Постанова

від 08.06.2011 по справі 19/201

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

 ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"01" червня 2011 р.                                                                               Справа № 19/201

Колегія суддів у складі:

головуючий суддя Погребняк В.Я., суддя Гончар Т. В., суддя Слободін М.М.

при секретарі Зозулі О.М.

за участю представників:

позивача –ОСОБА_1 за довіреністю №301 від 05.02.2011р.,

відповідача - не з'явився,

3-ої особи - не з'явився,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського  апеляційного господарського суду апеляційну скаргу позивача (вх. № 1514П/3-11) та апеляційну скаргу  відповідача (вх. № 1516 П/3-11) на рішення господарського суду Полтавської області від 10.03.2011 р. у справі № 19/201

за позовом Фізичної особи - підприємця ОСОБА_3, м. Кременчук,

до Каленіківської сільської ради, с. Каленики Полтавської області,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача - Головне управління Державного казначейства України у Полтавській області в особі Управління Державного казначейства в Решетилівському районі.

про стягнення 326 500,00 грн.,

встановила:

У грудні 2010 року позивач - Фізична особа - підприємець ОСОБА_3 звернувся до господарського суду Полтавської області з позовом до відповідача - Каленіківської сільської ради, про стягнення з відповідача (враховуючи заяву від 08.02.2011р. про зміну позовних вимог) 326500,00 грн., у тому числі:   258 000,00 грн. збитків у вигляді втраченої вигоди, понесених внаслідок невиконання  зобов’язань  за договором на виконання робіт №1 від 04.02.2008р. та за  договором купівлі-продажу № 2 від 27.02.2008р.,  15 000,00 грн. - попередньої плати, 40 000,00 грн. - фактичних витрат, 1125,00 грн. - 3% річних, 4 080,00 грн. - інфляційних, 258,00 грн. - штрафу за договором № 1 та 400,00 грн. - штрафу за договором № 2, 7647,00 грн. - моральної шкоди.

Рішенням господарського суду Полтавської області від 10.03.2011 року (суддя Безрук Т.М.) позов задоволено частково. Стягнуто з Калениківської сільської ради на користь Фізичної особи - підприємця ОСОБА_3 - 14970,00 грн. попередньої оплати, 4080,00 грн. інфляційних, 1100,58 грн. - 3% річних, 201,51 грн. витрат з оплати державного мита, 14,16 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу. В іншій частині у позові відмовлено.

Позивач - Фізична особа - підприємець ОСОБА_3, з рішенням господарського суду Полтавської області не погодився, звернувся до Харківського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення господарського суду Полтавської області від 10.03.2011 року скасувати та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги Фізичної особи - підприємця  ОСОБА_3 повністю. В апеляційній скарзі посилається на те, що оскаржуване рішення прийнято без врахування всіх фактичних обставин справи та з порушенням норм матеріального та процесуального права. Також, при винесені судового рішення мають місце недоведеність обставин, що мають значення для справи, які місцевий господарський суд визнав встановленими та висновки, викладені в оскаржуваному рішенні місцевого господарського суду не відповідають обставинам справи. Крім того господарський суд при вирішені спору неправильно застосував норми ст. 209,413, 440 Цивільного кодексу України.  

Відповідач - Каленіківська сільська рада, також з рішенням господарського суду Полтавської області не погодився, звернувся до Харківського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення господарського суду Полтавської області від 10.03.2011 року у справі № 19/201 та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову Фізичної особи - підприємця ОСОБА_3 відмовити.

Сторони та третя особа відзиви на апеляційні скарги не надали, у призначене судове засідання уповноважені представники відповідача та третьої особи не з’явилися (третя особа про причини неявки апеляційний суд не повідомила) хоча, відповідно до встановленого законодавством порядку, були повідомлені про дату, час та місце розгляду справи належним чином, про що свідчать відповідні поштові повідомлення наявні в матеріалах справи.

01.06.2011р. за вх.№45631 від представника Фізичної особи - підприємця ОСОБА_3 ОСОБА_2 до канцелярії апеляційного суду була подана заява про відкладення розгляду справи, у зв’язку з його участю в іншому судовому процесі.

Розглянувши заявлене клопотання, колегія суддів вважає, що його слід відхилити, оскільки позивач завчасно був повідомлений про час та місце засіданні суду (відповідну ухвалу отримав ще 24.05.2011 р.), а тому мав можливість забезпечити явку у судовому засіданні іншого представника, що й було здійснено позивачем, оскільки у судовому засіданні був присутній інший уповноважений ним представник - ОСОБА_1 (з належно оформленою довіреністю). Разом з цим, колегія суддів зазначає, що чинне законодавство не обмежує сторін у виборі кола осіб, які можуть представляти його інтереси в суді, а також те, що явка представників сторін у судове засідання не була визнана обов'язковою, суд реалізує своє право в межах статті 75 Господарського процесуального кодексу України, та вважає за можливе розглянути апеляційну скаргу за відсутності представників відповідача та третьої особи, за наявними матеріалами у справі.

Перевіривши повноту встановлених судом обставин справи та наданих сторонами в підтвердження обставин справи доказів, надану в рішенні суду їх юридичну оцінку, дослідивши матеріали справи та правильність застосування господарським судом норм матеріального та процесуального права, заслухавши у судових засіданнях (16.05.2011р. та 01.06.2011р.) представників позивача та  відповідача, розглянувши доводи апеляційних скарг (з урахуванням доповнень), та повторно розглянувши справу у відповідності до вимог ст. 101 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду вважає, що оскаржуване рішення має бути залишене без змін, зважаючи на таке.

Як вбачається з матеріалів справи, вірно встановлено судом першої інстанції та під час апеляційного провадження, 01.02.2008 року Калениківською сільською радою на 13 сесії 5 скликання було прийнято рішення "Про відчуження залишків меліоративної системи, яка перебуває у власності територіальної громади". Даним рішенням Калениківська сільська рада ухвалила укласти договір купівлі-продажу та договір на виконання робіт по демонтажу та відчуженню залишків меліоративної системи, яка перебуває у власності територіальної громади з Фізичною особою - підприємцем ОСОБА_3

04.02.2008 року між Калениківською сільською радою (замовник) та Фізичною особою - підприємцем ОСОБА_3 (виконавець) був укладений договір №1 на виконання робіт (далі Договір № 1), відповідно до умов якого виконавець (позивач) надає допомогу замовнику (відповідач)  у демонтажі та транспортуванні трубопроводу списаної зрошувальної системи, яка належить Калениківській сільській раді Решетилівського району Полтавської області, для визначення кількості та якості цього трубопроводу.

У відповідності до п.1.2 Договору № 1 виконавець після демонтажу трубопроводу в присутності замовника проводить розрахунок ваги труб, підтверджений двостороннім актом, а після підписання акту замовник гарантує виконавцю продаж демонтованих труб і металобрухту з цієї системи за ціною 350 грн. за одну тону (п.1.3)

 У п. 1.4. Договору № 1 сторони погодили, що виконавець   виконує роботи з демонтажу і транспортуванню власними силами і за власні кошти.

За умовами п. 1.5 Договору № 1 замовник зобов’язався забезпечити виконавця документацією, схемами закладки та узгодженнями на виконання робіт з установами електрозв’язку, електромереж, газопостачання та Решетилівським районним відділом земельних ресурсів.

У відповідності до п. 1.6. Договору № 1 після демонтажу трубопроводу виконавець зобов’язався зробити рекультивацію земель.

Порядок розрахунків визначений у п.2.1. Договору № 1, згідно з яким виконавець зобов’язаний  провести попередню оплату на рахунок замовника у розмірі 20 000,00 грн., які будуть враховані при розрахунках.

Матеріали справи свідчать, що 19.02.2008 року прокурором Решетилівського району Полтавської області було винесено протест на незаконні дії Фізичної особи - підприємця ОСОБА_3, в якому прокурором констатовано, що в порушення вимог законодавства користування земельною ділянкою позивачем здійснюється без документів, що посвідчують право на земельну ділянку, без спеціального дозволу на зняття та перенесення родючого шару ґрунту та рекультивації порушених земель. В протесті прокурором заявлено вимогу про припинення незаконних дій щодо користування земельною ділянкою площею 4,5 га на території Калениківської сільської ради, де знаходиться трубопровід зрошувальної системи.

Також, на виконання вищевказаного рішення Калениківської сільської ради, 27.02.2008 року між Калениківською сільською радою (продавець) та Фізичною особою - підприємцем ОСОБА_3 (покупець) був підписаний договір  купівлі-продажу №2 (далі Договір №2), відповідно до умов якого продавець зобов’язався передати у власність покупцеві товар –залишки магістрального трубопроводу зі стальних труб колишньої зрошувальної системи загальною кількістю 100 тон, а покупець зобов’язався прийняти товар та оплатити його на умовах Договору №2 (п.п. 1.1, 2.1, 2.2.2).

Пунктом 3.1 Договору №2 встановлено, що передача товару здійснюється шляхом його відвантаження покупцю, про що у кожному окремому випадку складається акт приймання-передачі товару та виписується рахунок-фактура.

Згідно з п. 3.2 Договору №2 перехід права власності відбувається в момент передачі товару, що підтверджується актом приймання-передачі.

Згідно з п. 4.1 Договору № 2 загальна ціна товару складає 40 000,00 грн.

Пунктом 4.3 Договору № 2 сторони передбачили проведення попередньої оплати за товар у розмірі 15 000,00 грн. на рахунок продавця.

На виконання умов Договору № 2, 06.03.2008 року відповідач виставив позивачу рахунок-фактуру № 4 на оплату вартості комунального майна.

Позивач у позові посилається на те, що відповідно до п. 4.3 Договору № 2 він сплатив відповідачу 15 000,00 грн. за платіжним дорученням № 3 від 28.02.2008р. попередньої оплати за купівлю зрошувальної системи.

Проте, як встановлено судом апеляційної інстанції, так і судом  першої інстанції, лист Головного управління Державного казначейства України у Полтавській області від 10.03.2011р. за №15-12/131/1501, виписка банку з рахунку відповідача за 06.03.2008р. та платіжне доручення від 06.03.2008р. №7 свідчать, що сума попередньої оплати за відчуження майна за Договором № 2 була сплачена Фізичною особою - підприємцем ОСОБА_3 лише у розмірі 14 970,00 грн.

Крім того, факт перерахування позивачем  06.03.2008 року на рахунок відповідача 14 970,00 грн. попередньої оплати також підтверджується наданою позивачем випискою банку по рахунку, з якої вбачається, що платіж на суму 15 000,00 грн. не зарахований банком на рахунок відповідача і був повернутий позивачу, позивачем же 06.03.2008  року було  фактично сплачено відповідачу 14 970,00 грн.

За результатами проведення перевірки щодо додержання вимог законодавства про державну і комунальну власність в діяльності Калениківської  сільської ради 02.04.2008 року прокурором Решетилівського району Полтавської області було винесено протест на рішення 13 сесії 5 скликання Калениківської сільської ради від 01.02.2008 року "Про відчуження залишків меліоративної системи, яка перебуває у власності територіальної громади", в якому прокурором заявлена вимога про скасування зазначеного рішення як такого, що прийнято з порушеннями норм чинного законодавства.

Розглянувши даний протест  прокурора Решетилівського району Полтавської області, 10.04.2008р. Калениківською  сільською радою на 14 позачерговій сесії 5 скликання було прийняте рішення про відхилення протесту прокурора на рішення від 01.02.2008 року, оскільки проведення оцінки майна, що пропонується до відчуження (залишки меліоративної системи, що знаходяться в землі) для визначення початкової вартості без виконання робіт по демонтажу трубопроводу неможливо. Після завершення робіт по демонтажу та транспортуванні залишків зрошувальної системи, що належить Калениківській сільській раді для визначення фактичної кількості та якості цього майна, буде проведено незалежну оцінку майна, що пропонується до відчуження, відповідно до законодавства про оцінку майна для визначення кінцевої вартості продажу майна покупцю.

У зв’язку з зазначеним, прокурор Решетилівського району звернувся з позовом до Решетилівського районного суду Полтавської області про визнання рішення 13 сесії 5 скликання Калениківської сільської ради від 01.02.2008 року "Про відчуження залишків меліоративної системи, яка перебуває у власності територіальної громади" незаконним.

Постановою Решетилівського районного суду Полтавської області від  08.05.2008 року у справі № 2-а-17/08р. рішення 13 сесії 5 скликання Калениківської сільської ради від 01.02.2008 року "Про відчуження залишків меліоративної системи, яка перебуває у власності територіальної громади" було визнано незаконним та скасоване.

Фізична особа - підприємець ОСОБА_3 не погоджуючись з зазначеним рішенням, оскаржив його до Харківського апеляційного адміністративного суду. Постановою Харківського апеляційного адміністративного суду від 14.06.2010 року  постанова Решетилівського районного суду Полтавської області від 08.05.2008 року у справі № 2-а-17/08р. була скасована, провадження у справі було закрите з посиланням на непідвідомчість спору адміністративному суду. Тобто, рішення 13 сесії 5 скликання  Калениківської сільської ради від 01.02.2008 року "Про відчуження залишків меліоративної системи, яка перебуває у власності територіальної громади" залишилося чинним.

На четвертій сесії 6 скликання Калениківська  сільська рада за результатами розгляду протесту прокурора Решетилівського району прийняла рішення від 13.01.2011 року про скасування рішення 13 сесії 5 скликання  Калениківської сільської ради від 01.02.2008 року "Про відчуження залишків меліоративної системи, яка перебуває у власності територіальної громади".

З матеріалів справи вбачається, що 16.04.2008 року своїм листом Фізична особа - підприємець ОСОБА_3 повідомив Калениківську  сільську раду про дострокове розірвання договору купівлі-продажу № 2 від 27.02.2008 року.

 У відповіді на даний лист 05.06.2008 року за № 61 Калениківська  сільська рада надала згоду на розірвання договору купівлі-продажу № 2 від 27.02.2008 року. Даний лист позивачем було отримано, доказом чого є претензія позивача від 09.06.2008 року, в якій він заявив вимогу про передачу Фізичній особі - підприємцю ОСОБА_3 залишків магістрального трубопроводу стальних труб колишньої зрошувальної системи у кількості 100 тон.

Відповідач у відповіді від 24.06.2008 року на претензію Фізичної особи - підприємця ОСОБА_3 повідомив про розірвання договору купівлі-продажу вказаного майна.

У зв’язку з зазначеним, Фізична особа - підприємець ОСОБА_3, посилаючись на те, що відповідач оплачене майно йому не передав, суму попередньої оплати не повернув, звернувся до господарського суду Полтавської області з позовом про стягнення з Калениківської  сільської ради 15 000,00 грн. попередньої оплати та  нарахованих на неї 4 089,00 грн. інфляційних і 1 125,00 грн. –3% річних.

Калениківська  сільська рада проти таких вимог Фізичної особи - підприємця ОСОБА_3 заперечує, стверджуючи, що Договір № 2 є розірваним, тому позивач не має права вимагати сплачені за цим договором кошти, оскільки при його укладанні  сторони погодили його нотаріальне посвідчення, проте дана умова сторонами правочину не виконана, а отже даний договір є недійсним.

Відповідно до ч. 1 ст. 202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов’язків.

Згідно з ч. 1 ст. 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов’язків.

Як підстави недійсності правочину ст. 215 Цивільного кодексу України визначає недодержання в момент його вчинення стороною  вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п‘ятою та шостою ст. 203 Цивільного кодексу України.

Відповідно до ст. 204 Цивільного кодексу України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

У відповідності до ч.1 ст. 207 Господарського кодексу України господарське зобов'язання, яке не відповідає вимогам закону, може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнане судом недійсним повністю, або частково.

Частиною 1 ст. 209 Цивільного кодексу України визначено, що правочин, який вчинений у письмовій формі, підлягає нотаріальному посвідченню лише у випадках, встановлених законом або домовленістю сторін.

Відповідно до ч. 1 ст. 210 Цивільного кодексу України правочин підлягає державній реєстрації лише у випадках, встановлених законом. Такий правочин є вчиненим з моменту його державної реєстрації.

Частиною третьою статті 640 Цивільного кодексу України договір, який підлягає нотаріальному посвідченню або державній реєстрації, є укладеним з моменту його нотаріального посвідчення або державної реєстрації, а в разі необхідності і нотаріального посвідчення, і державної реєстрації - з моменту державної реєстрації.

У відповідності до ч. 1 ст. 220 Цивільного кодексу України у разі недодержання сторонами вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним.

Колегія суддів, аналізуючи вищезазначені норми чинного законодавства та, погоджуючись з висновками суду першої інстанції, вважає, що у даному випадку законом не передбачено вимоги про обов’язкове нотаріальне посвідчення договору купівлі-продажу залишків трубопроводу колишньої зрошувальної системи. Більше того, невиконання чи неналежне виконання умов договору (на чому наполягає відповідач), відсутність у договорі певних умов,  не може бути підставою для визнання його недійсним.

У зв’язку з чим, не проведення сторонами нотаріального посвідчення правочину не є підставою для визнання його нікчемним (недійсним). Отже, посилання відповідача на недійсність Договору № 2 є необґрунтованим.

В такому разі застосовуються інші наслідки, встановлені положеннями чинного законодавства, а саме: відповідно до ч. 4 ст.  639 Цивільного кодексу України якщо сторони домовилися про нотаріальне посвідчення договору, щодо якого законом не вимагається  нотаріальне посвідчення, такий договір є укладеним з моменту його нотаріального посвідчення.

Положенням п. 3 ч. 1 ст. 3 Цивільного кодексу України передбачена така засада цивільного законодавства, як свобода договору. Відповідно до ч. 3 ст. 6 Цивільного кодексу України, сторони в договорі можуть відступити від положень цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд. Сторони в договорі не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов‘язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами.  

За умовами п. 5.2.4 Договору №2.  сторони домовилися провести нотаріальне посвідчення цього договору, але нотаріального посвідчення договору не здійснили.

Отже, відповідно до  ч. 4 ст.  639 Цивільного кодексу України Договір №2 є неукладеним, тому  у сторін не виникли права чи обов’язки за даним договором.

Відповідно до ч. 8 ст. 181 Господарського кодексу України якщо одна із сторін здійснила фактичні дії щодо виконання договору, який вважається неукладеним (таким, що не відбувся), правові наслідки таких дій визначаються нормами Цивільного кодексу України.

Відповідно до ч. 1 ст. 1212 Цивільного кодексу України  особа, яка набула майно  або  зберегла  його  у  себе  за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов’язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Згідно з ч. 3 ст. 1212 Глави 83 Цивільного кодексу України, положення цієї глави застосовуються також до вимог про  повернення виконаного однією із сторін у зобов'язанні.

Наведена стаття 1212 Цивільного кодексу України вкрай широко визначає підстави виникнення зобов’язань у зв’язку з набуттям, збереженням майна без достатньої правової підстави. Такими можуть бути дії набувача майна, потерпілого, інших осіб. Підставою таких зобов’язань можуть бути події. Але це не означає, що в усіх випадках безпідставного отримання чи збереження майна внаслідок зазначених дії (подій) виникають зобов’язання, передбачені ст. 1212 Цивільного кодексу України. Предметом регулювання інституту безпідставного отримання чи збереження майна є відносини, які виникають у зв’язку з безпідставним отримання чи збереженням майна, і які не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права.

Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події (ч. 2 ст. 1212 Цивільного кодексу України).

Згідно з ч. 3 ст. 1212 Цивільного кодексу України положення цієї глави застосовуються також до вимог про:

1) повернення виконаного за недійсним правочином;

2) витребування майна власником із чужого незаконного володіння;

3) повернення виконаного однією із сторін у зобов’язанні;

4) відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.

Відповідно до ч.2 ст. 693 Цивільного кодексу України, якщо  продавець,  який  одержав  суму  попередньої  оплати товару,  не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати  передання  оплаченого   товару   або   повернення   суми попередньої оплати.

Враховуючи те, що позивачем сплачено відповідачу грошові кошти у сумі 14 970,00 грн. на підставі договору купівлі-продажу № 2 від 27.02.2008 року у якості попередньої оплати за товар, даний товар відповідачем позивачу не переданий, грошові кошти не  повернуті, але даний договір не набув чинності та у відповідності до закону є неукладеним, тому кошти в сумі 14 970,00 грн. є набутими відповідачем без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно).

За таких обставин, позовні вимоги позивача про стягнення з відповідача 14 970,00 грн. безпідставно отриманих коштів є обґрунтованими та вірно задоволені місцевим господарським судом.

Разом з цим, суд першої інстанції правомірно відмовив у задоволенні позову в частині стягнення з відповідача 30,00 грн. попередньої оплати, оскільки, як вказувалось вище попередня оплата позивачем на користь відповідача була здійснена саме у розмірі 14 970,00 грн. і 30,00 грн. попередньої оплати є сума, яка заявлена до стягнення безпідставно, та на рахунок відповідача не надходила.

Також позивачем заявлено вимогу про стягнення з відповідача 1125,00 грн. - 3% річних, 4080,00 грн. –інфляційних за користування безпідставно набутим майном.

Відповідно до  ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов’язання, на вимогу кредитора зобов’язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних з простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Таким чином, враховуючи вищевказані норми чинного законодавства, колегія суддів, як і суд першої інстанції, вважає, що у відповідача існує грошове зобов’язання з повернення позивачеві 14 970,00 грн. - суми попередньої оплати, яке відповідачем не виконано, тому вимоги в частині стягнення 1100,58 грн. - 3 % річних за період з 24.06.2008 року по 06.12.2010 року та 4 080,00 грн. –інфляційних за липень 2008 року –листопад 2010 року цілком обґрунтовано та правомірно задоволено господарським судом Полтавської області. Як і правомірно відмовлено у задоволенні щодо стягнення 24,42 грн. 3 % річних як безпідставних, оскільки ця сума нарахована позивачем на неіснуючу суму боргу.

Щодо стягнення 258 000,00 грн. збитків (втраченої вигоди) - колегія суддів вважає (погоджуючись з судом першої інстанції) такими, що не підлягають задоволенню, враховуючи наступне.

Згідно з вимогами ст. 224 Господарського кодексу України,  учасник  господарських відносин, який порушив  господарське зобов’язання  або   установлені  вимоги  щодо  здійснення  господарської діяльності, повинен  відшкодувати  завдані  цим  збитки  суб’єкту, права  або  законні  інтереси  якого порушено.

Під  збитками  розуміються  витрати, зроблені  управненою  стороною, втрата або пошкодження  її майна,  а також  не одержані  нею доходи, які  управнена сторона  одержала  б  у разі  належного  виконання  зобов’язання  або  додержання  правил  здійснення  господарської діяльності  другою стороною.

Відповідно  до вимог   ч. 3  ст. 612, ст. 623 Цивільного кодексу України  боржник, який прострочив  виконання  зобов’язання , відповідає  перед, кредитором  за завдані   простроченням  збитки  і за  неможливість  виконання, що   випадково  настало  після  прострочення. Умовою  відповідальності  за  невиконання  або   неналежне  виконання  зобов’язання , у тому   числі  у вигляді  відшкодування  збитків є   вина  боржника .

Згідно з вимогами  ст. 614 Цивільного кодексу України, вина є необхідною умовою  відповідальності  за порушення зобов’язань.  

Боржник може   бути   звільнений  від цієї   відповідальності , якщо  він  доведе  відсутність  своєї вини  у порушенні  зобов’язання. Обов’язком   кредитора   є доведення  факту  невиконання  або  неналежного виконання  зобов’язання, прямого  причинного  зв’язку між порушенням  зобов’язання,  завданими збитками та  їх розмір.

З урахуванням усього вищенаведеного, колегія суддів зазначає, що позивач не довів належними доказами ні кількість, ні вагу заявленого до реалізації майна (169 тон труб), ані розмір  понесених  збитків, ані безпосереднього причинного зв’язку  між   зобов’язаннями  за  Договором №2 та діями відповідача на виконання його умов. Крім того, наданий суду акт розрахунку ваги труб (без дати) складений позивачем в односторонньому порядку, не погоджений з відповідачем, тому не може бути належним доказом у справі.

Таким чином, при вирішенні питання  щодо стягнення  збитків з Калениківської  сільської ради,   суд  першої інстанції цілком обґрунтовано та у відповідності до чинного законодавства дійшов висновку про відмову у задоволенні  позовних вимог  щодо стягнення збитків у сумі  258 000,00 грн..

Щодо відмови у стягненні з відповідача 400,00 грн. штрафу на підставі п. 6.5 Договору № 2, колегія суддів також погоджується з висновками суду першої інстанції, оскільки, як було встановлено вище, Договір № 2 є неукладеним,  тому у сторін не виникли права чи обов’язки за даним договором, і як наслідок - відсутні підстави для застосування штрафної санкції, передбаченої даним правочином.

Щодо стягнення 258,00 грн. штрафу на підставі п. 3.1 Договору № 1, колегія суддів, так само як і суд першої інстанції, відмовляє у їх задоволенні, враховуючи наступне.

Пунктом 3.1 Договору № 1 сторони встановили, що у разі невиконання п. 1.3 цього договору, винна сторона відшкодовує нанесені збитки та платить штраф у розмірі 0,1 % від суми нанесеного збитку.

Як вказувалось вище, у відповідності до п.1.2 Договору № 1 виконавець після демонтажу трубопроводу в присутності замовника проводить розрахунок ваги труб, підтверджений двостороннім актом, а після підписання акту замовник гарантує виконавцю продаж демонтованих труб і металобрухту з цієї системи за ціною 350 грн. за одну тону (п.1.3)

Проте, у порушення зазначених умов Договору № 1 позивачем не було складено двостороннього акту розрахунку вартості труб з відповідачем. Наданий позивачем акт розрахунку ваги труб (без дати) складений ним в односторонньому порядку, не погоджений з відповідачем. Доказів повідомлення відповідача про складання вказаного акту чи  доказів відмови відповідача від складання цього акту позивачем суду також не надано, у зв’язку з чим, даний акт не може бути визнаний судом належним та допустимим доказом у справі. Разом з цим, позивачем не доведено факту спричинення йому збитків, не доведено належними доказами і розмір цих збитків.

Таким чином, у суду відсутні правові підстави для застосування та стягнення з відповідача штрафу на підставі п. 3.1 Договору № 1 у розмірі 258,00 грн.

Щодо стягнення з відповідача на користь позивача 40 000,00 грн. фактичних витрат, понесених ним при виконанні Договору № 1, колегія суддів, як і суд першої інстанції також відмовляє у їх задоволенні, зважаючи на таке.

У якості доказу понесення вказаних витрат позивачем надано заявку на вантажопідйомний механізм від 28.02.2008 року, угоду на виконання послуг механізмами,  акт здачі-прийняття робіт (надання послуг від 21.02.2008 року). Проте, колегія суддів зазначає, що такі докази не є належними, оскільки в представлених суду документах не вказано - на якому саме об’єкті надавалися послуги, обсяг цих послуг, як і не надано доказів фактичного здійснення робіт за угодою з Решетиолівстким райагробудом  та заявкою від 28.02.2008 року. Більше того, акт здачі-прийняття робіт від 21.02.2008 року з боку позивача не підписаний, отже не може бути належним доказом виконання робіт, тому, позивачем, у порядку ст.4-3, ст.33 Господарського процесуального кодексу України, не доведено факту виконання робіт саме за Договором № 1 та не доведено розміру фактичних витрат, що і зумовило відмову у задоволенні позовних вимог в частині стягнення 40 000,00 грн. фактичних витрат.

Щодо вимоги позивача про стягнення 7 647,00 грн. моральної шкоди, у задоволенні якої місцевий господарський суд правомірно відмовив, колегія суддів встановила наступне.

Як на підтвердження своїх позовних вимог в цій частині позивач посилається на те, що протягом тривалого часу йшли судові тяжби, пов’язані зі спірними правовідносинами; відповідач ухилявся від виконання договорів, це створило для позивача ризик втрати своїх грошей; позивач також поніс моральні страждання у зв’язку з втратою грошей; погіршилися відносини позивача з діловими партнерами.

Згідно зі ст. 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способом захисту цивільних прав та інтересів може бути, у тому числі - відшкодування моральної (немайнової) шкоди.

Відповідно до ст. 23 Цивільного кодексу України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.

Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов'язана з розміром цього відшкодування.

В силу ст.1167 Цивільного кодексу України, моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Відповідно до визначення підстав цивільно-правової відповідальності обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправними діяннями заподіювача та вини останнього в її заподіянні. При цьому, суду слід з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

Відповідальність за заподіяну моральну шкоду не перебуває в залежності від існування майнової шкоди й може покладатися на заподіювача як поряд із майновою відповідальністю, так і самостійно. При цьому відшкодування майнової шкоди не впливає на право потерпілого на відшкодування моральної шкоди.

Суд апеляційної інстанції враховує, що факт наявності моральної шкоди потребує доведення позивачем, оскільки така шкода є самостійним видом шкоди і умовою цивільно-правової відповідальності.

Тому звертаючись з позовом про відшкодування моральної шкоди позивачеві належить довести, які негативні наслідки мають місце, у чому саме полягають моральні втрати, чим обґрунтовано розмір їх відшкодування.

Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог чи заперечень.

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що господарський суд Полтавської області правомірно відмовив у стягненні моральної шкоди у розмірі 7 647,00 грн., оскільки (як було встановлено) позивачем не доведено належними та допустимими доказами, в розумінні ст. 34 Господарського процесуального кодексу України, спричинення йому моральної шкоди.

Таким чином, колегія суддів вважає, що господарський суд Полтавської області прийняв оскаржуване рішення відповідно до матеріалів справи, фактичних обставин та чинного законодавства, через що апеляційні скарги задоволенню не підлягають, а оскаржуване рішення господарського суду Полтавської області від 10.03.2011 року у справі № 19/201 підлягає залишенню без змін.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 99, п.1 ч. 1 ст. 103, ст. 105 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів,-

постановила:

Клопотання Фізичної особи - підприємця ОСОБА_3 про відкладення розгляду справи відхилити.

У задоволенні апеляційної скарги Фізичної особи - підприємця ОСОБА_3 відмовити.

У задоволенні апеляційної скарги Каленіківської сільської ради відмовити.

Рішення господарського суду Полтавської області від 10.03.2011 року у справі № 19/201 залишити без змін.

Повернути Фізичній особі - підприємцю ОСОБА_3 зайво сплачене державне мито у розмірі 1 734,26 грн. за подання апеляційної скарги.

Видати Фізичній особі - підприємцю ОСОБА_3 довідку відповідно до статті 8 Декрету КМУ від 21.01.1993 р. № 7-93 «Про Державне мито»та п. 17 розділу IV Інструкції про порядок обчислення та справляння державного мита на отримання з державного бюджету державного мита у сумі 1 734,26 грн., сплаченого за квитанцією №5294827 від 28.03.2011р. на суму 3 265,00 грн.   

 Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Вищого господарського суду України протягом двадцяти днів.

Головуючий суддя          В.Я. Погребняк

Суддя                                                                                   Т. В. Гончар

Суддя                                                                                   М.М. Слободін          

Повний текст постанови підписано 06.06.2011 р.