Рішення

від 14.04.2011 по справі 30/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА



ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  міста КИЄВА

01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б     тел. 284-18-98

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа №  30/23

14.04.11

За позовом   Приватного підприємства «Карго України»

До    Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1

Треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на сторін позивача:    1) Товариство з обмеженою відповідальністю «Асстра Логістик»

         (далі –третя особа-1);

         2) Приватне підприємство «Баядєра»(далі –третя особа-2)

Про   стягнення 21 132,24 грн.

                                                                                                Суддя  Ващенко Т.М.                                                                                                                                                  

Представники сторін:

Від позивача       Сатир К.С. –представник за довіреністю № 23/02-11 від 23.02.11.

Від відповідача   ОСОБА_1 –фізична особа-підприємець, свідоцтво серія НОМЕР_1 від 10.06.10.

Від третьої особи-1   не з’явився  

Від третьої особи-2   не з’явився  

Рішення прийнято 14.04.11. на підставі ч. 3 ст. 77 Господарського процесуального кодексу України в зв’язку з оголошеною в судовому засіданні перервою з 31.03.11. по 14.04.11.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

На розгляд до Господарського суду міста Києва передано позовні вимоги Приватного підприємства «Карго України»до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1, треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача: Товариство з обмеженою відповідальністю «Асстра Логістик», Приватне підприємство «Баядєра», про стягнення з відповідача на користь позивача вартості втраченого вантажу в розмірі 21 132,24 грн.

Позовні вимоги мотивовано тим, що позивачем на розрахунковий рахунок замовника було здійснено оплату вартості втраченого відповідачем вантажу, внаслідок чого, Приватне підприємство «Карго України»має право зворотної вимоги (регресу) до відповідача про відшкодування вартості виплаченого грошового відшкодування в розмірі 21 132,24 грн.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 28.01.11. порушено провадження у справі № 30/23, розгляд справи призначено на 15.02.11. о 11-40.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 08.02.11. виправлено допущену в ухвалі Господарського суду міста Києва від 28.01.11. про порушення провадження у справі № 30/23 описку, розгляд справи № 30/23 призначено на 24.02.11. о 10-00.

В судовому засіданні 24.02.11. представником відповідача було подано письмовий відзив на позов, відповідно до якого Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 просить суд відмовити позивачу в задоволенні позову з підстав, викладених в відзиві.

В судовому засіданні 24.02.11. на підставі ч. 3 ст. 77 Господарського процесуального кодексу України оголошено перерву до 03.03.11. о 10-20.

В судовому засіданні 03.03.11. та через відділ діловодства представником позивача було подано клопотання про залучення до участі в розгляді справи № 30/23 в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору –Товариство з обмеженою відповідальністю «Асстра Логістик».

Клопотання судом задоволено.

Крім того, в судовому засіданні 03.03.11. судом встановлено, що рішення по даній справі може вплинути на права та обов'язки Приватного підприємства «Баядєра», як одрежувача спірного вантажу.

В судовому засіданні 03.03.11. представником відповідача було подано клопотання про витребування з Центрального міського районного відділу Криворізького МУ ГУМВС України в Дніпропетровській області рішення по факту розгляду заяви, поданої відповідачем.

Клопотання судом задоволено.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 03.03.11. на підставі ст. 27 Господарського процесуального кодексу України залучено до участі в розгляді справи № 30/23 в якості третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача - Товариство з обмеженою відповідальністю «Асстра Логістик», Приватне підприємство «Баядєра»;  розгляд справи відкладено на 17.03.11. о 14-30.

В судовому засіданні 17.03.11. представником позивача заявлено усне клопотання про відкладення розгляду справи в зв’язку з неявкою в судове засідання третіх осіб.

Представник відповідача не заперечує проти заявленого клопотання.

В судовому засіданні 17.03.11. представником позивача на підставі ст. 69 Господарського процесуального кодексу України було подано заяву про продовження строку вирішення спору у справі № 30/23.

Представники третіх осіб в судове засідання 17.03.11. не з’явились, вимоги ухвали Господарського суду міста Києва від 03.03.11. не виконали, про поважні причини неявки суд не повідомили, про час і місце проведення судового засідання були повідомлені належним чином.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 17.03.11. на підставі ст. 77 Господарського процесуального кодексу України розгляд справи відкладено на 31.03.11. о 15-45.

31.03.11. представником позивача через відділ діловодства Господарського суду м. Києва було подано письмові пояснення по справі.

В судовому засіданні 31.03.11. представником третьої особи-1 було подано письмові пояснення по справі.

Представник третьої особи-2 в судове засідання 31.03.11. не з’явився, але 31.03.11. через відділ діловодства Господарського суду міста Києва подав клопотання про розгляд справи № 30/23 без участі повноважного представника Приватного підприємства «Баядєра», в зв’язку з відрядженням повноважного представника третьої особи-2 в інше місто.

Крім того, третьою особою-2 31.03.11. через відділ діловодства Господарського суду міста Києва було подано письмові пояснення по справі.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 31.03.11. виправлено допущену в ухвалах Господарського суду міста Києва від 03.03.11. та 17.03.11. у справі № 30/23 описку.

В судовому засіданні 31.03.11. на підставі ч. 3 ст. 77 Господарського процесуального кодексу України оголошено перерву до 14.04.11. о 12-30.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 31.03.11. продовжено строк вирішення спору у справі № 30/23 на п'ятнадцять днів.

Представники третіх осіб в судове засідання 14.04.11. не з’явились, про поважні причини неявки суд не повідомили, про час і місце проведення судового засідання були повідомлені належним чином.

В судовому засіданні 14.04.11. представником позивача підтримано свої позовні вимоги.

В судовому засіданні 14.04.11. представник відповідача проти позову заперечує.

За результатами дослідження доказів, наявних в матеріалах справи, суд у нарадчій кімнаті, у відповідності до ст. ст. 82-85 Господарського процесуального кодексу України, ухвалив рішення у справі № 30/23.

Розглянувши подані матеріали справи, та заслухавши пояснення представників сторін, Господарський суд міста Києва, -  

ВСТАНОВИВ:

22.11.10. між Приватним підприємством «Карго України»(Виконавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Асстра Логістик»(Замовник) було укладено Договір-Замовлення № U01117337, відповідно до умов якого Замовник доручає, а Виконавець приймає на себе зобов'язання щодо забезпечення доставки вантажів автомобільним транспортом по території України.

Відповідно до п. 1.2.4 Договору-Замовлення № U01117337, Виконавець зобов'язується нести відповідальність за перевезення та доставку вантажу, нести матеріальну відповідальність за збереження вантажу від повної або часткової втрати, або пошкодження в розірі фактичного збитку, окрім випадків, передбачених законодавством України.

В матеріалах справи міститься товарно-транспортна накладна на переміщення алкогольних напоїв від 22.11.10., з якої вбачається, що перевізником по зазначеній накладній є позивач, водієм –відповідач, замовником (платником) –ПП «Баядєра», відправник –ТОВ «Баядєра-Імпорт». На зазначеній накладній містяться підписи лише відповідально особи відправника і одержувача

Крім того, в матеріалах справи міститься акт видачі ТМЦ відповідального зберігання по рейсу № 4045321, в якому визначено власника - ТОВ «Баядєра-Імпорт», відправника - ТОВ «Асстра Логістик» та перевізника - ПП «Карго України», та стоїть підпис водія –ОСОБА_1., про те, що водій зауважень щодо завантаження не має.

23.11.10. комісію представників ПП «Баядєра»було складено прибутковий акт № 6 від 23.11.10., про відсутність в товару, що перевозився ОСОБА_1., на суму 21882,24 грн., та, відповідно, не розвантаження даного товару на склад третьої особи-2. Відповідачем зазначений акт підписаний не був.

07.12.10. на виконання вимог Закону України «Про транспортно-експедиторську діяльність», позивачем було оплачено вартість втраченого вантажу в розмірі 21132,24 грн., що підтверджується платіжним дорученням № 697 від 06.12.10.

Обґрунтовуючи свої позовні вимоги Приватне підприємство «Карго України»посилається на те, що позивачем на розрахунковий рахунок ПП «Баядєра»було здійснено оплату вартості втраченого відповідачем вантажу, внаслідок чого, Приватне підприємство «Карго України»має право зворотної вимоги (регресу) до відповідача про відшкодування вартості виплаченого грошового відшкодування в розмірі 21 132,24 грн., посилаючись на положення ст. 1191 Цивільного кодексу України.

Оцінюючи подані позивачем докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об’єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що вимоги позивача не підлягають задоволенню з наступних підстав.

Згідно ст. 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ст. 509 Цивільного кодексу України зобов’язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов’язку. Зобов’язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

За договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов'язується доставити довірений їй другою стороною (відправником) вантаж до пункту призначення та видати його особі, яка має право на одержання вантажу (одержувачеві), а відправник зобов'язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату (ч. 1 ст. 909 Цивільного кодексу України).

Згідно ст. 920 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобов'язань, що випливають із договору перевезення, сторони несуть відповідальність, встановлену за домовленістю сторін, якщо інше не встановлено цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами).

Нормами статті 924 Цивільного кодексу України встановлено, що перевізник відповідає за збереження вантажу, багажу, пошти з моменту прийняття їх до перевезення та до видачі одержувачеві, якщо не доведе, що втрата, нестача, псування або пошкодження вантажу, багажу, пошти сталися внаслідок обставин, яким перевізник не міг запобігти та усунення яких від нього не залежало. Перевізник відповідає за втрату, нестачу, псування або пошкодження прийнятих до перевезення вантажу, багажу, пошти у розмірі фактичної шкоди, якщо не доведе, що це сталося не з його вини.

Так, під втратою вантажу слід розуміти неможливість видачі вантажу одержувачеві протягом встановленого строку у зв'язку з його фізичною загибеллю, крадіжкою або знищенням.

Відповідно до ч. 1 ст. 314 Господарського кодексу України, перевізник несе відповідальність за втрату, нестачу та пошкодження прийнятого до перевезення вантажу, якщо не доведе, що втрата, нестача або пошкодження сталися не з його вини.

Як вбачається з матеріалів справи, а саме з довідки по кримінальній справі від 23.03.11. № 21/11422 та відповіді на судовий запит від 17.03.11. № 21/3423, по факту викрадення вантажу з автомобіля, яким відповідач здійснював перевезення, було порушено кримінальну справу за ознаками злочину, передбаченого ч. 1 ст. 185 Кримінального кодексу України, а саме таємного викрадення чужого майна (крадіжки).

Як правило, крадіжка вчинюється за відсутності будь-яких осіб (власників, володільців майна, осіб, під охороною яких воно перебуває, очевидців тощо). Крадіжкою визнається також протиправне вилучення чужого майна і тоді, коли воно здійснюється у присутності потерпілого або інших осіб (наприклад, ці особи спостерігають за діями винного на певній відстані), але сам винний не усвідомлював цього моменту і вважав, що діє таємно від інших осіб. Таємним також визнається викрадення, яке вчинюється у присутності потерпілого або інших осіб, але непомітно для них.

Посилання позивача в своїх письмових поясненнях на укладення Договору перевезення вантажу між позивачем і відповідачем в усній формі, та на доводи щодо існування підстав для визнання зазначеного Договору на перевезення вантажу дійсним, не беруться судом до уваги з огляду на  те, що визнання дійсним Договору перевезення вантажу не є предметом даного позову, тобто позовна вимога Приватного підприємства «Карго України»не полягає у визнанні договору недійсним.

З тих же підстав судом не беруться до уваги посилання відповідача в своєму письмовому відзиві на те, що позивач мав укласти Договір перевезення з Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 в письмовій формі, та на те, що формою Договору перевезення вантажу не може бути товарно-транспортна накладна.

Відповідно до ст. 16 Цивільного кодексу України передбачено, що одним із способів захисту цивільних прав та інтересів є відшкодування  збитків.

Нормами ст. 1191 Цивільного кодексу України встановлено, що особа, яка відшкодувала шкоду, завдану іншою особою, має право зворотної вимоги (регресу) до винної особи у розмірі виплаченого відшкодування, якщо інший розмір не встановлений законом.

Зазначена стаття визначає право регресу, під яким розуміється право особи, що відшкодувала шкоду, звернутися з вимогою про повернення виплаченого до боржника, з вини якого завдано шкоди.

Чинне законодавство України, що регулює питання відшкодування збитків, відрізняє обов'язок боржника відшкодувати збитки, завдані невиконанням або неналежним виконанням зобов'язання, що випливає з договору (ст. 623 Цивільного кодексу України), від позадоговірної шкоди, тобто від зобов'язання, що виникає внаслідок завдання шкоди (глава 82 Цивільного кодексу України).

Згідно ст. 22 Цивільного кодексу України передбачено, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Відповідно до ст. 611 Цивільного кодексу України встановлено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, відшкодування збитків. Порушення зобов’язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов’язання (неналежне виконання).

Як вбачається зі змісту ст. 224 Господарського кодексу України, під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.

Згідно ст. 225 Господарського кодексу України, до складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються: вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства; додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб'єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов'язання другою стороною; неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов'язання другою стороною; матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом.

Відповідно до ст. 1166 Цивільного кодексу України, майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.

Отже для відшкодування шкоди за правилами ст. 1166 ЦК необхідно довести такі факти:

- неправомірність поведінки особи. Неправомірною можна вважати будь-яку поведінку, внаслідок якої завдано шкоду, якщо завдавач шкоди не був уповноважений на такі дії;

- наявність шкоди. Під шкодою слід розуміти втрату або пошкодження майна потерпілого та (або) позбавлення його особистого нематеріального права (життя, здоров'я тощо). У відносинах, що розглядаються, шкода - це не тільки обов'язкова умова, але і міра відповідальності, оскільки за загальним правилом статті, що коментується, завдана шкода відшкодовується в повному обсязі (мова йдеться про реальну шкоду та упущену вигоду - див. коментар до ст. 22 ЦК України).

- причинний зв'язок між протиправною поведінкою та шкодою є обов'язковою умовою відповідальності та виражається в тому, що шкода має виступати об'єктивним наслідком поведінки завдавача шкоди.

- вина завдавача шкоди, за виключенням випадків, коли в силу прямої вказівки закону обов'язок відшкодування завданої шкоди покладається на відповідальну особу незалежно від вини.

Наявність всіх вищезазначених умов є обов'язковим для прийняття судом рішення про відшкодування завданої шкоди (Ухвала Верховного Суду України (судова колегія з цивільних справ) від 21.12.05.).

Чинним законодавством України обов’язок доведення факту наявності порушення відповідача покладено на позивача, наявність та розмір понесених збитків, а також причинно-наслідковий зв’язок між правопорушенням і збитками.

При цьому, встановлення причинного зв'язку між протиправною поведінкою особи, яка завдала шкоду, та збитками потерпілої сторони є важливим елементом доказування наявності реальних збитків.

Слід довести, що протиправна дія чи бездіяльність завдавача є причиною, а збитки, які виникли у потерпілої особи, - наслідком такої протиправної поведінки.

Тобто збитки - це об’єктивне зменшення будь-яких майнових благ сторони, що обмежує його інтереси, як учасника певних господарських відносин і проявляється у певних  витратах.

Отже, чинним законодавством передбачено, що необхідною умовою виникнення у відповідача обов’язку відшкодування збитків є порушення ним господарського зобов’язання.

Обов‘язок доведення покладається законом на позивача.

Відповідно до ст. 1 Господарського процесуального кодексу України, підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності (далі - підприємства та організації), мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Таким чином, з наведеного вбачається, що до господарського суду вправі звернутися кожна особа, яка вважає, що її право чи охоронюваний законом інтерес порушено чи оспорюється.

Відповідно до ст. 2 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд порушує справи за позовними заявами підприємств та організацій, які звертаються до господарського суду за захистом своїх прав та охоронюваних законом інтересів.

Отже, необхідною умовою для звернення до суду із відповідним позовом є порушення прав та охоронюваних законом інтересів особи –позивача у справі.

Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до ст. 34 Господарського процесуального кодексу України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Як вбачається з матеріалів справи, позивачем належними засобами доказування не доведено суду факту наявності вини відповідача в заподіяних позивачу збитках.

Таким чином, враховуючи вищевикладене, приймаючи до уваги вищевикладені обставини, зважаючи на те, що позивачем не доведено суду наявності збитків, понесених позивачем внаслідок винних дій відповідача, а також причинно-наслідкового зв'язку між діями відповідача і збитками, суд дійшов висновку про відмову в задоволенні позовних вимог, в зв’язку з недоведеністю та необґрунтованістю.                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                           

Відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті державного мита та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу покладаються на позивача.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 1, 2, 32, 33, 44, 49, 82 –85 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста      Києва, –

В И Р І Ш И В:

1. В задоволенні позовних вимог Приватного підприємства «Карго України»відмовити повністю.

2. Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Суддя                                                                                                       Т.М. Ващенко

Повне рішення складено 21.04.11.