Рішення

від 11.06.2008 по справі 38/3

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

38/3

                                ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ  

                                  83048, м.Донецьк, вул.Артема, 157, тел.381-88-46

                                                             Р І Ш Е Н Н Я   

                                                            іменем України

11.06.08 р.                                                                                                    Справа № 38/3                               

Господарський суд Донецької області у складі судді Радіонової О.О.

при секретарі судового засіданні Зікеєвої Л.П.

розглянув матеріали справи за позовом: Державного комітету України з державного матеріального резерву м. Київ

до відповідача 1: Державного підприємства “Торезантрацит” м. Торез  Донецької області

до відповідача 2: Відкритого акціонерного товариства Державної холдингової компанії “Торезантрацит” м. Торез Донецької області

про стягнення  703 367грн.22коп.

за участю

представників сторін:

від позивача: Вакуленко О.М. представник за дов. № 2/836 від 13.02.2007р.

від відповідача 1: Бережний Р.В. нач. юр відділу за дов. № 1-04/01-12

від відповідача 2: не з”явився

                                                                                У судовому засіданні 11.06.2008р.

                                                                                оголошувалася перерва з 11.30 до

                                                                                15.00 11.06.2008р. згідно ст.. 77

                                                                                              ГПК України                 

Суть справи:

Позивач, Державний  комітет України з державного матеріального резерву м. Київ, звернувся до господарського суду з позовом до Державного підприємства “Торезантрацит”               м. Горлівка Донецької області про зобов'язання повернути до державного матеріального резерву матеріальні цінності на суму 394 780грн., стягнення штрафу у розмірі 394 780грн. та пені у розмірі 308 587грн.22коп., а всього 703 367грн.22коп. та накладення арешту на майно та грошові кошти, що належать відповідачу в межах позовних вимог.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилався на акт перевірки Донецького контрольно-ревізійного відділення Держкомрезерву від 12.03.2003р.

18.01.2008р. на адресу господарського суду надійшов лист із Головного управління статистики у Донецькій області від 10.01.2008р. № 22-15/44, відповідно до якого Державне підприємство “Торезантрацит” м.Торез Донецької області значиться у ЄДРПОУ як юридична особа (ідентифікаційний код 32366906) та знаходиться за адресою: 86600, Донецька область,                м. Торез, вул.Енгельса,88, який судом розглянутий, прийнятий до уваги та залучений до матеріалів справи.

29.01.2008р. на адресу господарського суду від позивача надійшли пояснення по справі від 28.01.2008р., в яких позивач зазначив наступне.

Згідно п.4 Положення про Державний комітет України з державного матеріального резерву, затвердженого Постановою КМУ від 08.06.2006 №810 (надалі - Положення), позивач здійснює відповідно до законодавства контроль за виконанням підприємствами –відповідальними зберігачами незалежно від форми власності зобов'язань щодо зберігання, освіження (поновлення) матеріальних цінностей державного резерву, за дотриманням порядку їх відпустку, своєчасним поверненням позичених матеріальних цінностей, а також за відповідністю зазначених цінностей затвердженій номенклатурі, встановленим стандартам і технічним умовам.

Згідно з п.3 та п.4 Закону України “Про державний матеріальний резерв” перелік підприємств, установ, і організацій усіх форм власності, що виконують відповідальне зберігання матеріальних цінностей державного резерву, номенклатура та обсяги їх накопичення визначаються мобілізаційними та іншими спеціальними планами. Підприємства, установи і організації всіх форм власності, яким встановлені мобілізаційні та інші спеціальні завдання, зобов'язані забезпечити розміщення, зберігання, своєчасне освіження, заміну, а також відпуск матеріальних цінностей із державного резерву згідно із зазначеними завданнями власними силами.

Як зазначив позивач, факт закладення матеріальних цінностей мобілізаційного резерву на відповідне зберігання до відповідача підтверджується Номенклатурою накопичення матеріальних цінностей мобілізаційного резерву, затвердженою наказом Донецького державного виробничого об'єднання вугільної промисловості від 12.07.1988 №м-8с ( має гриф “ДСК”) та щорічними звітами -збережувальними зобов'язаннями  за формою 15мр, 16мр, 17мр за 2005р. та 2006р. ( мають гриф “ДСК”) , які затверджені наказом Міністерства економіки та з питань європейської інтеграції України від 11.12.2001 №305-дск.

Крім того, позивач зазначив, що Указом Президента України від 14.11.1995р. №1039/95 “Про заходи щодо поліпшення роботи з мобілізаційної підготовки народного господарства України” (має гриф “ДСК”) визначено, що підприємства, установи, організації всіх форм власності у разі зміни форми власності, власника, організаційної форми підприємницької діяльності чи підпорядкованості, виконують раніше визначене їм мобілізаційне завдання.

Позивач зазначив, що відповідач засвідчив факт існування зобов'язань по відповідальному зберіганню, надсилаючи на адресу позивача щорічні звіти за формою 12мр, 15мр, 16мр, 17мр.

Таким чином, відповідачем згідно з затвердженою Номенклатурою накопичення матеріальних цінностей, отримано мобілізаційне завдання (державне замовлення) на зберігання матеріальних цінностей мобілізаційного резерву. Також позивач вважає, що відповідно до ст.ст.4, 151, 154 ЦК УРСР, що кореспондуються із ст.ст. 11, 936, 937, 938 ЦК України між позивачем та відповідачем виникли договірні відносини зі зберігання матеріальних цінностей мобілізаційного резерву.

Крім цього, позивач надав пояснення щодо нарахування штрафних санкцій (штрафу та пені), де зазначив, що відповідно до ч.6 ст.232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язань, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня коли зобов'язання мало бути виконано. Згідно з п.10 ст.14 Закону України “Про державний матеріальний резерв” у разі незабезпечення збереження матеріальних цінностей державного резерву, в тому числі їх самовільного відчуження, з юридичних осіб, на відповідальному зберіганні яких перебувають ці матеріальні цінності, стягується штраф у розмірі 100% від вартості, виходячи з їх ринкової ціни на день визначення факту відсутності (самовільного використання), а також пеня з вартості відсутнього їх обсягу за кожен день до повного повернення матеріальних цінностей.

Таким чином,  на думку позивача, відповідач зобов'язаний  сплатити штраф у розмірі 394 780грн. (100% вартості матеріальних цінностей мобілізаційного резерву) та пеню у розмірі 308 587грн.22коп. за період з 12.03.2003р. по 10.12.2007р., а всього 703 367грн.22коп. до Державного бюджету України.

Пояснення позивача та додані до них документи  судом розглянуті, прийняті до уваги та залучені до матеріалів справи.

Враховуючи те, що позивачем у позовній заяві невірно був вказаний юридичний адрес відповідача, суд ухвалою від 29.01.2008р. зобов'язав позивача направити копію позовної заяви відповідачу за адресою: Донецька область, м.Торез, вул. Енгельса, 88.

26.02.2008р. відповідач 1 представив суду відзив від 19.02.2008р. № 01-04/21,  в якому зазначив, що позовні вимоги не визнає у повному обсязі, посилаючись на наступне.

Відповідно п.10 Порядку формування, розміщення і проведення операцій з матеріальними цінностями державного резерву, затвердженого постановою КМУ від 08.10.1997р. №1129 ( з змінами та доповненнями, внесеними постановами КМУ від 27.09.2000р. №1469, від 11.07.2001р. №801, від 06.08.2003р. №1216, від 03.08.2005р. №701), матеріальні цінності вважаються закладеними в державний резерв після підписання акта про їх прийняття, розміщення на місце постійного зберігання і оформлення відповідних документів складського обліку.

Як вбачається з приписів ст. 2 Закону України “Про державний матеріальний резерв” позичання матеріальних цінностей із держрезерву – відпуск матеріальних цінностей із держрезерву на договірних засадах із подальшим поверненням до держрезерву у тій же кількості аналогічних матеріальних цінностей або у разі неможливості їх повернення, із відшкодуванням за рішенням КМУ грошової вартості на момент повернення, але не менш ніж на момент відпуску з подальшим направленням грошей на закладення відповідного кількості матеріальних цінностей. Доказів у підтвердження тимчасового позичання матеріальних цінностей відповідачем із держрезерву позивач не представив.

Як свідчать  приписи ст. 2 Закону України “Про державний матеріальний резерв” самовільне відчуження матеріальних цінностей державного резерву – використання або реалізація відповідальним зберігачем матеріальних цінностей державного резерву, що перебувають у нього на відповідальному зберіганні, без відповідного рішення на це центрального органу виконавчої влади, що здійснює управління державним реєстром.

Постановою Кабінету Міністрів України від 8 червня 2006р. № 810 затверджено Положення про Державний комітет України з державного матеріального резерву.

Держкомрезерв відповідно до покладених на нього завдань, зокрема, організує відповідальне зберігання матеріальних цінностей державного, в тому числі мобілізаційного, резерву відповідно до встановлених мобілізаційних та інших спеціальних завдань ( п.4 п.п.10 Постанови КМУ № 810 від 08.06.2006р.).

Порядком відшкодування підприємствам, установам та організаціям витрат, пов”язаних з відповідальним зберіганням матеріальних цінностей державного резерву, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 12.04.2002р. № 532 передбачено, що відшкодування витрат, пов”язаних із зберіганням матеріальних цінностей державного резерву, здійснюється на підставі договору, укладеного між Держкомрезервом та відповідальним зберігачем за формою згідно з додатком, за рахунок асигнувань державного бюджету та інших джерел, визначених законодавством.

Договір відповідального зберігання матеріальних цінностей державного резерву укладається між Державним комітетом з державного матеріального резерву та зберігачем.

ДП “Торезантрацит” не є відповідальним зберігачем матеріальних цінностей держрезерву, вищевказані матеріальні цінності не знаходяться у нього на зберіганні та відповідно договір відповідального зберігання матеріальних цінностей між сторонами не укладався.

У відповідності з Розпорядженням Кабінету Міністрів України № 434-р від 05.07.2004р. мобілізаційний резерв ДП „Торезантрацит” був розброньований. У відповідності із ст. 2 Закону України „Про державний матеріальний резерв”, розбронювання матеріальних цінностей державного  резерву – відпуск матеріальних цінностей із державного резерву без послідуючого його повернення, а відтак вимоги позивача суперечать діючому законодавству.

Таким чином, як вважає відповідач 1, позивач вимагає від відповідача  1здійснення дій відносно повернення до мобілізаційного резерву ТМЦ, повернення яких законом не передбачено у випадку розбронювання.

Відповідач просив суд відмовити позивачу у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

Відзив судом розглянутий, прийнятий до уваги та залучений до матеріалів справи.

Сторони  звернулися до суду із клопотанням щодо продовження строку вирішення спору на один місяць, яке судом було розглянуто, залучено до матеріалів справи.

Ухвалою суду від 26.02.2008р. строк вирішення спору було продовжено до 26.03.2008р.

17.03.2008р. до суду надійшли заперечення позивача на відзив від 17.03.2008р. б/н, в яких позивач заперечує проти доводів відповідача з посиланням на те, що вони суперечать фактичним обставинам, а саме: закладення матеріальних цінностей мобілізаційного резерву доводилася до ВО “Торезантрацит”, правонаступником якого після її перетворення в ДХК “Торезантрацит” і є ДП “Торезантрацит”, тобто відповідач 1. Факт закладення матеріальних цінностей до ВО “Торезантрацит” підтверджується номенклатурою накопичення, затвердженою Мінвуглепромом СРСР від 09.06.1988 № 7, а також платіжним дорученням № 1007 від 13.08.1993р., відповідно до якого позивач здійснив оплату закладених матеріальних цінностей шляхом погашення безвідсоткового кредиту.

Як вважає позивач, наявні в матеріалах справи докази підтверджують факт закладення матеріальних цінностей мобілізаційного резерву на відповідальне зберігання відповідачу 1. Крім того, відповідач у відзиві посилається на розпорядження КМУ від 05.07.2004р. № 434-р, відповідно якого матеріальні цінності мобілізаційного резерву, що знаходилися на його відповідальному зберіганні  розброньовані.

          Тобто сам факт наявності такого розпорядження підтверджує існування між позивачем та відповідачем відносин відповідального зберігання.

          В 1999р. проти ДХК “Торезантрацит” було порушено справу про банкрутство, яка була припинена на стадії мирової угоди, після якої підприємство було реструктуризоване у ДП “Торезантрацит”. В процесі справи про банкрутство між Держкомрезервом України та ДХК “Торезантрацит” було укладено мирову угоду, відповідно до умов якої ДХК “Торезантрацит”, правонаступником якої є відповідач 1, зобов”язалось повернути ТМЦ мобрезерву, сплативши їх вартість та штрафні санкції на загальну суму 2 408 443,20 грн. Згідно ч. 2 ст. 35 ГПК України факти, встановлені рішенням господарського суду під час розгляду однієї справи, не доводяться знову при вирішенні інших спорів, в яких беруть участь ті самі сторони.  

          Оскільки провадження у справі про банкрутство ДХК “Торезантрацит” було припинено, однак взятих за мировою угодою обов”язків остання не виконала, тож цей обов”язок перейшов до його правонаступника ДП “Торезантрацит”.

          Відповідач надіслав суду доповнення до відзиву від 17.03.2008р. № ј-22, в яких зауважив про таке.

Згідно наказу Мінпаливенерго № 120 від 07.03.2003р. ВАТ ДХК “Торезантрацит” та державні відкриті акціонерні товариства, вказані у п. 2 даного наказу були реорганізовані шляхом їх злиття та створення на їх базі ДП “Торезантрацит”. Пунктом 9 даного наказу було встановлено, що правонаступником ВАТ ДХК “Торезантрацит” та державних відкритих акціонерних товариств, вказаних у п.2 даного наказу є ДП “Торезантрацит”. Згідно ст. 104 ЦК України юридична особа припиняється унаслідок передачі усього майна, прав та обов”язків іншим юридичним особам – правонаступникам. Юридична особа є такою,  що припинилася, з дня внесення до єдиного державного реєстру запису про її припинення. Згідно відповіді статистики ВАТ ДХК “Торезантрацит” значиться у реєстрі (ідентифікаційний код 00175923).Правовстановлюючі документи ВАТ ДХК “Торезантрацит”, передатний баланс до ДП “Торезантрацит” не передавалися.

Сторони звернулися до суду із клопотанням про продовження строку вирішення спору на 2 місяці, яке судом було розглянуто, залучено до матеріалів справи.

Ухвалою суду від 17.03.2008р. строк вирішення спору було продовжено до 26.05.2008р.

На запит суду із Головного Управління статистики у Донецькій області 21.03.2008р. за № 22-10/843 була отримана відповідь про те, що Відкрите акціонерне товариство Державна холдингова компанія “Торезантрацит” ( ідентифікаційний код 00175923) значиться у ЄДРПОУ як юридична особа..

У судовому засіданні 14.04.2008р. позивач надав суду заяву про залучення до справі в якості другого відповідача ВАТ ДХК “Торезанрацит”, юридична адреса: 86600, Донецька область, м. Торез, вул. Енгельса, 88, ідентифікаційний код 00175923, яка судом була розглянута та залучена до матеріалів справи.

Ухвалою від 14.04.2008р. до участі у справі було залучено другого відповідача Відкрите акціонерне товариство Державної холдингової компанії “Торезантрацит” м.Торез Донецької області ( код ЄДРПОУ 00175923).

У судовому засіданні14.04.2008р. позивач звернувся до суду із заявою про збільшення та уточнення позовних вимог від 14.04.2008р. № 316/юр, в якій просив суд позовні вимоги позивача до ДП “Торезантрацит” задовольнити повністю та зобов”язати відповідача повернути до мобрезерву 8000 кв.м стрічки конвеєрної та 1942 куб. м рудникової стійки на суму 1 126230 грн. та сплатити в доход до державного бюджету 1 126230 грн. штрафу та 155983,20 грн. пені, а також подав суду уточнення у справі від 14.04.2008р. № 315-юр, в яких визначив належним відповідачем по справі Державне підприємство “Торезантрацит”, юридична адреса: 86600, Донецька область, м.Торез, вул.. Енгельса, 88, ідентифікаційний код 32366906.

У судове засідання 06.05.2008р. позивач не з”явився, але надіслав суду телеграму, в якій просив суд відкласти розгляд справи, яка була розглянута та задоволена.

Залучений відповідач 2 до судового засідання не з”явився, вимоги ухвали суду не виконав, про причину неявки суд не повідомив, проте до суду повернувся конверт з поштовим повідомленням № 9015015 з відміткою “ліквідована організація”.

Відповідач 1  надіслав суду пояснення від 14.05.2008р. № 04/01-08, які судом розглянуті, прийняті до уваги та залучені до матеріалів справи.

11.06.2008р. до суду надійшли від позивача клопотання від 10.06.2008р. № 186/юр про  залучення до матеріалів справи документів у підтвердження позовних вимог та додаткові пояснення від 09.06.2008р. № 183/юр, які судом розглянуті, прийняті до уваги та залучені до матеріалів справи.

Перед початком розгляду справи по суті представників сторін було ознайомлено з правами та обов'язками у відповідності із ст. 22 ГПК України.

У судовому засіданні  представники сторін надали  клопотання про відмову від фіксації судового процесу технічними засобами, яке судом прийняте до розгляду, уваги та задоволено.

Судом, відповідно до вимог ст. 81-1 ГПК України складено протокол, який долучено до матеріалів справи.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши докази по справі та вислухавши пояснення уповноважених представників сторін, господарський суд, -

ВСТАНОВИВ:

Державний  комітет України з державного матеріального резерву м. Київ  у підтвердження заявлених позовних вимог посилається на акт контрольної перевірки наявності, якісного стану, умов зберігання, обліку та звітності матеріальних цінностей мобрезерву від 12.03.2003 “ДСК”, звіт про визначення ринкового рівня ціни товарно-матеріальних цінностей державного резерву,  Указ Президента від 07.08.2001р. №603/2001 “Про Державний комітет України з державного матеріального резерву”, Номенклатуру накопичення матеріальних цінностей мобілізаційного резерву, затверджену наказом  Мінвуглепрому СРСР від 09.06.1988 № 7сс та щорічний звіт – збережувальні зобов”язання за формою 12 мр, 15 мр, 17 мр                              ( має гриф “ДСК”), затверджені наказом Міністерства економіки та з питань європейської інтеграції України від 11.12.2001р. № 305-дск.

Як вбачається із матеріалів справи, 12.03.2003р. представниками Донецького контрольно-ревізійного відділення Держкомрезерву м. Київ була проведена контрольна перевірка наявності, якісного стану, умов зберігання, обліку та звітності матеріальних цінностей мобілізаційного резерву, які знаходиться на відповідальному зберіганні у Державному підприємстві “Торезантрацит” м. Торез Донецької області (код ЄДРПОУ 00175923). В результаті  перевірки встановлено факти незабезпечення збереження матеріальних цінностей мобілізаційного резерву, а саме:

Вартість матеріальних цінностей мобілізаційного резерву, збереження яких було не забезпечено Державним підприємством “Торезантрацит” м.Торез Донецької області, встановлена виходячи з цін, що діяли на момент проведення перевірки, тобто станом на 12.03.2003р.

При визначенні ціни на самовільно використані матеріальні цінності Державний  комітет України з державного матеріального резерву користувався висновком незалежних експертів-оцінювачів ФДМУ  Авраменко Н.О.( свідоцтво про реєстрацію в державному реєстрі оцінювачів ФДМУ від 28.10.2005р. №2810) та Півень Наталії Борисівни (свідоцтво про реєстрацію в державному реєстрі оцінювачів ФДМУ від 29.11.2006р №4972).

Звіт про визначення ціни товарно-матеріальних цінностей мобілізаційного резерву складений на виконання умов договору на проведення оцінки майна від 10.07.2007р., укладеного між суб'єктом підприємницької діяльності Авраменко Н.О., яка має сертифікат суб'єкта підприємницької діяльності ФДМУ від 29.11.2006р. №5303/06 та ДП “Укрспецпостач”, що входить до системи державного резерву України.

Вказана вартість матеріальних цінностей мобілізаційного резерву підтверджена відповідним актом оцінки майна, складеним у порядку та згідно з вимогами Закону України “Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні”.

Станом на 10.12.2007р. зазначені матеріальні цінності до державного резерву повернути не були.

Оскільки під час перевірки працівниками КРУ було виявлено самовільне відчуження та розкрадання матеріальних цінностей мобілізаційного резерву, то, на думку позивача,  відповідач 1 несе відповідальність за операції з матеріальними цінностями державного резерву згідно з Законом України “Про державний матеріальний резерв”.

Оскільки, вартість матеріальних цінностей  мобілізаційного резерву станом на 12.03.2003р. складає 394 780грн., то 100% штрафу становить 394 780грн.

Відповідно до п.16 ст.14 Закону України “Про державний матеріальний резерв” пеня обчислюється з вартості самовільно використаних матеріальних цінностей, виходячи з подвійної облікової ставки НБУ.

Таким чином, позивач просить суд, з урахуванням  заяви про збільшення та уточнення позовних вимог від 14.04.2008р.  позовні вимоги відносно ДП “Торезантрацит” задовольнити, зобов”язати відповідача повернути до мобілізаційного резерву 8000 кв. м стрічки конвеєрної та 1942 куб.м рудникової стійки на суму 1 126230 грн. та сплатити в доход державного бюджету                1 126230 грн. штрафу та 155 983.20 грн.  пені.

Як вважає позивач, закладення матеріальних цінностей мобрезерву доводилася до ВО “Торезантрацит” правонаступником якого після її перетворення в ДХК “Торезантрацит” є ДП “Торезантрацит”, тобто відповідач 1.

Факт закладення матеріальних цінностей до ВО “Торезантрацит” підтверджується номенклатурою накопичення, затвердженою Мінвуглепромом СРСР від 09.06.1988р. № 7, а також платіжним дорученням № 1007 від 13.08.1993р., відповідно до якого позивач здійснив оплату закладених матеріальних цінностей шляхом погашення безвідсоткового кредиту. Крім того, позивач стверджує, що наявність розпорядження КМУ від 05.07.2004р. № 434-р, відповідно до якого всі матеріальні цінності мобрезерву, що знаходилися на його відповідальному зберіганні розброньовані, підтверджує існування між сторонами відносин відповідального зберігання.

Крім того, позивач посилається на справу про банкрутство, яка була порушена у 1999р. відносно ДХК “Торезанрацит” та припинена на стадії мирової угоди, після якої підприємство було реструктуризоване у ДП “Торезантрацит”. Мирову угоду було складено між позивачем та ДХК “Торезантрацит”, відповідно до умов якої ДХК “Торезантрацит” зобов”язалося повернути ТМЦ мобрезерву, сплативши їх вартість та штрафні санкції на загальну суму 2 408 443,20 грн., При цьому, позивач посилається на ч. 2 ст. 35 ГПК України.

Згідно зі ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог.

Позивач у підтвердження своїх позовних вимог посилається на : акт перевірки від 12.03.2003 “ДСК”, звіт про визначення ринкового рівня ціни товарно-матеріальних цінностей державного резерву,  Указ Президента від 07.08.2001р. №603/2001 “Про Державний комітет України з державного матеріального резерву”, Номенклатуру накопичення, пояснення по справі від 28.01.2008р., заперечення на відзив від 17.03.2008р., заяву про збільшення та уточнення позовних вимог від 14.04.2008р, уточнення у справі від 14.04.2008р.,, заяву від 14.04.2008р., правовстановлюючі документи тощо.

Відповідач 1 посилається на   відзив на позовну заяву від 10.02.2008р, доповнення до відзиву від 17.03.2008р, пояснення на заяву про збільшення та уточнення позовних вимог від 14.05.2008р., правовстановлюючі документи тощо.

Відповідно зі ст. 43 ГПК України суд оцінює  докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді у судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Закон України “Про державний матеріальний резерв” від 24.01.1997р. № 51/97-ВР із змінами і доповненнями в редакції Закону України від 12.05.2004р. № 1713-1У визначає загальні принципи формування, розміщення, зберігання, використання, поповнення та освіження (поновлення) запасів державного матеріального резерву ( далі – державний резерв) і регулює відносини в цій сфері.

Згідно приписів п.2 ст. 1 Закону України № 51/97-ВР до складу державного резерву входить, зокрема, : мобілізаційний резерв – запаси матеріально-технічних та сировинних ресурсів, призначених для забезпечення розгортання виробництва військової та іншої промислової продукції, ремонту військової техніки та майна в особливий період розгортання у воєнний час робіт по відновленню залізничних та автомобільних шляхів, морських та річкових портів, аеродромів, ліній і споруд зв”язку, газо-, нафтопродуктопроводів, систем енерго- і водопостачання для організації безперебойної роботи промисловості, транспорту і зв”язку, подання медичної допомоги.

Як вбачається з огляду представлених позивачем документів, перевірка наявності, якісного стану, умов зберігання, обліку та звітності матеріальних цінностей мобрезерву, що знаходяться на відповідальному зберіганні була здійснення на ДХК “Торезантрацит”                          ( ідентифікаційний код 00175923), яке на момент розгляду справа значиться у ЄДРПОУ як Відкрите акціонерне товариство Державна холдингова компанія “Торезантрацит”                                ( ідентифікаційний код 00175923), що розташовано за адресою: Донецька область, м.Торез, вул. Енгельса, 88 та яке було залучено до справи в якості другого відповідача.

В той же час, належним відповідачем по даній справі згідно  остаточних уточнень позивача від 14.04.2008р., він вважає Державне підприємство “Торезантрацит” ( код ЄДРПОУ 32366906), яке значиться у ЄДРПОУ як юридична особа за адресою: Донецька область, м. Торез, вул..Енгельса, 88.

Отже, суд вважає, що пред”явлені вимоги позивача до Державного підприємства “Торезантрацит” є безпідставними, оскільки підставою поданого позову є акт КРУ від 12.03.2003р., згідно якого перевірялося інше підприємство - ДХК “Торезантрацит”                                 ( ідентифікаційний код 00175923).

Згідно із п. 10 Порядку формування, розміщення та проведення операцій з матеріальними цінностями державного резерву, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.10.97 р. N 1129 із змінами і доповненнями, внесеними постановами Кабінету Міністрів України від 27.09.2000р. № 1469, від 11.07.2001р. № 801, від 06.08.2003р.№ 1216, від 03.08.2005р. № 701, матеріальні цінності вважаються закладеними до державного резерву після підписання акта про їх приймання, розміщення на місці постійного зберігання та оформлення відповідних бухгалтерських документів складського обліку.

Жодного документа, який би свідчив про те, що вказані в акті  КРУ матеріальні цінності закладені до державного резерву позивач суду не надав.

Положеннями ст. 2 Закону України “Про державний матеріальний резерв”  встановлено, що позичання матеріальних цінностей з державного резерву – відпуск матеріальних цінностей з державного резерву на договірних засадах з наступним поверненням до державного резерву тієї ж кількості аналогічних матеріальних цінностей або, у разі неможливості їх повернення, - з відшкодуванням за рішенням Кабінету Міністрів України грошової вартості на час повернення, але не менше, ніж на час відпуску, з наступним спрямуванням одержаних коштів на закладення відповідної кількості матеріальних цінностей.

Доказів у підтвердження тимчасового позичання матеріальних цінностей з державного резерву позивач суду не довів.

Як вбачається з приписів ст. 2 Закону України “Про державний матеріальний резерв” самовільне відчуження матеріальних цінностей державного резерву – використання або реалізація відповідальним зберігачем матеріальних цінностей державного резерву, що перебувають у нього на відповідальному зберіганні, без відповідного рішення на це центрального органу виконавчої влади, що здійснює управління державним резервом.

Постановою Кабінету Міністрів України від 8 червня 2006р. № 810 затверджено Положення про Державний комітет України з державного матеріального резерву.

Держкомрезерв відповідно до покладених на нього завдань, зокрема, організує відповідальне зберігання матеріальних цінностей державного, в тому числі мобілізаційного, резерву відповідно до встановлених мобілізаційних та інших спеціальних завдань ( п.4 п.п.10 Постанови КМУ № 810 від 08.06.2006р.).

Порядком відшкодування підприємствам, установам та організаціям витрат, пов”язаних з відповідальним зберіганням матеріальних цінностей державного резерву, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 12.04.2002р. № 532 передбачено, що відшкодування витрат, пов”язаних із зберіганням матеріальних цінностей державного резерву, здійснюється на підставі договору, укладеного між Держкомрезервом та відповідальним зберігачем за формою згідно з додатком, за рахунок асигнувань державного бюджету та інших джерел, визначених законодавством.

Договір відповідального зберігання матеріальних цінностей державного резерву укладається між Державним комітетом з державного матеріального резерву та зберігачем.

Позивачем суду не надано доказів щодо того, чи є ДП “Торезантрацит” відповідальним зберігачем матеріальних цінностей державного резерву, та відповідно, чи перебувають вони у нього на відповідальному зберіганні та чи укладено договір відповідального зберігання матеріальних цінностей між Держкомрезервом та ДП “Торезантрацит”.

Договірні відносини між позивачем та відповідачем 1 не підтверджені жодними доказами, а посилання позивача на звіти форми 12мр, 15 мр, 16 мр, 17 мр не є обґрунтованими, оскільки вони не можуть вважатися доказами  у розумінні ст. 34 ГПК України.

Крім того, факт наявності розпорядження щодо розбронювання ТМЦ ще не є безспірним доказом існування між сторонами відносин відповідального зберігання.

Отже, обґрунтування позивача стосовно договірних відносин між сторонами спростовується вищевикладеним.

Таким чином, суд вважає, що позивачем не доведено своїх вимог стосовно відповідача 1 Державного підприємства “Торезантрацит”, а відтак його вимоги  щодо  повернення до мобілізаційного резерву 8000 кв. м стрічки конвеєрної та 1942 куб.м рудникової стійки на суму 1 126230 грн. та, як похідні вимоги щодо сплати в доход державного бюджету    1 126230 грн. штрафу та 155 983.20 грн.  пені, є недоведеними та такими, що задоволенню не підлягають.

Посилання позивача на невиконання стороною вимог мирової угоди є безпідставними, оскільки не стосуються предмету даного спору та спростовуються наданою позивачем угодою від 07.03.2001р., яка укладена між іншим підприємством, - ВАТ ДХК “Торезантрацит” ( код ЄДРПОУ 00175923) та позивачем та не стосується відповідача 1 по справі - ДП “Торезантрацит”. Крім того, надані позивачем позовна заява про визнання позивача кредитором у зв”язку з порушенням справи про банкрутство ДХК ВАТ “Торезантрацит” та ухвала Вищого арбітражного суду України по справі 2/44т датовані  відповідно 18.06.1999р. та 29.06.1999р., а як вбачається з акту перевірки його час  охоплює період  з 6 по 12 березня 2003р.

Крім того, позивач не скористався наданими йому правами, передбаченими ст. 22 ГПК України та не визначився щодо вимог стосовно відповідача 2-  ВАТ ДХК “Торезантрацит”                                    ( ідентифікаційний код 00175923), вимоги ухвал суду від 14.04.2008р.,  від 06.05.2008р. та від 28.05.2008р. не виконав.

Клопотання позивача щодо накладання арешту на майно та грошові кошти, що належать відповідачу в межах позовних вимог суд залишив без задоволення, оскільки за приписами ст. 67 ГПК України позов забезпечується накладанням арешту на майно або грошові суми, що належать відповідачеві. Крім того,  заявлене клопотання не було обґрунтовано та підтверджено будь-якими доказами.

На підставі вищевикладеного керуючись ст.ст.  33, 43, 49, 75, 82, 84, 85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд ,-

ВИРІШИВ:

У позовних вимогах Державного  комітету України з державного матеріального резерву м. Київ до Державного підприємства “Торезантрацит” м. Торез Донецької області  та Відкритого акціонерного товариства Державної холдингової компанії “Торезантрацит” м. Торез Донецької області  щодо повернення до мобілізаційного резерву 8000 кв. м стрічки конвеєрної та 1942 куб. м рудникової стійки на суму 1 126230 грн. та сплати в доход державного бюджету 1 126230 грн. штрафу та 155 983,20 грн.  пені  відмовити.

Рішення оголошено у судовому засіданні 11.06.2008року та набирає чинності після закінчення десятиденного строку із дня його прийняття.

               Суддя                                                                                                                                           

Надруковано 4 примірника:

1 – до справи

3 – сторонам у справі