Рішення

від 31.01.2011 по справі 4/720

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА



ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  міста КИЄВА

01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б     тел. 284-18-98

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа №  4/720-33/19

31.01.11

Суддя Мудрий С.М., розглянувши справу

за позовом          заступника прокурора Деснянського району м. Києва в інтересах держави в

                       особі Фінансового управління Деснянської районної у м. Києві державної

                       адміністрації

до                    публічного акціонерного товариства “Акціонерний комерційний банк “Київ”

про                  стягнення 199 733, 87грн.

За участю представників сторін :

від прокуратури:     Холявінська І.В.- посвідчення № 70 від 26.03.2009 року;

від позивача:          Юр’єва Т.Г. –представник за довіреністю № б/н від 17.01.2011 року;

від відповідача:          Трегуб О.А –представник за довіреністю № 21/101 від 31.12.2010 року.  

встановив:

Заступник прокурора Деснянського району м. Києва в інтересах держави в особі Фінансового управління Деснянської районної у м. Києві державної адміністрації звернувся до Господарського суду м. Києва з позовом до Публічного акціонерного товариства “Акціонерний комерційний банк “Київ” про стягнення  заборгованості в сумі 199 733, 87грн., в тому числі 61 940,71 грн. інфляційних витрат, 28 364,39 грн. три відсотки річних та 109 428,77 грн. пені.

Свої позовні вимоги заступник прокурора обґрунтовує тим, що 19.11.2008 між фінансовим управлінням Деснянської районної у м. Києві державної адміністрації та акціонерним комерційним банком «Київ»було укладено договір банківського вкладу № 08/456 (далі - договір).

Відповідно до пункту 1.1. договору відповідач зобов'язується відкрити депозитний рахунок № 2546 0000 6246 10, а вкладник перераховує на цей рахунок грошові кошти у безготівковій формі у сумі 1 000 000,00 грн.

Додатковою угодою № 3 від 02.12.2008 року до договору від 19.11.2008 року № 08/456 вкладник збільшив суму вкладу на 700 000,00 грн.

На виконання умов договору фінансовим управлінням Деснянської районної у м. Києві державної адміністрації перераховано кошти на депозитний рахунок № 2546 0000 6246 10 відповідача у сумі 1 700 000,00 грн., що підтверджується платіжними дорученнями від 05.12.2008 року та 25.11.2008 року.

Згідно п 1.2. договору вклад розміщується на депозитному рахунку з дня надходження суми по 18.02.2009 року включно, повернення вкладу здійснюється за умови закінчення строку його розміщення.

Відповідно до п 3.2.3. банк зобов'язаний повернути вклад та проценти у строк, а у

разі розірвання договору - перерахувати безготівкові грошові кошти на поточний рахунок

вкладника.

Крім того, п 3.3.4 передбачено право вкладника вимагати від банку належного виконання зобов'язання відповідно до умов договору.

Не зважаючи на встановлені договором домовленості відповідачем порушено вимоги  п. 3.2.3 щодо повернення в строк до 19.02.2009 року депозиту. Депозит повернуто 10.09.2009 року.

Відповідно до вищевикладеного, позивач просить стягнути з відповідача інфляційні витрати в розмірі 61 940,71 грн., 3% річних в розмірі 28 364,39 грн. та пеню в розмірі 109 428,77 грн.

Рішенням Господарського суду м. Києва від 22.12.2009 року позов задоволено частково, з публічного акціонерного товариства “Акціонерний комерційний банк “Київ” на користь фінансового управління Деснянської районної у м. Києві державної адміністрації стягнуто 3% річних в розмірі 4 191,77 грн., а також в дохід Державного бюджету України  стягнуто 41,91 грн. державного мита та 118,00 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням суду, публічне акціонерне товариство “Акціонерний комерційний банк “Київ” подало апеляційну скаргу.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 23.03.2010 року апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства “Акціонерний комерційний банк “Київ” залишено без задоволення, а рішення Господарського суду м. Києва від 22.12.2009 року у справі № 4/720 - без змін.

Не погоджуючись із прийнятими у справі судовими актами, заступник прокурора міста Києва звернувся до Вищого господарського суду України з касаційним поданням про їх скасування в частині відмови в позові та просив прийняти нове рішення про задоволення позову в повному обсязі.

Постановою Вищого господарського суду України від 20.07.2010 року постанова Київського апеляційного господарського суду від 23.03.2010 року залишена без змін. Постановою Верховного Суду України від 15.11.2010 року задоволено заяву Генерального прокурора України, скасовано постанову Вищого господарського суду України від 20.07.2010 року з направленням справи на новий розгляд до суду касаційної інстанції.

Постановою Вищого господарського суду України від 20.12.2010 року касаційне подання (скаргу) задоволено частково, рішення Господарського суду міста Києва від 22.12.2009 року та постанова Київського апеляційного господарського суду від 23.03.2010 року у справі № 4/720 скасовані, справу передано на новий розгляд до Господарського суду міста Києва.

Ухвалою Господарського суду м. Києва від 10.01.2011 року суддя Мудрий С.М. прийняв справу до свого провадження, присвоїв № 4/720-33/19 та призначив до розгляду на 31.01.2011 року.

В судове засідання з’явились представники прокуратури, позивача та відповідача, надали додаткові пояснення по справі. Представник відповідача надав письмові пояснення по суті спору, відповідно до яких заперечує  проти заявлених позовних вимог, а саме відповідач зазначає, що у зв’язку з погіршенням ліквідності та задля відновлення фінансового стану відповідача, постановою правління НБУ від 06.02.2009 року за № 53 було запроваджено тимчасову адміністрацію строком на 1 рік - з 09.02.2009 року по 09.02.2010 року та введено мораторій на задоволення вимог кредитів строком на 6 місяців –з 09.02.2009 року по 09.08.2009 року. Тому, у зв’язку з дією мораторію на задоволення вимог кредиторів відповідач не зміг своєчасно повернути позивачу банківський вклад. Отже, відповідно до ч. 2 ст. 58 ЗУ «про банки і банківську діяльність»банк не відповідає за невиконання або несвоєчасне виконання зобов’язань у разі оголошення мораторію на задоволення вимог кредиторів.

          Представники прокуратури та позивача в повному обсязі підтримали заявлені позовні вимоги та просили суду стягнути з відповідача на користь позивача інфляційні витрати в розмірі 61 940,71 грн., 3% річних в розмірі 28 364,39 грн., пеню в розмірі 109 428,77 грн., а також в дохід Державного бюджету України  стягнути 1 997,34 грн. державного мита та 236,00 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Заслухавши пояснення представників прокуратури, позивача та відповідача, дослідивши наявні в матеріалах справи докази, всебічно і повно з’ясувавши всі фактичні дані, на яких ґрунтуються позовні вимоги сторін, об’єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд вважає, що вимоги заступника прокурора Деснянського району м. Києва підлягають задоволенню частково.

У відповідності до ст. 121 Конституції України на органи прокуратури покладені функції захисту інтересів держави, які реалізуються шляхом звернення до суду з відповідною позовною заявою.

Відповідно до ст. 36-1 Закону України „Про прокуратуру" представництво прокуратурою інтересів громадянина або держави в суді полягає у здійсненні прокурорами від імені держави процесуальних та інших дій, спрямованих на захист у суді інтересів громадянина або держави у випадках передбачених законом.

Положеннями статті 2 ГПК України передбачено, що господарський суд порушує справи за позовними заявами прокурорів та їх заступників, які звертаються до господарського суду в інтересах держави. Прокурор в позовній заяві самостійно визначає, в чому полягає порушення інтересів держави та обґрунтовує необхідність їх захисту, а також вказує орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.

Резолютивною частиною рішення Конституційного Суду України від 08.04.1999 року по справі № 1-1/99, З-рп/99 визначено, що прокурори вправі звертатися до господарського суду з позовами в інтересах держави в особі органів державної влади.

Частина 1 статті 202 ЦК України передбачає, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Згідно ч.1 статті 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Відповідно до ч.2 статті 509 ЦК України зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Згідно п.1 ч.2 статті 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частина 1 статті 626 ЦК України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

19.11.2008 року між  фінансовим управлінням Деснянської районної у м. Києві державної адміністрації та акціонерним комерційним банком “Київ” був укладений договір банківського вкладу (депозиту) № 08/456, відповідно до умов якого банк відкриває вкладнику вкладний (депозитний) рахунок № 2546 0000 6246 10, а вкладник перераховує на цей рахунок грошові кошти у безготівковій формі  у сумі 1 000 000, 00 грн. до 18.02.2008 року включно.

Згідно з умовами додаткової угоди № 2 від 01.12.2008 року до договору, сторони збільшили процентну ставку на вклад з 01.12.2008 року до 17,0 % річних.

Відповідно до додаткової угоди № 3 від 02.12.2008 року позивач збільшив суму вкладу (депозиту) на 700 000,00 грн. Таким чином, з дати зарахування суми вкладу на депозитний рахунок загальна сума вкладу становить 1 700 000,00 грн.     

Відповідно до ч.1 стаття 1058 ЦК України за договором банківського вкладу (депозиту) одна сторона (банк), що прийняла від другої сторони (вкладника) або для неї грошову суму (вклад), що надійшла, зобов'язується виплачувати вкладникові таку суму та проценти на неї або дохід в іншій формі на умовах та в порядку, встановлених договором.

Згідно з п.2.4 глави 2 Постанови Правління Національного банку України «Про затвердження Положення про порядок здійснення банками України вкладних (депозитних) операцій з юридичними і фізичними особами»№ 516 від 03.12.2003 року, за договором банківського вкладу (депозиту) одна сторона (банк), що прийняла від іншої сторони (вкладника) або для неї грошову суму (вклад), що надійшла, зобов'язується виплачувати вкладникові цю суму та проценти на неї або дохід в іншій формі на умовах та в порядку, установлених договором.

Відповідно до абз. 2 п. 1.2. договору банк зобов’язався повернути суму вкладу 19.02.2009 року.

Відповідно до п. 2 статті 1060 ЦК України за договором банківського вкладу незалежно від його виду банк зобов'язаний видати вклад або його частину на першу вимогу вкладника, крім вкладів, зроблених юридичними особами на інших умовах повернення, які встановлені договором.

Згідно з п. 3.3 глави 3 Постанови Правління Національного банку України «Про затвердження Положення про порядок здійснення банками України вкладних (депозитних) операцій з юридичними і фізичними особами»№ 516 від 03.12.2003 року банки повертають вклади (депозити) та сплачують нараховані проценти у строки, що визначені умовами договору банківського вкладу (депозиту) між вкладником і банком.

За договором банківського вкладу (депозиту) незалежно від його виду банк зобов'язаний видати вклад або його частину на першу вимогу вкладника, крім вкладів, розміщених юридичними особами на інших умовах повернення, які встановлені договором.

Відповідно п.3.2.3. договору, банк зобов’язаний повернути вклад (депозит) і проценти у строк, вказаний у п. 1.2. або у разі розірвання договору, шляхом перерахування безготівкових грошових коштів на поточний рахунок вкладника.

Як встановлено судом, акціонерним комерційним банком «Київ»повернення депозитного вкладу було здійснено лише 10.09.2009 року, про що свідчить наявна в матеріалах справи копія банківської виписки по рахунку позивача за період з 10.09.2009 року по 11.09.2009 року.

Таким чином, враховуючи вищезазначене,  судом встановлено факт прострочення банком виконання грошових зобов’язань за договором банківського вкладу (депозиту) № 08/456.

Відповідно до частини 3 статті 1058 ЦК України до відносин банку та вкладника за рахунком, на який внесений вклад, застосовуються положення про договір банківського рахунка (глава 72 цього Кодексу), якщо інше не встановлено цією главою або не випливає із суті договору банківського вкладу.

Згідно частини 1 статті 1074 ЦК України обмеження прав клієнта щодо розпоряджання грошовими коштами, що знаходяться на його рахунку, не допускається, крім випадків обмеження права розпоряджання рахунком за рішенням суду у випадках, встановлених законом.

Відповідно до ст.193 Господарського кодексу України суб‘єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов‘язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов‘язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Зазначене також кореспондується зі ст.ст.525, 526 ЦК України відповідно до яких зобов’язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог –відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

У відповідності до ст.610 ЦК України порушенням зобов’язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов’язання (неналежне виконання). Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов’язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ст. 612 ЦК України).  

Стаття 629 ЦК України передбачає, що договір є обов’язковим для виконання сторонами.

У зв’язку з неналежним виконання грошовим зобов’язань за договором банківського вкладу (депозиту),  позивач просить суд стягнути з відповідача  на  свою користь витрати пов’язані з інфляційними процесами в сумі 61 940,71 грн., 3% річних в розмірі 28 364,39 грн. та пеню в розмірі 109 428,77 грн.,  та за період  прострочення вказаний в розрахунку.

Згідно положень п. 4.1. договору, за невиконання або неналежне виконання умов цього договору сторони несуть відповідальність визначену чинним законодавством України.

Відповідно до ч.1 статті 230 ГК України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Згідно ч.3 статті 549 ЦК України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Частина 6 статті 232 ГК України передбачає, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Судом встановлено, що постановою Правління Національного банку України № 53 від 06.02.2009 року було призначено тимчасову адміністрацію строком на 1 рік - з 09.02.2009 року по 09.02.2010 року та введено мораторій на задоволення вимог кредитів строком на 6 місяців –з 09.02.2009 року по 09.08.2009 року, з метою створення сприятливих умов для відновлення фінансового стану банку.

Відповідно до частини 3 статті 85 Закону України «Про банки і банківську діяльність» протягом дії мораторію: 1) забороняється здійснювати стягнення на підставі виконавчих документів та інших документів, за якими здійснюється стягнення, та вжиття заходів, спрямованих на забезпечення такого стягнення відповідно до законодавства України; 2) не нараховуються неустойка (штраф, пеня), інші фінансові (економічні) санкції за невиконання чи неналежне виконання зобов'язань перед кредиторами та зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів).

Частиною 2 статті 58 Закону України «Про банки і банківську діяльність»передбачено, що банк не відповідає за невиконання або несвоєчасне виконання зобов'язань у разі оголошення мораторію на задоволення вимог кредиторів, зупинення операцій по рахунках, арешту власних коштів банку на його рахунках уповноваженими органами державної влади.

Як встановлено судом, позивач здійснив нарахування пені в період з 19.02.2009 року по 10.09.2009 року. Вимога позивача про стягнення пені у сумі 109 428,77 грн. є необґрунтованою та такою, що не підлягає задоволенню, оскільки нарахування пені здійснено в період дії мораторію.

Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

З постанови Верховного Суду України № 4/719 від 8 листопада 2010 року вбачається, що інфляційні нарахування на суму боргу та проценти річних не є санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, а тому ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника та незалежно від сплати ним неустойки за порушення виконання зобов’язання.

У відповідності до умов ст. 11128  ГПК України, рішення Верховного Суду України, прийняте за наслідками розгляду заяви про перегляд судового рішення з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить зазначену норму права, та для всіх судів України. Суди зобов'язані привести свою судову практику у відповідність із рішеннями Верховного Суду України.

Таким чином, інфляційні нарахування на суму боргу та проценти річних входять до складу грошового зобов’язання, у зв’язку з чим дія мораторію відповідно до ст. 85 Закону України «Про банки і банківську діяльність»на них не розповсюджується.

Судом, при дослідження розрахунку позивача збитків від інфляції, було встановлено, що позивач зробив неправильний розрахунок збитків від інфляції, а саме позивач нарахував неправильну суму збитків від інфляції.

Таким чином, суд наводить власний розрахунок збитків від інфляції у період з березня 2009 по серпень 2009 року.

Розрахунок суми боргу з урахуванням індексу інфляції

Період заборгованості

Сума боргу (грн.)

Середній індекс інфляції за період

Інфляційне збільшення суми боргу

березень 2009 року

1 700 000,00

101,4

23 800,00

квітень 2009 року

1 700 000,00

100,9

15 300,00

травень 2009 року

1 700 000,00

100,5

8 500,00

червень 2009 року

1 700 000,00

101,1

18 700,00

липень 2009 року

1 700 000,00

99,9

-          1 700,00

серпень 2009 року

1 700 000,00

99,8

-          3 400,00

61 200,00

Таким чином, в частині стягнення індексу інфляції в розмірі 740,71 грн. відмовити.

З огляду на вищенаведене, суд задовольняє позовні вимоги щодо стягнення з відповідача збитків від інфляції в розмірі 61 200,00 грн., відповідно до розрахунку суду та 3% річних у розмірі 28 364,39 грн. за розрахунком позивача.

Відповідно до ч.1 статті 32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Згідно з ч.1 статті 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Статтею 34 ГПК України передбачено, що господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.

Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Згідно з статтею 44 ГПК України судові витрати складаються з державного мита, сум, що підлягають сплаті за проведення судової експертизи, призначеної господарським судом, витрат, пов'язаних з оглядом та дослідженням речових доказів у місці їх знаходження, оплати послуг перекладача, адвоката, витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу та інших витрат, пов'язаних з розглядом справи.

Відповідно до положень статті 49 ГПК України державне мито та витрати на інформаційне-технічне забезпечення судового процесу, від сплати яких позивач у встановленому порядку звільнений, стягується з відповідача в дохід бюджету пропорційно розміру задоволених вимог, якщо відповідач не звільнений від сплати державного мита.

Відповідно до пп. а п.2 статті 3 Декрету КМ України «Про державне мито»ставка державного мита встановлюються із заяв, що подаються до господарських судів із заяв майнового характеру 1 відсоток ціни позову, але не менше 6 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян і не більше 1500 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Відповідно до постанови КМ України «Про затвердження Порядку оплати витрат з інформаційно-технічного забезпечення судових процесів, пов'язаних з розглядом цивільних та господарських справ, та їх розмірів»щодо господарських справ для позивачів, у встановленому порядку звільнених від сплати державного мита, - за нульовою ставкою; для всіх інших позивачів - за ставкою 236 гривень.

Враховуючи вищезазначене, витрати по сплаті державного мита в сумі 895,64,00 грн. та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу в сумі 105,85 грн. покладаються на відповідача.

На підставі викладеного та керуючись ч.1 ст. 32, ч.1 ст.ст. 33, 34, ст. 49, ст.ст. 82 - 85 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2.Стягнути з публічного акціонерного товариства «Акціонерний комерційний банк «Київ»(01030, вул. Київ, вул. Б. Хмельницького, 16-22; ідентифікаційний код 14371869 з будь-якого рахунку, виявленого державним виконавцем під час виконання судового рішення) на користь Фінансового управління Деснянської районної у м. Києві державної адміністрації (02225, м. Київ, пр. Маяковського, 29; ідентифікаційний код 26077750) три проценти річних в розмірі 28 364 (двадцять вісім тисяч триста шістдесят чотири) грн. 39 коп. та індекс інфляції в розмірі 61 200 (шістдесят одна тисяча двісті) грн. 00 коп.

3. Стягнути з публічного акціонерного товариства «Акціонерний комерційний банк «Київ»(01030, вул. Київ, вул. Б. Хмельницького, 16-22; ідентифікаційний код 14371869 з будь-якого рахунку, виявленого державним виконавцем під час виконання судового рішення) в дохід Державного бюджету України (р/р 31110095700011 Банк: ГУДКУ м. Києва, Одержувач: УДКУ у Шевченківському районі, МФО 820019, код ЄДРПОУ 26077968, код бюджетної класифікації: 22090200, символ звітності: 095) витрати по сплаті державного мита в сумі 895 (вісімсот дев’яносто п’ять) грн. 64 коп.

4. Стягнути з публічного акціонерного товариства «Акціонерний комерційний банк «Київ»(01030, вул. Київ, вул. Б. Хмельницького, 16-22; ідентифікаційний код 14371869 з будь-якого рахунку, виявленого державним виконавцем під час виконання судового рішення) в дохід Державного бюджету України (р/р 31218264700001, Одержувач: ГУ ДКУ у м. Києві, Банк одержувача: ГУ ДКУ у м. Києві, МФО 820019, ідентифікаційний код 24262621, код економічної класифікації доходів: 22050003) 105 (сто п’ять) грн. 85 коп. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

5. В іншій частині позову відмовити.

6.  Після набрання рішенням законної сили видати наказ.

Відповідно до частини 5 статті 85 ГПК України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.       

Суддя                                                                                                        С.М.Мудрий

Дата підписання рішення: 08.02.2011року