Рішення

від 22.05.2008 по справі 47/60

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

47/60

ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  міста КИЄВА01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б     тел.230-31-34

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

справа №  47/60

22.05.08

За позовом  Товариства з обмеженою відповідальністю „Електрокар”

До  Приватного підприємства „Драйв-Т”

Про стягнення 10 042,95 грн.

Суддя     Станік С.Р.

Представники:

Від позивача: Главацький С.Б. –директор

Від відповідача: Леонтьєв Г.П. –предст. (дов. № 1604 від 01.04.2008)

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Позивач звернувся до суду з позовом до відповідача про стягнення з останнього 10 042,95 грн., а саме: 9 678,85 грн. основного боргу, 364,10 грн. штрафу, а  також відшкодування витрат по сплаті державного мита – 102,00 грн.  та витрат на інформаційно –технічне забезпечення судового процесу –118,00 грн.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 25.03.2008 було порушено провадження у справі № 47/60, розгляд якої було призначено на 09.04.2008.

Позивач 09.04.2008 через канцелярію суду подав заяву про уточнення позовних вимог, відповідно до якої просив стягнути  з відповідача 9 678,85 грн. основного боргу, 578,57 грн. штрафу, 733,73 грн. витрат з урахуванням індексу інфляції, та 96,43 грн. –3% річних, а  також відшкодування витрат по сплаті державного мита –110,88 грн.  та витрат на інформаційно –технічне забезпечення судового процесу –118,00 грн.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 09.04.2008  розгляд справи було відкладено на 17.04.2008 у зв'язку з неявкою в судове засідання відповідача.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 11.04.2008  відмовлено в задоволені клопотання позивача про забезпечення позову.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 17.04.2008  на підставі ст. 77 Господарського процесуального кодексу  України розгляд справи було відкладено на 24.04.2008, ухвалою від 24.04.2008 –22.05.2008.

Представник позивача в судовому засіданні 22.05.2008 підтримав заявлені позовні вимоги стосовно стягнення з відповідача 9 678,85 грн.  боргу за надані позивачем, транспортно-експедиторські послуги згідно Заявки № 210 від 07.12.2007, які оплачені відповідачем не в повному обсязі, а також стягнення штрафу, 3% річних та витрат з урахуванням індексу інфляції за несвоєчасне виконання грошового зобов'язання.  Просив суд позов задовольнити.

Представник відповідача в судовому засіданні 22.05.2008 заперечив проти позовних вимог в повному обсязі. Згідно пояснень представника відповідача позивачем долучено до матеріалів справи копію заявки Заявки № 210 від 07.12.2007, яка отримана факсимільним зв'язком, у зв'язку з чим не є належним доказом, та визначені умови в якій не відповідають умовам, які були визначені відповідачем у відповідній Заявці та направлені позивачу. Враховуючи наведене, представник відповідача просив суд у позові відмовити.

Таким чином, дослідивши у судовому засіданні матеріали справи за позовом  Товариства з обмеженою відповідальністю „Електрокар” до Приватного підприємства „Драйв-Т”, заслухавши пояснення представників позивача та відповідача,  Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

Згідно твердження позивача, викладеного в позовній заяві, Товариство з обмеженою відповідальністю „Електрокар” відповідно до отриманої від відповідача –Приватного  підприємства „Драйв-Т” Заявки № 210 від 07.12.2007 виконало перевезення вантажу по маршруту Німеччина-Україна.

Відповідно ксерокопії факсового повідомлення Заявки № 210 від 07.12.2007, наданого позивачем, яка підписана позивачем та відповідачем та скріплена печатками юридичних осіб, завірена копія якої долучена позивачем до матеріалів справи, позивач повинен був здійснити перевезення вантажу автомобілем з державним номером 12679 КО і державним номером напівпричепа 15916 КР по маршруту Німеччина-Україна (місце завантаження: Lafarge Dachsysteme GMBH, Plant Obergrafenhain, Rathendorfer str., 09322 Penig - Obergrafenhain, митне місце призначення:  с. Калинівка, вул. Ігорева, 12, місце розвантаження: м. Київ, вул. Київська, 8) в строк до 18.12.2007 за винагороду 2000 євро (пункт 12), зі строком оплати протягом 7 днів після передачі оригіналів документів (пункт 13). Пунктом 6 особливих умов Заявки № 210 від 07.12.2007 передбачено, що у разі прострочення оплати платежу експедитор (відповідач) сплачує штраф в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми заборгованості за кожен день прострочення платежу.

Відповідно до дати на штампі Київської регіональної митниці на CMR (міжнародній товарно-транспортній накладній) № 0341389, вантаж, який згідно Заявки № 210 від 07.12.2007 перевозився  з Німеччини (місце завантаження: Lafarge Dachsysteme GMBH, Plant Obergrafenhain, Rathendorfer str., 09322 Penig - Obergrafenhain) до України (адреса митного місця призначення: с. Калинівка, вул. Ігорева, 12) було доставлено перевізником –Товариством з обмеженою відповідальністю „Електрокар” автомобілем з державним номером 12679 КО і державним номером напівпричепа 15916 КР на митницю призначення 19.12.2007, належним чином  завірена копія якої знаходиться  в матеріалах справи.

Згідно рахунку № 36 від 21.12.2007 виставленого позивачем –Товариством з обмеженою відповідальністю „Електрокар” відповідачу –Приватному  підприємству „Драйв-Т” за надані позивачем згідно Заявки № 210 від 07.12.2007 транспортно-експедиторські послуги за маршрутом Німеччина-Україна,  вартість наданих послуг складає 14 678,85 грн. (згідно Заявки № 210 від 07.12.2007 вартість послуг за перевезення вантажу складає 2 000,00 Євро, відповідно розрахунку позивача вартість послуг за перевезення вантажу, згідно встановленого курсу НБУ, складає 14 678,85 грн.).

Згідно долученого позивачем до матеріалів справи належним чином завіреної копії листа № 127/1 від 23.12.2007, оригінали документів, передбачені пунктом 13  Заявки

№ 210 від 07.12.2007, а саме: CMR № 0341389, рахунок № 36 від 21.12.2007 та Акт виконаних робіт направлені відповідачу 24.12.2007 для проведення розрахунку згідно виконаної позивачем Заявки № 210 від 07.12.2007, що підтверджується фіскальним чеком поштової установи від 24.12.2007 та згідно повідомлення про вручення поштового відправлення отриманні представником відповідача 26.12.2007 (копії фіскального чеку та повідомлення про вручення поштового відправлення  знаходиться в матеріалах справи).

Крім цього, позивачем до матеріалів справи долучено належним чином завірену копію листа Товариства з обмеженою відповідальністю „Моньє” № 52 від 22.05.2008, відповідно до якого рейс по маршруту Німеччина-Україна був замовлений ТОВ „Моньє”  у експедитора ТОВ „ЛС Логістик” та виконаний ТОВ „Електрокар” автомобілем IVECO з державним номером 12679 КО і державним номером напівпричепа 15916 КР та оплачений замовником –ТОВ „Моньє”   експедитору –ТОВ „ЛС Логістик” у сумі 16 531,68 грн. Також представником позивача подано копії фіскальних чеків, які підтверджують прямі витрати позивача, понесені при виконанні перевезення згідно Заявки № 210 від 07.12.2007 на суму 9 992,90 грн.

Проте, згідно пояснень представника позивача, відповідач не виконав зобов'язання щодо оплати наданих послуг, а лише частково здійснив оплату за надані позивачем автотранспортні послуги за маршрутом Німеччина-Україна в розмірі 5 000,00 грн., що підтверджується випискою банку, оригінал якої досліджено в судовому засіданні, а належним чином завірена копія долучена до  матеріалів справи, відповідно до якої відповідач – Приватне  підприємство „Драйв-Т” 11.02.2008 перерахував на розрахунковий рахунок позивача –Товариства з обмеженою відповідальністю „Електрокар” 5 000,00 грн. з призначенням платежу –експедиторські послуги згідно Заявки № 210 від 07.12.2007 та рахунку № 36 від 21.12.2007.

Таким чином, за розрахунком позивача, заборгованість відповідача  станом на день розгляду справи № 47/60 про стягнення заборгованості по оплаті транспортно-експедиційних послуг згідно Заявки № 210 від 07.12.2007, у відповідності до вищенаведених рахунку та виписки з банку складає 9 678,85 грн. (14 678,85 грн. (загальна вартість послуг) –5 000,00  грн. (часткова оплата)).

Згідно пояснень представника відповідача заборгованість у сумі 9 678,85 грн. не визнається відповідачем у зв'язку з тим, що позивачем долучено до матеріалів справи копію заявки, яка отримана факсимільним зв'язком, у зв'язку з чим вона не є належним доказом, та визначені умови в якій не відповідають умовам, які були визначені відповідачем у відповідній Заявці та направлені позивачу 07.12.2007. Разом із Заявкою позивачу був направлений Договір № 210, в якому так як і в направленій Заявці сума оплати послуг позивача вказана в розмірі 5 000,00 грн. Проте, відповіді ні на Заявку, ні на Договір позивач не надавав, у зв'язку з чим, відповідач на підставі ч. 2 ст. 190 Господарського кодексу України, вважає прийнятою Заявку та Договір з розміром оплати 5 000,00 грн., які були перераховані на користь позивача.

На підтвердження своєї позиції відповідачем долучено до матеріалів справи Договір № 210 від 07.12.2007 про надання транспортно-експедиторських послуг та Заявки № 210 від 07.12.2007, згідно пункту 12 якої вартість послуг за перевезення вантажу складає 5 000,00 грн., які підписані лише зі сторони відповідача –Приватного  підприємства „Драйв-Т” та направлені відповідачем позивачу по факсу.

Крім того, представник відповідача стверджував, що направлені позивачем оригінали документів, передбачені пунктом 13  Заявки № 210 від 07.12.2007 отримані не вповноваженою особою відповідача. На підтвердження даної обставини до матеріалів справи відповідачем долучено належним чином засвідчену копію Договору № 196 від 07.12.2007, укладеного між ПП „Драйв-Т” та Київською міською дирекцією УДППЗ „Укрпошта” про надання підприємству в оренду абонементної скриньки та доручення на отримання письмової кореспонденції, виданої на ім'я директора Дурицького Володимира Станіславовича та комерційного директора Дурицького Сергія Станіславовича.

Згідно статті 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Частиною другою цієї ж статті передбачено, що основними видами господарських зобов'язань є майново-господарські зобов'язання та організаційно-господарські зобов'язання.

Господарським кодексом України у статті 175 визначено, що майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання,  що виникають між учасниками господарських  відносин при  здійсненні господарської діяльності,  в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на  користь  другої сторони  або  утриматися  від певної дії,  а друга сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку і визначені майнові зобов'язання, які    виникають    між    учасниками господарських відносин,  регулюються  Цивільним  кодексом  України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Статтею 181 Господарського кодексу України передбачено, що господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

Стаття 193 Господарського кодексу України встановлює, що суб'єкти господарювання  та  інші  учасники  господарських відносин  повинні  виконувати  господарські  зобов'язання належним чином відповідно до закону,  інших правових актів,  договору, а за відсутності   конкретних   вимог  щодо  виконання  зобов'язання – відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться і до виконання господарських   договорів   застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексу.

Частина друга цієї ж статті передбачає, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів,  необхідних  для належного  виконання нею зобов'язання,  враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань  є  підставою  для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Відповідно до статті 307 Господарського кодексу України за договором перевезення вантажу  одна сторона (перевізник) зобов'язується доставити ввірений їй другою стороною (вантажовідправником) вантаж до пункту призначення в установлений законодавством чи договором строк та видати його уповноваженій на одержання вантажу особі (вантажоодержувачу), а вантажовідправник зобов'язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату.

Статтею 316 Господарського кодексу України та статтею 929 Цивільного кодексу України встановлено, що за договором транспортного експедирування одна сторона (експедитор) зобов'язується за плату і за рахунок другої сторони (клієнта) виконати або організувати виконання визначених договором послуг, пов'язаних з перевезенням вантажу.

Договором транспортного експедирування може бути встановлений обов'язок експедитора організувати перевезення вантажу транспортом і за маршрутом, вибраним експедитором або клієнтом, укладати від свого імені або від імені клієнта договір перевезення вантажу, забезпечувати відправку і одержання вантажу, а також виконання інших зобов'язань, пов'язаних із перевезенням.

Частиною 1 статті 202 Цивільного кодексу України визначено поняття правочина, як дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори). Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін.

Відповідно до статті 207 Цивільного кодексу України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони.

Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку.

Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства, та скріплюється печаткою.

Згідно статті 208 Цивільного кодексу України у письмовій формі належить вчиняти, зокрема, правочини між юридичними особами.

Статтею 509  Цивільного кодексу України визначено поняття зобов'язання як  правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Частиною 2 цієї ж статті встановлено, що зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу. Відповідно до зазначеної статті однією з таких підстав є договори та інші правочини.

Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору.

Стаття 527 вищезазначеного кодексу визначає, що боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор - прийняти  виконання  особисто,  якщо інше не встановлено договором або законом,  не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту.

Відповідно до ст.ст. 610, 612 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов,   визначених  змістом  зобов'язання  (неналежне виконання), а боржник  вважається  таким,  що  прострочив,  якщо  він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його  у  строк, встановлений договором або законом.

Статтею 901 Цивільного кодексу України встановлено, що за  договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за  завданням  другої  сторони  (замовника)  надати послугу,  яка  споживається  в  процесі  вчинення  певної  дії або здійснення певної діяльності,  а замовник зобов'язується  оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Згідно зі статтею 909 Цивільного кодексу України  за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов'язується доставити довірений їй другою стороною (відправником) вантаж до пункту призначення та видати його особі, яка має право на одержання вантажу (одержувачеві), а відправник зобов'язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату. Договір перевезення вантажу укладається у письмовій формі. Укладення договору перевезення вантажу підтверджується складенням транспортної накладної (коносамента або іншого документа, встановленого транспортними кодексами (статутами).

Частина 1 статті 33 Господарського процесуального кодексу  України передбачає, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Згідно частини 2 статті 34 Господарського процесуального кодексу  України обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що надані відповідачем Договір № 210 від 07.12.2007 про надання транспортно-експедиторських послуг та Заявка № 210 від 07.12.2007, в яких зазначена вартість послуг 5 000,00 грн. не є належним доказом узгодження між сторонами вартості перевезення, адже вони з боку виконавця послуг –позивача не підписані, а інших, належних та допустимих доказів узгодження замовлення в редакції відповідача суду не надано.

Твердження відповідача, що ним було направлено позивачу Договір № 210 від 07.12.2007 та Заявку № 210 від 07.12.2007, в яких вартість перевезення визначена в розмірі 5 000,00 грн., також не підтверджується належними та допустимими доказами як отримання позивачем зазначених документів (опис вкладення у цінний лист та повідомлення про вручення тощо), так і їх узгодження позивачем (на них відсутні підписи та печатка позивача).

Таким чином, оцінюючи докази в їх сукупності, зокрема надану позивачем Заявку № 210 від 07.12.2007, копія якої долучена до матеріалів справи, де вартість перевезення визначено в розмірі 2 000,00 євро, яка сторонами узгоджена, що підтверджується печатками як позивача, так і відповідача, суд приходить до висновку, що сторони узгодили умови перевезення зазначені в Заявці № 210 від 07.12.2007, наданій позивачем.

Крім того, твердження відповідача що згідно з Договору № 196 від 07.12.2007, укладеного з Київською міською дирекцією УДППЗ „Укрпошта”, документи, які надходять до відповідача мають право отримувати лише певні особи, а документи надіслані позивачем (CMR № 0341389, рахунок № 36 від 21.12.2007 та Акт виконаних робіт) отримала інша (не уповноважена) особа, а тому не можна вважати, що зазначені документи були отримані відповідачем, спростовується наданими позивачем належними та допустимими доказами, а саме: листом № 127/1 від 23.12.2007, фіскальним чеком поштової установи від 24.12.2007 та повідомленням про вручення поштового відправлення, згідно яких позивач направив вказані документи за адресою відповідача і їх було отримано за цією адресою, а отже позивач виконав свої обов'язки, передбачені пунктом 13 Заявки № 210 від 07.12.2007.

Таким чином, судом встановлено, що позивач виконав умови узгоджені між позивачем та відповідачем в Заявці № 210 від 07.12.2007, здійснив перевезення та направив на адресу відповідача оригінали документів (CMR № 0341389, рахунок № 36 від 21.12.2007 та Акт виконаних робіт направлені відповідачу 24.12.2007), а відповідач умови зазначеної Заявки повністю в строк не виконав лише частково оплатив замовлення у розмірі –5 000,00 грн., а тому  на даний час у Приватного  підприємства „Драйв-Т” перед Товариством з обмеженою відповідальністю „Електрокар” існує прострочена заборгованість в сумі 9 678,85 грн. (14 678,85 грн. –5 000,00  грн.), яка підлягає стягненню у судовому порядку.

Отже, суд визнав вимогу позивача про стягнення з відповідача суми заборгованості по оплаті наданих транспортно-експедиторських послуг по перевезенню вантажу згідно  Заявки № 210 від 07.12.2007 в частині 9 678,85 грн. законною та обґрунтованою і такою, що підлягає задоволенню в розмірі 9 678,85 грн.

Крім того, позивачем заявлена вимога про стягнення з відповідача 578,57 грн. штрафу, 733,73 грн. витрат з урахуванням індексу інфляції, та 96,43 грн. –3% річних.

Частиною 1 статті 230 Господарського кодексу України визначено поняття штрафних санкцій у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Відповідно до частини 6 статті 231 Господарського кодексу України штрафні санкції за порушення господарських зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Крім того, статтею 625 Цивільного кодексу України встановлено відповідальність за порушення грошового зобов'язання та визначено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Суд, врахувавши, що відповідач не виконав перед позивачем  в повному обсязі та в строк встановлений пунктом 13 Заявки № 210 від 07.12.2007 зобовязання по оплаті наданих послуг, яке повинно було бути виконано в строк до 03.01.2008 (згідно п. 13 Заявки № 210 від 07.12.2007 строк оплати встановлено протягом 7 днів після передачі оригіналів документів, які отримані відповідачем 26.12.2007), а позивач заявив вимогу про сплату суми боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції,  3% річних та штрафу, вважає ці позовні вимоги законними та обґрунтованими.

Згідно розрахунку позивача, який було наведено ним у позові, з урахуванням уточнень сума штрафу складає 578,57 грн., витрат з урахуванням індексу інфляції –733,73 грн., та 96,43 грн. –3% річних.

Суд, перевіривши вказаний розрахунок позивача, перерахував належні до сплати суми витрат з урахуванням індексу інфляції, керуючись листом Верховного Суду України від 03.04.1997 р. № 62-97р “Рекомендації щодо застосування індексів інфляції при розгляді судових справ”, а також 3% річних та штрафу визначив їх у розмірі, що складають:

- витрати з урахуванням індексу інфляції за період з 03.01.2008 (згідно п. 13 Заявки № 210 від 07.12.2007 строк оплати встановлено протягом 7 днів після передачі оригіналів документів, які отримані відповідачем 26.12.2007) по 11.02.2008 (дата здійснення часткової оплати відповідачем згідно виписки банку) включно дорівнюють  425,69 грн. (сума основного боргу у розмірі  14 678,85 грн. * 102,9% (індекс інфляції за січень 2008)/100% - 14 678,85 грн.);

- витрати з урахуванням індексу інфляції за період з 14.02.2008 по 09.04.2008 (самостійно визначений позивачем) дорівнюють  639,06 грн. (сума основного боргу у розмірі  9 678,85 грн. * 102,7% * 103,8% (індекс інфляції за лютий-березень 2008)/100% - 9 678,85 грн.);

Згідно розрахунку суду загальна сума витрати з урахуванням індексу інфляції складає 1 064,75 грн. ( 425,69 грн. + 639,06 грн.).

Враховуючи те, що згідно розрахунку суду належна до сплати сума витрат з урахуванням індексу інфляції є більшою ніж відповідна сума заявлена позивачем,  суд прийшов до висновку задовольнити вимоги позивача не виходячи за межі позовних вимог, а саме  про стягнення з відповідача на користь позивача витрат з урахуванням індексу інфляції в розмірі 733,73 грн.

Перевіривши розрахунок стягнення з відповідача розміру 3% річних суд встановив, що він дорівнює:

- 3% річних за період з 03.01.2008 (згідно п. 13 Заявки № 210 від 07.12.2007 строк оплати встановлено протягом 7 днів після передачі оригіналів документів, які отримані відповідачем 26.12.2007) по 11.02.2008 (дата здійснення часткової оплати відповідачем згідно виписки банку)  складає 48,26 грн.(сума основного боргу у розмірі  14 678,85 грн. * 3% * 40 (кількість днів прострочки)/365);

- 3% річних за період 14.02.2008 по 09.04.2008 (самостійно визначений позивачем) складає 44,55 грн.(сума основного боргу у розмірі  9 678,85 грн. * 3% * 56 (кількість днів прострочки)/365).

Згідно розрахунку суду загальна сума 3% річних складає 92,81 грн. (48,26 грн. + 44,55 грн.).

Враховуючи те, що згідно розрахунку суду належна до сплати сума 3% річних  є меншою ніж сума 3% річних  згідно розрахунку позивача,  суд прийшов до висновку частково задовольнити вимоги позивача, а саме  про стягнення з відповідача на користь позивача 92,81 грн.   –3% річних.

Суд, перевіривши вказаний розрахунок позивача, перерахував належну до сплати суму штрафу, яка відповідно до ч. 3 ст. 549 Цивільного кодексу України є сумою пені, оскільки обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання, визначив її у розмірі, що складає:

- пеня за період з 03.01.2008 (згідно п. 13 Заявки № 210 від 07.12.2007 строк оплати встановлено протягом 7 днів після передачі оригіналів документів, які отримані відповідачем 26.12.2007) по 11.02.2008 (дата здійснення часткової оплати відповідачем згідно виписки банку)  складає 321,73 грн.(сума основного боргу у розмірі 14 678,85 грн. * 2 * 10% (облікова ставка згідно Постанови НБУ від 29.12.2007 р. N 492) *  40 (кількість днів) /365);

- пеня за період з 14.02.2008 по 09.04.2008 (самостійно визначений позивачем) складає 297,00 грн. (сума основного боргу у розмірі 9 678,85 грн. * 2 * 10% (облікова ставка згідно Постанови НБУ від 29.12.2007 р. N 492) *  56 (кількість днів) /365);

Згідно розрахунку суду загальна сума пені складає 618,73 грн.

Враховуючи те, що згідно розрахунку суду належна до сплати сума пені є більшою ніж сума пені згідно розрахунку позивача,  суд прийшов до висновку задовольнити вимоги позивача не виходячи за межі позовних вимог, а саме  про стягнення з відповідача на користь позивача 578,57 грн.  –пені.

Державне мито і  витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу, відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, підлягають стягненню з обох сторін пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи викладене, керуючись ст.ст. 33, 34, 49, 82, 83, 84, 85 Господарського процесуального кодексу  України, Господарський суд міста Києва, –

В И Р І Ш И В:

1.          Позов  задовольнити частково.

2.          Стягнути з Приватного  підприємства „Драйв-Т” (код ЄДРПОУ 34585699, місцезнаходження: 03134, м. Київ, вул. Симиренка, 7-А, кв. 224,  р/р 26000301233652 у філії “Жовтневе від. ПІБ в м. Київ”, МФО 322067), а у випадку відсутності коштів - з будь-якого рахунку, виявленого державним виконавцем під час виконання судового рішення, на користь Товариства з обмеженою відповідальністю „Електрокар” (код ЄДРПОУ 31821030, місцезнаходження: 98213, Автономна Республіка Крим, м. Щолкіне, 101/1, кв.52, р/р 26002261772001 в філіалі „Кримське регіональне  управління” ЗАТ КБ “ПриватБанк”, МФО 384436) 9 678 (дев'ять тисяч шістсот сімдесят вісім) грн. 85 коп. основного боргу, 733 (сімсот тридцять три) грн. 73 коп. витрат з урахуванням індексу інфляції, 3% річних у розмірі 92 (дев'яносто дві) грн. 81 коп., 578 (п'ятсот сімдесят вісім) грн. 57 коп. пені, а також 110 (сто десять) грн. 84 коп. витрат по сплаті державного мита та 117 (сто сімнадцять) грн. 96 коп. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

3.          В іншій частині позову відмовити.

4.          Видати наказ відповідно до ст. 116 ГПК України           

5.          Рішення набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його підписання, оформленого відповідно до вимог 85 Господарського процесуального кодексу України.

Суддя

С.Р.Станік