Постанова

від 15.01.2008 по справі 24/453

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

24/453

      КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД       

01025, м.Київ, пров. Рильський, 8                                                            т. (044) 278-46-14

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

 15.01.2008                                                                                           № 24/453

 Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

 головуючого:          Смірнової  Л.Г.

 суддів:             

 при секретарі:            

 За участю представників:

 від позивача -Іващенко Р.В. – представник за дов. № 1-05/2007 від 20.05.2007р.;

 від відповідача Мельниченко О.В. – представник за дов. № б/н від 09.01.2008р.;

 розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Сільськогосподарське товариство з обмеженою відповідальністю "Любарецьке"

 на рішення Господарського суду м.Києва від 16.10.2007

 у справі № 24/453  

 за позовом                               Сільськогосподарське товариство з обмеженою відповідальністю "Любарецьке"

 до                                                   Товариство з обмеженою відповідальністю "Тридента Агро"

 третя особа відповідача            

 третя особа позивача                      

 про                                                  стягнення 83109,32 грн.

ВСТАНОВИВ:

 Сільськогосподарське товариство з обмеженою відповідальністю „Любарецьке” звернулося до господарського суду міста Києва з позовом до

Товариства з обмеженою відповідальністю „Тридента Агро” про стягнення з останнього 12097,60 грн. основного боргу, 1027,92 грн. річних процентів від простроченої суми, 44 983,80 грн. збитків, та судові витрати, а саме: 1010,00 грн. витрат по сплаті державного мита, 118 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу, 25 000 грн. витрат на послуги адвоката. Товариство з обмеженою відповідальністю „Тридента Агро” звернулося до господарського суду міста Києва з зустрічним позовом до Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю „Любарецьке”, в якому просило у позовних вимогах Сільськогосподарському товариству з обмеженою відповідальністю „Любарецьке” по первісному позову - відмовити в частині стягнення 3% річних в розмірі 1027,92 грн., стягнення збитків в розмірі 44 983,80 грн., та стягнення адвокатських послуг в розмірі 25000 грн., а за зустрічним позовом - стягнути з Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю „Любарецьке” на користь товариства з обмеженою відповідальністю „Триденна Агро” 15206,56 грн. пені та 41713,39 грн. штрафу за договором № КФ16/03-2007 від 01.03.2007р., а також покласти на відповідача за зустрічним позовом витрати, пов'язані з сплатою державного мита та сплатою за інформаційно-технічні послуги по забезпеченню судового процесу.

Рішенням господарського суду міста Києва від 16.10.2007р. у справі № 24/453 первісний позов задоволено частково, стягнуто з відповідача на користь позивача 12097,60 грн. основного боргу, 398,30 грн. 3% річних, 124,59 грн. витрат по сплаті державного мита та 25,30 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу; в іншій частині первісного позову відмовлено; повернуто з державного бюджету України на користь позивача надмірно сплачене держмито у розмірі 428,91 грн.; зустрічний позов задоволено частково, стягнуто з позивача на користь відповідача 8853,29 грн. пені, 41713,39 штрафу, 505,68 грн. витрат по сплаті держмита та 104,83 грн. витрат на інформаційно технічне забезпечення судового процесу, в іншій частині зустрічного позову відмовлено.

Рішення в частині первинного позову мотивоване тим, що в частині стягнення з відповідача 44 983,80 грн. збитків позовні вимоги не обґрунтовані, оскільки, позивачем в розумінні ст. 33 ГПК України не доведена та обставина, що у зв'язку з невиконанням відповідачем зобов'язань за договором, позивачеві завдані збитки у розмірі 44 983,80 грн., а відносно стягнення з відповідача 1 027,92 грн. 3% річних, господарський суд першої інстанції на підставі ч. 3 ст. 55 ГПК України визначив, що стягненню з відповідача підлягає лише 398,30 грн.

Також суд першої інстанції відмовив стороні в частині стягнення 25 000 грн. за послуги адвоката, оскільки у матеріалах справи відсутні докази про те, що позивачеві надавались адвокатські послуги саме адвокатом – Трембачем В.В. на підставі договору про надання юридичних послуг від 09.04.2007 р. У матеріалах справи відсутнє посвідчення адвоката – Трембача В.В.; інтереси позивача у даній справі представляв не адвокат Трембач В.В., а Іваненко Р.В.

Рішення в частині зустрічного позову мотивоване тим, що позивач у строки, визначені п. 5.3. договору (20.03.2007р.), не здійснив попередню оплату товару, що свідчить про порушення останнім умов договору купівлі-продажу № КФ 16/03-2007. Крім того, рахунок-фактура № СФ – КФ00063 не є зміною умов договору на підставі статті 654 ЦК України. Суд першої інстанції, на підставі ч. 3 ст. 55 ГПК України вирахував, що стягненню з відповідача підлягає сума у розмірі 8 853,29 грн.

Не погоджуючись із вищевказаним рішенням господарського суду міста Києва, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить змінити рішення господарського суду міста Києва від 16.10.2007 р. в частині первинного позову, та стягнути з ТОВ „Тридента Агро” 44983,80 грн. збитків.

          Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 12.12.2007 р. по справі № 24/453 апеляційна скарга прийнята до розгляду та порушено апеляційне провадження.

Підстави апеляційної скарги обґрунтовуються наступними доводами.

          Апеляційна скарга мотивована тим, що до місцевого господарського суду було подано копії видаткової накладної № АХСН-190 від 27.04.2007, рахунку фактури № 0006-Н від 24.04.2007 р. та платіжного доручення № 89 від 25.04.2007 р. Вказані документи разом з іншими наявними в справі матеріалами доводять факт спричинення відповідачем збитків позивачу, однак судом не було прийнято до уваги надані докази, а відтак неправомірно було відмовлено у стягненні з відповідача заподіяних ним збитків. Через, що заявник зазначає, що висновки, викладені в рішенні господарського суду міста Києва від 16.10.2007 р., не відповідають обставинам справи.

У відзиві на апеляційну скаргу та в судовому засіданні відповідач заперечував проти доводів апеляційної скарги, просив залишити рішення господарського суду міста Києва від 16.10.2007р. по справі № 24/453 без змін, а апеляційну скаргу без задоволення. Відповідач вказує на те, що позивачем не доведена та обставина, що у зв'язку з невиконанням саме відповідачем зобов'язань за договором, позивачеві завдані збитки у розмірі 44 983,80 грн., через відсутність причинного зв'язку між протиправною поведінкою боржника та збитками потерпілої сторони.

Розглянувши апеляційну скаргу, перевіривши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, Київський апеляційний господарський суд

                                             Встановив:

          Як вірно визначено судом першої інстанції, між Сільськогосподарським товариством з обмеженою відповідальністю „Любарецьке” ( далі - позивач) та Товариством з обмеженою відповідальністю „Тридента Агро” (далі - відповідач) було укладено договір купівлі-продажу посівного матеріалу №КФ 16/03-2007 (далі – договір), згідно якого відповідач зобов'язався поставити, а позивач - прийняти та оплатити товар.

          Відповідно до ст. 101 ГПК України у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу, не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

          Відповідно до п. 5.3. договору оплата товару здійснюється у наступному порядку: позивач попередньо оплачує 10% вартості товару та 90% вартості товару до 20.03.2007р.

          Згідно п. 3.1. договору товар передається позивачеві протягом 5 календарних днів з моменту фактичного отримання 100% попередньої оплати на рахунок відповідача.

          Відповідно до п. 2.1. договору купівлі-продажу № КФ 16/03-2007, асортимент товару, його кількість, ціна визначаються у додатках та накладних документах відпуску товару, що є невід'ємною частиною договору.

          Згідно з додатком № 1 до договору загальна вартість товару визначена у сумі 595 905,60 грн., з якої 383808,00 грн. за 1000 одиниць посівного матеріалу РR39H32 та 212097,60 грн. за 600 одиниць посівного матеріалу NK – Луган.

          Як вбачається з матеріалів справи, у термін, визначений п. 5.3 договору, позивач до 20.03.2007р. не здійснив перерахування на користь відповідача попередньої оплати у розмірі 595 905,60 грн., у зв'язку з чим відповідачем був виставлений позивачу рахунок-фактура №СФ-КФ00063 (аркуш справи 9) на оплату товару (кукурудза НК-Луган в кількості 600 п.о.) на суму 212 097,60 грн.

          На підставі виставленого рахунку позивач 30.03.2007 р. перерахував згідно платіжного доручення № 9 (аркуш справи 10) відповідачу 212 097,60 грн.

          Суд першої інстанції правомірно вказав, що відповідач за первісним позовом не виконав свої зобов'язання за договором, оплачений йому позивачем товар не був поставлений.

          Позивач 24.04.2007 р. на адресу відповідача направив лист № 190, в якому з посиланням на  ст. 665 ЦК України зазначив, що у разі відмови відповідача передати проданий товар, він в свою чергу, має право відмовитися від договору купівлі-продажу, та вимагав повернути 212 097,60 грн., отриманих в якості оплати за насіннєвий матеріал (насіння кукурудзи НК-Луган в кількості 600 п.о.) протягом одного банківського дня з моменту отримання даної вимоги.

          Як правильно встановлено судом першої інстанції, відповідач перераховані позивачем кошти останньому повернув частково у розмірі 200 000 грн., що підтверджується платіжними дорученнями № 116 від 17.05.2007р. на суму 100 000 грн., № 125 від 23.05.2007 р. на суму 50 000 грн., № 136 від 20.06.2007р. на суму 20 000 грн.

          Станом на день ухвалення рішення судом першої інстанції сума боргу відповідача перед позивачем за первісним позовом складала 12 097,60 грн., крім того, зазначена заборгованість була визнана відповідачем у повному обсязі.          

          З огляду на викладене, Київський апеляційний господарський суд дійшов висновку, що суд першої інстанції правомірно задовольнив вимогу за первісним позовом про стягнення 12 097,60 грн. основного боргу.

Відповідно до абзацу 2 ч. 1 ст. 193 ГК України до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.

Відповідно до ст.ст. 525, 526 ЦК України, зобов'язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться а відповідно до ст. 193 ГК України зазначено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

          Відповідно до ст. 625 Цивільного Кодексу України (далі – ЦК України) боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

          Київський апеляційний господарський суд погоджується з висновком суду першої інстанції, що позивачем за первісним позовом невірно здійснений розрахунок 3% річних і відповідно до ст. 55 ГПК України після обчислення трьох процентів річних з простроченої суми суд першої інстанції правильно вирахував, що стягненню з відповідача підлягає 398,30 грн.

          В цій частині також відсутні підстави для скасування чи зміни рішення суду першої інстанції в розумінні ст. 104 ГПК України.

          Статтею 525 Цивільного кодексу України встановлено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

          Отже, рахунок-фактура № СФ –КФ00063 на суму 212 097,60 грн. не є зміною умов договору, про що стверджує позивач за первісним позовом, оскільки згідно ст.654 ЦК України, зміна або розірвання договору вчиняється в такій самій формі, що й договір, що змінюється або розривається, якщо інше не встановлено договором або законом чи не випливає із звичаїв ділового обороту.

          Матеріали справи свідчать про те, що між сторонами не укладались письмові угоди про зміну умов договору, а тому суд першої інстанції дійшов правомірного висновку, що зміна умов договору відсутня і договір є укладеним на умовах, викладених у ньому

          Відповідно до змісту зобов'язань, які виникли у позивача згідно договору купівлі продажу № КФ 16/03-2007, він повинен попередньо оплатити вартість товару до 20.03.2007р., а відповідач згідно п. п. 8.2., 8.4. договору за невиконання або неналежне виконання умов договору має право вимагати сплату пені у розмірі 0,08% від вартості неоплаченого товару за кожен день прострочення і штраф в розмірі 7% від вартості товару.

          Штрафними санкціями відповідно до ч. 1ст. 230 ГК України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

          Згідно з частиною 1 статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

          Частиною 3 статті 549 ЦК України визначено, що пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

          Отже, Київський апеляційний господарський суд дійшов висновку, що суд першої інстанції правомірно в цій частині задовольнив зустрічний позов, стягнувши з позивача за первісним позовом 8 853,29 грн. пені та 41 713, 39 грн. штрафу.

          Відносно стягнення з відповідача за первісним позовом адвокатських витрат, Київський апеляційний господарський суд погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність підстав стягнення адвокатських витрат з огляду та те, що у матеріалах справи відсутні докази про те, що позивачеві надавались адвокатські послуги саме адвокатом – Трембачем В. В. на підставі договору про надання юридичних послуг від 09.04.2007р. В цій частині висновок суду першої інстанції відповідає матеріалам справи та нормам чинного законодавства.

Відповідно до ст. 44 ГПК України судові витрати складаються з державного мита , сум, що підлягають сплаті за проведення судової експертизи, призначеної господарським судом, витрат, пов'язаних з оглядом та дослідженням речових доказів у місці їх знаходження, оплати послуг перекладача, адвоката, витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу та інших витрат, пов'язаних з розглядом справи.

Витрати позивачів та відповідачів, пов'язані з оплатою ними послуг адвокатів, адвокатських бюро, колегій, фірм, контор та інших адвокатських об'єднань з надання правової допомоги щодо ведення справи в господарському суді, розподіляються між сторонами на загальних підставах, визначених частиною п'ятою статті 49 ГПК.

Ст. 59 Конституції України встановлено, що кожен має право на правову допомогу. У випадках, передбачених законом, ця допомога надається безоплатно. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав. Для забезпечення права на захист від обвинувачення та надання правової допомоги при вирішенні справ у судах та інших державних органах в Україні діє адвокатура.

Відповідно до ст. 1 Закону України „Про адвокатуру” адвокатура України є добровільним професійним громадським об'єднанням, покликаним згідно з Конституцією України сприяти захисту прав, свобод та представляти законні інтереси громадян України, іноземних громадян, осіб без громадянства, юридичних осіб, подавати їм іншу юридичну допомогу. Ст. 12 цього ж закону встановлює, що оплата праці адвоката здійснюється на підставі угоди між громадянином чи юридичною особою і адвокатським об'єднанням чи адвокатом.

Відповідно до ст. 33 Правил адвокатської етики, схвалених Вищою кваліфікаційною комісією адвокатури при Кабінеті Міністрів України 1 жовтня 1999 року протокол від 1 - 2 жовтня 1999 р.6/VI, єдиною допустимою формою отримання адвокатом винагороди за надання правової допомоги клієнту є - гонорар. Гонорар, отримуваний адвокатом за надання правової допомоги, повинен бути законним за формою і порядком внесення і розумно обгрунтованим за розміром.

          Відповідно до ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

          Статтею 34 ГПК України передбачено, що господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказуваня. Тому підстави для скасування чи зміни рішення в цій частині відсутні.

Посилання апелянта на те, що до місцевого господарського суду було подано копії видаткової накладної №АХСН-190 від 27.04.2007, рахунку-фактури №0006-Н від 24.04.2007 р. та платіжного доручення № 89 від 25.04.2007р., які доводять факт спричинення відповідачем за первісним позовом збитків позивачу за первісним позовом, не приймаються судом апеляційної інстанції, як підстава зміни рішення його скасування в цій частині, оскільки вказані документи не доводять, що саме протиправна поведінка відповідача призвела до понесення збитків позивачем на суму 44 983,80 грн.

Так, позивач за первісним позовом не виконав умови договору  купівлі-продажу № КФ 16/03-2007, а саме п. 5.3 договору - не провів попередню оплату товару до 20.03.2007р. і відповідно до п. 5.4 даного договору у випадку неотримання коштів в термін, що вказаний у п. 5.3. даного договору, відповідач за первісним позовом має право, зокрема, розірвати договір в односторонньому порядку та вважати його таким, що припинив свою дію.

          Ч. ч. 1-3 ст. 22 ЦК України встановлено, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування; збитками є втрата яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки), доходи які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушено (упущена вигода); збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі. Якщо особа, яка порушила право, одержала у зв'язку з цим доходи, то розмір упущеної вигоди, що має відшкодовуватись особі, право якої порушено не може бути меншим від доходів, одержаних особою, яка порушила право.           Відповідно до ч 1 ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема відшкодування збитків та моральної шкоди.

Стаття 224 Господарського кодексу України (далі –ГК України) передбачає, що учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб'єкту, права або законні інтереси якого порушено. Під збитками в силу ч.2 цієї статті розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.

Згідно з ч.1 ст.225 ГК України до складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються: вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства; додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб'єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов'язання другою стороною; неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов'язання другою стороною; матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом.

          Під збитками розуміються витрати, зроблені управленою стороною втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.

З огляду на викладене, Київський апеляційний господарський суд дійшов висновку, що правові підстави вимагати стягнення збитків з відповідача у розмірі 44 983,80 грн., відсутні, оскільки, збитки – це об'єктивне зменшення будь-яких майнових благ кредитора, які він поніс внаслідок неналежного виконання боржником свого зобов'язання та які знаходяться у причинно-наслідковому зв'язку з неправомірною поведінкою боржника.

Отже, суд першої інстанції правомірно відмовив в частині стягнення збитків у розмірі 44 983,80 грн. Крім того, умови договору (п. 5.4) передбачають, що в разі неотримання коштів до 20.03.2007р. відповідач за первісним позовом може не поставляти товар позивачу.

Апелянт при зверненні до суду з апеляційною скаргою надмірно сплатив   195,09 грн. державного мита. Відповідно до ст. 8 Декрету КМ України „Про державне мито” сплачене державне мито підлягає поверненню частково або повністю у випадку внесення мита в більшому розмірі, ніж передбачено чинним законодавством.

Рішення оскаржувалося в частині відмови в стягненні за первісним позовом 44 983,80 грн. збитків. Отже, апелянт повинен був сплатити державне мито в сумі 224,91 грн., а фактично сплатив 420 грн. Тому надлишково сплачене державне мито підлягає поверненню.

З огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для зміни чи скасування рішення суду першої інстанції в розумінні ст. 104 ГПК України. Судові витати за розгляд апеляційної скарги у зв'язку з відмовою в її задоволенні на підставі ст.49 ГПК України покладаються на апелянта.

Керуючись ст. ст. 49, 99, 101, 103-105, ГПК України, Київський апеляційний господарський суд  –

ПОСТАНОВИВ:

 1. Рішення Господарського суду міста Києва від 16.10.2007 у справі №  24/453 залишити без змін, а скаргу без задоволення.

2. Повернути Сільськогосподарському товариству з обмеженою відповідальністю „Любарецьке” (08340, Київська область, Бориспільський район, с. Любарці, вул. Леніна, 69-а, код 32630697) з державного бюджету України надмірно сплачене державне мито в розмірі 195,09 грн., згідно платіжного доручення № 612 від 09.11.2007 (наявне в матеріалах справи).

3.   Видачу наказів та довідки на повернення державного мита доручити господарському суду міста Києва.

4.    Справу № 24/453 повернути до господарського суду міста Києва.                           

 Головуючий суддя                                                                      

 Судді