Постанова

від 26.02.2008 по справі 21/392

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

21/392

      КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД       

01025, м.Київ, пров. Рильський, 8                                                            т. (044) 278-46-14

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

 26.02.2008                                                                                           № 21/392

 Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

 головуючого:          Губенко Н.М.

 суддів:             

 при секретарі:            

 За участю представників:

 від позивача - Качмарик О.Б. – головний спеціаліст-юрисконсульт (дов.№28/33 від 08.02.2008);

 від відповідача 1 - Цимбаліст В.В. – заступник начальника відділу правової та претензійної роботи (дов. №155/1/11-5027);

від відповідача 2 - Нечипорчук Н.О. – провідний спеціаліст (дов. №225-КР-27 від 14.01.2008);

від третьої особи - Качмарик О.Б. – головний спеціаліст-юрисконсульт (дов. №16/11-2/13-08 від 16.01.2008),

 розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційні скарги Комунального підприємства “Київжитлоспецексплуатація” та Київської міської ради

 на рішення Господарського суду м.Києва від 07.11.2007

 у справі № 21/392  

 за позовом                               Державної служби контролю за переміщенням культурних цінностей через державний кордон України

 до                                                   1. Комунального підприємства “Київжитлоспецексплуатація”

                                                  2. Київської міської ради

 третя особа позивача                     Міністерство культури і туризму України

 про                                                  зобов'язання до укладення договору оренди

Ухвалами Київського апеляційного господарського суду від 29.01.2008та від 12.02.2008 розгляд справи № 21/392 було відкладено в порядку ст. ст.77, 99 ГПК України.

ВСТАНОВИВ:

 Рішенням Господарського суду м. Києва від 07.11.2007 у справі №21/392 позов Державної служби контролю за переміщенням культурних цінностей через державний кордон України (надалі – позивач) до Комунального підприємства “Київжитлоспецексплуатація” (надалі – відповідач 1) та Київської міської ради (надалі відповідач 2), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача: Міністерство культури і туризму України, задоволено у повному обсязі; скасовано рішення Київської міської ради в частині відмови в продовженні договору оренди нежилого приміщення у будинку №16-А по вул. Липській площею 163, 3 кв. м.; зобов'язано Київську міську раду прийняти рішення щодо передачі в оренду позивачу нежилого приміщення у будинку №16-А по вул. Липській загальною площею 163, 3 кв. м.; зобов'язано Комунальне підприємство “Київжитлоспецексплуатація” укласти з позивачем договір оренди нежилого приміщення у будинку №16-А по вул. Липській площею 163, 3 кв. м. на підставі прийнятого рішення Київської міської ради; стягнуто з відповідачів на користь позивача витрати по сплаті державного мита та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

          Судове рішення мотивоване тим, що: позивач за три місяці до закінчення терміну дії договору, а саме 23.05.2006 листом № 28/156 звернувся до начальника Головного управління комунальної власності м. Києва з проханням розглянути питання щодо продовження договору оренди; 22.09.2006 відповідач 1 своїм листом № 155/05-2018 надав відповідь позивачу на його лист, в якому, зокрема, запропонував позивачу надати розпорядчі документи для укладення договору оренди та укласти договір оренди і лише в разі невиконання зазначених умов звільнити приміщення, яке є об'єктом договору; з матеріалів справи випливає, що дія орендних відносин між позивачем та відповідачем 1 фактично тривала і після закінчення терміну дії договору, що підтверджується актами на фактичне використання нежилого приміщення у будинку №16 по вул. Липській, а відповідно до ст. 764 ЦК України та ч. 2 ст. 17 Закону України “Про оренду державного та комунального майна”, якщо наймач продовжує користуватися майном після закінчення договору найму, то за відсутності заперечень протягом одного місяця, договір вважається поновленим на строк, який раніше був встановлений договором; поряд з тим, що у вказаних актах зазначено про те, що позивач займає спірне приміщення без згоди власника майна (відповідача 2), без розпорядчих документів, без договору оренди, в них також зазначено, що дані акти складаються для розрахунків і нарахування орендної плати за користування приміщенням до надання розпорядчих документів і укладення договору оренди, що свідчить про те, що відповідач 1 неодноразово підтвердив намір укласти договір оренди з позивачем у встановленому законодавством порядку на підставі рішення відповідача 2. Рішенням від 21.12.2006 №526/583-1 відповідач 2 відмовив позивачу у продовженні договору оренди у зв'язку з резервуванням об'єкта оренди для розміщення органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій комунальної власності, однак положенням “Про Державну служби контролю за переміщенням культурних цінностей через державний кордон України” встановлено, що вказана служба і є урядовим органом державного управління, а адреса її розміщення саме: м. Київ, вул. Липська 16-А.

          Згідно з ч. 3 ст. 17 Закону України “Про оренду державного та комунального майна”, орендар, який належним чином виконував свої обов'язки за договором оренди, має переважне право на продовження договору оренди, а оскільки з матеріалів справи вбачається, що позивач належним чином виконував умови договору оренди, відповідач 2 безпідставно відмовив йому у продовженні договору оренди.

          Відповідачі, не погоджуючись із вищевказаним рішенням Господарського суду м. Києва, звернулися до Київського апеляційного господарського суду із апеляційними скаргами, в яких просять його скасувати та прийняти нове рішення, яким позивачу у позові відмовити.

          Апеляційна скарга Комунального підприємства “Київжитлоспецексплуатація” обґрунтовується наступними доводами.

          Комунальне підприємство “Київжитлоспецексплуатація” як орендодавець по договору оренди №06/1061 своїм листом від 22.09.2006 № 155/05-2018 попередило Державну службу контролю за переміщенням культурних цінностей через державний кордон України, як орендаря по вказаному договору, в порядку та строки, встановлені ч. 2 ст. 17 Закону України “Про оренду державного та комунального майна” про припинення договору оренди від 04.09.2003; однак місцевий господарський суд зробив хибний висновок про те, що Комунальне підприємство “Київжитлоспецексплуатація” вказаним листом запропонувало Державній службі контролю за переміщенням культурних цінностей через державний кордон України укласти новий договір оренди, неправильно застосувавши ч. 2 ст. 17 Закону України “Про оренду державного та комунального майна” та ст. 764 Цивільного кодексу України; в оскаржуваному рішенні місцевий господарський суд посилається на акти на фактичне використання нежилого приміщення як на доказ продовження дії орендних відносин між позивачем та відповідачем 1 після закінчення терміну дії договору оренди №06/1061, однак, це не відповідає дійсності, оскільки вказані акти складалися для нарахування плати за фактичне користування позивачем спірного приміщення до надання ним розпорядчих документів та укладення договору з відповідачем-1; крім того, господарським судом першої інстанції порушено норми процесуального права (ст.ст. 4-7, 43 ГПК України), а також не враховано норми ст. 181 ГПК України, якою визначено загальний порядок укладення господарських договорів.

          Апеляційна скарга Київської міської ради окрім доводів, аналогічних тим, якими обґрунтовується апеляційна скарга Комунального підприємства “Київжитлоспецексплуатація”, містить наступні доводи:

          Необґрунтованим є висновок Господарського суду м. Києва про те, що відповідач 2 безпідставно відмовив позивачу у продовженні договору оренди, порушивши цим його переважне право, оскільки відповідач 2 не приймав рішення про передачу в оренду спірного приміщення іншій особі, в тому числі і Українському інституту національної пам'яті; крім того, виконання оскаржуваного рішення в частині зобов'язання відповідача 2 прийняти нове рішення, яким передати в оренду позивачу спірне приміщення є неможливим, тому що діяльність Київської міської ради базується на принципах колегіальності.

          У відзиві на апеляційну скаргу Комунального підприємства “Київжитлоспецексплуатація” Державна служба контролю за переміщенням культурних цінностей через державний кордон України зазначає, що посилання заявника апеляційної скарги на порушення Господарським судом м. Києва норм матеріального та процесуального права є безпідставним, з огляду на те, що: господарським судом першої інстанції правильно встановлено, що листом № 155/05-2018 від 22.09.2006 відповідач 1, фактично запропонував позивачу укласти договір оренди; дія орендних відносин після закінчення терміну дії договору фактично тривала, що підтверджується актами на фактичне використання спірного приміщення, що у відповідності зі ст. 764 ЦК України та ч.2 ст. 17 Закону України “Про оренду державного та комунального майна” свідчить про те, що договір оренди є продовженим на той самий термін і на тих самих умовах, які були передбачені договором, а тому, посилання апелянта на неправильне застосування Господарським судом м. Києва зазначених норм не відповідає дійсності; необґрунтованими є посилання апелянта на ч. 3 ст. 17 Закону України “Про оренду державного та комунального майна”, оскільки він не надав доказів того, що між ним та позивачем не було досягнуто домовленостей щодо умов договору оренди.

Міністерство культури і туризму України також надало відзив на апеляційну скаргу Комунального підприємства “Київжитлоспецексплуатація”, в якому заперечує проти скасування рішення Господарського суду м. Києва від 27.11.2007 та задоволення вимог апеляційної скарги; зазначає, що рішення прийнято у відповідності з вимогами норм матеріального та процесуального права.

Згідно з ч.2 ст.101 Господарського процесуального кодексу України, апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Відповідно до ст. 99 Господарського процесуального кодексу України в апеляційній інстанції справи переглядаються за правилами розгляду цих справ у першій інстанції з урахуванням особливостей, передбачених у цьому розділі; апеляційний господарський суд, переглядаючи рішення в апеляційному порядку, користується правами, наданими суду першої інстанції.

Розглянувши апеляційні скарги, перевіривши матеріали справи та заслухавши пояснення представників сторін та третьої особи, колегія суддів встановила наступне.

04.06.2007 позивач звернувся до Господарського суду м. Києва із позовом з наступними вимогами (з врахуванням заяви про уточнення позовних вимог від 22.08.2007 № 28/320 (арк. с. 186): скасувати рішення Київської міської ради в частині відмови позивачу в продовженні договору оренди нежилого приміщення, яке знаходиться за адресою: м. Київ, вул. Липська, 16-А; зобов'язати Київську міську раду прийняти рішення щодо передачі в оренду позивачеві нерухомого майна комунальної власності територіальної громади м. Києва за вищевказаною адресою; зобов'язати Комунальне підприємство “Київжитлоспецексплуатація” укласти з позивачем договір оренди нерухомого майна на нежиле приміщення, розташоване за адресою: м. Київ, вул. Липська, 16-А терміном на три роки.

          Позовні вимоги обґрунтовувались тим, що: позивач як належний орендар має переважне право на продовження договору оренди на наступний термін, про що неодноразово своїми листами повідомляв відповідача 1; після закінчення терміну дії договору орендні відносини між позивачем та відповідачем 1 фактично не припинялися, оскільки позивач користується спірним приміщенням та сплачує за нього орендну плату, що підтверджується актами на фактичне використання даного приміщення та угодою про сплату за фактичне використання нежилих приміщень, що у розумінні ст. 764 ЦК України має своїм наслідком поновлення договору оренди на строк, який був раніше встановлений договором; 21.12.2006 Київська міська рада своїм рішенням № 526/583-1 відмовила позивачу у продовженні терміну дії договору оренди з підстав “резервування об'єкта оренди для розміщення органів державної виконавчої влади”; однак, згідно із положенням “Про Державну службу контролю за переміщенням культурних цінностей через державний кордон України” вона і є урядовим органом державного управління, який діє у складі Міністерства культури і туризму України, офіційною адресою позивача, зазначеною у вказаному положенні, є: м. Київ, вул. Липська, 16-А; крім того, Київська міська рада має намір передати в оренду спірне приміщення іншому органу виконавчої влади – Українському інституту національної пам'яті.

Господарським судом м. Києва 07.11.2007 у справі № 21/392 прийнято рішення, яким позовні вимоги позивача задоволені у повному обсязі.

Апеляційний господарський суд не погоджується з рішенням місцевого господарського суду, вважає за необхідне його скасувати, виходячи з наступного.

Правом комунальної власності є, як передбачено ст. 1 Закону України “Про місцеве самоврядування в Україні”, право територіальної громади володіти, доцільно, економно, ефективно користуватися і розпоряджатися на свій розсуд і в своїх інтересах майном, що належить їй, як безпосередньо, так і через органи місцевого самоврядування.

Відповідно до ч. 5 ст. 16 Закону України „Про місцеве самоврядування в Україні” від імені та в інтересах територіальних громад права суб'єкта комунальної власності здійснюють відповідні ради.

Згідно з ч. 2 ст. 327 Цивільного кодексу України управління майном, що є у комунальній власності, здійснюють безпосередньо територіальна громада та утворені нею органи місцевого самоврядування.

До відання виконавчих органів, зокрема, міських рад, належать повноваження щодо управління в межах, визначених радою, майном, що належить до комунальної власності відповідних територіальних громад (п. 1 ст. 29 Закону України „Про місцеве самоврядування в Україні”).

Частиною 5 ст. 60 вказаного Закону передбачено повноваження органів місцевого самоврядування від імені та в інтересах територіальних громад здавати об'єкти права комунальної власності в оренду відповідно до Закону.

Відповідно до ст. 5 Закону України „Про оренду державного та комунального майна” орендодавцями, зокрема, є підприємства - щодо окремого індивідуально визначеного майна та нерухомого майна, загальна площа яких не перевищує 200 кв. м на одне підприємство, а з дозволу органів, зазначених в абзацах другому та третьому цієї статті, - також щодо структурних підрозділів підприємств (філій, цехів, дільниць) та нерухомого майна, що перевищує площу 200 кв. м.

Отже, змістом наведених норм визначено, що орендодавцями майна, яке перебуває у комунальній власності, є органи, уповноважені місцевими радами (органами місцевого самоврядування) управляти відповідним майном.

Відповідно до статуту Комунального підприємства „Київжитлоспецексплуатація” предметом діяльності підприємства, зокрема, є ведення обліку нежитлового фонду, що знаходиться в повному господарському віданні підприємства; передача його в користування на договірних засадах з дозволу власника або уповноваженого ним органу, здійснення контролю за виконанням договорів оренди нежилих приміщень (п. 2.2.5 статуту).

Пунктом 3.1. зазначеного статуту закріплено, що підприємство має право виступати заставодавцем, передавати, здавати в оренду, обмінювати, надавати безоплатно в тимчасове користування або позику закріплене за ним майно, в т.ч. будівлі і споруди тільки за згодою власника або органу, уповноваженого управляти майном.

04.09.2003 між Комунальним підприємством “Київжитлоспецексплуатація” (відповідач 1) та Державною службою контролю за переміщенням культурних цінностей через державний кордон України (позивач) укладено договір оренди нерухомого майна (нежилих будівель, споруд, приміщень) комунальної власності територіальної громади м. Києва № 06/1061, згідно з п. 1.1. якого орендодавець (відповідач 1 у справі) на підставі розпорядження Київського міського голови від 04.09.2003 № 223 передає, а орендар (позивач у справі) приймає в оренду нежиле приміщення, яке знаходиться за адресою: м. Київ, вул. Липська, 16, літ. А, загальною площею 163, 3 м І для розміщення підрозділів (п. 2.1.).

Пунктом 2.5. договору встановлено, що об'єкт оренди належить до комунальної власності територіальної громади міста Києва і знаходиться на балансі Комунального підприємства “Київжитлоспецексплуатація”.

Сторони за договором оренди № 06/1061 встановили строк дії останнього з 04.09.2003 по 04.09.2006 (п. 9.1. договору).

Згідно з частиною другою статті 17 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" у разі відсутності заяви однієї із сторін про припинення або зміну умов договору оренди протягом одного місяця після закінчення терміну дії договору він вважається продовженим на той самий термін і на тих самих умовах, які були передбачені договором.

Із приписів вищенаведеної норми випливає, що орендар може скористатися своїм переважним правом на продовження договору оренди на той самий термін і на тих самих умовах тільки у разі відсутності заяви орендодавця про закінчення терміну договору, надісланої орендарю в межах встановленого місячного строку після закінчення терміну договору.

Дослідивши матеріали справи, колегія суддів встановила, що в них міститься лист відповідача 1 від 22.09.2006 року за № 155/05-2018, адресований позивачу, із тексту якого випливає, що відповідач 1 попередив позивача про закінчення 04.09.2006 терміну договору оренди № 06/1061 і припинення його дії та просив надати розпорядчі документи для укладення договору оренди.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 12.02.2008 відповідача 1 було зобов'язано надати докази надсилання листа від 22.09.2006 № 155/05-2018 позивачу.

У судовому засіданні 26.02.2008 представник відповідача 1 на виконання вимог ухвали суду від 12.02.2008 надав належним чином засвідчену копію листа № 155/05-2018 від 22.09.2006, а також докази направлення та вручення вказаного листа позивачу, а саме: копію фіскального чеку від 27.09.2006, копію списку поштових відправлень, що пересилаються по Україні, а також поштове повідомлення № 352801, із якого вбачається, що 28.09.2006 головний спеціаліст Державної служби контролю за переміщенням культурних цінностей через державний кордон України отримав вказаний лист.

Таким чином, колегія суддів приходить до висновку про те, що відповідач 1 належним чином в порядку та строки, передбачені ч. 2 ст. 17 Закону України “Про оренду державного та комунального майна”, попередив позивача про припинення договору оренди № 06/1061, а відтак, вказаний договір оренди припинив свою дію 04.09.2006.

Виходячи з викладеного, висновок місцевого господарського суду про те, що листом № 155/05-2018 від 22.09.2006 відповідач 1 запропонував позивачу укласти новий договір оренди, а не попередив його про закінчення 04.09.2006 договору оренди № 06/1061 не відповідає дійсності і спростовується вищенаведеними висновками апеляційного господарського суду.

Стосовно висновку місцевого господарського суду, зробленого, зокрема, на підставі наявних в матеріалах справи актів на фактичне використання приміщення, про те, що після 04.09.2006 між позивачем та відповідачем 1 тривали орендні відносини, що відповідно до ст. 764 ЦК України та ч. 2 ст. 17 Закону України “Про оренду державного та комунального майна” свідчить про поновлення договору оренди № 06/1061 на той же строк, який раніше був встановлений договором, колегія суддів зазначає наступне.

Згідно з приписами ст. 764 ЦК України та ч. 2 ст. 17 Закону України “Про оренду державного та комунального майна”, якщо наймач продовжує користуватися майном після закінчення строку договору, а наймодавець протягом одного місяця після закінчення договору оренди не висловить заперечень проти цього, то тільки в такому випадку можна вважати договір поновленим на строк, який був раніше встановлений договором, а оскільки як встановлено колегією суддів відповідач 1 своїм листом повідомив позивача про закінчення договору оренди, тому вищевказаний висновок господарського суду про продовження договору оренди № 06/1061 на наступний строк в порядку ст. 764 ЦК України та ч. 2 ст. 17 Закону України “Про оренду державного та комунального майна”, не відповідає дійсності; посилання господарського суду на наявні в матеріалах справи акти на фактичне використання нежилого приміщення від 05.09.2006, 02.10.2006, 01.11.2006, 01.12.2006 як на доказ продовження орендних відносин між позивачем та відповідачем 1 після 04.09.2006 не заслуговують на увагу, оскільки відповідно до ч. 1 ст. 2 Закону України “Про оренду державного та комунального майна” правовою підставою для користування майном, є договір оренди; чинним законодавством не передбачено, що сплата орендних платежів після припинення дії договору оренди та акти на фактичне використання нежилого приміщення продовжують його дію; крім того п. 3.5. договору оренди № 06/1061 передбачено, що останнім днем сплати орендної плати є дата підписання сторонами договору акту приймання-передачі при повернені об'єкта оренди орендодавцеві, а оскільки спірне приміщення позивачем не було повернуто відповідачу 1, акт приймання-передачі приміщення ними не підписаний, тому сплата позивачем коштів після 04.09.2006 відбувалася саме за фактичне користування приміщенням.

Пунктом 9.3. договору оренди № 06/1061 сторони погодили, що після закінчення строку дії цього договору його дія може бути продовжена на підставі рішення Київської міської ради; пунктом 5.4. вказаного договору також передбачено, що дозвіл на продовження договору оренди надає Київська міська рада.

21.12.2006 Київською міською радою прийнято рішення № 526/583-1, згідно з додатком № 2 до якого, позивачу відмовлено в продовженні договору оренди нерухомого майна, яке знаходиться за адресою: м. Київ, вул. Липська, 16-А з підстав, передбачених п. 5.5. додатку № 1 рішення Київської міської ради від 28.09.2006 № 34/91 "Про затвердження Порядку передачі майна територіальної громади міста Києва в оренду, Методики розрахунку орендної плати за користування майном територіальної громади міста Києва, Типового договору про оренду майна територіальної громади міста Києва", а саме: у зв'язку із резервуванням вказаного приміщення для розміщення органів державної виконавчої влади, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій комунальної власності.

Пунктом 5.5 Порядку передачі майна територіальної громади міста Києва в оренду, затвердженого рішенням Київської міської ради № 34/91 від 28.09.2006, розробленого на підставі Конституції України, Господарського кодексу України, Цивільного кодексу України, Закону України “Про оренду державного та комунального майна” передбачено, що у разі резервування об'єкта оренди для розміщення органів державної виконавчої влади, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій комунальної власності, заявнику може бути відмовлено в передачі комунального майна в оренду.

Посилання позивача на порушення зазначеним рішенням переважного права позивача як належного орендаря на продовження дії договору оренди, передбаченого ст. 777 ЦК України, ст. 285 ГК України, ст. 17 Закону України „Про оренду державного та комунального майна”, колегією суддів не беруться до уваги із врахуванням наступного.

Для вирішення питання чи було порушено переважне право позивача на продовження строку дії договору оренди принципове значення має не лише встановлення факту належного виконання орендарем своїх договірних зобов'язань, а і встановлення факту передачі приміщення, яке було предметом договору оренди, іншій особі.

Згідно зі ст. 34 ГПК України, обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Посилання позивача в позовній заяві на наявні в матеріалах справи листи Київської міської державної адміністрації від 15.11.2006 за № 013-818 та від 05.12.2006 за № 013-880 не є в розумінні ст. 34 ГПК України належними доказами укладення відповідачем 1 договору оренди спірного майна з іншими особами, зокрема, з Українським інститутом національної пам'яті; крім того, із тексту даних листів випливає, що питання передачі в оренду Українському інституту національної пам'яті спірного майна є невирішеним і буде розглядатися Київською міською радою, за результатами чого буде прийнято відповідне рішення.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 12.02.2008 позивача було зобов'язано надати, зокрема, належні докази передання спірного приміщення в оренду будь-яким іншим юридичним чи фізичним особам з укладенням відповідного договору оренди.

19.02.2008 через канцелярію суду надійшов лист позивача від 18.02.2008 за № 28/47, яким позивач повідомив, що спірне приміщення по вул. Липській, 16-А у м. Києві в оренду будь-яким іншим юридичним чи фізичним особам не передавалось, договору оренди не укладалось.

Відповідно до ст. 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Виходячи із викладеного, колегія суддів вважає, що позивач не довів, що рішенням відповідача 2 від 21.12.2006 № 526/583-1 було порушено його переважне право на продовження договору оренди.

Враховуючи наведене, колегія суддів приходить до висновку про те, що Київська міська рада, приймаючи розпорядженням № 526/583-1 від 21.12.2006 в частині відмови позивачу в продовженні договору оренди №06/1061, ніяким чином не порушила переважене право позивача на продовження договору оренди № 06/1061, а скористалась своїм правом (відповідно до норм Закону України „Про місцеве самоврядування в Україні”, Закону України „Про оренду державного та комунального майна”), наданим їй як органу, уповноваженому управляти комунальним майном, який може як надати дозвіл, так і відмовити в його наданні з підстав, передбачених законом, а відтак, висновки місцевого господарського суду про порушення вищевказаним розпорядженням норм чинного законодавства України, а також переважного права позивача на продовження договору оренди № 06/1061 на новий строк є передчасними, та такими, що не ґрунтуються на матеріалах справи, а тому, апеляційний господарський суд не вбачає підстав для задоволення першої вимоги позивача скасувати розпорядження Київської міської ради від 21.12.2006 № 526/583-1 в частині відмови позивачу продовжити договір оренди № 06/1061.

Таку ж позицію викладено в постанові Верховного Суду України від 12.04.2005 у справі № 2/317.

З огляду на викладене, колегія суддів не вбачає підстав для задоволення і другої вимоги позивача зобов'язати Київську міську раду прийняти рішення щодо передачі в оренду позивачеві нерухомого майна комунальної власності територіальної громади м. Києва, яке знаходиться за адресою: м. Київ, вул. Липська, 16-А, оскільки обставини, на які посилався позивач в обґрунтування зазначеної вимоги, і які Господарський суд м. Києва визнав доведеними на підставі чого й задовольнив цю вимогу позивача, не знайшли свого підтвердження в апеляційному господарському суді.

Не вбачає колегія суддів апеляційного господарського суду й підстав для задоволення вимоги позивача зобов'язати відповідача 1 укласти з позивачем договір оренди нежилого приміщення будинку № 16 А по вул. Липській площею 163,3 кв. м., враховуючи наступне.

Як встановлено вище, орендодавець спірного приміщення – КП „Київжитлоспецексплуатація” може укласти договір оренди на закріплене за ним на праві повного господарського відання майном тільки при наявності на це згоди Київської міської ради. Київська міська рада не надала згоду  КП „Київжитлоспецексплуатація” на укладення договору оренди з Державною службою контролю за переміщенням культурних цінностей через державний кордон України.

Крім того, колегія суддів зазначає, що відповідно до ст. 181 Господарського кодексу України господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками. При цьому проект договору може бути запропонований будь-якою з сторін. У разі, якщо проект договору викладено як єдиний документ, він надається другій стороні у двох примірниках.

Згідно із частиною 2 статті 638 Цивільного кодексу України договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.

Статтею 641 Цивільного кодексу України встановлено, що з пропозицією укласти договір може звернутися будь-яка із сторін майбутнього договору.

Позивач не надав суду доказів звернення до відповідачів із пропозицією про укладення договору оренди спірного нежилого приміщення.

Тобто, наведене свідчить, що позивачем недотримано порядку укладення договору оренди.

Згідно з постановою Пленуму Верховного Суду України N 11 від 29.12.1976 “Про судове рішення” із змінами і доповненнями, рішення суду є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин. Обґрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені обставини, які мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірним доказами, дослідженими в судовому засіданні.

          З урахуванням вищевикладеного, Київський апеляційний господарський суд приходить до висновку, що рішення Господарського суду м. Києва від 07.11.2007, яким задоволені вимоги Державної служби контролю за переміщенням культурних цінностей через державний кордон України підлягає скасуванню.

Керуючись ст.ст. 99, 101, 103, 104, 105 Господарського процесуального кодексу України, суд –

ПОСТАНОВИВ:

 1. Апеляційні скарги Комунального підприємства “Київжитлоспецексплуатація” та Київської міської ради задовольнити.

2. Рішення Господарського суду м. Києва від 07.11.2007 у справі № 21/392 скасувати. В задоволенні позову Державної служби контролю за переміщенням культурних цінностей через державний кордон України відмовити повністю.

3. Стягнути з Державної служби контролю за переміщенням культурних цінностей через державний кордон України ( 01021, м. Київ, вул. Липська, 16 А; р/р 35213001000147 УДК м. Києва, МФО 820019, код ЄДРПОУ 21716560) на користь Київської міської ради (01044, м. Київ, вул. Хрещатик, 36, код ЄДРПОУ 22883141) 127, 50 грн. витрат зі сплати державного мита за розгляд апеляційної скарги.

4. Стягнути з Державної служби контролю за переміщенням культурних цінностей через державний кордон України ( 01021, м. Київ, вул. Липська, 16 А; р/р 35213001000147 УДК м. Києва, МФО 820019, код ЄДРПОУ 21716560) на користь Комунального підприємства “Київжитлоспецексплуатація” (01034, м. Київ, вул. Володимирська, 51-А, р/р 2600800990704 ВАТ КБ „Хрещатик у м. Києві, МФО 300670, код ЄДРПОУ  03366500) 127, 50 грн. витрат зі сплати державного мита за розгляд апеляційної скарги.

Видачу наказів доручити Господарському суду м. Києва.

5. Матеріали справи № 21/392 повернути до Господарського суду м. Києва.

 Головуючий суддя                                                                      

 Судді