Рішення

від 17.02.2011 по справі 11/10-11

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

 ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

21036, м. Вінниця,  Хмельницьке шосе, 7  тел. 66-03-00, 66-11-31       http://vn.arbitr.gov.ua

І м е н е м     У к р а ї н и

РІШЕННЯ

17 лютого 2011 р.                              Справа 11/10-11

за позовом   Іллінецького комунального підприємства «Побутсервіс», м. Іллінці

до                 фізичної особи - підприємця ОСОБА_1, м. Іллінці

про                стягнення 21 488.37 грн., розірвання договору та виселення

                                                    Суддя      В. Матвійчук

при секретарі судового засідання Т. Солоненко, за участю представників:

від позивача              -  О. Гнатюк керівник, М. Онуфрійчук за довіреністю;

відповідач                 -  ОСОБА_1  підприємець.       

СУТЬ СПОРУ:

Заявлено позов стягнення з відповідача на користь Іллінецького КП «Побутсервіс»заборгованість по орендній платі з урахуванням пені на загальну суму 21 488,37 грн.,  розірвання договору оренди комунального майна від 01.11.2002р. укладеного між Іллінецьким КП «Побутсервіс»і приватним підприємцем  ОСОБА_1 та виселення приватного підприємця ОСОБА_1 з орендованого приміщення площею 194 кв.м. будинку «Побутсервіс»за адресою:АДРЕСА_1

Позовні вимоги мотивовані тим, що у відповідності до укладеного між сторонами 01.11.2002р. договору оренди комунального майна, позивач передав а відповідач прийняв у строкове платне користування комунальне майно, а саме підвальне приміщення площею 194 кв.м. будинку «Побутсервіс»за адресою: АДРЕСА_1.

Відповідно до п. 3.1 відповідач зобов’язався вносити орендну плату в сумі 285 грн. в касу підприємства готівкою до  п’ятого  числа кожного місяця за поточний місяць.

В порушення взятих на себе зобов’язань за договором в частині проведення розрахунків, відповідач в період з 01 липня 2009 року по 30 вересня 2010 року заборгував  10 558,94 грн. орендної плати.

На неодноразові претензії з вимогами про погашення боргу та попередженням про розірвання договору відповідач жодним чином не відреагував, що у відповідності з п. 9.8 договору є підставою для його розірвання.

Відповідач в заяві від 17.02.2011р. визнає позовні вимоги в частині заборгованості по сплаті орендної плати в розмірі 9 983,85 грн.. В судовому засіданні 17.02.2011 р. заперечував проти розірвання договору, посилаючись на те, що ним здійснено значні поліпшення орендованого приміщення.

Перевіривши доводи сторін доказами та оцінивши їх на засадах всебічного, повного і об'єктивного розгляду в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом, судом встановлено  наступне.

Рішенням Іллінецької районної ради з сесії 4 скликання  від 12.07.2002р. надано дозвіл Іллінецькому комунальному  підприємству «Побутсервіс»на передачу в оренду

строком на 5 років з правом наступного викупу підвального приміщення площею 194 кв.м. приватному підприємцю ОСОБА_1 для розміщення об’єкту громадського харчування.

01 листопада  2002 року між Іллінецьким комунальним підприємством «Побутсервіс» (позивач, за договором Орендодавець) та приватним підприємцем ОСОБА_1 ( відповідач, за договором Орендар) укладено договір оренди комунального майна, за умовами якого Орендодавець передає, а Орендар приймає в строкове платне користування комунальне майно, а саме підвальне приміщення площею 194 кв.м. будинку «Побутсервіс»за адресою: АДРЕСА_1.

Відповідно до п. 2.1. договору Орендар вступає у строкове платне користування майном у термін, вказаний у договору, але не раніше дати підписання сторонами цього договору та акта приймання-передачі майна. Факт передачі об’єкта оренди підтверджується актом прийому-передачі об’єкта оренди.

Згідно з п. 9.1. договору цей договір укладено на п’ять років, що діє до 01 листопада 2002 року по 01 листопада 2007 року включно, з правом наступного викупу.

Пунктом 9.6 договору визначено, що у разі відсутності заяви однієї із сторін про припинення або зміну цього договору, після закінчення строку його чинності, протягом одного місяця, договір вважається продовженим на той самий термін і на тих самих умовах, які були передбачені цим договором.

Рішенням Іллінецької районної ради № 153 12 сесії 5 скликання від 23.11.2007р. надано дозвіл директору Іллінецького КП «Побутсервіс»на продовження договору оренди з приватним підприємцем ОСОБА_1.

Зважаючи на відсутність заяв про припинення договору, він вважається продовженим до 01 листопада 2012 року.

Пунктом 3.1. договору встановлено, що орендна плата визначається на підставі Методики розрахунку орендної плати, затвердженої Кабінетом Міністрів України. Орендна плата вноситься Орендарем в касу підприємства готівкою до 5-го числа кожного місяця за поточний місяць.

Відповідно до розрахунку Орендар сплачує за перший місяць оренди 285 грн.. Розмір орендної плати за кожний наступний місяць визначається шляхом корегування розміру місячної орендної плати  за попередній місяць  на індекс інфляції за поточний місяць.

Як стверджується матеріалами справи та поясненнями учасників процесу, відповідач проводив розрахунки за вказаним договором з порушенням строків. За період з 01.07.2009р. по 30.09.2010р. за останнім рахується заборгованість в розмірі 9983,85 грн.. Вказана сума визнається сторонами в обопільно підписаному акті звірки розрахунків від 16.02.2011р..

Беручи до уваги встановлені обставини, суд зважає на таке.

Стаття 11 Цивільного кодексу України вказує, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки, й серед підстав виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, передбачає договори та інші правочини.

Як зазначено в ст. 174 Господарського кодексу України, господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, із господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Відповідно до ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідносини, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Таке ж положення містить і ст. 173 Господарського кодексу України, в якій зазначено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Як вбачається із матеріалів справи предметом позову є стягнення боргу згідно договору оренди.

Статтею 18 Закону України «Про оренду державного та комунального майна»визначено, що  Орендар зобов'язаний використовувати та зберігати орендоване майно відповідно до умов договору, запобігати його пошкодженню, псуванню.  Орендар зобов'язаний вносити орендну плату своєчасно і у повному обсязі.

В силу ст. 759 Цивільного кодексу України за  договором  найму  (оренди)  наймодавець  передає   або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

Відповідно до ст.ст. 525, 526 Цивільного кодексу України, ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України, одностороння відмова від зобов’язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов’язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог –відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.  

Зважаючи на наведене, суд дійшов висновку про задоволення вимог в частині стягнення боргу по орендній платі в розмірі 9983,85 грн..

Щодо суми боргу в розмірі 575,09 грн., провадження в цій частині підлягає припиненню по п. 1-1 ст. 80 ГПК України у зв’язку з погашенням відповідачем вказаної суми згідно квитанції до прибуткового касового ордера № 42 від 16.02.2011р.. Судові витрати в цій частині підлягають покладенню на відповідача, оскільки спір доведено до суду з його вини.

Судом також розглянуто вимогу позивача  про стягнення 10 929,43 грн. пені.

Відповідно до ст. 611 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки, відшкодування збитків та моральної шкоди.

Згідно з ч. 3 ст. 549 Цивільного кодексу України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання .

Згідно ч.6 ст. 232 Господарського кодексу України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов’язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов’язання мало бути виконано.

Штрафними санкціями у Господарському кодексі України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов’язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов’язання (ч.1 ст. 230 ГК України).

Частиною 4 статті 231 Господарського кодексу України передбачено, що у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому, розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконання частини зобов'язання, або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Відповідно до ч.1 ст.624 Цивільного кодексу України, якщо за порушення зобов'язання встановлено неустойку, то вона підлягає стягненню у повному розмірі, незалежно від відшкодування збитків.

Пунктом 3.4  договору визначено, що при несвоєчасній  сплаті орендної плати Орендар сплачує пеню у розмірі 0,5% несплаченої суми за кожен день прострочки.

Ухвалою суду про порушення провадження у справі від 23.12.2010р. позивача зобов’язано надати обґрунтований розрахунок ціни позову з посиланням на норми законодавства та зазначенням методики підрахунку  із зазначенням моменту виникнення боргу, його перебігу та погашення з посиланням на первинні документи (розрахунок провести окремо по боргу та  пені).

В порушення ст. 115 Господарського процесуального кодексу України, якою передбачено обов’язковість виконання вимог суду, позивачем не надано розрахунку ціни позову, в зв’язку з чим, ухвалою суду від 08.02.2011р. позивача вдруге зобов’язано виконати вказані вимоги та відкладено розгляд справи.

В судовому засіданні встановлено, що позивачем не виконано даних вимог суду, не надано обґрунтованого розрахунку пені.

Слід вказати, що відповідно до ст.43  ГПК України судочинство в господарських судах України здійснюється на засадах змагальності, а сторони та інші особи, які беруть участь у справі,  обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.

Стаття 33 України зазначає, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

За вказаних обставин суд вбачає, що позивач без поважних причин не подав обґрунтованого розрахунку ціни позову, оскільки поважними визнаються лише такі обставини, які є об'єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення сторони та пов'язані з дійсними  істотними перешкодами та труднощами.

Неподання розрахунку заявленої до стягнення суми пені   позбавляє суд можливості, у відповідності  зі  ст. 43 ГПК України,    повно,  всебічно та об‘єктивно оцінити та здійснити перевірку об’єктивності нарахування пені.

Враховуючи наведене суд вважає, що позовні вимоги позивача в частині стягнення  10 929,43  грн. пені підлягають залишенню без розгляду відповідно до п.5 ч.1 ст.81 ГПК України виходячи.

Принагідно суд зазначає, що відповідно до ч.3 ст.81 ГПК України позивач має право знову звернутися з вказаним позовними вимогами до господарського суду в загальному порядку після усунення обставин, що зумовили його залишення без розгляду.

Позивачем заявлено вимоги про розірвання договору оренди комунального майна від 01.11.2002р. та виселення відповідача з орендованого приміщення.

Статтею 26 Закону України «Про оренду державного та комунального майна»встановлено, що на вимогу однієї із сторін договір оренди може бути достроково розірвано за рішенням суду у разі невиконання сторонами своїх зобов'язань.

В силу ст. 651 Цивільного кодексу України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.  Договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.  

Виходячи із наведеної правової норми, а також з відсутності застережень іншого змісту в частині 3 ст. 291 ГК України, ст. 783 ЦК України, слід дійти висновку, що встановлений статтею 783 ЦК України перелік підстав розірвання договору найму на вимогу наймодавця не є виключним і що у всякому випадку право вимоги розірвання договору у наймодавця виникає у випадках, встановлених договором.

Пунктом 9.8 договору встановлено, що чинність цього договору припиняється за рішенням Орендодавця, якщо Орендар не виконував своїх обов’язків по даному договору.

Відповідно до п. 9.4 договору, за ініціативою однієї із сторін цей договір може бути розірвано рішенням суду у випадках, передбачених чинним законодавством.

Як стверджується матеріалами справи позивач неодноразово звертався до відповідача з претензіями  про погашення боргу та попередженням про розірвання договору, які останнім  залишені без відповіді та задоволення.

Окрім того, Іллінецька районна рада, як власник орендованого майна, 10.02.2011р. прийняла рішення про дострокове розірвання договору оренди із приватним підприємцем ОСОБА_1.

Зважаючи на порушення відповідачем взятих на себе зобов’язань за договором, суд вважає, що вимога позивача про розірвання договору є обґрунтованою, а тому підлягає задоволенню.  

В процесі розгляду справи представником позивача  подано заяву від 17.02.2011р. про відмову від позову в частині виселення відповідача з орендованого приміщення.

Судом роз’яснено процесуальні наслідки його дій.

Оцінивши  подані докази, суд приймає дану відмову як таку, що не суперечить законодавству та не порушує чиї-небудь права і охоронювані законом інтереси, а тому провадження у справі в цій частині слід припинити з покладенням судових витрат на позивача.

В силу ст. 32 Господарського процесуального кодексу України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення спору.

Відповідно до ст.ст. 34, 43 Господарського процесуального кодексу України докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об’єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили. Визнання однією стороною фактичних даних і обставин, якими інша сторона обґрунтовує свої вимоги або заперечення для господарського суду не є обов’язковим.

За змістом статті 33 Господарського процесуального кодексу України, обов'язок доказування та подання доказів розподіляється між сторонами, виходячи з того, хто посилається на юридичні факти, які обґрунтовують його вимоги і заперечення.

Зважаючи на  наведене, позов підлягає  частковому задоволенню з розподілом  судових витрат за правилами ст. 49 ГПК України.

Керуючись п.1-1, п. 4 ст. 80, п. 5 ст. 81,   ст.ст.43, 32, 33, 34, 43, 49, 82, 84, 85, 115 Господарського процесуального кодексу України, -

В И Р І Ш И В:    

1.          Позов задовольнити частково.

2.          Стягнути з фізичної особи –підприємця  ОСОБА_1 (АДРЕСА_2 ідентифікаційний номер  НОМЕР_1) на користь Іллінецького комунального підприємства «Побутсервіс»(22700, Вінницька область, м. Іллінці,  вул. К. Маркса, 15, код 03060505) 9 983 (дев’ять тисяч дев’ятсот вісімдесят три) грн. 85 коп.  –боргу зі сплати орендної плати; 148  (сто сорок вісім) грн. 09 коп. -  витрат зі сплати  державного мита та 115 (сто п'ятнадцять) грн. 97 коп. -  витрат за інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

3.          Провадження у справі в частині стягнення 575,09 грн. боргу та виселення відповідача  з орендованого приміщення   припинити.

4.          Позовні вимоги в частині стягнення 10 929,43 грн. пені  залишити без розгляду.

5.          Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

                                                                       Повне рішення складено 21.02.2011р.

Суддя                                                         В. Матвійчук

віддрук. прим.:

1 - до справи