Постанова

від 05.02.2008 по справі 3/442

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

3/442

      КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД       

01025, м.Київ, пров. Рильський, 8                                                            т. (044) 278-46-14

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

 05.02.2008                                                                                           № 3/442

 Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

 головуючого:          Андрієнка  В.В.

 суддів:             

 при секретарі:            

 За участю представників:

 від позивача - Конта М.П.,  довіреність № 39 від 01.06.2007р.,

 від відповідача - Сидоренко Ю.В., довіреність б/н від 12.08.2007р., відТретьої особи 1- Качмарик О.Б., довіреність № 16/11-2/13-08 від16.01.2008р.,

 відТретьої особи 2: Барський К.М., довіреність № 01-297 від 10.10.2007р.,

 розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "УЛІС Сістемс"

 на рішення Господарського суду м.Києва від 14.11.2007

 у справі № 3/442  

 за позовом                               Регіонального відділення Фонду державного майна України по м. Києву

 до                                                   Товариства з обмеженою відповідальністю "УЛІС Сістемс"

 треті особи                     Міністерство культури і туризму України

                    Державне підприємство "Національна кінематика України"

 про                                                  визнання недійсним додаткового договору

  Суть рішення і скарги:

Регіональне відділення Фонду державного майна України по м. Києву (надалі – РВ ФДМУ по м. Києву, Позивач) звернулося в господарський суд м. Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю “УЛІС Сістемс” (надалі – ТОВ “УЛІС Сістемс”, Відповідач), треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні Позивача: Міністерство культури і туризму України (надалі – Міністерство, Третя особа 1), про визнання недійсним додаткового договору № 02 від 26.07.2007р. до договору оренди № 433 від 19.07.2004р.

Ухвалою суду від 25.10.2007р. до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні Позивача було залучено Державне підприємство “Національна кінематика України” (надалі – ДП “Національна кінематика України”, Третя особа 2).

Рішенням господарського суду м. Києва від 14.11.2007р. у справі № 3/442 позов РВ ФДМУ по м. Києву було задоволено повністю, а саме: визнано недійсним додатковий договір № 02 від 26.07.2007р. до договору оренди № 433 від 19.07.2004р., укладений між РВ ФДМУ по місту Києву та ТОВ “УЛІС Сістемс”, а також, стягнуто з Відповідача в доход Державного бюджету України 85,00 грн. витрат по сплаті державного мита і 118,00 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Не погоджуючись із вказаним рішенням, представник Відповідача подав на нього апеляційну скаргу, в якій просив скасувати рішення господарського суду міста Києва від 14.11.2007р. у справі № 3/442 та прийняти нове рішення, яким в позові РВ Фонду державного майна України по місту Києву відмовити повністю.

В обґрунтування своїх вимог заявник посилався на те, що судом першої інстанції при винесенні оскаржуваного рішення було неповно з”ясовано обставини, які мають значення для справи і які суд першої інстанції визнав встановленими, а самі висновки суду не відповідають обставинам справи. Крім того, на думку заявника, судом першої інстанції було також порушено норми матеріального права, зокрема: ч. 1 ст. 229 та ч. 1 ст.230 Цивільного кодексу України (надалі – ЦК України) і п. 4 ст. 284 Господарського кодексу України (надалі – ГК України), що є підставами для скасування такого судового рішення.

Представники Позивача, Третьої особи 1 та Третьої особи 2 надали суду свої відзиви на апеляційну скаргу, в яких зазначили, що рішення господарського суду м. Києва від 14.11.2007р. у даній справі є законним, об”єктивним і таким, що відповідає дійсним обставинам справи, а тому просили залишити це рішення без змін, а подану на нього представником Відповідача апеляційну скаргу – без задоволення.

Під час розгляду справи в судовому засіданні 24.01.2008р. оголошувалась перерва до 05.02.2008р.

Заслухавши пояснення представників сторін та третіх осіб в судовому засіданні, дослідивши та вивчивши матеріали справи, Київський апеляційний господарський суд, -

ВСТАНОВИВ:

 Як вказувалось вище, РВ ФДМУ по м. Києву звернулося в господарський суд міста Києва з позовом до ТОВ “УЛІС Сістемс”, у якому просило визнати недійсним додатковий договір № 02 від 26.07.2007р. до договору оренди № 433 від 19.07.2004р. і рішенням господарського суду міста Києва від 14.11.2007р. у справі № 3/442 даний позов було  задоволено повністю.

Приймаючи вказане рішення, суд першої інстанції, виходив з того, що під час укладання спірного договору діями Відповідача було введено в оману Позивача щодо обставин, які мають для цього істотне значення, а саме: надання останньому листа-згоди, який містив вади волі (підписаний не уповноваженою особою), змісту (не містить ідентифікуючих ознак нерухомого майна, яке передається в оренду і договору, згода на продовження якого надається) та форми (не зареєстрований у канцелярії Третьої особи 1), походження якого є невідомим.

Разом з тим, колегія суддів Київського апеляційного господарського суду не погоджується з таким висновком місцевого господарського суду про задоволення позовних вимог РВ ФДМУ по м. Києву, з огляду на наступне.

Згідно ч.ч. 1 та 2 ст. 173 ГК України господарським визнається зобов”язання, що виникає між суб”єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб”єкт (зобов”язана сторона, у тому числі боржник) зобов”язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб”єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб”єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов”язаної сторони виконання її обов”язку. Основними видами господарських зобов”язань є майново-господарські зобов”язання та організаційно-господарські зобов”язання.

Відповідно до ч. 1 ст. 175 ГК України майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов”язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов”язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов”язаної сторони виконання її обов”язку. Майнові зобов”язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Крім того, ч. 7 ст. 179 ГК України передбачено, що господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів, а відповідно до ч. 6 ст. 283 ГК України, до відносин оренди застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Згідно змісту ст.ст. 11, 14 та 509 Цивільного кодексу України (надалі – ЦК України) договір, зокрема, є підставою виникнення цивільних прав і обов”язків (зобов”язань), які мають виконуватися у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства.

Відповідно до ч. 1 ст. 759 ЦК України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов”язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк. При чому, згідно ст. 761 цього Кодексу, право передання майна у найм має власник речі або особа, якій належать майнові права. Наймодавцем може бути також особа, уповноважена на укладення договору найму.

Частиною 1 ст. 763 ЦК України передбачено, що договір найму укладається на строк, встановлений договором.

Якщо наймач продовжує користуватися майном після закінчення строку договору найму, то, відповідно до ст. 764 ЦК України, за відсутності заперечень наймодавця протягом одного місяця, договір вважається поновленим на строк, який був раніше встановлений договором.

Як було правильно встановлено судом першої інстанції, 19.07.2004р. між Фондом державного майна України (Орендодавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю “УЛІС Сістемс”(Орендар) було укладено договір оренди № 433 нерухомого майна (надалі – Договір), відповідно до п. 1.1. якого Орендодавець передав, а Орендар прийняв в строкове платне користування державне нерухоме майно, розміщене в м. Києві по вул. Кіото, 27, площею 1 436,0 кв. м., що знаходиться на балансі Національної кінематики України, вартість якого була визначена згідно зі звітом про незалежну оцінку станом на 31.01.2004р. і становила 2 663 455 грн.

При цьому, на підставі наказу ФДМУ № 2706 від 02.12.2004р., між РВ ФДМУ по місту Києву та ТОВ “УЛІС Сістемс” 07.04.2005р. було укладено додаткову угоду № 1, яка стала невід”ємною частиною договору оренди № 433 від 19.07.2004р., відповідно до якої повноваження орендодавця по Договору було передано регіональному відділенню ФДМУ по місту Києву.

Згідно п. 1.2. Договору майно передавалось в оренду з метою використання:

- приміщення головного корпусу 258,2 кв.м. – під офіс і 834,60 кв.м. – під виробництво;

- приміщення корпусу водопідготовки 112,8 кв.м. – під виробництво;

- приміщення павільйонного корпусу 50,7 кв.м. – під склад;

- приміщення допоміжного корпусу 180,5 кв.м. – під склад.

Відповідно до п.п. 10.1. і 10.3. Договору строк його дії складає 364 дні, який починає перебіг з моменту прийому майна Орендарем.

Пунктом 10.2. Договору також передбачалось, що у разі припинення або закінчення строку дії цього Договору він може бути продовжений шляхом укладення додаткової угоди.          

Крім того, відповідно до змісту п. 10.5. Договору зміни та доповнення до нього допускалось вносити за взаємною згодою сторін. При цьому, зміни та доповнення, що пропонувалось внести, повинні були розглядатись протягом одного місяця з дати їх подання до розгляду іншою стороною.

Згідно матеріалів справи і, зокрема, акту приймання-передачі, підписаного між сторонами, майно по Договору було передано 19.07.2004р.

У зв”язку з цим, строк дії Договору повинен був закінчитись 18.07.2005р.

Однак, 29.07.2005р. між РВ ФДМУ по м. Києву (Орендодавець) та ТОВ “УЛІС Сістемс” (Орендар) було укладено договір б/н про внесення змін та доповнень до Договору оренди, відповідно до умов якого (п. 1.) сторони, керуючись п. 10.2. Договору №433, домовились продовжити його дію строком на 364 дні, до 28 липня 2006 року, а 08.09.2006р., згідно додаткового договору № 3 до Договору оренди, сторони домовились пункт 10.2. Договору № 433 викласти в наступній редакції: “У разі відсутності заяви однієї із сторін про припинення або зміну цього Договору після закінчення строку його чинності протягом одного місяця, Договір вважається продовженим на той самий термін і на тих самих умовах, які були передбачені цим Договором, з урахуванням змін у законодавстві на дату продовження цього Договору”, що відповідало вимогам ст. 764 Цивільного кодексу України.

Тобто, строк дії Договору було поновлено до 28 липня 2007 року.

В наступному, 04.06.2007р. балансоутримувач орендного приміщення – державне підприємство “Національна кінематика України”, звернувся до Міністерства культури України з листом № 01-127/3 від 04.06.2007р. про продовження Договору № 433 із Орендарем – ТОВ “УЛІС Сістемс” строком на 2 роки 11 місяців.

На звернення ДП “Національна кінематика України” був отриманий лист № 331/3/13-07 від 19.07.2007р., підписаний заступником міністра Міністерства культури і туризму України, в якому цією Третьою особою 1 давалась згода на продовження строку договору оренди нерухомого майна № 433 від 19.07.2004р., у зв”язку з чим, 26.07.2007р. між РВ ФДМУ по місту Києву та ТОВ “УЛІС Сістемс” було укладено додатковий договір № 02 про внесення змін до договору оренди № 433 від 19.07.2004р. (надалі – Додатковий договір, спірний договір), відповідно до умов якого (п. 1.) сторони вирішили вважати продовженим строк дії Договору оренди № 433 на 2 роки 11 місяців – до 26.06.2010р.

Разом з тим, як стверджували Позивач та Третя особа 1 в судовому засіданні, що було взято до уваги судом першої інстанції при ухваленні оскаржуваного рішення, наказом Міністерства культури та туризму України від 17.05.2007р. № 486/0/16-07 “Про розподіл обов”язків між першими заступниками та заступниками Міністра культури і туризму України”, заступникам та першим заступникам Міністра культури і туризму України не було надано таких повноважень, як погодження договорів оренди нежитлових приміщень. Крім того, згідно доводів Міністерства культури і туризму України, вказаний лист-згода № 331/3/13-07 від 19.07.2007р. взагалі не підписувався зазначеною в ньому посадовою особою цього Міністерства, що свідчить про недостовірність викладеної в ньому інформації.

У зв”язку цим, суд першої інстанції повністю погодився з такими доводами та прийшов до висновку, що діями Відповідача було введено в оману Позивача, щодо обставин, які мають істотне значення, а саме: надання Позивачеві листа - згоди, що містить вади волі, змісту та форми, походження якого є невідомим, а відтак, на підставі ч. 1 ст. 230 та ч. 1 ст. 229 Цивільного Кодексу України, визнав недійсним укладений між РВ ФДМУ по місту Києву та ТОВ “УЛІС Сістемс” додатковий договір № 02 від 26.07.2007р.

Проте, такі висновки суду не відповідають обставинам справи і були зроблені через неправильне застосування норм матеріального та процесуального права, що підтверджується наступним.

Відповідно до ч. 1 ст. 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов”язків.

Згідно ч.ч. 1, 3, 4 і 5 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Згідно ч. 1 ст.204 цього ж Кодексу, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Відповідно до ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п”ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Закон, зокрема ст.ст. 229 та 230 ЦК України, встановлює, що якщо особа, яка вчинила правочин, помилилася щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин може бути визнаний судом недійсним. Якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення (частина перша статті 229 цього Кодексу), такий правочин визначється судом недійсним.

При чому, встановлення факту навмисного введення однією із сторін іншої сторони в оману (обман) щодо обставин, які мають істотне значення, на думку суду апеляційної інстанції, виключає, встановлення судом водночас факту помилки щодо таких обставин.

Разом з тим, в даному випадку суд першої інстанції, посилаючись на ст.ст. 229 та 230 ЦК України, як того просив і сам Позивач, прийшов до висновку про наявність в діях Відповідача, водночас, як помилки, так і обману.

При чому, щодо останньої обставини, то така, як під час розгляду справи в суді першої, так і в суді апеляційної інстанцій, жодними доказами доведена не була.

Зокрема, сторонами не було надано суду доказів, як фальсифікації самого підпису посадової особи – заступника міністра Міністерства культури і туризму України, що підписував лист-згоду № 331/3/13-07 від 19.07.2007р., так і доказів перевищення останнім своїх повноважень. Більш того, як стало відомо з пояснень самих представників Позивача та Третіх осіб у справі, з відповідними зверненнями до правоохоронних органів з приводу вчинення службового підроблення, ніхто із них не звертався.

Враховуючи вищевикладене, судова колегія констатує, що вказаний лист-згода за вих. № 331/3/13/07 від 19.07.2007р., не має вади волі та форми, а за змістом відповідає суті звернення ДП “Національна кінематика України” і його походження є відомим та зрозумілим.

Як зазначалось вище, відповідно до ч. 1 ст. 759 ЦК України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов”язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк. При чому, згідно ст. 761 цього Кодексу, право передання майна у найм має власник речі або особа, якій належать майнові права. Наймодавцем може бути також особа, уповноважена на укладення договору найму.

В даному випадку нерухоме майно площею 1436 кв. м., що розташоване за адресою: м. Київ, вул. Кіото, 27 є державною власністю та знаходиться на балансі Міністерства культури і туризму України, і право на укладення стосовно нього договорів оренди належить РВ ФДМУ по м. Києву.

В той же час, відповідно до п. 30 ч. 1 ст. 6 Закону України “Про управління об”єктами державної власності” уповноважені органи управління відповідно до покладених на них завдань, надають орендодавцям об”єктів державної власності згоду на оренду державного майна, пропозиції щодо умов договору оренди, які мають забезпечувати ефективне використання орендованого майна та здійснення на орендованих підприємствах технічної політики в контексті завдань галузі.

Таким чином, за змістом вищевказана норма закону не вимагає надання органом управління орендодавцеві згоди саме на продовження договорів оренди нерухомого майна.

Такої вимоги не міститься і в Законі України “Про оренду державного та комунального майна”.

Тому, на думку суду апеляційної інстанції, в даному випадку отримання Відповідачем від Третьої особи 1 згоди на оренду нерухомого майна площею 1436 кв. м., що розташоване за адресою: м. Київ, вул. Кіото, 27, не було необхідним.

З огляду на викладене, у суду не було правових підстав для визнання недійсним додаткового договору № 02 від 26.07.2007р. до договору оренди № 433 від 19.07.2004р., укладеного між РВ ФДМУ по м. Києву та ТОВ “УЛІС Сістемс”.

Тому, Київський апеляційний господарський суд вважає, що висновки суду першої інстанції ґрунтуються на недоведених обставинах, що мали значення для справи, які місцевий господарський суд визнав встановленими і не відповідають в повній мірі обставинам справи, а також були зроблені з неправильним застосуванням норм матеріального та процесуального права, яке призвело до прийняття неправильного рішення (ч. 1 п.п. 2, 3 та 4 ст. 104 ГПК України), що є підставою для скасування такого рішення.

У зв”язку з цим, апеляційна скарга ТОВ “УЛІС Сістемс” підлягає задоволенню, а оскаржуване рішення суду – повному скасуванню з прийняттям нового рішення про відмову РВ ФДМУ по м. Києву в задоволенні його позову.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 32 - 34, 36, 91, 92, 99, 101 – 105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

 1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю “УЛІС Сістемс”, задовольнити.

2. Рішення господарського суду міста Києва від 14.11.2007р. у справі № 3/442 за позовом Регіонального відділення Фонду державного майна України по місту Києву до Товариства з обмеженою відповідальністю “УЛІС Сістемс”, треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні Позивача: Міністерство культури і туризму України та Державне підприємство “Національна кінематика України”, про визнання недійсним додаткового договору № 02 від 26.07.2007р. до договору оренди № 433 від 19.07.2004р., скасувати повністю.

3. Прийняти нове рішення у справі № 3/442, яким в позові Регіонального відділення Фонду державного майна України по місту Києву, відмовити повністю.

4. Справу № 3/442 повернути до господарського суду міста Києва.

 Головуючий суддя                                                                      

 Судді                                                                                          

 09.02.08 (відправлено)