Рішення

від 22.02.2008 по справі 24/312

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

24/312

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

                                                  22.02.08                                                                                                         Справа № 24/312

   За позовом –Товариства з обмеженою відповідальністю „Спільного українсько-російського підприємства „Пальміра –Рута”, м. Київ

До відповідача –Товариства з обмеженою відповідальністю „Рентал Франчайзинг”, м. Львів

Про стягнення 281 628,22грн.

                                                                                                    Суддя Хабіб М.І.

                                                                                                    Секретар Савченко Ю.А.                                            

Представники:

Від позивача: Шикота Ю.А., Стельмахович С.І.- представники

Від відповідача: Цуприк Н.А.- директор, Борис В.Б. - представник       

Суть спору: Позов заявлено про стягнення  238 229,62 грн. заборгованості за поставлений товар, 22 991,47 грн. втрат від інфляції, 17 176,83 грн. пені, 3230,30 грн.-3 % річних.

Позовні вимоги обґрунтовані ти, що 06.04.2006р. сторонами був укладений договір №1 комерційної концесії, на виконання якого сторони уклали договір №42 купівлі-продажу від 06.04.2006р., узгодили специфікацію від 06.11.2006р. на загальну суму 357 801,20 грн. На виконання  умов договору №42 позивач поставив відповідачеві товар, який відповідач оплатив частково. Станом на 24.06.2007р. заборгованість згідно із актом звіряння розрахунків становила 243 229,62 грн.,  а на день подання позову сума боргу становить 238 229,62грн. За прострочення оплати товару на підставі  п.6.1 договору позивачем заявлена до стягнення пеня, а на підставі ст.625 ЦК України  - втрати від інфляції та 3% річних.

Відповідач проти позову заперечує з тих підстав, зокрема, що договір комерційної концесії  містить умови, які є нікчемними, оскільки передбачає, що відповідач повинен продавати товар, придбаний у позивача за цінами, визначеними за методологією, встановленою для всієї франчайзингової мережі „ Монарх” ( п.7.1.1.3 договору), встановлює на сезон нижню межу ціни на товари, що продаються відповідачем ( абз.7 ст.1); договір комерційної концесії  містить умови, які є незаконними: п.3.6 додатку №10  встановлює лише 10-денний строк для пред”явлення претензій правоволодільцю  після дати поставки товару; передбачає ( п.7.1.1.1 договору №1)  придбання товару лише у правоволодільця ( позивача), чим обмежує волю  користувача (відповідача). Відповідач вважає, що оскільки договір комерційної концесії містить як нікчемні так і оспорювані частини, його належить визнати недійсним  вцілому.

В судовому засіданні оголошувалась 31.01.2008р. оголошувалась перерва до 22.02.2008р.

Розглянувши  матеріалами справи, суд встановив наступне.

06.04.2006р. позивачем та відповідачем укладено договір №1 комерційної концесії, предметом якого є надання правоволодільцем ( позивачем у справі) користувачу ( відповідачеві у справі)  за плату ( роялті) права користування відповідно до встановлених договором вимог належних                правоволодільцю прав інтелектуальної власності з метою продажу товару.

Умови поставки товару встановлюються договором купівлі-продажу, що укладається сторонами і є додатком. №10 до цього договору (ст.1 договору №1).

Згідно із договором купівлі-продажу  №42 від 06.04.2006р. ( додаток №10 до договору комерційної концесії №1), укладених позивачем та відповідачем, позивач продає, а відповідач купує та оплачує товар ( взуття жіноче і чоловіче) на умовах та в порядку, визначених цим договором в кількості, асортименті та за цінами, вказаними у специфікаціях, які є невід”ємною частиною цього договору.

Специфікацією від 06.11.2006р., підписаною двома сторонами, передбачена поставка товару на загальну суму 357 801,20 грн.

Порядок оплати товару встановлений сторонами у п.4.3 договору, а саме:

-          попередня оплата у розмірі 10% від загальної вартості товару на сезон, визначеної у специфікації сплачується до 15 жовтня для сезону „весна-літо”, та до 15 квітня –для сезону „осінь-зима”;

-          30%  безпосередньо перед кожною поставкою упродовж 3-х банківських днів з дня виставлення рахунка-фактури;

-          решта 60% вартості кожної поставки партії товару –упродовж 90 календарних днів з дня поставки  відповідної партії; поставки партій товару, строк оплати яких відповідно до цього пункту договору закінчується після завершення відповідного сезону, повинні бути оплачені у повному обсязі до закінчення відповідного сезону( „весна –літо” –до 31 липня, а „ осінь-зима” –до 31 січня).

Як вбачається із акта звірки взаєморозрахунків за період з 01.01.2007р. по 24.06.2007р., станом на 01.01.2007р. заборгованість відповідача становила 75 811,46грн. Видатковими накладними, які є у матеріалах справи підтверджено, що за період з лютого по травень 2007р. позивач поставив відповідачеві товар на загальну суму 248909.43грн. Відповідач частково оплатив товар, а частково повернув повернув. Заборгованість станом на 24.06.2007р. становить 243 229,62 грн., що підтверджено актом звірки взаєморозрахунків, підписаним представниками двох сторін, підписи яких скріплені печатками товариств. Як пояснили сторони в судовому засіданні, після проведення звірки відповідач ще сплатив 5000,00грн, тому до стягнення заявлена сума боргу 238 229,62 грн.

За несвоєчасну оплату товару позивачем заявлені до стягнення втрати від інфляції, нараховані за червень – листопад 2007р. в сумі 22 991,47 грн., 3 % річних,  нараховані за період з  22.05 по 14.12.2007р., в сумі 3230,30грн. та пеня в сумі  17 176,83 грн, нарахована за період з 22.05 по 14.12.2007р.

Дослідивши всі обставини справи та оцінивши подані докази, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають до задоволення частково  з наступних підстав.

Відповідно до ст.. 1115 ЦК України, за договором комерційної концесії одна сторона             (правоволоділець) зобов”язується надати другій стороні (користувачеві) за плату право користування  відповідно до її вимог комплексом належних цій стороні прав з метою виготовлення або продажу певного виду товару та ( або) надання послуг.

Предметом договору комерційної концесії є право на використання об”єктів права інтелектуальної власності (торговельних марок, промислових зразків, винаходів тощо) комерційного досвіду та ділової репутації ( ст. 1116 ЦК України).

Згідно із ст.655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона ( продавець) передає або зобов”язується передати у власність  товар у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає  або зобов”язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму

Покупець зобов”язується оплатити товар за ціною, встановленою у договорі (ст. 691 ЦК України).

Відповідно до ст.692 ЦК України, покупець зобов”язаний оплатити товар після його прийняття, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Виконання зобов”язання може забезпечуватися, зокрема, неустойкою ( штрафом, пенею), що встановлено ст.546,549 ЦК України, ст. ст.199,230  ГК України.

Відповідно до ст.ст. 526, 530 ЦК України, ст..193 ГК України, зобов”язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору, вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства та у встановлений строк. Одностороння відмова від виконання зобов”язання не допускається, крім випадків, встановлених законом.

Згідно із ст..611 ЦК України, у разі порушення зобов”язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки, відшкодування збитків.

В силу ст.625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов”язання, на вимогу кредитора зобов”язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь період прострочення, а також 3 % річних.

Матеріалами справи підтверджено, що сторонами був укладений договір комерційної концесії №1, згідно із яким  позивач надав відповідачеві  право  на використання об”єкта права інтелектуальної власності, а саме:  торговельної марки франчайзингової мережі  „Монарх” з метою продажу товарів. Названим договором   передбачено, що товари, які продаються користувачем франчайзингової мережі  „Монарх” , поставляє правоволоділець, на умовах, встановлених договором  купівлі-продажу. Сторони уклали договір купівлі –продажу № 42, погодили конкретні умови продажу товару,  погодили специфікацію. Як вбачається із специфікації, сторонами  погоджені, зокрема, оптові ціни на товар, за якими позивач продає товар відповідачеві. Видатковими накладними, які є у матеріалах справи, підтверджено, що саме за погодженими оптовими цінами позивач відпускав товар відповідачеві. Факт отримання товару від позивача за оптовими цінами відповідач не заперечує. У договорі №42 сторони визначили порядок та строк оплати товару. Матеріалами справи, зокрема, актом звірки розрахунків, підтверджена заборгованість відповідача перед позивачем за поставлений товар, виходячи із погоджених оптових цін. Відповідач не заперечує, що не оплатив товар на суму 238 229,62 грн.

Відтак суд вважає,  що позовні вимоги в частині стягнення основного боргу, втрат від інфляції та 3% річних обгрунтовані, підтверджені належними доказами та підлягають до задоволення.

В частині стягнення пені, яка нарахована на підставі пункту 6.1 договору №42, позовні вимоги підлягають до задоволення частково з огляду на наступне. Пунктом 6.1 договору встановлена сплата пені за несвоєчасну оплату товару у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми боргу за кожний день прострочення. Згідно із розрахунком позивача, пеня нарахована за період з 22.05 по 14.12.2007р., зокрема , за прострочення оплати товару, поставленого по накладних № 59818, № 60029, № 60078, №60338, № 60398 , пеня нарахована за 205днів, 202дні, 202дні,197днів,197днів, що суперечить вимогам п.6 ст. 232 Господарського кодексу України, яким передбачено, що нарахування штрафних санкцій припиняється через 6 місяців від дня, коли зобов”язання мало бути виконане. За прострочення оплати товару, поставленого по інших накладних, пеня нарахована у межах 6 місяців.

Отже,  загальна сума пені, яка підлягає стягненню становить 16 664,92грн., яку суд вважає можливим керуючись ст. 83 ГПК України, ст.233 ГК України, зменшити до 10 000,00грн.

Щодо  доводів відповідача  про нікчемність та незаконність окремих положень  договору комерційної концесії, та цього договору вцілому із всіма додатками, в т.ч і договору купівлі-продажу №42, то в силу ст.217 ЦК України, недійсність окремої частини правочину не має наслідком недійсності інших його частин і правочину вцілому, якщо можна припустити, що правочин був би вчинений і без включення до нього недійсної частини. На думку суду, положення договору купівлі-продажу №42, на умовах та на виконання якого був поставлений товар відповідачеві, щодо оплати товару, строків оплати, відповідальності за прострочення оплати, не суперечать вимогам чинного законодавства, договір купівлі-продажу № 42 є чинними. Відтак, відсутні підстави для відмови у задоволенні позову. Якщо відповідач вважає, що окремі положення договору комерційної концесії чи договір вцілому є нікчемними  або суперечать вимогам закону, він вправі звернутись до суду у встановленому законом порядку з окремим позовом. Отже, на момент вирішення спору договір купівлі-продажу № 42, як і договір комерційної концесії №1, є чинними. Положення  договору купівлі-продажу №42 щодо   зобов”язання відповідача оплатити  товар у встановлений договором строк , який був  поставлений на  виконання договору купівлі-продажу за погодженими цінами, відповідальності за несвоєчасну оплату,  не суперечать закону. Крім того, заперечення відповідача стосуються, зокрема, встановлення договором комерційної концесії роздрібних  цін, за якими відповідач повинен продавати товар, придбаний у позивача, а не оптових цін, по яких відповідач зобов”язувався оплатити товар позивачеві.

З огляду на те, що спір виник з вини відповідача, судові витрати покладаються на відповідача пропорційно сумі задоволених позовних вимог.

     На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 22, 33, 34, 36, 43, 49, 77, 82-85 ГПК України, суд

                                                                  ВИРІШИВ:

1.          Позов задоволити частково.

         Стягнути  із Товариства з обмеженою відповідальністю „Рентал Франчайзинг”,  ідент. код 34259878, адреса: м. Львів, вул. Смаль-Стоцького,11, на користь Товариства з обмеженою відповідальністю „Спільного українсько-російського підприємства „Пальміра –Рута”,ідент. код 20013430, адреса: 04112, м.Київ, вул. В.Васильківська,143/2,  –238 229,62 грн.- боргу, 22 991,47 грн.- втрат від інфляції,10 000,00 грн. пені, 3230,30 грн.-3 % річних ,2744,51 грн. державного мита та 115,00грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

         Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

    2.  В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

           Суддя