Постанова

від 14.06.2011 по справі 22/412

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ  ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА          

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ          

 "14" червня 2011 р.                                                                                    

Справа № 22/412  

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Волковицької Н.О. –головуючого,

Гоголь Т.Г.

Рогач Л.І.

за участю представників сторін:

позивача

не з’явився, про час і місце слухання справи повідомлений належним чином

відповідача

не з’явився, про час і місце слухання справи повідомлений належним чином

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу

Товариства з обмеженою відповідальністю "Українська аграрна лізингова компанія"

на постанову

від 08.02.2011 року Київського апеляційного господарського суду

у справі

№ 22/412 господарського суду міста Києва

за позовом

Фізичної особи –підприємця ОСОБА_1

до

Товариства з обмеженою відповідальністю "Українська аграрна лізингова компанія"

про

стягнення боргу, пені, 3 % річних та інфляційних збитків

ВСТАНОВИВ:

Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 звернулась до господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Українська Аграрна Лізингова Компанія" (відповідач) про стягнення суми заборгованості 43354,00 грн., пені за несвоєчасне виконання грошових зобов’язань у розмірі 8839,14 грн., індексу інфляції у розмірі 3726,00 грн. та 3% річних в сумі 1297,58грн. разом 57216,59 грн.

Згідно з поданими уточненнями позовних вимог позивачем зменшені позовні вимоги в частині стягнення пені за період з розрахунку 6 місяців у розмірі 4180,20 грн.

Рішенням господарського суду міста Києва від 01.11.2010 року (суддя Самсін Р.І.), залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 08.02.2011 року (головуючий суддя Кондес Л.О., судді Авдеєв П.В., Нєсвєтова Н.М.), позов задоволено частково.

Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Українська аграрна лізингова компанія" на користь Фізичної особи –підприємця ОСОБА_1 43354,00 грн. основного боргу, 747,11 грн. пені, 21,38 грн. річних та відповідні судові витрати.

В іншій частині позову відмовлено.

Доповідач Волковицька Н.О.

Товариство з обмеженою відповідальністю "Українська Аграрна Лізингова Компанія" звернулося до Вищого господарського суду України із касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення господарського суду міста Києва від 01.11.2010 року та постанову Київського апеляційного господарського суду від 08.02.2011 року, а справу передати на новий розгляд до господарського суду першої інстанції.

Скаржник посилається на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права та зазначає, що в порушення статті 43 Господарського процесуального кодексу України  суд першої інстанції не забезпечив правильність та повноту з'ясування усіх обставин справи, оскільки відповідач не був заслуханий у судовому засіданні, судовий розгляд відбувся без представника відповідача.

Заявник посилається на те, що судами не було проведено звірку взаєморозрахунків, що призвело до прийняття неправомірного рішення і частині суми, що була постановлена до стягнення, оскільки договором передбачено вартість договору 4090 Є по міжбанківському валютному курсу станом на 15.06.2009 року. Також договором передбачено, що в розрахунках між позивачем та відповідачем застосування курсу гривні до іноземної валюти (євро) за курсом української міжбанківської валютної біржі на день підписання договору, але позивач не надав суду доказів такого курсу, а суд не перевірив належними і допустимими доказами правильність застосування позивачем вибраного ним курсу для обґрунтування суми позовних вимог.

Заявник вважає, що судами не встановлено та не з'ясовано чи виникла спірна заборгованість із спірного договору, чи з міжнародної товарно –транспортної накладної (CMR), яка міститься в матеріалах справи, і яка відповідно до статті 4 Конвенції "Про договір міжнародного дорожнього перевезення вантажів (КДПВ)" від 19.05.1956 року є підтвердженням договору перевезення, чи узгоджував відповідач з позивачем таке перевезення відповідно до порядку, вказаного у договорі.

Крім того, на думку заявника, судами не встановлено хто є вантажовідправником та на кому згідно статті 307 Господарського кодексу України  лежить обов’язок сплатити за перевезення вантажу встановлену плату.

Обговоривши доводи касаційної скарги, заслухавши суддю –доповідача, перевіривши в межах вимог статей 108, 1117 Господарського процесуального кодексу України наявні матеріали справи на предмет правильності юридичної оцінки обставин справи та повноти їх встановлення в рішенні та постанові у даній справі, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судами попередніх інстанцій 15.06.2009 року між Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1. (перевізник) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Українська аграрна лізингова компанія" (замовник) укладено договір № 32/09 .

Відповідно до пункту 1.1 договору перевізник надає замовнику послуги по перевезенню автомашиною DAF BC1662BT/BC2719XT с/г техніки по маршруту м. Meппен (Німеччина) –м.Київ (Україна), а замовник бере на себе зобов’язання сплатити за перевезення вантажу згідно умов договору.

Згідно пункту 1.2 договору загальна вартість договору складає 4090 Є по міжбанківському валютному курсу станом на 15.06.2009 року.

При виконанні договору сторонами складено акт виконаних робіт №32/09 від 29.06.2009 року, який підписано обома сторонами та скріплено печатками, доказів які підтверджують неприйняття наданих послуг, виявлення недоліків у виконаній роботі суду не надано.

Відповідно до пункту 7.1 договору, він набирає чинність з моменту підписання його і діє до 25.05.2010 року, а в частині розрахунків –до їх повного здійснення.

Вартість послуг за договором відповідачем не сплачена, заборгованість як вважає позивач складає 43354,00 грн.

Судами встановлено, що сторонами не надано доказів про курс євро на Українській міжбанківській валютній біржі станом на день підписання договору (15.06.2009 року) та на день розвантаження вантажу (29.06.2009 року акт №32/09). Курс НБУ станом на 15.06.2009 року був за один євро -1065,9005 грн., або 43595,33,12 грн.

Відповідно до статті 626 Цивільного кодексу України договір є підставою виникнення цивільних прав та обов’язків.

Якщо у зобов’язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін) (ч.1 ст.530 Цивільного кодексу України).

Статтею 526 Цивільного кодексу України, встановлено, що зобов‘язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до статті 525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов’язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Статтею 629 Цивільного кодексу України передбачено, що договір є обов’язковим для виконання сторонами.

Згідно частини 1 статті 307 Господарського кодексу України за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов'язується доставити ввірений їй другою стороною (вантажовідправником) вантаж до пункту призначення в установлений законодавством чи договором строк та видати його уповноваженій на одержання вантажу особі (вантажоодержувачу), а вантажовідправник зобов'язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату.

Відповідно до пункту 3.1 договору розрахунки за даним договором здійснюються у безготівковій формі в гривнях шляхом переведення грошових коштів на рахунок перевізника, по курсу УМВБ на день підписання договору, в розрахунку: 100 % на день розвантаження.

При цьому, судами вірно зазначено, що у зв’язку з невиконанням умов договору про розрахунок за передплатою, при наявності виконання зобов’язання з надання послуг з боку позивача, строк оплати має визначатись з урахуванням частини 2 статті 530 Цивільного кодексу України.

В матеріалах справи міститься претензійна вимога за вих. № 186 від 15.06.2010 року, у якій позивач просив сплатити суму заборгованості за надані транспортні послуги у розмірі 43354,00 грн.; доказом направлення якої є поштовий чек № 6659 від 17.06.2010 року, виходячи з чого суди дійшли обґрунтованого висновку, що строк виконання зобов’язань по оплаті наданих послуг, з урахуванням звернення з вимогою 17.06.2010 року, станом на час вирішення спору є таким, що настав, розрахунок з позивачем мав бути здійснений у строк до 24.06.2010 року. При цьому підписанням акта від 29.06.2009 року сторони підтвердили закінчення господарської операції, яка підлягає оплаті у визначеній сумі. Доказів сплати вищевказаної заборгованості відповідачем до матеріалів справи не надано.

Згідно зі статтею 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Статтею 549 Цивільного кодексу України встановлено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання; - штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.

Згідно з пунктом 4.11 договору у разі несплати замовником коштів в порядку, як це передбачено в пункті 3.1 договору, замовник сплачує пеню за кожен день прострочки в розмірі, що не перевищує подвійної облікової ставки Національного банку України, згідно закону України "Про відповідальність за невчасне виконання грошових зобов’язань".

В силу положень частини 6 статті 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов’язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов’язання мало бути виконано. Діючим господарським законодавством не передбачена можливість нарахування пені більше ніж за півроку і цей строк є присічним.

Виходячи із вказаних норм права суди попередніх інстанцій дійшли вірного висновку про те, що розрахунок пені, яка за обліковою ставкою, встановленою Постановою Національного Банку України від 07.07.2010 року № 320 в періоді прострочення з 25.06.2010 року по 01.08.2010 року (дата на яку здійснено розрахунок позивачем) складає 747,11 грн.

Відповідно до частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов’язання, на вимогу кредитора зобов’язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Судами встановлено, що сума 3% річних за прострочення сплати 43354,00 грн. в період з 25.06.2010 року по 30.06.2010 року (дата на яку здійснено розрахунок позивачем) складає 21,38 грн. і підлягає стягненню з відповідача.

Інфляційні збитки у розмірі нарахованому позивачем судами визнані такими, що не підлягають стягненню з відповідача з огляду на те що в період за який здійснено їх нарахування (з вересня 2009 року по 25 червня 2010 року), відсутні підстави вважати відповідача таким, що прострочив, а у червні 2010 року індекс інфляції визначений на рівні 99,6%, тобто менше 100%, відповідно у цьому періоді інфляційні збитки позивач не поніс.

Здійснені позивачем розрахунки суди не прийняли до уваги, оскільки починаючи з 25.06.2010 року (семиденний строк після отримання відповідачем претензійної вимоги) наявним є факт порушення строків оплати, з яким закон пов’язує нарахування штрафних санкцій, зокрема у вигляді пені, інфляційних збитків, трьох процентів річних.

Таким чином, матеріали справи свідчать, що господарські суди попередніх інстанцій в порядку статті 43, 101 Господарського процесуального кодексу України всебічно, повно і об’єктивно розглянули в судовому процесі всі обставини справи в їх сукупності; дослідили, встановили та надали юридичну оцінку наданим сторонами доказам та дійшли обґрунтованого висновку про часткове задоволення позовних вимог.

Посилання заявника на неправильне застосування курсу Євро апеляційним судом досліджені та спростовані з огляду на те, що офіційний курс НБУ на дату укладання договору був більше ніж зазначений у розрахунку позову курс УМВБ, а відтак, враховуючи, що відповідач будь –яких доказів на підтвердження своїх доводів не надав, касаційна інстанція не приймає їх до уваги.

Решта тверджень заявника про порушення судом норм матеріального та процесуального права також не знайшли свого підтвердження, суперечать матеріалам справи та зводяться до переоцінки доказів, що відповідно статті 1117 Господарського процесуального кодексу України не входить до компетенції касаційної інстанції, в зв'язку з чим підстав для зміни чи скасування рішення та постанови у даній справі колегія суддів не вбачає.

На підставі викладеного, керуючись статтями 1115, 1117, пунктом 1 статті 1119, статтею 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

П О С Т А Н О В И В:

Рішення господарського суду міста Києва від 01.11.2010 року та постанову Київського апеляційного господарського суду від 08.02.2011 року у справі № 22/412 господарського суду міста Києва залишити без змін.

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Українська аграрна лізингова компанія" залишити без задоволення.

Головуючий суддя                                                  Н. Волковицька  

С у д д і                              Т. Гоголь  

                                                                                                    Л. Рогач