Рішення

від 11.10.2010 по справі 7/166-10

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

7/166-10

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

21036, м. Вінниця,  Хмельницьке шосе, 7  тел. 66-03-00, 66-11-31       http://vn.arbitr.gov.ua

І м е н е м     У к р а ї н и

РІШЕННЯ

11 жовтня 2010 р.                             Справа 7/166-10

за позовом: Публічного акціонерного товариства "КОМПАНІЯ "Райз", м. Київ   

до: Товариства з обмеженою відповідальністю "Моноліт", м. Калинівка, Вінницької області       

про стягнення 97442,19 грн.

Головуючий суддя     Банасько О.О.     

Cекретар судового засідання Кислиця Л.С.

Представники:

позивача: Ольштинська О.В. - представник за довіреністю № б/н від 03.06.2010 року, паспорт серія НМ 304814, виданий 23.11.2007 року;

відповідача: не з'явився.

ВСТАНОВИВ :

Надійшла позовна заява про стягнення з ТОВ "Моноліт" на користь ЗАТ "Компанія "Райз"" 97 442,19 грн., з яких 39422,29 грн. простроченого боргу за отриманий товар,                  14567,89 грн. відсотків за неправомірне користування коштами, 4029,72 грн. пені  та                       39 422,29 грн. збитків в зв'язку з неналежним виконанням відповідачем умов договору поставки від 25.02.2009 року № 22502-09.

Ухвалою від 27.07.2010 року за вказаним позовом порушено провадження у справі       № 7/166-10 та призначено до розгляду на 16.09.2010 року.

Відповідач в судове засідання не з'явився, не надав документів, які витребовувались від нього ухвалою суду від 27.07.2010 року про порушення провадження у справі, причин неявки не повідомив.

Слід зауважити, що ухвалу від 27.07.2010 року відповідачу надіслано рекомендованою кореспонденцією за адресою вказаною в позовній заяві (вул.Возз'єднання, 13/62, м.Калинівка Вінницька область, 22400).

При цьому суд  зазначає, що вказана ухвала була отримана відповідачем, що підтверджується повідомленням про вручення поштового відправлення № 20148602 наявним в матеріалах справи (а.с.29, т.1).

Варто зазначити, що відповідно до ч. 1 ст. 64 ГПК України  ухвала про порушення провадження у справі надсилається зазначеним особам за повідомленою ними господарському суду поштовою адресою. У разі ненадання сторонами інформації щодо їх поштової адреси, ухвала про відкриття провадження у справі надсилається за адресою місцезнаходження (місця проживання) сторін, що зазначена в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців. У разі відсутності сторін за такою адресою, вважається, що ухвала про порушення провадження у справі вручена їм належним чином.

При неявці відповідача в судове засідання суд враховує, що відповідно до ч.1 ст.19 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців" обов'язок по внесенню змін відомостей про змін до відомостей про юридичну особу, які містяться в Єдиному державному реєстрі, покладено безпосередньо на юридичну особу.

Крім того суд звертає увагу на п.4 інформаційного листа Вищого господарського суду України від 02.06.2006 року № 01-8/1228 "Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2005 році", п.11 інформаційного листа Вищого господарського суду України від 15.03.2007 року № 01-8/123 "Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2006 році" в яких наголошується, що до повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу, наявними в матеріалах справи.

Також суд зазначає, що відповідно до пункту 3.5.11 Інструкції з діловодства в господарських судах України, затвердженої наказом Вищого господарського суду України від 10.12.2002 року № 75 (з подальшими змінами), перший, належним чином підписаний, примірник процесуального документа (ухвали, рішення, постанови) залишається у справі; на звороті у лівому нижньому куті цього примірника проставляється відповідний штамп суду з відміткою про відправку документа, що містить: вихідний реєстраційний номер, загальну кількість відправлених примірників документа, дату відправки, підпис працівника, яким вона здійснена.

Як наголошується в п.19 інформаційного листа Вищого господарського суду України від 13.08.2008 року № 01-8/482 "Про деякі питання застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у першому півріччі 2008 року" дана відмітка, за умови, що її оформлено відповідно до наведених вимог названої Інструкції, є підтвердженням належного надсилання копій процесуального документа сторонам та іншим учасникам судового процесу.

На першому примірнику ухвали  від 27.07.2010 року про порушення провадження у справі, яка наявна в справі, є штамп суду з відміткою про відправку документа. Дана відмітка оформлена відповідно до вимог Інструкції з діловодства в господарських судах України наведених вище, а тому суд дійшов висновку, що вона є підтвердженням належного надсилання копій процесуального документа сторонам.

Враховуючи викладене суд вважає, що вжив всі залежні від нього заходи для повідомлення відповідача належним чином про час і місце розгляду судової справи і забезпечення явки останнього в судове засідання для реалізації ним права на судовий захист своїх прав та інтересів.

При цьому суд констатує, що відповідачем не подано жодного клопотання, заяви, телеграми, в тому рахунку і щодо перенесення розгляду справи,  її відкладення чи неможливості забезпечити участь в судовому засіданні свого представника.    

За викладених вище обставин справу, із врахуванням вимог ч.1 ст.69 ГПК України,   розглянуто за наявними у ній матеріалами, згідно ст. 75 ГПК України.

16.09.2010 року представником позивача подано заяву про зменшення розміру позовних вимог, згідно якої останній просить суд стягнути з відповідача 58328,46 грн., з яких 22245,44 грн. основного боргу, 2311,39 грн. пені, 11526,19 грн. процентів за користування чужими коштами, 22245,44 грн. збитків.

Вказану заяву суд прийняв до розгляду як таку, що не суперечить ст.22 ГПК України.

В судовому засіданні 16.09.2010 року оголошувалась перерва до 11.10.2010 року з метою повного, всебічного та об'єктивного розгляду справи.

За відсутності поданого представником позивача клопотання справа розглядається без фіксації судового процесу технічними засобами.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представника позивача, з'ясувавши фактичні обставини на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті судом встановлено наступне.

25.02.2009 року між ЗАТ Компанія "Райз" (Вінницька філія) (Постачальник) та ТОВ "Моноліт" (Покупець) було укладено договір поставки сільськогосподарської техніки з розстроченням платежів № 22502-09.

Згідно п. 1.1 вказаного вище Договору Постачальник зобов'язується передати у власність Покупця продукцію виробничо-технічного призначення (Товар), а Покупець зобов'язується прийняти Товар та оплатити його вартість (ціну), сплативши за нього визначену договором грошову суму, а також сплатити відсотки за користування товарним кредитом в сумі, визначеній відповідно до умов договору.

У п.1.2 Договору сторони встановили, що найменування товару, його кількість, ціна за одиницю, термін поставки покупцю, гривнева вартість, товару та її грошовий еквівалент в іноземній валюті, порядок та термін оплати вартості товару та нарахованих відсотків, інші умови погоджені сторонами - визначені в договорі та додатках до договору, які складають невід'ємну частину договору.

Відповідно до п.2.1 Договору вартість (ціна) товару та сума нарахованих відсотків за користування товарним кредитом вказана в додатку до договору. Сторони встановлюють ціну договору в гривнях, а також визначають її грошовий еквівалент в іноземній валюті, вказаній в додатку.

25.02.2009 року сторонами було підписано додаток до Договору за                                        № /ЗП-10009-00159 від 25.02.2009 року в якому сторони визначили групу товару (обприскувач польовий причіпний), його назву (Navigator 3000 L 24 m TF), ціну в еквіваленті Євро (45000,00) та гривні (442237,96), кількість (1 шт.), курс гривні до Євро (9,82751), термін поставки товару (до 20.03.2009 року) тощо.

Також у вказаному  додатку сторонами було погоджено графік оплати товару покупцем, який передбачав проведення передоплати в розмірі 132671,39 грн. (13500,00 Євро) до 27.02.2009 року та проведення трьох інших платежів з врахуванням нарахованих процентів (01.07.2009 року, 01.08.2009 року, 01.09.2009 року).

Як вбачається датою остаточних розрахунків сторони визначили 01.09.2009 року.

Також у вказаному додатку сторони визначили ціну товару+суму нарахованих відсотків (449980,17 грн.), грошовий еквівалент вартості товару+суму нарахованих відсотків (45787,81 Євро), а також річну ставку відсотків у розмірі 18 %.

В п.2.2 Договору сторони встановили, що протягом строку дії договору грошові зобов'язання відповідача існують і підлягають сплаті у гривні, шляхом множення грошового еквіваленту ціни договору (її неоплаченої частини) в іноземній валюті вказаній в додатках до договору, на офіційний курс гривні до іноземної валюти, який встановлений НБУ на день фактичної оплати відповідачем ціни договору (її неоплаченої частини). При цьому сторони погоджуються, що ця умова не застосовується, якщо офіційний курс гривні до іноземної валюти, встановлений на день фактичної оплати вартості товару Покупцем, менший (нижчий) курсу, який був встановлений на день підписання договору. В цьому разі застосовується курс, який існував на день підписання договору.

Згідно п.2.3 Договору Покупець проводить оплату вартості (ціни) Товару та відсотків за користування товарним кредитом, шляхом перерахування коштів в розмірі гривневої суми ціни договору, вирахуваної відповідно до положень п.2.2 договору, на банківський рахунок Постачальника.

В п.2.4 Договору встановлено, що терміни оплати вартості (ціни) товару вказані в додатку до договору.

Відповідно до п.2.5 Договору товар (його вартість (ціна)), отриманий Покупцем у власність на умовах розстрочення кінцевого розрахунку, визнається товарним кредитом. За користування товарним кредитом Покупець сплачує на користь Постачальника проценти.

Пунктами 2.6-2.11 сторони регламентували порядок нарахування та сплати процентів за користування товарним кредитом.

Зокрема в п.2.6 Договору встановлено, що відсотки на розстрочені платежі нараховуються Покупцем та підлягають сплаті щомісячно - до 5 числа місяця наступного за розрахунковим. В цей же термін сторони підписують акт надання (приймання-передачі) послуг з розстроченням кінцевого розрахунку. Акт про надання послуг з розстроченням кінцевого розрахунку надсилається Постачальником на адресу Покупця, що вказана в тексті цього договору. Покупець зобов'язується підписати акт та повернути його протягом 1 дня з дати отримання. У разі якщо підписаний акт не повертається Постачальнику, акт вважається схваленим та підписаним Покупцем.

В п.2.11 Договору вказано, що у разі прострочення Покупця з оплатою грошових коштів на виконання його зобов'язань по цьому договору, постачальник зараховує кошти в наступному порядку: в першу чергу кошти зараховуються в рахунок сплати штрафних санкцій, в другу чергу - відсотків за неправомірне користування коштами, в третю чергу -  в рахунок погашення заборгованості по сплаті відсотків на розстрочені платежі, а сума, що залишається, зараховується в рахунок оплати вартості товару.

Згідно п.3.6 Договору Покупець зобов'язувався провести оплату за Товар в порядку передбаченому умовами договору та сплатити відсотки, нараховані на розстрочені платежі відповідно до умов цього договору.

На підтвердження передачі Товару відповідачу позивач надав суду видаткову накладну № ВН-10009-00207 від 30.03.2009 року (а.с.15, т.1).

Відповідно до вказаної видаткової накладної відповідачем було отримано Товар (Navigator 3000 L 24 m TF) на суму 442237,96 грн..

Окрім того позивачем  за період з 31.05.2009 року по 17.08.2009 року було складено акти здачі-прийняття робіт (надання послуг) на загальну суму 59255,72 грн..

Дослідивши договір, додатки до нього, видаткові накладні суд дійшов висновку, що поставка відповідачу продукції здійснювалась на підставі договору від 25.02.2009 року                   № 22502-09 виходячи з цього, що у вказаній вище видатковій накладній є посилання як на підставу поставки на договір № 22502-09 від 25.02.2009 року, а також враховуючи повне співпадіння найменування товару та його ціни у видатковій накладній та додатку до договору від 25.02.2009 року.

Відповідно до вказаних вище первинних документів відповідачем було отримано товар на суму 442237,96 грн. (еквівалент 45000,00 Євро на момент укладення Договору = 9,82751 грн. - 1 Євро).

Відповідач з отриманий товар розрахувався не повністю перерахувавши позивачу лише 132671,39  грн. в рахунок авансового платежу (26.02.2009 року), що підтверджується виписками банку, довідкою про рух коштів від 15.09.2010 року № 456.

В подальшому (17.08.2009 року), відповідачем було здійснено поставку зерна ячменю позивачу в кількості 366,00 тн. на суму 329400,00 грн., що підтверджується видатковою накладною від 17.08.2009 року № 58, складською квитанцією на зерно № 519 від 17.08.2009 року (а.с.16-17, т.1).

Листом від 18.08.2009 року № 25 відповідач просив зарахувати в рахунок погашення заборгованості за договором від 25.02.2009 року № 22502-09 суму 329400,00 грн. за відвантажений позивачу ячмінь в кількості 366,00 тонн згідно накладної № 58 від 17.08.2009 року.

За твердженням позивача на час проведення відповідачем фактичної оплати відбулось зменшення офіційного курсу гривні відносно іноземної валюти (Євро), в зв'язку з чим утворилась заборгованість відповідача (курсова різниця).

В зв'язку з непроведенням оплати курсової різниці позивач звернувся з позовом про її стягнення, а також відсотків за неправомірне користування грошовими коштами, пені та збитків до господарського суду.

З врахуванням встановлених обставин суд дійшов наступних висновків.

Стаття 11 Цивільного кодексу України вказує, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки, й серед підстав виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, передбачає договори та інші правочини.

Як зазначено в ст.174 Господарського кодексу України, господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, із господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Відповідно до ст.509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідносини, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Таке ж положення містить і ст.173 Господарського кодексу України, в якій зазначено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Дії позивача по передачі товару по зазначеній вище накладній відповідачу та дії  відповідача по прийняттю вказаного товару, за визначеною ціною свідчать  про те, що у боржника (відповідача)  виникло зобов'язання  по оплаті  за отриманий товар.

З моменту укладення сторонами договору № 22502-09 від 25.02.2009 року між ними виникли зобов'язання які регулюються параграфом 3 глави 54 Цивільного кодексу України "Поставка".

Згідно ч.ч.1, 2 ст.712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

В силу ст.655 ЦК України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно ст.692 ЦК України, покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін (ст.631 ЦК України).

Відповідно до ч.1 ст.530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Як вказувалось раніше, сторони в додатку до договору від 25.02.2009 року  передбачили, що вартість товару яка сплачується на умовах відстрочки платежу сплачується в строк до 01.09.2009 року.

Згідно зі ст.526 Цивільного кодексу України, ст.193 Господарського кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цих Кодексів, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст.525 Цивільного кодексу України, ч.7 ст.193 Господарського кодексу України)

Відповідно до ст.527 Цивільного кодексу України боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту.

Кожна зі сторін у зобов'язанні має право вимагати доказів того, що обов'язок виконується належним боржником або виконання приймається належним кредитором чи уповноваженою на це особою, і несе ризик наслідків непред'явлення такої вимоги.

Згідно ч.1 ст.625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Відповідно до ч. 2 ст. 524 ЦК України, сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов'язання в іноземній валюті.

Частиною 2 ст. 533 ЦК України передбачено, що якщо у зобов'язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.

Як вказувалось раніше, в п. 2.2 Договору сторони встановили, що протягом строку дії договору грошові зобов'язання відповідача існують і підлягають сплаті у гривні, шляхом множення грошового еквіваленту ціни договору в іноземній валюті на офіційний курс до іноземної валюти, який встановлений НБУ на день фактичної оплати відповідачем ціни договору (її неоплаченої частини). В п.2.10 Договору передбачено, що в плату за користування товарним кредитом включається також позитивна різниця між гривневою вартістю Товару на день фактичного проведення Покупцем оплати і гривневою вартістю Товару на день його отримання, розрахованою відповідно до п.2.2 Договору та сплаченою Покупцем.

Виходячи з викладеного вище, суд вважає вимогу позивача про стягнення боргу, який виник внаслідок зміни офіційного курсу гривні до іноземної валюти (курсової різниці). а також відсотків за користування товаром правомірною та обґрунтованою.

При перевірці правильності розрахунку відсотків за користування товаром та  курсової різниці судом встановлено наступне.

Поставка товару за Договором відбулась 30.03.2009 року, а тому відсотки за користування товарним кредитом в розмірі 18 % (відповідно до Додатку № 1а до Договору) потрібно нараховувати із 31.03.2009 року за кожен місяць з моменту поставки за формулою.

Як вбачається із заяви про зменшення розміру позовних вимог нарахування відсотків за користування товарним кредитом здійснювалось за наступною формулою:

(СП –О) х 18 / 100 / КДР х КДКТК, де:

СП –сума поставки;

О –сума оплати;

КДР –кількість днів у році –365 днів;

КДКТК –кількість днів користування товарним кредитом в місяці.

Перевіривши наданий позивачем розрахунок відсотків за користування товаром за період з 31.03.2009 року по 17.08.2009 року судом не виявлено у ньому помилок.

Стосовно вимоги про стягнення суми заборгованості із урахуванням різниці курсу євро до гривні України на дату укладення договору та дату оплати (далі - курсова різниця) суд зазначає наступне.

Еквівалент ціни Договору № 22502-09 в Євро, відповідно до Додатку до Договору, складає 45 000 Євро.

Відповідачем 26.02.2009 року зроблено оплату в сумі 132671,39 грн., що становить 13466,24 Євро за курсом, встановленим НБУ на дату оплати - 9,85215 грн. за 1 Євро (132671,39/9,85215).

Таким чином еквівалент неоплаченої частини ціни договору в євро складає 31533,76 Євро:45 000 Євро - 13 466,24 Євро = 31533,76 Євро.

17.08.2009 року відповідач поставив позивачу продукцію с/г призначення на суму 329400 грн. в рахунок заборгованості по Договору № 22502-09.

Курс Євро до гривні України на 17.08.2009 року становив 11,102579 грн. за 1 Євро, відповідно до даних НБУ. Сума у гривні, що підлягала до сплати відповідачем на дату 17.08.2009 року, враховуючи положення п.2.2 Договору № 22502-09, складає суму 350106,06 грн.: 31533,76 євро х 11,102579 = 350106,06 грн..

Разом з тим, відповідачем здійснено оплату на суму 329400,00 грн..

Таким чином, сума курсової різниці становить 20706,06 грн. (350106,06 грн. - 329400,00 грн.).

Таким чином сума заборгованості відповідача з урахуванням відсотків за користування товарним кредитом і курсової різниці та сплачених коштів (основний борг) становить: 22245,44 грн. ((442237,96+21372,81+20706,06) –(132671,39+329400,00)), яка і підлягає задоволенню.

Слід зазначити, що інформацію про офіційний курс долара США по відношенню до гривні судом взято із ІПС "Ліга:Еліт" - Розділ "Довідники" та відомостей розміщених на офіційному сайті Національного Банку України (Розділ "Статистика" - "Зовнішній сектор" - "Обмінний курс").

Розглянувши вимогу про стягнення пені в розмірі 2311,39 грн. обрахованої позивачем за період з 19.08.2009 року по 26.05.2010 року, суд дійшов наступних висновків.

Частиною 2 ст.193 ГК України встановлено, що порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених ГК України, іншими законами або договором.

Частиною 2 ст. 217 ГК України передбачено такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції, оперативно-господарські санкції.

Відповідно до ст. 230 ГК України штрафними  санкціями є господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Відповідно до ч.1 ст.546 ЦК України виконання зобов'язання може забезпечуватися, крім іншого, неустойкою.

Стаття 549 ЦК України вказує, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. При цьому штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання, а пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно ч.1 ст.550 ЦК України право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов'язання.

Стаття 610 цього ж Кодексу передбачає, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

У п.3 ч.1 ст.611 ЦК України встановлено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Відповідно до ч.1 ст.612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до ст.ст.6, 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності і справедливості.

Стаття 628 ЦК України передбачає, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Згідно ст.629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Як вбачається із Договору в розділі 7 останнього між сторонами регламентовано їх відповідальність, її розмір та порядок застосування.

Зокрема, в п.7.2 Договору передбачена відповідальність для Покупця за несвоєчасне проведення грошових розрахунків по оплаті у встановлені договором терміни у вигляді штрафу.

Аналіз змісту вказаного Договору приводить до висновку про те, що сторонами не було погоджено відповідальності для Покупця у вигляді пені.

Слід вказати, що в позовній заяві обґрунтовуючи вимогу про стягнення пені позивач посилався на п.7.3 Договору, однак вказане посилання є помилковим, оскільки п.7.3 Договору передбачає відповідальність для Покупця у вигляді збитків в твердій сумі.

Відповідно до ст.547 ЦК України правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання вчиняється у письмовій формі. Правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання, вчинений із недодержанням письмової форми, є нікчемним.

Як вказано в п. 2.1 роз'яснення Вищого арбітражного суду України  від 29.04.1994 року № 02-5/293, якщо сторони у відповідному договорі не встановили конкретного розміру відповідальності, передбаченої статтями 1 та 2 Закону "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань", пеня стягненню не підлягає, за винятком випадків, коли розмір пені встановлений чинними актами законодавства.

Виходячи із того, що сторонами в письмовій формі не встановлено відповідальність для Покупця у вигляді пені за прострочення виконання грошових зобов'язань (договором обумовлено відповідальність у вигляді штрафу) суд дійшов висновку про відмову в задоволенні позовної вимоги про стягнення пені, як такої, що суперечить приписам чинного законодавства.

Розглянувши вимогу позивача про стягнення з відповідача  11526,19 грн. 48 % річних з простроченої суми за період з 19.08.2009 року по 26.05.2010 року суд вважає її правомірною та обґрунтованою з огляду на таке.

Відповідно до ст.ст.6, 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності і справедливості.

Стаття 628 ЦК України передбачає, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Згідно ст.629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ч.5 ст.694, ч.2 ст. 536 ЦК України передбачено можливість для сторін  при  продажу товару в кредит встановити оплату у вигляді процентів як на ціну товару так і на суму заборгованості. При цьому розмір процентів може бути встановлено в договорі.

Відповідно до ч.2 ст.625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Як вбачається в п.7.4 Договору передбачено обов'язок сплати Покупцем відсотків за неправомірне користування коштами (оплата вартості товару та відсотків за користування ним) в розмірі 48 % річних з простроченої суми.

Провівши перевірку наданого позивачем розрахунку 48 % річних судом не виявлено помилок в розрахунку (позивачем правильно визначено період нарахування), а тому вимога про стягнення 11526,19 грн. задовольняється в повному обсязі.

Також судом розглянуто вимогу позивача про стягнення з відповідача 22245,44 грн. збитків в твердій сумі за результатами чого суд дійшов наступних висновків.

Обґрунтовуючи вимоги в частині стягнення з відповідача збитків в твердій сумі позивач посилається на п.7.3 Договору та приписи ст.ст.224, 225, ч.2 ст.232 ГК України, ч.1 ст.623 ЦК України.

Згідно п.7.3 Договору Покупець відшкодовує збитки, завдані Постачальнику невиконанням або неналежним виконанням грошових зобов'язань по цьому договору. При цьому сторони встановлюють розмір збитків постачальника в твердій сумі в залежності від строків тривалості порушення зобов'язання покупцем: 10 (десять) процентів неоплаченої вартості (ціни) товару за перший (повний чи неповний) місяць із наступним збільшенням цієї суми на 10 відсотків за кожний повний чи неповний місяць прострочення. Збитки відшкодовуються в повній сумі понад неустойку (штраф).

Згідно ч.5 ст.225 ГК України сторони господарського зобов'язання мають право за взаємною згодою заздалегідь визначити погоджений розмір збитків, що підлягають відшкодуванню, у твердій сумі або у вигляді відсоткових ставок залежно від обсягу невиконання зобов'язання чи строків порушення зобов'язання сторонами. Не допускається погодження між сторонами зобов'язання щодо обмеження їх відповідальності, якщо розмір відповідальності для певного виду зобов'язань визначений законом.

Разом з тим суд зауважує на наступні приписи норм матеріального права.

Відповідно до ст. 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Статтею 16 Цивільного кодексу України встановлено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу, зокрема, способом захисту цивільних прав та інтересів може бути: відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди.

Відповідно до ст. 22 Цивільного кодексу України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. У розумінні цієї  статті Цивільного кодексу України  збитками є втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода). Збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі.

Аналогічні приписи містяться у статті 225 Господарського кодексу України. Згідно з пунктом 1 якої до складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються: вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства; додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб'єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов'язання другою стороною; неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов'язання другою стороною; матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом.

За змістом ст. 224 Господарського кодексу України учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб'єкту, права або законні інтереси якого порушено. Під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.

За загальним принципом цивільного права особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.

Застосування цивільно-правової відповідальності можливе лише при наявності передбачених законом умов. Їх сукупність утворює склад цивільного правопорушення, який є підставою цивільно-правової відповідальності. Склад цивільного правопорушення, визначений законом для настання відповідальності у формі відшкодування збитків, утворюють наступні елементи: суб'єкт, об'єкт, об'єктивна та суб'єктивна сторона. Суб'єктом є боржник; об'єктом - правовідносини по зобов'язаннях; об'єктивною стороною - наявність збитків у майновій сфері кредитора, протиправна поведінка у вигляді невиконання або неналежного виконання боржником свого зобов'язання, причинний зв'язок між протиправною поведінкою боржника і збитками; суб'єктивну сторону цивільного правопорушення складає вина, яка представляє собою психічне відношення особи до своєї протиправної поведінки і її наслідків.

Правильне встановлення порушеного цивільно-правового обов'язку за договором є необхідним для відповідної кваліфікації змісту правовідносин, що виникли із факту порушення.

За відсутності хоча б одного з цих елементів цивільна відповідальність не настає, тобто для застосування такої міри відповідальності, як відшкодування збитків, потрібна наявність повного складу цивільного правопорушення, як-то: протиправна поведінка, дія чи бездіяльність особи; шкідливий результат такої поведінки (збитки); причинний зв'язок між протиправною поведінкою та збитками; вина правопорушника.

Важливим елементом доказування наявності шкоди є встановлення причинного зв'язку між протиправною поведінкою заподіювача та збитками потерпілої сторони. Слід довести, що протиправна дія чи бездіяльність заподіювача є причиною, а збитки, які завдані особі, - наслідком такої протиправної поведінки.

Відповідно ст.623 ЦК України, боржник, який порушив зобов'язання, має відшкодувати кредиторові завдані цим збитки. Розмір збитків, завданих порушенням зобов'язання, доказується кредитором.

Згідно зі ст. 614 ЦК України, особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини, якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання.

Відповідно до норми ст.19 Основного Закону держави –Конституції України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством.

В силу статей 42, 43, 33 ГПК України правосуддя в господарських сулах здійснюється на засадах змагальності та рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом; кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

З огляду на вказані положення позивач при зверненні з позовом мав обґрунтувати свої вимоги поданими суду доказами, а відповідач –спростувати доводи позивача. Тобто, виходячи з наведених приписів, згідно з принципом змагальності саме позивач мав надати суду певні докази понесених збитків. У разі ж надання позивачем відповідних доказів та невизнання певних обставин відповідачем, на останнього покладається обов'язок їх спростування.

Так, позивач зобов'язаний довести суду обставини щодо наявності шкоди, протиправної поведінки відповідача, яка спричинила шкоду, причинний зв'язок між шкодою та поведінкою, вину відповідача як підставу для настання відповідальності, підстави виникнення обов'язку відповідача по відшкодуванню збитків та надати докази понесених позивачем збитків у заявленому розмірі.

В даному випадку суд приходить до висновку про те, що позивач згідно ст.33 ГПК України не довів в установленому порядку:

- наявність повного складу цивільного правопорушення, в тому рахунку і причинного зв'язку між діями відповідача та заподіяними збитками;

- понесення ним будь-яких збитків внаслідок  невиконання відповідачем зобов'язань за договором поставки № 22502-09 від 25.02.2009 року.

Крім того, позивачем не надано доказів обґрунтованості розміру заявленої ним до стягнення суми збитків.

В зв'язку з тим, що позивачем не було доведено в чому саме полягають збитки, заявлені до стягнення, а також не зазначено складу правопорушення, який є необхідним в силу закону для настання відповідальності у формі відшкодування збитків, суд дійшов  висновку про те, що позовна вимога про стягнення з відповідача 22245,44 грн. збитків є необґрунтованою, а тому в її задоволенні слід відмовити.

Відмовляючи в задоволенні позовної вимоги про стягнення збитків в твердій сумі суд враховує, що наведеної правової позиції також дотримується Вищий господарський суд України при здійсненні касаційного перегляду судових рішень у справах, пов'язаних із застосуванням ч.5 ст.225 ГК України (чинні постанови ВГСУ від 27.01.2009 року у справі     № 10/269-08, від 05.08.2009 року у справі № 6/101, від 30.06.2010 року у справі                          № 31/13-10-786, від 07.09.2010 року у справі № 55/324-09).

Також судом при відмові в задоволенні позовної вимоги про стягнення збитків в твердій сумі було прийнято до уваги приписи ст.3, ч.3 ст.509 Цивільного кодексу України відповідно до яких загальними засадами цивільного законодавства та, водночас, засадами на яких має ґрунтуватися зобов'язання між сторонами є добросовісність, розумність і справедливість.

Із матеріалів справи слідує, що негативні наслідки, які настали для позивача внаслідок зміни курсу гривні до іноземної валюти компенсовані в повній мірі шляхом заявлення вимоги про стягнення з відповідача курсової різниці та 48 % річних за неправомірне користування грошовими коштами. Слід вказати, що судом вказані вимоги задоволені повністю.

Слід вказати, що судом було здійснено перевірку повноважень Вінницької філії  філії ЗАТ компанія "Райз" щодо укладення договорів та можливості бути стороною у судовому процесі. Як встановлено судом, згідно п.3.2 Положення про Вінницьку філію ПАТ  компанія "Райз" філії надано право від імені Товариства укладати договори, набувати майнових та особистих немайнових прав та нести обов'язки, бути позивачем і відповідачем в суді, господарському або третейському суді. В п.5.3 Положення встановлено, що директор філії на підставі довіреності і в межах своєї компетенції діє від імені Товариства і представляє його у взаємовідносинах з фізичними та юридичними особами.

Крім того, позивач надав суду довіреність на Степанчука В.Г. від 20.05.2008 року, який від імені позивача уклав договір 25.02.2009 року № 22502-09. Згідно вказаної довіреності останньому, крім іншого, надано право на укладання договорів поставок сільськогосподарської техніки.

Беручи до уваги викладене, суд дійшов висновку про наявність повноважень як у філії так і у осіб, які діяли від її імені на укладання договору від 25.02.2009 року № 22502-09.

Також судом встановлено (і про що зазначає в позовній заяві позивач), що 27.04.2010 року загальними зборами акціонерів ЗАТ компанії "Райз" було затверджено внесення змін до статуту з метою приведення його у відповідність до Закону України "Про акціонерні товариства", а саме зміна назви ЗАТ компанія "Райз" на ПАТ "Компанія Райз"".

Вказане підтверджується свідоцтвом про державну реєстрацію юридичної особи серія А01 № 215254, довідкою з Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України серія АБ № 230480.

З врахуванням викладеного позивачем у даній справі є ПАТ "Компанія "Райз"".

Як визначає ст.32 Господарського процесуального кодексу України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення спору.

Відповідно до ст.ст. 34, 43 Господарського процесуального кодексу України докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили. Визнання однією стороною фактичних даних і обставин, якими інша сторона обґрунтовує свої вимоги або заперечення для господарського суду не є обов'язковим.

За змістом статті 33 Господарського процесуального кодексу України, обов'язок доказування та подання доказів розподіляється між сторонами, виходячи з того, хто посилається на юридичні факти, які обґрунтовують його вимоги і заперечення.

Всупереч наведеним вище нормам та вимогам ухвали суду відповідач не подав до суду доказів в спростування позовних вимог позивача щодо стягнення відсотків за користування товарним кредитом, курсової різниці, відсотків за користування чужими коштами в тому рахунку доказів проведення розрахунків (платіжні доручення, виписки банківських установ щодо руху коштів, квитанції до прибуткових касових ордерів).

За таких обставин, суд дійшов висновку про часткове задоволення позову з врахуванням вищевикладених мотивів щодо відмови в стягненні пені та збитків в твердій сумі.

Витрати на держмито та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу  підлягають віднесенню на відповідача відповідно до ст. 49 ГПК України.                                                                                          

При розподілі судових витрат суд враховує припис, який міститься в абз.2 п.4.2 та абз.7 п.8 Роз'яснення Вищого арбітражного суду України від 04.03.1998 року № 02-5/78  "Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України" згідно якого якщо позивач завищив ціну позову, або у процесі розгляду спору зменшив позовні вимоги, або господарський суд відмовив у стягненні певних сум, державне мито у цій частині не повертається.

Крім того судом взято до уваги на п.17 інформаційного листа ВГСУ від 20.10.2006 року № 01-8/2351 "Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2005 році та в I півріччі 2006 року" та п.6  інформаційного листа ВГСУ від 13.08.2008 року № 01-8/482 "Про деякі питання застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у першому півріччі 2008 року " в яких наголошено зокрема на тому, що під зменшенням розміру позовних вимог слід розуміти зміну (у бік зменшення) кількісних показників, у яких виражається позовна вимога, в тому числі ціни позову. В разі зменшення позовних вимог, якщо його прийнято господарським судом, має місце нова ціна позову, виходячи з якої й вирішується спір. Факт зменшення ціни позову обов'язково відображається господарським судом в описовій частині рішення зі справи. При цьому будь-які підстави для припинення провадження у справі в частині зменшення позовних вимог у господарського суду відсутні.

Таким чином розподіл судових витрат здійснюється виходячи з того, що нова ціна позову складає 58328,46 грн. (22245,44 грн. борг з урахування відсотків за користування кредитом та курсової різниці, 11526,19 грн. відсотки за неправомірне користування чужими коштами, 2311,39 грн. пені, 22245,44 грн. збитків в твердій сумі).

Також судом встановлено, що позивач при зверненні до суду сплатив 974,43 грн. державного мита, що підтверджується платіжним дорученням від 08.07.2010 року № 3603.

Як вбачається із позовної заяви ціна позову складає 97442,19 грн..

Враховуючи вимоги встановлені підпунктом а) п.2 ст.3 Декрету КМУ "Про державне мито" розмір державного мита, який підлягав сплаті позивачем відповідно до вказаного підпункту мав би становити з врахуванням правил математичного заокруглення 974,42 грн..

Внесення державного мита у більшому розмірі ніж передбачено чинним законодавством є підставою для його повернення згідно ст.47 ГПК України та п.1 ч.1 ст.8 Декрету КМУ "Про державне мито".

11.10.2010 року в судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частину рішення.

Керуючись ст.ст. 4-3, 4-5, 22, 32, 33, 34, 36, 43, 44, 45, 46, 47, ч.ч.1, 2, 5 ст. 49, ст.ст.82, 84, 85,  87, 115, 116  Господарського процесуального кодексу України, суд-   

ВИРІШИВ :

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Моноліт", вул.Возз'єднання, 13/62, м.Калинівка, 22400 Вінницької області, 22400 - (інформація про реквізити -  ідентифікаційний код - 32598051) на користь Публічного акціонерного товариства "Компанія "РАЙЗ", вул.Заболотного, 152, м.Київ, 03680 - (інформація про реквізити - ідентифікаційний код - 13980201) - 22245 грн. 44 коп. основного боргу,  11526 грн. 19 коп. - 48 % відсотків за неправомірне користування коштами, 337 грн. 72 коп. - відшкодування витрат пов'язаних зі сплатою державного мита та 136 грн. 64 коп. - відшкодування витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

3. В решті позову відмовити.

4. Видати наказ в день набрання рішенням законної сили.  

5. Повернути суму зайво сплаченого державного мита в розмірі 00 грн. 01 коп.  Публічному акціонерному товариству "Компанія "РАЙЗ", вул.Заболотного, 152, м.Київ, 03680 - (інформація про реквізити - ідентифікаційний код - 13980201)  сплаченого за платіжним дорученням від 08.07.2010 року № 3603 оригінал якого знаходиться в матеріалах справи № 7/166-10 (а.с.9, т.1).

6. Копію рішення надіслати відповідачу рекомендованим листом з повідомленням про вручення поштового відправлення.

Суддя                                             Банасько О.О.

          Повний текст рішення суду оформлено і підписано відповідно до вимог ст.84 ГПК України  08 листопада 2010 р.

віддрук. 2 прим.:

1 - до справи.

2 - відповідачу  - вул.Воз'єднання, 13/62, м.Калинівка, Вінницька область, 22400