Рішення

від 09.06.2011 по справі 13/18

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

13/18

                                ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ  

                                  83048, м.Донецьк, вул.Артема, 157, тел.381-88-46

                                                             Р І Ш Е Н Н Я   

                                                            іменем України

09.06.11 р.                                                                                 Справа № 13/18                               

Суддя господарського суду Донецької області Макарова Ю.В., при секретарі судового засідання Крищук К.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи

за позовною заявою Публічного акціонерного товариства “Євраз Суха Балка”, м. Кривий Ріг

до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю “Донпромлив завод” м. Донецьк

про стягнення неустойки в розмірі 16'104грн.00коп.

за участю представників сторін:

від позивача: не з'явився

від відповідача: не з'явився

  СУТЬ СПОРУ:

До господарського суду Донецької області надійшла позовна заява Відкритого акціонерного товариства “Суха Балка”, м. Кривий Ріг до Товариства з обмеженою відповідальністю “Донпромлив завод” м. Донецьк про стягнення неустойки у розмірі 16104грн.00коп. у зв'язку з простроченням поставки товару.

Ухвалою від 09.06.2011р. суд змінив найменування позивача з Відкритого акціонерного товариства “Суха Балка”, м. Кривий Ріг на Публічне акціонерне товариство „Євраз Суха балка”.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на неналежне виконання з боку відповідача взятого на себе за договором поставки № 77/1204 від 25.05.2010р. зобов'язання  відносно своєчасного постачання узгодженого сторонами в специфікації товару, внаслідок чого у позивача на підставі пункту 10.2 договору поставки № 77/1204 від 25.05.2010р. виникло право стягнути з відповідачу неустойку в розмірі 16104грн.00коп.

На підтвердження вищевикладеної позиції позивачем надані засвідчені копії договору поставки № 77/1204 від 25.05.2010р., специфікації № 1/1205 від 25.05.2010р. до договору № 77/1204 від 25.05.2010р., платіжного доручення № 5349 від 08.06.2010р., що свідчить про перерахування позивачем на рахунок відповідача суми передоплати в розмірі 26400грн.00коп., претензії № 7050 від 23.12.2010р., видаткової накладної № 63 від 23.09.2010р., податкові накладні до видаткової накладної № 63 від 23.09.2010р.,  виставленого відповідачем  рахунку № 24 від 03.06.2010р. на оплату вартості товару.

          Позивач був належним чином повідомлений про час судових засідань, але своїх представників у судові засідання не направив, проте через канцелярію суду 23.05.2011р., 09.06.2011р. надійшли від позивача додаткові пояснення до позову та витребувані судом документи. Крім того, 23.05.2011р. від позивача надійшло письмове клопотання розглянути справу без участі представника, вимоги підтримані у повному обсязі.

          Справа слуханням відкладалась з метою надання відповідачу права на захист, але відповідач у судові засідання не з'явився, витребуваних документів не надав, про поважність причин відсутності суд не повідомлений. Судом були вжиті усі належні заходи для повідомлення відповідача про місце, дату та час проведення судового засідання. В матеріалах справи міститься витяг з ЄДР серії АЄ № 1011881 станом на 05.05.2011р., довідка органів статистики про включення відповідача до ЄДРПОУ, з яких вбачається, що Товариство з обмеженою відповідальністю “Донпромлив завод”, ідентифікаційний код 32902796, знаходиться за адресою: 83058, м. Донецьк, вул. Кучумова, будинок 2. Саме така адреса відповідача вказана позивачем в позовній заяві та за цією адресою суд направляв відповідачу ухвали у даній справі. Обізнаність відповідача про розгляд спору підтверджується наявним в матеріалах справи повідомленням про вручення поштового відправлення з відміткою про отримання ухвали суду.

Суд вважає за можливе розглянути спір в порядку ст. 75 Господарського процесуального кодексу України за наявними в справі матеріалами, оскільки їх достатньо для правильної юридичної кваліфікації спірних правовідносин, неявка представників сторін істотним чином не впливає на таку кваліфікацію та не є перешкодою для вирішення спору.

Дослідивши матеріали справи та оцінивши надані суду докази в порядку ст. 43 Господарського процесуального кодексу України, суд ВСТАНОВИВ:

  Між позивачем (покупець) та відповідачем (постачальник) був укладений договір поставки № 77/1204 від 25.05.2010р., згідно з яким постачальник зобов'язується поставити покупцю запасні частини до ГШО (далі по тексту – товар), а покупець зобов'язується прийняти та оплатити товар згідно умовам, передбачених цим договором.

          Спірний договір підписаний представниками обох сторін та скріплений печатками, завірена копія додана до позову.

Згідно п. 13.3 даний договір вступає в силу з моменту його підписання повноваженими представниками  сторін та діє до 31.12.2010р., та в любому випадку до повного виконання сторонами своїх невиконаних зобов'язань, що виникли в період дії даного договору.

За умовами договору номенклатурний перелік, асортимент кількість, ціна, вартість товару, умови оплати узгоджуються сторонами в специфікаціях, що є невід'ємною частиною цього договору (п. 1.2 договору).

Згідно п.2.2 договору базисні умови поставки товару погоджуються на кожну поставку окремо та зазначаються в специфікаціях, які є невід'ємною частиною цього договору.

 Пунктом 2.3 договору сторони передбачили, що постачальник зобов'язаний поставити товар протягом строку узгодженого сторонами та зазначеного в специфікаціях до даного договору.

Відповідно до п.1.2 договору сторони підписали та скріпили печатками специфікацію № 1/1205 від 25.05.2010р. до договору, у якій погодили найменування, кількість, ціну, загальну вартість товару, умови оплати та строк поставки. Так, відповідач повинен був поставити бандаж К14П.900.02.02.009 у кількості 10 штук, загальної вартості 52800грн.00коп. з ПДВ. Сторони визначили наступні умови оплати: 50% - передоплати, 50% - протягом 10 банківських днів з моменту надходження товару на склад покупця, при цьому постачальник зобов'язаний протягом 45 календарних днів з моменту надходження передоплати поставити товар.

Як вбачається із змісту пункту 10.2 спірного договору, сторони встановили відповідальність за порушення строків поставки у вигляді неустойки в розмірі 0,5% від вартості непоставленої продукції за кожен день прострочення.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що на виконання договору поставки № 77/1204 від 25.05.2010р. на підставі виставленого відповідачем рахунку № 24 від 03.06.2010р.  платіжним дорученням № 5349 від 08.06.2010р. здійснив передоплату в розмірі 26'400грн.00коп., тобто 50% від загальної суми товару.

Однак, позивач посилається на той факт, що всупереч умовам договору відповідач належним чином не виконав свої зобов'язання за договором та здійснив поставку товару за видатковою накладною № 63 лише 23.09.2010р., тобто з порушенням строків, визначених специфікацією.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач 23.12.2010р. направив відповідачу претензію № 7050 з вимогою сплатити неустойку у розмірі 17424грн.00коп., яку залишено без відповіді та задоволення.

Позивач, вважаючи, що відповідач не виконав свої зобов'язання за договором (своєчасно не поставив позивачу бандаж, що є підставою для нарахування суми неустойки), звернувся з позовом до суду за захистом порушеного права.

Відповідач жодного разу в судові засідання не з'явився, свої позиції по суті спору до відому суду не довів.

  Виходячи з принципу повного, всебічного та об'єктивного розгляду всіх обставин справи, суд вважає вимоги Позивача до Відповідача  такими,  що підлягають  задоволенню в повному обсязі, враховуючи наступне:

Згідно ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до ст. 34 того ж Кодексу  господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Статтею 43 ГПК України передбачено, що господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

 Як вбачається із змісту позовної заяви предметом даного позову є стягненні з відповідача суми неустойки в розмірі 16104грн.00коп. у зв'язку з не належним виконанням умов договору поставки № 77/1204 від 25.05.2010р. щодо своєчасної поставки продукції. Зазначений договір є підставою для виникнення у його сторін прав і обов'язків, визначених ним та за своєю правовою природою містить усі необхідні та істотні умови договору купівлі–продажу.

Господарські відносини, що виникають у процесі організації та здійснення господарської діяльності між суб'єктами господарювання, згідно із положеннями Господарського процесуального кодексу України є предметом регулювання Господарського кодексу України.

  Згідно ст.ст. 11, 509 Цивільного кодексу України зобов'язання виникають зокрема з договорів. Аналогічні положення встановлені і в ст.ст. 173-175 Господарського кодексу України.

Відповідно до частини 1 статті 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання –відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

  Згідно ст. 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк.

Так, відповідно до умов специфікації № 1/1205 від 25.05.2010р., що є невід'ємною частиною договору поставки № 77/1204 від 25.05.2010р. (п. 1.2 договору), сторонами погоджено строк поставки продукції, а саме, протягом 45 календарних днів з моменту надходження від покупця (позивача) передоплати в адрес постачальника (відповідача).

  Як зазначалося, у виконання умов договору позивачем 06.06.2010р була здійснена передоплата в сумі 26 400грн.00коп., що становить 50% від загальної вартості товару.

  В матеріалах справи наявні засвідчена копія виставленого відповідачем рахунку № 24 від 03.06.2010р. на оплату бандажу загальної вартості 52 800грн.00коп., з відміткою: „до оплати - 26 400грн.00коп.”, оригінал платіжного доручення № 5349 від 08.06.2010р.

Між тим, поставка продукції відповідачем була здійснена тільки 23.09.2010р., тобто з порушенням строків, що підтверджено наданою позивачем накладною № 63, тому відповідно до пункту 10.2 договору, який передбачає, що у разі прострочки поставки продукції у строки, обумовлені договором, постачальник сплачує покупцю неустойку у розмірі 0,5% за кожен день прострочення від вартості продукції позивачем заявлено вимогу про стягнення з відповідача неустойки за період з 24.07.2010р. по 22.09.2010р. у сумі 16'104грн.

У суду відсутні сумніви щодо здійснення поставки саме на виконання умов договору № 77/1204 від 25.05.2010р., оскільки характеристики товару, визначені специфікацією до договору повністю співпадають з поставленим за  видатковою накладною № 63 від 23.09.2010р. товаром, податкові накладні від 08.06.2010р., 23.09.2010р. у якості підстави містять посилання на обумовлений договір. Відповідач ствердження позивача в цій частині не спростував. Тобто, з цього питання спір між сторонами відсутній.

Відповідно до ст.216 Господарського кодексу України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

  Відповідно до ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

  Згідно до ч.1 ст.612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

  Відповідно до ст.610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки (п.3 ст.611 ЦК України).

Зокрема, у частині 1 статті 230 Господарського кодексу України зазначено, що штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Також у пункті 4 статті 231 Господарського кодексу України встановлено, що у разі, якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Між тим, стягнення штрафних санкцій за порушення саме грошових зобов'язань передбачено у частині 6 цієї ж статті, в якій зазначено, що штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Оскільки, відповідачем не виконанні належним чином зобов'язання, тому це є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених вищезазначеним кодексом, іншими законами або договором.

  Враховуючи вищевикладене су дійшов висновків, що вимога позивача про стягнення з відповідача суми неустойки в розмірі 16104грн.00коп. є обґрунтованою та такою, що підлягає задоволенню.

Відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України судові витрати при задоволенні позову покладаються на відповідача.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 33, 34, 43, 49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд –

ВИРІШИВ:

          Позовні вимоги Публічного акціонерного товариства “Євраз Суха Балка”, м. Кривий Ріг до Товариства з обмеженою відповідальністю “Донпромлив завод” м. Донецьк про стягнення неустойки в розмірі 16104грн.00коп. задовольнити повністю.

          Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю “Донпромлив завод” (юридична адреса: 83058, м. Донецьк, вул. Кучумова, будинок 2, код ЄДРПОУ 32902796, р/р 26007228623 в АТ „Райффайзен Банк Аваль” м. Київ, МФО 380805) на користь Публічного акціонерного товариства „Євраз Суха Балка” (юридична адреса: 50015, Дніпропетровська обл., м. Кривий Ріг, вул. Конституційна, будинок 5, код ЄДРПОУ 00191329) суму неустойки в розмірі 16104грн.00коп., державне мито в сумі 161грн.04коп.., витрати по оплаті інформаційно – технічного забезпечення судового процесу в розмірі 236грн.00коп.

У судовому засіданні 09.06.2011р. оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

        Видати наказ після набрання рішення законної сили.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано, а у разі подання апеляційної скарги - після розгляду справи апеляційним господарським судом, якщо рішення не буде скасовано.

                                                        Повний текст рішення складено та підписано 14.06.2011р.

Суддя                                                               Макарова Ю.В.