ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ
01032, м. Київ, вул. Комінтерну, 16 тел. 235-24-26
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
"12" травня 2011 р. Справа № 19/290-10
За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Укртехномед», м. Київ;
до Товариства з обмеженою відповідальністю «ВВС-ЛТД», с. Іванковичі;
про розірвання договору та стягнення 227434,37 грн.
за зустрічним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ВВС-ЛТД»,
с. Іванковичі Київської області;
до Товариства з обмеженою відповідальністю «Укртехномед», м. Київ;
про визнання договору недійсним
за участю третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги на предмет спору Товариства з обмеженою відповідальністю «Аптека ВВС», с. Іванковичі;
до 1. Товариства з обмеженою відповідальністю «ВВС-ЛТД», с. Іванковичі;
2. Товариства з обмеженою відповідальністю «Укртехномед», м. Київ;
про визнання договору частково недійсним
Суддя Т.П. Карпечкін
Представники:
від позивача за первісним позовом (від відповідача за зустрічним позовом): не з‘явився;
від відповідача за первісним позовом (від позивача за зустрічним позовом): ОСОБА_1
(від 09.02.2011 р.);
від третьої особи: ОСОБА_2. (довіреність від 14.02.2011р.).
ОБСТАВИНИ СПРАВИ:
Товариства з обмеженою відповідальністю «Укртехномед»(надалі – позивач за первісним позовом) звернулось до господарського суду Київської області з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю «ВВС-ЛТД»(надалі –відповідач за первісним позовом) про розірвання договору та стягнення 227434,37 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач в порушення умов укладеного між сторонами Договору купівлі-продажу № 100/2010 від 05.07.2010 р. не оплатив у визначений договором строк отриманий товар, внаслідок чого виникла заборгованість у сумі 223979,00 грн., за порушення строків оплати якої нараховані пеня в сумі 2377,52 грн., інфляційні втрати –3455,37 грн. та 3 % річних –460,17 грн. за час прострочення платежу. Порушення умов Договору купівлі-продажу № 100/2010 від 05.07.2010 р. в частині неоплати отриманого товару є також, на думку позивача, підставою для розірвання договору.
Ухвалою від 21.12.2010 р. суд порушив провадження у справі № 19/290-10 та призначив її розгляд на 20.01.2011 р.
20.01.2011 р. до початку розгляду господарським судом справи по суті товариством з обмеженою відповідальністю «ВВС-ЛТД»було подано в порядку ст. 60 ГПК України зустрічну зовну заяву до Товариства з обмеженою відповідальністю «Укртехномед»про визнання недійсним Договору купівлі-продажу № 100/2010 від 5 липня 2010 року.
Також, 20.01.2011 р. Товариством з обмеженою відповідальністю «Аптека ВВС» було подано до суду позовну заяву до Товариства з обмеженою відповідальністю «ВВС-ЛТД»та Товариства з обмеженою відповідальністю «Укртехномед»про визнання частково недійсним Договору купівлі-продажу № 100/2010 від 5 липня 2010 року. В зазначеній заяві товариство з обмеженою відповідальністю «Аптека ВВС»просить залучити його до участі у справі в якості третьої особи з самостійними вимогами на предмет спору.
Крім того, відповідач подав відзив на позовну заяву, в якому проти задоволення позовних вимог заперечує.
Ухвалою від 20.01.2011 р., на підставі ст. 77 ГПК України, суд прийняв зустрічний позов ТОВ «ВВС-ЛТД»для спільного розгляду з первісним позовом; залучив до участі у справі в якості третьої особи з самостійними вимогами ТОВ «Аптека ВВС»та відклав розгляд справи на 07.02.2011 р., у зв’язку з необхідністю витребування нових доказів.
07.02.2011 р. через загальний відділ господарського суду від третьої особи надійшла заява про зміну позовних вимог, в якій ТОВ «Аптека ВВС»просить визнати недійсними п.1.1., 1.2. Договору купівлі-продажу № 100/2010 від 05.07.2010 р., укладеного між ТОВ «ВВС-ЛТД»та ТОВ «Укртехномед».
Ухвалою від 07.02.2011 р. суд відклав розгляд справи на 28.02.2011 р., у звязку з неявкою в судове засідання представника позивача.
28.02.2011 р. до початку розгляду господарським судом справи по суті через канцелярію суду надійшли: зустрічний позов від Товариства з обмеженою відповідальністю «ВВС-ЛТД»на позов третьої особи з самостійними вимогами –Товариства з обмеженою відповідальністю «Аптека ВВС»про часткове визнання недійсним договору купівлі-продажу; ще одна позовна заява третьої особи з самостійними вимогами на предмет спору Товариства з обмеженою відповідальністю «Аптека ВВС»до Товариством з обмеженою відповідальністю «ВВС-ЛТД», за участю третьої особи без самостійних вимог на предмет спору Товариства з обмеженою відповідальністю «Укртехномед» про зобов’язання виконати обов’язок в натурі та заява Товариства з обмеженою відповідальністю «ВВС-ЛТД»про перегляд за нововиявленими обставинами ухвали господарського суду Київської області від 20.01.2011 р. у справі № 19/290-10 в частині прийняття до розгляду позовної заяви третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги на предмет спору, Товариства з обмеженою відповідальністю «Аптека ВВС».
Зазначені позовні заяви та заява про перегляд за нововиявленими обставинами ухвали господарського суду Київської області від 20.01.2011 р. у справі № 19/290-10 були повернуті господарським судом без розгляду.
При цьому, ухвалою від 28.02.2011 р. суд відклав розгляд справи на 14.03.2011 р., у звязку з необхідністю витребування нових доказів по справі.
01.03.2011 р. через загальний відділ господарського суду від відповідача за первісним позовом надійшли клопотання про призначення судової економічної експертизи та судової почеркознавчої експертизи.
У судовому засіданні, яке відбулось 14.03.2011 р. суд відмовив у задоволенні клопотань відповідача за первісним позовом щодо призначення судових експертиз, оскільки питання, запропоновані відповідачем для вирішення їх саме судовою експертизою стосуються лише фактів, встановлення яких законодавством України віднесено до компетенції суду і не потребує спеціальних знань, тому у задоволенні клопотань відповідача про призначення судової експертизи у даній справі, у відповідності до ст. 41 ГПК України, суд відмовляє з огляду на їх необґрунтованість.
Крім того, у судовому засіданні позивач за первісним позовом, на підставі ч. 4 ст. 22 ГПК України, подав заяву про зміну позовних вимог, згідно якої просить стягнути з відповідача за первісним позовом заборгованість за основним зобовязанням станом на 14.03.2011 р. у сумі 221141,32 грн., пеню в розмірі 10265,90 грн. за період з 23.11.2010 р. по 14.03.2011 р., 1986,95 грн. –3% річних за період з 23.11.2010 р. по 14.03.2011 р. та інфляційні втрати в сумі 9426,19 грн., а також відшкодувати витрати на послуги адвоката у загальній сумі 9159,50 грн.
Представник відповідача за первісним позовом заявив клопотання про перенесення розгляду та надання йому можливості ознайомитись з заявою позивача.
Відповідно до ч. 3 ст. 77 ГПК України, в засіданні суду була оголошена перерва до 21.03.2011 р.
В подальшому, ухвалами від 21.03.2011 р., 04.04.2011 р., від 18.04.2011 р. розгляд справи відкладався, у звязку з необхідністю витребування нових доказів по справі.
В засіданні суду 28.04.2011 р., відповідно до ч. 3 ст. 77 ГПК України, була оголошена перерва до 12.05.2011 р.
Відповідно до вимог ч. 2 ст. 82 Господарського процесуального кодексу України, рішення прийнято господарським судом за результатами оцінки доказів, поданих сторонами, у нарадчій кімнаті.
Згідно ст. 85 ГПК України, після закінчення розгляду справи у судовому засіданні було оголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Розглянувши матеріали справи, заслухавши у судовому засіданні пояснення представників позивача, відповідача та третьої особи, господарський суд, -
ВСТАНОВИВ:
05.07.2010р. між позивачем за первісним позовом (за договором –продавець) та відповідачем за первісним позовом (за договором –покупець) було укладено Договір купівлі-продажу № 100/2010, згідно з умовами якого продавець продає, а покупець купує лікарські препарати та засоби косметичної промисловості в асортименті, кількості та за цінами, що вказані у видаткових накладних (специфікаціях), які є невід'ємною частиною договору, Загальна ціна договору складається із сум,вказаних у видаткових накладних (п.п. 1.1., 1.2. договору).
Відповідно до п. 2.7. договору, датою передачі товару вважається дата поставки товару на склад покупця: Києво-Святошинський район, с. Хотів, вул. Промислова, 3.
Приписами п. 9.1. договору встановлено, що договір набирає чинності з моменту його підписання уповноваженими представниками сторін та діє до 31 грудня 2010 року, а щодо зобовязань за договором –до повного їхнього виконання.
Крім того, між сторонами була підписана Додаткова угода № 1 від 05.07.2010р. до Договору купівлі-продажу № 100/2010, якою, зокрема, встановлено, що покупець зобовязаний оплатити вартість товару, що вказана у видатковій накладній не пізніше 60 календарних днів від дати отримання товару.
На виконання умов договору, позивач за видатковими накладними № 000000249 від 09.07.2010р., № 000000279 від 23.07.2010 р., № 000000303 від 09.08.2010 р., № 000000328 від 20.08.2010 р., № 000000336 від 27.08.2010 р., № 000000351 від 03.09.2010 р., № 000000365 від 10.09.2010 р., № 000000381 від 17.09.2010 р., № 000000391 від 24.09.2010 р., № 000000407 від 04.10.2010 р. копії яких залучені до матеріалів справи, передав відповідачеві лікарських засобів на загальну суму 267400,92 грн.
Факт отримання товару відповідачем підтверджується довіреностями на отримання товарно-матеріальних цінностей (типова форма № М-2) № 12637 від 12.07.2010 р., № 13043 від 23.08.2010 р., № 13318 від 09.08.2010 р., № 13641 від 20.08.2010 р., № 13774 від 27.08.2010 р., № 13944 від 03.09.2010 р., № 14052 від 10.09.2010 р., № 14264 від 17.09.2010 р., № 14432 від 24.09.2010 р., № 14614 від 04.10.2010 р.
Відповідно до п. 11 Інструкції про порядок приймання продукції виробничо-технічного призначення і товарів народного споживання по кількості, затвердженої постановою Держарбітража при Раді Міністрів СРСР від 15.07.1965р. № П-6, приймання товарів мають право здійснювати робітники отримувача (покупця), уповноважені на то керівництвом підприємства-отримувача, і ці працівники повинні відноситись до категорії матеріально-відповідальних осіб. Відпуск товарно-матеріальних цінностей покупцям або передача їх безоплатно здійснюється підприємствами тільки на підставі доручень отримувачів (покупців).
Порядок використання доручень регулюється наказом Мінфіну України № 99 від 16.05.96 р. «Про затвердження Інструкції про порядок реєстрації виданих, повернутих та використаних доручень на отримання цінностей» (зареєст. у Мін'юсті України 12.06.96 р. № 293/1318). Пунктом 2 Інструкції визначено, що сировина, матеріали, паливо, запчастини, інвентар та інші товарно-матеріальні цінності, а також нематеріальні активи, грошові документи і цінні папери відпускаються покупцям або передаються безоплатно тільки за довіреністю одержувача.
Відповідно до п. 1 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Статтею 1 вказаного Закону визначено, що первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.
Довіреність на одержання цінностей є первинним документом, що фіксує рішення уповноваженої особи (керівника) підприємства про уповноваження конкретної фізичної особи одержати для підприємства визначені перелік та кількість цінностей. Без довіреності не може бути створено інший первинний документ - накладну-вимогу, товарно-транспортну накладну, який є дозволом для здійснення господарської операції з відпуску цінностей.
Про належне виконання позивачем за первісним позовом своїх зобов’язань за договором свідчить відсутність з боку відповідача претензій та повідомлень про порушення продавцем умов договору.
Відповідач за первісним позовом за отриманий товар розрахувався частково, сплативши 16.11.2010 р. 30494,40 грн. за тровар отриманий згідно накладної № 000000249 від 09.07.2010 р. та 23.11.2010 р. –20000,00 грн. за тровар отриманий згідно накладної № 000000279 від 23.07.2010 р., що підтверджується довідкою № 43-10/1839 від 22.03.2011 р., виданою ПАТ «Комерційний банк «Хрещатик».
Відповідно до ч. 1 ст. 175 Господарського кодексу України, майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Згідно ст. 173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Відповідно до ст. 193 Господарського кодексу України, суб’єкт господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов’язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов’язання – відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України.
В силу ст. 655 Цивільного кодексу України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов’язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов’язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Згідно зі ст.ст. 525, 526 Цивільного кодексу України зобов’язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов і вимог –відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від виконання зобов’язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Статтею 530 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Відповідно до статі 692 Цивільного кодексу України, покупець зобов’язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов’язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.
На день розгляду справи відповідачем за первісним позовом не надано суду доказів оплати отриманого товару або його повернення позивачу на загальну суму 216906,51 грн.
Отже, підписання відповідачем спірних накладних без будь-яких заперечень щодо кількості чи якості поставленого товару свідчить про прийняття ним поставленого товару та породжує у нього обов’язок по його сплаті у повному обсязі у строки, визначені умовами договору.
Посилання ж відповідача на той факт, що обов'язок по оплаті вартості поставленого товару за спірними накладними не настав, оскільки вони є додатками до договору, а тому мали бути підписані уповноваженими особами саме на підписання правочину, оцінюється судом критичного з огляду на те, що підписання спірних накладних з боку покупця (відповідача) було здійснено представниками останнього, які діяли на підставі довіреностей на отримання цінностей (форма № М-2), що були видані відповідачем відповідно до кожної з вищезазначених накладних. При цьому, умовами Договору купівлі-продажу № 100/2010 від 05.07.2010 р. не передбачено, що підписання видаткової накладної, яка лише засвідчує факт передачі товару покупцю, має наслідком внесення змін чи доповнень до вказаного договору.
Таким чином, враховуючи, що відповідачем не надано належних доказів, що строк виконання зобов’язань в частині оплати вартості поставленого товару за спірними накладними у строки, передбачені договором не настав, суд дійшов висновку про порушення останнім умов договору в частині своєчасної оплати товару, що є підставою для покладення на нього обов’язку по сплаті боргу.
При цьому, судом не приймаються посилання позивача за первісним позовом на приписи ст. 534 Цивільного кодексу України в частині збільшення суми боргу, по-перше, як вбачається з довідки № 43-10/1839 від 22.03.2011 р., наданою ПАТ «Комерційний банк «Хрещатик», відповідачем було зазначено призначення платежу; по-друге, вимоги кредитогра погашаються в іншій черговості, у разі недостатності суми проведеного платежу для виконання грошового зобов’язання у повному обсязі, однак, 16.11.2010 р. відповідачем повністю були виконані грошові зобов’язання, які виникли за накладною № 000000249 від 09.07.2010 р.; по-третє, 3% річних за своєю правовою природою не є процентами, встановленими ст. 536 ЦК України. Крім того, одностороння зміна умов зобов’язання не допускається. Також, суду не було надано доказів, що відповідач визнав суму пені, яка була погашена позивачем за рахунок коштів, сплачених за товар.
Таким чином, на день розгляду справи фактична сума заборгованості відповідача за первісним позовом перед позивачем за первісним позовом за отриманий товар становить 216906,51 грн., а, отже, позовні вимоги в цій частині обгрунтовані та підлягають задоволенню.
Також, у зв’язку з неналежним виконанням відповідачем своїх зобов’язань за договором, позивач просить суд стягнути з відповідача пеню в розмірі 10265,90 грн. за період з 23.11.2010 р. по 14.03.2011 р., 1986,95 грн. –3% річних за період з 23.11.2010 р. по 14.03.2011 р. та інфляційні втрати в сумі 9426,19 грн.
Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України, порушення зобов’язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов’язання (неналежне виконання).
Статтею 611 Цивільного кодексу України передбачено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.
Відповідно до п. 7.1. договору, за порушення строків оплати товару покупець сплачує продавцю пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період за який сплачується пеня, від вартості неоплаченого товару за кожний день прострочення платежу.
Згідно з ч. 2 ст. 218 Господарського кодексу України, учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов’язання. У разі, якщо інше не передбачено законом або договором, суб’єкт господарювання за порушення господарського зобов’язання несе господарсько-правову відповідальність.
Відповідно до ч. 1. ст. 216 Господарського кодексу України, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.
У сфері господарювання, згідно з ч. 2 ст. 217 та ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України, застосовуються господарські санкції, зокрема, штрафні санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Відповідно до ч. 3 ст. 549 Цивільного кодексу України, пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов’язання за кожен день прострочення виконання.
Відповідно до ч. 6 ст. 231 Господарського кодексу України, штрафні санкції за порушення грошових зобов’язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами. Якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.
Згідно ст. 1 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов’язань» платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.
Стаття 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов’язань»передбачає, що розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
Відповідно до ст. 55 Господарського процесуального кодексу України, суд перевірив правильність нарахування пені та задовольняє її в сумі 1095,02 грн. за період з 23.11.2010 р. по 14.03.2011 р. за наступним розрахунком:
1) 183075,75 грн. (борг станом на 23.11.2010 р. з урахуванням часткових оплат та без урахування боргу за накладною № 000000407 від 04.10.2010 р., строк по якій ще не настав) х 15,5% (подвійна облікова ставка) : 100 : 365 х 9 днів (кількість днів прострочки з 23.11.2010 р. по 02.12.2010 р.) = 699,70 грн.;
2) 216906,51 грн. (борг станом на 03.12.2010 р.) х 15,5% (подвійна облікова ставка) : 100 : 365 х 102 дня (кількість днів прострочки з 03.12.2010 р. по 14.03.2011 р.) = 9395,32 грн.;
3) всього: 699,70 грн. + 9395,32 грн. = 10095,02 грн.
Згідно ст. 625 Цивільного кодексу України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов’язання.
Боржник, який прострочив виконання грошового зобов’язання, на вимогу кредитора зобов’язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Відповідно до ст. 55 Господарського процесуального кодексу України, суд перевірив правильність розрахунків позивача щодо нарахування індексу інфляції та 3% річних та зодовольняє їх за наступними розрахунками:
- 3% річних: 1) 183075,75 грн. (борг станом на 23.11.2010 р. з урахуванням часткових оплат та без урахування боргу за накладною № 000000407 від 04.10.2010 р., строк по якій ще не настав) х 3% річних : 100 : 365 х 9 днів (кількість днів прострочки з 23.11.2010 р. по 02.12.2010 р.) = 135,43 грн.;
2) 216906,51 грн. (борг станом на 03.12.2010 р.) х 3% річних : 100 : 365 х 102 дня (кількість днів прострочки з 03.12.2010 р. по 14.03.2011 р.) = 1818,45 грн.;
3) всього: 135,43 грн. + 1818,45 грн. = 1953,88 грн.;
- втрати від інфляції розраховані судом з урахуванням рекомендацій, зазначених у листі Верховного Суду України від 03.04.1997 року № 62/97р. «Про рекомендації відносно порядку застосування індексу інфляції при розгляді судових справ»(чинного на даний час), в якому зазначається про те, що при застосуванні індексу інфляції треба мати на увазі, що індекс інфляції розраховується не на кожну дату місяця, а в середньому на місяць; тому умовно треба рахувати, що сума внесена за період з 1 по 15 число відповідного місяця, індексується зі звітного місяця, а якщо сума оплати здійснена з 16 по 30 (31) число, то розрахунок починається з наступного за звітним місяцем.
Таким чином, розмір інфляційних втрат розрахованиз за період з грудня 2010 року по березень 2011 року: 216906,51 грн. х 100,8% х 101,0% х 100,9% х 101,4% : 100 = 225935,05 грн. –216906,51 = 9028,54 грн.
Отже, позовні вимоги в частині стягнення з відповідача за первісним позовом індексу інфляції підлягають частковому задоволенню в сумі 9028,54 грн. та 3% річних у сумі –1953,88 грн.
Щодо розгляду позовних вимог за зустрічним позовом, то суд дійшов висновку про відмову в його задоволенні з наступних підстав.
Предметом зустрічного позову є вимога про визнання Договору купівлі-продажу № 100/2010 від 05.07.2010 р. недійсним, на підставі ст. 215 Цивільного кодексу України, у звязку з невідповідністю договору вимогам законодавства та недотримання встановленої законом форми у момент укладення.
Відповідно до ст. 202 Цивільного кодексу України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Згідно зі ст. 215 Цивільного кодексу України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч. 1 - 3, 5, 6 ст. 203 Цивільного кодексу України. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Частиною 1 статті 203 Цивільного кодексу України визначено загальні вимоги, додержання яких є необхідним для дійсності правочину, зокрема: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.
Частиною 2 статті 207 цього ж Кодексу передбачено, що правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
Правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства, та скріплюється печаткою.
Пунктами 1, 2 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06.11.2009 р. «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» передбачено, що цивільні відносини щодо недійсності правочинів регулюються Цивільним кодексом України (далі - ЦК), Земельним кодексом України, Сімейним кодексом України, Законом України від 12 травня 1991 року № 1023-XII «Про захист прав споживачів»(в редакції Закону від 1 грудня 2005 року № 3161-IV), Законом України від 6 жовтня 1998 року № 161-XIV «Про оренду землі»(в редакції Закону від 2 жовтня 2003 року № 1211-IV) та іншими актами законодавства.
При розгляді справ про визнання правочинів недійсними суди залежно від предмета і підстав позову повинні застосовувати норми матеріального права, якими регулюються відповідні відносини, та на підставі цих норм вирішувати справи.
Судам необхідно враховувати, що згідно із статтями 4, 10 та 203 ЦК зміст правочину не може суперечити ЦК, іншим законам України, які приймаються відповідно до Конституції України та ЦК, міжнародним договорам, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України, актам Президента України, постановам Кабінету Міністрів України, актам інших органів державної влади України, органів влади Автономної Республіки Крим у випадках і в межах, встановлених Конституцією України та законом, а також моральним засадам суспільства.
Зміст правочину не повинен суперечити положенням також інших, крім актів цивільного законодавства, нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до Конституції України (статті 1, 8 Конституції України).
Відповідність чи невідповідність правочину вимогам законодавства має оцінюватися судом відповідно до законодавства, яке діяло на момент вчинення правочину.
Дослідивши умови Договору купівлі-продажу № 100/2010 від 05.07.2010 р., укладеного між ТОВ «Укртехномед» та ТОВ «ВВС-ЛТД», суд дійшов до висновку, що сторони домовилися щодо усіх істотних умов даного договору (предмет, якість, ціна, строки поставки і оплати, термін дії договору, інші умови), їх зміст та форма договору не суперечить положенням Цивільного кодексу України, Господарського кодексу України та іншим нормативно-правовим актам в редакціях, що діяли на момент вчинення правочину.
Отже, враховуючи те, що, як було встановлено судом, Договір купівлі-продажу № 100/2010 від 05.07.2010 р., укладений між ТОВ «Укртехномед» та ТОВ «ВВС-ЛТД», не суперечить положенням Цивільного кодексу України, Господарського кодексу України та іншим нормативно-правовим актам в редакціях, що діяли на момент вчинення правочину, то позовна вимога позивача (за зустрічним позовом) про визнання його недійсним, є такою, що не ґрунтується на нормах законодавства України, а тому суд не вбачає підстав для задоволення зустрічного позову.
Предметом позову ТОВ «Аптека ВВС»є вимога про визнання Договору купівлі-продажу № 100/2010 від 05.07.2010 р. недійсним в частині умов договору, які містять посилання на погодження кількості, асортименту та ціни товару у видаткових накладних з підстав ч. 1 ст. 203 ЦК України.
В обґрунтування зазначеної позовної заяви ТОВ «Аптека ВВС»посилається на те, що укладання спірного договору з боку ТОВ «ВВС-ЛТД»зумовлено виконання останнім своїх обов’язків як комісіонера за Договором комісії №15 від 30.12.2009 р., укладеного з ТОВ «Аптека ВВС».
Так, умовами Договору комісії № 15 від 30.12.2009 р. передбачено обов'язок комісіонера (ТОВ «ВВС ЛТД») погоджувати з комітентом істотні умови правочинів, укладення яких передбачено цим договором комісії, в даному випадку договору поставки з ТОВ «Укртехномед»(Додаткова угода № 5 від 25.06.2010 р. до договору комісії № 15 від 30.12.2009 р.).
Таким чином, укладання спірного договору без попереднього погодження з боку ТОВ «ВВС-ЛТД»його (договору) істотних умов із третьою особою, є порушенням умов договору комісії № 15 від 30.12.2009 р., і як наслідок є підставою для визнання договору недійсним в частині умов договору, які містять посилання на погодження кількості, асортименту та ціни товару у видаткових накладних.
Дослідивши матеріали справи та подані докази, заслухавши пояснення представників сторін та учасників судового процесу, суд встановив, що заявлена позовна вимога не підлягає задоволенню виходячи з наступного.
Відповідно до частини 1 статті 15 Цивільного кодексу України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Статтею 16 Цивільного кодексу України закріплено перелік способів захисту цивільних прав та інтересів, згідно з яким кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу, зокрема, визнання правочину недійсним.
Дана норма кореспондується з положень статті 20 Господарського кодексу України, якою визначено способи захисту прав і законних інтересів суб'єктів господарювання.
Згідно зі ст. 215 Цивільного кодексу України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч. 1 - 3, 5, 6 ст. 203 ЦК України. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Виходячи з системного аналізу правових норм Господарського процесуального кодексу України, суд дійшов висновку, що умовою подання позову до господарського суду повинно бути наявність факту порушення прав чи охоронюваних законом інтересів позивача.
Відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 01.12.2004р. № 18-рп/2004 поняття «охоронюваний законом інтерес» що вживається в законах України у логічно-смисловому зв'язку з поняттям «права», треба розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об'єктивного і прямо не опосередкований у суб'єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об'єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам.
Частиною 5 п. 5 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 р. № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» встановлено, що вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним може бути заявлена як однією зі сторін правочину, так і іншою заінтересованою особою, права та законні інтереси якої порушено вчиненням правочину.
Втім, судом встановлено, що ТОВ «Аптека ВВС»не є стороною оспорюваного договору.
Сама ж по собі наявність укладеного між ТОВ «ВВС-ЛТД»та ТОВ «Укртехномед»Договору купівлі-продажу № 100/2010 від 05.07.2010 р. не є доказом наявності у третьої особи інтересу, який підлягає захисту шляхом визнання частково недійсним зазначеного договору.
При винесенні даного рішення судом також враховано, що оспорюваний договір не містить жодного застереження про те, що ТОВ «ВВС-ЛТД»заключає цей договір в інтересах або від імені ТОВ «Аптека ВВС».
За таких обставин, оскільки ТОВ «Аптека ВВС» не доведено факт порушення умовами договору його прав та законних інтересів, суд дійшов висновку, що вимога третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги на предмет спору, про визнання договору недійсним в частині умов договору, які містять посилання на погодження кількості, асортименту та ціни товару у видаткових накладних з підстав ч. 1 ст. 203 ЦК України є необґрунтованою, а тому задоволенню не підлягає.
Витрати по сплаті державного мита та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу, відповідно до статті 49 ГПК України, по результатам розгляду даної справи, за первісним позовом покладаються судом на відповідача за первісним позовом пропорційно розміру задоволених первісних вимог, а за зустрічним позовом та позовом третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги на предмет спору – на позивача за зустрічним позовом та третю особу відповідно.
Крім того, позивач (за первісним позовом) просить суд покласти на відповідача (за первісним позовом) понесені ним витрати на послуги адвоката у розмірі 9159,50 грн.
Пунктом 10 Роз’яснення Вищого арбітражного суду України № 02-5/78 від 04.03.1998 р. «Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України»передбачено, що витрати позивачів та відповідачів, пов’язані з оплатою ними послуг адвокатів, адвокатських бюро, колегій, фірм, контор та інших адвокатських об’єднань з надання правової допомоги щодо ведення справи в господарському суді, розподіляються між сторонами на загальних підставах, визначених частиною п’ятою статті 49 ГПК.
Відшкодування цих витрат здійснюється господарським судом шляхом зазначення про це у рішенні, ухвалі, постанові за наявності документального підтвердження витрат, як-от угоди про надання послуг щодо ведення справи у суді та/або належно оформленої довіреності, виданої стороною представникові її інтересів у суді, і платіжного доручення або іншого документа, який підтверджує сплату відповідних послуг.
Понесені позивачем (за первісним позовом) витрати на послуги адвоката у розмірі 9159,50 грн. підтверджуються Договором № 13/12-18 про надання правової допомоги від 13.12.2010 р., актами прийманяття послуг № 1 від 17.12.2010 р., № 2 від 14.03.2011 р., Свідоцтвом про право на заняття адвокатською діяльністю № 2421 від 15.12.2005 р., квитнаціями до прибуткового касового ордера № 274 від 17.12.2010 р. на суму 4849,72 грн. та № 282 від 14.03.2011 р. на суму 4309,78 грн.
Однак, враховучи часткове задоволення позовних вимог за первісним позовом, витрати на послуги адвоката підлягають відшкодуванню пропорційно розміру задоволених вимог, а саме в сумі 8977,06 грн.
Керуючись ст.ст. 26, 44, 49, 60, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, -
В И Р І Ш И В:
1. Позовні вимоги за первісним позовом задовольнити частково.
2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «ВВС-ЛТД» (08632, Київська область, Васильківський район, с. Іванковичі, вул. Шевченка, 4, код ЄДРПОУ 19351156) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Укртехномед»(03680, м. Київ, бул. Лепсе, 8; код ЄДРПОУ 3159911) 216906 (двісті шістнадцять тисяч дев’ятсот шість) грн. 51 коп. –боргу, 10095 (десять тисяч дев’яносто п’ять) грн. 02 коп. –пені, 9028 (дев’ять тисяч двадцять вісім) грн. 54 коп. –втрат від інфляції, 1953 (одну тисячу дев’ятсот п’ятдесят три) грн. 88 коп. –3% річних, 2274 (дві тисячі двісті сімдесят чотири) грн. 34 коп. –витрат по сплаті державного мита, 231 (двісті тридцять одну) грн. 30 коп. –витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу та 8977 (вісім тисяч дев’ятсот сімдесят сім) грн. 06 коп. –витрат на оплату послуг адвоката.
3. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «ВВС-ЛТД» (08632, Київська обл., Васильківський район, с. Іванковичі, вул. Шевченка, 4, код ЄДРПОУ 19351156) в доход Державного бюджету України 105 (сто п’ять) грн. 50 коп. державного мита.
4. . Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Укртехномед»(03680, м. Київ, бул. Лепсе, 8; код ЄДРПОУ 3159911) в доход Державного бюджету України 48 (сорок вісім) грн. 36 коп. державного мита.
5. Видати накази після набрання рішенням законної сили.
6. В задоволенні зустрічного позову відмовити повністю.
7. В задоволенні позову 3-ї особи, яка заявляє самостійні вимоги на предмет спору у даній справі, відмовити повністю.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.
Суддя Т.П. Карпечкін
Повне рішення складено 13.05.2011 р.
Суд | Господарський суд Київської області |
Дата ухвалення рішення | 12.05.2011 |
Оприлюднено | 01.06.2011 |
Номер документу | 15863423 |
Судочинство | Господарське |
Господарське
Господарський суд Київської області
Карпечкін Т.П.
Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці
© 2016‒2023Опендатабот
🇺🇦 Зроблено в Україні