Постанова

від 19.09.2006 по справі 30/477

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ  ГОСПОДАРСЬКИЙ 

СУД  УКРАЇНИ 

 ПОСТАНОВА         

ІМЕНЕМ

УКРАЇНИ         

19 вересня 2006 р.                                                                                  

№ 30/477 

Вищий  господарський 

суд  України  у складі колегії суддів:

головуючого

Т.Б.  Дроботової,

суддів :

Л. І.  Рогач, Т. Г. Гоголь

розглянувши у відкритому судовому

засіданні касац

Суб`єкта підприємницької

діяльності фізичної особи ОСОБА_1

на  постанову

Дніпропетровського апеляційного

господарського суду від 01.06.2006р.

у справі

№ 30/477

господарського суду

Дніпропетровської області

за позовом

Суб`єкта підприємницької

діяльності фізичної особи ОСОБА_1

до

Дніпродзержинського

виробничо-заготівельного підприємства облспоживспілки

про

стягнення збитків в розмірі 32

241,54 грн.

за участю представників:

позивача

ОСОБА_2,  дов. від 25.11.05р.

відповідача

Старченко Т.В., дов. від

15.08.06р. № 05/87

ВСТАНОВИВ:

Суб`єкт підприємницької

діяльності  ОСОБА_1  звернувся в господарський суд Дніпро

петровської області з позовом про стягнення збитків з відповідача в сумі

32241,54грн., які складаються з: 16120,77 грн. - оплата орендної плати за

договором оренди і вартість топографічної зйомки та суми, на яку позивач

збільшив свої позовні вимоги-16120,77грн.(збитки у подвійному розмірі за

укладення договору оренди внаслідок введення позивача в оману).

Свої вимоги позивач обґрунтовав

порушенням відповідачем вимог статей 22, 525 Цивільного кодексу України та

пунктів 4.3.4, 6.2 договору оперативної оренди 

НОМЕР_1, оскільки Дніпродзержинським виробничо-заготівельним

підприємством облспоживспілки не були виконані умови зазначеного договору щодо

обов'язку продажу об'єкту оренди.

Рішенням господарського суду

Дніпропетровської області від 14.02.2006р. ( суддя - Євстигнеєва Н.М.) в

задоволенні позову відмовлено.

Судове рішення обгрунтовано

відсутністю належних та допустимих доказів на підтвердження позовних вимог,

відповідно до статті 33 Господарського процесуального кодексу України позивачем

не надано доказів того, що відповідачем порушені статі 230, 526, 527 Цивільного

кодексу України, частина 1 статті 286 Господарського кодексу України та пункти

1.1, 2.2, 3.2 договору оперативної оренди 

НОМЕР_1.   Окрім цього суд

послався на статтю 35 Господарського процесуального кодексу України, за якою не

підлягає повторному доведенню право власності відповідача на предмет оренди,

встановлене рішенням Баглійського районного суду м.Дніпродзержинська від

13.12.2005р., яке набрало чинності 26.12.2005р.

Постановою Дніпропетровського

апеляційного господарського суду від 01.06.2006 (судді-П.П.Павловський-

головуючий, О.В.Чус, А.О.Логвиненко) рішення місцевого господарського суду

залишено без змін з мотивів правомірності його висновків щодо відсутності

правових підстав застосування наслідків вчинення правочину під впливом обману

за статтею 230 Цивільного кодексу України та щодо недоведеності завдання

збитків.

Не погоджуючись з судовими

рішеннями суб`єкт підприємницької діяльності   

ОСОБА_1 звернувся до Вищого господарського суду з касаційною скаргою на

постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 01.06.2006р.

у даній справі, в якій просить скасувати постановлені у справі судові рішення

та прийняти нове рішення про задоволення позовних вимог, мотивуючи касаційну

скаргу доводами про неправильне застосування апеляційною інстанцією норм

матеріального та процесуального права.

Відповідач відзив на касаційну

скаргу не надав, усно заперечив проти доводів скаржника з мотивів їх

необгрунтованості.

Заслухавши доповідь

судді-доповідача, пояснення представників сторін, присутніх у судовому

засіданні, перевіривши наявні матеріали справи на предмет правильності

юридичної оцінки обставин справи та повноти їх встановлення в судових рішеннях,

колегія суддів вважає, що касаційна скарга 

не підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до статті 1117 Господарського

процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові

рішення, касаційна інстанція на підстав встановлених фактичних обставин справи

перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального

і процесуального права.

Касаційна інстанція не має права

встановлювати чи вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні

або постанові господарського суду або відхилені ним, вирішувати питання про

достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими,

збирати нові докази або перевіряти докази.

Як встановлено судами попередніх

інстанцій, між Дніпродзержинським виробни чим заготівельним підприємством облспоживспілки

(орендодавець) та при ватним підприємцем ОСОБА_1  (орендар) було укладено договір НОМЕР_1  оперативної оренди основних засобів.

Відповідно до пункту 1.1 цього

договору, об'єктом договору оренди визна чено цілісний виробничий комплекс по

переробці насіння соняшнику, який орендодавець передав, а орендар прийняв у

строкове платне користування на підставі акту від 01.11.2004р.

приймання-передачі цеху по переробці насіння соняшника в оперативну оренду,

розміщеного за адресою АДРЕСА_1.

Вартість об'єкту оренди визначено

за даними балансу оре ндодавця станом на 01.10.2004р. і становить 45 000,00грн.

Згідно пунктів 3.1, 3.2 договору

оренди розмір орендної плати складає 1300 грн. за листо пад 2004 року, а в

подальшому 1800грн. на місяць, орендна плата сплачуєть ся в безготівковому

порядку на розрахунковий рахунок орендодавця не піз ніше 10 числа поточного

місяця і не залежить від наслідків господарської ді яльності орендаря.

Строк дії договору оренди визначено

пунктом 6.1 цього договору і встановлюється з моменту його підписання і діє до

20.10.2005 року. Окрім цього відповідно до п.4.3.4 договору орендодавець

зобов'язався до закінчення строку договору оренди здійснити продаж об'єкту

оренди орендарю.

Статтею 193 Господарського кодексу

України визначено, що об'єкти господарювання повинні виконувати господарські

зобов'язання належним чином, відповідно до закону, інших правових актів,

договору.

Згідно статей 525,526 Цивільного

кодексу України - зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до

умов договору та  вимог цього Кодексу,

інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та  вимог - відповідно до звичаїв   ділового 

обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмо ва

від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, як що інше

не встановлено договором або законом.

Відповідно до статті 230 Цивільного

кодексу України якщо одна із сто рін правочину навмисно ввела другу сторону в

оману щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин визнається

судом недійсним. Обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин,

які можуть перешко дити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх

існування. Сторона, яка застосувала обман, зобов'язана відшкодувати другій

стороні збитки у подвійному розмірі та моральну шкоду, що завдані у зв'язку з

вчиненням цього правочину.

Отже, правові на слідки вчинення

правочину під впливом обману застосовуються у випадку визнання такого правочину

недійсним.

Попередніми судовим інстанціями

встановлено, що позивачем на підставі пункту 3.2 договору оренди, який у

встановленому законом порядку недійсним не визна но, з листопада 2004р. по

вересень 2005р. сплачено 14963,49грн., в тому числі орендна плата в сумі

15900,00грн. та комунальні послу ги - 1063,49грн.

Статтею 286 Господарського кодексу

України встановлено, що орендна плата є фіксованим платежем, тобто платежем,

який орендар сплачує орендодавцю незалежно від наслідків своєї господарської

діяльності.

Отже, апеляційна інстанція дійшла

до правильного висновку, що позивач виконав свій обов'язок за договором щодо

сплати орендної плати, тому зазначена сума не може бути віднесена до збитків

позивача та не підлягає відшкодуванню за рахунок від повідача.

Апеляційним господарським судом

встановлено, що Дніпродзержинське виробничо - заготівельне підприємство

облспоживспілки на момент укладення договору оренди вла сником майна не було і

укладаючи договір оперативної оренди 

НОМЕР_1   ввів суб`єкта

підприємницької діяльності   ОСОБА_1  в оману, зазна чивши в пунктах 1.1, 2.2

договору, що цілісний виробничий комплекс по пере робці насіння передається в

оренду з правом подальшого придбання у влас ність, що його власником є

орендодавець та взявши на себе зо бов'язання продати об'єкт оренди позивачу до

20.11.2005 року.

Оскільки вимоги про визнання

правочину недійсним не заявлялися, суд апеляційної ін станції дійшов

правильного висновку щодо відсутності підстав для задоволення позовних вимог,

які позивач визначив як наслідки вчинення правочину під впливом обману.

Відповідно до статті 33

Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті

обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

На підставі встановлених фактичних

обставин місцевим господарським судом з'ясовано дійсні права і обов'язки

сторін, правильно застосовано матеріальний закон, що регулює спірні

правовідносини, та правомірно відмовлено в позові.

В свою чергу, суд апеляційної

інстанції, відповідно до частини 1 статті 101 Господарського процесуального

кодексу України, повторно розглядаючи справу, повно з'ясував обставини, які

мали значення для правильного розгляду поданої заявником апеляційної скарги.

Висновки апеляційного суду, якими спростовано обставини на які посилався

позивач в обґрунтування своїх вимог, ґрунтуються на доказах, наведених в

постанові суду, та відповідають положенням чинного законодавства. Як наслідок,

прийнята апеляційним господарським судом постанова відповідає положенням статті

105 Господарського процесуального кодексу України  та вимогам, що викладені в постанові Пленуму

Верховного Суду України від 29.12.1976 р. № 11 “Про судове рішення” зі змінами

та доповненнями.

Наведені скаржником доводи

стосуються обставин справи та оцінки доказів встановлених судами попередніх

інстанцій, що відповідно до статті 1117 Господарського

процесуального кодексу України виходить за межі касаційної інстанції.

Касаційна скарга не містить

конкретних норм матеріального та процесуального права, які було порушено

апеляційною інстанцією.

Твердження заявника про порушення і

неправильне застосування  апеляційним

господарським судом норм матеріального права та процесуального права при

прийнятті постанови не знайшли свого підтвердження та суперечать матеріалам

справи, в зв'язку з чим підстав для скасування ухвалених у справі судових

рішень колегія суддів не вбачає.

На підставі викладеного, керуючись

статтями 1115, 1117, пунктом 1 статті 1119,

статтею 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий

господарський суд України 

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу   суб`єкта підприємницької діяльності фізичної

особи ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Постанову Дніпропетровського

апеляційного господарського суду від 01.06.2006р. та рішення господарського

суду Дніпропетровської області від 14.02.2006р. у справі № 30/477 господарського

суду Дніпропетровської області залишити без змін.

Головуючий                                                                          

Т. Дроботова

Судді:                                                                                     

Л. Рогач

      Т.Гоголь