Постанова від 29.10.2025 по справі 911/1718/24

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 жовтня 2025 року

м. Київ

cправа № 911/1718/24

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Зуєва В.А. (головуючого), Берднік І.С., Міщенка І.С.

секретаря судового засідання - Дерлі І.І.

за участю представників учасників:

офісу ГП - Єреп В.В.

позивача - Дяк Ю.М.

відповідача - Поцелов А.О.

третьої особи - Шпінь В.І.

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу заступника керівника Київської міської прокуратури

на постанову Північного апеляційного господарського суду від 24.07.2025 та на додаткову постанову Північного апеляційного господарського суду від 07.08.2025 (у складі колегії суддів: Сітайло Л.Г. (головуючий), Буравльова С.І., Андрієнка В.В.)

на рішення Господарського суду Київської області від 23.01.2025 та на додаткове рішення Господарського суду Київської області від 13.03.2025 (суддя Третьякова О.О.)

за позовом виконувача обов`язків керівника Дарницької окружної прокуратури міста Києва

в інтересах держави в особі Міністерства охорони здоров`я України

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Автоспецпром"

третя особа, яка не заявляє самостійні вимоги на предмет спору, на стороні позивача - Державне підприємство "Медичні закупівлі України"

про стягнення 7 052 370 грн

ВСТАНОВИВ:

1. Короткий зміст та підстави позовних вимог

1.1. 02.07.2024 виконувач обов`язків керівника Дарницької окружної прокуратури міста Києва (далі - Прокурор, Скаржник) звернувся до Господарського суду Київської області з позовною заявою в інтересах держави в особі Міністерства охорони здоров`я України (далі - МОЗ України, Позивач) до Товариства з обмеженою відповідальністю "Автоспецпром" (далі - ТОВ "Автоспецпром", Відповідач) про стягнення 3 621 670 грн пені та 3 430 700 грн штрафу.

1.2. В обґрунтування позовних вимог Прокурор посилається на неналежне виконанням Відповідачем своїх зобов`язань за договором про закупівлю від 23.09.2021 №09/237-09/2021 (далі - Договір), укладеним ТОВ "Автоспецпром" як постачальником з Державним підприємством "Медичні закупівлі України" (далі - ДП "Медичні закупівлі України", Третя особа) як замовником, щодо поставки товару. Прокурор при цьому визначає ДП "Медичні закупівлі України" як розпорядника бюджетних коштів нижчого рівня та замовником товару в обсязі та у межах видатків, що визначені МОЗ України як розпорядником бюджетних коштів вищого рівня.

Прокурор також зазначив, що використання бюджетних коштів становить суспільний інтерес та стосується прав та інтересів великого кола осіб, неефективне витрачання коштів бюджету може порушувати економічні інтереси держави у правовідносинах, а МОЗ України зобов`язане забезпечити законність та ефективність використання ДП "Медичні закупівлі України" коштів державного бюджету за договором про закупівлю. Оскільки МОЗ України не вжило заходів задля усунення порушень Відповідачем умов Договору та не здійснило захист інтересів держави у спірних правовідносинах, Прокурор звернувся до суду з позовом у цій справі.

2. Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій

2.1. Рішенням Господарського суду Київської області від 23.01.2025, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 24.07.2025, у задоволенні позову відмовлено. Цією ж постановою залишено без змін додаткове рішення суду першої інстанції від 13.03.2025 про розподіл судових витрат, яким з Прокурора на користь Відповідача стягнуто 20 000 грн витрат на професійну правничу допомогу з 120 000 грн заявлених.

2.2 При ухваленні вказаних рішень суди дійшли висновку, що МОЗ України не є стороною Договору та не є управненою особою на стягнення заявлених штрафних санкцій, а вказані санкції не є тими фінансами, що повертаються в Державний бюджет та контролюються МОЗ України. Суди зазначили, що зазначена Прокурором норма пункту 23 частини другої статті 29 Бюджетного кодексу України регулює зарахування до Державного бюджету штрафів та пені, які застосовуються відповідно до закону, тобто податкових, митних тощо, а не неустойки, передбаченої у договірних відносинах.

Суди зазначили, що договір створює права та обов`язки лише для сторін, які його уклали, а не для третіх осіб. Тобто між ТОВ "Автоспецпром" та ДП "Медичні закупівлі України" виникли договірні відносини на підставі укладеного договору, тому вони мають договірний характер і саме договір визначає, зокрема, підстави, порядок, умови, межі, період та розмір відповідальності сторін.

2.3. Додатковою постановою Північного апеляційного господарського суду від 07.08.2025 з Київської міської прокуратури на користь Відповідача стягнуто 15 000 грн витрат на професійну правничу допомогу з 30 000 заявлених.

2.4. Прокурор не погодився з такими судовими рішеннями та скористався правом їх касаційного оскарження.

3. Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги, позиція інших учасників справи

3.1. Касаційне провадження у справі відкрито 17.09.2025 на підставі пунктів 1, 2, 4 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України.

3.2. У касаційній скарзі Прокурор просить Суд скасувати рішення Господарського суду Київської області від 23.01.2025, додаткове рішення Господарського суду Київської області від 13.03.2025, постанову Північного апеляційного господарського суду від 24.07.2025, додаткову постанову Північного апеляційного господарського суду від 07.08.2025 у справі № 911/1718/24 та прийняти нове рішення, яким позов задовольнити.

3.3. Доводами касаційної скарги Прокурор визначив:

- неврахування судами висновків Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 09.08.2023 у справі № 924/1283/21, від 20.02.2025 у справі № 910/16372/21, від 21.06.2023 у справі № 905/1907/21, від13.11.2019 у справі № 922/3095/18, від 23.10.2019 у справі № 922/3013/18;

- необхідність відступлення від висновку про застосування норм права у подібних правовідносинах, зокрема положень статей 2, 29 Бюджетного кодексу України, викладеного у постановах Верховного Суду у справах № 909/532/23, № 917/1957/23, № 911/1623/24, № 911/2191/24, № 911/2192/24 № 911/1927/24 щодо стягнення штрафних санкцій за неналежне виконання умов договорів, укладених за бюджетні кошти, на користь сторони договору;

- нез`ясування судами обставини, які мають значення для справи, а саме недослідження умов Договору, який, за доводами Прокурора, не містить вимог щодо сплати штрафу за прострочення поставки товару саме на рахунок ДП "Медичні закупівлі".

3.4. У відзиві на касаційну скаргу ТОВ "Автоспецпром" просить Суд закрити касаційне провадження, відкрите з підстав, передбачених пунктом 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, та залишити без задоволення касаційну скаргу в частині підстав касаційного оскарження, передбачених пунктом 2 частини другої цієї ж статті.

Водночас Відповідач зазначає, що попередній (орієнтовний) розмір суми судових витрат у зв`язку з касаційним переглядом справи становить 20 000 грн.

3.5. У відзиві на касаційну скаргу ДП "Медичні закупівлі" просить Суд задовольнити касаційну скаргу Прокурора, скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове, яким позов задовольнити повністю.

3.6. 24.10.2025 від Прокурора надійшло клопотання про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду з підстав наявності виключної правової проблеми, необхідності забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики у питанні стягнення до Державного бюджету України штрафних санкцій за невиконання бюджетних зобов`язань, що фінансувалися за рахунок коштів бюджетної програми.

3.7. 28.10.2025 Судом отримано клопотання ТОВ "Автоспецпром" про стягнення з прокуратури витрат на правничу допомогу, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції. До клопотання додано ордер адвоката Поцелова А.О., договір про надання правової допомоги, додаток до договору з зазначенням виду та обсягів наданої правової допомоги (детальний опис робіт (наданих послуг)), акт приймання-передачі наданих послуг та рахунок на оплату від 27.10.2025 на суму 20 000 грн.

4. Обставини, встановлені судами попередніх інстанцій

4.1. Як встановили суди попередніх інстанцій, ДП "Медичні закупівлі України" 14.08.2021 оприлюднило у системі Prozorro оголошення про проведення закупівлі за спрощеною процедурою спеціалізованого санітарного транспорту - автомобілів швидкої медичної допомоги, кількість товарів 49 штук; кінцевий строк подання тендерних пропозицій 27.08.2021; строк поставки до 15.12.2021. Зазначена закупівля проводилась за кошти Державного бюджету України на виконання бюджетної програми "Розвиток системи екстреної медичної допомоги та модернізація і оновлення матеріально-технічної бази закладів охорони здоров`я" та постанови Кабінету Міністрів України від 09.03.2021 №339 "Деякі питання розвитку системи екстреної медичної допомоги у 2021 році".

4.2. Як вбачається з матеріалів справи, за результатами проведення вказаної спрощеної закупівлі 23.09.2021 між ДП " Медичні закупівлі України" (замовник) та ТОВ "Автоспецпром" (постачальник) укладено договір про закупівлю №09/237-09/2021, відповідно до пункту 1.1 якого постачальник взяв на себе зобов`язання у строки, в порядку та на умовах, визначених цим договором, поставити замовнику спеціалізований санітарний транспорт екстреної медичної допомоги (далі - товар), а замовник взяв не себе зобов`язання прийняти такий товар та оплатити його в порядку та на умовах, визначених цим Договором.

Найменування (номенклатура, асортимент) товару, обсяг та кількість товару, ціна за одиницю товару та загальна вартість товару вказується в специфікації (додаток №1), що є невід`ємною частиною цього договору (пункт 1.2 Договору).

З урахуванням викладеного суди встановили, що Договір виконується в рамках виконання бюджетної програми "Розвиток системи екстреної медичної допомоги та модернізація і оновлення матеріально-технічної бази закладів охорони здоров`я" та постанови Кабінету Міністрів України від 09.03.2021 №339 "Деякі питання розвитку системи екстреної медичної допомоги у 2021 році" (пункт 1.4 Договору).

Відповідно до пункту 2.3 Договору адреса(-и) пункту(-ів) поставки товару (у межах переліку центрів екстреної медичної допомоги та медицини катастроф) визначаються замовником в заявці на поставку товару, складеній замовником за формою, встановленою у додатку №2 до цього Договору.

За умовами пункту 2.4 Договору право власності на товар переходить від постачальника до замовника після підписання уповноваженими представниками постачальника та кінцевого набувача, якому здійснено поставку товару, акта приймання-передачі транспортного засобу.

Підписанням акта приймання-передачі транспортного засобу та акта огляду реалізованого транспортного засобу постачальник підтверджує факт поставки товару, а з моменту фактичного отримання товару та підписання між замовником та кінцевим набувачем видаткової накладної та/або акта приймання товару, у кінцевого набувача виникає право власності на товар (пункт 2.5.2 Договору).

Пунктом 3.1 Договору визначено, що загальна ціна товару складає 82 810 000 грн без ПДВ, а ціна за одиницю товару вказується у специфікації (додаток №1), що є невід`ємною частиною Договору.

Оплата за партію поставленого товару за цим договором здійснюється протягом 30 банківських днів з моменту підписання відповідної видаткової накладної та/або акта приймання товару за місцем призначення, визначеним відповідно до пункту 2.3 цього договору, за умов відсутності будь-яких зауважень до товару з боку замовника. Замовником може проводитись попередня оплата з урахуванням положень бюджетного законодавства та нормативно-правових актів, що регулюють питання здійснення попередньої оплати (пункт 3.4 та підпункт 3.4.1 Договору).

Відповідно до пункту 4.1 Договору постачальник зобов`язаний здійснити поставку товару за цим договором у строк, визначений замовником у заявці на поставку товару, направленій замовником постачальнику засобами електронної пошти у порядку, визначеному цим договором.

Згідно з пунктом 4.6 Договору датою поставки товару вважається дата підписання уповноваженими представниками сторін видаткової накладної та/або акту приймання товару.

У пункті 8.3.1 Договору встановлено обов`язок постачальника забезпечити поставку товару у строки, встановлені цим договором.

Як встановили суди, пунктом 9 Договору замовник та постачальник встановили відповідальність сторін цього Договору за його порушення та передбачили, що у разі порушення строку поставки, непередачу (несвоєчасну передачу, повернення з підстав, встановлених цим договором) товару, прострочення усунення недоліків товару згідно з пунктами 6.3, 7.6, 7.9.3 цього договору, постачальник сплачує замовнику пеню у розмірі 0,1% від ціни товару, строк поставки якого порушено, за кожний день прострочення або ціни не переданого (несвоєчасно переданого, повернутого) товару, за кожний день затримки передачі, а за прострочення понад 30 днів додатково стягується штраф у розмірі 7% вказаної вартості. Пеня нараховується протягом строку порушення виконання зобов`язань за договором, включаючи день виконання такого зобов`язання (пункт 9.2 Договору).

Закінчення строку дії договору не звільняє сторони від повного виконання зобов`язань за цим договором (пункт 9.7).

Договір вважається укладеним і набирає чинності після його підписання сторонами з моменту надання згоди уповноваженим органом управління на вчинення даного значного господарського зобов`язання (у разі, якщо надання такої згоди передбачено законодавством) та діє до 31.12.2021, а в частині виконання сторонами своїх зобов`язань за цим договором, у тому числі в частині штрафних санкцій та поставки товару - до повного виконання (пункт 11.1 Договору).

4.3. Згідно з пунктом 1 специфікації, яка є додатком №1 до Договору, під товаром, що постачається за цим договором, розуміється: Спеціалізований санітарний транспорт екстреної медичної допомоги типу В як система медичних виробів, допоміжних засобів до них та устаткування - легкові автомобілі (НК 024:2019-35988 Автомобільна швидка допомога).

У пункті 2 специфікації сторони обумовили обсяг партії товару: кількість 49 одиниць; ціна за одиницю 1 690 000 грн без ПДВ, ціна всього товару 82 810 000 грн.

4.4. У подальшому додатковими угодами №1 від 22.10.2021, №2 від 11.02.2022, №3 від 28.02.2022, №4 від 25.04.2022, №5 від 28.06.2022, №6 від 23.08.2022, №7 від 21.10.2022 та №8 від 20.01.2023 сторони Договору неодноразово продовжували строк його дії, а саме: до 14.02.2022, до 28.02.2022, до 30.04.2022, до 30.06.2022, 23.08.2022, до 21.10.2022, до 28.10.2022 та до 28.04.2023 відповідно.

4.5. Як встановили суди, зокрема відповідно до наявного у справі платіжного доручення від 27.10.2021 №24, ДП "Медичні закупівлі України" перерахувало на банківський рахунок ТОВ "Автоспецпром" грошові кошти в сумі 82 810 000 грн, що є передоплатою 100% вартості товару, який підлягав постачанню замовнику за договором про закупівлю.

4.6. У заявці на поставку №1 (уточнююча №3) від 28.02.2022 ДП "Медичні закупівлі України" визначило датою поставки товару в кількості 49 одиниць до 30.03.2022 включно, у заявці (уточнююча №10) від 14.10.2022 датою поставки товару в кількості 45 одиниць визначено до 28.10.2022 включно, а у заявці ДП (уточнююча №11) від 02.02.2023 датою поставки товару в кількості 45 одиниць визначено до 28.03.2023 включно.

4.7. Судами встановлено, що в рамках виконання Договору ТОВ "Автоспецпром" у період з 02.03.2022 до 06.06.2023 фактично передало, а ДП "Медичні закупівлі України" прийняло 48 одиниць товару, а саме:

- 02.03.2022 - 4 одиниці автомобілів;

- 03.03.2022 - 16 одиниць автомобілів;

- 06.06.2023 - 28 одиниць автомобілів;

- одна одиниця товару (один автомобіль) залишилась не поставленою.

4.8. Як вбачається з претензії ДП "Медичні закупівлі України" від 07.12.2023, у зв`язку з простроченням поставки товару за Договором, замовник нарахував постачальнику (ТОВ "Автоспецпром") пеню за прострочення поставки 28 одиниць товару за період з період 29.03.2023 до 06.06.2023 в сумі 3 312 400 грн, пеню за прострочення поставки 1 одиниці товару за період з 29.10.2022 до 07.12.2023 в сумі 309 270 грн та штраф в сумі 3 430 700,00 грн за прострочення поставки 28 одиниць товару на строк понад 30 днів, що становить 7% від вартості вказаних 28 одиниць товару.

Водночас вказаною претензією ДП "Медичні закупівлі України" просило ТОВ "Автоспецпром" перерахувати нараховану неустойку в загальній сумі 7 052 370 грн на його (ДП "Медичні закупівлі України") банківський рахунок. Оскільки зазначена претензійна вимога не була виконана Відповідачем, у лютому 2024 року ДП "Медичні закупівлі України" самостійно звернулося до суду з позовною заявою про стягнення з ТОВ "Автоспецпром" 7 052 370 грн неустойки, нарахованої за Договором (справа №911/395/24), водночас подавши клопотання про звільнення від сплати судового збору, в задоволенні якого суд відмовив. Позовна заява у справі №911/395/24 залишена без руху та в подальшому, у зв`язку з неусуненням її недоліків, ухвалою від 20.03.2024 повернута позивачу (ДП "Медичні закупівлі України").

4.9. У подальшому ДП "Медичні закупівлі України" звернулося до Офісу Генерального прокурора щодо необхідності захисту державних інтересів та стягнення неустойки внаслідок порушення Відповідачем строків поставок спеціалізованого санітарного транспорту, при цьому зазначаючи, що у разі надходження коштів неустойки на його розрахунковий рахунок ці кошти будуть перераховані на казначейський рахунок.

4.10. З урахуванням викладеного Прокурор доводить суду, що ТОВ "Автоспецпром" поставило частину обумовленого Договором товару (28 одиниць автомобілів) із значним порушенням строку поставки, а 1 автомобіль недопоставлений. З цих підстав Прокурором заявлено до стягнення з Відповідача на користь МОЗ України пеню за прострочення поставки товару за період з 29.03.2023 до 06.06.2023 в сумі 3 312 400 грн, пеню за прострочення поставки 1 одиниці товару за період з 29.10.2022 до 07.12.2023 в сумі 309 270 грн, а також штраф у сумі 3 430 700 грн за прострочення поставки 28 одиниць товару на строк понад 30 днів, що становить 7% від вартості вказаних 28 одиниць товару.

4.11. Як встановили суди за наявними у справі матеріалами, Державне підприємство "Медичні закупівлі України" засноване на державній власності та належить до сфери управління МОЗ України, що підтверджується, зокрема, статутом підприємства в редакції 2024 року, копія якого міститься в матеріалах справи та досліджена судами попередніх інстанцій.

4.12. Так згідно з пунктом 1 розділу ІІ статуту, ДП "Медичні закупівлі України" утворене з метою забезпечення консультаційної та іншої діяльності, спрямованої на організацію і проведення процедур закупівель лікарських засобів, медичних виробів, допоміжних засобів, медичної техніки та інших товарів медичного призначення та послуг, а також закупівель за рамковими угодами медичних товарів і послуг в інтересах замовників відповідно до Закону України "Про публічні закупівлі", здійснення на промисловій та комерційній основі господарської діяльності, яка направлена на надання послуг із забезпечення закладів охорони здоров`я та інших підприємств і організацій, незалежно від форм власності, обладнанням, інвентарем, продовольчими товарами, медичними товарами, автотранспортом.

Відповідно до пункту 2 розділу ІІ статуту основними завданнями ДП "Медичні закупівлі України" є, зокрема, організація та проведення процедур закупівель медичних товарів та послуг в інтересах замовників.

ДП "Медичні закупівлі України" є юридичною особою публічного права (пункт 1 розділу ІІІ статуту), має самостійний баланс, розрахунковий, валютний та інші рахунки в установах банків (пункт 5 розділу ІІІ статуту) та несе відповідальність за своїми зобов`язаннями усім належним йому на праві господарського відання майном згідно з законодавством (пункт 7 розділу ІІІ статуту). Держава та Уповноважений орган управління не несуть відповідальності за зобов`язаннями підприємства, крім випадків, передбачених законами України. Підприємство не несе відповідальності за зобов`язаннями держави та Уповноваженого органу управління (пункти 8 та 9 розділу ІІІ статуту ДП "Медичні закупівлі України"). Майно підприємства є державною власністю та закріплюється за ним на праві господарського відання (пункт 1 розділу IV статуту), основним показником фінансових результатів господарської діяльності підприємства є прибуток (пункт розділу X статуту).

З наведених положень статуту ДП "Медичні закупівлі України" вбачається, що воно є державним унітарним комерційним підприємством.

4.13. Згідно з розпорядженням Кабінету Міністрів України від 11.11.2020 №1405-р та постановою Кабінету Міністрів України від 11.10.2021 №1093, ДП "Медичні закупівлі України", на момент виникнення спірних правовідносин у справі №911/1718/24, визначено централізованою закупівельною організацією для проведення тендерів та закупівель за рамковими угодами лікарських засобів, імунобіологічних препаратів, медичних виробів та спеціалізованого санітарного транспорту в інтересах МОЗ України згідно з Законом України "Про публічні закупівлі", за рахунок коштів державного бюджету в межах бюджетних програм, визначених МОЗ України.

4.14. З матеріалів справи також вбачається, що постановою Кабінету Міністрів України від 09.03.2021 №339 "Деякі питання розвитку системи екстреної медичної допомоги у 2021 році" у редакції станом на час виникнення спірних правовідносин ДП "Медичні закупівлі України" визначено замовником, який здійснює закупівлі спеціалізованого санітарного транспорту згідно з Законом України "Про публічні закупівлі".

4.15. Судами вказано на суперечливість правової позиції самого ДП "Медичні закупівлі України" щодо питання особи, управненої на стягнення договірної неустойки у спірних правовідносинах, з урахуванням того, що у претензії від 07.12.2023 та при зверненні з позовом у справі №911/395/24 підприємство визнавало такою себе, а не МОЗ України; водночас у цій справі № 911/1718/24 підприємство та Прокурор стверджують, що належним позивачем за вимогами про стягнення неустойки є МОЗ України.

4.16. Вважаючи інтереси держави порушеними, Прокурор звернувся до суду з цим позовом про стягнення з Відповідача до Державного бюджету України пені та штрафу у зв`язку з неналежним виконанням договірних зобов`язань.

5. Позиція Верховного Суду

5.1. Заслухавши суддю-доповідача, присутніх у судовому засіданні Прокурора та представників учасників, дослідивши наведені у касаційній скарзі та відзивах на неї доводи, перевіривши правильність застосування господарськими судами норм матеріального і дотримання норм процесуального права, Верховний Суд вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

5.2. Згідно з частинами першою та другою статті 300 Господарського процесуально кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

5.3. Відповідно до статті 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, у якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Згідно зі статтею 598 Цивільного кодексу України зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом. Припинення зобов`язання на вимогу однієї із сторін допускається лише у випадках, встановлених договором або законом.

Статтею 599 Цивільного кодексу України визначено, що зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином. Водночас порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання) (стаття 610 Цивільного кодексу України).

Стаття 612 Цивільного кодексу України визначає одним із основних видів порушення зобов`язання прострочення боржника. Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання чи не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Цивільно-правова та господарсько-правова відповідальність - це покладення на правопорушника встановлених законом негативних правових наслідків, які полягають у позбавленні його певних прав або в заміні невиконання обов`язку новим, або у приєднанні до невиконаного обов`язку нового додаткового обов`язку, що узгоджується з нормами статті 610 Цивільного кодексу України.

Пунктом 3 частини першої статті 611 Цивільного кодексу України встановлено, що у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Згідно зі статтею 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

5.4. За обставинами справи Відповідач вчасно не поставив Третій особі обумовлений Договором товар. Стверджуючи про порушення в такий спосіб інтересів держави, Прокурор звернувся до суду з позовом про стягнення з Відповідача неустойки (штрафу та пені) до Державного бюджету України.

5.5. Суди попередніх інстанцій відмовили у задоволені позову, оскільки за умовами Договору неустойка за порушення строків поставки товару сплачується на рахунок замовника, а пеня за спірним договором не підлягає сплаті до Державного бюджету України на підставі статті 29 Бюджетного кодексу України.

5.6. Перевіривши правильність застосування судами вказаних норм права Суд звертає увагу на наступне.

5.7. Згідно зі статтею 230 Господарського кодексу України, чинного на момент виникнення спірних правовідносин, штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання. Суб`єктами права застосування штрафних санкцій є учасники відносин у сфері господарювання, зазначені у статті 2 цього Кодексу.

5.8. Відповідно до частини другої статті 551 Цивільного кодексу України, якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

5.9. Частинами першою-третьою статті 231 Господарського кодексу України передбачено, що законом щодо окремих видів зобов`язань може бути визначений розмір штрафних санкцій, зміна якого за погодженням сторін не допускається. У разі порушення господарського зобов`язання, в якому хоча б одна сторона є суб`єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки, або порушення пов`язане з виконанням державного контракту, або виконання зобов`язання фінансується за рахунок Державного бюджету України чи за рахунок державного кредиту, штрафні санкції застосовуються, якщо інше не передбачено законом чи договором, у таких розмірах:

- за порушення умов зобов`язання щодо якості (комплектності) товарів (робіт, послуг) стягується штраф у розмірі двадцяти відсотків вартості неякісних (некомплектних) товарів (робіт, послуг);

- за порушення строків виконання зобов`язання стягується пеня у розмірі 0,1 відсотка вартості товарів (робіт, послуг), з яких допущено прострочення виконання за кожний день прострочення, а за прострочення понад тридцять днів додатково стягується штраф у розмірі семи відсотків вказаної вартості.

5.10. Законом може бути визначений розмір штрафних санкцій також за інші порушення окремих видів господарських зобов`язань, зазначених у частині другій цієї статті.

5.11. У постанові від 09.08.2024 у справі № 917/1957/23 Верховний Суд дійшов висновку, що згідно зі статтями 230, 231 Господарського кодексу України, статтями 549, 551 та 611 Цивільного кодексу України встановлення неустойки (штрафу, пені) віднесено до умов договору, які сторони в межах, встановлених законодавством, визначають на власний розсуд при його укладенні.

Зазначене стосується і зобов`язань, у яких хоча б одна сторона є суб`єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки, або порушення пов`язане з виконанням державного контракту, або виконання зобов`язання фінансується за рахунок Державного бюджету України.

5.12. У справі, що розглядається, суди попередніх інстанцій встановили, що згідно з пунктом 9.2 договору постачальник сплачує замовнику пеню у розмірі 0,1 % від ціни товару, строк поставки якого порушено, за кожний день прострочення або ціни непереданого (несвоєчасно переданого, повернутого) товару, за кожний день затримки передачі, а за прострочення понад 30 днів додатково стягується штраф у розмірі 7 % вказаної вартості.

5.13. Відповідно до статті 167 Цивільного кодексу України держава діє у цивільних відносинах на рівних правах з іншими учасниками цих відносин. Держава може створювати юридичні особи публічного права (державні підприємства, навчальні заклади тощо) у випадках та в порядку, встановлених Конституцією України та законом. Держава може створювати юридичні особи приватного права (підприємницькі товариства тощо), брати участь в їх діяльності на загальних підставах, якщо інше не встановлено законом.

Згідно з положеннями статей 626-629 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до пункту 3 частини першої статті 3 Цивільного кодексу України однією із загальних засад цивільного законодавства є свобода договору, за змістом якої сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина перша статті 627 Цивільного кодексу України).

5.14. Принцип свободи договору полягає у наданні особі права на власний розсуд реалізувати:

- можливість укласти договір або утриматися від його укладення;

- можливість визначити зміст договору на власний розсуд, враховуючи при цьому зустрічну волю іншого учасника договору та обмеження щодо окремих положень договору, встановлені законом.

Отже, одним із ключових елементів цивільного права є автономія волі учасників цивільних відносин. Законодавець передбачив, що сторони мають право врегулювати у договорі, який передбачений актами цивільного законодавства, свої відносини, не врегульовані цими актами. Сторони можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд, але не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в них прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов`язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами (частини друга, третя статті 6 Цивільного кодексу України).

5.15. У постанові від 11.01.2024 у справі № 916/1247/23 Верховний Суд виснував, що особи мають право вибору: використати існуючі диспозитивні норми законодавства для регламентації своїх відносин або встановити для себе правила поведінки на власний розсуд. Цивільний договір виявляє автономію волі учасників щодо врегулювання їхніх відносин згідно з розсудом і у межах, встановлених законом, тобто є актом встановлення обов`язкових правил для сторін, індивідуальним регулятором їхньої поведінки.

5.16. Договір - це універсальний регулятор, який покликаний забезпечити регулювання приватноправових відносин та є підставою для встановлення, зміни чи припинення суб`єктивних прав і обов`язків, створення інших наслідків саме для його сторін.

5.17. Як вбачається з матеріалів справи, при укладенні Договору сторони діяли на власний розсуд та не були позбавлені можливості запропонувати зміни до його проєкту, зокрема, в частині відповідальності постачальника. У разі незгоди з умовами договору чи неузгодження окремих умов сторони мали право не укладати його.

5.18. Водночас з моменту, коли всі істотні умови договору були досягнуті, він вважається укладеним (частина перша статті 638 Цивільного кодексу України) та є обов`язковим для виконання сторонами (стаття 629 Цивільного кодексу України).

5.19. З урахуванням вищевикладеного Суд зазначає, що в пункті 9.2 Договору сторони, керуючись принципом свободи договору, погодили умову про те, що Відповідач (постачальник) сплачує пеню Третій особі (замовнику).

В такий спосіб доводи Прокурора про стягнення неустойки саме до Державного бюджету України, а не на рахунок Третьої особи, є безпідставними та Судом відхиляються. Умови про сплату пені можуть встановлюватися сторонами у договорі. Відповідач і Третя особа визначили, що пеня за порушення строків поставки товару сплачується саме на рахунок ДП "Медичні закупівлі України".

5.20. Водночас походження саме з Державного бюджету України грошових коштів, за рахунок яких оплачено закупівлю товару, не є підставою для зміни умов господарського договору та не може визнаватися підставою для стягнення пені до Державного бюджету України попри умови договору.

Аналогічних за змістом висновків Верховний Суд дійшов у справах № 917/1957/23, № 902/1372/23, № 911/2508/24, № 911/1974/24, № 911/1623/24, у яких Прокурор в інтересах держави звертався до суду з позовом про стягнення пені до Державного бюджету України.

5.21. З урахуванням викладеного Суд відхиляє доводи Скаржника про те, що пеня підлягає сплаті до Державного бюджету України на підставі статті 29 Бюджетного кодексу України, та додатково зазначає, що пунктом 23 частини другої цієї статті передбачено зарахування до доходів загального фонду Державного бюджету України коштів від санкцій (штрафи, пеня тощо), які застосовуються відповідно до закону (крім штрафів, визначених пунктами 6-3, 6-4, 6-9, і 13-5 частини третьої цієї статті, пунктами 37-39 частини першої статті 64, пунктом 13 частини першої статті 64-1 та пунктами 26 і 27 частини першої статті 66 цього Кодексу).

5.22. В такий спосіб ця норма закону регулює зарахування до Державного бюджету України штрафів і пені, які застосовуються відповідно до закону, тобто мова йде про податкові, митні адміністративні правопорушення тощо, а не про пеню, сплата якої передбачається у договірних відносинах.

Такі висновки викладені у постановах Верховного Суду від 09.08.2024 у справі № 917/1957/23, від 23.07.2024 у справі № 909/532/23, від 03.06.2025 у справі № 911/1623/24, від 17.06.2025 у справах № 911/2191/24 та № 911/2192/24, від 29.07.2025 у справі № 911/1927/24.

5.23. Обґрунтовуючи підставу касаційного оскарження, передбачену пунктом 2 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, Прокурор просить відступити від зазначених висновків.

5.24. Розглянувши вказані доводи Скаржника Верховний Суд звертає увагу, що його основним завданням відповідно до частини першої статті 36 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" є забезпечення сталості та єдності судової практики.

Згідно з частиною шостою статті 13 цього Закону висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.

5.25. Частиною четвертою статті 236 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норми права, викладені в постановах Верховного Суду.

Верховний Суд наголошує, що обґрунтованими підставами для відступу від вже сформованої ним правової позиції є, зокрема: 1) зміна законодавства (існують випадки, за яких зміна законодавства не дозволяє суду однозначно дійти висновку, що зміна судової практики можлива без відступу від раніше сформованої правової позиції); 2) ухвалення рішення Конституційним Судом України; 3) нечіткість закону (невідповідності критерію "якість закону"), що призвело до різного тлумаченням судами (палатами, колегіями) норм права; 4) винесення рішення Європейським судом з прав людини (далі - ЄСПЛ), висновки якого мають бути враховані національними судами; 5) зміни у праворозумінні, зумовлені розширенням сфери застосування певного принципу права, зміною доктринальних підходів до вирішення складних питань у певних сферах суспільних відносин, наявністю загрози національній безпеці, змінами у фінансових можливостях держави.

5.26. У пункті 70 рішення від 18.01.2001 у справі "Chapman v.United Kingdom" (заява №27238/95) ЄСПЛ наголосив, що в інтересах правової визначеності, передбачуваності та рівності перед законом відступ від попередніх рішень за відсутності належної для цього підстави не допускається.

5.27. Отже, необхідність відступу від висновків Верховного Суду повинна мати тільки важливі підстави, реальне підґрунтя; метою відступу може слугувати виправлення лише тих суперечностей (помилок), що мають фундаментальне значення для правозастосування. Забезпечення єдності судової практики є реалізацією принципу правової визначеності - одного із фундаментальних елементів принципу верховенства права, що гарантує розумну передбачуваність судового рішення. Крім того, саме така діяльність Верховного Суду забезпечує дотримання принципу рівності всіх осіб перед законом, який втілюється шляхом однакового застосування судом тієї самої норми закону в однакових справах щодо різних осіб.

5.28. У клопотанні Прокурора про передачу справи № 911/1718/24 на розгляд Великої Палати Верховного Суду стверджується про існування неоднакової судової практики щодо застосування положень статей 2, 22, 29 Бюджетного кодексу України; зокрема, наводяться постанови Верховного Суду від 07.11.2023 у справі № 924/215/23, від 15.02.2024 у справі № 910/5282/23, від 29.08.2024 у справі № 917/1781/23, від 23.07.2024 у справі № 909/532/23, від 09.08.2024 у справі № 917/1957/23.

5.29. Водночас Суд установив, що правовідносини у справах № 924/215/23, № 910/5282/23 та № 917/1781/23 не є подібними з тими, що склалися у справах № 909/532/23, № 917/1957/23 та справі № 911/1718/24, яка розглядається.

5.30. Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала, що подібність правовідносин необхідно визначати відповідно до їх елементів. Із загальної теорії права відомо, що цими елементами є суб`єкти, об`єкти та юридичний зміст (взаємні права й обов`язки суб`єктів). Отже, для цілей застосування приписів процесуального закону, в яких вжитий термін "подібні правовідносини", таку подібність необхідно оцінювати за змістовим, суб`єктним та об`єктним критеріями. З-поміж цих критеріїв змістовий (оцінювання спірних правовідносин за характером урегульованих нормами права та договорами прав і обов`язків учасників) є основним, а два інші - додатковими.

У кожному випадку порівняння правовідносин та їх оцінювання на предмет подібності слід насамперед визначити, які правовідносини є спірними, й надалі порівнювати права та обов`язки сторін саме цих відносин згідно з відповідним правовим регулюванням (змістовий критерій) та за потреби, зумовленої цим регулюванням, - визначити суб`єктний склад спірних правовідносин (види суб`єктів, які є сторонами спору) й об`єкти спорів.

5.31. Так у справі № 924/215/23 прокурор звернувся до суду в інтересах держави в особі обласної військової адміністрації з позовом про стягнення з товариства пені, інфляційних втрат і 3 % річних. За результатами розгляду справи позов прокурора задоволено частково, з товариства на користь обласної військової адміністрації стягнуто 244 358,44 грн пені. Суд звертає увагу, що стороною договору (замовником) у справі № 924/215/23 була безпосередньо обласна військова адміністрація. Як встановили суди, згідно з умовами договору у разі затримки поставки товару або поставки не в повному обсязі, заявленому замовником, постачальник сплачує на зазначений у цьому договорі рахунок платника пеню.

В такий спосіб у зазначеній Прокурором справі № 924/215/23 пеню було стягнуто на користь сторони договору, що узгоджується з умовами договору та, як наслідок, з усталеною судовою практикою.

5.32. За обставинами справи № 910/5282/23 суди також стягнули попередню оплату, пеню, інфляційні втрати та 3 % річних безпосередньо на користь сторони тристороннього договору.

5.33. В такий спосіб з наведеного вбачається, що у жодній з наведених Прокурором справ пеня не стягувалася на рахунок третьої особи

5.34. У зазначеній Скаржником справі № 917/1781/23 прокурором заявлено позов в інтересах сторони договору - обласної військової адміністрації - про стягнення пені, інфляційних втрат й 3 % річних. Суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, задовольнив позов частково, стягнувши з відповідача на користь Державного бюджету України 384 361 грн пені; в іншій частині позову відмовив.

Судові рішення не оскаржувалися відповідачем, натомість із касаційною скаргою до Верховного Суду звернувся прокурор, який (1) просив скасувати рішення суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції в частині відмови в задоволенні позовних вимог; (2) посилався на відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норм права у подібних правовідносинах, а саме статей 551, 625 Цивільного кодексу України - застосування права суду на зменшення розміру неустойки, підстав для нарахування та стягнення сум інфляційних втрат і трьох процентів річних.

Відтак, оскільки судові рішення у справі № 917/1781/23 переглядалися в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, Верховний Суд 1) a priori не міг скасувати їх у частині задоволення позову (зважаючи на принцип "заборони повороту до гіршого" ("non reformatio in peius") та правило "tantum devolutum quantum appellatum" (скільки скарги, стільки й рішення); 2) не висловлювався щодо застосування статей 2, 22, 29 Бюджетного кодексу України та не формував відповідних висновків, оскільки це питання не охоплювалося підставою касаційного оскарження, яку визначив прокурор.

Постановою від 29.08.2024 у справі № 917/1781/23 Верховний Суд відмовив у задоволенні касаційної скарги прокурора (в частині відмови в задоволенні позовних вимог) та залишив оскаржувані судові рішення без змін.

Про вказане також зазначено у постановах Верховного Суду у справах № 911/2191/24 та № 911/2192/24, у яких доводи касаційних скарг прокурора були аналогічними до доводів у цій справі № 911/1718/24.

5.35. З огляду на викладене доводи Скаржника про наявність різної практики Верховного Суду та, як наслідок, існування виключної правової проблеми, у ході касаційного розгляду справи не підтвердилися.

За таких обставин підстав для відступу від висновків щодо застосування статей 2, 29 Бюджетного кодексу України, викладених у постановах Верховного Суду від 23.07.2024 у справі № 909/532/23 та від 09.08.2024 у справі № 917/1957/23, від 03.06.2025 у справі № 911/1623/24, від 17.06.2025 у справах № 911/2191/24 та № 911/2192/24, від 29.07.2025 у справі № 911/1927/24 не встановлено. Вказані висновки є зрозумілими, однозначними, усталеними та передбачуваними (прогнозованими).

Верховний Суд додатково зазначає, що постанови у вказаних справах ухвалені упродовж квітня-липня 2025 року, та відмовляє у задоволенні клопотання Прокурора про відступ від сформованих у них висновках.

5.36. Відповідно до частини п`ятої статті 302 Господарського процесуального кодексу України суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії або палати, має право передати справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, якщо дійде висновку, що справа містить виключну правову проблему і така передача необхідна для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики.

Отже, по перше, правова проблема має існувати не в одній конкретній справі, а у невизначеній кількості справ, які або вже існують, або можуть виникнути з урахуванням правового питання, щодо якого постає проблема невизначеності; мають існувати обставини, з яких вбачається, що відсутня стала судова практика у відповідних питаннях, поставлені правові питання не визначені на нормативному рівні, відсутні процесуальні механізми вирішення такого питання тощо; по друге, вирішення виключної правової проблеми вплине на забезпечення сталого розвитку права та формування єдиної правозастосовної практики.

Про виключність правової проблеми у розрізі якісного критерію можуть свідчити такі обставини: з касаційної скарги вбачається, що суди припустилися явної й грубої помилки у застосуванні норм процесуального та/або матеріального права, в тому числі свавільного розпорядження повноваженнями, й перегляд справи Великою Палатою Верховного Суду потрібен з метою унеможливлення її повторення у подальшій судовій діяльності; норми матеріального чи процесуального права були застосовані судами першої чи апеляційної інстанцій таким чином, що постає питання дотримання принципу пропорційності, тобто забезпечення належного балансу між приватними та публічними інтересами; наявні колізії в нормах матеріального права, що викликає необхідність у застосуванні аналогії закону чи права, або постає питання щодо дотримання принципу верховенства права.

При цьому справа буде мати принципове значення, якщо йдеться про правове питання, яке потребує пояснення і зустрічається у невизначеній кількості справ у разі, якщо надана на нього відповідь піддається сумніву або якщо існують різні відмінні позиції, і це питання ще не вирішувалося вищою судовою інстанцією, а також необхідне тлумачення щодо застосування нових законів. Разом з тим не є виключною правовою проблемою правове питання, відповідь на яке є настільки ясною і чіткою, що вона може бути знайдена без будь-яких проблем.

Застосування таких критеріїв є сталим і послідовним, викладеним Верховним Судом і Великою Палатою Верховного Суду у низці судових рішень (наприклад, від 10.07.2019 у справі № 431/5643/16-ц, від 28.04.2020 у справі № 357/13182/18, від 23.06.2020 у справі № 910/8130/17, від 09.07.2020 у справі № 610/1065/18, від 15.09.2020 у справі № 910/32643/15, від 13.10.2020 у справі № 640/17296/19, від 23.10.2020 у справі № 906/677/19, від 14.04.2021 у справі № 757/50105/19, від 22.04.2021 року у справі № 640/6432/19, від 28.04.2021 у справі № 916/1977/20, від 18.05.2021 у справі № 758/733/18, від 28.08.2025 у справі № 911/1974/24, від 03.09.2025 у справі № 910/4578/24, від 07.10.2025 у справі № 910/14587/22), адже виключна правова проблема, необхідність для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики, є оціночними поняттями.

5.37. Колегія суддів зазначає, що наведені Скаржником у клопотанні обставини не свідчать про існування виключної правової проблеми в спірних правовідносинах. Позиція Прокурора не містить викладення правової проблеми, яка має місце саме у правозастосуванні, зокрема обґрунтування, в чому вбачається складність застосування відповідних положень законодавства у зазначеній правовій ситуації, невизначеність поставлених судом правових питань на нормативному рівні, неможливість подолання проблеми існуючими процесуальними механізмами. Із викладеного вище вбачається, що Верховний Суд вже сформував відповідну практику для врахування її судами при розгляді подібних спорів.

5.38. Зокрема, саме по собі подання Прокурором великої кількості позовів (як зазначено у касаційній скарзі в обґрунтування кількісного критерію) всупереч вже сформованій та усталеній практиці Верховного Суду щодо належного позивача у такій категорії справ не може свідчити про наявність виключної правової проблеми.

5.39. За оцінкою Суду, клопотання про передачу справи № 911/1718/24 на розгляд Великої Палати Верховного Суду не містить належного обґрунтування наявності глибоких розбіжностей у судовій практиці щодо застосування однієї і тієї ж норми права, в тому числі наявності правових висновків суду касаційної інстанції, які прямо суперечать один одному у справах з подібними правовідносинами; не викладено правової проблеми, яка б потребувала узгодження висновків Верховного Суду, зроблених за результатами розгляду справ судами різних юрисдикцій.

5.40. За вказаних обставин справи колегія суддів не вбачає правових підстав для передачі справи № 911/1718/24 на розгляд Великої Палати Верховного Суду, тому відповідне клопотання Прокурора залишається без задоволення.

5.41. Колегія суддів додатково звертає увагу, що Верховний Суд вже неодноразово відмовляв прокурору у передачі на розгляд Великої палати Верховного Суду справ з аналогічними обставинами та з цим же суб`єктним складом (зокрема, справи № 911/2191/24, № 911/2192/24, № 911/1623/24).

5.42. Крім того, Суд mutatis mutandis звертає увагу на постанову Верховного Суду від 02.08.2023 у справі № 908/2335/22, де зазначено, що штрафні санкції у вигляді пені за несвоєчасне виконання договору контрагентом державного підприємства стягуються на користь підприємства і не є тими фінансами, які повертаються в бюджет.

5.43. Ці висновки також враховані Верховним Судом у справі № 911/826/23 за позовом першого заступника керівника Київської міської прокуратури в інтересах держави в особі Київської міської ради та Комунальної організації "Київмедспецтранс".

5.44. Зважаючи на вищевикладені обставини у їх сукупності, Верховний Суд висновує про наступне:

- у договірних відносинах обов`язок зі сплати пені стороною, яка порушила умови договору, має бути встановлений договором або законом. За обставинами справи № 911/1718/24, що переглядається, пунктом 9.2, як і будь-якими іншими умовами Договору, не передбачено сплату постачальником (Відповідачем) неустойки до Державного бюджету України, натомість сторони узгодили, що її сплата здійснюється на користь замовника (Третьої особи);

- одностороння зміна порядку стягнення пені, визначеного у договорі, не допускається, у тому числі якщо оплата за ним здійснювалася за рахунок коштів Державного бюджету України. Така зміна суперечить закріпленим у статтях 6, 204, 626-629 Цивільного кодексу України принципам свободи договору, обов`язковості договору та презумпції правомірності правочину.

5.45. З урахуванням вищевикладеного, обґрунтованими є висновки судів попередніх інстанцій про відмову у задоволенні позову, що також узгоджується з практикою Верховного Суду у справах, які виникли з подібних правовідносин (зокрема постанови від 23.07.2024 у справі № 909/532/23 та від 09.08.2024 у справі № 917/1957/23), а також із правовою позицією, викладеною у постанові від 03.06.2025 у справі № 911/1623/24 (частина четверта статті 300 Господарського процесуального кодексу України).

5.46. За таких обставин касаційна скарга, подана з підстав касаційного оскарження, передбачених пунктом 2 частини другої статті 287 ГПК України, підлягає залишенню без задоволення.

5.47. Разом із цим Скаржник стверджує про неврахування судами попередніх інстанцій висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 09.08.2023 у справі № 924/1283/21, від 20.02.2025 у справі № 910/16372/21, та висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених у постановах від 21.06.2023 у справі № 905/1907/21, від 13.11.2019 у справі № 922/3095/17, від 23.10.2019 у справі № 922/3013/18.

5.48. Розглянувши зазначені доводи, колегія суддів відхиляє їх з огляду на наступне.

У справі № 924/1283/21 предметом спору були вимоги про визнання недійсними додаткових угод, якими внесено зміни до договору постачання природного газу (збільшено ціну за одиницю товару та зменшено загальний об`єм постачання природного газу), та стягнення безпідставно збережених коштів (стверджуваної переплати).

Предметом спору у справі № 910/16372/21 (після залишення позову прокурора в інтересах комунального підприємства без розгляду) були вимоги в інтересах міської ради про стягнення з акціонерного товариства безпідставно набутих коштів.

У справі № 905/1907/21 прокурор звернувся з позовом в інтересах держави в особі органу місцевого управління (ради) та комунального закладу (школи) до товариства про стягнення на користь школи безпідставно отриманих коштів, мотивуючи позов тим, що школа та товариство порушили вимоги Закону України "Про публічні закупівлі" та умови укладеного між ними договору постачання природного газу, оскільки без належних підстав уклали додаткові угоди, якими внесли зміни до істотних умов договору, а саме збільшили ціну за одиницю товару та зменшили загальні обсяги поставки газу.

Велика Палата Верховного Суду погодилася з тим, що неефективне витрачання коштів місцевого бюджету, зокрема, шляхом укладення підконтрольним органу місцевого самоврядування комунальним закладом незаконних правочинів, може порушувати економічні інтереси територіальної громади.

5.49. Отже, у вказаних справах Верховний Суд не висловлювався щодо можливості/неможливості стягнення пені, встановленої договором, до Державного бюджету України за порушення однією зі сторін своїх зобов`язань.

5.50. Водночас за обставинами справи, що переглядається (№ 911/1718/24), предметом спору є стягнення неустойки - пені та штрафу за договором, а не бюджетних коштів за непоставлені автомобілі; умовами Договору визначено сплату пені саме на користь замовника (Третьої особи); правочин, укладений Третьою особою та Відповідачем, не є незаконним, і питання його правомірності не охоплюється предметом спору.

Оскільки сторонами Договору є Третя особа (замовник) і Відповідач (постачальник), зобов`язання щодо сплати неустойки, передбачене договором, також виникло виключно між цими суб`єктами. Учасники справи не довели, а суди не встановили, що спірний Договір є тристороннім та/або містить обов`язки перерахування неустойки на користь третіх осіб, які не є сторонами договору (наприклад, Позивачу).

5.51. Інші справи, на які посилається Скаржник, також є відмінними від справи, що розглядається, з огляду на характер спірних правовідносин.

5.52. Так у справі № 922/3095/17 предметом спору були вимоги акціонерного товариства до комунального підприємства про стягнення заборгованості за електричну енергію, а також стягнення плати з компенсації перетікання реактивної енергії, 3 % річних та інфляційні втрати. При цьому предметом касаційного оскарження була ухвала суду першої інстанції, залишена без змін постановою суду апеляційної інстанції, про відмову позивачеві у задоволенні скарги на бездіяльність державного виконавця.

5.53. У справі № 922/3013/18 предметом спору були вимоги товариства до управління праці та соціального захисту населення про стягнення заборгованості, 3 % річних та інфляційних втрат, за рахунок субвенції з державного бюджету місцевим бюджетам на надання пільг та житлових субсидій населенню на оплату електроенергії, природного газу, послуг тепло-, водопостачання та водовідведення, квартирної плати (утримання будинків і споруд та прибудинкових територій), управління багатоквартирним будинком, вивезення побутового сміття та рідких нечистот.

Постановою Верховного Суду від 23.10.2019 рішення судів попередніх інстанцій скасовано та ухвалено нове, яким відмовлено у задоволенні позову.

5.54. У справах № 922/3095/17 та № 922/3013/18 прокурор не брав участі у порядку статті 23 Закону України про "Про прокуратуру" та, крім того, питання про стягнення пені до Державного бюджету України не вирішувалося.

5.55. Посилаючись на постанови Верховного Суду у вказаних справах, Скаржник не послався ні на конкретну норму матеріального та/або процесуального права (статтю, її частину, пункт, підпункт, абзац тощо), яка, на його думку, була неправильно застосована чи порушена судами попередніх інстанцій при ухваленні оскаржуваних рішень, ні на висновок щодо застосування цієї норми права в оскаржуваних судових рішеннях, а також викладений у ній висновок щодо застосування саме цієї норми права, обґрунтування, в чому полягає таке порушення або неправильне застосування.

5.56. Верховний Суд не наділений повноваженнями доповнювати касаційну скаргу міркуваннями, які скаржник не навів у її тексті, інакше це свідчитиме про порушення принципів змагальності та диспозитивності господарського судочинства.

5.57. В такий спосіб висновки, яких дійшли суди попередніх інстанцій при ухваленні оскаржуваних рішень у цій справі № 911/1718/24, зважаючи на предмет, підстави позову, наявні в матеріалах справи докази та встановлені на їх підставі фактичні обставини, не суперечать висновкам Верховного Суду, про які зазначив Скаржник, оскільки останні не є релевантними.

5.58. Відповідно до пункту 5 частини першої статті 296 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини другої статті 287 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними.

5.59. З огляду на викладене касаційне провадження у цій справі, відкрите з підстав, передбачених пунктом 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, підлягає закриттю на підставі пункту 5 частини першої статті 296 цього кодексу.

5.60. Як підставу касаційного оскарження, передбачену пунктом 4 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, Прокурор зазначає нез`ясування судами обставини, які мають значення для справи, а саме недослідження умов Договору, який, за доводами Скаржника, не містить вимог щодо сплати штрафу за прострочення поставки товару саме на рахунок ДП "Медичні закупівлі".

Наведені доводи Суд відхиляє, оскільки суди попередніх інстанцій встановили, що згідно з пунктом 9.2 Договору постачальник сплачує замовнику пеню та штраф.

5.61. У пункті 48 рішення ЄСПЛ в справі "Levages Prestations Services v. France" від 23.10.1996 (заява № 21920/93) вказано, що, зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, роль якого обмежується перевіркою правильності застосування норм закону, процесуальні процедури у такому суді можуть бути більш формальними, особливо якщо провадження здійснюється після його розгляду судом першої інстанції, а потім судом апеляційної інстанції.

5.62. Отже, право на касаційне оскарження не є безумовним, а тому встановлення законодавцем процесуальних передумов щодо доступу до касаційного суду не є обмеженням в отриманні судового захисту, оскільки це викликано виключно особливим статусом Верховного Суду, розгляд скарг яким покликаний забезпечувати сталість та єдність судової практики, а не можливість проведення "розгляду заради розгляду".

5.63. Суд погоджується з аргументами, наведеними у відзиві Відповідача на касаційну скаргу, у тому обсязі, в якому вони узгоджуються з мотивами цієї постанови.

5.64. Щодо наукового висновку, доданого до касаційної скарги, колегія суддів зазначає наступне.

Законом України від 03.10.2017 № 2147-VIII до Господарського процесуального кодексу України були внесені зміни, що виокремили експерта з питань права як самостійного учасника господарського процесу, а також закріпили норми, присвячені висновку експерта у галузі права. Наведене бере витоки з інституту amicus curiae, що покликаний сприяти суду шляхом надання відповідей та кваліфікованих роз`яснень, забезпечення суду експертними знаннями, які є необхідними для правильного та об`єктивного вирішення спору.

Відповідно до частини першої статті 108 Господарського процесуального кодексу України учасники справи мають право подати до суду висновок експерта у галузі права щодо: 1) застосування аналогії закону, аналогії права; 2) змісту норм іноземного права згідно з їх офіційним або загальноприйнятим тлумаченням, практикою застосування, доктриною у відповідній іноземній державі.

Так, згідно зі статтею 8 Цивільного кодексу України, якщо цивільні відносини не врегульовані цим Кодексом, іншими актами цивільного законодавства або договором, вони регулюються тими правовими нормами цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, що регулюють подібні за змістом цивільні відносини (аналогія закону). У разі неможливості використати аналогію закону для регулювання цивільних відносин вони регулюються відповідно до загальних засад цивільного законодавства (аналогія права).

Висновок експерта у галузі права не може містити оцінки доказів, вказівок про достовірність чи недостовірність того чи іншого доказу, про переваги одних доказів над іншими, про те, яке рішення має бути прийнято за результатами розгляду справи (частина друга статті 108 Господарського процесуального кодексу України). Аналогічна позиція викладена у постанові Верховного Суду від 08.11.2023 у справі №916/1489/22.

Частиною сьомою статті 303 Господарського процесуального кодексу України також передбачено, що після передачі справи на розгляд палати, об`єднаної палати або Великої Палати Верховного Суду визначений у ній суддя-доповідач у разі необхідності звертається до відповідних фахівців Науково-консультативної ради при Верховному Суді стосовно підготовки наукового висновку щодо застосування норми права, питання щодо якого стало підставою для передачі справи на розгляд Великої Палати, крім випадків, коли висновок щодо застосування цієї норми у подібних правовідносинах був раніше отриманий Верховним Судом.

Водночас науково-правовий висновок, підготовлений доктором юридичних наук професором Беляневич О.А. не стосується питання застосування аналогії закону, аналогії права та/або змісту норм іноземного права, та надійшов до Суду не у порядку, передбаченому частиною сьомою статті 303 Господарського процесуального кодексу України.

З урахуванням вищевикладеного, Верховний Суд не розглядає поданий Прокурором документ як науковий висновок фахівця, наданий за зверненням судді-доповідача у справі, а враховує його як письмові пояснення Скаржника, проте лише в частині, яка стосується підстав касаційного оскарження та доводів касаційної скарги у цій справі № 911/1718/24.

Подібний підхід застосований Верховним Судом у складі об`єднаної палати Касаційного господарського суду в справі № 918/686/21 (постанова від 03.11.2023).

5.65. В такий спосіб Суд надав вичерпну оцінку доводам Скаржника та відхилив їх з означених вище підстав.

5.66. У своїй касаційній скарзі Прокурор просить скасувати додаткове рішення Господарського суду Київської області від 13.03.2025, залишене без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 24.07.2025, та додаткову постанову Північного апеляційного господарського суду від 07.08.2025.

Щодо вказаних доводів касаційної скарги про скасування додаткового рішення суду першої інстанції та додаткової постанови апеляційного господарського суду, якими вирішувалося питання стягнення професійної правничої допомоги, Суд зазначає, що за змістом статті 244 Господарського процесуального кодексу України додаткове судове рішення є похідним від первісного судового акта, є його невід`ємною складовою. Додаткове судове рішення є засобом усунення неповноти судового рішення. Тобто додаткове рішення - це акт правосуддя, яким усуваються недоліки судового рішення, пов`язані з порушенням вимог щодо його повноти. Водночас додаткове рішення не може змінити суті основного рішення або містити в собі висновки про права та обов`язки осіб, які не брали участі у справі, чи вирішувати вимоги, не досліджені в судовому засіданні.

Додаткове рішення - це акт правосуддя, яким усуваються недоліки судового рішення, пов`язані з порушенням вимог щодо його повноти. Додаткове рішення не може змінити суті основного рішення або містити в собі висновки про права та обов`язки осіб, які не брали участі у справі, чи вирішувати вимоги, не досліджені в судовому засіданні. Отже, додаткове рішення є невід`ємною частиною рішення у справі (постанова Великої Палати Верховного Суду від 05.07.2023 у справі № 904/8884/21, постанови Верховного Суду від 02.09.2025 у справі 910/9950/24, від 29.09.2025 у справі 910/13912/23, від 23.10.2025 у справі 910/12875/23 та багато інших).

За змістом частини першої статті 300 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції переглядає у касаційному порядку судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження.

Верховний Суд також зауважує, що для спростування будь-якого висновку, наведеного у оскаржуваних судових рішеннях, скаржник має навести не особисті міркування щодо законності та обґрунтованості цих судових рішень, а довести, який саме висновок Верховного Суду щодо застосування якої саме норми права у подібних відносинах не був врахований судами попередніх інстанцій з урахуванням встановлених ними обставин справи, від якого висновку необхідно відступити, з наведенням обґрунтування такої необхідності та/або який висновок сформувати (пункт 183 постанови Верховного Суду у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 03.11.2023 у справі № 918/686/21).

Разом із тим Скаржник не навів доводів, які б обґрунтовували неправильне застосування місцевим господарським судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права при ухваленні додаткового рішення, з урахуванням вимог частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України.

Оскільки оскаржувані Прокурором рішення суду першої інстанції та постанова суду апеляційної інстанції, ухвалені за наслідками розгляду справи № 911/1718/24 по суті, залишаються судом касаційної інстанції без змін, та зважаючи на відсутність доводів Скаржника про незаконність оскаржуваних додаткових рішень, Верховний Суд не вбачає підстав для їх зміни чи скасування. Порушень норм процесуального права, передбачених пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 310 та/або частиною другою статті 313 Господарського процесуального кодексу України, які допускають вихід за межі доводів і вимог касаційної скарги (частина четверта статті 300 Господарського процесуального кодексу України), Суд не встановив.

5.67. Розглянувши клопотання ТОВ "Автоспецпром" про стягнення з прокуратури витрат на правничу допомогу, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, колегія суддів приходить до висновку про його задоволення та зазначає наступне.

У відзиві на касаційну скаргу (першому процесуальному документі Відповідача до суду касаційної інстанції) ТОВ "Автоспецпром" на виконання частини першої статті 124 Господарського процесуального кодексу України повідомило, що сума судових витрат, які товариство понесе у зв`язку з розглядом касаційної скарги, становить 20 000 грн. У прохальній частині відзива Відповідач просить судові витрати у справі покласти на прокуратуру.

У свою чергу Прокурор не надав Суду обґрунтованих заперечень проти задоволення клопотання Відповідача, не навів обставин на підтвердження необґрунтованості та неспівмірності заявленої до стягнення суми 20 000 грн.

Перевіривши доводи Відповідача та зважаючи на відсутність позиції Прокурора Суд приходить до наступних висновків.

Процесуальним законодавством визначено критерії, які слід застосовувати при визначенні розміру витрат на правничу допомогу.

За частиною першою статті 124 Господарського процесуального кодексу України разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв`язку із розглядом справи.

Відповідно до частин першої та другої статті 126 Господарського процесуального кодексу України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду (частина восьма статті 129 Господарського процесуального кодексу України).

Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (частина третя статті 126 Господарського процесуального кодексу України).

Водночас, за змістом частини четвертої статті 126 Господарського процесуального кодексу України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та/або значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог цієї норми суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частини п`ята та шоста статті 126 Господарського процесуального кодексу України).

У розумінні положень вказаної норми зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт. Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи.

Визначивши розмір судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу між сторонами, суд здійснює розподіл таких витрат.

Загальне правило розподілу судових витрат визначене в частині четвертій статті 129 Господарського процесуального кодексу України, відповідно до якої інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

5.68. Як зазначалося вище, Відповідачем дотримано визначений процесуальним законом порядок, а саме заявлено клопотання про відшкодування судових витрат водночас з поданням відзива на касаційну скаргу (першого процесуального документа до суду касаційної інстанції у даній справі), у подальшому додатково надіслано до Суду клопотання про стягнення з прокуратури зазначених витрат з детальним описом виконаних адвокатом та прийнятих Відповідачем робіт та з доданими підтверджуючими документами, а також заявлено відповідне клопотання безпосередньо у судовому засіданні під час розгляду справи по суті.

При цьому до зазначеного клопотання ТОВ "Автоспецпром" додало ордер адвоката Поцелова А.О., договір про надання правової допомоги, додаток до договору з зазначенням виду та обсягів наданої правової допомоги (детальний опис робіт (наданих послуг)), акт приймання-передачі наданих послуг, та рахунок на оплату від 27.10.2025 на суму 20 000 грн.

Водночас у переліку наданих адвокатом послуг (виконаних робіт) зазначено аналіз касаційної скарги Прокурора, підбір нормативно-правової бази та аналіз судової практики у подібних справах, обрання стратегії правового захисту, підготовка відзива на касаційну скаргу та участь у судовому засіданні загальною вартістю 20 000 грн.

5.69. Прокурор у судовому засіданні заперечувала проти задоволення вказаного клопотання Відповідача, проте не через його необґрунтованість чи неспівмірність заявленої суми, а з огляду на необхідність залишити витрати на правничу допомогу за заявником з підстав його неправомірної поведінки, що призвела до виникнення спірних правовідносин.

5.70. Оскільки вказані послуги Відповідачу фактично були надані, їх обсяг не є вочевидь необґрунтованим, надмірним та таким, що не відповідає критеріям необхідності та співмірності (зокрема до ціни позову), Суд приходить до висновку, що клопотання ТОВ "Автоспецпром" підлягає задоволенню, оскільки зазначений у ній розмір витрат на правничу допомогу у сумі 20 000 грн відповідає критеріям розумності та реальності, є співмірним з витраченим адвокатом часом на надання правової допомоги при розгляді касаційної скарги та підтверджується наданими документами.

6. Висновки Верховного Суду

6.1. Відповідно до частин першої, другої, п`ятої статті 236 Господарського процесуального кодексу України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

6.2. Згідно з частинами першою та другою статті 300 Господарського процесуально кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

6.3. Згідно з пунктом 5 частини першої статті 296 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини другої статті 287 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними.

6.4. За змістом пункту 1 частини першої статті 308 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

6.5. Відповідно до частини першої статті 309 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

6.6. Верховний Суд, переглянувши оскаржувані судові рішення в межах наведених у касаційній скарзі доводів, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, дійшов висновку про закриття касаційного провадження у справі з підстав касаційного оскарження, передбачених пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, та залишення касаційної скарги, поданої з підстав, передбачених пунктами 2 та 4 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, без задоволення.

Розподіл судових витрат

7.1. Судові витрати за подання касаційної скарги та за розгляд справи Верховним Судом відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України покладаються на Скаржника.

Керуючись статтями 129, 296, 300, 308, 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційне провадження у справі № 911/1718/24 за касаційною скаргою заступника керівника Київської міської прокуратури в частині підстав касаційного оскарження, передбачених пунктом 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, закрити.

2. Касаційну скаргу заступника керівника Київської міської прокуратури в частині підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 2 та 4 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, залишити без задоволення.

3. Постанову Північного апеляційного господарського суду від 24.07.2025, додаткову постанову Північного апеляційного господарського суду від 07.08.2025, рішення Господарського суду Київської області від 23.01.2025 та додаткове рішення Господарського суду Київської області від 13.03.2025 у справі № 911/1718/24 залишити без змін.

4. Стягнути з Київської міської прокуратури (03150, м. Київ, вул. Предславинська, 45/9, код у ЄДРПОУ 02910019) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Автоспецпром" (08130, Київська обл., Бучанський р-н, с. Петропавлівська Борщагівка, вул. Оксамитова, 9, код у ЄДРПОУ 38183310) 20 000 грн витрат на професійну правничу допомогу, понесених у зв`язку з розглядом справи № 911/1718/24 у суді касаційної інстанції.

Постанова набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий В. Зуєв

Судді І. Берднік

І. Міщенко