Рішення

від 14.03.2008 по справі 37/49

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

37/49

ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  міста КИЄВА01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б     тел.230-31-34

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

справа №  37/49

14.03.08

За позовом

До

ПроКомпанії «Санофі –Авентіс»в особі представництва «Санофі-Авентіс Груп»Товариства з обмеженою відповідальністю «Будинок сувенірів»стягнення 208 381,25 грн.

                                                                                 Суддя  Кондратова І.Д.                                                                                                                                                  

Представники сторін:

Від позивача  Ліннікова Г.М. -  представник за довіреністю № 246 від 25.02.2008року; Подлящук О.П. –представник за довіреністю № 1405 від 06.11.2007 року

Від відповідача  не з'явився

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

На розгляд Господарського суду міста Києва передані позовні вимоги Компанії «Санофі-Авентіс»в особі представництва «Санофі-Авентіс Груп»до Товариства з обмеженою відповідальністю «Будинок сувенірів»про стягнення 208381,25 грн.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 06.02.2008 року порушено провадження у справі № 37/49, розгляд справи було призначено на 26.02.2008 року о 12-00.

Представник відповідача в судове засідання 26.02.2008 року не з'явився, про причини неявки суд не повідомив, вимоги ухвали Господарського суду міста Києва про порушення провадження у справі не виконав, про час та місце судового засідання був повідомлений належним чином.

Представник позивача вимоги ухвали Господарського суд міста Києва про порушення провадження у справі № 37/49 від 24.01.2008 року виконав частково.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 26.02.2008 року розгляд справи було відкладено на підставі статті 77 Господарського процесуального кодексу України.

Представник позивача у судовому засіданні 14.03.2008 року уточнив розмір заявлених позовних вимог, відповідно до яких просив суд стягнути з відповідача на свою користь 163 829 грн. 80 коп. основного боргу та 27 181 грн. 54 коп. штрафу.

Частина 4 статті 22 Господарського процесуального кодексу України визначає права, які належать лише позивачу. Так, відповідно до зазначеної норми права, позивач вправі до прийняття рішення по справі зменшити розмір позовних вимог.

Враховуючи те, що судом не встановлено, що вищезазначені дії позивача суперечать законодавству або порушують права та охоронювані законом інтереси інших осіб, суд прийняв заяву позивача про зменшення розміру позовних вимог до розгляду.

Представник відповідача 14.03.2008 року в судове засідання не з'явився, вимоги ухвали Господарського суду міста Києва № 37/49 від 26.02.2008 року не виконав, про поважні причини неявки суд не повідомив, про час і місце проведення судового засідання був повідомлений належним чином, оскільки Господарський суд міста Києва направляв ухвали суду на адресу, яка вказана в договорі, а також в Єдиному державному реєстрі підприємств та організацій України. Проте поштові відправлення були повернуті на адресу суду з відміткою «за зазначеною адресою не проживає».

Відповідно п. 4 інформаційного листа ВГСУ від 02.06.2006 р. N 01-8/1228 «Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2005 році»до повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому примірники повідомлень про вручення рекомендованої кореспонденції, повернуті органами зв'язку з позначками «адресат вибув», «адресат відсутній»і т. п., з урахуванням конкретних обставин справи можуть вважатися належними доказами виконання господарським судом обов'язку щодо повідомлення учасників судового процесу про вчинення цим судом певних процесуальних дій.

Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду її судом, якщо ухвалу про порушення провадження у справі надіслано за поштовою адресою, зазначеною в позовній заяві (роз'яснення Президії Вищого Арбітражного суду України від 18.07.97. № 02-5/289 із змінами «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України»).

Відомості про місцезнаходження відповідача є правомірними, оскільки підтверджені довідкою, наданою позивачем, про включення Товариства з обмеженою відповідальністю «Будинок сувенірів» до Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України.

Враховуючи те, що відповідач відзив на позовну заяву і витребувані господарським судом документи не подав, справа № 37/49 у відповідності до статті 75 Господарського процесуального кодексу України розглядається за наявними в ній матеріалами.

Представник позивача в судовому засіданні 14.03.2008 року підтримав зменшені позовні вимоги в повному обсязі.

Відповідно до статті 85 Господарського процесуального кодексу України в судовому засіданні 14.03.2008 року  за згодою представників позивача було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши подані матеріали справи та заслухавши пояснення представника позивача, Господарський суд міста Києва, -  

                                               ВСТАНОВИВ:

17 листопада 2006 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Будинок сувенірів»(далі –замовник) та Компанією «Санофі –Авентіс»(далі –виконавець) був укладений договір на виготовлення продукції  № 62 (далі –договір), відповідно до умов якого виконавець приймає на себе зобов'язання по виготовленню та поставці замовнику продукції з логотипом останнього та відповідно до його  замовлення. Замовник же в сою чергу зобов'язаний прийняти та розрахуватися за вказану продукцію.

Відповідно до п. 1 договору, назва, асортимент, кількість та вартість продукції зазначаються в специфікаціях, які  є невід'ємними частинами договору.

Судом встановлено, що строки поставки та оплати продукції визначені сторонами по кожній специфікації окремо.

Так, строк поставки продукції, передбачений специфікаціями № № 1 -  4 становить 35 днів з моменту їх підписання та затвердження замовником зразків продукції.

Строк поставки продукції за специфікацією № 5 становить 7 робочих днів, а за специфікацією № 6 –5 тижднів з моменту підписання вказаних  специфікацій та затвердження замовником зразків продукції.

Судом встановлено, що відповідно до специфікацій, загальна вартість продукції, за яку позивач зобов'язаний був розрахуватися протягом 6-ти банківських днів з моменту фактичного відвантаження  продукції, становить 213 517,28грн.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач виконав свої зобов'язання за договором № 62 від 17.11.2006 року в повному обсязі та згідно виставлених йому  рахунків перерахував на розрахунковий рахунок відповідача грошові кошти у сумі 214 703,00 грн., що підтверджується платіжними дорученнями № 106 від 26.01.2007 року, № 105 від 26.01.2007 року, № 9 від 05.01.2007 року, № 10 від 05.01.2007 року, № 369 від 13.03.2007 року, № 2201 від 20.12.2006 року, № 305 від 28.02.2007 року, № 275 від 18.04.2007 року, оригінали яких оглянуті в судовому засіданні, а копії долучені до матеріалів справи.

На виконання умов укладеного між сторонами договору,  відповідач здійснив позивачу поставку продукції на загальну суму 50 873, 20 грн., що підтверджується видатковими накладними  № 56/1 від 22.03.2007 року, № 56/2 від 22.03.2007 року, № 14/2 від 24.01.2007 року, № 35/1 від 20.02.2007 року, № 399 від 20.12.2006 року, № 64/3 від 03.04.2007 року,  копії яких залучено до матеріалів справи.

Таким чином відповідач в порушення умов договору не поставив позивачу продукцію на загальну суму 163 829,80 грн.

Зі змісту п. 4.3 договору вбачається, що виконавець зобов'язаний повернути замовнику  грошові кошти в розмірі вартості непоставленої продукції.

Судом встановлено, що 13.07.2007 року відповідач звернувся до позивача з листом № 44, відповідно до якого   гарантував поставити позивачу протягом 10 днів залишок недопоставленої йому продукції.

Відповідач покладені на нього зобов'язання виконав частково, у зв'язку з чим станом на день звернення позивача до суду заборгованість відповідача перед позивачем у вигляді вартості недопоставленої продукції складає 163 829 грн. 80 коп.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що вимоги позивача   підлягають задоволенню з наступних підстав.

Частина 1 статті 193 Господарського кодексу України встановлює, що суб'єкти господарювання  та  інші  учасники  господарських відносин  повинні  виконувати  господарські  зобов'язання належним чином відповідно до закону,  інших правових актів,  договору, а за відсутності   конкретних   вимог  щодо  виконання  зобов'язання –відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться і до виконання господарських   договорів   застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексу.

Частина друга цієї ж статті передбачає, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів,  необхідних  для належного  виконання нею зобов'язання,  враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Умови  договору № 62 від 17.11.2006 року свідчать про те, що він є змішаним  договором, оскільки містить елементи договору підряду та поставки.

Відповідно до приписів статті 837 Цивільного кодексу України, за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов'язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов'язується прийняти та оплатити виконану роботу. Договір підряду може укладатися на виготовлення, обробку, переробку, ремонт речі або на виконання іншої роботи з переданням її результату замовникові.

За договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму (частина 1 статті 712 Цивільного кодексу України).

Враховуючи те, що відповідачем не було виконано своїх зобов'язань, щодо поставки позивачу в передбачений специфікаціями строк виготовленої ним продукції, то до цієї частини зобов'язань суд застосовує відповідні положення цивільного  законодавства, які регулюють правовідносини між сторонами в цій сфері.

У відповідності до статті 265 Господарського кодексу України, за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Крім того, частиною 6 статті 265 Господарського кодексу України передбачено, що до відносин поставки, не врегульованих цим Кодексом, застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України про договір купівлі-продажу.

Частини 2 статті 693 Цивільного кодексу України передбачає правові наслідки невиконання продавцем обов'язку щодо передачі покупцеві попередньо оплачений ним товар. Зокрема встановлено, що якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.

Судом встановлено, що відповідач в повному обсязі не виготовив та не поставив позивачу товар, який ним був раніше оплачений, а тому з нього на користь позивача відповідно до вимог чинного законодавства підлягає стягненню 163 829,80 грн. - сума попередньої оплати.

Крім того позивач також просить стягнути з відповідача штраф в сумі 24 574,47грн., який нарахований на основну суму боргу, а також  2607,07 грн. штрафу –за несвоєчасно поставлену продукцію.

Відповідно до статті 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання..

Статтею 231 Господарського кодексу України встановлено, що якщо розмір штрафних санкцій законом не визначений, то санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Статтею 546 Цивільного кодексу України передбачено, що виконання зобов'язань може забезпечуватись згідно з договором неустойкою, яку боржник повинен сплатити в разі неналежного виконання зобов'язань.

Відповідно до частин 1, 2 статті 549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно викананого зобов'язання.

Згідно частини 2 статті 551 Цивільного кодексу України, якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Стягнення штрафу є додатковою відповідальністю, застосованою до порушників договірної дисципліни, яка встановлюється з метою недопущення виникнення заборгованості за невиконання договірних зобов'язань.

Відповідно до п. 5.2 договору сторони погодили, що в разі невиконання або неналежного виконання виконавцем умов даного договору, він виплачує замовнику штраф у розмірі 15% від вартості продукції, зазначеної у специфікації. Проплата виконавцем штрафу не звільняє його від виконання умов договору та відшкодування збитків замовнику.

Проаналізувавши вищезазначене, суд дійшов висновку, що сторонами  при укладанні договору на основі їх вільного волевиявлення встановлена майнова відповідальність виконавця за недопоставку продукції в строки, які зазначені у специфікаціях.

Суд відзначає, що позивач помилково та невірно нараховує відповідачу штраф на суму недопоставленої продукції, оскільки умовами договору чітко передбачено, що штраф має нараховуватись саме на суму, яка вказана в специфікації, в разі порушення віконцем умов, які встановлені в специфікаціях.

Проте, враховуючи те, що штраф є одним із засобів забезпечення виконання зобов'язань, кратний розмір якого визначено сторонами в договорі, беручи до уваги той факт, що відповідачем прострочено поставку продукції за специфікаціями № № 1 - 3, суд вбачає підстави для стягнення штрафу за неналежне виконання виконавцем умов договору щодо кількості та строків поставки товару за специфікаціями № № 1-  3.

За розрахунком суду розмір штрафу, який підлягає задоволенню складає 27 676, 87грн. (110737,57 грн. Х 15 % + 70463,52 грн. Х 15 % = 3311,35 грн. Х 15 %).

Частиною 1 пункту 2 статті 83 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд, приймаючи рішення, має право: виходити за межі позовних вимог, якщо це необхідно для захисту прав і законних інтересів позивачів або третіх осіб з самостійними вимогами на предмет спору і про це є клопотання заінтересованої сторони.

Тобто, виходячи зі змісту зазначеної вище норми права, суд може реалізувати своє право лише при наявності двох умов одночасно, а саме, коли це необхідно для захисту прав і законних інтересів позивачів та, коли про це є відповідне клопотання.

Враховуючи те, що суд не може виходити за межі позовних вимог без відповідного клопотання позивача, а дії відповідача є порушенням вимог договору, що є підставою для застосування відповідальності за умовами договору (п. 5.2. ), то позовні вимоги в частині стягнення штрафу підлягають стягненню у  заявленому позивачем розмірі, а  саме у сумі  27 181 грн. 54 коп.

Відповідно до вимог статті 49 Господарського процесуального кодексу України, держмито та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу покладаються на відповідача.

Крім того, суд зазначає, що відповідно до роз'яснення Вищого арбітражного суду України від 04.03.1998 р. «Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України», якщо позивач завищив ціну позову, або у процесі розгляду спору зменшив позовні вимоги, або господарський суд відмовив у стягненні певних сум, державне мито у цій частині не повертається, а тому позивачу не підлягає поверненню державне мито в розмірі 173,70 грн.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 525, 526, 549, 670, 712, 837 Цивільного кодексу України, ст. ст. 193, 230, 231, 265 Господарського кодексу України ст. ст. 32, 33, 44, 49, 75, 82 –85 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва,–         

                    В И Р І Ш И В:

1.          Позов  задовольнити повністю.

2.          Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Будинок сувенірів»(01030, м. Київ, вул. Чапаєва, 10-А, код 32386000; 01035, м. Київ, вул. Перемоги, оф. 73; 01032, м. Київ, вул. Саксаганського, 112б, оф. 21) на користь Компанії «Санофі –Авентіс»в особі представництва в Україні  «Санофі – Авентіс»(04050, м. Київ, вул. Пимоненка, 13, корп. 7С, фо. 7с/51-1, код 21718635) 163 829 (сто шістдесят три тисячі вісімсот двадцять дев'ять) грн. 80 коп. –основний борг, 27 181 (двадцять сім тисяч сто вісімдесят одна) грн. 54 коп. - штрафу,   1910 (одна тисяча дев'ятсот десять) грн. 11 коп. - державного мита та 118 (сто вісімнадцять) грн.  00 коп. - витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

3.          Після вступу рішення в законну силу видати наказ.

4.          Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його прийняття, а у разі, якщо у судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення, воно набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня підписання рішення, оформленого відповідно до статті 84 Господарського процесуального кодексу України.

Суддя                                                                                                 І.Д. Кондратова

Дата підписання

рішення 27.03.2008 року