Постанова

від 26.04.2011 по справі 22/521

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ  ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  УКРАЇНИ  

 ПОСТАНОВА          

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ          

 26 квітня 2011 р.                                                                                    

№ 22/521  

Вищий господарський  суд  України у складі колегії суддів:

Головуючий суддя

судді

Полянський А. Г.

Сибіга О.М.

Яценко О. В.

розглянувши матеріали

касаційної скарги

Товариства з обмеженою відповідальністю "Променергопостач"

на постанову

Київського апеляційного господарського суду  від 23.02.2011 р.

по справі

№ 22/521 господарського суду міста Києва

за позовом

до

Товариства з обмеженою відповідальністю "Променергопостач"

Публічного акціонерного товариства "СЕБ Банк"

про

визнання недійсним додаткового договору

в судовому засіданні

взяли участь представники сторін

від позивача

від відповідача

Пікуль Д.С. дов.б/н від 22.04.2011р.

Савицька С.С. дов.№700 від 11.08.2010р.

ВСТАНОВИВ :

Товариство з обмеженою відповідальністю "Променергопостач" звернулося до господарського суду м. Києва  з позовом до Публічного акціонерного товариства             "СЕБ Банк" про визнання недійсним кредитного договору  №423 від 25.06.2008 р.

Рішенням господарського суду господарського суду  м. Києва від 24.12.2010р.             у справі №22/521 у задоволенні позовних вимог відмовлено повністю.

          Не погоджуючись з винесеним рішенням товариство з обмеженою відповідальністю "Променергопостач" подало апеляційну скаргу,  в якій просило скасувати  рішення  господарського суду м. Києва від 24.12.2010 р.  у справі № 22/521 прийняти нове рішення  яким  позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Променергопостач"  до Публічного акціонерного товариства "СЕБ Банк" про       визнання недійсним кредитного договору  №423 від 25.06.2008 р. задовольнити.

          Постановою Київського апеляційного господарського суду  від 23.02.2011р.  рішення господарського суду м. Києва  від 24.12.2010 р. у справі   № 22/521            залишено без змін,  а апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Променергопостач"   без задоволення.

          Не погоджуючись з прийнятою постановою товариство з обмеженою відповідальністю "Променергопостач"   звернулося до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій  просить скасувати рішення господарського            суду м.Києва від 24.12.2010р. та постанову  Київського  апеляційного господарського суду   від 23.02.2011р. та  справу  направити на новий розгляд до суду першої         інстанції в іншому складі суду, аргументуючи порушенням норм права, зокрема  ст.    ст. 203, 215, 229,   524,  Цивільного кодексу України,  ст. ст. 198 Господарського кодексу України, ст. 5 Декрет КМУ "Про систему валютного регулювання і        валютного контролю", ст. 35 Закону України "Про Національний банк України", ст. 2 Закону України "Про ліцензування  певних видів господарської діяльності", ст. 2 Закону України "Про  банки та банківську діяльність" .

Колегія суддів Вищого господарського суду України, переглянувши у касаційному порядку рішення  суду першої інстанції та постанову апеляційної інстанції, на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши                   застосування судом першої інстанції та апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, дійшла висновку, що касаційна  скарга не підлягає          задоволенню виходячи з наступного.

Як встановлено судами попередніх інстанцій 25.06.2008  між ПАТ „СЕБ Банк” (Банк) та ТОВ „Променергопостач” (Позичальник) укладено кредитний договір №       423, за умовами якого Банк надає Позичальникові кредит у розмірі, що не перевищує ліміт фінансування (2 700 000,00 доларів США, або 13 095 000,00 грн.), в порядку на       та умовах, які встановлені у розділі 1 та розділі 2 договору, а Позичальник приймає, зобов’язується належним чином використати та повернути Банку отриманий кредит,          а також сплатити відповідні проценти і виконати всі інші зобов’язання, як вони визначені у договору (п. 1.1 договору).

Відповідно до п. 6.2 договору, договір набирає чинності з дати договору та діє      до виконання сторонами взятих на себе зобов’язань за договором в повному обсязі.

Згідно додатку № 1 до договору № 423 сторонами оформлено графік фінансування з 25.06.2008 по 25.06.2009.

Матеріалами справи підтверджується, що згідно банківської виписки     відповідача, останнім перераховано позивачу суму кредиту –2 700 000,00 доларів     США, або 13 094 190,00 грн., про що в графі „призначення платежу” зазначено „перерахування коштів згідно кредитного договору від 25.06.2008 № 423” (а.с. 26). Зазначені грошові кошти прийняті позивачем.

Обґрунтовуючи свої позовні вимоги про визнання недійсним кредитного договору від 25.06.2008 № 423, ТОВ „Променергопостач”   зазначив, що у ПАТ „СЕБ Банк” відсутня індивідуальна ліцензія на право проведення валютних операцій за кредитним договором, що передбачено ч. 2, 4 ст. 5 Декрету Кабінету Міністрів       України „Про систему валютного регулювання і валютного контролю” внаслідок         чого, з урахуванням приписів ст. 198 ГК України та ст. 524 ЦК України,        неправомірним є вираження грошових зобов'язань у спірному кредитному договорі в іноземній валюті, а не в гривні України.

Крім того, наявність у спірному кредитному договорі положень щодо        вираження грошових зобов'язань між позивачем та відповідачем в доларах США за відсутності у сторін індивідуальної ліцензії на надання відповідачем кредиту в іноземній валюті та використання позивачем долару США як засобу платежу за кредитним договором суперечить приписам ст. 99 Конституції України, ст. 524 ЦК України, ст. ст. 189, 198 ГК України, ст. 2 Декрету Кабінету Міністрів України „Про систему валютного регулювання і валютного контролю”, ст. 35 Закону України „Про Національний банк України”.

Згідно із ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою   ст. 203 ЦК Кодексу.

Зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства (ст. 203 ЦК України).

Слід зазначити, що правочин може бути визнаний недійсним лише з підстав і       за наслідками, визначеними законом, а тому слід встановити наявність тих обставин,          з якими закон пов’язує визнання угоди недійсною і настання певних юридичних наслідків.

Статтею 627 ЦК України передбачено, що відповідно до ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ч. 1 ст. 628 ЦК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою       хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Відповідно до ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Статтею 2 Закону України „Про банки і банківську діяльність ” кошти –гроші у національній або іноземній валюті чи їх еквівалент.

Іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом (192 ЦК України).

Статтею 533 ЦК України визначено, що грошове зобов'язання має бути        виконане у гривнях.

Якщо у зобов'язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума,     що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти     на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.

Використання іноземної валюти, а також платіжних документів в іноземній валюті при здійсненні розрахунків на території України за зобов'язаннями       допускається у випадках, порядку та на умовах, встановлених законом.

Аналогічний режим використання національної та іноземної валюти при виконанні грошових зобов’язань передбачений ГК України, зокрема, ч. 2 ст. 198 ГК України встановлено, що грошові зобов'язання учасників господарських відносин повинні бути виражені і підлягають оплаті у гривнях; грошові зобов'язання можуть бути виражені в іноземній валюті лише у випадках, якщо суб'єкти господарювання мають право проводити розрахунки між собою в іноземній валюті відповідно до законодавства. Виконання зобов'язань, виражених в іноземній валюті, здійснюється відповідно до закону.

Статтею  345 ГК України кредитні операції банків полягають у розміщенні від свого імені, на власних умовах та на власний ризик залучених коштів юридичних осіб (позичальників) та громадян. Кредитними визнаються банківські операції, визначені       як такі законом про банки і банківську діяльність.

Відповідно до статтей 47 та 49 Закону України „Про банки і банківську діяльність”  операції банків із розміщення залучених коштів від свого імені, на        власних умовах та на власний ризик як кредитні операції, незалежно від виду валюти, яка використовується. Вказані операції здійснюються на підставі банківської ліцензії.

Основним законодавчим актом, який регулює правовідносини у сфері       валютного регулювання і валютного контролю є Декрет Кабінету Міністрів України „Про систему валютного регулювання і валютного контролю” (далі –Декрет), ст. 1 якого відносить надання кредитів в іноземній валюті до валютних операцій.

Частиною 1 ст. 5 Декрету передбачено, що Національний банк України видає індивідуальні та генеральні ліцензії на здійснення валютних операцій, які підпадають під режим ліцензування згідно з цим Декретом.

При цьому, генеральні ліцензії видаються комерційним банкам та іншим фінансовим установам України, національному оператору поштового зв'язку на здійснення валютних операцій, що не потребують індивідуальної ліцензії, на весь період дії режиму валютного регулювання (ч. 2 ст.5 Декрету).

Індивідуальні ліцензії видаються резидентам і нерезидентам на здійснення разової валютної операції на період, необхідний для здійснення такої операції (ч.4 ст. 5 Декрету).

Індивідуальної ліцензії потребують, зокрема, такі операції:

- надання і одержання резидентами кредитів в іноземній валюті, якщо терміни і суми таких кредитів перевищують встановлені законодавством межі (пп. „в” п. 4 ст.       5 Декрету);

- використання іноземної валюти на території України як засобу платежу або          як застави (пп. „г” п. 4 статті 5 Декрету).

Національний банк України у своєму листі від 07.12.2009 № 13-210/7871-22612 „Про правомірність укладання кредитних договорів в іноземній валюті” зазначив, що       у зв'язку з запитами банків з питання щодо правомірності укладання кредитних договорів в іноземній валюті повідомляє про те, що операція з надання банками кредитів в іноземній валюті не потребує індивідуальної ліцензії.

Висновок суду першої та апеляційної інстанції, що операція з надання банками кредитів в іноземній валюті не потребує індивідуальної ліцензії, є вірним та          відповідає нормам чинного законодавства.

Відповідно до норм ст.ст. 192, 533, 1054 ЦК України, ст.. 198 ГК України,          ст.ст. 32, 44 Закону України „Про Національний банк України”, ст.ст. 2, 47, 49 Закону України „Про банки і банківську діяльність”, ст.ст. 1, 4, 34 Закону України „Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг”, ст.ст. 1, 3, 5 Декрет Кабінету Міністрів України „Про систему валютного регулювання і         валютного контролю” банки та інші фінансові установи, які у встановленому порядку отримали генеральну ліцензію Національного банку України на здійсненну валютних операцій, мають достатні юридичні підстави та законне право для надання         резидентам України кредитів в іноземній валюті.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що 24.05.2006р. Національним банком України видана ПАТ „СЕБ Банк” банківська ліцензія № 4 (зареєстрована 02.10.1991 за № 11), згідно з якою банку надано право здійснювати банківські         операції, визначені ч. 1 та п.п. 5-11 ч. 2 ст. 47 Закону України „Про банки та        банківську діяльність”.

Крім того, у матеріалах справи наявний виданий Національним банком          України дозвіл від 24.05.2006 №4-1 (зареєстрований 02.10.1991 за № 11) на право здійснення операцій, визначених п.п. 1-4 ч. 2 та ч. 4 ст. 47 Закону України „Про банки та банківську діяльність” згідно з додатком до цього дозволу. Так, відповідно до додатку до цього дозволу банк має право здійснювати, зокрема, операції з валютними цінностями щодо залучення та розміщення іноземної валюти на валютному ринку України.

Суд першої та апеляційної інстанції дійшов до вірного висновку, що          відповідач, на підставі банківської ліцензії та письмового дозволу на здійснення операцій з валютними цінностями, має право здійснювати операції з надання       кредитів в іноземній валюті.

Порядок та умови видачі Національним банком України резидентам і нерезидентам індивідуальних ліцензій на використання безготівкової іноземної        валюти на території України як засобу платежу регулює „Положення про порядок видачі Національним банком України індивідуальних ліцензій на використання іноземної валюти на території України як засобу платежу” затверджене постановою Правління Національного банку України від 14.10.2004 №483 (далі –Положення).

Згідно із  п. 1.5 Положення використання іноземної валюти як засобу платежу      без ліцензії дозволяється, зокрема, якщо ініціатором або отримувачем за валютною операцією є уповноважений банк (ця норма стосується лише тих операцій уповноваженого банку, на здійснення яких Національний банк України видав йому банківську ліцензію та письмовий дозвіл на здійснення операції з валютними цінностями). У всіх інших випадках використання іноземної валюти як засобу         платежу можливе лише за наявності ліцензії.

Отже, суди  попередніх інстанцій  дійшли до обґрунтованого висновку, що надання та одержання кредиту в іноземній валюті та сплата процентів за цим        кредитом не потребує наявності індивідуальної ліцензії на використання іноземної валюти як засобу платежу на території України у жодної зі сторін кредитного       договору.

Висновок судів, що відсутність у сторін індивідуальної ліцензії Національного банку України не дає підстав для визнання недійсним кредитного договору, в якому містяться положення про видачу кредиту в іноземній валюті та сплату відсотків за користування цим кредитом іноземною валютою, є правильним та відповідає нормам чинного законодавства.

Отже, вимоги ст. 203 ЦК України, додержання яких є необхідним для чинності правочину (кредитного договору), дотримані сторонами під час укладання          кредитного договору від 25.06.2008 № 423.

Доводи скаржника щодо не врахування судом, при прийнятті рішення,        положень ст. 524, ч. 3 ст. 533 ЦК України, ст. 189 ГК України, внаслідок чого, кредитний договір від 25.06.2008 № 423 укладений з істотним порушенням      зазначеного законодавства України, апеляційним господарським судом вірно        визнанні необґрунтованими з підстав, наведених у даній постанові суду.          

Що стосується відхилення судом першої інстанції клопотання позивача про відкладення розгляду справи, призначеної на 24.12.2010 (а.с. 65) слід зазначити, що обставина, наведена у клопотанні (відрядження до іншого міста) не є підставою для відкладення розгляду справи в розумінні ст. 77 ГПК України, оскільки у даному випадку позивач мав можливість скористатись правилами ст. 28 ГПК України та ст.        244 ЦК України.

          Інші клопотання позивача про відкладення розгляду справи в матеріалах          справи відсутні.

За таких обставин, судова колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що судом апеляційної інстанції вірно застосовані норми матеріального         права, доводи скаржника не спростовують законності прийнятого у справі рішення. У зв’язку з наведеним колегія суддів Вищого господарського суду України не вбачає  підстав для скасування постанови Київського  апеляційного господарського суду від 23.02.2011 р. у справі   № 22/521.

Керуючись  ст. ст. 1115, 1117, 1119 - 11111 Господарського процесуального кодексу України, суд

ПОСТАНОВИВ:

1.Касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністюь               "Променергопостач" на постанову Київського апеляційного господарського суду             від 23.02.2011 р. у справі   № 22/521   залишити без задоволення.

2.Постанову  Київського апеляційного господарського суду від 23.02.2011 р. у           справі   № 22/521   залишити без змін.

Головуючий                                                                                     А.Г. Полянський

Судді                                                                                                   О.М. Сибіга

                                                                                                            О.В. Яценко