Постанова

від 08.02.2011 по справі 22/412

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД      

01025, м.Київ, пров. Рильський, 8                                                            т. (044) 278-46-14

  ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

  08.02.2011                                                                                           № 22/412

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого:          Кондес  Л.О.

суддів:            Авдєєв  П.В.  

Нєсвєтова Н.М.  

За участю представників:

від позивача:  не з’явився   ,   

від відповідача: Мудренко А.С. – представник за довіреністю ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ТОВ "Українська Аграрна Лізингова Компанія"

на рішення Господарського суду м.Києва від 01.11.2010

у справі № 22/412 (ОСОБА_3  .....)

за позовом Фізичної особи - підприємеця ОСОБА_4

до ТОВ "Українська Аграрна Лізингова Компанія"

про стягнення боргу, пені, 3% річних та інфляційних збитків

ВСТАНОВИВ :

Фізична особа-підприємець ОСОБА_4 (позивач) звернулась до Господарського суду м. Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю “Українська Аграрна Лізингова Компанія” (відповідач) про стягнення суми заборгованості 43 354 грн., пені за несвоєчасне виконання грошових зобов’язань у розмірі 8 839, 014 грн., індексу інфляції у розмірі 3 726 грн. та 3% річних в сумі 1 297,58 грн. разом 57 216, 59 грн.

 Згідно з поданими уточненнями позовних вимог позивачем зменшені позовні вимоги в частині стягнення пені за період з розрахунку 6 місяців у розмірі 4 180, 20 грн.

 Рішенням Господарського суду м. Києва від 01.11.2010 року позов задоволено частково. Присуджено до стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю “Українська аграрна лізингова компанія” на користь Фізичної особи –підприємця ОСОБА_4 43 354 грн. основного боргу, 747,11 грн. пені, 21,38 грн. річних та 622,93 грн. судових витрат. В іншій частині позову відмовлено.

 Не погоджуючись з прийнятим рішенням, Товариство з обмеженою відповідальністю “Українська Аграрна Лізингова Компанія” звернулося до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду м. Києва від 01.11.2010 року з підстав неправильного застосування норм матеріального та процесуального права.

 В своїй апеляційній скарзі відповідача посилається на те, що судом першої інстанції при винесенні оскаржуваного рішення було порушено норми матеріального та процесуального права, неповно з’ясовано обставини та матеріали справи, які мають значення для справи.

 Представник позивача  в судове засідання не з’явився,  причини неявки суд не повідомив, як свідчать матеріали справи, про час та місце розгляду справи  повідомлений належним чином.

 Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце її розгляду судом, якщо ухвалу про порушення провадження у справі надіслано за поштовою адресою, зазначеною в позовній заяві (Інформаційний лист  Вищого господарського суду  від 13.08.2008 р. № 01-8/482 із змінами станом  на 29.06.2010 року „Про деякі питання  застосування норм Господарського процесуального кодексу України”).

 Враховуючи те, що матеріали справи містять докази повідомлення всіх учасників судового процесу про дату, час та місце судового засідання, судова колегія вважає можливим розглянути справу  у відсутності  представника позивача, за наявними у справі доказами.

 Розглянувши апеляційну скаргу, матеріали справи та заслухавши представника відповідача, колегія суддів встановила наступне:  

 Відповідно до положень ст. 101 ГПК України у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Апеляційний господарський суд не зв’язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

 Як вірно встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, 15.06.2009 року між Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_4 (перевізник) та Товариством з обмеженою відповідальністю “Українська аграрна лізингова компанія”(замовник) укладено договір № 32/09 .

 У відповідності до п. 1.1. договору перевізник надає замовнику послуги по перевезенню автомашиною DAF BC1662BT/BC2719XT с/г техніки по маршруту м. Meппен (Німеччина) –м. Київ (Україна), а замовник бере на себе зобов’язання сплатити за перевезення вантажу згідно умов договору.

 Пунктом 1.2. договору сторони погодили, що загальна вартість договору складає 4030 Є  (чотири тисячі тридцять євро) по міжбанківському валютному курсу станом на 15.06.2009 року.

 Згідно п. 3.1. договору розрахунки за даним договором здійснюються у безготівковій формі в гривнях шляхом переведення грошових коштів на рахунок перевізника, по курсу УМВБ на день підписання договору, в розрахунку: 100 % на день розвантаження.

 З наявної в матеріалах справи міжнародної товарно-транспортної накладної (CMR) б/н від 24.06.2009 року, вбачається, що позивач  24.06.2009 року завантажив на фірмі „AGRAVIS Technik Meppen GmbH”  автопотягом DAF BC2340АХ/BC6790XХ м. Меппен (Німеччина) сільськгосптехнікою, адресованою відповідачу 01.07.2009 року зазначений вантаж був доставлений відповідачу, що підтверджується відмітками в міжнародній товарно –транспортній накладній CMR від 24.06.2009 року та підписаними між сторонами актом виконаних робіт № 32/09 від 29.06.2009 року. Акт підписано обома сторонами та скріплено печатками, а доказів які підтверджують неприйняття наданих послуг, виявлення недоліків у виконаній роботі суду не надано.

 Згідно ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

 Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України зобов‘язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

 Згідно з ч. 1 ст. 307 ГК України за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов'язується доставити ввірений їй другою стороною (вантажовідправником) вантаж до пункту призначення в установлений законодавством чи договором строк та видати його уповноваженій на одержання вантажу особі (вантажоодержувачу), а вантажовідправник зобов'язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату.

 Згідно з положеннями частини першої статті 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Договір є обов’язковим для виконання сторонами в силу положень ст. 629 ЦК України.

 В силу положень ч. 4 ст. 538 ЦК України якщо зустрічне виконання обов'язку здійснено однією із сторін, незважаючи на невиконання другою стороною свого обов'язку, друга сторона повинна виконати свій обов'язок.

 Частиною другою статті 530 Цивільного кодексу України встановлено, що якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

 Таким чином, враховуючи, що умови договору передбачали розрахунок за передплатою та у зв’язку з невиконанням такого обов’язку відповідачем, при наявності виконання зобов’язання з надання послуг з боку позивача, строк оплати має визначатись з урахуванням ч. 2 ст. 530 ЦК України.

 З матеріалів справи вбачається, що позивачем було направлено відповідачу претензію за вих. № 186 від 15.06.2010 року у якій позивач просив сплатити суму заборгованості за надані транспортні послуги у розмірі 43 354,00 грн. (а.с. 12).

 Однак, вказана претензія відповідачем залишена  без задоволення.

 З урахуванням наведених обставин, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що строк виконання зобов’язань по оплаті наданих послуг, з урахуванням звернення з вимогою настав та мав бути здійснений по строку 24.06.2010 року.

 За змістом ст. 32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі  яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

 У відповідності до ч. 1 ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна  довести  ті  обставини,  на  які  вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

 Однак, відповідачем доказів сплати наданих послуг на користь позивача, а ні суду першої інстанції, а ні суду апеляційної інстанції не надано.

 За наведених обставин, місцевим господарським судом вірно встановлено, а матеріалами справи підтверджується, що відповідач не виконав свої зобов'язання, внаслідок чого у нього виникла заборгованість перед позивачем.

 При цьому, задовольняючи позов суд першої інстанції не перевірив застосування вибраного позивачем курсу гривні до іноземної валюти (євро).

 Так, як вбачається з розрахунку позивача курс гривні до євро на УМВБ станом на день підписання договору становив 1060 грн. за 100 євро, відповідно  вартість наданих послуг у гривнях складала 43 354 грн.

 Документального підтвердження курсу гривні до євро на УМВБ станом на день підписання договору, як це передбачено зазначеним вище договором позивачем а ні суду першої інстанції, а ні суду апеляційної інстанції не надано.

 Статтею 533 ЦК України встановлено, що грошове зобов'язання має бути виконане у гривнях. Якщо у зобов'язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.

 Крім того, відповідно до п. 14 “Про судове рішення у цивільній справі” від 18.12.2009 року № 14 у разі  пред'явлення  позову  про  стягнення  грошової суми в іноземній валюті суду слід у мотивувальній частині рішення навести розрахунки з переведенням іноземної валюти в українську за курсом, встановленим Національним банком України на день ухвалення рішення.

 Як вбачається з наданої відповідачем роздруківки з Інтернет - ресурсу http/bank.gov.ua офіційний курс гривні до іноземної валюти в Національному банку України станом на 15.06.2009 року, становив 1065,9005 за 100 євро.

 З урахуванням викладеного та перерахувавши суму боргу , відповідно до наданого відповідачем офіційного курсу гривні до іноземної валюти , колегія  прийшла до висновку, що сума  боргу становить  43 595,33,12 грн., тобто більше  ніж заявлено позивачем.

 За таких обставин, колегія вважає, що стягненню на користь позивача  підлягає  сума боргу у розмірі 43 354 грн.,  враховуючи позовні вимоги та ст..83 ГПК України.

 За змістом статті 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені законом або договором.

 Відповідно до вимог п.п. 1,3 статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов’язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов’язання за кожен день прострочення виконання.

 Штрафними санкціями у Господарському кодексі України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання (ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України).

 Згідно з п. 4.11 договору № 32/09 від 18.06.2009 року у разі несплати замовником коштів в порядку, як це передбачено в п. 3.1 договору, замовник сплачує пеню за кожен день прострочки в розмірі, що не перевищує подвійної облікової ставки Національного банку України, згідно закону України “Про відповідальність за невчасне виконання грошових зобов’язань”.

 В силу положень ч. 6 ст. 232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов’язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов’язання мало бути виконано. Діючим господарським законодавством не передбачена можливість нарахування пені більше ніж за півроку і цей строк є присікальним.

 Дослідивши розрахунок суду першої інстанції , колегія вважає його обґрунтованим та погоджується з висновком,  що стягненню підлягає пеня за період з 25.06.2010 року по 01.08.2010 року із суми боргу 43 354 грн. за формулою: (43 354 х 0,05 х 37/100=747,11 грн. Облікова ставка НБУ України  в період з 25.06.10 по 01.08.10 - 8,5%  )

 Таким чином,  суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що вимога позивача про стягнення з відповідача пені за прострочення виконання зобов’язання щодо оплати наданих послуг, підлягає задоволенню у розмірі  747,11 грн.

 Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов’язання, на вимогу кредитора зобов’язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми.

 Дослідивши розрахунок суду першої інстанції стосовно розміру  3% річних , колегія суддів дійшла висновку, що місцевий суд вірно здійснив розрахунок суми річних , а тому  на користь позивача  підлягають стягненню річні в сумі  21,38 грн. за період з 25.06.2010 по 30.06.2010р. за формулою ( сума заборгованості х 3/ 365/100 х кількість днів прострочення) та, відповідно до п. 4.11 договору.

 Що стосується вимоги позивача про стягнення  інфляційних втрат, колегія також в цій частині погоджується з висновком суду першої інстанції та вважає, що не має підстав стягувати з відповідача інфляційні, оскільки у червні 2010р. індекс інфляції визначений на рівні 99,6%, тобто менше ніж 100%, тому позивач не поніс збитки у цей період.

 Згідно  ст. 99 ГПК України в апеляційній інстанції справи переглядаються за правилами розгляду цих справ у першій інстанції.

 Апеляційний господарський суд, переглядаючи рішення в апеляційному порядку, користується правами, наданими суду першої інстанції.

 Відповідно до ст.33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

 Проте, в даному випадку, відповідач, всупереч вимог вказаної норми закону, не надав суду апеляційної інстанції належних доказів на підтвердження своїх доводів та вимог, заявлених в апеляційній скарзі.

  З огляду  на викладене, колегія суддів  вважає, що оскаржуване рішення суду  є обґрунтованим , законним та визнає, що суд першої інстанції правильно встановив  обставини  справи, застосував  норми матеріального та процесуального права, у зв’язку з чим не вбачає підстав для  скасування  або зміни  рішення, тому  залишає рішення без змін, а апеляційну скаргу  - без задоволення.

 На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 99, 101, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, суд –

  ПОСТАНОВИВ:

1 Рішення господарського суду міста Києва від 01.11.2010р. у справі №22/412 залишити без змін.

2. Апеляційну скаргу  ТОВ „Українська аграрна лізингова компанія”

залишити без задоволення.

3.  Матеріали справи № 22/412 повернути до Господарського суду міста Києва.         

4. Постанова  може бути оскаржена до Вищого господарського суду України.

Головуючий суддя Кондес  Л.О.

  Судді Авдєєв  П.В.

                                                                                           Нєсвєтова Н.М.

  21.02.11 (відправлено)