Постанова

від 06.04.2011 по справі 22/413

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ  ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  УКРАЇНИ  

 ПОСТАНОВА          

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ          

 06 квітня 2011 р.                                                                                    

№ 22/413  

Вищий господарський суд України у складі колегії  суддів:

Божок В.С.- головуючого,

Полянського А.Г.,

Сибіги О.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали касаційної скарги

Товариства з обмеженою відповідальністю "Українська аграрна лізингова компанія"

на постанову

Київського апеляційного господарського суду

від 09.02.2011

у справі

господарського суду міста Києва

за позовом

Суб'єкта підприємницької діяльності ОСОБА_1

до

Товариства з обмеженою відповідальністю "Українська аграрна лізингова компанія"

про

стягнення боргу, пені, 3% річних та інфляційних збитків

в судовому засіданні взяли участь представники:

від позивача:

Даниленко Н.М. –дов. від 14.09.2010

від відповідача:

не з’явились

ВСТАНОВИВ:

Рішенням від 01.11.2010 господарського суду м. Києва (суддя: Самсін Р.І.) позовні вимоги задоволено частково. Стягнено з ТОВ "Українська аграрна лізингова компанія" на користь фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 43720,00 грн. основного боргу, 753,42 грн. пені, 21,56 грн. 3% річних, 623,70 грн. судових витрат. В іншій частині позову відмовлено.

Постановою від 09.02.2011 Київського апеляційного господарського суду (судді: Новіков М.М. - головуючий, Зубець Л.П., Мартюк А.І.) рішення від 01.11.2010 господарського суду м. Києва скасовано частково. Позовні вимоги  задоволено частково. Стягнено з ТОВ "Українська аграрна лізингова компанія" на користь фізичної особи-підприємця ОСОБА_1  43270, 00 грн. основного боргу, 664, 78 грн. пені, 1234, 54 грн. 3% річних, 3076, 07 грн. інфляційних втрат. В іншій частині в позові відмовлено

Не погоджуючись з судовими рішеннями ТОВ "Українська аграрна лізингова компанія" звернулось до Вищого господарського суду України з  касаційною скаргою і просить їх скасувати, посилаючись на те, що судами порушені норми матеріального та процесуального права, зокрема, ст. 307 Господарського кодексу України, ст. 553 Цивільного кодексу України.

Колегія суддів, приймаючи до уваги межі перегляду справи в касаційній інстанції, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування норм матеріального і процесуального права при винесенні оспорюваного судового акта, знаходить необхідним у задоволенні касаційної скарги відмовити.

Господарськими судами встановлено, що 15.07.2009 фізичною особою-підприємцем Неофітою О.М. (перевізник) та ТОВ "Українська аграрна лізингова компанія" (замовник) уклали договір №42/09 про надання транспортних послуг, відповідно до умов якого перевізник надає замовнику послуги з перевезення автомашиною DAF BC0629BІ/BC3401XХ с/г техніки за маршрутом м. Харзенвінкель (Німеччина) –м. Київ (Україна), а замовник бере на себе зобов’язання сплатити за перевезення вантажу згідно умов договору. Договір діє до 14.07.2010, а в частині розрахунків –до їх повного здійснення.

За змістом п.1.2 договору загальна вартість договору складає 4000 Євро по міжбанківському валютному курсу станом на 15.07.2009.

У пункті 3.1 договору сторони погодили, що розрахунки за даним договором  здійснюються у безготівковій формі в гривнях шляхом переведення грошових коштів на рахунок перевізника по курсу УМВБ на день підписання договору, в розрахунку: 100% на день розвантаження.

Господарськими судами також встановлено, що позивачем виконано свої зобов’язання за договором, що підтверджено міжнародною товарно-транспортною накладною (CMR) від 16.07.2009 з відміткою про отримання (розвантаження) вантажу вантажоодержувачем 22.07.2009. Відповідач взяті на себе зобов’язання щодо своєчасної оплати за надані послуги, належним чином не виконав, отже заборгованість відповідача за надані послуги відповідно до підписаного сторонами акту виконаних робіт №42/09 від 20.07.2009  становить 43720,00 грн.

Відповідно до ч. 1, ч. 2 ст. 509 Цивільного кодексу  України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку; зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Згідно  пункту 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України підставою виникнення цивільних прав та обов'язків є договори та інші правочини.

Виходячи зі змісту ч. 1 ст. 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних праві та обов’язків.

Відповідно до ч. 1 ст. 307 Господарського кодексу України за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов'язується доставити ввірений їй другою стороною (вантажовідправником) вантаж до пункту призначення в установлений законодавством чи договором строк та видати його уповноваженій на одержання вантажу особі (вантажоодержувачу), а вантажовідправник зобов'язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату.

Виходячи зі змісту статей 525, 526 Цивільного кодексу України зобов’язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог –відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов’язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Якщо у зобов‘язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін) (ч.1 ст. 530 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов’язання є його невиконання або виконання з порушенням умов,  визначених змістом зобов’язання (неналежне виконання).

Як встановлено апеляційним господарським судом,  зобов’язання зі сплати наданих позивачем послуг за договором №42/09 від 15.07.2009 для відповідача виникло з моменту отримання (розвантаження) вантажу вантажоодержувачем - 22.07.2009, однак відповідач свої зобов’язання не виконав незважаючи, що умовами договору встановлений строк виконання зобов’язання.

Крім того, господарським судом апеляційної інстанції встановлено, що з розрахунку суми основного боргу, здійсненого позивачем, курс гривні до Євро станом на день підписання договору становив 1093 за 100 Євро, відповідно вартість наданих послуг у гривнях складає 43720,00 грн.  

Статтею 533 Цивільного кодексу України встановлено, що грошове зобов'язання має бути виконане у гривнях. Якщо у зобов'язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.

У разі  пред'явлення  позову  про  стягнення  грошової суми в іноземній валюті суду принагідно у мотивувальній частині рішення навести розрахунки з переведенням іноземної валюти в українську за курсом, встановленим Національним банком України на день ухвалення рішення.

За таких обставин, господарський суд апеляційної інстанції дійшов правомірного висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню в частині стягнення 43720 грн. основного боргу.

Відповідно до ст. 610, ст. 612 Цивільного кодексу України порушенням зобов’язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов’язання (неналежне виконання).

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов’язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом .

Згідно п. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов’язання, на вимогу кредитора зобов’язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Таким чином, відповідно до умов договору та чинного законодавства України у позивача наявні правові підстави вимагати стягнення з відповідача за порушення грошового зобов'язання трьох процентів річних та індексу інфляції.

В силу положень ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов’язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов’язання мало бути виконано. Чинним господарським законодавством не передбачена можливість нарахування пені більше ніж за півроку і цей строк є присічним.

Зважаючи на викладене, колегія суддів вважає, що  апеляційним господарським судом дана правильна юридична оцінка обставинам справи, тому постанова відповідає  чинному законодавству України та обставинам справи і підстав для її  скасування  немає.

На підставі  викладеного, керуючись ст. 1115, п.1 ст. 1119, ст.11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ :

В задоволенні касаційної скарги відмовити.

Постанову від 09.02.2011 Київського апеляційного господарського суду  зі  справи №22/413 залишити без змін.

Головуючий                                                 В.С. Божок

              Судді                                                             А.Г. Полянський

                                                                                       О.М. Сибіга