Рішення

від 08.02.2008 по справі 4/473

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КІРОВОГРАДСЬКОЇ ОБЛАСТІ

4/473

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

Кіровоградської області

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

 "08" лютого 2008 р.Справа №  4/473

 Господарський суд Кіровоградської області в складі судді Хилька Ю.І. розглянув у судовому засіданні справу № 4/ 473

за позовом: Приватного підприємства "Анчоус", м. Севастополь

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю "СТР-К",               м. Кіровоград

про стягнення 75 991 грн. 92 коп., -

Представники сторін :

від позивача: Плетньов Д.А., довіреність № б/н від 05.02.2008 року;

від відповідача: участі не брали. Про час та місце розгляду справи відповідач належним чином повідомлявся у відповідності до вимог Інструкції з діловодства в господарських судах України. Поштове відправлення № 2516419 повернуте органами поштового зв'язку з відміткою про те, що організація відповідача вибула з даної адреси.

При цьому, господарським судом враховується, що до повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб-учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Примірники повідомлень про вручення рекомендованої кореспонденції, повернуті органами зв'язку з позначками “адресат вибув”, “адресат відсутній” і т.п. можуть вважатись належними доказами виконання господарським судом обов'язку щодо повідомлення учасників судового процесу про вчинення цим судом обов'язку щодо повідомлення учасників судового процесу про вчинення цим судом певних процесуальних дій.

Відповідач несе відповідальність за всі можливі наслідки неподання відомостей стосовно змін свого місцезнаходження, оскільки згідно правил статті 19 Закону України „Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців” юридичні особи зобов'язані подавати відомості стосовно змін свого місцезнаходження державному реєстратору.

Згідно довідки Головного управління статистики в Кіровоградській області № 14-10120 від 11.12.2007 року підприємство відповідача зареєстроване в м. Кіровограді пров. Центральний 3 (ідент. код 33615219).

СУТЬ СПОРУ:

Заявлено позов про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "СТР-К", м. Кіровоград на користь Приватного підприємства "Анчоус", м. Севастополь заборгованості за поставлений товар на суму 75 991 грн. 92 коп., з яких 74 000, 00 грн. основного боргу, штраф 370 грн., 1 621 грн. 92 коп. пені та судових витрат.

Господарський суд вважає за можливе провести розгляд справи в порядку ст. 75 ГПК України за наявними у справі матеріалами та при даній явці сторін.

Дослідивши матеріали справи та правовідносини між учасниками спору і надавши їм правову оцінку, господарський суд, -

                                               ВСТАНОВИВ :

Правовідносини між учасниками спору виникли на підставі договору поставки № 9/СМ-10-07 від 19.10.2007 року (в подальшому договір) предметом якого визначено проведення господарських операцій по передачі, прийманню та оплаті вартості свіжозамороженої скумбрії в кількості 10 тонн.

Згідно до розділу 3 договору (п.п. 3.1,3.2) ціна товару визначається відповідно до видаткових накладних, а в разі зміни ціни на товар постачальник зобов'язаний не пізніше 1 дня повідомити отримувача товару та оформити додаткову угоду до договору.

При укладанні договору сторони згідно п. 5.1 погодили проведення оплати вартості товару в розмірі 100% по факту отримання товару на складі отримувача та підтвердження факту передачі товару товарно-транспортною накладною або актом приймання-передачі, підписаним повноважними представниками сторін протягом 1 банківського дня шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок позивача.

Виконуючи умови договору, згідно до видаткової накладної № АН-000153 від 22.10.2007 року на підставі довіреності НБВ №426717 від 22.10.2007 року відповідач через повноважного представника Майбороду О.М. отримав у позивача 5 тонн скумбрії новозеландської 800-1200 (товар) на загальну суму 74 000, 00 грн. включаючи ПДВ.

Повноважним представником відповідача товар прийнято повністю без зауважень чи будь-яких претензій, що посвідчується підписом повноважного представника на видатковій накладній з прикладенням печатки відповідача. Претензій по якості товару протягом 10 днів з моменту поставки до цього часу не заявлено.

Однак, порушуючи умови договору в односторонньому порядку, відповідач не провів оплату отриманого і використаного на власний розсуд партії товару в передбачений умовами договору строк.

Дослідивши матеріали справи та проаналізувавши правовідносини, що виникли між учасниками спору, господарський суд приходить до переконання, що позовні вимоги в частині стягнення суми основного боргу підлягають до повного задоволення, оскільки, господарський суд вважає обґрунтованими вимоги про стягнення суми основного боргу в розмірі 74 000, 00 грн.

Такий висновок господарський суд зробив на підставі наступного.

Господарський суд вважає, що викладені умови договору, права та обов'язки сторін, порядок виконання договору, дають підстави вважати, що фактично сторонами укладено договір купівлі-продажу.

За приписом ст. 265 Господарського кодексу України до правовідносин поставки, які не врегульовані цим кодексом, застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України про договір купівлі-продажу.

Таким чином, господарський суд вважає, що між сторонами виникли правовідносини, що підпадають під дію глави 54 Цивільного кодексу України.

Так, згідно ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Як вбачається із матеріалів справи, відповідач прийняв поставлений товар повністю, але не виконав свої зобов'язання по оплаті поставленого партіями товару.

Суд вважає, що між сторонами досягнуто згоди по всіх істотних умовах договору, наявні договірні відносини у відповідності до вимог ст.ст. 11, 639, 655, 691 ЦК України підтверджують що це  саме договір купівлі-продажу. Специфікація товару, ознаки, якість, ціна, вартість - визначені в податковій та видатковій накладних (а.с. 11-12).

На користь відносин купівлі-продажу свідчить і застереження в документах на отримання товару про ціну з ПДВ.

Згідно ст. 526 ЦК України зобов'язання повинні виконуватися належним чином і в установлений строк. Саме невиконання умов договору з боку відповідача і стало причиною звернення позивача до суду за захистом свого порушеного права.

У відповідності до ст.ст. 525, 526 ЦК України, ст. 193 ГК України одностороння відмова від  зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно з ч.ч. 1-3 ст. 692 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар після його  прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару. У разі прострочення оплати товару продавець має право вимагати оплати товару та сплати пені за несвоєчасне виконання грошового зобов'язання.

Спір фактично виник через небажання відповідача провести оплату поставлених позивачем партії товару на суму 74 000, 00 грн.

Укладений між сторонами договір та норми діючого законодавства не містять підстав для звільнення відповідача від обов'язку виконати зобов'язання по оплаті поставленого та отриманого товару.

Позивач правомірно просить стягнути основний борг в розмірі 74 000, 00 грн. з відповідача на підставі ст. 526 ЦК України, зобов'язання має бути виконано в натурі. Господарським судом приймається до уваги, що при проведенні господарської операції по передачі відповідачу товару за накладною № АН-000153 від 22.10.2007 року сторонами було дотримано вимоги по оформленню бухгалтерських документів, оскільки вказана накладна має підпис отримувача товару та інші необхідні реквізити і тому визнається судом в якості доказу передачі-отримання товару. Виходячи з припису ст. 43 ГПК України про те, що господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності та керуючись законом, господарським судом визнається доведеним матеріалами справи факт приймання-передачі матеріальних цінностей позивачем відповідачу на загальну суму 74 000, 00 грн. Про наявність вказаних правовідносин  засвідчує поведінка відповідача, який передав позивачу довіреність на отримання матеріальних цінностей та розпорядився товаром на свій розсуд.

Таким чином, сторонами виконано в повному обсязі вимоги про порядок відображення в документах бухгалтерського обліку господарських операцій, передбачений Законом України “Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні” та Наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 року “Про затвердження Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку.” Єдиним належним та допустимим доказом здійснення господарської операції може бути саме первинний документ з суворо визначеними Законом реквізитами: назвою підприємства, установи від імені якої складено документ, назва документа (форми), код форми, дата і місце складання, зміст господарської операції та її вимірники (у натуральному і вартісному виразі), посади, прізвища, підписи осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і складання первинного документа, особистий підпис або інші дані, які дають змогу ідентифікувати осіб, які брали участь у господарській операції.

Проаналізувавши обґрунтованість позовних вимог в частині стягнення штрафу в розмірі 370 грн. та пені в розмірі 1 621 грн. 92 коп. господарський суд. Так, враховуючи положення п. 6.2 договору відповідач в разі необґрунтованої відмови від оплати або приймання товару повинен сплатити 0,5% вартості товару та пеню в розмірі двох облікових ставок НБУ за кожен день прострочки платежу. Сума штрафу в розмірі 370 грн. нарахована  позивачем правильно та підлягає до стягнення повністю в сумі 370 грн. Натомість, господарський суд не погоджується з нарахованою до стягнення сумою пені в розмірі 1 621 грн. 92 коп. враховуючи наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 Цивільного кодексу України учасниками цивільних відносин є фізичні особи та юридичні особи (далі - особи).

Згідно ч. 2 ст. 4 Цивільного кодексу України основним актом цивільного законодавства України є Цивільний кодекс України. Актами цивільного законодавства є також інші закони України, які приймаються відповідно до Конституції України та цього Кодексу (далі - закон).

Згідно ч. 6 ст. 4 Цивільного кодексу України цивільні відносини регулюються однаково на всій території України.

Статтею 1 Господарського кодексу України визначено, що цей Кодекс визначає основні засади господарювання в Україні і регулює господарські відносини, що виникають у процесі організації та здійснення господарської діяльності між суб'єктами господарювання, а також між цими суб'єктами та іншими учасниками відносин у сфері господарювання.

У відповідності до ч. 2 ст. 4 Господарського кодексу України особливості регулювання майнових відносин суб'єктів господарювання визначаються цим Кодексом. Отже, норми Господарського кодексу є спеціальними щодо встановлення відповідальності по грошових зобов'язаннях суб'єктів господарювання.

Частина 1 ст. 231 Господарського кодексу України має імперативний характер і встановлює, що законом щодо окремих видів зобов'язань може бути визначений розмір штрафних санкцій, зміна якого за погодженням сторін не допускається.

Згідно ч. 2 ст. 343 цього ж кодексу платник грошових коштів сплачує на користь одержувача цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін, але не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Окрім того, згідно ст. 1 спеціального Закону України “Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань” від 22.11.1996 р. № 543/96-ВР (із змінами і доповненнями, внесеними Законом України від 10.01.2002 р. № 9221-ІІІ), який регулює договірні правовідносини між платниками та одержувачами грошових коштів щодо відповідальності за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань, платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. В той же час, стаття 3 Закону, яка також носить імперативний характер, вводить певні обмеження щодо меж згоди сторін, а саме: розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

За таких обставин, зміст пункту 6.2 договору поставки № 19/СМ-10-07, який передбачає наслідки несвоєчасної оплати продукції покупцем та встановлює пеню у розмірі 0,05 % від несплаченої суми за кожний день прострочки, є таким, що суперечить чинному законодавству.

Згідно ч. 1 ст. 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

Відповідно до ч. 1 ст. 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Таким чином, на думку господарського суду до стягнення може бути визначена лише пеня, яка нарахована у відповідності до вимог вказаних нормативних актів, тобто виходячи з розміру, що не перевищує подвійну облікову ставку НБУ, тобто та 16% річних у відповідні періоди.

При цьому господарський суд враховує, що в період коли позивачем заявлено вимоги про стягнення пені згідно до Постанови НБУ від 06.06.2006 року № 14-011/1373-6039 була визначена облікова ставка в розмірі 8,5%, а з 01.06.2007 року залишилась сталою в розмірі 8%.

Період за який проведено нарахування пені перебуває в межах передбаченого ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України 6 місячного терміну припинення від дня коли зобов'язання мало бути виконане. Крім того, господарський суд вважає неправильними проведені розрахунки пені за 50 днів виходячи з нарахування пені за 23.20.2007 року, оскільки перерахування оплати в цей день було б належним виконанням зобов'язання і не було б підстав для нарахування пені взагалі. Отже, виходячи з періоду з 24.10.2007 року по 11.12.2007 року (день звернення з позовом до суду) та відсутність заяви позивача про збільшення розміру позовних вимог, господарський суд вважає що пеня складає 1 589 грн. 50 коп. (74 000, 00 Х 16% : 365 Х 49 = 1 589 грн. 50 коп.), а в решті позовних вимог про стягнення пені необхідно відмовити. Враховуючи відсутність клопотання про зменшення розміру штрафу та пені, ступінь виконання грошового зобов'язання, який є фактично нульовим та розмір заборгованості, господарський суд не находить підстав для зменшення розміру штрафних санкцій за власною ініціативою.

Згідно ст. 49 ГПК України судові витрати належить покласти на відповідача пропорційно до розміру задоволених позовних вимог, оскільки через невиконання відповідачем умов договору позивач був змушений звертатись до суду за захистом своїх прав і поніс додаткові витрати. Крім того, господарський суд звертає увагу на ту обставину, що при зверненні до суду позивачем надлишково сплачено державне мито в розмірі 760 грн. замість 759 грн. 92 коп., які підлягали до сплати виходячи з розміру позовних вимог - 75 991 грн. 92 коп. Надлишково сплачена сума державного мита в розмірі 8 коп. підлягає до повернення позивачу з Державного бюджету.

Керуючись ст.ст. 34, 49, 82, 84, 116, 117 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, -

                                             В И Р І Ш И В:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "СТР-К", м. Кіровоград пров. Центральний 3 (р/р 26006301100038 в КФ ВАТ ВТБ Банк м. Кіровоград, МФО 323000, код ЄДРПОУ 33615219) заборгованість за отриманий товар в розмірі 74 000, 00 грн., штраф в розмірі 370 грн. та пеню в розмірі 1 589 грн. 50 коп. за неналежне виконання грошового зобов'язання на загальну суму 75 959 грн. 50 коп., суму сплаченого державного мита в розмірі 759 грн. 60 коп. та  витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу в розмірі 118 грн. на користь Приватного підприємства "Анчоус", м. Севастополь  вул. Т. Шевченка 48 кв.72 (р/р 260023018188 в СФ АБ “Таврика”, МФО 324577, код ЄДРПОУ 31576257).

Наказ видати.

В решті позовних вимог відмовити.

Повернути позивачу Приватному підприємству "Анчоус", м. Севастополь вул. Т. Шевченка 48 кв.72 (р/р 260023018188 в СФ АБ “Таврика”, МФО 324577, код ЄДРПОУ 31576257) суму надлишково сплачених коштів державного мита в розмірі 8 коп.

Рішення набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його прийняття.

Сторони у справі протягом цього строку мають право подати апеляційну скаргу до Дніпропетровського апеляційного господарського суду на вказане рішення через господарський суд Кіровоградської області.

  Суддя                                     Ю.І. Хилько