Постанова

від 19.12.2007 по справі 27/284

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ  ГОСПОДАРСЬКИЙ 

СУД  УКРАЇНИ 

 ПОСТАНОВА         

ІМЕНЕМ

УКРАЇНИ         

 19 грудня 2007 р.                                                                                   

№ 27/284 

 Вищий 

господарський суд  України у

складі колегії  суддів:

головуючого  судді     

Кравчука Г.А.

суддів :

Швеця В.О., Шаргала В.І.

за участю представників сторін:

позивача

СПД ОСОБА_1, ОСОБА_2 дов. б/н від

16.06.2007 р.

відповідача

Андрущенка Р.М. дов. б/н від

14.10.2007 р.

розглянувши у відкритому судовому

засіданні

касаційну скаргу

Товариства з обмеженою

відповідальністю "Волтан"

на постанову

Київського апеляційного

господарського суду від 18.09.2007 р.

у справі

№27/284 господарського

суду м. Києва

за позовом

Суб'єкта підприємницької діяльності

фізичної особи ОСОБА_1

до

Товариства з обмеженою

відповідальністю "Волтан"

про

стягнення 3 500 грн.

В С Т А Н О В

И В:

Суб'єкт підприємницької діяльності

фізична особа  (надалі СПД)

ОСОБА_1звернувся до господарського суду м. Києва з позовом до Товариства з

обмеженою відповідальністю (надалі ТОВ) "Волтан" та просив стягнути з

відповідача 3 500 грн. заборгованості за надані послуги з перевезення вантажу

автомобільним транспортом.

Рішенням  господарського суду м. Києва від 19.06.2007

року (суддя Дідиченко М.А.), залишеним без змін постановою Київського

апеляційного господарського суду від 18.09.2007 року (судді: Губенко М.Н.,

Барицька Т.Л., Ропій Л.М.), з ТОВ "Волтан" на користь СПД ОСОБА_1

стягнуто заборгованість у розмірі 3 500 грн. та відповідні судові витрати.

Не погоджуючись з прийнятими у

справі рішенням та постановою, ТОВ "Волтан" звернулося до Вищого

господарського суду України з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на

порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального

права, зокрема, п.6 ст. 128 Господарського кодексу України, п. 33 ст. 9 Закону

України "Про ліцензування певних видів господарської діяльності", ст.

ст. 15, 227, 234 Цивільного кодексу України, просить їх скасувати, а справу

направити на новий розгляд. Скаржник звертає увагу касаційної інстанції на те,

що позивач не має ліцензії на такий вид

Доповідач: Шаргало В.І.

господарської діяльності як

перевезення вантажу автомобільним транспортом, тому укладений між сторонами

договір є недійсним, а отже у позивача відсутнє право вимагати оплату за

недійсним договором; крім того, суди попередніх інстанцій неправомірно прийняли

в якості доказу подану позивачем товарно-транспорту накладну, оскільки остання

не містить необхідних реквізитів.

У відзиві на касаційну скаргу

позивач СПД ОСОБА_1 просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а

постановлені у справі судові рішення -без зміни, як такі, що відповідають

обставинам справи та чинному законодавству.

Заслухавши в судовому засіданні

пояснення представників сторін, розглянувши та обговоривши доводи касаційної

скарги, перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної

інстанцій норм матеріального та процесуального права, судова колегія Вищого

господарського суду вважає, що касаційна скарга 

не підлягає  задоволенню з

наступних підстав.

Господарськими судами попередніх

інстанцій встановлено, що за контракт-заявкою №01/13.11.06 ТОВ

"Волтан" замовило  у СПД

ОСОБА_1  здійснення перевезення вантажу

за маршрутом: с. Чкалове -м. Львів; вартість послуг -3 500 грн. за

безготівковим розрахунком за фактом виконання замовлення та надання документів.

На виконання контракт-заявки №

01/13.11.  СПД ОСОБА_1  уклав 

з перевізником -  Товариством з

обмеженою відповідальністю „Камаз-Транс-Сервіс” договір - заявку  від 20.11.2006 року, і останній здійснив

перевезення вантажу від вантажовідправника -Чкаловське ХПП ДП „Новотроїцький

елеватор" до пункту розвантаження відповідно до умов вказаної  контракт-заявки, що підтверджується

товарно-транспортною накладною №062362 від 20.11.2006 року.

Позивачем надіслано відповідачу

рахунок-фактуру №від 22.12.2006 на суму 3 500 грн., який отриманий останнім

07.03.2007 року, що підтверджується копією рекомендованого повідомлення про

вручення поштової кореспонденції №278963, однак відповідач вказаний рахунок не

оплатив.

Господарські суди  також встановили, що укладений між сторонами

контракт-заявка № 01/13.11.06   за своєю

правовою суттю є договором з експедирування вантажу.

Відповідно до ч. 1 ст. 316

Господарського кодексу України за договором транспортного експедирування одна

сторона (експедитор) зобов'язується за плату і за рахунок другої сторони

(клієнта) виконати або організувати виконання визначених договором послуг,

пов'язаних з перевезенням вантажу.

Згідно зі ст.ст. 929, 932 Цивільного

кодексу України за договором транспортного експедирування одна сторона

(експедитор) зобов'язується за плату і за рахунок другої сторони (клієнта)

виконати або організувати виконання визначених договором послуг, пов'язаних з

перевезенням вантажу; експедитор має право залучити до виконання своїх

обов'язків інших осіб.

Наявність ліцензії відповідно до

норм п. 6 ст. 128 Господарського кодексу України та п. 33 ст. 9 Закону України

„Про ліцензування певних видів господарської діяльності" необхідна для

здійснення перевезення вантажів особам, що безпосередньо здійснюють перевезення

вантажів, тобто перевізникам.

Господарськими судами встановлено,

що позивач надав відповідачеві послуги з 

експедирування, а  такий вид

господарської діяльності ліцензії не потребує.

Відповідно до статті  193 Господарського кодексу України суб'єкти

господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати

господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових

актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання

- відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Статтями 526, 629 Цивільного

Кодексу України встановлено, що зобов'язання має виконуватися належним чином

відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного

законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв

ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться; договір є

обов'язковим для виконання сторонами.

З урахуванням вимог наведеного

законодавства, встановлених судами обставин щодо факту надання послуг та

наявності боргу з оплати, суди попередніх інстанцій правомірно задовольнили

позовні вимоги щодо стягнення вказаної суми боргу.

В силу вимог статті 1117

Господарського процесуального кодексу України касаційна інстанція не має права

встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у

рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання

про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних  доказів над іншими, збирати нові докази або

додатково перевіряти докази.  Тому  перевірка правомірності чи

неправомірності  прийняття до уваги

господарськими судами попередніх інстанцій 

того чи іншого доказу або їх відхилення при ухваленні оскаржуваних

рішень не входить до повноважень касаційної інстанції.

З  

огляду на викладене  колегія   суддів  

вважає, що під   час розгляду

справи господарськими судами фактичні обставини справи встановлено на основі

повного і об'єктивного дослідження матеріалів справи, висновки судів

відповідають цим обставинам і їм надана правильна юридична оцінка з правильним

застосуванням норм матеріального і процесуального права, а відтак, у касаційної

інстанції відсутні підстави для скасування прийнятих у справі рішень.

Керуючись ст. ст. 1115,

1117, 1119, 11111 Господарського

процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України, -

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Товариства з

обмеженою відповідальністю "Волтан" залишити без задоволення.

Постанову Київського апеляційного

господарського суду від 18.09.2007р. у справі №27/284  залишити без змін.

Головуючий  суддя  

Кравчук Г.А.

Суддя

Швець В.О.

 Суддя

 Шаргало В.І.