Постанова

від 17.04.2008 по справі 35/11

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

35/11

      КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД       

01025, м.Київ, пров. Рильський, 8                                                            т. (044) 278-46-14

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

 17.04.2008                                                                                           № 35/11

 Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

 головуючого:          Андрієнка  В.В.

 суддів:             

 при секретарі:            

 За участю представників:

 позивача – Сборщик З.А.,

 відповідача – Нескромна Т.А.,

 розглянувши  апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "АгроВер"

 на рішення Господарського суду м.Києва від 25.02.2008

 у справі № 35/11  

 за позовом                               Товариства з обмеженою відповідальністю "АгроВер"

 до                                                   Товариства з обмеженою відповідальністю “Науково-виробниче об'єднання“ІнЕс”

 про                                                  стягнення 85041,64 грн.

ВСТАНОВИВ:

           Ухвалою господарського суду м. Києва від 25.12.2007 порушено провадження у справі № 35/11 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю “АгроВер” (далі – ТОВ “АгроВер”) до Товариства з обмеженою відповідальністю “Науково-виробниче об'єднання “ІнЕс” (далі – ТОВ “НВО “ІнЕс”) про стягнення 85041,64 грн.

          Рішенням господарського суду м. Києва від 25.02.2008 в позові відмовлено повністю.

          Не погоджуючись з рішенням господарського суду м. Києва від 25.02.2008, ТОВ “АгроВер” подало апеляційну скаргу, в якій просило його скасувати та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити.

          Апеляційна скарга мотивована тим, що судом першої інстанції неповно з'ясовано обставини, що мають значення для справи, а також неправильно застосовано норми процесуального та матеріального права.

          Представник ТОВ “НВО “ІнЕс” проти доводів апеляційної скарги заперечував та просив рішення господарського суду м. Києва від 25.02.2008 залишити без змін, а апеляційну скаргу ТОВ “АгроВер” – без задоволення.

          Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються доводи та заперечення сторін, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

          Між ТОВ “АгроВер” та ТОВ “НВО “ІнЕс” 20.12.2005 укладено договір № 37, за умовами якого, ТОВ “НВО “ІнЕс” зобов'язалось поставити продукцію: щебінь гранітний фракції 5-20 мм в кількості 8 тис. тон; щебінь гранітний фракції 20-40 мм в кількості 8 тис. тон, в подальшому “товар”, а ТОВ “АгроВер” зобов'язалось прийняти та оплатити його згідно з умовами даного договору (п. 1 договору).

          Загальна сума договору становить 400160,00 грн. (п. 2.3 договору).

          Згідно п. 5.1 договору ТОВ “НВО “ІнЕс” зобов'язалось: поставити товар згідно з умовами даного договору; після відвантаження товару повідомити ТОВ “АгроВер” наступне: номер транспортної накладної, вагу або об'єм; передати ТОВ “АгроВер” наступні документи: рахунок-фактуру; податкову накладну; видаткову накладну; сертифікат якості виробника.

          ТОВ “АгроВер” зобов'язалось: прийняти та оплатити товар згідно з умовами даного договору (п. 5.2 договору).

          Товар за даним договором оплачується ТОВ “АгроВер” попередньо (передоплата) по безготівковому розрахунку шляхом переводу необхідних коштів на розрахунковий рахунок ТОВ “НВО “ІнЕс” протягом 3 днів після підписання даного договору (п. 6.1 договору).

          Даний договору вступає в силу з моменту його підписання та діє до 15 лютого 2006 року, а в частині взаєморозрахунків до їх повного виконання (п. 9.1 договору).

          Згідно ст. 173 ГК України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управлена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Основними видами господарських зобов'язань є майново-господарські зобов'язання та організаційно-господарські зобов'язання.

Господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать (ст. 174 ГК України).

Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених ГК України ( ч. 2 ст. 175 ГК України).

          Зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку (ст. 509 ЦК України).

          Договір є підставою виникнення цивільних прав і обов'язків (ст. 11, 626 ЦК України), які мають виконуватись належним чином і в установлений строк відповідно до договору (ст. 526 ЦК України), а одностороння відмова від виконання зобов'язання не допускається (ст. 525 ЦК України).

          Виходячи із змісту укладеного договору, договір № 37 від 20.12.2005 за своєю правовою природою є договором поставки.

          Згідно ч. 1 ст. 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін (ч. 2 ст. 712 ЦК України).

          На виконання п. 6.1 договору ТОВ “АгроВер” здійснило попередню оплату за товар у розмірі 100000,00 грн., що підтверджується наявним в матеріалах справи платіжним дорученням № 703 від 23.12.2005.

          Згідно ч. 1 ст. 664 ЦК України обов'язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент:

1) вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов'язок продавця доставити товар;

2) надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару.

Договором купівлі – продажу може бути встановлений інший момент виконання продавцем обов'язку передати товар.

          Пунктом 4.1 договору передбачено, що поставка товару буде здійснюватись на умовах EXW Старобабанський гранітний кар'єр, згідно з термінами ІНКОТЕРМС в редакції 2002 року.

          Згідно умов EXW “Офіційні правила тлумачення торговельних термінів Міжнародної торгової палати ІНКОТЕРМС” (далі – Правила ІНКОТЕРМС) в редакції 2000 року, видання МТП № 560, введенні в дію з 01.01.2000 термін “франко-завод” означає, що продавець вважається таким, що виконав свої зобов'язання щодо поставки, в момент, коли він надав товар у розпорядження покупця на площах свого підприємства чи в іншому названому місці (наприклад, на заводі, фабриці, складі і т. ін.), без здійснення митного очищення товару для експорту та завантаження його на будь-який приймаючий транспортний засіб.

          Продавець зобов'язаний дати покупцю достатнє повідомлення щодо часу і місця, коли і де товар буде наданий у розпорядження останнього (п. А.7 Правил ІНКОТЕРМС).

За договором зберігання одна сторона (зберігач) зобов'язується зберігати річ, яка передана їй другою стороною (поклажодавцем), і повернути її поклажодавцеві у схоронності (ч. 1 ст. 936 ЦК України).

Відповідно до ст. 949 ЦК України зберігач зобов'язаний повернути поклажодавцеві річ, яка була передана на зберігання, або відповідну кількість речей такого самого роду та такої самої якості.

Річ має бути повернена поклажодавцю в такому стані, в якому вона була прийнята на зберігання, з урахуванням зміни її природних властивостей.

Між ВАТ „Старобабанський гранітний кар'єр” та ТОВ „НВО „ІнЕс” 23.12.2005 укладено договір зберігання, на підставі якого та за актом прийому – передачі № 1 від 23.12.2005 товариство передало на зберігання гранітному кар'єру щебінь фр. 20-40 мм.  4 135,65 т. на суму 100 000,00 грн.

Пунктом 2.2.3 договору зберігання передбачено, що ТОВ “НВО “ІнЕс” вправі в любий час забрати частину або весь товар зі складу ВАТ „Старобабанський гранітний кар'єр”.

ТОВ “НВО “ІнЕс” листом № 242-12-05 від 26.12.2005 повідомило ТОВ “АгроВер”, зокрема, про те, що щебінь знаходиться на зберіганні ВАТ „Старобабанський гранітний кар'єр” згідно договору зберігання від 23.12.2005, а також просило вжити заходів до відвантаження товару.

З урахуванням наведеного колегія суддів вважає, що ТОВ НВО „ІнЕс” належним чином не виконало зобов'язання за договором поставки, оскільки не виконало зобов'язань продавця, встановлених умовами EXW Правил ІНКОТЕРМС, зокрема, належним чином не повідомило ТОВ “АгроВер” щодо часу і місця, коли і де товар буде наданий у розпорядження останнього.

Відповідно до ч. 2 ст. 693 ЦК України якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.

На суму попередньої оплати нараховуються проценти відповідно до статті 536 цього Кодексу від дня, коли товар мав бути переданий, до дня фактичного передання товару покупцеві або повернення йому суми попередньої оплати. Договором може бути встановлений обов'язок продавця сплачувати проценти на суму попередньої оплати від дня одержання цієї суми від покупця (ч. 3 ст. 693 ЦК України).

ТОВ “АгроВер” 09.07.2007 звернулось до ТОВ “НВО “ІнЕс” з претензією, в якій заявило вимогу про перерахування на рахунок ТОВ “АгроВер” грошових коштів в розмірі 104619,18 грн. (100000,00 передоплата згідно платіжного доручення № 703 від 23.12.2005 та 4619,18 грн. сума штрафних санкцій за користування коштами), оскільки поставка щебня не проводилась та кошти не повернуто.

Згідно банківської виписки від 07.08.2007 ТОВ “НВО “ІнЕс” перерахувало на рахунок ТОВ “АгроВер” грошові кошти в сумі 20000,00 грн. про що в графі “призначенням платежу” зазначено: “повернення коштів за непоставлений товар згідно договору № 37 від 20.12.2005, в т.ч. ПДВ 3333,33 грн.”

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень (ст. 33 ГПК України).

          Оскільки ТОВ “АгроВер” на підставі договору поставки перерахувало кошти ТОВ “НВО “ІнЕс” в якості попередньої оплати товару і, ТОВ “НВО “ІнЕс” в межах строку дії договору не здійснило поставку товару відповідно до умов договору, то колегія суддів вважає, що вимога ТОВ “АгроВер” про повернення ТОВ “НВО “ІнЕс” суми попередньої оплати в розмірі 80 000,00 грн. відповідає положенням ст. 693 ЦК України.

          Що стосується стягнення з ТОВ “НВО “ІнЕс” 3% річних від простроченої суми на підставі ст. 625 ЦК України в розмірі 5 041,64 грн., то ця вимога задоволенню не підлягає з огляду на те, що згідно ч. 3 ст. 693 ЦК України на суму попередньої оплати нараховуються проценти відповідно до ст.536 ЦК України.

За наведених обставин колегія суддів дійшла до висновку, що рішення господарського суду м. Києва від 25.02.2008 слід скасувати та прийняти нове рішення, яким позов ТОВ “АгроВер” задовольнити частково, стягнувши з ТОВ “НВО “ІнЕс” на користь ТОВ “АгроВер” 80 000,00 грн., а в іншій частині в позові відмовити.

          Згідно ст. 49 ГПК України судові витрати по справі покладаються на ТОВ “НВО “ІнЕс”.

          На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 49, 99, 101, 103-106 Господарського процесуального кодексу України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

 1. Рішення господарського суду м. Києва від 25.02.2008 у справі № 35/11 скасувати та прийняти нове рішення.

2. Позов задовольнити частково.

3. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю “Науково-виробниче об'єднання “ІнЕс” (04074, м. Київ, вул. Вишгородська, 21, 04073, м. Київ, вул. Фрунзе, 160, корпус Б, кімната 1002, р/р 26006301002395 у АКБ “Транс банк” м. Київ, МФО 300089 ЄДРПОУ 578377884) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю “АгроВер” (69091, м. Запоріжжя, вул. Гастело, 46, 69091, м. Запоріжжя, вул. Нижньодніпровська, 12/1, р/р 26008038717300 у АКІБ “УкрСиббанк” м Харків, МФО 351005 ЄДРПОУ 31204962) 80 000 (вісімдесят тисяч) грн. 00 коп., 800 (вісімсот) грн. 00 коп. витрат по сплаті державного мита; 111 (сто одинадцять) грн. 00 коп. витрат по сплаті за інформаційно-технічне забезпечення судового процесу та 400 (чотириста) грн. 00 коп. витрат по сплаті державного мита за подачу апеляційної скарги. Видати накази.

4. В іншій частині в позові відмовити.

5. Доручити господарському суду м. Києва видати накази на виконання даної постанови суду.

6. Справу № 35/11 повернути до господарського суду м. Києва.

7. Копію постанови надіслати сторонам.

 Головуючий суддя                                                                      

 Судді                                                                                          

 22.04.08 (відправлено)