Рішення

від 23.03.2011 по справі 29/112

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

29/112

                                ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ  

                                  83048, м.Донецьк, вул.Артема, 157, тел.381-88-46

                                                             Р І Ш Е Н Н Я   

                                                            іменем України

23.03.11 р.                                                                                 Справа № 29/112                               

Господарський суд Донецької області у складі головуючого судді Риженко Т.М., судді Сковородіної О.В., судді Сгара Е.В.

при секретарі Петрушенко А.О., розглянув у відкритому судовому засіданні справу

за позовною заявою: Приватного підприємства „Тотус”, м.Харків

до Відповідача: Державного підприємства „Дзержинськвугілля” в особі відокремленого підрозділу „Шахта „Торецька”, м.Дзержинськ, Донецька область

про: стягнення заборгованості у сумі 38 329,20грн., пені у розмірі 7052,57грн., штрафу у сумі 2683,04грн., 3% річних у розмірі 1710,20грн., інфляційних витрат у розмірі 4070,28грн., процентів за користування чужими грошовими коштами у сумі  4873,58грн.  

за участю:

представника Позивача – не з'явився;

представника Відповідача  – Колосов В.О. (за довіреністю від 08.01.2009р.)

У судовому засіданні відповідно ст.77 Господарського процесуального кодексу України проголошувалась перерва з 13.01.2011р. по 25.01.2011р.

СУТЬ СПРАВИ:

Приватне підприємство „Тотус”, м.Харків (далі – Позивач) звернулось до Господарського суду Донецької області з позовною заявою до Державного підприємства „Дзержинськвугілля” в особі відокремленого підрозділу „Шахта „Торецька”, м.Дзержинськ, Донецька область (далі – Відповідач) про стягнення заборгованості у сумі 38 329,20грн., пені у розмірі 7052,57грн., штрафу у сумі 2683,04грн., 3% річних у розмірі 1710,20грн., інфляційних витрат у розмірі 4070,28грн., процентів за користування чужими грошовими коштами у сумі  4873,58грн.

В обґрунтування позовних вимог Позивач посилається на неналежне виконання Відповідачем  зобов'язань за договором постачання №60/09 від 05.06.2009р., щодо оплати за поставлену продукцію.

На  підтвердження вказаних обставин Позивач надав належним чином засвідчені копії наступних документів: договору №60/09 постачання від 05.06.2009р., специфікації до договору, акту приймання-передачі від 22.06.2009р., податкової накладної,  акту звіряння взаємних розрахунків підписаного та завіреного печатками з боку обох сторін, відповідно до якого заборгованість станом на 01.12.2009р. складає 38 329,20грн., претензії щодо вартості поставленої продукції, правоустановчих документів приватного підприємства „Тотус”.

Нормативно свої вимоги Позивач обґрунтовує ст.ст. 22, 63, 191, 193, 198, 224, 225, 230, 231, 232 Господарського кодексу України, ст.ст. 526, 610, 612, 625 Цивільного кодексу України, ст.ст. 1, 2, 12, 32, 33,  54, 55, 56, 57, 82 Господарського процесуального кодексу України.

01.12.2010р. Позивачем через канцелярію суду надані письмові пояснення в яких  вказує, що за своєю правовою природою відносини, яки виникли між Позивачем та Відповідачем, є майново-господарськими (ч.1 ст. 175 ГК України), які відповідно до абзацу 2 ч. 1 ст. 175 Господарського кодексу України регулюються нормами Господарського кодексу України з урахуванням особливостей, передбаченими Господарським кодексом України.  Відповідно ч.2 ст. 175 Господарського кодексу України, якщо майново-господарські зобов'язання виникають між суб'єктами господарювання, зобов'язаною та уповноваженими сторонами зобов'язання є, відповідно боржник та кредитор.  Відповідно ст. 510 ЦК України, якщо кожна із сторін у зобов'язанні має одночасно і права, і обов'язки, вона вважається боржником у тому, що вона зобов'язана вчинити на користь другої сторони, і одночасно кредитором у тому, що вона має право вимагати від неї. В майново-господарському зобов'язанні, які виникли між Позивачем та Відповідачем, Відповідач таким чином, є боржником, а Позивач кредитором по виконанню грошового зобов'язання.  Правовими розпорядженнями частини 1 ст. 230 Господарського кодексу України та ч. 6 ст. 231 Господарського кодексу України встановлені штрафні санкції за користування чужими грошовими коштами.

01.12.2010р. Відповідачем через канцелярію суду надано відзив на позовну заяву, у якому вказує що позовні вимоги в частині стягнення основної заборгованості у сумі 38 329,20грн. та пені у розмірі 7052,57грн. Відповідач визнає у повному обсязі,  с заявленою Позивачем суми встановленого індексу інфляції у сумі 4070,28грн., 3% річних у сумі 1710,20грн., штрафу 7% в сумі 2683,04грн., процентів за увесь час користування чужими грошовими коштами у сумі 4873,58грн. Відповідач не згоден, у зв'язку з тим, що відповідні штрафні санкції не передбачені умовами договору №60/09 від 05.06.2009р. на поставку.

Крім того Відповідачем було надано належним чином засвідчену копію свідоцтва про державну реєстрацію Державного підприємства „Дзержинськвугілля”.

01.12.2010р. Позивачем через канцелярію суду надано належним чином засвідчену копію наказу №1 про призначення директора ПП „Тотус”.

Представник Позивача у судове засідання не з'явився, про час та місце слухання справи повідомлений належним чином.

Представник Відповідача у судове засідання з'явився, проти позову заперечив частково про, що виклав свою позицію у відзиві на позовну заяву.

До початку судового засідання надано до суду клопотання про розгляд справи без застосування технічних засобів фіксації судового процесу. Дане клопотання не суперечить чинному законодавству, інтересам сторін, тому приймається судом та підлягає задоволенню.

Розглянувши матеріали справи, долучивши до матеріалів справи надані сторонами докази,  суд

ВСТАНОВИВ:

05 червня 2009 року між Державним підприємством „Дзержинськвугілля” в особі відокремленого підрозділу „Шахта „Торецька”  (Покупець) та ПП „Тотус”  (Постачальник) було укладено договір постачання №60/09, відповідно п.1.1 якого Постачальник зобов'язується в обумовлений п.3.1 Договору термін передати Покупцю товар (руд довготілий) згідно зі специфікацією, які є складовою і невід'ємною частиною Договору. Згідно п.1.2 договору кількість, ціна, асортимент окремої поставки товару визначаються специфікацією, які є складовою і невід'ємною частиною Договору.

Як вбачається з п.3.1 договору поставка товару здійснюється тільки за письмовою заявкою „Покупець” не пізніше 10 (десяти) днів з дня її надання Постачальнику.

У розділі 4 договору сторони дійшли згоди щодо ціни та порядку розрахунків:

- ціна товару за одиницю і за позиціями вказується у специфікаціях до Договору. Загальна сума Договору складає 40 000,00 грн., у тому числі 20% ПДВ. Вона складається із сум вказаних у специфікаціях, які є додатками до Договору (п.4.1 Договору);

- розрахунки за Договором здійснюються в національній валюті України, шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок „Постачальника” протягом 10 (десяти) банківських днів з моменту прийняття товару та складання акту прийому - передачі за кількістю та якістю (п.4.2 Договору);

У розділі 5 договору сторони визначили відповідальність:

- у випадку порушення своїх зобов'язань за Договором „Сторони” несуть відповідальність, визначену Договором та чинним законодавством України. Порушенням зобов'язання є його невиконання або неналежне виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язань (п.5.1 Договору);

- збитки, заподіяні невиконанням або неналежним виконанням зобов'язань за Договором, стягуються з винної Сторони. Сплата штрафних санкцій за невиконання або неналежне виконання зобов'язань за даним Договором не звільняє винну Сторону від виконання зобов'язань згідно з Договором (п.5.2 Договору);

- у випадках не передбачених Договором, Сторони несуть відповідальність, передбачену чинним законодавством України (п.5.6 Договору).

Сторонами було підписано специфікацію, відповідно до якої Позивач прийняв на себе зобов'язання поставити Відповідачу руд довжиною 2-4 м, діаметром 8-18 см. У кількості 143 куб.м. за ціною 280 грн. на суму 40 000грн. (у тому числі податок на додану вартість).

На виконання умов договору Позивачем на адресу Відповідача було здійснено поставку на загальну суму 38 329,20грн., що підтверджується актом №1 приймання – передачі від 22.06.2009р. вказаний акт підписано та завірено печатками з боку обох сторін без зауважень.

Факт поставки також підтверджується податковою накладною, яка міститься в матеріалах справи.

Відповідачем незважаючи на настання строку оплати не була здійснена оплата за поставлений товар внаслідок чого виникла заборгованість у розмірі 38 329,20грн.

За для досудового врегулювання спору Позивачем на адресу відповідача було направлено претензію №б/н з вимогою погасити заборгованість за поставлену продукцію у розмірі 38 329,20грн.

Стан розрахунків підтверджується актом  звіряння взаємних розрахунків підписаного та завіреного печатками з боку обох сторін без зауважень, відповідно до якого заборгованість станом на 01.12.2009р. складає  38 329,20грн.

За таких обставин та у зв'язку із неналежним виконанням грошових зобов'язань відповідачем позивач звернувся до суду з позовом.  

Дослідивши матеріали справи, керуючись ст.ст. 32, 33, 34, 36 Господарського процесуального кодексу України, суд вважає вимоги Позивача до Відповідача такими, що підлягають частковому  задоволенню, враховуючи наступне:    

Відповідно до ст.509 Цивільного кодексу України, ст.173 Господарського кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Зобов'язання згідно із ст.ст.11, 509 Цивільного кодексу України, ст.174 Господарського кодексу України виникають, зокрема, з договору.

Оцінивши зміст даного договору з якого виникли цивільні права та обов'язки сторін, суд дійшов висновку, що укладений правочин за своїм змістом та правовою природою є договором поставки, який підпадає під правове регулювання норм статті 712 Цивільного кодексу України та статей 264-271 Господарського кодексу України. В частині, що не суперечить договору, до вказаного правочину також застосовуються норми Цивільного кодексу України, які регулюють правила купівлі-продажу (статті 655-697 Цивільного кодексу України).

Як встановлено ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у власність у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України та ст. 526 Цивільного кодексу України зобов'язання мають виконуватися належним чином відповідно до умов закону, інших правових актів, договору, а за відсутністю таких умов та вимог –відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

При цьому, приписи ч.7 ст. 193 Господарського кодексу України та ст. 525 Цивільного кодексу України встановлюють загальне правило щодо заборони односторонньої відмови від зобов'язання або односторонньої зміни його умов, що кореспондується із вимогами ст. 629 Цивільного кодексу України щодо обов'язковості договору для виконання сторонами.

Судом встановлено, що відповідно до умов договору  постачання №60/09 від 05.06.2009р. Позивачем було здійснено поставку Відповідачу на загальну суму 38 329,20грн., але Відповідачем незважаючи на настання строку оплати не була здійснена оплата за поставлений товар.

Відтак, несплачена сума, наявність якої кваліфікується судом як порушення грошових зобов'язань у розумінні ст.610 Цивільного кодексу України, становить 38 329,20грн. За змістом ст.625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Відповідно до ст. 202 Господарського кодексу України та ст.599  Цивільного кодексу України зобов'язання припиняються виконанням, проведеним належним чином.

Відповідач доказів погашення суми боргу у розмірі 38 329,20грн. до матеріалів  справи не надано, у зв'язку з чим вимоги про стягнення суми боргу підлягають задоволенню та стягненню з Державного підприємства „Дзержинськвугілля” в особі відокремленого підрозділу „Шахта „Торецька”.

З огляду на викладене, враховуючи наявні в матеріалах справи докази наявності заборгованості та порушення зобов'язань за договором, суд вважає, позовні вимоги обґрунтованими, доведеними належним чином та такими, що підлягають задоволенню в повному обсязі.  

 На підставі статті 625 ЦК України прострочення виконання грошового зобов'язання тягне за собою обов'язок відповідача сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3% річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

За розрахунком Позивача розмір інфляційних витрат з урахуванням визначеного останнім періоду прострочення становить 4070,28грн., 3% річних  від суми загального боргу складає 1710,20грн.

Перевіривши арифметичний розрахунок даних позовних вимог за допомогою програми інформаційно-пошукової системи „Законодавство” у відповідності до методики листа Верховного суду України №62-97р від 03.04.1997р. „Рекомендації відносно порядку застосування індексу інфляції при розгляді судових справ” та період їх нарахування, суд дійшов висновку про їх задоволення у розмірі заявленому Позивачем, а саме 4070,28грн.

Суд, перевіривши арифметичний розрахунок  позовних вимог про стягнення 3%  річних за допомогою програми інформаційно-пошукової системи „Законодавство” дійшов висновку про часткове задоволення 3% річних у розмірі 1502,71грн.

Статтею 627 Цивільного кодексу України встановлено вільне укладення договору сторонами, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

За змістом розділу 5 Господарського кодексу України, за загальним правилом, учасники господарських відносин відповідають за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання на умовах, визначених положеннями статей, що містить даний розділ Господарського кодексу України, якщо інше не передбачено договором, та не відноситься до спеціальних суб'єктів, відповідальність яких встановлена законом за певний вид правопорушення.

З огляду на встановлений ст. ст. 6, 627 ЦК України, принцип свободи договору, сторони при укладанні договору вправі встановлювати міру відповідальності за порушення умов договору на власний розсуд.

Згідно п.5.1 договору у випадку порушення своїх зобов'язань за Договором „Сторони” несуть відповідальність, визначену Договором та чинним законодавством України. Порушенням зобов'язання є його невиконання або неналежне виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язань.

Позивач просить стягнути пеню за прострочення виконання грошового зобов'язання  у розмірі 7052,57грн. та штраф за прострочення понад тридцяти днів у сумі 2683,04грн., в обґрунтування чого посилається на ч.2 ст.231 Господарського кодексу України.

Як вбачається з матеріалів справи Державне підприємство „Дзержинськвугілля” в особі відокремленого підрозділу „Шахта „Торецька” є державним підприємством, що діє на основі державної власності, відповідно ч.1 ст.63 Господарського кодексу України.

Згідно ч.1 ст. 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня) яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання, ч.2 ст.231 ГК України передбачено, що у разі якщо порушено господарське зобов'язання, в кому хоча б одна сторона є суб'єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки, або порушення пов'язане з виконанням державного контракту, або виконання зобов'язання фінансується за рахунок  Державного бюджету України чи за рахунок державного кредиту, штрафні санкції застосовуються, якщо інше не передбачено законом чи договором, у таких розмірах:

- за порушення строків виконання зобов'язання стягується пеня у розмірі 0,1 відсотка вартості товарів (робіт, послуг), з яких допущено прострочення виконання за кожний день прострочення, а за прострочення понад тридцяти днів додатково стягується штраф у розмірі семи відсотків вказаної вартості.

Виходячи із положень зазначеної норми, застосування до боржника, який порушив господарське зобов'язання,   штрафних санкцій у вигляді пені, штрафу можливо при сукупності відповідних умов, а саме: якщо іншій розмір певного виду штрафних санкцій не передбачений договором або законом; якщо, між іншим, порушено господарське зобов'язання, в якому хоча б одна сторона є суб'єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки, якщо порушено прострочення виконання не грошового зобовязання, пов'язаного з обігом (поставкою) товарів, виконанням робіт, наданням послуг з вартості яких і вираховується у відсотковому відношенні розмір штрафу.

Враховуючи викладене суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позовних вимог в частині стягнення  пені за прострочення виконання грошового зобов'язання  у розмірі 7052,57грн. та штрафу за прострочення понад тридцяти днів у сумі 2683,04грн., оскільки останнім допущено прострочення виконання грошового зобов'язання. Такої позиції дотримується і Верховний Суд України, про що викладено у Постанові Верховного Суду України від 20.12.2010р. №06/113-38, та у Постанові Верховного Суду України від 06.12.2010р. № 42/562.

Згідно п.6 ст.231 ГК України штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором. Отже Позивачем правомірно нараховані проценти за увесь час користування чужими грошовими коштами, перевіривши арифметичний розрахунок даних позовних вимог за допомогою програми інформаційно-пошукової системи „Законодавство”  дійшов висновку про їх задоволення у розмірі заявленому Позивачем у сумі 4873,58грн.

Відповідно до п.3 ч.1 ст.57 Господарського процесуального кодексу України до позовної заяви додаються документи,  які підтверджують сплату державного мита у встановлених законом порядку і розмірі. Такий порядок та розмір визначається положеннями Декрету КМУ „Про державне мито”,  положення якого визначають ставки державного мита як для майнових, так і немайнових вимог.

Як вбачається із позову, Позивачем заявлені майнові вимоги – про стягнення заборгованості у сумі 38 329,20грн., пені у розмірі 7052,57грн., штрафу у сумі 2683,04грн., 3% річних у розмірі 1710,20грн., інфляційних витрат у розмірі 4070,28грн., процентів за користування чужими грошовими коштами у сумі 4873,58грн. (всього 58 718,87грн.)  Відповідно до п.2 ст.3 Декрету КМУ „Про державне мито”, Позивач повинен надати докази сплати державного мита за майновою вимогою у розмірі 1% ціни позову, але не менше 6 (шість) неоподатковуваних мінімумів доходів громадян  (102,00 грн.) і не більше 1500 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Таким чином, оскільки згідно заявлених позивачем позовних вимог (58 718,87грн.)  1(один) % від ціни позову  становить 587,19грн., позивач повинен був сплатити державне мито у розмірі – 587,19грн. Між тим, згідно наданого Позивачем платіжного доручення № 1065  від 25.10.2010р. державне мито сплачено ним лише у розмірі 585,11грн.

За таких обставин державне мито у розмірі 2,08грн. підлягає стягненню з Позивача у доход Державного бюджету України.

Розподіл судових витрат здійснюється у відповідності до ст.49 Господарського процесуального кодексу України.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 43, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд,

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги Приватного підприємства „Тотус”, м.Харків до Державного підприємства „Дзержинськвугілля” в особі відокремленого підрозділу „Шахта „Торецька”, м.Дзержинськ, Донецька область про стягнення заборгованості у сумі 38 329,20грн., пені у розмірі 7052,57грн., штрафу у сумі 2683,04грн., 3% річних у розмірі 1710,20грн., інфляційних витрат у розмірі 4070,28грн., процентів за користування чужими грошовими коштами у сумі 4873,58грн.   задовольнити частково.

2. Стягнути з Державного підприємства „Дзержинськвугілля” в особі відокремленого підрозділу „Шахта „Торецька” (85200, Донецька область. м.Дзержинськ, вул.Енгельса, 41, ЄДРПОУ 33839013, р/р 260083188854 у від. №5369 ВАТ „Ощадбанк”, м.Дзержинськ, МФО 3941247) на користь Приватного підприємства „Тотус” (61064, м.Харків, пер.Титатернковський, 1, кв.230, ЄДРПОУ 30989660, р/р 26002035923900 у АО „УкрСіббанк”, МФО 351005) заборгованість у сумі 38 329,20грн., проценти за користування чужими грошовими коштами у сумі 4873,58грн., 3% річних у розмірі 1502,71грн., інфляційні витрати у сумі 4070,28грн.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

3. Стягнути з Державного підприємства „Дзержинськвугілля” в особі відокремленого підрозділу „Шахта „Торецька” (85200, Донецька область. м.Дзержинськ, вул.Енгельса, 41, ЄДРПОУ 33839013, р/р 260083188854 у від. №5369 ВАТ „Ощадбанк”, м.Дзержинськ, МФО 3941247) на користь Приватного підприємства „Тотус” (61064, м.Харків, пер.Титатернковський, 1, кв.230, ЄДРПОУ 30989660, р/р 26002035923900 у АО „УкрСіббанк”, МФО 351005) компенсацію судових витрат: державне мито в розмірі 487,76грн. та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу в сумі 196,04 грн.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

4. Стягнути з Приватного підприємства „Тотус” (61064, м.Харків, пер.Титатернковський, 1, кв.230, ЄДРПОУ 30989660, р/р 26002035923900 у АО „УкрСіббанк”, МФО 351005) в доход Державного бюджету України (Головне управління державного казначейства України  у Донецькій області, МФО 834016, ЄДРПОУ 34687001, р/р 31111095700006) державне мито у розмірі 2,08грн.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

5. В іншій частині позовних вимог відмовити.

У судовому засідання 23.03.11р. проголошено та підписано вступну та резолютивну частину рішення.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано, а у разі подання апеляційної скарги – після розгляду справи апеляційним господарським судом, якщо рішення не буде скасовано.

Головуючий суддя                                                               Риженко Т.М.           

         Судді                                                                        О.В.Сковородіна

                                                                                               Е.В.Сгара

Повний текст рішення складено та підписано 28.03.11