Рішення

від 20.01.2011 по справі 4/132-10

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХЕРСОНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

4/132-10

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХЕРСОНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

73000, м. Херсон, вул. Горького, 18

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М      У К Р А Ї Н И

20.01.2011                                                                Справа №  4/132-10

Господарський суд Херсонської області у складі судді  Ємленінової З.І. при секретарі Сокуренко Л.І., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу              

за позовом     товариства з обмеженою відповідальністю "Гранд Полімер ЛТД"

смт. Губиниха Дніпропетровської області

до    закритого акціонерного товариства  науково-виробниче об'єднання "Синта"

м. Херсон  

про   стягнення 279369грн.54коп.

           та  зустрічний  позов   

закритого акціонерного товариства  Науково-виробниче об'єднання "Синта"

м. Херсон

до     товариства з обмеженою відповідальністю "Гранд Полімер ЛТД"

смт. Губиниха Дніпропетровської області

про   визнання  недійсним договору купівлі-продажу № 71 від 12.03.2010року

за участю  представників сторін:

від  позивача   -   уповноважена особа Кірпа М.В.      

від  відповідача    -   уповноважена особа Доценко К.С.

в с т а н о в и в:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Гранд Полімер ЛТД" (позивач за первісним позовом) звернулося з позовом про стягнення з закритого акціонерного товариства  науково-виробниче об'єднання "Синта" (відповідач за первісним позовом)  274182грн. 50коп. основного боргу, 14501грн. 11коп. пені та 27327грн. 41коп. річних, посилаючись на несвоєчасні розрахунки відповідача за отриманий товар згідно з договором купівлі-продажу № 71 від 12.03.2009року.

          Ухвалою від 25.08.2010 року прийнято до розгляду разом з первісним зустрічний позов закритого акціонерного товариства  Науково-виробниче об'єднання "Синта"  до товариства з обмеженою відповідальністю "Гранд Полімер ЛТД" про визнання недійсним договору купівлі-продажу № 71 від 12.03.2009року, в якому відповідач посилається на те, що зазначений договір генеральним директором відповідача Венгер Ігорем Миколайовичем не підписувався, і про його існування відповідачу стало відомо тільки після ознайомленні з матеріалами справи.

Ухвалою господарського суду Херсонської області від 14.09.2010 року зупинено провадження у справі, призначено судову почеркознавчу експертизу, проведення якої доручено  науково-дослідному  експертно-криміналістичному  центру  УМВС України в Херсонській області та зобов'язано закрите акціонерне товариство науково-виробниче об'єднання "Синта" здійснити  оплату вартості експертизи.

Науково-дослідний  експертно-криміналістичний  центр  УМВС України в Херсонській області повернув матеріали без виконання експертизи, посилаючись на те, що відповідачем не було сплачено вартість експертизи, тому ухвалою від 10.01.2011року провадження у справі поновлено.

Відповідачем подано до  суду клопотання, яке  отримане судом 19.01.2011року, про зупинення провадження у справі та  передачу  матеріалів справи  до  слідчих органів для проведення перевірки щодо неправомірних дій  представників ЗАТ НВО “Синта”. Як зазначає відповідач у клопотанні, на його звернення Комсомольським РВ ХМУ УМВС України в Херсонській області  витребувано  у позивача  реєстраційні документи, наказ про  призначення керівника, а також  інші документи на підтвердження виконання договору №71 від 12.03.2009року та отримання продукції від  позивача. Оскільки ці документи знаходяться в матеріалах  справи, то відповідач вважає, що  провадження у справі підлягає зупиненню  з надісланням матеріалів справи до  правоохоронних органів для здійснення перевірки.

Господарський суд  має право  зупинити провадження у справі за клопотанням сторони, прокурора, який бере участь  у судовому процесі, або за своєю  ініціативою у випадках, встановлених ч.2 ст. 79 ГПК України, в тому числі  у зв'язку з  надісланням  господарським судом матеріалів справи  до  слідчих  органів.

Слід зазначити, що частиною 2 ст. 79 ГПК України передбачені випадки, коли суд  має  право, але не зобов'язаний,  зупинити провадження у справі. Перелік  зазначений  ч.2 ст. 79 ГПК України є вичерпним і розширеному тлумаченню не  підлягає.

Надіслання матеріалів справи до  слідчих органів можливо, якщо суд  виявить  у діяльності працівників  підприємств та організацій  порушення законності, що  містять ознаки дій, які переслідуються у кримінальному порядку.

Судом таких порушень не встановлено і  рішення про  надіслання матеріалів справи до  слідчих органів не приймалося. До  того ж, якщо при вирішенні спору судом   будуть  виявлені порушення законності, які містять ознаки дій, що  переслідуються у кримінальному порядку,  суд має право надіслати  про цей факт повідомлення органам внутрішніх справ чи прокуратурі відповідно до  ст.90 ГПК України.

Відповідач  у клопотанні  не  зазначає з приводу яких неправомірних дій працівників позивача чи  відповідача він  звернувся з заявою до слідчих  органів. Невідомо  також чи  підпадають вони під  ознаки дій, які  переслідуються  у кримінальному порядку, а витребування Комсомольським РВ ХМУ УМВС України в Херсонській області   у відповідача  реєстраційних документів, а також  інших документів на підтвердження виконання договору №71 від 12.03.2009року та отримання продукції від  позивача  не  підпадають  під  випадки, які є  підставою  зупинення провадження у справі згідно з ч.2 ст. 79 ГПК України, оскільки зазначені документи є  у  відповідача. У разі ж, якщо  оригінали цих документів залучені до  матеріалів справи, відповідач не  позбавлений права зняти  їх копії з  матеріалів справи з наступним їх надісланням до  слідчих  органів.

Таким чином,  клопотання відповідача про  зупинення провадження у справі та надіслання матеріалів справи до  слідчих органів судом відхиляється, як  не обґрунтоване та таке, що  призведе до затягування розгляду справи і порушення строків  вирішення спору, оскільки провадження у справі судом  уже зупинялося за клопотанням відповідача.

За клопотанням сторін  розгляд  справи в засіданні 20.01.2011року здійснювався без застосування засобів технічної фіксації.

Справа розглядалася з  перервою, яка відповідно до  ст. 77 ГПК України  оголошувалася в засіданні суду 20.01.2011року до  12год.30хв. цього ж  дня.

Після перерви  позивач подав заяву відповідно до ст. 22 ГПК України про  зменшення розміру позовних  вимог.  Відповідно до  цієї заяви  він просить  стягнути з  відповідача всього 279369грн.54коп., в тому числі: 251182грн.50коп. основного боргу, 18132грн.92коп. річних відсотків та 10054грн.12коп. пені.

Зазначена заява відповідає вимогам  ст.22 ГПК України, вона приймається судом до  розгляду, тому має  місце нова ціна позову - 279369грн.54коп., в межах  якої  і вирішується первісний позов.

Позовні вимоги, за згодою сторін, розглядалися в такій послідовності: спочатку   спір за зустрічним позовом про  визнання недійсним договору купівлі-продажу від 12.03.2009року, а потім –первісний позов про стягнення заборгованості, пені та річних відсотків.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши надані до  справи докази,  заслухавши пояснення представників сторін  суд  встановив наступне.

12 березня 2009року між товариством з обмеженою відповідальністю "Гранд Полімер ЛТД" (позивач, продавець за договором) та закритим акціонерним товариством  Науково-виробниче об'єднання "Синта" (відповідач, покупець за договором) укладено договір  купівлі-продажу №71.

Згідно з  зазначеним договором  продавець зобов'язався передати, а покупець прийняти та оплатити  на умовах, встановлених  договором, товар  в кількості, асортименті і за цінами, зазначеними  в накладних на відпуск товару, які є невід'ємною частиною договору.

Договір  відповідно до  пункту 10.1 діє до 31.12.2009року, а в частині  зобов'язань по розрахунках –до їх повного виконання.

Предметом спору за зустрічним позовом є  визнання договору купівлі-продажу від 12.03.2009року №71 недійсним  з  підстав передбачених ч.3 ст.203, ч.2 ст.207, ч.1 ст. 215 ЦК України. При цьому  ЗАТ НВО “Синта” при зверненні з зустрічним позовом посилалося на те, що зазначений договір  його керівником  Венгер І.М. не підписувався і волевиявлення  на його укладення було відсутнє, а  про  існування договору йому стало  відомо  лише після ознайомлення з  матеріалами  справи.

          Статтею 203 Цивільного Кодексу України встановлено загальні вимоги, додержання яких є необхідними для чинності правочину. Із змісту зазначеної статті випливає, що правочин є дійсним, якщо він відповідає загальним умовам дійсності правочину, до яких, зокрема, треба віднести: законність змісту правочину, наявність у особи, яка вчиняє правочин, необхідного обсягу цивільної дієздатності; вільне волевиявлення учасника правочину та його відповідність внутрішній волі; відповідність форми вчинення правочину вимогам законодавства; його спрямованість на реальне  настання правових наслідків, що ним обумовлені. Правочин є чинним, якщо він не суперечить ЦК України, іншим актам цивільного законодавства та моральним засадам  суспільства.

Частиною першою статті 215 ЦК України встановлено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 ЦК України.

Частиною 2 ст.203 ЦК України визначено, що особа, яка  вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності.

Відповідно до  ч.3 ст. 203 ЦК України волевиявлення учасника правочину має  бути  вільним і відповідати  його  внутрішній волі.

Згідно з  ч.2 ст. 207 ЦК України, на яку посилається відповідач,  правочин  вважається таким, що  вчинений в письмовій формі, якщо  він  підписаний його  стороною (сторонами).

Правочин, який вчиняє  юридична особа, підписується особами, уповноваженими  на це її установчими документами, довіреністю, законом або  іншими  актами  цивільного  законодавства, та скріплюється печаткою.

Відповідно до  пунктів 1, 2 постанови Пленуму Верховного Суду України №9 від 06.11.2009року «Про  судову практику розгляду цивільних  справ про  визнання правочинів недійсними»,    вирішуючи  спори про  визнання угод  недійсними,  суди, залежно  від предмета  і підстав позову, повинні застосовувати  норми матеріального  права, якими  регулюються  відповідні відносини, та на підставі цих норм вирішувати справи.

Судам  необхідно враховувати, що  відповідно  зі статтями 4, 10, 203 ЦК України зміст  правочину не  може суперечити Цивільному Кодексу, іншим  законам України, які приймаються відповідно до  Конституції  України, міжнародним договорам, згода на обов'язковість  яких  надана Верховною Радою України, актам Президента України, Постановам  Кабінету Міністрів України, актам інших  органів державної  влади України, органів влади  Автономної  Республіки Крим у випадках, в межах, встановлених  Конституцією України та законом, а також  моральним засадам  суспільства.

Зміст  правочину не  повинен  суперечити  також положенням  інших, крім  актів цивільного законодавства, нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до Конституції  України.

Відповідно до  ч.4 ст.87 ЦК України  юридична особа  вважається створеною  з дня її  державної  реєстрації. Датою  державної реєстрації  юридичної  особи  згідно з ч.4 ст. 25 Закону України «Про  державну реєстрацію юридичних  осіб та фізичних  осіб-підприємців»є  дата  внесення  до Єдиного  державного  реєстру   запису  проведення державної  реєстрації.

Матеріалами  справи  підтверджується, що закрите акціонерне товариство науково-виробниче об'єднання “Синта” відповідно до  свідоцтва про державну реєстрацію  серії АОО №702900  зареєстроване  як  юридична особа  виконавчим комітетом Херсонської  міської  ради 21.04.1998року. Витягом  з Єдиного державного реєстру  юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців станом на 07.09.2010року підтверджується, що закрите акціонерне товариство науково-виробниче об'єднання “Синта” внесено  до Єдиного  державного  реєстру. Його керівником  зазначено Венгера Ігоря Миколайовича.

Відповідно до ч.1 ст.92 ЦК України юридична особа набуває цивільних  прав та обов'язків і здійснює  їх  через  свої  органи, які діють  відповідно до  установчих  документів та закону.

Таким чином, формують  та виражають волю юридичної  особи її органи, і саме їх  дії розглядаються  як дії юридичної  особи.

Згідно з пунктом 8.3.6 Статуту ЗАТ НВО “Синта”, зареєстровано  виконавчим комітетом Херсонської міської  ради 17.04.1998року, зі змінами  від 14.04.2000року, саме генеральний директор  керує роботою правління і вправі без довіреності здійснювати дії  від імені товариства, в тому числі і укладати угоди без будь-яких обмежень.

Як вбачається із  спірного  правочину, його  від  імені закритого акціонерного товариства  науково-виробниче об'єднання "Синта" підписано генеральним директором Венгер І.М. та скріплено печаткою.

Відповідачем при зверненні з  позовом  не надано документального  підтвердження  того, що договір  підписано  неуповноваженою особою, тобто не  генеральним директором  Венгер І.М., а іншою  посадовою  особою. Призначена ж  судом судова почеркознавча експертиза не  була проведена з  вини  відповідача, яким не  було  здійснено оплату вартості експертизи.

Не надано відповідачем і доказів  того, що  договір  не  відповідає  внутрішній волі відповідача, незважаючи на те, що  відповідно до  ст. 33 ГПК України саме на нього  покладається обов'язок доведення цих обставин.

Матеріалами  справи  підтверджується, що  позивачем передавався, а відповідачем приймався товар на умовах  встановлених договором купівлі-продажу. Крім  того,  довідкою  Новомосковської об'єднаної державної  податкової інспекції  Дніпропетровської області від 10.01.2011року №01-/232/31987126 “Про  результати  документальної  невиїзної перевірки” підтверджується, що за даними  бухгалтерського обліку  та звітності  відображені  операції  поставки  товару  позивачем та отримання його відповідачем  саме за договором №71 від 12.03.2009року. В довідці зазначено, що за  наслідками  автоматизованого  співставлення додатку №5 до  податкової  декларації в ПДВ  розбіжностей між  сумами  ПДВ відповідача і позивача  не  встановлено. Станом на 10.01.2011року дебіторська заборгованість  відповідача перед  позивачем  за спірним договором становить 251182грн.50коп.

Таким чином, відповідач прийняв товар, передбачений договором купівлі-продажу від 12.03.2009року №71 і частково  виконав свої  обов'язки за договором по  розрахунках  за отриманий товар, тобто вчинив дії, які свідчать  про  те, що він схвалював  спірний договір, а також про  те, що внутрішнє волевиявлення відповідача було вільним і дістало   свій  вираз  зовні.

Згідно з  вимогами  ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні данні, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору (ст.32 ГПК України). Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування (ст.34 ГПК України). Письмовими доказами є документи і матеріали, які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору. Письмові докази подаються в оригіналі або в належним  чином засвідченій копії. Якщо для  вирішення  спору має значення лише частина документа, подається засвідчений витяг з нього.  

Але відповідачем не  надано   доказів які б відповідали принципам  належності та допустимості  в розумінні ст. 32, 34 ГПК України та підтверджували б  викладені в позовній заяві обставини щодо  того, що  спірний договір від  імені покупця   підписано  неуповноваженою особою та засвідчено  не печаткою відповідача, а також  відсутність   вільного  волевиявлення  відповідача при  укладені договору.

Вищезазначене свідчить  про  те, що договір від імені відповідача підписано  уповноваженою особою, відповідач підписав спірний договір купівлі-продажу від  12.03.2009року №71 при його вільному волевиявленні та вчинив  дії, які свідчать про схвалення договору, прийняття  його до виконання, тобто волевиявлення відповідача було  вільним, воно  відповідало  внутрішній волі   відповідача, а  дії сторін  спрямовані на реальне настання  правових  наслідків, обумовлених договором щодо передачі  позивачем  та прийняття відповідачем передбаченого договором купівлі-продажу товару,  а внутрішня воля  сторін відповідала зовнішньому її прояву.

Таким чином, посилання відповідача  на те,  що   договір  від  імені юридичної  особи  підписано  не  генеральним директором, а іншою  особою, а також  на відсутність   волевиявлення  відповідача не підтверджені належними та допустимими доказами в розумінні ст. 32, 34 ГПК України, тому його посилання на те, що  спірний правочин не  відповідає вимогам ч.3 ст.203, ч.2 ст. 207 та ч.1 ст. 215  ЦК України безпідставні.

З урахуванням  викладеного, позовні вимоги за зустрічним  позовом про  визнання недійсним договору купівлі-продажу  №71 від 12.03.2009року задоволенню не підлягають.

При розгляді первісного  позову про  стягнення з відповідача 279369грн.54коп., в тому числі: 251182грн.50коп. основного боргу, 18132грн.92коп. річних відсотків та 10054грн.12коп. пені суд прийшов до  висновку про  те, що  позовні вимоги позивача підлягають  задоволенню частково, з  урахуванням наступного.

Матеріалами  справи доведено, що   між  позивачем та відповідачем склалися господарські правовідносини  на підставі договору купівлі-продажу №71 від 12.03.2009року згідно з  яким  позивач, як  продавець, зобов'язався передати, а відповідач, як покупець,  прийняти та оплатити  на умовах, встановлених  договором, товар  в кількості, асортименті і за цінами, зазначеними  в накладних на відпуск товару, які є невід'ємною частиною договору.

Матеріалами  справи  підтверджується,  що свої обов'язки за договором від 12.03.2009року позивач виконав і в період з 04.08.2010року по 10.06.2010року  за накладними №360410 від 08.04.2010року, №620510 від 17.05.2010року, №760610 від 10.06.2010року  передав відповідачу товар на загальну суму 278150грн.00коп.  Факт  передачі товару на зазначену  суму підтверджується наданими до  матеріалів справи    витратними накладними, рахунками, а також  податковими накладними, довіреностями  виданими  відповідачем на ім'я Сапеги Т.П. на отримання товару по вищезазначених накладних (арк. справи 12-20).

Частиною 1 статті 193 ГК України встановлено обов'язок  суб'єктів господарювання  та інших  учасників господарських  відносин  виконувати  господарські зобов'язання  належним чином  відповідно до  закону, інших  правових  актів, договору, а за відсутності  конкретних  вимог щодо  виконання зобов'язання  - відповідно до  вимог, що  звичайно ставляться.

Аналогічні вимоги щодо  виконання зобов'язання закріплені і в статті 526 ЦК України.

Частиною 1 статті 692 ЦК України передбачено, що  покупець  зобов'язаний  оплатити  товар  після його  прийняття або  прийняття  товаророзпорядчих  документів на нього, якщо  договором або актами  цивільного  законодавства не встановлений інший порядок  оплати товару.

При  укладені договору від 12.03.2009року сторони  пунктом 5.1 узгодили, що   оплату товару відповідач здійснює  на умовах  відстрочки платежу 14 календарних днів з  моменту його поставки Таким чином, товар отриманий по вищезазначених  накладних відповідач зобов'язаний був оплатити  відповідно до  23.04.2010року, до 01.06.2010року  та до 25.06.2010року.

Фактично оплату вартості отриманого товару на суму  278150грн.00коп., відповідач здійснив частково. Його борг станом на 30.06.2010 року становив 274182грн.50коп., що підтверджується підписаним сторонами  актом звірки розрахунків станом на 30.06.2010року (арк. спр. 21). В період з 01.07.2010року по 19.07.2010року відповідачем було сплачено 23000грн.00коп.  у зв'язку з  чим, борг відповідача зменшився до  251182грн.50коп.

Зазначена заборгованість відповідача в сумі  251182грн.50коп. станом на 10.01.2011року підтверджується також  і довідкою  Новомосковської об'єднаної державної  податкової інспекції  Дніпропетровської області від 10.01.2011року №01-/232/31987126 “Про  результати  документальної  невиїзної перевірки”.

Доказів перерахування   заборгованості в сумі  251182грн.50коп., або будь-яких  заперечень  щодо  суми боргу відповідач  суду не  надав і на час розгляду справи,  тому основний борг в сумі   251182грн.50коп. підлягає стягненню на користь  позивача.

Крім  того, відповідно до  частини  2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового  зобов'язання, на вимогу кредитора  зобов'язаний сплатити   суму боргу з  урахуванням  інфляції  за весь  час прострочення, а також  три  проценти  річних від  простроченої суми, якщо  інший розмір  процентів не  встановлений договором або  законом.

Частиною  1 зазначеної  норми передбачено, що  боржник не  звільняється  від  відповідальності  за неможливість  виконання грошового  зобов'язання.

При укладені договору купівлі-продажу від 12.03.2009року сторони пунктом 7.3 узгодили, що  у разі прострочки оплати товару  більш ніж на 3 календарних дні, покупець зобов'язаний сплатити  продавцю проценти за користування грошовими  коштами  з  розмірі 36% річних від  вартості несплаченого в строк товару  від  дня настання строку оплати до  дня його  фактичної  оплати. Таким чином, при  укладенні договору сторони  узгодили  більший розмір  річних, що не  суперечить вимогам  ч.2 ст.625 ЦК України.

З урахуванням   вимог  ч.2 ст.625 ЦК України, а також  з  урахуванням вимог пункту 7.3 договору купівлі-продажу та фактичного боргу відповідача, позовні вимоги  позивача про  стягнення  36% річних в сумі 18132грн. 92коп. за період прострочки виконання грошового зобов'язання підлягають  задоволенню.

  Розглядаючи  позовні вимоги в частині стягнення 10054грн.12коп. пені суд виходить  із  наступного.

Згідно зі статтею 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають   правові наслідки, встановлені договором, або законом, зокрема: припинення зобов'язання внаслідок односторонньої відмови від зобов'язання, якщо це встановлено  договором або законом або розірвання договору; зміна умов зобов'язання; сплата неустойки (в тому числі штрафу і пені); відшкодування збитків.

Пункт 6 ст. 231 Господарського  Кодексу  України визначає, що  штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких  визначається обліковою ставкою Національного банку України за весь час  користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або  договором.

Відповідно до  статей 1, 3   Закону України “Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань” платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Аналогічні вимоги передбачені і частиною  2 статті  343 Господарського Кодексу України.

При  укладенні договору оренди від 12.03.2009року  сторони не узгодили конкретний розмір  пені, зазначивши в пункті 7.3 договору,  що  пеня за  несвоєчасне  виконання грошового зобов'язання стягується  в розмірі більше подвійної  облікової  ставки НБУ, що  діяла в період її нарахування.

Отже, виходячи із вимог вищенаведених норм права та змісту договору купівлі-продажу щодо стягнення пені (п.7.3), суд дійшов висновку, що сторонами не узгоджено в договорі  конкретно  розміру нараховується пені.  Договором зазначено, що стягується пеня в розмірі більше подвійної  облікової ставки НБУ, але не зазначено конкретний її розмір.

Враховуючи вищевикладене, суд прийшов до висновку, що позовні вимоги про стягнення 10054грн.12коп. пені задоволенню не підлягають.

З урахуванням вищезазначеного, позовні вимоги  за первісним позовом підлягають  задоволенню частково. З відповідача на користь позивача  стягується 251182грн.50коп. основного боргу, 18132грн.92коп. річних відсотків.

Судові витрати відповідно до  статті 49  ГПК України відносяться на   відповідача пропорційно  від  суми  задоволених позовних вимог.

В засіданні оголошувалася вступна та резолютивна частина рішення.

                 Керуючись ст.ст. 22, 44, 49, 77, 82-85 ГПК України суд,

                                            В И Р І Ш И В:

1. Позовні вимоги   за первісним позовом  задовольнити частково.  

          2. Стягнути з закритого акціонерного товариства  Науково-виробниче об'єднання "Синта" м. Херсон Острівське шосе, 36 ідентифікаційний код 14120089 (інші реквізити суду невідомі)  на користь товариства з обмеженою відповідальністю "Гранд Полімер ЛТД" смт. Губиниха вул.Леніна, 234 Дніпропетровської області 36 ідентифікаційний код 31987126 (інші реквізити суду невідомі)  -  251182грн.50коп. основного боргу, 18132грн.92коп. річних відсотків,   2693грн.15коп.  витрат по сплаті  державного мита  та   201грн.13коп.  витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Наказ   видати  після набрання рішенням   законної сили.

3. В задоволенні позовних  вимог за первісним позовом  про  стягнення 10054грн.12коп. пені відмовити.

          4. В задоволенні позовних  вимог за зустрічним позовом про визнання недійсним договору купівлі-продажу № 71 від  12.03.2009 року  відмовити.

         Суддя                                                                                      З.І. Ємленінова

                                                                                           Рішення оформлено відповідно до  ст. 84

                                                                                ГПК України і підписано 24.01.2011року