Постанова

від 09.02.2011 по справі 9/1165

РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

9/1165

РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

33001 , м. Рівне,  вул. Яворницького, 59

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"09" лютого 2011 р.                                                           Справа № 9/1165  

Рівненський апеляційний господарський суд у складі колегії:

Головуючий  суддя                         Мельник О.В.

судді                                                   Огороднік К.М. ,

 судді                                                   Коломис В.В.

при секретарі судового засідання   Турович Н.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Рівненського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю "Вудпак" на рішення господарського суду  Житомирської області від 04.11.10 р. у справі № 9/1165   (суддя   Алексєєв М.В. )

за позовом  Малої приватної фірми "Сігма-С"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Вудпак"

про стягнення заборгованості в сумі 82472 грн. 28 коп.

за участю сторін:

представник позивача - Іванюк В.І.,

представник відповідача -  не з'явився

 ВСТАНОВИВ:

Мала приватна фірма «Сігма-С»звернулась з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю «Вудпак»про стягнення заборгованості в сумі 82472,28 гривень за поставлений товар за договором купівлі - продажу.

Рішенням господарського суду Житомирської області від 04.11.2010 року (суддя  Алексєєв М.В.) позов МПФ «Сігма-С»задоволено, стягнуто з товариства з обмеженою відповідальністю «Вудпак»78749,36 грн. боргу, 2144,84 грн. пені, 1578,08 грн. інфляційних.

В обґрунтування рішення суд послався на ст.ст. 509, 525, 526, 655 ЦК України, ст.193 ГК України. Суд прийняв до уваги те, що відповідно до зобов'язань, що виникли з договору купівлі-продажу нафтопродуктів за №15 від 05.05.2009р., позивач поставив відповідачу товар (нафтопродукти) на загальну суму 82953,20грн., що підтверджується накладними, а відповідач свої зобов'язання належним чином не виконав, внаслідок чого утворилась заборгованість в сумі 78749,36 грн. Погодившись із наданим суду позивачем розрахунком основного боргу, пені та інфляційних, суд першої інстанції задоволив позов повністю.

Відповідач з прийнятим рішенням господарського суду не погодився та подав апеляційну скаргу, в якій просить його скасувати та прийняти нове рішення. Апеляційна скарга обґрунтована тим, що позивачем суду поданий некоректний розрахунок індексу інфляції та пені, у зв'язку з чим судом не прийнято до уваги, що в червні та липні 2010 року індекс інфляції мав від'ємне значення, оскільки значення індексу 0,996 та 0,998 відображають дефляцію, тому нарахована сума інфляційних підлягає зменшенню на 471,86 грн. Окрім того, вказав на невірне нарахування позивачем пені, внаслідок чого розмір пені, що підлягає стягненню складає 2709,79 грн., в той час, як судом з відповідача стягнуто 22144,84 грн.

Представник відповідача на розгляд справи до суду не з'явився, про поважність причин своєї неявки суд не повідомив, хоча про день, час та місце розгляду справи був повідомлений судом належним чином. З клопотанням про відкладення розгляду справи до суду не звертався.

Позивач надав відзив на апеляційну скаргу, в якому просив рішення суду першої інстанції залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

Представник позивача в судовому засіданні підтримала поданий суду відзив, просила рішення суду залишити без змін, а апеляційну скаргу  без задоволення посилаючись на те, що рішення суду є законним та обґрунтованим, оскільки винесено в повній відповідності з нормами матеріального та процесуального права, при цьому були належним чином з'ясовані та доведені всі обставини, що мають значення для справи.

Розглянувши апеляційну скаргу та відзив на неї, заслухавши пояснення представника позивача, вивчивши матеріали справи, наявні в ній докази, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення місцевим господарським судом, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції при винесенні оскаржуваного рішення норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Рівненського апеляційного господарського суду вважає, що рішення господарського суду першої інстанції слід залишити без змін, апеляційну скаргу –без задоволення, виходячи з наступного.

Апеляційним судом встановлено, що 05.05.2009 року між малою приватною фірмою «Сігма-С», як продавцем, та товариством з обмеженою відповідальністю «Вудпак», як покупцем, було укладено договір купівлі-продажу нафтопродуктів №15 (а.с.7-10).

Відповідно до ст. 202 ЦК України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

За змістом ст. 509 ЦК України, зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 Цивільного кодексу, зокрема, з договорів та інших правочинів.

У силу зобов'язання одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку (ч. 1 ст. 173 ГК України).

Згідно з приписами статті 193 ГК України, ст. 526 ЦК України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Відповідно до ст. 525 ЦК України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Стаття 526 ЦК України встановлює, що зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог –відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ст. 655 ЦК України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

У виконання зобов'язань за вказаним договором (п. 2.1.1.) у період з 28.05.2010 року по 09.06.2010 року позивач поставив відповідачу товар (нафтопродукти) на загальну суму 82953,20 грн., що підтверджується накладними (а.с. 11-21).

Відповідачем було частково оплачено одержаний товар платіжним дорученням № 2562 від 03.06.2010 року в сумі 4203,84 грн.

Згідно з умовами договору купівлі-продажу нафтопродуктів (п.2.2.3, п. 4.3) покупець здійснює 100% оплату товару, протягом семи банківських днів з моменту отримання товару.

Як вірно встановлено судом першої інстанції та не заперечувалось відповідачем, станом на день звернення позивача з позовом до суду, сума основного боргу покупця за договором купівлі-продажу складала 78749,36 грн., а тому на підставі п.2.2.3, п. 4.3 договору купівлі-продажу, ст. 525, ч. 1 ст. 692 ЦК України ст. 193 ГК України суд першої інстанції прийшов до вірного висновку щодо стягнення з відповідача вказаної суми основного боргу.

Відповідно до ст. 610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Згідно до ст. 611 ЦК України, у разі порушення зобов'язання настають наслідки, передбачені договором або законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Статтею 625 ЦК України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь період прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Колегія суддів апеляційного суду також погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність підстав для нарахування та стягнення на підставі ч. 2 ст. 625 ЦК України з відповідача суми боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, яка згідно наданого позивачем розрахунку становить 1578,08 грн.

При цьому апеляційний суд не може прийняти до уваги твердження відповідача щодо зменшення суми боргу в залежності від дефляції, що існувала в період прострочення виконання зобов'язання, оскільки, як слідує із змісту ч. 2 ст. 625 ЦК України сума боргу підлягає стягненню лише з урахуванням встановленого індексу інфляції й невиконання боржником грошового зобов'язання  в період дефляції не може зменшувати суму такого зобов'язання.

Згідно до ч. 1 ст. 548 ЦК України, виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 546 ЦК України, виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.

Згідно до ч. 1 ст. 230 ГК України, штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Як зазначено у ч. 4 ст. 231 ГК України, у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

В апеляційній скарзі позивач вказує на те, що судом першої інстанції невірно проведено нарахування пені в сумі 2144,84 грн. та вказано, що сума пені у розмірі подвійної облікової ставки НБУ повинна складати 2709,79 грн.

При цьому відповідач виходив з того, що пеня повинна нараховуватись, починаючи з  21.06.2010 року до 02.09.2010 року (дня звернення з позовом).

Як слідує зі змісту п. 5.2. договору купівлі-продажу, у випадку порушення покупцем термінів здійснення взаєморозрахунків, передбачених договором, покупець сплачує постачальнику пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми заборгованості за кожен день простроченого платежу. Пеня нараховується за весь період прострочення по день проведення розрахунків у відповідності з умовами договору.

Отже, з урахуванням положення п. 4.3. договору купівлі-продажу, першим днем нарахування пені у вказаному вище розмірі, в разі невиконання зобов'язання по оплаті проданого товару є восьмий банківський день з дня поставки будь-якої партії товару.

Саме в такому порядку позивачем у доданому до позовної заяви розрахунку було проведено нарахування пені, з яким погодився і суд першої інстанції.

Окрім того, днем звернення до суду з позовом є 06.09.2010 року, а не 02.09.2010 року, як про це вказує відповідач.

З указаних підстав апеляційний суд не може прийняти до уваги доводи, що містяться в апеляційній скарзі в частині невірного нарахування позивачем та судом першої інстанції індексу інфляції та пені, а вказана в рішенні суду сума пені у порівнянні з визначеною самим боржником сумою пені, що підлягає стягненню з нього, не порушує будь-якого його права.

Судова колегія вважає, що суд першої інстанції повно з'ясував обставини справи і дав їм правильну юридичну оцінку. Порушень чи невірного застосування норм матеріального чи процесуального права при розгляді спору судом першої інстанції, судовою колегією не встановлено, тому мотиви, з яких подана апеляційна скарга не можуть бути підставою для скасування прийнятого у справі рішення, а наведені в ній доводи не спростовують висновків суду.

Судові витрати за розгляд апеляційної скарги на підставі статті 49 ГПК України покладаються на апелянта.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 99, 101, 103, 105 ГПК України, Рівненський апеляційний господарський суд,

ПОСТАНОВИВ:

1.  Рішення господарського суду Житомирської області від 04.11.2010 року по справі № 9/1165 залишити без змін, апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Вудпак"  - без задоволення.

2.  Постанова набирає законної сили з дня її прийняття. Постанову апеляційної інстанції може бути оскаржено до Вищого господарського суду України у касаційному порядку через Рівненський апеляційний господарський суд протягом двадцяти днів з дня набрання постановою законної сили.

3.   Матеріали справи скеровуються в господарський суд Житомирської області.

Головуючий суддя                                                                       Мельник О.В.  

Суддя                                                                                              Огороднік К.М.  

Суддя                                                                                              Коломис В.В.