Постанова

від 09.06.2011 по справі 7/166-10

РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

7/166-10

РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

33001 , м. Рівне,  вул. Яворницького, 59

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"09" червня 2011 р.                                                                Справа № 7/166-10  

Рівненський апеляційний господарський суд у складі колегії:

Головуючої  судді                                                         Бригінець Л.М.

суддів                                                                             Демидюк О.О.  

 суддів                                                                             Василишин А.Р.

при секретарі судового засідання  Риштун О.М.

розглянувши  апеляційну скаргу    Товариство з обмеженою відповідальністю "Моноліт"   на  рішення  господарського суду Вінницької області від 11.10.10 р.

у справі № 7/166-10 (суддя   Банасько О.О. )

позивач  Публічне акціонерне товариство "КОМПАНІЯ "Райз"

відповідач  Товариство з обмеженою відповідальністю "Моноліт"

про стягнення в сумі 97 442 грн. 19 коп.

за участю представників сторін:

позивача - не з'явився

відповідача -  не з'явився

Розпорядженням в.о. голови Рівненського апеляційного господарського суду від 08.06.2011р. взв"язку з тимчасовою втратою працездатності судді Щепанської Г.А. внесено зміни до складу колегії суддів. У справі №7/166-10 визначено  колегію суддів у складі: головуючий суддя Бригінець Л.М., суддя Демидюк О.О. ,  суддя Василишин А.Р.

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду Вінницької області від 11.10.2010р. (суддя Банасько О.О.) у справі № 7/166-10 частково задоволено позов Публічного акціонерного товариства "Компанія "РАЙЗ".  Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Моноліт" вул.Возз'єднання, 13/62, м.Калинівка на користь Публічного акціонерного товариства "Компанія "РАЙЗ", вул. Заболотного, 152, м. Київ, - 22245 грн. 44 коп. основного боргу,  11526 грн. 19 коп. - 48 % відсотків за неправомірне користування коштами, 337 грн. 72 коп. - відшкодування витрат пов'язаних зі сплатою державного мита та 136 грн. 64 коп. - відшкодування витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу. В решті позову відмовлено.

Не погоджуючись з прийнятим судом першої інстанції рішенням відповідач звернувся до Рівненського апеляційного господарського суду  з апеляційною скаргою, в якій просить рішення господарського суду Вінницької області від 11.10.2010р. у справі № 7/166-10 скасувати та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.

Апелянт вважає рішення господарського суду Вінницької області від 11.10.2010р. у справі №7/166-10 незаконним та таким, що прийняте з грубим порушенням норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права.

На думку скаржника,  рішенні господарського суду Вінницької області від 11.10.2010р. у справі № 7/166-10 не повністю встановлені обставини справи, а саме, не доведено позивачем неналежне виконання зобов'язання відповідачем, як наслідок наявність заборгованості,    грубе    порушення    господарським    судом    Вінницької    області    норм, процесуального   права,   яке   виражається  у позбавленні   відповідача   можливості довести безпідставність вимог позивача, оскільки прийняв оскаржуване рішення в судовому засіданні без повторного виклику представника відповідача у судове засідання.

16.09.2010 р. в судовому засіданні представником позивача було подано заяву про зменшення позовних вимог, що стало підставою для оголошення перерви в судовому засіданні до  11.10.2010 р. з метою повного, всебічного та об'єктивного розгляду справи.

Відповідно до ст. 77 ГПК України про відкладення розгляду справи виноситься ухвала, в якій вказуються час і місце проведення наступного засідання, також ст. 87 ГПК України передбачено надсилання ухвал сторонам, прокурору, третім особам, які брали участь в судовому процесі, але не були присутні у судовому засіданні, рекомендованим листом з повідомленням про вручення не пізніше трьох днів з дня їх прийняття або за їх зверненням вручаються їм під розписку безпосередньо у суді.

Скаржник зазначає,  що судом не направлялась на адресу відповідача ухвала про відкладення справи в якій би вказувалась дата, час і місце проведення наступного засідання, не зобов'язано позивача надати докази про вручення заяви про зменшення позовних  вимог, чим фактично суд позбавив відповідача можливості довести безпідставність вимог позивача,  оскільки  прийняв  оскаржуване  рішення  в  судовому  засіданні  без  повторного виклику представника відповідача у судове засідання.

Висновки суду викладені у рішенні, що до встановлених фактів неналежного виконанням зобов'язань, як наслідок наявності заборгованості, не відповідають дійсним обставинам справи. В підтвердження викладеного апелянт вказує на те, що 25 лютого 2009 року між Закритим акціонерним товариством «Компанія «Райз»та Товариством з обмеженою відповідальністю «Моноліт»було укладено договір поставки сільськогосподарської техніки з розстроченням платежів № 22502-09. Кількість поставленого товари, ціна та графік оплати вказаний в додатку до договору.

Відповідно до ст. 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник) , який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму, згідно ч.2 цієї статті встановлено, що до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Згідно з додатком № ЗП-10009-000159 від 25.02.2009 р. до договору № 22502-09 від 25.02.2009 р. ціна товару, що купується на умовах розстрочення платежів складає 442237,96 грн., а ціна товару з урахуванням нарахованих відсотків складає 449980,17 грн.

Апелянт посилається на ч. 2 ст. 189 ГК України, якою  визначено: ціна є істотною умовою господарського договору. Ціна зазначається в договорі у гривнях. Ціни у зовнішньоекономічних договорах (контрактах) можуть визначатися в іноземній валюті за згодою сторін.

Рішенням господарського суду Вінницької області від 11.10.2010р. по справі  № 7/166-10 з поданих позивачем документів встановлено, що покупцем проведені розрахунки з продавцем на загальну суму 462071,39 грн., яка виражена у вигляді авансового внеску на суму 132671,39 грн., що підтверджується виписками банку, довідкою про рух коштів від 15.09.20,10 року № 456, та поставкою зерна ячменю в кількості 366,00 т на суму 329400,00 грн., що підтверджується видатковою накладною від 17.08.2009 року № 58 складською квитанцією на № 519 від 17.08.2009 р. За підрахунками відповідача він мав сплатити позивачу за товар з урахуванням нарахованих відсотків 449980,17 грн., а реально сплатив 462071,39 грн., що на 12091,22 грн. перевищує ціну товару з урахуванням нарахованих відсотків.

Згідно ч. 1. ст 706 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар за ціною, оголошеною продавцем у момент укладення договору, якщо інше не встановлено законом або не випливає із суті зобов'язання, також ч. 4 цієї статті встановлено, що покупець має право повністю оплатити товар у будь-який час у межах встановленого договором періоду розстрочення його оплати, що і було реалізовано ТОВ «Моноліт», що провів розрахунок до настання граничного строку виконання зобов'язань.

В апеляційній скарзі наводяться інші підстави для скасування оскаржуваного рішення.

Позивач апеляційну скаргу заперечує з підстав, наведених у відзиві.

Представники сторін в судове засідання, призначене на 09.06.2011р.  не з"явились. Представник позивача був присутній в судовому засіданні 12.05.2011р., отже знав про час та місце проведення наступного судового засідання, а відповідач отримав рекомендоване повідомлення (докази отримання долучені до матеріалів справи).

Враховуючи, що сторони були належним чином повідомлені про час та місце розгляду апеляційної скарги, апеляційний господарський суд вважає за можливе розглянути апеляційну скаргу за відсутності представників сторін, за наявними в справі доказами.

Відповідно до ст. 101 ГПК України апеляційний господарський суд не зв"язаний доводами апеляційної скарги та перевіряє  законність і обгрунтованість рішення  в повному обсязі.

Обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши правильність застосування місцевим господарським судом норм матеріального та процесуального права, колегія суддів встановила

25.02.2009 року  ЗАТ Компанія "Райз" (Вінницька філія) (Постачальник) та ТОВ "Моноліт" (Покупець) уклали договір поставки сільськогосподарської техніки  № 22502-09 з умовою розстрочення платежів.

Згідно п. 1.1 вказаного вище Договору Постачальник зобов'язується передати у власність Покупця продукцію виробничо-технічного призначення (Товар), а Покупець зобов'язується прийняти Товар та оплатити його вартість (ціну), сплативши за нього визначену договором грошову суму, а також сплатити відсотки за користування товарним кредитом в сумі, визначеній відповідно до умов договору.

Пунктом 1.2 Договору встановлено, що найменування товару, його кількість, ціна за одиницю, термін поставки покупцю, гривнева вартість, товару та її грошовий еквівалент в іноземній валюті, порядок та термін оплати вартості товару та нарахованих відсотків, інші умови погоджені сторонами - визначені в договорі та додатках до договору, які складають невід'ємну частину договору.

Відповідно до п.2.1 Договору вартість (ціна) товару та сума нарахованих відсотків за користування товарним кредитом вказана в додатку до договору. Сторони встановлюють ціну договору в гривнях, а також визначають її грошовий еквівалент в іноземній валюті, вказаній в додатку.

25.02.2009 року сторонами було підписано додаток до Договору за № ЗП-10009-00159 від 25.02.2009 року в якому сторони визначили групу товару (обприскувач польовий причіпний), його назву (Navigator 3000 L 24 m TF), ціну в еквіваленті Євро (45000,00) та гривні (442237,96), кількість (1 шт.), курс гривні до Євро (9,82751), термін поставки товару (до 20.03.2009 року) тощо.

У вказаному  додатку сторонами було погоджено графік оплати товару покупцем, який передбачав проведення передоплати в розмірі 132671,39 грн. (13500,00 Євро) до 27.02.2009 року та проведення трьох інших платежів з врахуванням нарахованих процентів (01.07.2009 року, 01.08.2009 року, 01.09.2009 року).

Дата остаточних розрахунків за договором - 01.09.2009 року.

Крім того,  у додатку до договору  сторони визначили ціну товару+суму нарахованих відсотків (449980,17 грн.), грошовий еквівалент вартості товару+суму нарахованих відсотків (45787,81 Євро), а також річну ставку відсотків у розмірі 18 %.

В п.2.2 Договору сторони встановили, що протягом строку дії договору грошові зобов'язання відповідача існують і підлягають сплаті у гривні, шляхом множення грошового еквіваленту ціни договору (її неоплаченої частини) в іноземній валюті вказаній в додатках до договору, на офіційний курс гривні до іноземної валюти, який встановлений НБУ на день фактичної оплати відповідачем ціни договору (її неоплаченої частини). При цьому сторони погоджуються, що ця умова не застосовується, якщо офіційний курс гривні до іноземної валюти, встановлений на день фактичної оплати вартості товару Покупцем, менший (нижчий) курсу, який був встановлений на день підписання договору. В цьому разі застосовується курс, який існував на день підписання договору.

Згідно п.2.3 Договору Покупець проводить оплату вартості (ціни) Товару та відсотків за користування товарним кредитом, шляхом перерахування коштів в розмірі гривневої суми ціни договору, вирахуваної відповідно до положень п.2.2 договору, на банківський рахунок Постачальника.

В п.2.4 Договору встановлено, що терміни оплати вартості (ціни) товару вказані в додатку до договору.

Відповідно до п.2.5 Договору товар (його вартість (ціна)), отриманий Покупцем у власність на умовах розстрочення кінцевого розрахунку, визнається товарним кредитом. За користування товарним кредитом Покупець сплачує на користь Постачальника проценти.

Пунктами 2.6-2.11 сторони регламентували порядок нарахування та сплати процентів за користування товарним кредитом.

Зокрема в п.2.6 Договору встановлено, що відсотки на розстрочені платежі нараховуються Покупцем та підлягають сплаті щомісячно - до 5 числа місяця наступного за розрахунковим. В цей же термін сторони підписують акт надання (приймання-передачі) послуг з розстроченням кінцевого розрахунку. Акт про надання послуг з розстроченням кінцевого розрахунку надсилається Постачальником на адресу Покупця, що вказана в тексті цього договору. Покупець зобов'язується підписати акт та повернути його протягом 1 дня з дати отримання. У разі якщо підписаний акт не повертається Постачальнику, акт вважається схваленим та підписаним Покупцем.

В п.2.11 Договору вказано, що у разі прострочення Покупця з оплатою грошових коштів на виконання його зобов'язань по цьому договору, постачальник зараховує кошти в наступному порядку: в першу чергу кошти зараховуються в рахунок сплати штрафних санкцій, в другу чергу - відсотків за неправомірне користування коштами, в третю чергу -  в рахунок погашення заборгованості по сплаті відсотків на розстрочені платежі, а сума, що залишається, зараховується в рахунок оплати вартості товару.

Згідно п.3.6 Договору Покупець зобов'язувався провести оплату за Товар в порядку передбаченому умовами договору та сплатити відсотки, нараховані на розстрочені платежі відповідно до умов цього договору.

На підтвердження передачі Товару відповідачу позивач надав суду видаткову накладну № ВН-10009-00207 від 30.03.2009 року (а.с.15).

Відповідно до вказаних вище первинних документів відповідачем було отримано товар на суму 442237,96 грн. (еквівалент 45000,00 Євро на момент укладення Договору = 9,82751 грн. - 1 Євро).

Відповідач за отриманий товар розрахувався не повністю, перерахувавши позивачу лише 132671,39  грн. в рахунок авансового платежу (26.02.2009 року), що підтверджується виписками банку, довідкою про рух коштів від 15.09.2010 року № 456.

В подальшому (17.08.2009 року), відповідачем було здійснено поставку зерна ячменю позивачу в кількості 366,00 т на суму 329400,00 грн., що підтверджується видатковою накладною від 17.08.2009 року № 58, складською квитанцією на зерно № 519 від 17.08.2009 року (а.с.16-17) та листом від 18.08.2009 року № 25 відповідач просив зарахувати в рахунок погашення заборгованості за договором від 25.02.2009 року № 22502-09 суму 329400,00 грн. за відвантажений позивачу ячмінь в кількості 366,00 тонн згідно накладної № 58 від 17.08.2009 року.

На час проведення відповідачем фактичної оплати відбулось зменшення офіційного курсу гривні відносно іноземної валюти (Євро), в зв'язку з чим утворилась заборгованість відповідача (курсова різниця ).

З позовом про її стягнення, а також відсотків за неправомірне користування грошовими коштами, пені та збитків позивач звернувся до господарського суду.

Частиною 2 ст. 533 ЦК України передбачено, що якщо у зобов'язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.

Місцевий господарський суд правомірно дійшов висновку про задоволення вимоги позивача про стягнення боргу, який виник внаслідок зміни офіційного курсу гривні до іноземної валюти (курсової різниці) та відсотків за користування товаром, виходячи з наступного.

Як вбачається з укладеними між сторонами договору еквівалент ціни Договору № 22502-09 в Євро, відповідно до Додатку до Договору, складає 45 000 Євро.

В п. 2.2 Договору сторони встановили, що протягом строку дії договору грошові зобов'язання відповідача існують і підлягають сплаті у гривні, шляхом множення грошового еквіваленту ціни договору в іноземній валюті на офіційний курс до іноземної валюти, який встановлений НБУ на день фактичної оплати відповідачем ціни договору (її неоплаченої частини). В п.2.10 Договору передбачено, що в плату за користування товарним кредитом включається також позитивна різниця між гривневою вартістю Товару на день фактичного проведення Покупцем оплати і гривневою вартістю Товару на день його отримання, розрахованою відповідно до п.2.2 Договору та сплаченою Покупцем.

Отже, сторонами у належній формі досягнуто згоди щодо можливості зміни обумовленої ціни у визначених ними випадках та визначено спосіб перегляду ціни відповідно до формули, за якою вираховується зміна ціни.

Спосіб визначення належної до сплати суми з урахуванням офіційного курсу гривні до іноземної валюти, який буде встановлений НБУ на день фактичної оплати покупцем ціни договору обумовлений укладеним сторонами договором та не суперечить чинному законодавству.

Відповідачем 26.02.2009 року зроблено авансову оплату в сумі 132671,39 грн., що становить 13466,24 Євро за курсом, встановленим НБУ на дату оплати - 9,85215 грн. за 1 Євро (132671,39/9,85215).

Таким чином еквівалент неоплаченої частини ціни договору в євро складає 31533,76 Євро:   45 000 Євро - 13 466,24 Євро = 31533,76 Євро.

Поставка товару за Договором відбулась 30.03.09 р. Відсотки за користування товарним кредитом в розмірі 18% (відповідно до Додатку № 1а до Договору) почали нараховуватись із 31.03.09 р. і нараховувались за кожен місяць з моменту поставки за визначеною формулою (а.с.55).

За березень 2009 р.: (442237,96 - 132671,39) х 18/100/365 х 1=152,66 грн. за квітень 2009 р.: (442237,96-132671,39) х 18/100/365 х 30=4579,89 грн. за травень 2009 р.: (442237,96-132671,39) х 18/100/365 х 31=4732,55 грн. за червень 2009 р.: (442237,96-132671,39) х 18/100/365 х 30=4579,89 грн.  за липень 2009 р.: (442237,96-132671,39) х 18/100/365 х 31=4732,55 грн. за серпень 2009 р.: (442237,96-132671,39) х 18/100/365 х 17=2595,27 грн. Загальна сума процентів за користування товарним кредитом: 21 372,81 грн.

17.08.2009 року відповідач поставив позивачу продукцію с/г призначення на суму 329400 грн. в рахунок заборгованості по Договору № 22502-09 від 25.02.2009р.

Курс Євро до гривні України на 17.08.2009 року становив 11,102579 грн. за 1 Євро      ( згідно курсу, встановленого НБУ). Сума у гривні, що підлягала до сплати відповідачем на дату 17.08.2009 року, враховуючи положення п.2.2 Договору № 22502-09, складає суму 350106,06 грн.: 31533,76 євро х 11,102579 = 350106,06 грн.

Відповідачем сплачено 329400грн., отже сума курсової різниці становить 20706,06 грн. (350106,06 грн. - 329400,00 грн.).

Сума заборгованості відповідача з урахуванням відсотків за користування товарним кредитом   і курсової різниці та сплачених коштів (основний борг) становить: 22245,44 грн. ((442237,96+21372,81+20706,06) –(132671,39+329400,00)), яка і підлягає задоволенню.

Частиною 2 ст.193 ГК України встановлено, що порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених ГК України, іншими законами або договором.

Частиною 2 ст. 217 ГК України передбачено такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції, оперативно-господарські санкції.

Відповідно до ст. 230 ГК України штрафними  санкціями є господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Відповідно до ч.1 ст.546 ЦК України виконання зобов'язання може забезпечуватися, крім іншого, неустойкою.

Згідно статті 549 ЦК України вказує, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. При цьому штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання, а пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно ч.1 ст.550 ЦК України право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов'язання.

Стаття 610 цього ж Кодексу передбачає, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

У п.3 ч.1 ст.611 ЦК України встановлено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Відповідно до ч.1 ст.612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до ст.ст.6, 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності і справедливості.

Стаття 628 ЦК України передбачає, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Згідно ст.629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Як вбачається із Договору в розділі 7 останнього між сторонами регламентовано їх відповідальність, її розмір та порядок застосування.

Зокрема, в п.7.2 Договору передбачена відповідальність для Покупця за несвоєчасне проведення грошових розрахунків по оплаті у встановлені договором терміни у вигляді штрафу.

Аналіз змісту вказаного Договору приводить до висновку про те, що сторонами не було погоджено відповідальності для Покупця у вигляді пені.

Слід вказати, що в позовній заяві обґрунтовуючи вимогу про стягнення пені позивач посилався на п.7.3 Договору, однак вказане посилання є помилковим, оскільки п.7.3 Договору передбачає відповідальність для Покупця у вигляді збитків в твердій сумі.

Як вказано в п. 2.1 роз'яснення Вищого арбітражного суду України  від 29.04.1994 року № 02-5/293, якщо сторони у відповідному договорі не встановили конкретного розміру відповідальності, передбаченої статтями 1 та 2 Закону "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань", пеня стягненню не підлягає, за винятком випадків, коли розмір пені встановлений чинними актами законодавства.

Виходячи із того, що сторонами в письмовій формі не встановлено відповідальність для Покупця у вигляді пені за прострочення виконання грошових зобов'язань (договором обумовлено відповідальність у вигляді штрафу) місцевий господарський суд дійшов правомірного висновку про відмову в задоволенні позовної вимоги про стягнення пені.

Щодо задоволення судом першої інстанції вимоги позивача про стягнення з відповідача  11526,19 грн. 48 % річних з простроченої суми за період з 19.08.2009 року по 26.05.2010 року апеляційний господарський суд вважає її правомірною та обґрунтованою з огляду на таке.

Відповідно до ст.ст.6, 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності і справедливості.

Стаття 628 ЦК України передбачає, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Згідно ст.629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ч.5 ст.694, ч.2 ст. 536 ЦК України передбачено можливість для сторін  при  продажу товару в кредит встановити оплату у вигляді процентів як на ціну товару так і на суму заборгованості. При цьому розмір процентів може бути встановлено в договорі.

Відповідно до ч.2 ст.625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Як вбачається в п.7.4 Договору передбачено обов'язок сплати Покупцем відсотків за неправомірне користування коштами (оплата вартості товару та відсотків за користування ним) в розмірі 48 % річних з простроченої суми, а тому вимога про стягнення 11526,19 грн. підлягає задоволенню в повному обсязі.

Також судом розглянуто вимогу позивача про стягнення з відповідача 22245,44 грн. збитків в твердій сумі за результатами чого суд дійшов наступних висновків.

Обґрунтовуючи вимоги в частині стягнення з відповідача збитків в твердій сумі позивач посилається на п.7.3 Договору та приписи ст.ст.224, 225, ч.2 ст.232 ГК України, ч.1 ст.623 ЦК України.

Згідно п.7.3 Договору Покупець відшкодовує збитки, завдані Постачальнику невиконанням або неналежним виконанням грошових зобов'язань по цьому договору. При цьому сторони встановлюють розмір збитків постачальника в твердій сумі в залежності від строків тривалості порушення зобов'язання покупцем: 10 (десять) процентів неоплаченої вартості (ціни) товару за перший (повний чи неповний) місяць із наступним збільшенням цієї суми на 10 відсотків за кожний повний чи неповний місяць прострочення. Збитки відшкодовуються в повній сумі понад неустойку (штраф).

Згідно ч.5 ст.225 ГК України сторони господарського зобов'язання мають право за взаємною згодою заздалегідь визначити погоджений розмір збитків, що підлягають відшкодуванню, у твердій сумі або у вигляді відсоткових ставок залежно від обсягу невиконання зобов'язання чи строків порушення зобов'язання сторонами. Не допускається погодження між сторонами зобов'язання щодо обмеження їх відповідальності, якщо розмір відповідальності для певного виду зобов'язань визначений законом.

Відповідно ст.623 ЦК України, боржник, який порушив зобов'язання, має відшкодувати кредиторові завдані цим збитки. Розмір збитків, завданих порушенням зобов'язання, доказується кредитором.

Згідно зі ст. 614 ЦК України, особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини, якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання.

Однак, позивачем не було доведено в чому саме полягають збитки, заявлені до стягнення, а також не зазначено складу правопорушення, який є необхідним в силу Закону для настання відповідальності у формі відшкодування збитків,  а тому суд дійшов  правомірного висновку про те, що позовна вимога про стягнення з відповідача 22245,44 грн. збитків є необґрунтованою.

Відповідно до ст.ст. 34, 43 Господарського процесуального кодексу України докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили. Визнання однією стороною фактичних даних і обставин, якими інша сторона обґрунтовує свої вимоги або заперечення для господарського суду не є обов'язковим.

Відповідач не подав до суду першої інстанції доказів в спростування позовних вимог позивача щодо стягнення відсотків за користування товарним кредитом, курсової різниці, відсотків за користування чужими коштами, доказів проведення розрахунків з позивачем (платіжні доручення, виписки банківських установ щодо руху коштів, квитанції до прибуткових касових ордерів).

Так само і апеляційному господарському відповідачем не подано документів в обгрунтування  вимог  апеляційної скарги.

Доводи, викладені скаржником в апеляційній скарзі не спростовують висновків суду першої інстанції по суті прийнятого рішення.

Однак, як свідчать матеріали справи місцевим господарським судом при прийнятті оскаржуваного рішення допущеного порушення норм процесуального права, що полягає у наступному.

Ухвала про порушення провадження у справі №7/166-10 від 27.07.2010р. направлена на адресу відповідача 28.07.2010р. та отримана останнім 04.08.2008р. (докази отримання долучені до матеріалів справи (а.с.28)).

Відповідач в призначене вищевказаною ухвалою судове засідання 16.09.2010р. не з"явився. Позивачем подано заяву про зменшення позовних вимог. Суд першої інстанції оголосив перерву в судовому засіданні за відсутності представника відповідача, про що свідчить розписка про повідомлення про дату та місце наступного судового засідання.

Апеляційний господарський суд вважає, що місцевий господарський суд за вказаних обставин мав розгляд справи відкласти на підставі ст. 77 ГПК України та направити сторонам у справі ухвалу, в якій би  вказувалось час і місце проведення наступного засідання.

Отже, оскаржуване рішення підлягає скасуванню на підставі п. 2 ч. 3 ст. 104 ГПК України, оскільки  справу розглянуто господарським судом за відсутності сторони не повідомленої належним чином про місце засідання суду.

Керуючись  ст.ст.  99,101,103, 104, 105  ГПК України,  суд,-

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю "Моноліт" задовольнити  частково.

2. Рішення господарського суду Вінницької  області від 11.10.2010р. у справі №7/166-10  скасувати.

3. Прийняти нове рішення.

"1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Моноліт", вул.Возз'єднання, 13/62, м.Калинівка, 22400 Вінницької області, (ідентифікаційний код 32598051) на користь Публічного акціонерного товариства "Компанія "РАЙЗ", вул.Заболотного, 152, м.Київ, 03680 - (ідентифікаційний код - 13980201) - 22245 грн. 44 коп. основного боргу,  11526 грн. 19 коп. - 48 % відсотків за неправомірне користування коштами, 337 грн. 72 коп. - відшкодування витрат пов'язаних зі сплатою державного мита та 136 грн. 64 коп. - відшкодування витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

3. В решті позову відмовити."

4. Доручити місцевому господарському суду на виконання даної постанови видати відповідний наказ.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку.

Головуюча  суддя                                                                         Бригінець Л.М.

Суддя                                                                                              Демидюк О.О.  

Суддя                                                                                              Василишин А.Р.