Постанова

від 21.03.2011 по справі 12/358

РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

12/358

РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

33001 , м. Рівне,  вул. Яворницького, 59

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"21" березня 2011 р.                                                                Справа № 12/358  

Рівненський апеляційний господарський суд у складі колегії:

Головуючої  судді                                                         Коломис В.В.

суддів                                                                             Огороднік К.М.  

 суддів                                                                             Мельник О.В.

при секретарі судового засідання  Кульчин Л.В.

розглянувши  апеляційну скаргу позивача  Відкритого акціонерного товариства "Науково-вирбничий комплекс "Київський завод автоматики ім. Г.І. Петровського"   на  рішення  господарського суду Житомирської області від 22.09.10 р.

у справі № 12/358 (суддя   Сікорська Н.А. )

позивач  Відкрите акціонерне товариство "Науково-вирбничий комплекс "Київський завод автоматики ім. Г.І. Петровського"

відповідач  Державне підприємство "Житомирський ремонтно-механічний завод"

за участю Військового прокурора Житомирського гарнізону

про стягнення 1358351,85 грн.

за участю представників сторін:

позивача - Дяк Ю.М.(дов.№ 555/1496 від 13.12.10 р.)     

відповідача -  Бордан Т.Х.(дов.№ 204 від 15.02.11 р.)

від прокуратури - Барілов Д.В.(посв.№ 812 від 14.12.10 р.)

Судом роз'яснено представникам сторін права та обов'язки, передбачені ст.ст.20, 22 ГПК України.

Клопотання про технічну фіксацію судового процесу не поступало, заяв про відвід суддів не надходило.

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду Житомирської області від 22.09.2010 р. у справі №12/358 в позові Відкритого акціонерного товариства "Науково-вирбничий комплекс "Київський завод автоматики ім. Г.І. Петровського" до Державного  підприємства "Житомирський ремонтно-механічний завод" за участю військового прокурора Житомирського гарнізону, вступившого у справі згідно заяви № 4070 вих-10 від 21.09.2010р., про стягнення 299990,59 грн. інфляційних, 587812,50 грн. пені та 470548,76 грн. штрафу -  відмовлено.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням, позивач звернувся до Житомирського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить оскаржуване рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти нове рішення, яким позов задоволити з підстав, наведених у скарзі.

Ухвалою Житомирського апеляційного господарського суду України від 19.10.2010 р. було прийнято вищезазначену апеляційну скаргу до провадження, розгляд якої було призначено на 14.12.2010 р.

Відповідно  до ухвали Житомирського апеляційного господарського суду від 16 грудня 2010 р. вищезазначену справу № 12/358 передано до Рівненського апеляційного господарського суду для подальшого здійснення апеляційного провадження, оскільки Указом Президента України "Питання мережі господарських судів України" " 811/2010 від 12.08.2010 року, серед іншого, ліквідовано Житомирський апеляційний господарський суд та створено Рівненський апеляційний господарський суд.

Згідно п.4 розпорядження Вищого господарського суду України № 23-р від 16.08.2010 року з урахуванням змін, внесених розпорядженням ВГСУ № 45-р від 09.12.2010 року, матеріали незакінчених провадженням справ, що розглядаються Житомирським апеляційним господарським судом, підлягають передачі на розгляд Рівненського апеляційного господарського суду.

Колегія суддів Рівненського апеляційного господарського суду ухвалою від 07.02.2011р. прийняла справу № 12/358  для подальшого здійснення апеляційного  провадження.

Як вбачається, в поданій апеляційній скарзі апелянт зазначає, що місцевим господарським судом при винесенні оскаржуваного рішення було неправильно застосовано норми матеріального права, відтак воно є необгрунтованим, незаконним, прийнятим на підставі недоведених фактів та таким, що підлягає скасуванню з наступних підстав.

Згідно пункту 1 додаткової угоди № 2 від 09.07.09 р. до Контракту № 555/132 від 25.09.08 р. вироби повинні були бути поставлені позивачем (продавцем за Контрактом) відповідачу до 10 грудня 2009 року. На виконання умов пункту 1 вищезазначеної угоди позивач листом №555/1583 від 27.11.09 р., за 13 днів до моменту закінчення терміну поставки, проінформував відповідача про готовність відвантажити вироби після отримання оплати згідно Контракту. Тобто, відповідач повинен був не пізніше 10 днів з моменту отримання повідомлення про готовність виробів для відвантаження отримати їх зі складу позивача та оплатити залишок за Контрактом у сумі 6722125,20 грн.

Як зазначає скаржник, представником відповідача в судовому засіданні при розгляді справи в суді першої інстанції було визнано, що зазначений лист було отримано 9 грудня 2009 року, однак будь-яких дій, спрямованих на отримання виробів, готових до відвантаження зі складу позивача та їх оплату відповідачем здійснено не було, відтак, строком порушення зобов'язання за Контрактом, на думку апелянта, є 21 грудня 2009 року (12-ий календарний день, перший робочий), починаючи з 9 грудня 2009 року, коли відповідач отримав лист-повідомлення № 555/1583 від 27.11.09 р.

Апелянт зазначає, що не можна вважати доведеною обставину, щодо необхідності виставлення позивачем відповідачу рахунку-фактури для виконання останнім своїх зобов'язань за Контрактом, зокрема отримання зі складу Позивача готових до відвантаження виробів, оскільки рахунок-фактура, як первинний обліковий документ не міститься в переліку затверджених первинних облікових документів для підприємств та організацій, який затверджено пунктом 1 постанови Державного комітету СРСР по статистиці від 28.12.1989 р. № 241 "Про затвердження форм первинних облікових документів для підприємств та організацій", відповідно, не є обов'язковим для застосування під час здійснення господарської діяльності. Оплату поставлених виробів, на думку позивача, відповідач міг здійснити на підставі Контракту, однак господарський суд Житомирської області визнав зазначену обставину встановленою та обґрунтував нею своє рішення, що призвело до неправильного застосування норм матеріального права.

Крім того, скаржник вважає необґрунтованими та безпідставними висновки суду стосовно неправомірності застосовуння відповідальності, яка передбачена договором, у разі виконання сторонами своїх зобов'язань за ним після закінчення дії цього договору,оскільки позовні вимоги щодо підстав та порядку стягнення господарсько-правових санкцій з боржника грунтуються на нормах чинного цивільного та господарського законодавства України.

На думку апелянта, посилання суду на те, що особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання також є необгрунтованим, оскільки відповідно до положень ч.ч.1, 2 ст. 614 ЦК України особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. При цьому, відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов'язання.

Як зазначає скаржник, відповідачем під час розгляду справи не було надано суду жодного доказу щодо відсутності своєї вини у неналежному виконанні умов Контракту, зокрема причин невжиття заходів щодо своєчасного отримання готових до відвантаження зі складу позивача виробів відповідно до умов Контракту.

Безпосередньо в судовому засіданні представник скаржника повністю підтримав вимоги, викладені в апеляційній скарзі.

Відповідач - Державне підприємство "Житомирський ремонтно-механічний завод" доводи, викладені позивачем в апеляційній скарзі, вважає безпідставними, необгрунтованими, а рішення місцевого господарського суду від 22.09.10 р. законним, обгрунтованим, таким, що прийнято при повному з"ясуванні всіх обставин у справі та з цілковитим дотриманням норм матеріального та процесуального права.

Як зазначає відповідач, вимоги апеляційної скарги обґрунтовані тим, що ним, у порушення умов Контракту від 25.09.2008 р. № 555/132 та Додаткової угоди № 2 не були отримані готові до відвантаження вироби та, відповідно, не здійснено оплату 70% вартості всіх виробів у 10-ти денний строк з моменту отримання листа № 555/1583 від 27 .11.09 р. про готовність відвантаження таких виробів. Тобто, на думку позивача відповідач порушив умови Контракту, як щодо отримання виробів, так і їх оплати.

Однак, як вказує відповідач, з позовних вимог та розрахунку штрафних санкцій вбачається, що позивач нарахував відповідачу штрафні санкції саме за невиконання грошового зобов'язання. Крім того, в поданій апеляційній скарзі позивач зазначає, що відповідно до Додаткової угоди № 2 до Контракту, передбачена можливість здійснення відвантаження виробів без попередньої оплати. Разом з тим, з надісланого позивачем вищезазначеного листа вбачається, що відвантаження виробів відбудеться лише після здійснення їх оплати згідно умов Контракту. Оскільки позивачу було відомо про здійснення відповідачем попередньої оплати в розмірі 30% вартості виробів, зазначеним листом було повідомлено про здійснення оплати в розмірі 70% в порядку, передбаченому Контрактом.

Відповідач звертає увагу суду апеляційної інстанції на те, що згідно із п. 2.2. Контракту, він зобов'язаний сплатити позивачу 70% вартості виробів на протязі 10 днів з моменту отримання рахунку-фактури, поданого не пізніше, ніж за 10 днів до закінчення терміну поставки, як-то передбачено п.3.1.Контракту, тобто позивач зобов'язаний був надати рахунок-фактуру не пізніше 30 листопада 2009 року, оскільки згідно п.2 Додаткової угоди №2 від 09.07.2009 р. до Контракту термін поставки виробів встановлено до 10.12.2009 р. Однак, в порушення умов Контракту, рахунок був виставлений до оплати 28.12.2009 р. та отриманий відповідачем 18.01.2009 р. Оскільки згідно п.9.6. Контракту термін його дії закінчився 31.12.2009 р., на думку відповідача, судом першої інстанції  було правильно встановлено, що позивач вийшов за межі умов Контракту, а тому до правовідносин, що виникли між сторонами щодо проведених відповідачем розрахунків не може бути застосована відповідальність, передбачена Контрактом.

Щодо твердження позивача про необов'язковість застосування рахунку-фактури під час здійснення господарської діяльності, оскільки рахунок-фактура не є первинним обліковим документом в розумінні Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» відповідач зазначає, що той факт, що відповідно до п.2.2. Контракту, перебіг десятиденного строку для оплати починається саме з моменту отримання відповідачем рахунку-фактури, відтак, саме зі спливом цього строку після отримання рахунку-фактури відповідачем у позивача виникає право вимоги щодо оплати відповідачем 70% вартості виробів, а у відповідача - виникає обов'язок сплати цих коштів. Оскільки у відповідності до ст.628 ЦК України сторони на власний розсуд визначили і погодили умови щодо порядку проведення розрахунку і які у відповідності до ст.629 ЦК України є обов'язковими для виконання сторонами, виставлення для оплати рахунку-фактури є обов'язковою умовою для здійснення такої оплати відповідачем в порядку, зазначеному в Контракті.

Відповідач ввжажає, що позивачем не наведено належних та достатніх підстав для скасування рішення місцевого господарськдого суду, передбачених ст.104 ГПК України.

А так, просить рішення господарського суду Житомирської області від 22.09.2010 р. залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

Прокурор безпосередньо в судовому засіданні підтримав заперечення на апеляційну скаргу відповідача; просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення місцевого суду - без змін.

Апеляційний господарський суд, розглянувши доводи апеляційної скарги, відзив на апеляційну скаргу, дослідивши наявні матеріали справи, перевіривши повноту встановлення обставин справи та їх юридичну оцінку, проаналізувавши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, заслухавши пояснення представників сторін та прокурора, встановив наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, 25 вересня 2008 року між Відкритим акціонерним товариством "Науково-виробничий комплекс "Київський завод автоматики ім.Г.І. Петровського" та Державним підприємством "Житомирський ремонтно-механічний завод" було укладено контракт № 555/132 (далі - Контракт, т.1, а.с. 15-18 ), згідно п.1.1 якого позивач (продавець) зобов'язувався  виготовити, а відповідач (покупець) провести оплату  та прийняти на умовах Контракту механізм підйому КБА105-07.00.000 та стабілізатор озброєння СВ-600Д ЮКАИ.461314.003  (надалі вироби), в кількості та за цінами,  що вказані в додатку 1 від 25.09.08 р. (т.І, а.с.19), що складає  невід'ємну частину цього Контракту. При цьому, відповідно до зазначеного вище додатку 1 позивач зобов"язався виготовити  по 90 шт. кожного з найменувань виробів загальною вартістю 9603036,00грн.

Крім того, 10.02.09 р.  між сторонами було укладено  додаткову угоду №1 до Контракту № 555/132 від 25.09.08 р., згідно п.1 якої сторони погодили, що  продавець зобов'язується виготовити, а покупець провести оплату та прийняти на умовах Контракту  механізм підйому  КБА105-06.00.000, механізм повороту КБА105-07.00.000 та стабілізатор озброєння СВУ-500-3Ц ЮКАИ.461314.001-03, в кількості, вказані в Додатку 1 до Контракту  (т.І, а.с. 20-21 ).

Місцевим господарським судом досліджено, що відповідно до п.2.1 Контракту відповідач зобов'язувався  здійснити  передоплату  в розмірі 30%  від загальної  суми цього Контракту  в термін до 29.09.08 р. на підставі рахунку-фактури, яка виставляється продавцем (позивачем) не пізніше одного дня з моменту підписання  Контракту  обома сторонами.

Згідно п.2.2.  Контракту   частину в обсязі  70%  від загальної суми цього контракту, що залишається  не сплаченою після  оплати авансу  покупцем, останній зобов'язаний був сплатити продавцю на протязі 10 днів з моменту отримання  рахунку-фактури, поданого  позивачем не пізніше, ніж за 10  днів до закінчення терміну  поставки позивачем виробів згідно п. 3.1 Контракту.

Як вбачається, відповідно до нової редакції п. 3.1 Контракту, викладеної в Додатковій угоді № 2  від 09.07.09р., продавець (позивач)  здійснює поставку виробів до 10.12.09 р. при умові отримання передоплати згідно з п.2.1 Контракту (т.1, а.с. 22).

При цьому, на виконанння  п.2.1 Контракту, 25.09.08 р. відповідачем відповідно до платіжного доручення № 1628 від 25.09.08 р. було здійнено передоплату в розмірі 2880910,80 грн., що становить 30% від суми контракту.

З наявного в матеріалах справи листа  № 555/1583 від 27.11.09 р. (т.1, а.с. 23) вбачається, що  позивач повідомив відповідача про готовність  провести  відвантаження продукції 09.12.09 р. згідно Контракту в редакції  Додаткової угоди № 2  від 09.07.09 р. після отримання  оплати згідно  з умовами вказаного контракту.  При цьому, як вбачається, листом № 1763 від 10.12.09 р. (т.1, а.с. 24) відповідач повідомив позивача про готовність  отримання та оплати продукції  згідно з умовами Контракту, тобто, у відповідності до  п. 2.2 Контракту - після отримання рахунку- фактури.

В зв"язку з неотриманням відповідачем готових до відвантаження виробів, 17.12.09 р. позивач направив на адресу останнього  лист з проханням про направлення на його адресу представника відповідача з автотранспортом для отримання виробів згідно з розділом 3, 4 Контракту (т.1а.с. 25). В підтвердження вчинення зазначеної дії позивачем для огляду суду першої інстанції була надана Книга реєстрації вихідної кореспонденції, де зареєстровано лист на ім"я "ДП "ЖРМЗ" Бутенко" за вихідним номером 1674 (т.2, а.с.30 ). Однак представник відповідача в судовому засіданні при розгляді справи місцевим господарським судом зазначив, що такого листа не отримував. Інших доказів направлення листа на адресу відповідача позивач суду не надав.

Оскільки відповідачем не була прийнята пропозиція позивача останнім було прийнято рішення в порядку ст.594 ЦК України  щодо притримання  виробів. При  цьому, відсутність будь-якої позитивної реакції з боку  відповідача на пропозицію позивача змусило останнього відмовитись від своєї пропозиції щодо поставки виробів до здійснення  відповідачем повної передоплати та направити 28.12.09 р. для оплати відповідачу рахунок-фактуру № 80 на оплату суми 6722125,20 грн. (70% вартості виробів) (т.1, а.с. 27 ).

Однак, як досліджено судами обох інстанцій, вищевказаний рахунок відповідач отримав лише 18.01.10 р. (т.П,а.с. 54-56).

При цьому, з наявного в матеріалах справи листа від 19.01.10 р. за № 29 (т.1, а.с.28) вбачається, що відповідач повідомив позивача про неможливість сплати 70% вартості виробів за відсутністю коштів на дату виставлення рахунку і які, як вказав відповідач, були акумульовані на дату планового отримання рахунку згідно умов договору. Оскільки рахунок-фактура був виставлений із запізненням, то кошти були використані на інші потреби. Крім того,  в зазначеному вище листі відповідач запропонував позивачу, в зв'язку з  порушенням останнім умов контракту, в подальшому здійснювати  поставку виробів  за попередніми заявками  підприємства  та одночасною їх оплатою.

Як досліджено судами обох інстанцій та вбачається з матеріалів справи, відповідач в повному обсязі здійснив розрахунки за Контрактом в розмірі 9603036,00 грн., в тому числі - до  подачі  позивачем позову до суду у вигляді передоплати в сумі 2880910,80 грн.; в рахунок оплати замовлених  виробів: 12.02.10 р. на суму  746902,80 грн.(т.1, а.с.103 ); 01.03.10 р. на суму - 1493805,60грн. (т.І, а.с.106 ) та  31.03.10 р. (після звернення позивача до суду) на  суму 4481416,80 грн. (т.І, а.с.111-112).

При цьому, з матеріалів справи вбачається, що відпуск виробів  відбувався  наступним чином: 23.01.09 р. згідно накладної № 025492 на суму 106700,40 грн. (т.І, а.с.29);  24.02.09 р. згідно накладної № 025549 на суму 116400,00 грн. (т.І, а.с.30); 18.03.09 р. згідно накладної  №025556 на суму 155200,80 грн. (т.І, а.с.31); 20.04.10 р. згідно накладної № 025877 на суму 4064319,60грн. (т.І, а.с.35); 23.04.10 р. згідно накладної № 025881 на суму 3210715,20грн. (т.І, а.с.94); 18.05.10 р. згідно накладної № 025902 на суму 261900,00грн. (т.П, а.с. 33); 19.05.10 р. згідно накладної № 025903 на суму 261900,00грн. (т.П, а.с. 52); 20.05.10 р. згідно накладної № 025904 на суму 261900,00 грн. (т.П, а.с. 9); 21.05.10 р. згідно накладної №025905 на суму 261900,00 грн. (т.П, а.с.8); 25.05.10 р. згідно накладної № 025906 на суму 261900,00 грн. (т.П, а.с. 6);  26.05.10р. згідно накладної № 025909 на суму 261900,00 грн. (т.П, а.с.4); 27.05.10 р. згідно накладної № 025927 на суму 261900,00 грн. (т.П, а.с.2); 28.05.10 р. згідно накладної № 025928 на суму 116400,00грн. (т.П, а.с.14) на загальну суму 9603036,00 грн.

Як досліджено місцевим господарським судом, подаючи до суду в порядку ст. 22 ГПК України заяву про  уточнення позову (зміна підстав позову, а також збільшення розміру позовних вимог) (т.І, а.с.77-84) позивач просив стягнути з відповідача  інфляційні, пеню та 7% штрафу саме за несвоєчасно проведені розрахунки за період з 08.01.2010 р. по 30.03.2010р., оскільки вважав, що за умовами договору відповідач мав провести оплату протягом 10 днів з моменту виставлення  рахунку від 28.12.10 р. Однак, як вбачається згідно наявної в матеріалах справи заяви  про збільшення позовних вимог від 26.07.10 р. (т.П, а.с.40-46) позивач змінив свою позицію і просив стягнути з відповідача 299990,59 грн. інфляційних втрат, 587812,50 грн. пені, 470548,76грн. штрафу, всього на суму 1358351,85 грн., які нараховані за період  з 22.12.09 р. по 30.03.10 р. (т.П, а.с.65), оскільки, на його думку, відповідач порушив умови контракту, як щодо  отримання виробів, так і  їх  оплати.

Обгрунтовуючи свої вимоги в суді першої інстанції позивач  зазначив, що  протягом 10 днів з моменту отримання листа позивача № 555/1583 від 27.11.09 р. про готовність відвантажити продукцію 09.12.09 р. після оплати згідно з умовами контракту (т.І, а.с. 23), відповідач повинен був забрати вироби зі складу та оплатити залишок за контрактом, однак будь-яких дій спрямованих на отримання  виробів та їх оплату він не здійснив, що, на думку позивача, є порушенням  норм ч.2 ст. 664 ЦК України, згідно якої товар вважається наданим у розпорядження покупця, якщо у строк, встановлений договором, він готовий до передання покупцеві у належному місці і покупець проінформований про це.

При цьому, як вбачається, перебіг строку порушення зобов'язання, за даними  позивача, починається 21 грудня 2009 року (9 грудня 2009 року - дата отримання листа № 555/1583 від 27.11.09 + 12 календарних (10 робочих) днів).

Однак, як досліджено місцевим господарським судом та вбачається з позовних вимог та розрахунку, штрафні санкції позивач нарахував відповідачу саме за невиконання грошового зобов"язання.

Зокрема, відповідно до ч.2 ст.625 ЦК України, згідно якої боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення,  відповідачу за несвоєчасно проведені розрахунки з 22.12.09 р. по 30.03.10 р. (31.03.10 було здійснено останній платіж) нараховано 241659,20грн. інфляційних  втрат.

Відповідно до ч.2  п.2.6  Контракту, у випадку невиконання  покупцем  вимог п.2.2. контракту покупець повинен сплатити  продавцю пеню в розмірі 0,1% від суми, що підлягає переказу за кожен  день затримки. У відповідності до вказаного пункту та  положень  ч. 2 ст. 231 ГК України, оскільки порушено господарське зобов'язання, в якому стороною є суб'єкт господарювання, що належить до державного сектора економіки,  позивачем відповідачу нараховано пеню в розмірі 0,1 відсотка за період з  22.12.09 р. по 30.03.10 р., що становить 587812,50 грн.

Крім того, в порядку ст. 231 ГК України, оскільки порушено господарське зобов'язання, в якому стороною є суб'єкт господарювання, що належить до державного сектора економіки, за прострочення виконання зобов'язання понад 30 днів відповідачу нараховано штраф від суми 6722125,20 грн., кошти, які  були не сплачені станом на 21.12.09 р., у розмірі семи відсотків, що становить 470548,76 грн.

Дослідивши в сукупності всі обставини і матеріали справи, місцевий господарський суд прийшов до правомірного висновку, що позов задоволенню не підлягає.

Так, місцевим господарським судом досліджено, що зобов'язання сторін у відповідності до ст.ст.11, 509 ЦК України виникли на підставі контракту  № 555/132 від 25.09.08 р., згідно умов якого позивач  мав виготовити, а відповідач  провести оплату  та прийняти  на умовах контракту, виготовлені позивачем вироби.   

Відповідно до ст.626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Згідно ст.628 ЦК України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

За приписами ст. 629 ЦК України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Судами обох інстанцій досліджено, що за умовами п. 2.2 Контракту  позивач мав здійснити поставку виробів до 10.12.2009 року, а оплату 70% коштів  від загальної суми контракту,  що становить 6722125,20 грн. покупець мав здійснити продавцю протягом 10 днів з моменту отримання рахунку-фактури, поданого  продавцем не пізніше ніж за 10 днів до закінчення терміну поставки продавцем виробів згідно з п. 3.1 Контракту.

З огляду на вищевикладене, вбачається, що у відповідності до ст. 628 ЦК України, сторони на власний розсуд визначили і погодили  умови щодо порядку проведення розрахунків, які у відповідності до ст. 629 ЦК України, є  обов"язкові до виконання сторонами.

Відтак, колегія Рівненського апеляційного господарського суду вважає, що місцевий господарський суд прийшов до вірного висновку, щодо помилковості тверджень позивача про необов'язковість пред'явлення відповідачу рахунку-фактури, оскільки останній не являється первинним документом.

Суд апеляційної інстанції не може не погодитись і з висновком місцевого господарського суду про те, що оскільки поставка за договором повинна була відбутись до 10.12.09 р.,  за умовами договору  рахунок мав бути виставлений до оплати не пізніже 30.11.09 р. Щодо перебігу десятиденного строку для оплати, то останній починається з дня отримання відповідачем рахунку, що не обов"язково має співпадати з днем  його виставлення.   

Як вбачається з п. 2.6 Контракту, саме за невиконання  вимог п.2.2 відповідач має сплатити пеню у розмірі 0.1% від суми, що підлягає переказу за кожен день затримки.

Однак, як було встановлено місцевим господарським судом і перевірено судом апеляційної інстанції, рахунок-фактура був виставлений до оплати 28.12.09 р., а отриманий відповідачем 18.01.10 р., тобто на дату, яка  не узгоджена  сторонами.

З огляду на вищевикладене, місцевий господарський суд в оскаржуваному рішенні прийшов до правильного висновку про те, що позивач вийшов за межі  умов договору, і, відповідно, неправомірно застосував до відповідача майнову відповідальність.  

При цьому, колегія Рівненського апеляційного суду погоджується з висновком місцевого господарського суду про відсутність правових підстав для застосування відповідальності за неналежне виконання умов договору у  відповідності до положень  ст.231 ГК України, оскільки як  в частині оплати,  так і в частині отримання виробів сторони вийшли за межі контракту.

Зазначене, в свою чергу, підтверджується матеріалами справи і досліджено судами обох інстанцій, оскільки саме після отримання рахунку-фактури відповідач здійснив проплату трьома частинами: 12.02.10 р. на суму  746902,80 грн. (т.І, а.с.103).;  01.03.10 р. на суму - 1493805,60 грн. (т.І, а.с. 106);  31.03.10 р. на  суму  4481416,80 грн. (т.І, а.с. 111-112), а вироби почав  отримувати з 20.04.10 р., тобто  після остаточної оплати.

Відповідно до ч. 6 ст.193 ГК України, зобов'язана сторона має право відмовитися від виконання зобов'язання у разі неналежного виконання другою стороною обов'язків, що є необхідною умовою виконання.   

Відповідно до ст.614 ЦК України, особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом.

При цьому, особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання.

На думку колегії Рівненського апеляційного суду, місцевим господарським судом зроблено вірний висновок про те, що вимоги позивача не грунтуються на нормах чинного законодавства, є безпідставними та необгрунтованими, а тому задоволенню  не підлягають.

Таким чином, колегія суддів вважає посилання скаржника, викладені в апеляційній скарзі, безпідставними, документально необґрунтованими, такими, що належним чином досліджені судом першої інстанції при розгляді спору. Скаржник, в порушення вимог ст.ст. 33,34 ГПК України, не довів тих обставин, на які він посилався як на підставу своїх вимог та заперечень.

Враховуючи все вищевикладене в сукупності, колегія суддів Рівненського апеляційного господарського суду вважає, що рішення господарського суду Житомирської області від 22.09.2010 р. ґрунтується на матеріалах і обставинах справи, відповідає нормам матеріального та процесуального права, а тому відсутні правові підстави для його скасування.

Керуючись  ст.ст.  99,101,103,105,106  ГПК України,  суд,-

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Відкритого акціонерного товариства "Науково-вирбничий комплекс "Київський завод автоматики ім. Г.І. Петровського" залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Житомирської області від 22.09.2010 р. - залишити без змін.

2. Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку.    

Головуюча  суддя                                                                         Коломис В.В.

Суддя                                                                                              Огороднік К.М.  

Суддя                                                                                              Мельник О.В.