргу відповідачі не виконали.

23.01.08р. позивача передав відповідачці ОСОБА_3 в борг 7.000гр., а відповідачка зобов’язалася повернути борг протягом 1 місяця.  

23.02.08р. відповідачка ОСОБА_3 додатково в’язала в борг 3.000гр. на 1 місяць, 23.10.08р. взяла в борг 7.000гр. на 1 місяць, а 23.01.09р. іще 4.000гр. Загальна сума боргу склала 21.000гр., а.с.8.

Але ці зобов’язання та неодноразові усні прохання про повернення боргу відповідачі не виконали.

Доводи відповідачки про щомісячну сплату позивачеві процентів за користування позикою суд оцінює критично і не приймає до уваги з наступних підстав:

-відповідачка не надала суду допустимих доказів своїм ствердженням, чим не виконала вимоги ст.10 ЦПК України, відповідно до якої кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог чи заперечень. Судом зазначені докази не встановлені при розгляді справи;

-зазначені доводи спростовуються наведеними вище доказами.

      Приймаючи до уваги зазначене вище, суд дійшов висновку, що між сторонам були укладені договори позики, умови яких про своєчасне повернення боргу відповідачка не виконала до теперішнього часу.

З зазначеного виходить, що  відповідачка порушила умови договорів позики, укладених з позивачем 10.10.07р, 13.10.07р., 23.01.08р., 23.02.08р., 10.04.08р., 13.04.08р., 10.10.08р., 13.10.08р., 23.10.08р., 23.01.09р.

У зв'язку з цим суд вважає за необхідне стягнути з відповідачки на користь позивача суму боргу за цими договорами, загальна сума якого складає 63.000гр. тому, що:

-згідно ч.1 ст.1049 ЦК України – позичальник зобов’язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі, що була передана йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором;

-відповідно до ст.ст.525 і 526 ЦК України – зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, а одностороння відмова від зобов'язання не допускається.

*

Відповідно до ч.1 ст.1050 ЦК України – якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов’язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.

Згідно ч.2 ст.625 ЦК України – боржник, який прострочив виконання грошового зобов’язання, на вимогу кредитора зобов’язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

      Судом встановлено, що за умовами договорів позики відповідачка була зобов’язана повернути борги протягом місяця, але ці зобов’язання не виконала.

Позивач надав суду розрахунки заборгованості з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, за яким загальна сума грошових зобов’язань складає  90.390гр.22коп., а.с.9-18.

      Суд вважає за можливе покласти зазначені розрахунки в основу судового рішення з наступних підстав:

-Відповідно до ч.1 ст.143 ЦПК України – для з’ясування обставин, що мають значення для справи і потребують спеціальних знань у галузі неуки, мистецтва, техніки, ремесла тощо суд призначає експертизу за заявою осіб, які беруть участь у справі.  

Але сторони відмовилися від призначення і оплати судово-бухгалтерської експертизи на предмет визначення розміру грошової компенсації по цивільно-правовому спорі у теперішній справі.

Так згідно ч.1 ст.146 ЦПК України - у  разі ухилення особи, яка бере участь у справі, від участі в експертизі, якщо без цього провести експертизу неможливо, суд залежно від того, хто із цих осіб ухиляється, а також яке для них ця експертиза має значення, може визнати факт, для з'ясування якого експертиза була призначена, або відмовити у його визнанні;

-Відповідачка на надала суду належних і допустимих доказів у спростування зазначених розрахунків, чим не виконала вимоги ст.ст.10,58,59 ЦПК України, відповідно до якої кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх заперечень. Судом таких доказів не встановлено при розгляді справи.

-Розрахунки зроблені у відповідності до індексів інфляції по Україні, зазначених у довідці ГУ статистики в АРК., а.с.42.

      На підставі зазначеного вище суд вважає за необхідне стягнути з відповідачки на користь позивача саме зазначену грошову суму.

 *

Враховуючи зазначене та вимоги ч.1 ст.88 ЦПК України, суд вважає за необхідне стягнути з відповідачки на користь позивача понесені у справі витрати по оплаті судового збору і інформаційно-технічного забезпечення розгляду справи в суді та по оплаті довідки банку, що підтверджено квитанціями, а.с.1,2,7.

 *

На підставі ст.ст. 525,526,625,1046,1047,1049,1050 ЦК України і керуючись ст.ст. 10,11,60,88,209,212-215 ЦПК України, суд

  В И Р І Ш И В :

       Позов ОСОБА_2 – задовольнити частково.

      Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2:

-   грошовий борг за договорами позики з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення і трьох процентів річних від простроченої суми – загальною сумою в 90.390гр.22коп.;

-   сплачений у справі судовий збір у розмірі 903гр.90коп.;

-   оплачені витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи в суді в сумі 120гр.00коп.;

-   витрати по оплаті довідки в сумі 15гр.00коп.;

-   всього –  91.429гр.12коп.

      Позов ОСОБА_2 до ОСОБА_4 про  стягнення сум боргу за договорами позики з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення і трьох процентів річних від простроченої суми та судових витрат у справі – залишити без задоволення.

 *

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Апеляційного суду АР Крим шляхом подачі до Сакського міськрайсуду АР Крим апеляційної скарги у 10-денний строк з дня проголошення рішення.

       Суддя: