40/374
ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ
83048, м.Донецьк, вул.Артема, 157, тел.381-88-46
Р І Ш Е Н Н Я
іменем України
10.05.11 р. Справа № 40/374
Господарський суд Донецької області у складі
Головуючого судді Підченко Ю.О.
Судді Іванченкова О.М.
Лейба М.О.
За участю секретаря судового засідання Данилкіной П.М.
Розглянув у відкритому судовому засіданні господарського суду справу за позовом публічного акціонерного товариства „Донецькобленерго”, м. Горлівка
до відповідача товариства з обмеженою відповідальністю „Ісіда”, м. Донецьк
про стягнення 14 089 099 грн. 29 коп.
за участю:
представників сторін:
від позивача: Логачева Ю. А. – заступник начальника відділу правової роботи
від відповідача: Костюк С.В. – юрисконсульт
Відповідно до приписів статті 69 ГПК України у старій на новій редакціях, спір було вирішено у більш тривалий строк, ніж передбачено приписами частини першої статті 69 ГПК України.
На час подання апеляційних та касаційних скарг провадження у справі зупинялося та поновлялося відповідно до вимог статті 79 ГПК України.
У зв'язку з складністю справи її розгляд відбувся у складі трьох суддів, що відповідає вимогам статті 4-6 ГПК України.
СУТЬ СПОРУ: публічне акціонерне товариство „Донецькобленерго” звернулося до господарського суду з позовними вимогами до товариства з обмеженою відповідальністю „Ісіда” про стягнення з останнього:
· грошових коштів у розмірі 14 089 099 грн. 29 коп., що складаються із:
ь основного боргу за січень-вересень 2009 року у розмірі 13 618 314 грн. 33 коп.;
ь інфляційних нарахувань внаслідок прострочення оплати в сумі 313 701 грн. 94 коп.;
ь трьох процентів річних внаслідок прострочення оплати в сумі 157 056 грн. 02 коп.
Відповідач позовні вимоги не визнав, мотивуючи свої заперечення наступними обставинами:
· відповідно до вимог частини 2 статті 795 ЦК України спірний договір оренди № 29/12/1-АР від 29.12.03р. не припинив своєї дії, оскільки акт прийому – передачі на повернення майна, яке передувало в оренді, між сторонами не укладався;
· позивачем одночасно змінено предмет і підстави позову, що є не припустимим згідно вимог частини 4 статті 22 ГПК України;
· відповідач клопоче перед судом з посиланням на частину 3 статті 267 ЦК України про застосування до спірних відносин сторін строку позовної давності у часині стягнення з нього неустойки за прострочення повернення майна, оскільки у зв'язку з уточненнями позивача від 03.03.10р., строк на її стягнення пропущений без поважних причин;
· нарахування неустойки, як штрафної санкції, здійснено позивачем всупереч вимогам ст. 230, та частини 6 статті 232 ГК України, приймаючи до уваги те, що її нарахування повинно бути припинено через шість місяців від дня, коли зобов'язання повинно бути виконано. Отже, якщо на думку позивача договір оренди припинив свою дію з 29.12.08р., то саме з цього часу до 29.06.09р. повинно бути здійснено її нарахування відповідно до вказаних вище норм.
З'ясувавши фактичні обставини справи, докази на їх підтвердження, виходячи з фактів, встановлених у процесі розгляду справи, приймаючи до уваги, доводи представника позивача, мотиви заперечень відповідача, суд встановив:
До прийняття рішення у справі позивач згідно вимог статті 22 ГПК України надав уточнення своїх позовних вимог, та повідомив суд про допущену у позовній заяві описку, де замість слова: „неустойка” було помилково надруковано наступне речення: „основна сума боргу”. З урахуванням вказаної описки, яка не впливає на зміст позовних вимог, позивач наполягає на стягненні з відповідача:
· неустойки у розмірі подвійної плати за користування річчю за час прострочення за період з січня 2009р. по вересень 2009р. в сумі 13 618 341 грн. 33 коп.;
· інфляційних в сумі 313 701 грн. 94 коп. за прострочення грошового зобов'язання та трьох процентів річних в сумі 157 056 грн. 02 коп. за прострочення виконання грошового зобов'язання згідно договору оренди №29/12/1-АР від 29.12.03р.
Позивач надав суду клопотання про заміну сторони у справі, а саме відкритого акціонерного товариства „Донецькобленерго” на його правонаступника – публічне акціонерне товариство „Донецькобленерго”, далі Товариство. Відповідно до пункту 3.4 Статуту, Товариство є правонаступником майна, прав та обов'язків відкритого акціонерного товариства „Донецькобленерго”. Приймаючи до уваги, що усі дії, вчинені в процесі до вступу правонаступника, є обов'язковими для нього в такій же мірі, в якій вони були б обов'язковими для особи, яку він замінив, суд задовольняє клопотання позивача про заміну сторони на його правонаступником – публічним акціонерним товариством „Донецькобленерго”.
Позов мотивовано тим, що 29.12.03р. між відкритим акціонерним товариством „Донецькобленерго”, правонаступником якого є публічне акціонерне товариство „Донецькобленерго”, далі Орендодавець, та товариством з обмеженою відповідальністю „Ісіда”, далі Орендар, було укладено договору оренди .№29/12/1-АР індивідуально визначеного майна, яке є складовою Міронівської ТЕС, і належить на праві власності відкритому акціонерному товариству „ Донецькобленерго”.
Строк дії договору визначено сторонами у пункті 10.1, і його укладено на 5 (п'ять) років, а саме до 29.12.08р. Окрім цього, між сторонами 30.03.08р. укладено додаткову угоду б/н, за змістом якою сторонами були внесені зміни до п.п. 5.5, 5.6 договору оренди № 29/12/1-АР від 29.12.03р. На підставі вказаних змін відповідач протягом останнього місяця дії договору оренди повинен провести інвентаризацію майна, скласти акт приймання – передачі на повернення майна, надіслати його на адресу позивача, і одночасно повернути майно, яке перебувало в оренді.
Пунктами 10.7, 10.8 договору оренди передбачені умови його продовження та припинення. На виконання умов пункту 10.7 договору оренди, позивач 27.12.08р. надіслав на адресу відповідача листа за №03/ис-9558 від 26.12.08р. про припинення договору оренди № 29/12/1-АР від 29.12.03р. За змістом вказаного листа вбачається, що позивач наполягав на проведенні відповідачем дій передбачених договором оренди.
У зазначений строк, та умов договору відповідач майно не повернув, а тому позивач з посиланням на частини 1 та 2 статті 785 ЦК України намагається стягнути з відповідача неустойку в розмірі подвійної плати за користування річчю за час прострочення за період з січня 2009р. по вересень 2009р. в сумі 13 618 341 грн. 33 коп.
Оскільки мале місце прострочення виконання грошового зобов'язання, позивачем заявлені вимоги щодо стягнення з відповідача додатково інфляційних в сумі 313 701 грн. 94 коп. та трьох процента річних в сумі 157 056 грн. 02 коп. за прострочення виконання грошового зобов'язання, окремо за рахунками згідно договору оренди №29/12/1-АР від 29.12.03р.
Надавши належну правову кваліфікацію відносинам сторін, та правову норму, яка підлягає застосуванню у спірних відносинах сторін, суд дійшов висновку, що доводи позивача обґрунтовані, виходячи із наступного:
Докази у справі підтверджують, що між сторонами було укладено договір оренди майна. Сторони досягли усіх суттєвих умов, передбачених законом для даних видів договорів оренди: зокрема щодо його предмету, ціни та строку дії, а тому він вважається укладеним згідно вимог ст.ст. 180, 181 ГК України та приписів ст. ст. 638, 759 ЦК України.
За загальним правилом, кожна особа, що бере участь у справі, повинна довести обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог чи заперечень(стаття 33 ГПК України). Водночас коментована стаття визначає підстави, з яких ці особи звільняються від обов'язку доказування. Підстави звільнення від доказування можна поділити на три групи:
· а) обставини, визнані господарським судом загальновідомими (частина першої статті 35 ГПК України;
· б) преюдиціальні факти (частини 2-4 статті 35 ГПК України);
· в) законні презумпції ( частина п'ята статті 35 ГПК України).
Відповідно до частини 3 статті 43 ГПК України визнання однією стороною фактичних даних і обставин, якими інша сторона обґрунтовує свої вимоги або заперечення, для господарського суду не є обов'язковими. Отже, таке визнання не є підставою звільнення від доказування, тобто незалежно від того, що одна сторона визнає певні обставини, які наводяться іншою стороною, остання повинна надати відповідні докази.
Фактичні обставини справи №39/30пн від 10.09.09р., які є загальновідомими та не потребують доказуванню свідчать, що господарський суд по даній справі дійшов одночасного висновку про те, що термін, на який договір є укладеним, починається з 29.12.03р. і закінчився 29.12.08р., натомість строк чинності договору, що визначається фактом підписання сторонами акту прийому-передачі є меншим та триває з 30.07.04р. по 29.12.08р.
Судом прийнято до уваги, що сторонами не залучено до матеріалів справи акту приймання-передачі спірного майна, на передачу його в оренду. Однак, відсутність акту не спростовує факт наявності орендних правовідносин між сторонами, а тому не може бути підставою для відмови у задоволенні позовних вимог при наявності заборгованості за умовами договору, оскільки докази по справі свідчать про фактичне користування Орендарем спірним майном. Таким чином, договір оренди майна треба вважати таким, що вступив в законну силу.
Стаття 759 ЦК України зазначає, що за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк. Відповідно до статті 762 ЦК України за користуванням майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму.
Статтею 764 ЦК України визначені правові наслідки продовження користування майном після закінчення строку найму, зокрема - за відсутністю заперечень наймодавця протягом одного місяця. Підставою для припинення договору є закінчення строку його дії за умови, що наймодавець зажадає повернення йому майна , як це зазначено сторонами у пункті 10.7 договору.
Умови припинення договору визначено сторонами у пункті 10.8, де вказано, що договір оренди може бути припинено, у тому числі, внаслідок закінчення строку, на який його було укладено.
Згідно ст. 291 ГК України договір оренди припиняється у разі закінчення строку, на який його було укладено. Договір оренди може бути розірваний за згодою сторін. На вимогу однієї із сторін договір оренди може бути достроково розірваний з підстав, передбачених ЦК України для розірвання договору найму, в порядку, встановленому статтею 188 цього Кодексу.
У відповідності до приписів ч. 2 ст. 785 ЦК України якщо наймач не виконує обв'язку щодо повернення речі, наймодавець (орендодавець) має право вимагати від наймача (орендаря) сплати неустойки у розмірі подвійної плати за користування річчю за час прострочення.
Матеріали справи підтверджують те, що договір припинив свою дію з 29.12.08р., і цей факт в розумінні вимог статті 35 ГПК України встановлений рішенням господарського суду. Майно до наступного часу не повернуте на адресу позивача, а ним заявлені вимоги на стягнення з відповідача неустойки у розмірі подвійної плати за користування річчю за час прострочення.
Відповідач відповідно до наданих ним письмових пояснень, вважає за необхідне застосувати до спірних відносин сторін строк позовної давності на стягнення з відповідача неустойки, оскільки з наданими позивачем уточненнями від 03.03.11р., останнім пропущений строк позовної давності на її стягнення. Також ним стверджується, що позивачем одночасно змінено предмет і підстави позову, а спірний договір оренди до наступного часу не припинив свою дію. Додатково вказує на те, що неустойка, передбачена частиною другою статті 785 ЦК України відноситься до штрафних санкцій в розумінні вимог ст. 230 ГК України та частини шостої статті 232 ГК України, і її нарахування припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано. Заперечення відповідача з цього приводу є хибними виходячи із наступного, зокрема:
Ш статтею 256 ЦК України визначено, що позовна давність – це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Згідно пункту 2 ст. 258 ЦК України до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені) застосовується позовна давність в один рік;
Ш законодавець встановлює, що коли суд на підставі досліджених у судовому засіданні доказів установить, що право позивача про захист якого він просить відповідачем не порушено, приймається рішення про відмову у задоволенні позову саме з цих підстав, а не через пропуск строку позовної давності
Ш якщо буде встановлено, що право позивача порушено і строк позовної давності пропущено без поважних причин, суд приймає рішення, яким відмовляє в позові у зв'язку із закінченням строку позовної давності, а у випадку визнання причин пропуску цього строку поважними - порушене право має бути захищене;
Ш з введенням нового ЦК України 2003р. суд може застосувати строк позовної давності тільки за заявою сторони у спорі (частина 4 ст. 267 ЦК України). Така заява стане підставою для відмови у позові, коли суд не визнає причину пропуску строку поважною. По старому ЦК України 1963р. суд був зобов'язаний застосувати строк позовної давності незалежно від заяв та волевиявлення сторін;
Ш вирішуючи питання переважного застосування норм того чи іншого кодексу, слід виходити з того, що застосовується не в цілому закон як нормативно-правовий акт, а відповідна правова норма чи її частина, за змістом якої визначається чи є ця норма (її частина) спеціальною чи загальною. Відповідно до ч. 2 ст. 4 ЦК України основним актом цивільного законодавства України є Цивільний кодекс України;
Ш тому в разі, якщо норми ГК України не містять особливостей регулювання майнових відносин суб'єктів господарювання, а встановлюють загальні правила, які не узгоджуються із відповідними правилами ЦК України, слід застосовувати правила, встановлені ЦК України;
Ш статтею 232 ГК України визначено загальний порядок застосування штрафних санкцій Пунктом 6 вказаної статті встановлено обмеження нарахування штрафних санкцій у вигляді неустойки шести місяцями. Втім, пунктом 2 статті 785 ЦК України встановлено спеціальне правило щодо нарахування окремого виду неустойки за прострочення повернення об'єкту найму, яка не відноситься до штрафних санкцій передбачений ст. 230, п. 6 ст. 232 ГК України. Згідно вимог ГК України нарахування штрафних санкцій відбувається за прострочення грошового зобов'язання, тоді як за змістом частини 2 статті 785 ЦК України мова йде про прострочення повернення майна, як особливого (спеціального) виду неустойки, тлумачення якої не визначено на законодавчому рівні та позбавляє сторін самостійно застосовувати до спірних відносин аналогію вказаної норми права;
Ш відповідач не виконує свій обов'язок щодо повернення об'єкту оренди, а тому позивач правомірно застосовує до відносин сторін вимоги пункту 2 статті 785 ЦК України, яка передбачає нарахування неустойки у розмірі подвійної плати за користування річчю за час прострочення повернення майна, яке перебувало в оренді. Відносно заперечень відповідача щодо одночасної зміни предмету та підстав позову, то вони виявляються на думку суду помилковими, оскільки в уточненнях позивача мова йде про описку, допущену у позовній заяві, а не про уточнення предмету або підстав позову, яка не впливає на суть спору, як це помилково стверджує відповідач;
Ш таким чином, право позивача порушено, і строк позовної давності на стягнення з відповідача неустойки ним не пропущений, а тому правомірно відбувається захист порушених прав та охоронювальних законом інтересів;
Ш посилання відповідача на відсутність акту на повернення майна, і відповідно продовження строку дії договору згідно приписів частини 2 статті 795 ЦК України не відповідає закону та умовам спірного договору оренди. Так, припинення договору означає припинення існування (погашення) прав і обов'язків його учасників, що становить зміст договору;
Ш встановлення зазначеної підстави для припинення договору оренди, іншої капітальної споруди уявляється помилковим. Це випливає з того, що, незважаючи на отримання предмету найму від наймача, в стосунках між сторонами можуть мати місце різні випадки порушення договору, і сторони не звільняються від відповідальності за порушення його умов ( наприклад несплата орендних платежів), яке мало місце під час дії договору;
Ш таким чином, за загальним правилом припинення зобов'язання, у тому числі договірного, може мати місце тільки у випадку виконання його належним чином ( стаття 599 ЦК України). Тому ситуація щодо повернення наймачем предмету договору найму може бути доведено до абсурду тощо.
Стаття 33 ГПК України зобов'язує сторін довести ті обставини, на які вони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень. Стаття 34 ГПК України встановлює, що господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Втім, ніякі докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили і оцінюються ним в розумінні вимог статті 43 ГПК України за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляду в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Позивачем доведено факт припинення правовідносин за спірним договором оренди, та наявність прострочення щодо повернення відповідачем спірного майна, яке перебувало в оренді. Натомість, відповідач мотиви утримання майна без достатніх правових підстав та причини його неповернення а адресу позивача суду не надав.
На підставі викладеного, позов щодо стягнення з відповідача неустойки у розмірі подвійної плати за користування річчю за час прострочення за період з січня 2009р. по вересень 2009р. в сумі 13 618 341 грн. 33 коп., згідно договору оренди №29/12/1-АР від 29.12.03р., який припинив свою дію, обґрунтований та підлягає задоволенню.
Позивачем додатково з'явленні позовні вимоги щодо стягнення з відповідача, зокрема: інфляційних в сумі 313 701 грн. 94 коп. та трьох процентів річних в сумі 157 056 грн. 02 коп. за прострочення виконання грошового зобов'язання згідно договору оренди №29/12/1-АР від 29.12.03р., який припинив свою дію.
Частина 2 ст. 625 ЦК України вказує на те, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Судова практика, як це визначено у постанові Верховного Суду України від 25.03.02р. у справі № 8/606, вказує на те, що три процента річних та індекс інфляції є іншими засобами захисту порушеного права, котрі не можуть бути різновидом (тотожністю) неустойки. Тобто, нарахування інфляційних та трьох процентів річних, як інших способів захисту порушеного права, за прострочення грошового зобов'язання на неустойку, як спеціальну норму права неповернення майна, передбачену частиною 2 статті 785 ЦК України на законодавчому рівні не передбачено.
З урахуванням викладеного, у задоволенні позову публічного акціонерного товариства „Донецькобленерго” до товариства з обмеженою відповідальністю „Ісіда” щодо стягнення з останнього інфляційних в сумі 313 701 грн. 94 коп. та трьох процентів річних в сумі 157 056 грн. 02 коп. за прострочення виконання грошового зобов'язання згідно договору оренди №29/12/1-АР від 29.12.03р., який припинив свою дію, слід відмовити, як необґрунтовано заявлених.
Витрати по державному миту та забезпеченню судового процесу покладаються на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог відповідно до вимог ст. 44 та частини п'ятої статті 49 ГПК України
У судовому засіданні, яке відбулося 10.05.11р. згідно частини 2 статті 85 ГПК України було проголошено скорочений текст рішення, а саме його вступну та резолютивні частини.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 256, 258, п. 3 ст. 267, 526, 599, 759,762, 764, ч. 2 ст. 785 ЦК України, ст.ст. 188, 283, 285, 286, 291 ГК України, ст. ст. 4-2, 4-3, 4-6, 22, 25, 33, 35, 36, 43, 44, 49, 69, 79, ст. ст. 82, 84, ч. ч. 2, 3 ст. 85 ГПК України, суд, -
В И Р І Ш И В:
1. Позов публічного акціонерного товариства „Донецькобленерго” до товариства з обмеженою відповідальністю „Ісіда” - задовольнити частково.
2. Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю „Ісіда”, 83028, м. Донецьк, вул. Майська, 66, ід.код 30277521, на користь:
- публічного акціонерного товариства „Донецькобленерго”, 84601, Донецька область, м. Горлівка, проспект Леніна, 11, ід.код 00131268, неустойку у розмірі подвійної орендної плати за користування річчю за час прострочення в сумі 13 618 341 грн. 33 коп., витрати по державному миту в сумі 24 647 грн. 97 коп. та забезпеченню судового процесу в сумі 228 грн. 11 коп., видавши наказ.
3. У задоволенні позову публічного акціонерного товариства „Донецькобленерго” до товариства з обмеженою відповідальністю „Ісіда” щодо стягнення інфляційних в сумі 313 701 грн. 94 коп. – відмовити.
4. У задоволенні позову публічного акціонерного товариства „Донецькобленерго” до товариства з обмеженою відповідальністю „Ісіда” трьох процентів річних в сумі 157 056 грн. 02 коп. - відмовити.
5. Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.
Головуючий суддя Підченко Ю.О.
Суддя Іванченкова О.М.
Суддя Лейба М.О.
Повний текст рішення складено –16.05.11р.
Суд | Господарський суд Донецької області |
Дата ухвалення рішення | 10.05.2011 |
Оприлюднено | 18.05.2011 |
Номер документу | 15226002 |
Судочинство | Господарське |
Господарське
Господарський суд Донецької області
Підченко Ю.О.
Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці
© 2016‒2025Опендатабот
🇺🇦 Зроблено в Україні