Рішення

від 16.12.2010 по справі 31/319

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА



ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  міста КИЄВА

01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б     тел. 284-18-98

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа №  31/319

16.12.10

За позовом          Товариства з обмеженою відповідальністю "Галактика -7", м. Київ

До                    Асоціації "Укрліссервіс", м. Київ

Треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору: 1.Українсько-канадське спільне підприємство “Кіолто”, 2. Український державний проектно-вишукувальний інститут лісового господарства “Укрдіпроліс”, 3. Державне підприємство “Український лісогосподарський центр консалтингу та логістики “Укрлісконсалтинг”, 4. Товариство з обмеженою відповідальністю “Грандітас”

про визнання недійсним рішення загальних зборів засновників товариства

Суддя   Качан Н.І.

Представники :

Від позивача                    Марченко О.Ю. –дов. від 02.11.10 р.

Від відповідача                    Домашенко О.Є. –дов. від 11.10.10 р.

Від третьої особи 1          Городецький Я.В. –дов. від 03.11.10 р.

Від третьої особи 2          Городецький Я.В. –дов. від 18.10.10 р.

Від третьої особи 3          Свєтлак С.О. –дов. від 01.11.10 р.

Від  третьої особи 4          Розя О.В. –дов. від 01.07.09 р.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Позивач звернувся з позовом про визнання недійсним рішення (протоколу) загальних зборів засновників відповідача від 26.09.2007р. з моменту його підписання за ч. 2 п. 230 ЦК України, як підписаного під впливом обману.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 15.10.2010р. порушено провадження у справі та призначено судове засідання на 04.11.2010р.

Через канцелярію суду 03.11.2010р. надійшла заява про залучення до справи в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - ТОВ«Грандітас». Всі представники учасників процесу заперечували проти задоволення даної заяви. Вислухавши думку сторін, суд визнав заяву необґрунтованою та відхилив її.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 04.11.2010р. розгляд справи було відкладено на 17.11.2010р. та залишено клопотання ТОВ «Грандітас»про залучення в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, без задоволення.

12.11.2010р. до канцелярії Господарського суду міста Києва надійшла апеляційна скарга ТОВ «Грандітас»на ухвалу від 04.11.2010р. по справі № 31/319.

Резолюцією Голови Господарського суду міста Києва від 15.11.2010р. Саранюка В.І. вказану скаргу було передано на розгляд судді Качан Н.І.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 15.11.2010р. апеляційну скаргу було повернуто скаржнику.

16.11.2010р. через канцелярію суду надійшла повторна заява про залучення до справи в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - ТОВ«Грандітас». Вислухавши думку сторін, суд визнав заяву обґрунтованою та такою, що підлягає задоволенню відповідно до ст.ст.27,28 ГПК України . залучивши до участі у спорі уповноваженого представника .

У судовому засідання представнику третьої особи 4. було вручено копії позовних матеріалів.

Від ТОВ «Грандітас»також надійшло клопотання про призначення колегіального розгляду справи.

Суд, обговоривши заявлене клопотання, визнав його необґрунтованим та таким, що не підлягає задоволенню.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 17.11.2010р. розгляд справи було відкладено на 08.12.2010р.

Через канцелярію суду надійшли клопотання про залучення до справи в якості третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - ОСОБА_1. та ОСОБА_2.  Вислухавши думку сторін, суд визнав клопотання необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.

У судовому засідання представник третьої особи 4. заявив клопотання про фіксацію судового процесу технічними засобами.

Суд визнав клопотання обґрунтованим та таким, що підлягає задоволенню.

Представник третьої особи 4., в підтримку клопотання фізичних осіб, подав своє клопотання про залучення в якості третіх осіб ОСОБА_1. і ОСОБА_2. на стороні відповідача.

Після обговорення клопотання з іншими учасниками процесу, суд прийшов до висновку про відсутність підстав для задоволення заявленого клопотання.

Представник третьої особи 4. надав відзив на позов та заяву в якій порушив питання про застосування строку позовної давності.

Від третьої особи 4. надійшло клопотання про надсилання матеріалів справи до слідчих органів та про оголошення повного тексту прийнятого рішення.

Суд, посилаючись на вимоги ст.ст. 85, 90 ГПК України (акцентуючи увагу на підстави надіслання повідомлень суду), залишив заявлені клопотання без задоволення.

Від третьої особи 4. надійшло клопотання про витребування доказів по справі.

Суд визнав клопотання обґрунтованим та таким, що підлягає задоволенню.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 08.12.2010р. розгляд справи було відкладено на 16.12.2010р.

В судовому засіданні представник позивача позов підтримав в повному обсязі. Заявлені позовні вимоги позивач мотивував тим, що у 2007 р. зборами засновників відповідача було прийнято рішення у формі протоколу щодо створення Товариства з обмеженою відповідальністю «Грандітас»та передачі до його статутного капіталу майнового внеску у вигляді групи приміщень та інших основних засобів, які належали позивачу на момент прийняття рішення на праві приватної власності та знаходилося у статутному фонді позивача.

Позивач вважає, що під час прийняття такого рішення відповідачем було порушено норми чинного на той час законодавства України та положень статуту відповідача, оскільки тим самим фактично відбулася зміна статутного фонду відповідача у бік його зменшення, а відповідного рішення вищим органом відповідача щодо такого зменшення прийнято не було, а крім того, нормами діючого на той час законодавства України не передбачалося можливість заснування об’єднаннями підприємств інших господарських товариств.

У зв‘язку з цим, позивач просив суд визнати недійсним рішення у формі протоколу загальних зборів засновників відповідача від 26.09.2007 р. з моменту його підписання.

У судовому засіданні представник крім того надав до суду уточнене нормативне обґрунтування позовних вимог у формі письмових пояснень та просив суд позов задовольнити.

Відповідач у судовому засіданні проти позову по суті  не заперечував та заявив про те, що відповідачем свого часу було помилково прийнято рішення про створення господарського товариства. Крім того, відповідачем у справі було надано до суду письмовий відзив на позовну заяву, у якій відповідач стверджував про те, що згідно статуту відповідача та норм діючого на той час законодавства України відповідач як об’єднання підприємств у формі асоціації не мав повноважень виступати засновником будь-яких господарських товариств, а тому відповідне рішення загальних зборів засновників у формі протоколу було прийнято ним з порушенням норм чинного законодавства.  

Третьою особою –Товариством з обмеженою відповідальністю «Кіолто»- було подано до суду письмові пояснення по суті заявлених позовних вимог, у яких зазначено про те, що зазначене товариство станом на сьогоднішній день є правонаступником Українсько-канадського спільного підприємства «Кіолто». Крім того, зазначеною третьою також було повідомлено про те, що згідно статуту відповідача та норм діючого на той час законодавства України відповідач як об’єднання підприємств у формі асоціації не мав повноважень виступати засновником будь-яких господарських товариств, а тому спірне  рішення загальних зборів засновників у формі протоколу було прийнято ним з порушенням норм чинного законодавства.  

Третіми особами - Українським державним проектно-вишукувальним інститутом лісового господарства «Укрдіпроліс»та Державним підприємством «Український лісогосподарський центр консалтингу та логістики «Укрлісконсалтинг»було подано до суду відповідні письмові пояснення по суті заявлених позовних вимог, у яких зазначалося про те, що згідно статуту відповідача та норм діючого на той час законодавства України відповідач як об’єднання підприємств у формі асоціації не мав повноважень виступати засновником будь-яких господарських товариств, а тому рішення загальних зборів засновників у формі протоколу було прийнято ним з порушенням норм чинного законодавства.  

У судовому засіданні третя особа-4 –ТОВ «Грандітас»позов не визнала, проти заявлених позовних вимог заперечувала у повному обсязі та надала до суду свої письмові пояснення –відзив  на позовну заяву. У відзиві  третя особа-4 зазначила про те, що позовні вимоги на її думку є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню, з огляду на наступне.

Статутом відповідача на думку третьої особи-4 прямо передбачалося право відповідача розпоряджатися належним останньому майном, у тому числі, нерухомим, вчиняти щодо нього будь-які дії, не заборонені законодавством. Крім того, положеннями статуту відповідача на думку третьої особи-4 передбачалося право відповідача приймати рішення щодо створення інших суб’єктів господарювання.

Операції з належним відповідачу майном, у тому числі, щодо відчуження такого майна шляхом його передачі будь-яким іншим особам не є на думку третьої особи-4 такими, що призводять до будь-яких змін статутного фонду відповідача.

Участь відповідача у створенні третьої особи-4 було належним чином оформлено та зафіксовано у рішенні загальних зборів засновників відповідача, оформленому відповідним протоколом, підписаним усіма засновниками відповідача, у якому також було визначено порядок створення третьої особи-4, осіб, уповноважених від імені відповідача підписувати установчі документи третьої особи-4, а також встановлено перелік належного відповідачу майна, що підлягало передачі до статутного капіталу третьої особи-4 в обмін на частку у статутному капіталі останньої.

Відповідне розпорядження Антимонопольного комітету України, яким було затверджено типові вимоги до створення господарської асоціації для загального звільнення від попереднього одержання дозволу органів Антимонопольного комітету України на її створення, третя особа-4 вважає таким, що не підлягає застосуванню до спірних правовідносин, оскільки зазначені вимоги було прийнято вже після створення відповідача та затвердження його статуту. З огляду на це, третя особа-4 просила суд у задоволенні позову відмовити.

Крім того, третьою особою-4 було подано до суду клопотання про застосування позовної давності до спірних між позивачем та відповідачем правовідносин. Проте питання щодо обрахування періоду з якого належить обраховувати цей період сторони мотивували неоднозначно.

В судовому засіданні 16.12.2010р. було оголошено вступну та резолютивну частини рішення, відповідно до ст. 85 ГПК України.

Судом, у відповідності до вимог ст. 81-1 ГПК України, складалися протоколи судових засідань, які долучені до матеріалів справи та на вимогу відповідача 1. здійснювалося фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного запису.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, всебічно і повно з’ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об’єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, заслухавши пояснення представників учасників процесу, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

Рішенням установчих зборів засновників від 02.06.1994 р. було створено відповідача як об‘єднання підприємств у формі господарської асоціації, засновниками якого виступили Державне підприємство «Крона»Державного комітету лісового господарства України (правонаступником якого згідно наказу Держкомлісгоспу України від 27.05.2007 р. №162 та наказу Держкомлісгоспу України від 10.11.2008 р. №284 є Державне підприємство «Український лісогосподарський центр консалтингу та логістики «Укрлісконсалтинг»), Товариство з обмеженою відповідальністю «Кіолто»та позивач.

17.05.2007 р. рішенням зборів засновників відповідача, оформленим протоколом №2, було затверджено нову редакцію статуту відповідача. Копія статуту залучена   до  матеріалів  справи.

26.09.2007 р. зборами засновників відповідача було прийнято рішення, оформлене протоколом (копія є у матеріалах справи), про створення за участю відповідача третьої особи-4, визначення частки відповідача у статутному капіталі третьої особи-4 та майна, яке має бути передано як внесок до статутного капіталу третьої особи-4, а також уповноваження президента відповідача на голосування «за»та підписання статутних документів третьої особи-4.

Зазначеним рішенням було вирішено створити за участю відповідача третю особу-4 у формі господарського товариства, визначено частку відповідача у статутному капіталі третьої особи-4 у розмірі 50%, внесок до статутного капіталу третьої особи-4 у розмірі 1210992, 00 грн. у формі передачі до статутного капіталу третьої особи-4 належного відповідачу майна: групи приміщень № 4; 5; 6; 7; 10 (в літ А), загальною площею 435, 6 кв. м., будівель (літ Б, В, Г, Д, Є, Ж, З), загальною площею 1458, 1 кв. м., інших основних засобів (огорожі, вентиляційної системи, дві кабельних лінії, пожежного водогону), розташованих у м. Києві за адресою: вул. Електриків, 29, групи приміщень (в літ. А) 3-4 поверхів, загальною площею 908, 6 кв. м., інших основних засобів (пожежної сигналізації, двох телефонних ліній), розташованих у м. Києві по вул. Братиславській, 50, а також уповноважено президента відповідача на голосування «за»та підписання статутних документів третьої особи-4.

03.08.2010 р. позивачем було направлено на адресу відповідача лист №б/н, у якому позивач просив відповідача повідомити про те, чи перебувало майно, передане відповідачем до статутного капіталу третьої особи-4, у статутному фонді відповідача на час підписання рішення зборів засновників відповідача, оформленого протоколом від 26.09.2007 р.

10.09.2010 р. відповідачем було направлено на адресу позивача лист за підписом президента відповідача, яким повідомлялося про те, що майно, передане у якості внеску до статутного капіталу третьої особи-4, станом на момент прийняття рішення зборів засновників відповідача, оформленого протоколом від 26.09.2007 р., перебувало у статутному фонді відповідача, а третьою особою-4 за відповідними актами будь-якого майна чи цінних паперів до статутного капіталу відповідача не передавалося.  

Проаналізувавши матеріали справи, надані сторонами та третіми особами докази, пояснення представників сторін та третіх осіб, які брали участь у судовому засіданні, суд дійшов висновку про наступне.  

Як вбачається з матеріалів справи та не заперечується сторонами та третіми особами, відповідача було створено як об’єднання підприємств у формі асоціації на підставі Закону України «Про підприємства в Україні», який діяв до 01.01.2004 р., тобто, до набрання чинності Господарським кодексом України.

Відповідно до абзацу 2 пункту 1 ст. 3 Закону України «Про підприємства в Україні»підприємства можуть об'єднуватись, зокрема, у асоціації - договірні об'єднання, створені з метою постійної координації господарської діяльності. Асоціація не має права втручатися у виробничу і комерційну діяльність будь-кого з її учасників.

Об'єднання діють на основі договору або статуту, який затверджується їх засновниками або власниками.

Згідно з п. 2.1. Статуту відповідача асоціацію створено з метою постійної координації господарської діяльності засновників, розвитку спеціалізації і кооперації виробництва, організації спільних виробництв на основі об’єднання засновниками фінансових та матеріальних ресурсів для задоволення потреб засновників.

Таким чином, відповідно до норм законодавства України, діючого на момент створення відповідача, та установчих документів відповідача основною метою створення та діяльності відповідача як об’єднання підприємств у формі асоціації є координація господарської діяльності учасників відповідача, а не отримання прибутку.

Відповідно до ч. 1 ст. 118 та ч. 2 ст. 120 ГК України, діючого станом на момент створення третьої особи-4 об‘єднанням підприємств є господарська організація, утворена у складі двох або більше підприємств з метою координації їх виробничої, наукової та іншої діяльності для вирішення спільних економічних та соціальних завдань. Асоціацією є договірне об'єднання, створене з метою постійної координації господарської  діяльності  підприємств, що об'єдналися, шляхом централізації однієї або кількох виробничих та управлінських функцій, розвитку спеціалізації і кооперації виробництва, організації спільних виробництв на основі об'єднання учасниками фінансових та матеріальних ресурсів для задоволення переважно господарських  потреб учасників асоціації.

Станом на момент створення третьої особи-4 порядок створення господарських товариств, зокрема, у формі товариств з обмеженою відповідальністю, регламентувався нормами Цивільного кодексу України, ГК України, а також спеціального Закону України «Про господарські товариства».

Відповідно до норм ст. 114 Цивільного кодексу України учасником господарського товариства може бути фізична або юридична особа. Обмеження щодо участі у господарських товариствах може бути встановлено законом.

Згідно з ч. 2 ст. 79 ГК України засновниками і учасниками  товариства можуть бути суб’єкти господарювання, інші учасники господарських відносин, зазначені у статті 2 цього Кодексу, а також громадяни, які не є суб’єктами господарювання. Обмеження щодо заснування та участі в господарських товариствах суб’єктів господарювання або інших осіб встановлюються цим Кодексом, іншими законами.

Відповідно до ст. 55 ГК України суб'єктами господарювання  визнаються учасники господарських відносин, які здійснюють господарську діяльність, реалізуючи господарську компетенцію (сукупність господарських прав та обов'язків), мають відокремлене майно і несуть відповідальність за своїми зобов'язаннями в межах цього майна, крім випадків, передбачених законодавством. Суб'єктами господарювання є: господарські організації - юридичні особи, створені відповідно до Цивільного кодексу України, державні, комунальні  та інші підприємства, створені  відповідно до цього Кодексу, а також інші юридичні особи, які здійснюють господарську діяльність та зареєстровані в установленому законом порядку; громадяни України, іноземці та особи без громадянства, які здійснюють господарську діяльність та зареєстровані відповідно до закону як підприємці.

Згідно з ст. 2 ГК України учасниками відносин у сфері господарювання є суб'єкти господарювання, споживачі, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, наділені господарською компетенцією, а також громадяни, громадські та інші організації, які виступають засновниками суб'єктів господарювання чи здійснюють щодо них організаційно-господарські повноваження на основі відносин власності.

Відповідно до ч. 1 ст. 3 Закону України «Про господарські товариства»засновниками та учасниками товариства можуть бути підприємства, установи, організації, а також громадяни, крім випадків, передбачених законодавчими актами України.

Згідно з ст. 1 зазначеного закону господарськими товариствами цим Законом визнаються підприємства, установи, організації, створені на засадах угоди юридичними особами і громадянами шляхом об'єднання їх майна та підприємницької діяльності з метою одержання прибутку.

Таким чином, відповідно до норм законодавства України, діючого на момент створення третьої особи-4, господарські товариства могли бути засновані фізичними та/або юридичними особами з метою отримання прибутку.

Як передбачено нормами законодавства України, діючого на момент створення відповідача (Закон України «Про підприємства в Україні»), а також діючого станом на момент створення третьої особи-4 (Господарський кодекс України), а також норм статуту відповідача (п. 2.1. статуту), метою створення відповідача визначалося не отримання прибутку, а здійснення постійної координації господарської діяльності засновників, розвитку спеціалізації і кооперації виробництва, організації спільних виробництв на основі об’єднання засновниками фінансових та матеріальних ресурсів для задоволення потреб засновників.

Таким чином, отримання прибутку від участі у інших господарських товариствах, зокрема, у створеній за участю відповідача третій особі-4, не відповідало меті створення відповідача, визначеній законодавством та статутом відповідача.

Статутом відповідача учасниками (засновниками) відповідача було визначено розмір статутного фонду відповідача та внески, за рахунок яких такий статутний фонд підлягав формуванню з визначенням конкретного переліку майна та основних засобів, що вносилися засновниками відповідача.

Виступаючи співзасновником третьої особи-4, відповідач у якості внеску до статутного капіталу останньої вніс майно (у тому числі, нерухоме), яке на момент здійснення такого внеску перебувало у статутному фонді відповідача, що підтверджується відповідними положеннями статуту відповідача, листом відповідача від 10.09.2010 р. та не заперечується сторонами у справі та третіми особами.

Таким чином, шляхом передачі майна з статутного фонду відповідача до статутного капіталу іншої юридичної особи (третьої особи-4) фактично відбулося зменшення статутного фонду відповідача.

Згідно з ч. 2 ст. 122 ГК України вищий орган господарського об’єднання затверджує статут господарського об'єднання та вносить  зміни до нього, а також вирішує  фінансові та інші питання відповідно до  установчих документів господарського об'єднання.

Статутом відповідача (пп. «б». та пп. «ї»п. 5.3. розділу 5) передбачено, що до виключної компетенції зборів засновників відповідача відноситься, зокрема, затвердження статуту та внесення змін до нього, а також збільшення (зменшення) розміру статутного фонду.

Як вбачається з змісту оспорюваного рішення зборів засновників відповідача, оформленого протоколом від 26.09.2007 р., зазначеним рішенням не передбачалося будь-яке зменшення розміру статутного фонду відповідача, а також про затвердження нової редакції статуту відповідача. Доказів прийняття відповідних рішень на інших зборах засновників відповідача особами, які беруть участь у розгляді справи, до суду не надавалося, і у матеріалах справи такі докази відсутні, крім того довідкою від 10.11.2010 р. (яка є у матеріалах справи) засновниками відповідача підтверджено факт відсутності таких рішень.

Відповідно до ст. 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов‘язків.  

Загальні вимоги додержання, яких є необхідним для чинності будь-якого правочину, передбачені ст. 203 ЦК України. Відповідно до норм зазначеної статті зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Частиною 1 статті 215 ЦК України визначено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Згідно частини 3 ст. 215 ЦК України якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Згідно з ст. 229 ЦК України якщо особа, яка вчинила правочин, помилилася щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин може бути визнаний судом недійсним. Істотне значення має помилка щодо природи правочину, прав та обов’язків сторін, таких властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням.

Проаналізувавши зміст оспорюваного рішення зборів засновників відповідача, оформленого протоколом від 26.09.2007 р., суд дійшов висновку про те, що унаслідок зазначеного рішення фактично відбулося зменшення розміру статутного фонду відповідача, оскільки майно, яке перебувало у цьому статутному фонді і перелік якого було визначено у статуті відповідача, було передано до статутного капіталу третьої особи-4, яка і стала власником такого майна. Проте, як вбачається з матеріалів справи, зокрема, з довідки від 10.11.2010 р., підписаної засновниками відповідача, а також з письмових пояснень відповідача, позивача, та третіх осіб-1 –3, приймаючи зазначене рішення, засновники відповідача не мали на меті здійснювати відчуження (передачу) майна, яке було передано до статутного фонду відповідача засновниками відповідача для досягнення встановленої статутом відповідача мети: здійснення постійної координації господарської діяльності засновників, розвитку спеціалізації і кооперації виробництва, організації спільних виробництв на основі об’єднання засновниками фінансових та матеріальних ресурсів для задоволення потреб засновників. Підтвердженням цьому є той факт, що в подальшому  будь-яких рішень щодо зменшення розміру статутного фонду відповідача його вищим органом (зборами засновників) не приймалося, і відповідних змін до статуту відповідача не вносилося.

Суд приймає до уваги пояснення та доводи позивача про те, що правовий статус господарської асоціації регулюється Господарським кодексом України, чинним на момент державної реєстрації статуту Відповідача.

Згідно зі статтею 120 Господарського кодексу України асоціацією є договірне об'єднання, створене з метою постійної координації господарської діяльності підприємств, що об'єдналися, шляхом централізації однієї або кількох виробничих та управлінських функцій, розвитку спеціалізації і кооперації виробництва, організації спільних виробництв на основі об'єднання учасниками фінансових та матеріальних ресурсів для задоволення переважно господарських потреб учасників асоціації.

У випадку прийняття господарською асоціацією рішення про створення іншого суб'єкта господарювання обов'язковим є дотримання вимог статті 56 ГК  України. Відповідно до частини 1 цієї статті суб'єкт господарювання може бути утворений за рішенням власника (власників) майна або уповноваженого ним (ними) органу, а у випадках, спеціально передбачених законодавством, також за рішенням інших органів, організацій і громадян шляхом заснування нового, реорганізації (злиття, приєднання, виділення, поділу, перетворення) діючого (діючих) суб'єкта господарювання з додержанням вимог законодавства. Згідно з частиною 3 статті 56 ГК  України власник при створенні суб'єкта господарювання повинен додержуватися вимог антимонопольно-конкурентного законодавства.

Антимонопольним законодавством, до якого належить розпорядження Антимонопольного комітету України від ЗО листопада 2006 р. N 511 -р «Про затвердження Типових вимог до створення господарської асоціації для загального звільнення від попереднього одержання дозволу органів Антимонопольного комітету України на її створення», визначено перелік узгоджених дій у вигляді створення господарської асоціації, у разі відповідності яким узгоджені дії не забороняються.

В пункті 5.1. Типових вимог містяться умови щодо недопущення здійснення Асоціацією підприємницької діяльності: асоціація не здійснює самостійно підприємницької діяльності й не укладає будь-яких договорів (контрактів) щодо спільної підприємницької діяльності, не засновує і не виступає співзасновником суб'єктів господарювання, не здійснює контролю або управління.

Якщо статутом асоціації передбачено зворотне, то згідно з п.9. Типових вимог такі суб'єкти господарювання повинні отримувати  дозвіл органів Антимонопольного комітету України відповідно до вимог статті 10 Закону України «Про захист економічної конкуренції».

На підставі викладеного, суд приходить до висновку, що оскільки статутом Відповідача не передбачено право на заснування ним господарських товариств, а також те, що на узгоджені дії по створенню Відповідача не було одержано дозвіл органів Антимонопольного комітету України, на Відповідача поширюються вимоги пункту 5.1 Типових вимог до створення господарської асоціації для загального звільнення від попереднього одержання дозволу органів Антимонопольного комітету України на її створення, затверджених розпорядженням Антимонопольного комітету України від ЗО листопада 2006 р. N 511-р.

З огляду на це, Відповідач є господарською асоціацією, яка не засновує і не виступає співзасновником суб'єктів господарювання, не здійснює контролю або управління, отже, при прийнятті Відповідачем оскаржуваного рішення було порушено норми антимонопольного законодавства. Допущене порушення є підставою для визнання недійсним Рішення Зборів засновників від 26.09.2007 року, враховуючи, що підставами для визнання акта недійсним є невідповідність його вимогам чинного законодавства або визначеній законом компетенції органу, який видав цей акт.

Таким чином, суд приходить до висновку про те, що приймаючи оспорюване рішення засновники відповідача припустилися помилки щодо обставин, які мали істотне значення. З огляду на це, відповідне рішення зборів засновників відповідача, оформлене протоколом від 26.09.2007 р. є таким, що підлягає визнанню недійсним оскільки  таке рішення не відповідало чинному законодавству України та було прийнято під впливом помилки.

Твердження третьої особи-4 про необхідність застосування до спірних правовідносин строку позовної давності, передбаченого законодавством, суд до уваги не приймає та відхиляє як таке, що не ґрунтується на нормах закону.

Згідно з чч. 3-5 ст. 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної  давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Відповідно до ст. 21 ГПК України сторонами у справі є позивач та відповідач.

Оскільки третя особа-4 не є стороною у справі згідно ст. 21 ГПК України, а сторонами у справі (позивачем та відповідачем) не надавалося до суду будь-яких заяв про застосування до спірних правовідносин строків позовної давності, а також враховуючи той факт, що пропуск строку позовної давності є незначним (10 днів), суд визнав за необхідне здійснення захисту порушеного права незалежно від факту наявності або відсутності пропуску строку позовної давності, визначеного законодавством України.

Відповідно до ст. 33 ГПК України кожна із сторін повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підстави своїх вимог чи заперечень.

Відповідно до ст. 34 ГПК України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.

Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідач не надав суду належних та допустимих доказів, які б спростовували доводи позивача та підтверджували заперечення проти задоволення позовних вимог.

З урахуванням проведеного дослідження питання про термін позовної давності суд визнав за можливе незначно пропущений строк поновити з ініціативи суду.

За таких обставин, позов визнається судом доведеним, обґрунтованим та таким, що підлягає задоволенню.

Враховуючи, що відповідно до ст. 44 ГПК України позивачем понесені судові витрати, пов’язані з розглядом справи, зокрема витрати на оплату інформаційно-технічного забезпечення судового процесу та сплати державного мита, то зазначені витрати відшкодовуються за рахунок відповідача (ст. 49 ГПК України).

Керуючись ст. ст.ст. 15, 16, 114, 202-203, 215, 229 Цивільного кодексу України, ст.ст.2, 55, 79, 118, 120, 122 Господарського кодексу України, ст.ст. 1, 3 Закону України «Про господарські товариства», ст. ст. 44, 49, 75, 82-85 ГПК України, Господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

1.          Позов задовольнити, поновивши строк позовної давності .

2.          Визнати недійсним рішення загальних зборів засновників Асоціації «Укрліссервіс»(м. Київ, вул. Електриків, 29; ідентифікаційний код 21611593), оформленого протоколом від 26.09.2007 р. з моменту його підписання.

3.          Стягнути з Асоціації «Укрліссервіс»(м. Київ, вул. Електриків, 29; ідентифікаційний код 21611593) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Галактика-7»(м. Київ, вул. Електротехнічна, 4 А, ідентифікаційний код 35139693), - з будь-якого рахунку, виявленого державним виконавцем під час виконання судового рішення, 85 (вісімдесят п‘ять) грн. державного мита та 236 (двісті тридцять шість) грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

4.          Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення 10-денного строку з дня його підписання.

Суддя                                                                                                              Н. І. Качан

Повне рішення складено 20 грудня 2010 року.