Рішення

від 14.03.2011 по справі 39/22

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

   ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  міста КИЄВА

01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б     тел. 284-18-98

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа №  39/22

14.03.11

За позовом Товариства з додатковою відповідальністю «Альянс Україна»

до   1)   Відкритого акціонерного товариства «Українська страхова компанія «Дженералі

Гарант»

2)   Приватного підприємства «Грінлайт»

про                   стягнення 6369,28 грн.

Суддя   Гумега О.В.

Представники сторін :

від позивача: Самборська Ю.В., довіреність № б/н від 10.12.2010 р.

від відповідача -1:   не з»явились     

від відповідача -2:   не з»явились           

  ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

  Товариство з додатковою відповідальністю «Альянс Україна»(позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом про стягнення в порядку регресу збитків з Відкритого акціонерного товариства «Українська страхова компанія «Дженералі Гарант»(відповідач-1) - в розмірі 5859,28 грн., з Приватного підприємства «Грінлайт»(відповідач-2) –в розмірі 510,00 грн., а також про відшкодування судових витрат.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 19.01.2011 р. було порушено провадження у справі № 39/22, розгляд справи було призначено на 28.02.2011 р.

В судовому засіданні 28.02.2011р. представник позивача подав документи на виконання вимог ухвали суду від 19.01.2011 р. позовні вимоги підтримав в повному обсязі, просив суд позов задовольнити. Позовні вимоги позивача мотивовані тим, що позивачем, як страховиком відповідно до Полісу добровільного комплексного страхування ризиків, пов»язаних з експлуатацією наземного транспорту № 200.0011955 від 30.01.2007 р., було виплачено страхувальнику страхове відшкодування в розмірі  6369,28  грн., внаслідок чого до позивача в порядку ст. 27 Закону України "Про страхування" та статті 993 Цивільного кодексу України перейшло право вимоги (регресу) в межах здійснених фактичних затрат до відповідачів, як до осіб, які відповідальні за заподіяні збитки, оскільки саме з вини особи, яка є працівником відповідача-2 та керувала транспортним засобом, що належить відповідачу-2, цивільно-правова відповідальність якого (як особи, що експлуатує забезпечений транспортний засіб на законних підставах) застрахована у відповідача-1, сталася ДТП, наслідки якої визнано позивачем страховим випадком та здійснено виплату страхової суми страхувальнику.

Відповідач-1 в судове засідання 28.02.2011 р. не з»явився, вимоги ухвали суду від 19.01.2011 р. не виконав, про час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином.

Відповідач-2 в судове засідання 28.02.2011 р. також не з»явився, вимоги ухвали суду від 24.12.2010 р. не виконав, про час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 28.02.2011 р. на підставі ст. 77 ГПК України розгляд справи було відкладено на 14.03.2011 р. о 10:20 год.

Представник позивача в судове засідання 14.03.2011 р. з»явився, вимоги ухвали суду від 28.02.2011 р. виконав частково, зокрема, не надав суду доказів звернення до відповідача-2 з вимогою про відшкодування збитку.

Представник позивача в судовому засіданні 14.03.2011 р. залучив до матеріалів справи копії наступних документів: регресної вимоги № Н –1628/04 від 13.04.2009 р. ТДВ «Альянс Україна»до ВАТ УСК «Дженералі Гарант»; листа № 14291-21 від 21.10.2009 р. ВАТ УСК «Дженералі Гарант»стосовно розгляду заяви ТДВ «Альянс Україна»про виплату страхового відшкодування.

Представники відповідача-1 та відповідача-2 в судове засідання 14.03.2011 р. не з»явилися, вимоги ухвал суду від 19.01.2011 р. та від 28.02.2011 р. не виконали, про час та місце розгляду справи були повідомлені належним чином.

Відповідно до ч. 1 ст. 64 ГПК України ухвала про порушення провадження у справі надсилається сторонам  за повідомленою ними господарському суду поштовою адресою. У разі ненадання сторонами інформації щодо їх поштової адреси, ухвала про відкриття провадження у справі надсилається за адресою місцезнаходження (місця проживання) сторін, що зазначена в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців. У разі відсутності сторін за такою адресою, вважається, що ухвала про порушення провадження у справі вручена їм належним чином.

Поштове відправлення з ухвалами Господарського суду міста Києва № 39/22 від 19.01.2011 р. та від 28.02.2011 р. було направлене відповідачу-1 та відповідачу-2 за адресами, вказаними у позовній заяві, які відповідають адресам місцезнаходження відповідача-1 та відповідача-2, що підтверджується витягами з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб –підприємців станом на 16.02.2011 р.

Поштове відправлення з ухвалою суду від 19.01.2011 р. отримане відповідачем-1  - 24.12.2011 р., а з ухвалою суду від 28.02.2011 р. –04.03.2011 р., що підтверджується повідомленнями про вручення поштового відправлення № 01030 1294737 6 та № 01030 1294928 0 (наявні в матеріалах справи).

Поштове відправлення, направлене відповідачу-2 24.12.2011 р., повернулось на адресу суду з відміткою пошти «за зазначеною адресою не зареєстровано» (наявне в матеріалах справи).

Водночас до повноважень господарських судів не віднесено з'ясування фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій (п. 19 інформаційного листа Вищого господарського суду від 13.08.2008, № 01-8/482 "Про деякі питання застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у першому півріччі 2008 року").

Крім того, відповідно до п. 4 інформаційного листа від 02.06.2006 N 01-8/1228 "Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2005 році", примірники повідомлень про вручення рекомендованої кореспонденції, повернуті органами зв'язку з позначками "адресат вибув", "адресат відсутній" і т. п., з урахуванням конкретних обставин справи можуть вважатися належними доказами виконання господарським судом обов'язку щодо повідомлення учасників судового процесу про вчинення цим судом певних процесуальних дій.

Письмових заяв, повідомлень суду щодо поважності причин відсутності представників відповідачів в судових засіданнях 28.02.2011 р. та 14.03.2011 р. від останніх до суду не надходило.

За наведених обставин та з урахуванням приписів ст. 64 ГПК України, вважається, що ухвала суду від 19.01.2011 р.  вручена відповідачам належним чином. При цьому суд прийшов до висновку про можливість розгляду справи по суті в судовому засіданні 14.03.2011 р. та за відсутністю відповідачів, запобігаючи одночасно безпідставному затягуванню розгляду спору та з огляду на встановлений статтею 69 ГПК України двомісячний строк вирішення спору.

Представник позивача в судовому засіданні 14.03.2011 р. надав усні пояснення по суті заявлених позовних вимог, позовні вимоги підтримав повністю.

Згідно ст. 75 ГПК України, справа розглядалась за наявними в ній матеріалами, оскільки відзив на позовну заяву і витребувані господарським судом документи відповідачами не подано.

Після виходу суду з нарадчої кімнати, у судовому засіданні 14.03.2011 р. було проголошено вступну та резолютивну частину рішення та повідомлено, що повне рішення буде складено у термін, передбачений ч. 4 ст. 85 ГПК України.

Заслухавши пояснення представника позивача , дослідивши наявні у матеріалах справи докази, оглянувши в судових засіданнях оригінали документів, копії яких знаходяться в матеріалах справи, Господарський суд міста Києва

  ВСТАНОВИВ:

  30.01.2007 року між Товариством з додатковою відповідальністю «РОСНО Україна», як страховиком, та ОСОБА_2, як страхувальником, було укладено поліс добровільного комплексного страхування ризиків, пов»язаних з експлуатацією наземного транспорту № 2000011955 від 30.01.2007 р., згідно умов якого об’єктом страхування є транспортний засіб марки Opel Astra, державний реєстраційний номер НОМЕР_2.

З матеріалів справи вбачається, що правонаступником всіх прав і обов»язків Товариства з додатковою відповідальністю «РОСНО Україна»є  Товариство з додатковою відповідальністю «Альянс Україна»(позивач) (п. 1.1 Статуту Товариства з додатковою відповідальністю «Альянс Україна»).

Умовами вищенаведеного полісу сторонами було погоджено, що до переліку страхових ризиків включено, зокрема, ДТП.

Згідно полісу № ВА/7964953 від 01.03.2007 р., між відповідачем –1 –Відкритим акціонерним товариством «Українська страхова компанія «Дженералі Гарант», як страховиком, та відповідачем-2 - Приватним підприємством «Грінлайт», як страхувальником, було укладено договір обов’язкового страхування цивільної –правової відповідальності власників наземних транспортних засобів (договір І типу), строком дії з 01.03.2007  р. по 29.02.2008 р., з лімітом відповідальності за шкоду заподіяну майну 25500,00 грн., франшиза - 510,00 грн., забезпечений транспортний засіб –Daewoo Lanos TF55Y.

Згідно Довідки УДАІ ГУМВС України в м. Києві від 28.01.2008 р., 17.10.2007 р. в м. Києві на вул. Пулюя, 2, сталася ДТП за участю застрахованого автомобіля марки Opel Astra, державний реєстраційний номер НОМЕР_2, під керуванням водія ОСОБА_2 (власника ТЗ) та автомобіля марки Daewoo Lanos, державний реєстраційний номер НОМЕР_3, що належить Приватному підприємству «Грінлайт», під керуванням водія ОСОБА_3, внаслідок чого відбулось пошкодження автомобілів.

Постановою Солом»янського районного суду м. Києва від 30.11.2007 р. у справі № 3-25776/07р. ОСОБА_3 визнано винним у вчиненні правопорушення, передбаченому ст. 124 Кодексу України про адміністративні правопорушення та притягнуто до адміністративної відповідальності у вигляді накладення штрафу.

Відповідно до Звіту № 3233 з визначення вартості матеріального збитку, завданого власнику транспортного засобу від 07.11.2007 р., складеного ТОВ «Незалежна експертна компанія»на замовлення позивача, вартість матеріального збитку, завданого власнику автомобіля Opel Astra, державний реєстраційний номер НОМЕР_2, внаслідок пошкодження при ДТП складає 6369,28 грн.

Згідно страхового акту № 017100 від 04.02.2008 р. Товариство з додатковою відповідальністю «Альянс Україна»(позивач) визнало пошкодження транспортного засобу (марки Opel Astra, державний реєстраційний номер НОМЕР_2, власник ТЗ –ОСОБА_2.) внаслідок ДТП, яке сталося 17.10.2007 р., страховим випадком - "ДТП (без вини водія)", передбаченим умовами полісу добровільного комплексного страхування ризиків, пов»язаних з експлуатацією наземного транспорту № 2000011955 від 30.01.2007 р., та визначила згідно розрахунку страхового відшкодування (додаток № 1 до наведеного акту) суму страхового відшкодування у зв»язку зі страховим випадком у розмірі 6369,28 грн.

Згідно платіжного доручення № 1989 від 12.02.2008 р. позивач на підставі полісу № 2000011955 від 30.01.2007 р. здійснив виплату страхового відшкодування ОСОБА_2 в розмірі 6369,28 грн.

Відповідно до регресної вимоги № Н –1628/04 від 13.04.2009 р., позивач звернувся до відповідача-1 з вимогою про сплату 6369,28 грн. виплаченого позивачем страхового відшкодування (копія вимоги наявна в матеріалах справи).

Згідно з відповіддю відповідача-1 № 14291-21 від 21.10.2009 р. на вимогу позивача про оплату відшкодування в порядку регресу, відповідач-1 з метою прийняття відповідного рішення просив позивача надати фото пошкодженого автомобіля на його електронну адресу (копія листа наявна в матеріалах справи).

Пунктом 3 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України (надалі –ЦК України) визначено, що підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є завдання майнової (матеріальної) шкоди іншій особі.

Частиною 1 статті 14 Цивільного кодексу України визначено, що цивільні обов'язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства.

Відповідно до ч. 1 ст. 1166 ЦК України, майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Згідно з ст. 1187 ЦК України, джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов'язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо- і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб. Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

Відповідно до вимог ст. 1172 ЦК України юридична особа відшкодовує шкоду, завдану їхнім працівником під час виконання своїх трудових  (службових) обов’язків.  

Згідно з роз’ясненнями, викладеними, зокрема, у пункті 4 постанови Пленуму Верховного Суду України № 6 від 27 березня 1992 року "Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди", джерелом підвищеної небезпеки належить визнавати будь-яку діяльність, здійснення якої створює підвищену імовірність заподіяння шкоди через неможливість контролю за нею людини, а також діяльність по використанню, транспортуванню, зберіганню предметів, речовин і інших об'єктів виробничого, господарського чи іншого призначення, які мають такі ж властивості. Майнова відповідальність за шкоду, заподіяну діями таких джерел, має наставати як при цілеспрямованому їх використанні, так і при мимовільному прояві їх шкідливих властивостей (наприклад, у випадку заподіяння шкоди внаслідок мимовільного руху автомобіля).

Під володільцем джерела підвищеної небезпеки розуміється юридична особа або громадянин, що здійснюють експлуатацію джерела підвищеної небезпеки в силу права власності, повного господарського відання, оперативного управління або з інших підстав (договору оренди, довіреності тощо).

Не вважається володільцем джерела підвищеної небезпеки і не несе відповідальності за шкоду перед потерпілим особа, яка управляє джерелом підвищеної небезпеки в силу трудових відносин з володільцем цього джерела (шофер, машиніст, оператор тощо).

Частина 1 статті 22 ЦК України встановлює, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.

Збитками, у відповідності до ч. 2 ст. 22 ЦК України, зокрема, є втрати, яких особа зазнала у зв‘язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки).

Стаття 979 ЦК України  визначає, що за договором страхування одна сторона (страховик) зобов'язується у разі настання певної події (страхового випадку) виплатити другій стороні (страхувальникові) або іншій особі, визначеній у договорі, грошову суму (страхову виплату), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі та виконувати інші умови договору.

Згідно ст. 990 ЦК України страховик здійснює страхову виплату відповідно до умов договору на підставі заяви страхувальника (його правонаступника) або іншої особи, визначеної договором, і страхового акта (аварійного сертифіката).

Вимогами статті 993 ЦК України встановлено, що до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, у межах фактичних витрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за завдані збитки.

Приписами ст. 228 Господарського кодексу України також передбачено, що учасник господарських відносин, який відшкодував збитки, має право стягнути збитки з третіх осіб у порядку регресу.

Згідно зі статтею 1 Закону України від 07.03.1996, № 85/96-ВР "Про страхування" (надалі –Закон України "Про страхування") страхування - це вид цивільно-правових відносин щодо захисту майнових інтересів громадян та юридичних осіб у разі настання певних подій (страхових випадків), визначених договором страхування або чинним законодавством, за рахунок грошових фондів, що формуються шляхом сплати громадянами та юридичними особами страхових платежів (страхових внесків, страхових премій) та доходів від розміщення коштів цих фондів.

Абзацом 1 ст. 9 Закону України "Про страхування" визначено, що страхова сума - грошова сума, в межах якої страховик відповідно до умов страхування зобов'язаний провести виплату при настанні страхового випадку,

Абзацом 16 ст. 9 Закону України "Про страхування" визначено, що страхове відшкодування -  це страхова виплата, яка здійснюється страховиком у межах страхової суми за договорами майнового страхування і страхування відповідальності при настанні страхового випадку.

Відповідно до ст. 16 Закону України "Про страхування" договір страхування - це письмова угода між страхувальником і страховиком, згідно з якою страховик бере на себе зобов'язання у разі настання страхового випадку здійснити страхову виплату страхувальнику або іншій особі, визначеній у договорі страхування страхувальником, на користь якої укладено договір страхування (подати допомогу, виконати послугу тощо), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі у визначені строки та виконувати інші умови договору.

Згідно зі ст. 27 Закону України "Про страхування" та ст. 993 ЦК України до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, в межах фактичних затрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за заподіяний збиток.

Відповідно до п. 15.1 ст. 15 Закону України від 01.07.2004, № 1961-IV "Про обов’язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" (надалі - Закон України "Про обов’язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів") договори обов’язкового страхування цивільно-правової відповідальності можуть укладатися, зокрема, на умовах страхування відповідальності за шкоду заподіяну життю, здоров’ю третіх осіб внаслідок експлуатації транспортного засобу, визначеного в договорі страхування, будь-якою особою, яка експлуатує його на законних підставах (договір I типу).

Відповідно до пункту 22.1 статті 22 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" при настанні страхового випадку страховик відповідно до лімітів відповідальності страховика відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, яка була заподіяна у результаті дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров'ю, майну третьої особи.

Відповідно до постанови Пленуму Верховного Суду України № 6 від 27 березня 1992 року "Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди" суди, розглядаючи позови про відшкодування шкоди, повинні мати на увазі, що шкода, заподіяна майну юридичної особи, підлягає відшкодуванню в повному обсязі особою, яка її заподіяла, за умови, що дії останньої були неправомірними, а між ними і шкодою є безпосередній причинний зв'язок та є вина зазначеної особи.

Згідно статті 1191 ЦК України, особа, яка відшкодувала шкоду, завдану іншою особою, має право зворотної вимоги (регресу) до винної особи у розмірі виплаченого відшкодування, якщо інший розмір не встановлений законом.

Приписами статей 33, 34 Господарського процесуального кодексу України (надалі –ГПК України) передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи, обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Частиною 4 статті 35 ГПК України визначено, що рішення суду з цивільної справи, що набрало законної сили, є обов'язковим для господарського суду щодо фактів, які встановлені судом і мають значення для вирішення спору.

Матеріалами справи підтверджується, що ДТП, яке сталося 17.10.2007 р. в м. Києві на вул. Пулюя, 2, визнано позивачем страховим випадком, передбаченим умовами полісу добровільного комплексного страхування ризиків, пов»язаних з експлуатацією наземного транспорту № 2000011955 від 30.01.2007 р., про що складено страховий акт № 017100 від 04.02.2008 р. та здійснено відповідну виплату страхового відшкодування в сумі 6369,28 грн. згідно платіжного доручення № 1989 від 12.02.2008 р.

Відповідно до постанови Солом»янського районного суду м. Києва від 30.11.2007 р. у справі № 3-25776/07р. водія ОСОБА_3, який на час вчинення ДТП перебував у трудових відносинах з відповідачем –2, цивільно-правова відповідальність якого (як особи, що експлуатує забезпечений транспортний засіб на законних підставах) застрахована у відповідача –1 відповідно до полісу № ВА/7964953 від 01.03.2007 р. обов’язкового страхування цивільної –правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, визнано винним у вчиненому правопорушенні та накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу.

При цьому, в якості доказу того, що водій ОСОБА_3 на час вчинення ДТП перебував у трудових відносинах з відповідачем –2 на посаді водія –експедитора, в матеріалах справи наявна довідка Приватного підприємства «Грінлайт»вих. № 52 від 30.10.2009 р.

Судом також враховано, вказаний поліс № ВА/7964953 від 01.03.2007 р. віднесено до договору І типу Зокрема, у відповідності до п. 15.1  ст. 15 Закону України "Про обов’язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" до договору І типу віднесено договір обов’язкового страхування цивільно-правової відповідальності, укладений на умовах страхування відповідальності за шкоду заподіяну життю, здоров’ю третіх осіб внаслідок експлуатації транспортного засобу, визначеного в договорі страхування, будь-якою особою, яка експлуатує його на законних підставах.

Полісом № ВА/7964953 від 01.03.2007 р. передбачено, що ліміт відповідальності за шкоду заподіяну майну 25500,00 грн., франшиза - 510,00 грн. (пункт 2 даного полісу).

Статтею 29 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" визначено, що у зв'язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов'язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством, включаючи витрати на усунення пошкоджень, зроблених навмисно з метою порятунку потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, з евакуацією транспортного засобу з місця дорожньо-транспортної пригоди до місця проживання того власника чи законного користувача транспортного засобу, який керував транспортним засобом у момент дорожньо-транспортної пригоди, чи до місця здійснення ремонту на території України.

Таким чином, особами відповідальними за завдані гр. ОСОБА_2 (власнику автомобіля марки Opel Astra, державний реєстраційний номер НОМЕР_2, який є об»єктом страхування за полісом добровільного комплексного страхування ризиків, пов»язаних з експлуатацією наземного транспорту № 2000011955 від 30.01.2007 р.) збитки, у спірному випадку є Відкрите акціонерне товариство «Українська страхова компанія «Дженералі Гарант»(відповідач-1) відповідно до положень  Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" в межах, передбачених полісом обов’язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів № ВА/7964953 від 01.03.2007 р., та Приватне підприємство «Грінлайт»(відповідач-2) відповідно до вимог ст. ст. 1172, 1187 Цивільного кодексу України в тій частині, що не підлягає відшкодуванню відповідачем-1, як страховиком за договором обов’язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, зокрема, в частині відшкодування франшизи, передбаченої наведеним полісом № ВА/7964953 від 01.03.2007 р.

З урахуванням наведеного, суд дійшов висновку, що позивач на підставі ст.ст. 22, 993, 1191 Цивільного кодексу України, ст. 228 Господарського кодексу України набув право регресу до відповідачів щодо відшкодування останніми понесених позивачем витрат у вигляді суми виплаченого страхового відшкодування у загальному розмірі 6369,28 грн.

В той же час, судом встановлено, що між позивачем та відповідачем-1, позивачем та відповідачем-2 відсутні договірні зобов’язання, а відтак і не узгоджено у письмовій формі строк (термін) виконання відповідачем-1 зобов’язання по виплаті страхового відшкодування в порядку регресу в сумі 5859,28 грн. та відповідачем-2 зобов’язання по виплаті франшизи в сумі 510,00 грн., а тому умови виплати відшкодування визначаються вимогами чинного законодавства, а саме частиною другою статті 530 Цивільного кодексу України, якою встановлено, що боржник повинен виконати свій обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Як вбачається з матеріалів справи, зокрема, регресної вимоги № Н –1628/04 від 13.04.2009 р., позивач звернувся до відповідача-1 з вимогою про відшкодування виплаченої позивачем страхової суми. При цьому, отримання відповідачем-1 зазначеної регресної вимоги підтверджується відповіддю відповідача-1 № 14291-21 від 21.10.2009 р.

Регресна вимога позивача № Н –1628/04 від 13.04.2009 р вважається судом вимогою, що пред»явлена позивачем відповідачу-1 в порядку ч. 2 ст. 530 ЦК України, строк оплати заборгованості відповідачем-1 є таким, що настав.

З матеріалів справи вбачається, а відповідачем-1 не спростовано, що станом на час розгляду справи по суті відповідач-1 не оплатив позивачу страхове відшкодування в порядку регресу в сумі 5859,28 грн. За таких обставин, вимоги позивача щодо стягнення з відповідача-1 грошових коштів у наведеній сумі визнаються судом обґрунтованими і підлягають задоволенню повністю.

Натомість, станом на момент вирішення спору по суті позивач не надав суду належних та допустимих доказів, в розумінні ст.ст. 33, 34 Господарського процесуального кодексу України, надання (виставлення, надсилання) позивачем відповідачу-2 вимоги про відшкодування 510,00 грн. франшизи (як-то: листи –вимоги, фіскальні чеки поштової установи з описом вкладеного та повідомленням про вручення, отримання уповноваженим представником відповідача-2 тощо).

Таким чином суд дійшов висновку, що хоча на даний час у відповідача-2 перед позивачем й існує заборгованість у сумі 510,00 грн., однак строк оплати цієї заборгованості не настав, оскільки позивачем не надано належних та допустимих доказів пред’явлення відповідачу-2 вимоги про відшкодування 510,00 грн. франшизи, а тому підстави для стягнення з відповідача-2 наведеної суми в порядку регресу відсутні. З огляду на викладене, позовні  вимоги позивача про стягнення з відповідача-2 франшизи в сумі 510,00 грн. задоволенню не підлягають.

Відповідно до ст. 49 ГПК України, при частковому задоволенні позову витрати по сплаті державного мита та на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу господарський суд покладає на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

  Керуючись ст.ст. 228, 352, 354 Господарського кодексу України, ст.ст. 11, 14, 22, 530, 979, 980, 993, 1166, 1172, 1187, 1191, ст.ст. 1, 9, 16, 27 Закону України від 07.03.1996 р. № 85/96-ВР «Про страхування», ст.ст. 15, 22, 29 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», ст.ст. 33, 44, 49, 75, 82-85, 116 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва

  В И Р І Ш И В:

  1.   Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Відкритого акціонерного товариства «Українська страхова компанія «Дженералі Гарант»(01042, м. Київ, провулок Новопечерський, 19/3; ідентифікаційний код 24580961) з будь-якого рахунку виявленого державним виконавцем під час виконання рішення суду на користь Товариства з додатковою відповідальністю «Альянс Україна»(04107, м. Київ, вул. Багговутівська, 8/10; ідентифікаційний код 32253696; р/р 26501227 в ПАТ «Райффайзен Банк Аваль», МФО 300335) 5859,28 грн. (п»ять тисяч вісімсот п»ятдесят дев»ять гривень 28 коп.) як відшкодування збитків в порядку регресу, 93,83 грн. (дев»яносто три гривні 83 коп.) витрат по сплаті державного мита та 217,10 грн. (двісті сімнадцять гривень 10 коп.) витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

3. В іншій частині позову відмовити.

4. Видати наказ.

 Відповідно до ч. 5 ст. 85 ГПК України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги (ч. 1 ст. 93 ГПК України), якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

  Суддя                                                                                                 Гумега О. В.

  Дата підписання повного рішення: 18.03.2011 р.