Рішення

від 10.06.2011 по справі 22/81

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

22/81

                                ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ  

                                  83048, м.Донецьк, вул.Артема, 157, тел.381-88-46

                                                             Р І Ш Е Н Н Я   

                                                            іменем України

10.06.11 р.                                                                                 Справа № 22/81                               

         Суддя господарського суду Донецької області Макарова Ю.В., при секретарі судового засідання Крищук К.В., розглянувши матеріали позовною заявою: Приватного підприємства „ІДЕАЛ”, м. Донецьк

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю „АГРОСТРОМА”, м. Донецьк

про стягнення 14'924грн.66коп.

за участю представників сторін:

від позивача – не з'явився

від відповідача – не з'явився

В судовому засіданні 01.06.2011р.оголошувалась

                                    перерва до 10.06.2011р.

СУТЬ СПОРУ:           

        Приватне підприємство „ІДЕАЛ”, м. Донецьк (далі – позивач) звернулося з позовом, в якому просить стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю „АГРОСТРОМА”, м. Донецьк (далі – відповідач) 14'924грн.66коп., з яких 11'355грн. 92коп. інфляційні нарахування, 3568грн. 74коп. 3% річних, розрахованих за період з 25.08.2009р. по 01.04.2011р., нарахованих на суму заборгованості, стягнутої за рішенням господарського суду Донецької  області від 16.12.2010р. по справі № 9/130 та не сплачену відповідачем на виконання наказу суду.

Свої вимоги позивач мотивує тим, що оскільки відповідач не виконує рішення господарського суду Донецької області від 16.12.2010р. у справі № 9/130, позивач просить захистити порушене право шляхом стягнення суми збитків від інфляції та річних.

Позивач заявив позов на підставі ст. 625 Цивільного кодексу України, яка регулює умови відповідальності боржника за порушення ним грошового зобов'язання та визначає правові наслідки прострочення боржником такого зобов'язання.

Позовна заява прийнята до розгляду та порушене провадження у справі суддею Іванченковою О.М.,  про що винесена ухвала від 19.04.2011р.

Розпорядженням заступника голови господарського суду Донецької області від 24.05.2011р. справа передана на розгляд судді Макарової Ю.В.

Під час судових засідань позивач підтримав позовні вимоги, через канцелярію суду 11.05.2011р. на вимогу ухвали суду надав розрахунок суми позовних вимог, 31.05.2011р. направив письмову заяву, у якій повідомив суд, що відділом державної виконавчої служби у  Будьоннівському районі РУЮ у м. Донецьку на виконання наказу суду по справі № 9/130 перераховано 25.05.2011р. на поточний рахунок позивача кошти у розмірі 76617грн. 65коп., у підтвердження до заяви додана відповідна банківська виписка.

02.06.2011р. через канцелярію суду від позивача надійшла заява, у якій з посиланням на допущену описку у тексті позовної заяви позивач просить суд вважати правильним вимоги в частині стягнення інфляційних втрат у сумі 11'355грн. 92коп. за період з 25.08.2009р. по 28.02.2011р. Заява прийнята судом до розгляду.

Відповідач проти позову заперечував з підстав, викладених письмово у відзиві від 24.05.2011р. А саме, за переконанням відповідача 3% річних та інфляційні втрати відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України на вимогу кредитора підлягають відшкодуванню виключно разом з сумою основного боргу, тобто ці вимоги не можуть заявлятись самостійно. Крім того зазначає, що оскільки заявлені вимоги про стягнення 3% річних та інфляційних в розумінні позивача є похідними від основного боргу, який виник з позадоговірної  поставки товарів, то до цих вимог також повинні застосовуватися вимоги ст. 530 Цивільного кодексу України у вигляді надсилання позивачем письмової вимоги відповідачу про сплату заявлених нарахувань.

У судовому засіданні 01.06.2011р. представники сторін підтримали свою позицію, викладену письмово, зазначили, що доказів у справі достатньо для вирішення справи по суті.

10.06.2011р. через канцелярію суду надійшло клопотання позивача про розгляд справи без участі представника, від відповідача надійшло клопотання про відкладення розгляду справи без зазначення підстав.

Суд вважає, що в матеріалах справи достатньо документів для вирішення спору по суті. Про необхідність витребування від сторін будь–яких інших доказів, без яких неможливо розглянути дану справу, до суду не заявлялося.

Вислухавши у попередньому судовому засіданні представників сторін, дослідивши матеріали справи та оцінивши надані суду докази в порядку ст. 43 Господарського процесуального кодексу України, суд ВСТАНОВИВ:

В рішенні господарського суду Донецької області від 16.12.2010р. по справі № 9/130 встановлено, що позивач свої обов`язки за домовленістю сторін виконав належним чином, здійснивши поставку продукції на загальну суму 112 363грн.58коп., що підтверджується накладними №11,06/2008 від 11.06.2008р., №30,07/02 від 30.07.2008р., №15,08/01 від 15.08.2008р., №29,08/01 від 29.08.2008р., №05,09/01 від 05.09.2008р., №18,09/02 від 18.09.2008р., №30,09/07 від 30.09.2008р., №10,10/03 від 10.10.2008р., №14,10/2008 від 14.10.2008р., №24,10/06 від 24.10.2008р. Відповідач свої зобов`язання щодо повної та своєчасної оплати отриманої продукції не виконав, у зв`язку з чим виникла заборгованість у розмірі 74 221грн.67коп.

Рішенням господарського суду Донецької області від 16.12.2010р. по справі № 9/130 стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю „АГРОСТРОМА”, м. Донецьк на користь Приватного підприємства „ІДЕАЛ”, м. Донецьк суму основного боргу в розмірі 74'221грн. 67коп., витрати по сплаті державного мита в сумі 742грн. 22коп., витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу в сумі 236грн. 00коп., витрати по сплаті послуг адвоката в сумі 500грн.00коп. та витрати, пов'язані з проведенням судово-технічної експертизи документів в сумі 917грн. 76коп.

В силу ст. 35 ГПК України, встановлені обставини не потребують доказування.

Дане рішення набрало законної сили та 31.12.2010р. господарським судом видано наказ про примусове виконання рішення.

Відділом державної виконавчої служби Будьоннівського РУЮ постановою від 31.01.2011р. відкрите виконавче провадження з примусового виконання наказу по справі № 9/130.

Незважаючи на відкриття виконавчого провадження з примусового виконання рішення господарського суду від 16.12.2010р. по справі № 9/130 рішення суду станом на 01.04.2011р. не виконано, що не заперечено сторонами.

Під час розгляду справи позивач повідомив суд про перерахування відділом державної виконавчої служби у  Будьонівському районі РУЮ у м. Донецьку 25.05.2011р. на поточний рахунок позивача коштів у розмірі 76617грн. 65коп.

        Позивач, вважаючи, що відповідач не виконав свої зобов'язання встановлені рішенням по справі № 9/130 (повністю та своєчасно не оплатив поставлену продукцію за накладними), звернувся до суду за захистом порушеного права яке полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів, а саме, просить суд  стягнути з відповідача інфляційні нарахування у розмірі 11'355грн. 92коп. за період з 25.08.2009р. по 28.02.2011р., 3% річних у розмірі 3568грн. 74коп. за період з 25.08.2009р. по 01.04.2011р., нарахованих на суму заборгованості, стягнутої за рішенням господарського суду Донецької  області від 16.12.2010р. по справі № 9/130.

Виходячи з принципу повного, всебічного та об'єктивного розгляду всіх обставин справи, суд вважає вимоги позивача до відповідача  такими,  що підлягають  задоволенню частково, враховуючи наступне:

        Згідно з ч.ч.1,2 ст.193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Відповідно до ст.526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно зі статтями 598 - 609 Цивільного кодексу України рішення суду про стягнення боргу не є підставою для припинення грошового зобов'язання.

Відповідно до ст. 611 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Позивач своєчасно реалізував своє право на звернення до суду за захистом свого порушеного права, яке полягало у невиконанні відповідачем договірних зобов'язань щодо оплати отриманої ним продукції, і вказане право захищено судом шляхом стягнення з відповідача боргу, про що є рішення господарського суду Донецької області від 16.12.2010р. по справі № 9/130, яке набрало законної сили 16.02.2011р., і у відповідача виник обов'язок його виконати.

В силу вимог ч. 2 ст. 625 ЦК України, боржник який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

В порушення ст. 33 ГПК України, відповідач не надав доказів повного виконання рішення господарського суду Донецької області по справі № 9/130.

Системний аналіз законодавства свідчить, що обов'язок боржника відшкодувати кредитору причинені інфляцією збитки з нарахуванням процентів річних, випливає з вимог ст. 625 ЦК України.

У зв'язку з тим, що в країні відбулися інфляційні процеси, то позивач має право на збереження реальної величини грошей, присуджених до стягнення рішенням суду, але не виплачених у зв'язку з його не виконанням.

При цьому, застосування положень ч. 2 ст. 625 ЦК України не передбачає наявність вини боржника, оскільки згідно частини першої цієї ж статті боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Таким чином, частина перша статті 229 ГК України та частина перша ст.625 ЦК України встановлюють виняток із загального правила статей 218 ГК України та 614 ЦК України, які закріплюють принцип вини як підставу відповідальності боржника. За невиконання грошового зобов'язання боржник відповідає, хоч би його виконання стало неможливим не тільки в результаті його винних дій чи бездіяльності, а і внаслідок дії непереборної сили або простого випадку. Тобто боржник не звільняється від відповідальності за невиконання чи неналежне виконання грошового зобов'язання за будь-яких обставин.

При цьому, передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Зобов'язання відповідача щодо сплати 74'221грн. 67коп. основного боргу за поставлений йому товар ґрунтуються на накладних, обсяг цього зобов'язання визнано рішенням господарського суду Донецької області від 16.12.2010р. по справі № 9/130.

Згідно ст. 598 ЦК України, зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.

Водночас, приписи статті 625 Цивільного кодексу України не заперечують звернення кредитора з вимогою про стягнення з боржника, який прострочив виконання грошового зобов'язання, суми, на яку заборгованість за грошовим зобов'язанням підвищена в порядку індексації, а також процентів річних від простроченої суми за невиконання грошового зобов'язання, зокрема, за період після прийняття судом відповідного рішення за весь час прострочення.

Вказану правову позицію наведено також в інформаційному листі ВГСУ від 20.11.2008 року N 01-8/685, постанов: Верховного Суду України від 30.09.2008р. у справі №1/384-07, Вищого господарського суду України від 12.04.2011р. у справі № 8/85.   

Судовим рішенням по справі № 9/130 встановлений факт прострочення оплати продукції. За змістом рішення оскільки строк оплати сторонами не встановлювався, при встановленні моменту виникнення зобов'язання щодо сплати суд застосував положення ч. 2 ст. 530 ЦК України. Отже, відповідно до змісту рішення позивачем на адресу відповідача була направлена  вимога від 18.08.2009р. № 18.08/09 про погашення заборгованості за поставлений товар, однак остання не була задоволена, докази погодження графіку погашення заборгованості між сторонами не були представлені суду. Вимога № 18.08/09 та докази її надсилання 18.08.2009р. містяться в матеріалах справи.

Моментом пред'явлення вимоги вважається дата її отримання відповідачем. Згідно ст. 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок. Виходячи з того, що вимога сплатити борг повинна була бути отримана відповідачем в період з 18.08.2009р. по 21.08.2009р. (з урахуванням нормативних строків пересилання поштових відправлень у межах області, передбачених наказом Міністерства транспорту та зв'язку України № 1149 від 12.12.2007р.), семиденний строк оплати для відповідача наступив у період з 22.08.2009р. по 28.08.2009р. включно, а вже з 29.08.2009р. почалося прострочення виконання грошового зобов'язання.

Інфляційні остаточно розраховані позивачем за період з 25.08.2009р. по 28.02.2011р., 3% річних розраховані позивачем за період з 25.08.2009р. по 01.04.2011р. Проте з огляду на викладене, суд дійшов до висновку, що вимоги позивача в частині  стягнення інфляційніх та 3% річних за період з 25.08.2009р. по 28.08.2009р. є не обґрунтованими, задоволенню не підлягають.

За підрахунком суду за допомогою відповідної програми системи інформаціно-правового забезпечення „Законодавтво”, з урахуванням Рекомендацій Верховного Суду України відносно порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ” Лист ВСУ від 03.04.97р. № 62-97р, за період з 29.08.2009р. по 28.02.2011р. (в межах заявленого періоду) включно, встановив, що заявлена позивачем сума інфляційних нарахувань у розмірі 11355грн. 92коп., не перевищує розмір, який може бути нарахований за заявлений період, а отже,  підлягає стягненню з відповідача у заявленому розмірі  (враховуючи межі позовних вимог). Позовні вимоги  в цій частині підлягають задоволенню.

Суд, перевіривши арифметичних розрахунок в частині позовних вимог про сплату 3% річних за період за період з 29.08.2009р. по 01.04.2011р. (в межах заявленого періоду) включно складає 3544грн.34коп. Отже, суд не задовольняє вимоги позивача в частині 24грн.40коп.

З огляду на викладене, господарський суд задовольняє вимогу позивача щодо стягнення інфляційних у розмірі 11355грн. 92коп., щодо стягнення 3% річних частково, у розмірі 3544грн.34коп.

Обставини, які б свідчили про припинення грошового зобов'язання відповідача на підставі договору чи глави 50 ЦК України, у матеріалах справи відсутні і це не оспорюється відповідачем, як і обсяг боргу, а тому, суд прийшов до висновку, що боржник зобов'язаний відшкодувати збитки кредитора від інфляції та три відсотки річних від простроченої суми за весь час прострочення.

Згідно ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до ст. 34 цього ж Кодексу  господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Суд, розглянувши та оцінивши за своїм внутрішнім переконанням подані позивачем докази, дійшов висновків, що вимоги позивача є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню в розмірі 113'55грн.92коп. - інфляційні нарахування, 3% річних - 3544грн.34коп.

Відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України судові витрати при частковому задоволенні позову покладаються на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 33, 34, 43, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд –

В И Р І Ш И В :

Позовні вимоги Приватного підприємства „ІДЕАЛ”, м. Донецьк до Товариства з обмеженою відповідальністю „АГРОСТРОМА”, м. Донецьк про стягнення 14'924грн.66коп., з яких 11'355грн. 92коп. інфляційні нарахування, 3568грн. 74коп. 3% річних за період з 25.08.2009р. по 01.04.2011р задовольнити частково.

         Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю „АГРОСТРОМА”, м. Донецьк на користь Приватного підприємства „ІДЕАЛ”, м. Донецьк суму інфляційних нарахувань у розмірі 11355грн. 92коп. та 3% річних в розмірі 3544грн.34коп., витрати на оплату державного мита в сумі 149грн. 00коп., інформаційно – технічного забезпечення судового процесу в сумі 235грн. 61коп.

У задоволенні позовних вимог в частині стягнення 3% річних  у розмірі 24грн.40коп. – відмовити.

У судовому засіданні 10.06.2011р. оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

        Видати наказ після набрання рішення законної сили.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано, а у разі подання апеляційної скарги - після розгляду справи апеляційним господарським судом, якщо рішення не буде скасовано.

                                                 Повний текст рішення складено та підписано 15.06.2011р.

Суддя                                                               Макарова Ю.В.