Постанова від 02.04.2025 по справі 352/1827/17

ПОСТАНОВА

Іменем України

02 квітня 2025 року

м. Київ

справа № 352/1827/17

провадження № 61-13237св23

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Червинської М. Є.,

суддів: Зайцева А. Ю. (суддя-доповідач), Коротенка Є. В., Коротуна В. М., Тітова М. Ю.,

учасники справи:

позивач (відповідач за зустрічним позовом) - ОСОБА_1 ,

відповідач (позивач за зустрічним позовом)- ОСОБА_2 ,

відповідачі: ОСОБА_3 , Єзупільська селищна рада Івано-Франківського району Івано-Франківської області

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , Єзупільської селищної ради Івано-Франківського району Івано-Франківської області про визнання права власності в порядку спадкування за законом, визнання недійсним заповіту, свідоцтва про право на спадщину за заповітом, та за зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , Єзупільської селищної ради Івано-Франківського району Івано-Франківської області, ОСОБА_1 про визнання права власності

за касаційною скаргою адвоката Поповича Степана Степановича як представника ОСОБА_3 на постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 01 серпня 2023 року,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У жовтні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, в якому, з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог, просив визнати за ним право власності на 1/3 частку будинковолодіння на АДРЕСА_1 в порядку спадкування за законом після смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 ; визнати недійсним та скасувати заповіт, від імені ОСОБА_4 , посвідчений 20 серпня 2004 року секретарем Поберезької сільської ради Стефанишин М. С., зареєстрований в реєстрі № 135; визнати недійсним та скасувати свідоцтво про право на спадщину за заповітом на житловий будинок з господарським будівлями та спорудами на АДРЕСА_1 , видане ОСОБА_3 11 жовтня 2017 року приватним нотаріусом Тисменицького районного нотаріального округу Угорчак Н. М.

Як на обґрунтування заявлених вимог ОСОБА_1 посилався на те, що 24 лютого 1994 року ОСОБА_4 як голові колгоспного двору видано свідоцтво про право власності на спірний житловий будинок.

На момент вступу в дію Закону України «Про власність» від 15 квітня 1991 року в колгоспному дворі проживали його баба ОСОБА_4 - голова господарства, його баба ОСОБА_5 і його мати ОСОБА_2 , які були співвласниками спірного будинковолодіння як члени колишнього колгоспного двору, та яким належало по 1/3 частці майна.

У 1996 році його мати вибула із домоволодіння, однак не втратила права на належну в ньому їй частку.

ІНФОРМАЦІЯ_1 померла його тітка, ОСОБА_4 , яка була останнім членом колгоспного двору, після смерті якої відкрилася спадщина на належну їй 1/3 частку будинковолодіння.

Позивач є спадкоємцем за законом другої черги, за правом представлення, і спадкує ту частку, яка належала б його батькові ОСОБА_6 (рідний брат ОСОБА_4 ), який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 , тобто до відкриття спадщини після смерті ОСОБА_4 .

Позивач у шестимісячний строк звернувся до нотаріуса із заявою про прийняття спадщини після смерті тітки, однак нотаріус відмовив у видачі свідоцтва про право на спадщину на спадкове майно і повідомив про наявність заповіту ОСОБА_4 від 20 серпня 2004 року за № 135 та наявність інших спадкоємців.

Позивач вважає, що заповіт ОСОБА_4 не відповідає встановленим вимогам, вчинений із порушенням, такий заповіт є недійсним і не може створювати юридичних наслідків, нотаріус помилково видав свідоцтво ОСОБА_3 про право на спадщину за заповітом.

У лютому 2018 року ОСОБА_2 звернулась до суду із зустрічним позовом, у якому з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог, просила:

визнати недійсним і скасувати свідоцтво про право на спадщину за заповітом на житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами на АДРЕСА_1 , видане ОСОБА_3 11 жовтня 2017 року;

визнати за ОСОБА_2 право власності на 2/3 частки спірного будинковолодіння;

поновити їй строки звернення до суду і визнати недійсним і скасувати свідоцтво про право на спадщину за законом, видане 20 березня 2001 року ОСОБА_4 на право на земельну частку (пай) розміром 0,73 в умовних кадастрових гектарах без визначення меж цієї частки в натурі на території Поберезької сільської ради Тисменицького району Івано-Франківської області після смерті ІНФОРМАЦІЯ_3 ОСОБА_5 , номер спадкової справи 237, зареєстровано в реєстрі за № 1-638;

визнати за нею право власності на 1/2 частку права на зазначену земельну частку (пай) після смерті ІНФОРМАЦІЯ_3 ОСОБА_5 .

Як на обґрунтування заявлених вимог ОСОБА_2 посилалась на те, що спірне будинковолодіння мало статус колгоспного двору, і їй належить 1/3 частка у спірному будинковолодінні як члену двору, оскільки на час його припинення у будинку проживали вона, ОСОБА_5 і ОСОБА_4

ОСОБА_5 14 грудня 1982 року склала заповіт на користь ОСОБА_2 , яким заповіла їй половину всього належного їй майна тому позивач за зустрічним позовом успадкувала 1/3 частину спірного будинковолодіння та 1/2 частину земельної частки (паю). Нотаріуси видали ОСОБА_4 свідоцтво про право на спадщину на цілу частку земельного паю, а ОСОБА_3 на ціле спірне будинковолодіння без урахування складеного на корить ОСОБА_2 заповіту, тому видані нотаріусом свідоцтва про право на спадщину за заповітом та свідоцтво про право на спадщину за законом на земельну частку (пай) слід визнати недійсним і скасувати.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Тисменицький районний суд Івано-Франківської області рішенням від 24 квітня 2023 року позов ОСОБА_1 задовольнив. Зустрічний позов ОСОБА_2 задовольнив частково. Поновив ОСОБА_2 позовну давність. Визнав недійсним та скасував заповіт, посвідчений 20 серпня 2004 року секретарем Поберезької сільської ради Тисменицького району Івано-Франківської області Стефанишин М. С., зареєстрований в реєстрі за № 135 від імені ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 . Визнав недійсним та скасував свідоцтво про право на спадщину за заповітом на житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами на АДРЕСА_1 , видане ОСОБА_3 11 жовтня 2017 року приватним нотаріусом Тисменицького районного нотаріального округу Угорчак Н. М., на підставі свідоцтва про право власності на житловий будинок, виданого Поберезькою сільською радою 24 лютого 1994 року, зареєстрованого в реєстрі за № 1801, спадкова справа № 27/2017.

Визнав за ОСОБА_1 право власності на 1/3 частку будинковолодіння на АДРЕСА_1 в порядку спадкування за законом після смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 .

Визнав недійсним та скасував свідоцтво про право на спадщину за законом, видане державним нотаріусом Тисменицької районної державної нотаріальної контори Колтун С. В., 20 березня 2001 року ОСОБА_4 на право на земельну частку (пай) розміром 0,73 в умовних кадастрових гектарах без визначення меж цієї частки в натурі на території Поберезької сільської ради Тисменицького району Івано-Франківської області після смерті ІНФОРМАЦІЯ_3 ОСОБА_5 , номер спадкової справи 237, зареєстровано в реєстрі за № 1-638.

Визнав за ОСОБА_2 право власності на 1/2 частку будинковолодіння в АДРЕСА_1 .

Визнав за ОСОБА_2 право власності на 1/2 частку права на земельну частку (пай) розміром 0,73 в умовних кадастрових гектарах на території Поберезької сільської ради Тисменицького району Івано-Франківської області (с. Побережжя Івано-Франківського району Івано-Франківської області) після померлої ІНФОРМАЦІЯ_3 ОСОБА_5 . В задоволенні решти зустрічних позовних вимог ОСОБА_2 відмовив. Вирішив питання щодо розподілу судових витрат.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що ОСОБА_2 набула право на 1/2 частину спірного будинковолодіння з підстав належності їй 1/3 частини як частки в колишньому колгоспному дворі і 1/6 частини в порядку спадкування за заповітом після смерті ОСОБА_5 .

Нотаріус видав ОСОБА_3 свідоцтво про право на спадщину за заповітом на спірний житловий будинок з господарськими будівлями і спорудами без урахування зазначеного, тому свідоцтво підлягає визнанню недійсним і скасуванню.

Вимоги ОСОБА_2 про визнання за нею права власності на 1/2 земельної частки (пай) є доведеними. Нотаріус при видачі ОСОБА_4 свідоцтва про право на спадщину за законом на право на земельну частку (пай) розміром 0,73 га не врахував наявності заповіту на користь ОСОБА_2 , тому помилково видав ОСОБА_4 свідоцтво про право на спадщину на все майно.

ОСОБА_2 не було відомо про порушення її прав чи охоронюваних законом інтересів, що виникли після смерті ОСОБА_5 , щодо земельної частки (паю), томустроки давності підлягають поновленню.

Заповіт, складений ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 , є недійсним і підлягає скасуванню, оскільки при його складанні і посвідченні не було дотримано вимог законодавства. Позивач за первісним позовом довів, що ОСОБА_4 оспорюваний заповіт не підписувала.

Короткий зміст рішення апеляційного суду

Івано-Франківський апеляційний суд постановою від 01 серпня 2023 року апеляційну скаргу ОСОБА_3 , в інтересах якої діє представник ОСОБА_7 , задовольнив частково. Рішення Тисменицького районного суду Івано-Франківської області від 24 квітня 2023 року скасував і ухвалив нове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовив. Зустрічний позов ОСОБА_8 задовольнив частково. Визнав частково недійсним свідоцтво про право на спадщину за заповітом від 11 жовтня 2017 року, видане приватним нотаріусом Тисменицького районного нотаріального округу Угорчак Н. М., зареєстроване в реєстрі за № 1801, на ім`я ОСОБА_3 , а саме: в частині визнання права власності на 1/2 частину житлового будинку з господарськими будівлями і спорудами на АДРЕСА_1 . Визнав за ОСОБА_2 право власності на 1/2 частину спірного житлового будинку з господарськими будівлями і спорудами. В іншій частині заявлених вимог ОСОБА_2 відмовив. Вирішив питання щодо розподілу судових витрат.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що ОСОБА_2 фактично прийняла спадщину після смерті ІНФОРМАЦІЯ_3 ОСОБА_5 , оскільки вступила в управління та володіння спадковим майном протягом шести місяців з дня відкриття спадщини.

ОСОБА_2 набула право власності на 1/2 частку спірного будинковолодіння, з яких 1/3 частини як частка члена колишнього колгоспного двору і 1/6 частку в порядку спадкування за заповітом після смерті ОСОБА_5 .

Висновок почеркознавчої експертизи від 14 квітня 2020 року №СЕ-19/109/8/7-104ПЧ/20 не містить категоричного твердження про те, що ОСОБА_4 не підписувала заповіт на користь ОСОБА_9 , тому не є належним допустимим доказом відсутності волевиявлення спадкодавця.

Позивач за первісним позовом не надав беззаперечних, належних і допустимих доказів, які свідчили б, що ОСОБА_4 не підписувала заповіт.

Оскільки відсутні підстави для визнання заповіту недійсним, то вимоги ОСОБА_1 про визнання за ним права власності на частку спірного будинку після смерті ОСОБА_4 в порядку спадкування задоволенню не підлягають.

ОСОБА_2 має право на спадкування 1/2 частки земельного паю, однак із вимогами про визнання недійсним та скасування свідоцтва про право на спадщину за законом від 20 березня 2001 року та визнання за нею права власності на 1/2 частку земельного паю звернулась із пропуском позовної давності.

Короткий зміст вимог касаційної скарги, відзиву, їх узагальнені аргументи

У касаційній скарзі, поданій до Верховного Суду, адвокат Попович С. С. як представник ОСОБА_3 , просить постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 01 серпня 2023 року в частині задоволення зустрічних позовних вимог ОСОБА_2 скасувати та в цій частині ухвалити нове рішення, яким у задоволенні зустрічного позову відмовити в повному обсязі; в іншій частині оскаржуване судове рішення залишити без змін.

Як на підставу касаційного оскарження судового рішення заявник посилається на те, що суд апеляційної інстанції застосував норму права без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 25 березня 2019 року у справі № 1806/2-1093/2011, від 10 квітня 2019 року у справі № 459/28/11.

Касаційна скарга мотивована порушенням судами норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права.

ОСОБА_4 є власником спірного будинку відповідно до свідоцтва про право власності, виданого у 1994 році, яке не оскаржувалось. Спадкоємцем після смерті ОСОБА_4 є ОСОБА_3 .

Висновки судів про належність ОСОБА_2 і ОСОБА_5 права власності по 1/3 частин будинку є помилковими і не підтверджені доказами.

ОСОБА_2 була фіктивно прописана у колгоспному дворі, з 1989 до 1991 року працювала і проживала в с. Ружин Житомирської обл.

Апеляційний суд не врахував, що при вирішенні спадкового спору щодо майна колгоспного двору слід виходити з того, що майно є спільною сумісною власністю членів двору, і їх частки визначаються у визначених ЦК УРСР випадках, до переліку яких не входить спадкування майна члена двору. Питання про виділ чи поділ двору могло мати місце тільки протягом трирічного строку давності, який відраховується з 15 квітня 1991 року.

ОСОБА_10 звернулась до нотаріуса за оформленням спадщини після смерті у 1998 році ОСОБА_5 лише у 2015 році і постанову нотаріуса про відмову їй у видачі свідоцтва у зв`язку із ненаданням доказів належності майна спадкодавцю, не оскаржувала.

У жовтні 2023 року до Верховного Суду надійшов відзив адвоката Устінського А. В. як представника ОСОБА_2 , мотивований законністю й обґрунтованістю висновків судів в частині задоволення позовних вимог. ОСОБА_2 прийняла спадщину після смерті ОСОБА_5 в порядку спадкування за заповітом шляхом вступу в її володіння, управління і розпорядження спадковим майном.

Всі члени колгоспного двору станом на 15 квітня 1991 року мали право спільної сумісної власності на майно колгоспоного двору.

ОСОБА_2 була членом колгоспного двору, та із нього не виходила.

Крім того, адвокат Устінський А. В. як представник ОСОБА_2 звернувся із клопотанням про закриття касаційного провадження на підставі пункту 5 частини першої статті 396 ЦПК України.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 28 вересня 2023 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано її матеріали із суду першої інстанції.

24 жовтня 2023 року справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 13 березня 2025 року справу призначено до судового розгляду.

2. Мотивувальна частина

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Домоволодіння на АДРЕСА_1 відносилось до колгоспного двору.

Згідно із записами в погосподарських книгах з 1986 року до лютого 2017 року у господарстві (колгоспному дворі) були прописані (зареєстровані): голова двору ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , дочка ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_5 ; внучка (невістка) ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_6 (вибула 09 листопада 1993 року)

(довідка Поберезької сільської ради від 14 листопада 2019 року № 1192).

24 лютого 1994 року виконавчий комітет Поберезької сільської ради народних депутатів Тисменицького району Івано-Франківської області видав ОСОБА_4 як голові колгоспного двору свідоцтво про право власності на спірний житловий будинок. Свідоцтво видане на підставі рішення виконкому Поберезької сільської ради від 22 грудня 1993 року № 35.

Право власності на будинковолодіння за ОСОБА_4 як головою колгоспного двору зареєстровано на підставі свідоцтва про право власності, виданого 24 лютого 1994 року. Рішення про реєстрацію прийнято 24 лютого 1994 року, реєстровий запис № 414, книга № 3 (довідка ОКП «Івано-Франківське ОБТІ» від 23 лютого 2016 року № 00315.

ІНФОРМАЦІЯ_3 померла ОСОБА_5 .

За життя ОСОБА_5 14 грудня 1982 року склала заповіт, яким все належне їй майно, де б воно не було і з чого б воно не складалося і взагалі все те, що їй належатиме на день смерті і на що за законом матиме право заповіла 1/2 половину ОСОБА_2 . Заповіт посвідчено секретарем Поберезької сільської ради Тисменицького району Івано-Франківської області Мойсишин М. І., зареєстрований в реєстрі за № 8.

ОСОБА_2 вступила в управління і володіння спадковим майном протягом шести місяців з дня відкриття спадщини та прийняла спадщину після смерті ІНФОРМАЦІЯ_3 ОСОБА_5

25 лютого 2015 року нотаріус відмовив ОСОБА_2 у видачі свідоцтва про право на спадщину на спадкове будинковолодіння після смерті ОСОБА_5 у зв`язку із відсутністю правовстановлювальних документи на будинковолодіння.

ІНФОРМАЦІЯ_1 померла ОСОБА_4 .

За життя ОСОБА_4 20 серпня 2004 року склала заповіт, яким все належне їй майно, де б воно не було і з чого б воно не складалося і взагалі все те, що їй буде належати на день смерті і на що за законом матиме право, а також земельну ділянку біля житлового будинку 0,32 га, приватизований земельний пай 0,72 га, грошові вклади заповіла своїй племінниці ОСОБА_3 . Заповіт посвідчено секретарем Поберезької сільської ради Тисменицького району Стефанишин М. С., зареєстровано в реєстрі за № 135.

ОСОБА_4 на час смерті проживала одна (довідки Поберезької сільської ради видана 13 квітня 2017 року № 269 та від 27 березня 2017 року № 211).

ОСОБА_3 20 квітня 2017 року подала заяву приватному нотаріусу про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_4

11 жовтня 2017 року приватний нотаріус видав ОСОБА_3 свідоцтво про право на спадщину за заповітом на житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами на АДРЕСА_1 .

Відповідно до висновку експерта Івано-Франківського науково-дослідного експертно-криміналістичного центру МВС України від 14 квітня 2020 № СЕ-19/109/8/7-104ПЧ/20 відповісти на питання: «Чи виконаний підпис у графі «підпис» у заповіті, складеному від імені ОСОБА_4 - ОСОБА_4 ?» -не є можливим по причині несумісності для порівняння досліджуваних підписів з підписами ОСОБА_4 у зразках.

Відповісти на питання: «Чи виконаний підпис заповідача у реєстрі для реєстрації заповітів і довіреностей ОСОБА_4 чи іншою особою?» не є можливим по причині несумісності для порівняння досліджуваних підписів з підписами ОСОБА_4 у зразках.

Допитані в суді першої інстанції як свідки ОСОБА_11 і ОСОБА_12 пояснили, що є колишніми сільськими головами Поберезької сільської ради. Їм відомо про те, що в спірному будинковолодінні, яке належало до категорії «колгоспні двори», станом на 1991 рік проживали ОСОБА_4 , ОСОБА_5 і ОСОБА_2 . У дворі господарства ОСОБА_2 разом зі своїм чоловіком ОСОБА_6 проводили будівництво іншого будинку - в даний час будинковолодіння в АДРЕСА_1 . Всі члени господарства жили дружно та допомагали один одному і вели спільно господарство.

Свідок ОСОБА_12 також пояснила, що була сільським головою до 2001 року, Вказала, що похорон ОСОБА_5 проводила її невістка ОСОБА_2 , яка забрала речі побутового вжитку покійної.

Крім того, свідок ОСОБА_11 додатково пояснила, що з 2010 року вона протягом 10 років була головою Поберезької сільської ради, а до 2000 року тривалий час була секретарем цієї ради. За час роботи ОСОБА_3 бачила тільки один раз, коли вона приходила в сільську раду для того, щоб орган місцевого самоврядування побудував будинок ОСОБА_4 , оскільки він був в аварійному стані.

ОСОБА_4 була одинока і її обслуговувала соціальний працівник, яка і повідомила про смерть спадкодавця сільську раду. Вважає, що заповіт, посвідчений на користь відповідача в 2004 році, був сфальсифікований попередніми посадовими особами сільської ради.

Позиція Верховного Суду

Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Згідно з частиною першою статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Зміст касаційної скарги з урахуванням принципу диспозитивності свідчить про те, що постанова апеляційного суду оскаржена тільки в частині задоволених вимог позову ОСОБА_2 , а тому переглядається лише в цій частині.

Верховний Суд, перевіривши правильність застосування судами норм права в межах касаційної скарги, дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню з огляду на таке.

Мотиви і доводи Верховного Суду та застосовані норми права

За змістом частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Відповідно до частин першої та третьої статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

Звертаючись до суду із зустрічним позовом ОСОБА_2 посилалась на те, що їй належить 1/2 частки спірного будинковолодіння, з яких 1/3 частка - як члену колишнього двору, а 1/6 частки вона успадкувала за заповітом після смерті ОСОБА_5 , яка також була членом колишнього двору, а видане ОСОБА_3 свідоцтво про право на спадщину за заповітом на спірний житловий будинок в цілому, порушує її право власності.

В цій справі спір виник, зокрема, щодо визнання права власності на майно - житловий будинок, який належав до колгоспного двору.

У пункті 6 постанови Пленуму Верховного Суду України від 22 грудня 1995 року № 20 «Про судову практику у справах за позовами про захист права приватної власності» роз`яснено, що положення статей 17, 18 Закону України «Про власність» щодо спільної сумісної власності поширюються на правовідносини, які виникли після введення в дію цього Закону (з 15 квітня 1991 року).

До правовідносин, що виникли раніше, застосовується чинне на той час законодавство. Зокрема, спори щодо майна колишнього колгоспного двору, яке було придбане до 15 квітня 1991 року, мають вирішуватися за нормами, що регулювали власність цього двору.

Згідно з частиною першою статті 120 ЦК УРСР майно колгоспного двору належало його членам на праві сумісної власності, а частина друга статті 123 цього Кодексу визначала, що розмір частки члена двору встановлюється виходячи з рівності часток усіх членів двору, включаючи неповнолітніх і непрацездатних.

Суди встановили, що в спірному домоволодінні, яке відносилось до колгоспного двору, станом на 15 квітня 1991 року були зареєстровані і проживали ОСОБА_5 , ОСОБА_4 , ОСОБА_2 , а тому колгоспний двір належав їм у рівних частках.

Разом із тим, суди встановили, що в 1994 році ОСОБА_4 видано свідоцтво на право власності на спірний будинок в цілому на підставі рішення виконкому Поберезької сільської ради від 22 грудня 1993 року № 35 і зареєстровано право власності на підставі цього свідоцтва.

Спадкоємцем ОСОБА_4 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , за заповітом є ОСОБА_3 , яка отримала свідоцтво про право на спадщину.

Отже, до складу спадщину після ОСОБА_5 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_3 , спадкоємцем 1/2 частини майна якої є ОСОБА_2 , не увійшов спірний будинок, адже він з 1994 року належав на праві власності ОСОБА_4 .

Згідно зі статтею 1301 ЦК України свідоцтво про право на спадщину визнається недійсним за рішенням суду, якщо буде встановлено, що особа, якій воно видане, не мала права на спадкування, а також в інших випадках, встановлених законом.

Аналіз статті 1301 ЦК України свідчить, що заявляти вимогу про визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину може будь-яка особа, цивільні права чи інтереси якої порушені видачею свідоцтва про право на спадщину.

У постанові Верховного Суду від 08 грудня 2021 року у справі № 335/13418/18 (провадження № 61-15300св20) зазначено, що: «у статті 1301 ЦК України, як підставу визнання свідоцтва недійсним, прямо вказано лише про відсутність права спадкування в особи, на ім`я якої було видане свідоцтво. Це має місце, зокрема, у разі, якщо ця особа була усунена від спадкування; відсутні юридичні факти, що давали б їй підстави набути право на спадкування - утримання, спорідненість, заповіт; у випадку, коли спадкодавець, оголошений у судовому порядку померлим, виявився насправді живим і судове рішення про оголошення його померлим скасоване. Іншими підставами визнання свідоцтва недійсним можуть бути: визнання заповіту недійсним, визнання відмови від спадщини недійсною, визнання шлюбу недійсним, порушення у зв`язку з видачею свідоцтва про право на спадщину прав інших осіб, включення до свідоцтва майна, яке не належало спадкодавцю на момент відкриття спадщини, тощо».

Відповідно до частини першої статті 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Відповідно до частини першої статті 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів.

У частині другій статті 328 ЦК України передбачено презумпцію правомірності набуття права власності, котра означає, що право власності на конкретне майно вважається набутим правомірно, зокрема, якщо інше прямо не випливає із закону

Оскільки уцій справі свідоцтво про право власності на спірний житловий будинок, видане ОСОБА_4 у 1994 році, в установленому законом порядку не оскаржувалось і є чинним, вимогипро його скасування позивачі не заявляли, визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину за заповітом на майно, яке належало спадкодавцю на підставі дійсного свідоцтва про право власності, та визнання права власності на це майно за іншою особою є передчасним, тому висновок апеляційного суду про задоволення цих вимог є помилковим.

Відповідно до частини першої статті 412 ЦПК України суд скасовує судове рішення

повністю або частково і ухвалює нове рішення у відповідній частині або змінює його, якщо таке судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права.

Зважаючи на те, що у справі не вимагається збирання або додаткової перевірки чи оцінки доказів, обставини справи встановлені судами повно, однак суд апеляційної інстанції неправильно застосував норми матеріального права, постанова апеляційного суду в частині задоволених зустрічних позовних вимог ОСОБА_2 підлягає скасуванню з ухваленням у справі нового рішення в цій частині про відмову в позові.

Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

За таких обставин судові витрати понесені ОСОБА_3 розмірі 3651,80 грн на сплату судового збору за подання апеляційної скарги та 7 645,60 грн - касаційної скарги, слід стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 .

Підстав для закриття касаційного провадження, відкритого за касаційною скаргою представника ОСОБА_3 , Верховний Суд не встановив.

Керуючись статтями 400, 412, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу адвоката Поповича Степана Степановича як представника ОСОБА_3 задовольнити.

Постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 01 серпня 2023 року в частині задоволення зустрічного позову ОСОБА_2 скасувати, ухвалити у цій частині нове рішення про відмову у задоволенні позову.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 11 297,40 грн (одинадцять тисяч двісті дев`яності сім гривень 40 коп.) судового збору.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий М. Є. Червинська

Судді А. Ю. Зайцев

Є. В. Коротенко

В. М. Коротун

М. Ю. Тітов