Постанова

від 25.09.2007 по справі 26/397

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

26/397

      КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД       

01025, м.Київ, пров. Рильський, 8                                                            т. (044) 278-46-14

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

 25.09.2007                                                                                           № 26/397

 Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

 головуючого:           Губенко Н.М.

 суддів:             Барицької  Т.Л.

           Ропій  Л.М.

 при секретарі:            Дегтярюк Л.О.

 За участю представників:

 від позивача - Репецький С.В. (довіреність б/н від 01.09.2007),                      Іванов І.О. (довіреність б/н від 01.09.2007);

 від відповідача - повідомлений, але не з'явився;

 розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю ”Юрстар ЛТД” та Відкритого акціонерного товариства ”Об'єднаний комерційний банк” в особі відособленого підрозділу – філії ”Європейський центр розвитку та заощаджень”

 на рішення Господарського суду м.Києва від 12.06.2007

 у справі № 26/397 (Копитова О.С.)

 за позовом                               Товариства з обмеженою відповідальністю "Юрстар ЛТД"

 до                                                   Відкритого акціонерного товариства "Об"єднаний комерційний банк"

 про                                                  зобов"язання вчинити дії та стягнення 61 625,00 грн.

Відповідно до ухвали Голови Київського апеляційного господарського суду від 17.09.2007 у справі № 26/397 строк розгляду апеляційної скарги у справі № 26/397 продовжений.

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Господарського суду м.Києва від12.06.2007 у справі №26/397 позов задоволено частково. Стягнуто з відповідача на користь позивача матеріальні збитки в розмірі 41 625,00 грн., витрати по сплаті державного мита в сумі 416,25 грн., витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу в сумі 39,34 грн. В решті позову відмолено.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням, позивач та відповідач подали до Київського апеляційного господарського суду апеляційні скарги.

Позивач в апеляційній скарзі просить рішення суду змінити в частині відмови в задоволенні позову щодо відшкодування моральної шкоди в розмірі 20 000,00 грн. та витрат на правову допомогу в розмірі 30 000,00 грн. та задовольнити вказані вимоги в повному обсязі, оскільки вважає, що оскаржуване рішення господарським судом першої інстанції прийняте з порушенням норм матеріального та процесуального права. При цьому позивач вказує на те, що на підставі ст. ст. 23, 1167 ЦК України господарським судом першої інстанції було вірно встановлено наявність вини відповідача в несвоєчасному перерахуванні грошових коштів, що призвело до порушення позивачем договірних зобов'язань (а саме: призвело до понесення збитків у вигляді сплати штрафних санкції третій особі). Однак, господарський суд першої інстанції встановивши, що позивач поніс збитки через протиправні дії відповідача, тобто, є причинний зв'язок між сплатою позивачем збитків та протиправністю діяння відповідача, всупереч викладеному відмовив в задоволенні позову по відшкодуванню моральної шкоди. При цьому судом не враховано те, що позивач сплатив штрафні санкції третій особі одразу після порушення ним зобов'язання і вже протягом 11 місяців не отримав матеріального відшкодування.

Крім того, позивач зазначає, що господарський суд першої інстанції відмовивши у задоволенні вимоги позивача про стягнення з відповідача витрат на правову допомогу в сумі 30 000,00 грн. не звернув уваги на вимоги ст. 44 ГПК України, а також на те, що Репецький С.В. працював юристом позивача за сумісництвом на момент подачі позову і йому була видана довіреність, як юристу позивача, а 15.05.2006 адвокатом Репецьким С.В. було укладено договір про надання юридичних послуг з позивачем. Виконання робіт по справі № 26/397 адвокатом Репецьким С.В. підтверджується складеним між позивачем та АО ”Всеукраїнське адвокатське об'єднання” актом здачі-прийняття робі та квитанцією від 16.04.2007 про сплату послуг адвоката, за якою позивач перерахував АО ”Всеукраїнське адвокатське об'єднання” 30 000,00 грн. за послуги адвоката.

Відповідач в апеляційній скарзі просить рішення суду скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову у повному обсязі. При цьому відповідач вказує на те, що позивач не довів факт сплати штрафних санкцій, оскільки надані копії квитанцій до прибуткових касових ордерів № 18, № 19, № 21, № 22, № 24 не можуть бути доказом оплати штрафних санкцій, тому як не підтверджують факт внесення грошових коштів в касу. Відповідно до п. 3.1. Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 15.12.2004 № 637, касові операції оформляються касовими ордерами, видатковими відомостями, розрахунковими документами, документами за операціями із застосуванням платіжних карток, іншими касовими документами, які згідно із законодавством України підтверджували б факт продажу (повернення) товарів, надання послуг, отримання (повернення) готівкових коштів. Згідно із п. 3.8. Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, затвердженої постановою Правління Національного банку України від 21.01.2004 № 22, реквізит ”Призначення платежу” платіжного доручення заповнюється платником так, щоб надавати повну інформацію про платіж та документи, на підставі яких здійснюється перерахування коштів отримувачу. Повноту інформації визначає платник з урахуванням вимог законодавства України. Відповідно до ст. 545 ЦК України, прийнявши виконання зобов'язання, кредитор повинен на вимогу боржника видати йому розписку про одержання виконання частково або в повному обсязі. Отже, з огляду на викладене основним документом, що підтверджує оплату послуг готівкою є квитанція в якій повинно бути чітко зазначено за що проведена оплата з посиланням на відповідні документи.

Відповідно до ч. 2 ст. 101 ГПК України апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги (подання) і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

При розгляді апеляційної скарги апеляційним господарським судом були заслухані пояснення представників сторін, досліджені наявні матеріали справи та встановлено наступне.

Позивач подав до господарського суду першої інстанції позов про зобов'язання відповідача вчинити дії та стягнення з відповідача збитків у розмірі 41 625,00 грн. та моральної шкоди у розмірі 20 000,00 грн.

Заявою від 10.05.2007 позивач уточнив позовні вимоги та просив стягнути з відповідача збитки у розмірі 41 625,00 грн. та моральну шкоду у розмірі 20 000,00 грн. Крім того, позивач просив стягнути з відповідача 30 000,00 грн. витрат на правову допомогу.

Як свідчать матеріали справи, 12.10.2004 між позивачем та ТОВ ”Європейський банк розвитку та заощаджень”, правонаступником якого є відповідач, було укладено договір банківського рахунку № 465/31 (далі договір № 465/31), за умовами якого відповідач, як банк, зобов'язався приймати і зараховувати грошові кошти на рахунок позивача, як клієнта, а також виконувати розпорядження позивача про перерахування і видачу коштів з рахунку і проводити інші операції за рахунком, які не заборонені законодавством та банківськими правилами України (п. 1.1. договору № 465/31).

Відповідно до п. 2.1. договору № 465/31 види операції по рахунку, умови та порядок їх проведення, форми здійснення безготівкових розрахунків встановлюються та регулюються чинним законодавством України, нормативними актами Національного банку України і здійснюються на основі розрахунково-касових документів встановлених форм.

Розрахункові документи відповідач приймає і виконує в день їх надходження, якщо вони надані відповідачу в операційний час з 9-30 до 17-30 з понеділка по четвер, в п'ятницю з 9-30 до 17-00. При надходженні документів відповідачу після 17-30 з понеділка по четвер, після 17-00 в п'ятницю, вони приймаються, як ”вечірні” і виконання їх проводиться наступного робочого дня (п. 2.4. договору № 465/31).

Згідно із п. 3.1.1. договору № 465/31 відповідач зобов'язаний: належним чином виконувати умови цього договору.

Відповідач має право відмовити позивачу в здійсненні обслуговування його рахунку, у разі порушення ним чинного законодавства України, яке регулює питання боротьби з легалізацією (відмиванням) доходів, одержаних злочинним шляхом, а також не виконувати доручення позивача на перерахування (видачу) коштів у випадку порушення правил оформлення розрахункових і касових документів, затверджених НБУ, термінів їх надання, а також при наявності у відповідача мотивованих сумнівів відносно достовірності наданих позивачем документів. У разі відмови відповідачем в проведенні операції в результаті ненадання позивачем на вимогу відповідача необхідних документів, або подання документів невстановленої форми, відповідач сповіщає про це посадових осіб позивача, які мають право першого та другого підпису (п. 3.2.2. договору № 465/31).

12.10.2004 між позивачем та ТОВ ”Європейський банк розвитку та заощаджень”, правонаступником якого є відповідач, було укладено договір № 466/31 про банківське обслуговування з використанням програмно-технічного комплексу ”Клієнт-Банк” (далі договір № 466/31), за умовами якого з метою прискорення розрахунків та обміну інформацією сторони дійшли згоди, що позивач доручив, а відповідач взяв на себе зобов'язання виконання умов договору банківського рахунку з використанням системи електронних платежів ”Клієнт банку - Банк” (п. 1.1. договору № 466/31).

Відповідно до п. 3.1.3. договору № 466/31 відповідач зобов'язався проводити списання коштів з рахунку позивача в день надходження електронних розрахункових документів за умови їх надходження до відповідача каналами телекомунікацій до 18 години з понеділка по четвер, до 17-30 в п'ятницю. Після 18 години списання коштів виконується в окремих випадках на основі розпорядження керівництва відповідача.

Відповідач списує кошти з рахунку позивача у межах залишку на його рахунку (п. 5.6. договору № 466/31).

Позивач 01.02.2006 уклав з ТОВ ”Ві Ай Пі Сервіс” договір № 5/02 про надання консультаційних послуг (далі договір № 5/02), за умовами якого ТОВ ”Ві Ай Пі Сервіс”, як виконавець, зобов'язувалось надавати позивачу, як замовнику, консультаційно-інформаційні послуги з питань економіко-правового забезпечення підприємницької діяльності, а позивач здійснювати оплату у безготівковій формі шляхом перерахування суми винагороди на поточний рахунок ТОВ ”Ві Ай Пі Сервіс” в наступний день після фактичного приймання послуг та підписання сторонами акту здачі-приймання виконаних робіт (п. 1.1. договору № 5/02 та п. 6.2. договору № 5/02 в редакції додаткової угоди № 3 від 12.06.2006).

Відповідно до акту № ОУ-0000279 здачі-приймання робіт (надання послуг) від 29.06.2006 ТОВ ”Ві Ай Пі Сервіс” надало, а позивач отримав консультаційні послуги на загальну суму 138 750,00 грн.

Як вбачається з матеріалів справи позивачем 30.06.2006 (шляхом передачі з використанням програмно-технічного комплексу ”Клієнт-Банк”) було надане відповідачу платіжне доручення № 253 від 30.06.2006 на суму 138 750,00 грн. для перерахування, в межах залишку коштів на рахунку, ТОВ ”Ві Ай Пі Сервіс” за надані ним консультаційні послуги згідно із договором № 5/02.

03.07.2006 позивачем ще раз було надано відповідачу на списання грошових коштів у сумі 138 750,00 грн. з його рахунку платіжне доручення № 255 від 03.07.2006.

За умовами договорів № 465/31 (п. 2.4.) та № 466/31 (п. 3.1.3.) відповідач зобов'язався проводити списання коштів з рахунку позивача в день надходження розрахункових документів.

Відповідно до ст. ст. 1066, 1068 ЦК України за договором банківського рахунка банк зобов'язується приймати і зараховувати на рахунок, відкритий клієнтові (володільцеві рахунка), грошові кошти, що йому надходять, виконувати розпорядження клієнта про перерахування і видачу відповідних сум з рахунка та проведення інших операцій за рахунком; банк зобов'язаний за розпорядженням клієнта видати або перерахувати з його рахунка грошові кошти в день надходження до банку відповідного розрахункового документа, якщо інший строк не передбачений договором банківського рахунка або законом.

Згідно із п. 2.19. Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, затвердженої постановою Правління Національного банку України від 21.01.2004 № 22, розрахункові документи, що надійшли до банку протягом операційного часу, він виконує в день їх надходження. Розрахункові документи, що надійшли після операційного часу, банк виконує наступного робочого дня.

Матеріали справи свідчать, що відповідач в порушення умов договору № 465/31 та договору № 466/31 в день надходження каналами телекомунікацій ні за платіжним дорученням № 253, ні за платіжним дорученням № 255 не провів списання коштів, чого не заперечує і відповідач.

Згідно із ст. 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до ст. ст. 525, 526 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом; зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться, а відповідно до ст. 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

04.07.2006 позивач направив відповідачу лист з вимогою терміново провести списання коштів за платіжними дорученнями № 253 та № 255.

05.07.2006 позивач вдруге направив відповідачу листа з вимогою терміново виконати платіжне доручення № 253 від 30.06.2006 на суму 138 750,00 грн. та відшкодувати завдані збитки в сумі 51 625,00 грн.

У відповідь на лист позивача від 04.07.2006 відповідач 07.07.2006 направив позивачу листа № 24/31, в якому зазначив, що у зв'язку з реорганізацією відповідача при переході на новий ЄДРПОУ виникли обставини, які не дозволяють негайно вирішити питання щодо звичного режиму переказу коштів та просив прийняти вибачення за незручності.

Таким чином, матеріалами справи підтверджується, що відповідач свої зобов'язання за договором № 465/31 та договором № 466/31 вчасно не виконав, а саме в день надходження каналами телекомунікацій ні за платіжним дорученням № 253, ні за платіжним дорученням № 255 не провів списання коштів з рахунку позивача, а провів таке списання лише 20.07.2006, про що свідчить виписка відповідача з особового рахунку позивача за 20.07.2006.

В ході розгляду справи позивач стверджував про те, що внаслідок порушення відповідачем умов договору № 465/31 та договору № 466/31 позивач поніс збитки на суму 41 625,00 грн., що складаються із штрафних санкцій сплачених позивачем ПП ”Голд Тур” за несвоєчасне виконання умов договору № 5/02 та просив їх стягнути з відповідача.

Статтею 224 ГК України встановлено, що учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб'єкту, права або законні інтереси якого порушено. Під збитками розуміються  витрати, зроблені управленою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управлена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.

Статтею 225 ГК України встановлено склад та розмір відшкодування збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, зокрема, не одержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов'язання другою стороною.

Відповідно до статті 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.

Розмір збитків, завданих порушенням зобов'язання згідно із ст. 623 ЦК України, доказується кредитором.

Під збитками розуміються втрати, яких особа зазнала у зв'язку із знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права, доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене.

Відповідно до ст. 1073 ЦК України у разі несвоєчасного зарахування на рахунок грошових коштів, що надійшли клієнтові, їх безпідставного списання банком з рахунку клієнта або порушення банком розпорядження клієнта про перерахування грошових коштів з його рахунка банк повинен негайно після виявлення порушення зарахувати відповідну суму на рахунок клієнта або належного отримувача, сплатити проценти та відшкодувати завдані збитки, якщо інше не встановлено законом.

Підставою для настання цивільно-правової відповідальності за завдання збитків є правопорушення, що включає в себе певні елементи, а саме: шкоду, протиправність поведінки особи, яка заподіяла шкоду; причинний зв`язок між ними; вину. Відсутність хоча б одного елемента складу правопорушення виключає настання відповідальності.

Як роз'яснено Пленумом Верховного Суду України в п. 2 постанови від 27.03.1992 № 6 ”Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди” (з наступними змінами), розглядаючи такі позови, суди повинні мати на увазі, що шкода, заподіяна особі і майну громадянина або заподіяна майну юридичної особи, підлягає відшкодуванню в повному обсязі особою, яка її заподіяла, за умови, що дії останньої були неправомірними, між ними і шкодою є безпосередній причинний зв'язок та є вина зазначеної особи.

У відповідності з п. 4 ч. 3 ст. 129 Конституції України та ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Виходячи з цього, саме позивач повинен довести, що збитки були заподіяні діями відповідача внаслідок неналежного виконання договірних зобов'язань, безпосередній причинний зв'язок між правопорушенням та спричиненням збитків і розмір відшкодування.

Позивач в обґрунтування понесених ним збитків з вини відповідача у сумі 41 625,00 грн. посилався на те, що відповідно до п. 8.2. договору № 5/02 в редакції додаткової угоди № 3 від 12.06.2006 за прострочення перерахування коштів, позивач сплачує штраф за кожен день прострочення в розмірі 10% від вартості фактично наданих послуг, але не більше 55000,00 грн.

ТОВ ”Ві Ай Пі Сервіс”, керуючись п. 8.2. договору № 5/02, 05.07.2006 звернулося до позивача з претензією № 1, в якій на підставі договору № 5/02 вимагало перерахувати йому до 07.07.2006 180 375,00 грн., що становлять 138 750,00 грн. заборгованості та 41 625,00 грн. штрафу за умовами договору № 5/02.

07.07.2006 між ТОВ ”Ві Ай Пі Сервіс” та ПП ”Голд тур” було укладено договір відступлення права вимоги (далі договір відступлення права вимоги), відповідно до умов якого ТОВ ”Ві Ай Пі Сервіс” передало ПП ”Голд тур” право вимоги за попереднім договором про надання консультаційних послуг № 5/02 від 01.02.2006 (п. 1.1.).

Відповідно до п. 1.2. договору про відступлення права вимоги за даним договором ПП ”Голд тур” одержало право вимагати в позивача замість ТОВ ”Ві Ай Пі Сервіс” належного виконання зобов'язань за договором, вказаним в п. 1.1. цього договору, а також штрафні санкції в сумі 41 625 грн.

Як вбачається з матеріалів справи позивач, враховуючи претензію ТОВ ”Ві Ай Пі Сервіс” № 1 від 05.07.2006 та умови договору відступлення права вимоги, перерахував ПП ”Голд тур” за неналежне виконання умов договору № 5/02 штрафні санкції у розмірі 41 625,00 грн., на підтвердження чого надав завірені генеральним директором витяги з його касової книги за 10.07.2006, 12.07.2006, 14.07.2006, 17.07.2006, 19.07.2006 (а. с. 104-108) та квитанції ПП ”Голд Тур” до прибуткових касових ордерів № 18, № 19, № 21, № 22 та № 24 (а. с. 113).

Як вбачається із завірених генеральним директором витягів з касової книги позивача, останнім відповідно до видаткових касових ордерів № 5, № 6, № 7, № 8, № 9 10.07.2006, 12.07.2006, 14.07.2006, 17.07.2006, 19.07.2006 було видано ПП ”Голд Тур” грошові кошти на загальну суму 41 625,00 грн. з посиланням на те, що ”видано ПП ”Голд тур” штрафні санкції за несвоєчасну сплату боргу підприємству ТОВ ”Ві Ай Пі Сервіс””.

Надані позивачем на підтвердження отримання ПП ”Голд тур” від позивача штрафних санкцій в розмірі 41 625,00 грн. прибуткові касові ордери № 18, № 19, № 21, № 22, № 24 свідчать про те, що ПП ”Голд Тур” прийняло від позивача штрафні санкції на загальну суму 41 625,00 грн. із зазначенням підстави прийняття ”штрафні санкції за несвоєчасну сплату”.

Відповідно до п. 3.1. Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні (далі Положення), затвердженого постановою Правління Національного банку України від 15.12.2004 № 637 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 13.01.2005 за № 40/10320, касові операції оформляються касовими ордерами, видатковими відомостями, розрахунковими документами, документами за операціями із застосуванням платіжних карток, іншими касовими документами, які згідно із законодавством України підтверджували б факт продажу (повернення) товарів, надання послуг, отримання (повернення) готівкових коштів.

Згідно із п. 3.3. приймання готівки в каси проводиться за прибутковими касовими ордерами, підписаними головним бухгалтером або особою, уповноваженою керівником підприємства. Про приймання підприємствами готівки в касу за прибутковими касовими ордерами видається засвідчена відбитком печатки цього підприємства квитанція (що є відривною частиною прибуткового касового ордера) за підписами головного бухгалтера або працівника підприємства, який на це уповноважений керівником.

Видача готівки з кас проводиться за видатковими касовими ордерами або видатковими відомостями. Документи на видачу готівки мають підписувати керівник і головний бухгалтер або працівник підприємства, який на це уповноважений керівником. До видаткових ордерів можуть додаватися заява на видачу готівки, розрахунки тощо. Якщо на доданих до видаткових касових ордерів документах, заявах, рахунках тощо є дозвільний напис керівника підприємства, то його підпис на видаткових касових ордерах не обов'язковий. Підприємства, що займаються закупівлею товарів сільськогосподарської продукції, проведення розрахунків за які не врегульовано законодавством України, можуть проводити видачу готівки здавальникам такої сільськогосподарської продукції за відомостями, в яких зазначаються прізвища здавальників, їх адреси, обсяги зданої продукції і сума виплаченої готівки, що засвідчуються підписом здавальника (п. 3.4. Положення).

Згідно із п. 4.2. Положення усі надходження і видачу готівки в національній валюті підприємства відображають у касовій книзі.

Відповідно до п. 4.3. Положення записи в касовій книзі проводяться касиром за операціями одержання або видачі готівки за кожним касовим ордером і видатковою відомістю в день її надходження або видачі. За відсутності руху готівки в касі протягом робочого дня записи в касовій книзі в цей день можуть не провадитися.

Виходячи з вимог наведених норм, квитанції до прибуткових касових ордерів № 18, № 19, № 21, № 22 та № 24 ПП ”Голд Тур” та витяги з касової книги позивача за 10.07.2006, 12.07.2006, 14.07.2006, 17.07.2006, 19.07.2006 є належними доказами сплати позивачем ПП ”Голд тур” штрафних санкцій в розмірі 41 625,00 грн. за неналежне виконання умов договору № 5/02, а тому твердження відповідача в апеляційній скарзі про те, що позивач не довів факт сплати штрафних санкцій ПП ”Голд Тур” не приймаються до уваги.

Посилання відповідача в апеляційній скарзі на Інструкцію про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, затвердженої постановою Правління Національного банку України від 21.01.2004 № 22 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 29.03.2004 за № 377/8976, не приймаються до уваги, оскільки відповідно до п. 1.3. вказаної Інструкції вимоги цієї Інструкції поширюються на всіх учасників безготівкових розрахунків, а також на стягувачів, які здійснюють примусове списання коштів з рахунків цих учасників, та обов'язкові для виконання ними. В даному випадку сплата грошових коштів відбувалась шляхом внесення коштів до каси, тобто шляхом готівкових розрахунків.

Посилання відповідача в апеляційній скарзі на ст. 545 ЦК України не заслуговує на увагу, оскільки відповідно до ст. 545 ЦК України прийнявши виконання зобов'язання, кредитор повинен на вимогу боржника видати йому розписку про одержання виконання частково або в повному обсязі. Отже, вимога боржника про видачу йому розписки про одержання виконання частково або в повному обсязі є правом боржника. Неотримання позивачем від ПП ”Голд тур” розписки про виконання ним зобов'язань по сплаті штрафних санкцій за наявності у позивача інших документів на підтвердження сплати штрафних санкцій, які встановлені чинним законодавством не може свідчити про те, що позивач не виконав свої зобов'язання за договором № 5/02.

Таким чином, враховуючи викладене, апеляційний господарський суд приходить до висновку, що відповідач, несвоєчасно виконавши умови договору № 465/31 та договору № 466/31, своїми діями спричинив позивачу збитки у вигляді сплачених позивачем ПП ”Голд Тур” штрафних санкцій за неналежне виконання ним умов договору № 5/02, у зв'язку з чим господарським судом першої інстанції правомірно задоволено вимогу позивача про стягнення з відповідача збитків у розмірі 41 625,00 грн.

Апеляційний господарський суд також погоджується з висновком господарського суду першої інстанції про те, що позивачем не доведено наявність всіх передбачених законом умов виникнення цивільно-правової відповідальності відповідача за завдання позивачу моральної шкоди, з огляду на наступне.

Позивач в обґрунтування вимоги про стягнення з відповідача 20 000,00 грн. моральної шкоди, посилався на те, що внаслідок дій відповідача він був позбавлений можливості використовувати свій банківський рахунок, не міг придбати речі, необхідні для нормальної роботи, утримувався від укладення угод та договорів і був змушений відкрити новий рахунок в іншому банку, внаслідок дій відповідача було знижено престиж позивача та підірвано довіру до його діяльності.

В підтвердження своїх вимог, позивач надав лист ТОВ ”Фірма ”Ілія” від 21.07.2006, в якому ТОВ ”Фірма ”Ілія” зазначила, що йому стало відомо від ТОВ ”Ві Ай Пі Сервіс”, що позивач не виконав умови договору та не розрахувався в зазначений термін, у зв'язку з чим щоб не виникло таких непорозумінь, просить внести зміни у розрахунки і працювати за попередньою оплатою.

Згідно із ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, відшкодування моральної шкоди.

Відповідно до ч. 1 ст. 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.

Моральна шкода полягає, зокрема, у приниженні честі, гідності, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи (ч. 2 ст. 23 ЦК України).

Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов'язана з розміром цього відшкодування. Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом (ч. 3 ст. 23 ЦК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Отже, фактами, з якими матеріальний закон пов'язує настання цивільно-правової відповідальності за заподіяння моральної шкоди, є: наявність шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням відповідача, а також вини останнього в її заподіянні.

У п. 3 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995 № 4 ”Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди” визначено, що під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Відповідно до чинного законодавства моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв'язку з ушкодженням здоров'я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв'язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв'язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків. Під немайновою шкодою, заподіяною юридичній особі, слід розуміти втрати немайнового характеру, що настали у зв'язку з приниженням її ділової репутації, посяганням на фірмове найменування, товарний знак, виробничу марку, розголошенням комерційної таємниці, а також вчиненням дій, спрямованих на зниження престижу чи підрив довіри до її діяльності.

Відповідно до абзацу 2 п. 5 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995 № 4 ”Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди” визначено, що відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

Дослідивши наданий позивачем в підтвердження понесення ним моральної шкоди лист ТОВ ”Фірма ”Ілія” від 21.07.2006, апеляційний господарський суд вважає, що з нього не можливо зробити висновок про те, в чому саме полягає приниження ділової репутації позивача та внаслідок яких саме дій відповідача сталося таке приниження.

У відповідності з п. 4 ч. 3 ст. 129 Конституції України та ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Виходячи з цього, саме позивач повинен довести безпосередній причинний зв'язок між правопорушенням та спричиненням збитків і розмір відшкодування.

В порушення вказаних норм позивач не довів повного складу господарського правопорушення, а саме факту приниження відповідачем честі, престижу або ділової репутації позивача, а також вчинення відповідачем дій спрямованих на зниження престижу чи підрив довіри до діяльності позивача та розміру грошового відшкодування моральної шкоди.

Таким чином, оскільки позивачем не доведено наявність всіх передбачених законом умов виникнення цивільно-правової відповідальності відповідача за завдання позивачу моральної шкоди, то апеляційний господарський суд погоджується з висновком господарського суду першої інстанції про відсутність підстав для стягнення з відповідача моральної шкоди в розмірі 20 000,00 грн.

Що стосується вимоги позивача про стягнення з відповідача 30 000,00 грн. витрат, пов'язаних з наданням йому правової допомоги, то апеляційний господарський суд погоджується з висновком господарського суду першої інстанції про те, що вона задоволенню не підлягає, з огляду на наступне.

Склад судових витрат, до яких входить оплата послуг адвоката, визначений у ст. 44 ГПК України. Законодавець їх визначає як витрати, що несуть сторони та учасники судового процесу у зв'язку з розглядом справи у господарському суді.

Згідно із ч. 3 ст. 48 ГПК України витрати, що підлягають сплаті за послуги адвоката, визначаються у порядку, встановленому Законом України ”Про адвокатуру”.

Відповідно до ст. 2 Закону України ”Про адвокатуру” адвокатом може бути особа, яка має вищу юридичну освіту, підтверджену дипломом України або відповідно до міжнародних договорів України дипломом іншої країни, стаж роботи у галузі права не менше двох років, володіє державною мовою, склала кваліфікаційні іспити, одержала в Україні свідоцтво про право на зайняття адвокатською діяльністю та прийняла Присягу адвоката України.

Відповідно до ч. 1 ст. 12 Закону України ”Про адвокатуру” оплата праці адвоката здійснюється на підставі угоди між громадянином чи юридичною особою і адвокатським об'єднанням чи адвокатом.

В контексті норми ст. 44 ГПК України судові витрати за участь адвоката при розгляді справи підлягають сплаті лише в тому випадку, якщо вони сплачені адвокату стороною, котрій такі послуги надавались та їх сплата підтверджується відповідними фінансовими документами.

Відповідно до роз'яснення Вищого арбітражного суду України від 04.03.1998 № 02-5/78 ”Про деякі питання практики застосування розділу VІ Господарського процесуального кодексу України” відшкодування витрат, пов'язаних з оплатою послуг адвоката, здійснюється господарським судом шляхом зазначення про це у рішенні, ухвалі, постанові за наявності документального підтвердження витрат, як-от угоди про надання послуг щодо ведення справи у суді та/або належно оформленої довіреності, виданої стороною представникові її інтересів у суді, і платіжного доручення або іншого документа, який підтверджує сплату відповідних послуг.

В підтвердження понесення позивачем витрат на правову допомогу в розмірі 30 000,00 грн. позивач вказує на те, що між ним та Адвокатським об'єднання ”Всеукраїнське адвокатське об'єднання” було укладено договір № 5 про надання юридичних послуг від 01.09.2006, відповідно до умов якого позивач, як замовник, доручив, а Адвокатське об'єднання ”Всеукраїнське адвокатське об'єднання”, як виконавець, взяло на себе зобов'язання надавати юридичні послуги в обсязі та на умовах, передбачених даним договором (п. 1.1.).

Як слідує із контексту ст. 44 ГПК України вона передбачає відшкодування сум в якості судових витрат, які були сплачені стороною за отримання послуг, лише адвокатам, а не будь-яким представникам.

Таким чином, основним процесуальним документом для підтвердження повноважень адвоката є довіреність (доручення). Саме вона є актом легітимності правового статусу та повноважень представника відповідної сторони в суді у конкретному господарському спорі і закріплює, згідно із положеннями ст. 28 ГПК України, повноваження такого представника.

Як вбачається із протоколів судових засідань господарського суду першої інстанції представництво інтересів позивача в судових засіданнях здійснював Репецький С.В. на підставі довіреності б/н від 26.06.2006.

Із вказаної довіреності вбачається, що вона видавалась позивачем Репецькому С.В. та Павлюсі Б.Я., як юристам позивача.

Із довіреності від 26.06.2006 вбачається, що вона є звичайною довіреністю на представництво в суді, посилання на договір № 5 про надання юридичних послуг від 01.09.2006 в ній відсутні, правовий статус Репецького С.В. чи Павлюхи Б.Я. саме як адвокатів вона не відображає.

Слід також зазначити, що довіреність від 26.06.2006 видана Репецькому С.В. та Павлюсі Б.Я., як юристам позивача, на представництво інтересів позивача в суді видана раніше ніж був укладений договір № 5 про надання юридичних послуг від 01.09.2006 з АО ”Всеукраїнське адвокатське об'єднання”.

При цьому в матеріалах справи відсутні докази того, що Репецький С.В. здійснював представництво як адвокат на підставі договору № 5 про надання юридичних послуг. Надана позивачем до апеляційної скарги довіреність б/н від 01.09.2006 не приймається до уваги, оскільки під час розгляду справи в господарському суді першої інстанції вона не надавалась, а відповідно до ст. 101 ГПК України додаткові докази приймаються апеляційний господарським судом, якщо заявник обґрунтував неможливість їх подання суду першої інстанції з причин, що не залежали від нього. Позивач не обґрунтував ненадання вказаної довіреності господарському суду першої інстанції. Крім того, із даної довіреності не вбачається, що вона видавалась на підставі договору № 5 про надання юридичних послуг від 01.09.2006.

Посилання позивача в апеляційній скарзі на акт № ОУ-0000013 здачі-приймання робіт (надання послуг) від 02.04.2007 також не приймається апеляційним господарським судом до уваги, оскільки відповідно до п. 4 ч. 3 ст. 129 Конституції України та ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Виходячи з цього, позивач звертаючись із заявою про стягнення з відповідача 30 000,00 грн. витрат на правову допомогу повинен був надати такий акт.

Таким чином, апеляційний господарський суд приходить до висновку про те, що позивачем не надано належних доказів надання Адвокатським об'єднанням ”Всеукраїнське адвокатське об'єднання” позивачу юридичних послуг по даній справі та, що перерахування грошових коштів в сумі 30 000,00 грн. відбулося саме за представництво інтересів позивача в суді.

Інші доводи відповідача, викладені в апеляційній скарзі, апеляційним господарським судом також не приймаються до уваги і не можуть бути підставою для скасування рішення, оскільки не вбачається наявності обставин, що свідчили б про порушення господарським судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права.

Таким чином, апеляційний господарський суд приходить до висновку, що доводи позивача та відповідача, викладені в апеляційних скаргах не спростовують висновків господарського суду першої інстанції.

Згідно із п. 1 постанови Пленуму Верховного Суду України № 11 від 29.12.1976 ”Про судове рішення” із змінами, внесеними постановами Пленуму від 24.04.1981 № 4, від 25.12.1992 № 13, рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин.

Оскаржене рішення цим вимогам відповідає, а тому скасуванню чи зміні не підлягає.

Керуючись ст. ст. 99, 101, 103, 105 ГПК України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

Рішення Господарського суду м.Києва від12.06.2007 у справі №26/397 залишити без змін, а апеляційні скарги без задоволення.

Справу № 26/397 повернути до Господарського суду м. Києва.

 Головуючий суддя                                                                      Губенко Н.М.

 Судді                                                                                          Барицька  Т.Л.

                                                                                          Ропій  Л.М.