Постанова

від 18.09.2007 по справі 27/284

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

      КИЇВСЬКИЙ

АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД      

01025, м.Київ, пров. Рильський, 8                                                           

т. (044) 278-46-14

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

 18.09.2007                                                                                          

№ 27/284

 Київський апеляційний господарський суд у

складі колегії суддів:

 головуючого:                              Губенко Н.М.

 суддів:                                          Барицької  Т.Л.

Ропій  Л.М.

 при секретарі:                      

 За участю представників:

 від позивача - не викликався та не з'явився,

про місце та час судового засідання повідомлений належним чином;

 від відповідача - АндрущенкоР.М. -

представник, дов. б/н від 14.09.2007;

Каленяк Л.В. - представник, дов.

б/н від 18.09.2007,

 розглянувши у відкритому судовому засіданні

апеляційну скаргу Товариство з обмеженою відповідальністю "Волтан"

 на рішення Господарського суду м.Києва від

19.06.2007

 у справі № 27/284 (Дідиченко М.А.)

 за позовом                               Суб'єкта

підприємницької діяльності - фізичної особи ОСОБА_1

 до                                                   Товариство

з обмеженою відповідальністю "Волтан"

 про                                                 

стягнення 3500,00 грн.

 На підставі ст.69 ГПК України строк розгляду

апеляційної скарги у справі № 27/284 продовжено.

ВСТАНОВИВ:

 Рішенням Господарського суду міста Києва від

19.06.2007 у справі №27/284 позов задоволено повністю, з відповідача на користь

позивача підлягає стягненню заборгованість в розмірі 3 500 грн., 102 грн.

державного мита, 118 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового

процесу.

Рішення мотивоване тим, що на

підставі наданих позивачем доказів, судом встановлено, що позивач особисто не

здійснював самого перевезення вантажу, а залучив для цього третю особу -

Товариство з обмеженою відповідальністю „Камаз-Транс-Сервіс”, яке й доставило

вантаж з простроченням строку, а саме: 24.11.2006, що підтверджується копією

товарно-транспортної накладної № 062362; 27.02.2007 позивач надіслав

відповідачу рахунок-фактуру № RY-0000012 від 22.12.2006 на суму 3 500,00 грн.,

який відповідач отримав 07.03.2007, що підтверджується копією повідомлення про

вручення поштового відправлення, однак, у встановлений договором строк

відповідач не оплатив відповідачу послуги з перевезення вантажу; суд відхиляє

твердження відповідача стосовно того, що договір є недійсним, у зв'язку з тим,

що позивач не має ліцензії на такий вид господарської діяльності, як

перевезення вантажів автомобільним транспортом, оскільки останній не здійснював

перевезення вантажу самостійно, а доручив це третій особі; суд зауважує, що

сторони у договорі не встановили будь-якої відповідальності перевізника за

прострочення доставки вантажу або його пошкодження; суд також відхиляє вимогу

відповідача про відшкодування позивачем збитків у розмірі 3 700,00 грн.,

завданих відповідачу пошкодженням вантажу, оскільки вимога позивача про

відшкодування збитків не пов'язана з предметом даного спору та повинна бути

заявлена відповідачем в окремому позовному провадженні.

В апеляційній скарзі відповідач

просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 19.06.2007 у

справі № 27/284 з підстав неповного з'ясування обставин, що мають значення для

справи, невідповідності висновків, викладених у рішенні місцевого

господарського суду, обставинам справи, порушення норм матеріального і

процесуального права та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні

позовних вимог позивача, при цьому визнавши недійсним повністю договір

перевезення - контракт-заявку № 01 від 13.11.2006.

Підстави апеляційної скарги

обґрунтовуються наступними доводами.

На думку відповідача, суд першої

інстанції, дійшовши висновку про відсутність підстав для визнання договору

перевезення недійсним, не врахував норми п. 6 ст. 128 ГК України, п. 33 ст. 9

Закону України „Про ліцензування певних видів господарської діяльності”.

На думку заявника, в діях позивача

є всі ознаки наміру вчинити фіктивний правочин, а відповідно до ст. 234 ЦК

України фіктивний правочин визнається судом недійсним

Заявник вказує, що

інформаційно-консультаційні послуги з експедирування вантажу, про які зазначено

в рахунку № RY0000012 та акті виконаних робіт, позивач відповідачу не надавав,

у зв'язку з чим у відповідача відсутня заборгованість перед позивачем.

Відповідач вважає, що можна дійти

висновку про ухилення позивача від сплати податкових зобов'язань безпосереднім

виконавцем перевезення, а згідно зі ст. 207 ГК України господарське

зобов'язання, яке не відповідає вимогам закону або вчинене з метою, яка

завідомо суперечить інтересам держави може бути на вимогу однієї з сторін

визнане судом недійсним повністю.

Заявник стверджує, що у позивача

відсутнє право на судовий захист.

Судом першої інстанції, на думку

заявника, були порушені норми ст.ст. 22, 38, 60 ГПК України, а також судом не

була надана можливість відповідачу для підготування та подання зустрічного

позову.

У відзиві на апеляційну скаргу

позивач заперечує проти доводів скарги, посилаючись на те, що при укладенні

договору відповідач не вимагав виконання позивачем зобов'язань за договором

особисто, а також не вимагав надати відповідачу ліцензію на перевезення

вантажів автомобільним транспортом; відповідно до ст. 528 ЦК України виконання

обов'язку може бути покладено боржником на іншу особу, якщо з умов договору,

вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства або суті зобов'язання

не випливає обов'язок боржника виконати зобов'язання особисто; відповідач був

зобов'язаний оплатити виконане перевезення за фактом його виконання, який

підтверджується відповідними документами, що були надані відповідачу з рахунком

№ RY0000012 та актом виконаних робіт; посилання відповідача на те, що у

позивача відсутнє право на судовий захист безпідставне, оскільки право на

судовий захист гарантується ст.ст. 55, 124 Конституції України та ст. 16 ЦК

України; відповідач не був позбавлений можливості подання зустрічного позову,

адже інформацію про відсутність у позивача ліцензії на перевезення вантажів

відповідач міг одержати від позивача ще до укладення договору.

Розглянувши апеляційну скаргу,

перевіривши матеріали справи, заслухавши представників відповідача та

враховуючи доводи відзиву на апеляційну скаргу, колегія суддів встановила

наступне.

Позивачем до Господарського суду

міста Києва подана позовна заява про стягнення з відповідача 3 500 грн.

заборгованості.

Згідно з контракт-заявкою №

01/13.11.06 відповідач, за контракт-заявкою замовник, замовив у позивача, за

контракт-заявкою перевізника, здійснення перевезення вантажу за маршрутом: с.

Чкалове - м. Львів; вартість послуг - 3 500 грн. за безготівковим розрахунком

за фактом виконання замовлення та надання документів.

Як вбачається з матеріалів справи,

зокрема, договору-заявки на перевезення вантажу автомобільним транспортом від

20.11.2006, укладеного між позивачем та Товариством з обмеженою

відповідальністю „Камаз-Транс-Сервіс”, товарно-транспортної накладної № 062362

від 20.11.2006, позивач організував перевезення вантажу, яке було здійснене

перевізником - ТОВ „Камаз-Транс-Сервіс” від вантажовідправника - Чкаловське ХПП

ДП „Новотроїцький елеватор” до пункту розвантаження відповідно до умов

контракт-заявки № 01/13.11.06, погодженої позивачем та відповідачем.

Позивачем надіслано відповідачу

рахунок-фактуру № RY-0000012 від 22.12.2006 на суму 3 500 грн., який був

отриманий відповідачем 07.03.2007, що підтверджується копією рекомендованого

повідомлення про вручення поштової кореспонденції № 278963.

Відповідно до ст. 193 ГК України

суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні

виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших

правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання

зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Згідно із ст.ст. 526, 629 ЦК

України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов

договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за

відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або

інших вимог, що звичайно ставляться; договір є обов'язковим для виконання

сторонами.

Відповідач свої зобов'язання за

контрактом-заявкою № 01/13.11.06 належним чином не виконав, у зв'язку з чим

виникла заборгованість перед позивачем в розмірі 3 500 грн.

Таким чином позовні вимоги є

обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Апеляційний господарський суд

вважає доводи апеляційної скарги такими, що не відповідають нормам чинного

законодавства та матеріалам справи, враховуючи викладене та виходячи з

наступного.

Згідно з п. 6 ст. 128 ГК України

громадянин-підприємець зобов'язаний у передбачених законом випадках і порядку

одержати ліцензію на здійснення певних видів господарської діяльності.

Відповідно до п. 33 ст. 9 Закону

України „Про ліцензування певних видів господарської діяльності” від 01.06.2000

№ 1775-III в редакції, що діяла на день укладення контракт-заявки, ліцензуванню

підлягає такий вид господарської діяльності, як надання послуг з перевезення

пасажирів і вантажів автомобільним транспортом загального користування (крім

надання послуг з перевезення пасажирів та їх багажу на таксі).

Статтею 306 ГК України встановлено,

що перевезенням вантажів у цьому Кодексі визнається господарська діяльність,

пов'язана з переміщенням продукції виробничо-технічного призначення та виробів

народного споживання залізницями, автомобільними дорогами, водними та

повітряними шляхами, а також транспортування продукції трубопроводами;

суб'єктами відносин перевезення вантажів є перевізники, вантажовідправники та

вантажоодержувачі; допоміжним видом діяльності, пов'язаним з перевезенням

вантажу, є транспортна експедиція.

Згідно зі ст. 307 ГК України

договір перевезення вантажу укладається в письмовій формі; укладення договору

перевезення вантажу підтверджується складенням перевізного документу

(транспортної накладної, коносаментом тощо) відповідно до вимог законодавства.

Статтею 1 Закону України „Про

транспортно-експедиторську діяльність” від 01.07.2004 № 1955-IV визначено, що

транспортно-експедиторська діяльність - це підприємницька діяльність із надання

транспортно-експедиторських послуг з організації та забезпечення перевезень

експортних, імпортних, транзитних або інших вантажів;

транспортно-експедиторська послуга - це робота, що безпосередньо пов'язана з

організацією та забезпеченням перевезень експортного, імпортного, транзитного

або іншого вантажу за договором транспортного експедирування; експедитор

(транспортний експедитор) - це суб'єкт господарювання, який за дорученням

клієнта та за його рахунок виконує або організовує виконання

транспортно-експедиторських послуг, визначених договором транспортного

експедирування;

Як вже було встановлено вище,

позивачем на виконання контракт-заявки № 01/13.11.06 було організовано

перевезення вантажу, тобто позивачем були надані відповідачу

транспортно-експедиторські послуги.

Відповідно до ч. 1 ст. 316 ГК

України за договором транспортного експедирування одна сторона (експедитор)

зобов'язується за плату і за рахунок другої сторони (клієнта) виконати або

організувати виконання визначених договором послуг, пов'язаних з перевезенням

вантажу.

Згідно зі ст.ст. 929, 932 ЦК

України за договором транспортного експедирування одна сторона (експедитор)

зобов'язується за плату і за рахунок другої сторони (клієнта) виконати або

організувати виконання визначених договором послуг, пов'язаних з перевезенням

вантажу; експедитор має право залучити до виконання своїх обов'язків інших

осіб.

Наявність ліцензії відповідно до

норм п. 6 ст. 128 ГК України та п. 33 ст. 9 Закону України „Про ліцензування

певних видів господарської діяльності” необхідна для здійснення перевезення

вантажів особам, що безпосередньо здійснюють перевезення вантажів, тобто

перевізникам, а позивач, виступаючи в якості експедитора, не потребує ліцензії

для здійснення транспортно-експедиторської діяльності.

Та обставина, що в рахунку-фактурі

№ RY-0000012 від 22.12.2006 зазначено, що позивачем були надані інформаційно-консультаційні

послуги з експедирування вантажу, а не транспортно-експедиторські послуги, не

звільняє відповідача від виконання договірних зобов'язань щодо оплати фактично

наданих послуг.

Відповідно до ст. 1 ГПК України

підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі

іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення

юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта

підприємницької діяльності, мають право звертатися до господарського суду згідно

з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених

або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття

передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Як вже було встановлено вище,

відповідачем зобов'язання щодо оплати наданих позивачем послуг не виконане, що

порушує право позивача, яке підлягає захисту.

Оскільки матеріалами справи не

доведено того, що договір транспортного експедирування, який укладений між

позивачем та відповідачем і виконаний позивачем, є таким, що суперечить

законодавству, в тому числі Закону України „Про ліцензування певних видів

господарської діяльності” або вчинений з метою, яка завідомо суперечить

інтересам держави і суспільства, чи цей правочин є фіктивним, то у суду не було

підстав застосувати норму п. 1 ст. 83 ГПК України.

Із матеріалів справи не вбачається

наявності порушень судом першої інстанції норм ст.ст. 22, 38, 60 ГПК України,

крім того, згідно з ч. 2 ст. 104 ГПК України порушення або неправильне

застосування норм процесуального права може бути підставою для скасування або

зміни рішення лише за умови, якщо це порушення призвело до прийняття

неправильного рішення.

Твердження відповідача про

ненадання судом першої інстанції можливості для підготування та подання

зустрічного позову безпідставні, адже ГПК України не покладено на суд

обов'язків по забезпеченню подання відповідачем зустрічного позову, крім того,

відповідач не позбавлений права подати позов відповідно до ст. 1 ГПК України.

З огляду на викладене, колегія

суддів дійшла висновку про відсутність підстав для зміни чи скасування рішення

суду першої інстанції.

Керуючись ст.ст. 99, 101, 103, 105

Господарського процесуального кодексу України, суд

ПОСТАНОВИВ:

 1.         

Рішення Господарського суду міста Києва від 19.06.2007 у справі №27/284

залишити без змін, а скаргу без задоволення.

2.          Справу № 27/284 повернути до

Господарського суду міста Києва.

 Головуючий суддя                                                                   

  Губенко Н.М.

 Судді                                                                                         

Барицька  Т.Л.

Ропій  Л.М.